Реферат на тему: Біодинамічне землеробство, посівні площі - Геологія - Реферати - Каталог статей

Біодинамічне землеробство. В європейських країнах в останні роки зустрічається і так звана біодинамічна система землеробства. Її головна особливість – урахування сільським господарством не тільки земного, але й космічного ритму. Не можливо заперечити переваги біологодинамічного напрямку, який розглядає систему в цілому: інакше кажучи, земне сільське господарство, людину, навколишнє середовище, з одночасним впливом космосу на сільськогосподарські рослини, тварини і людину. Однак труднощі організаційного порядку, відсутність досвідчених консультантів при реалізації біолого-динамічного землеробства стимулюють його розповсюдженню серед фермерських господарств. На теперішній час головним принципом ведення біоземлеробства є не темпи інтенсифікації сільського господарства, а забезпечення оптимальних умов для росту і розвитку культурних рослин. При цьому враховуються можливості генотипу культури, біокліматичний потенціал зони з метою отримання високоякісної продукції рослинництва для людини і тварини. Біодинамічні препарати не дають значного збільшення врожаю, але вони поліпшують його якість, роблять рослину більш здоровою і стійкою до різноманітних захворювань, захищають їх від шкідників, продовжують терміни якісного збереження продукції. Використовуються вони в настільки малих дозах, що розглядати їх як підгодівлю рослин не потрібно - скоріше тут напрошується аналогія з застосуванням до Землі гомеопатичних лікарств. Структура посівних площ. У сучасному землеробстві з поглибленням та процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива, ні зрошення, ні пестициди не дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Навпаки, на найкраще удобрених ділянках створюються сприятливіші умови для розвитку бур’янів і фітопатогенів. Науково обґрунтоване чергування культур у сівозміні передбачає з одного боку, правильний підбір сприятливих для вирощування культур – попередників, а з другого – оптимальне насичення сівозмін одно видовими культурами, що враховує допустиму періодичність їх вирощування у полях сівозміни. При такій побудові сівозміна максимально виконує основну біологічну функцію – фітосанітарну і позбавляє посіви сільськогосподарських культур зайвого пресу агрохімікатів. У ній, порівняно з беззмінними посівами культур, ураженість рослин хворобами і шкідниками зменшується у 2-4 рази. Порушення наукових основ побудови сівозмін призводить до накопичення у грунті інфекцій, зростання забур’яненості посівів, розповсюдження шкідників сільськогосподарських культур, погіршення водного і поживного режимів, а в підсумку – до істотного недобору врожаю. Висока віддача кожного гектара ріллі сівозміни незалежно від типу і виду можлива за умови оптимального насичення її відповідними сільськогосподарськими культурами. За даними Інституту землеробства УААН в підзоні достатнього зволоження насичення озимою пшеницею до 40% не забезпечило збільшення валового збору зерна в сівозміні. Збільшення площі під горохом з 10 до 20% і більше викликало істотне зниження врожайності цієї культури і середньої врожайності зернових в сівозміні. Кукурудза знижує врожайність на 9–9,5 ц/га при збільшенні її частки в структурі до 30% (20 на зерно і 10 на силос). На врожайність ячменю збільшення його площі від 10 до 20% не вплинуло, але врожайність озимої пшениці знизилась на 2 ц/га внаслідок погіршення складу попередників та високого насичення колосовими культурами. Оптимальним для підзони цей показник лежить у межах 40%. Насичення сівозміни зерновими від 60 до 80% за рахунок збільшення вівса від 10 до 20% забезпечило збільшення валового збору фуражного зерна і не мало негативного впливу на врожайність озимої пшениці та ячменю. Оптимальною нормою насичення сівозміни цукровими буряками є 20%, але вона може бути збільшена до 30% за умови ретельного контролю за санітарним станом ґрунту. За багаторічними даними інституту землеробства УААН та інших наукових установ, найвищу рентабельність забезпечують сівозміни з багаторічними травами, зерновими 50–60% (озима пшениця 20–30, ячмінь, горох, кукурудза — по 10), просапними (цукрові буряки і кукурудза — по 20%) (табл. 4.1). Така структура придатна для багатогалузевих господарств різної форми власності. Для господарств по виробництву свинини і продукції птиці доцільними є плодозмінні сівозміни, в яких відводиться конюшині 5–10%, зерновій групі 60–75%, у тому числі озимій пшениці 20–30%, ячменю 10–20%, гороху і кукурудзі 10–20%, вівсу до 10%, просапним 30–35%, у тому числі 15–20%для буряків, 10–20% для кукурудзи. Спеціалізовані господарства по виробництву молока і яловичини можуть запроваджувати плодозмінні сівозміни з люцерною 20–30%, зерновими 30–45, у тому числі озимої пшениці 10–20, горохом, ячменем, кукурудзою до 10% кожної культури. Для підзони нестійкого і недостатнього зволоження найбільш типовим виробничим напрямом великих колективних господарств є зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом. Для таких господарств можна рекомендувати сівозміни з насиченням їх зерновими до 55–60% (у тому числі 25–30% озимої пшениці), 15–20% цукровими буряками, 20–25% кормовими культурами. У господарствах по виробництву зерна , свинини та птиці зернову групу слід мати в межах 65–70%, кормову — в межах 10–20% і цукрових буряків 15–20%. Більш поглиблена спеціалізація господарств по виробництву молока, м’яса, вирощування нетелей потребує зменшення зернової групи до 45–50% і збільшення кормової до 30–40%. Кількість буряків залишається в межах 15–20%. В десятипільних сівозмінах господарств підзони достатнього зволоження, яке мають зерно-буряковий з розвинутим тваринництвом напрямок можна рекомендувати наступне чергування культур: 1) конюшина на 2 укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) озима пшениця; 6) кукурудза на зерно, цукрові буряки; 7) горох; 8) озима пшениця; 9) цукрові буряки; 10) ячмінь з підсівом конюшини. В залежності від необхідності або для зміцнення кормової бази в сівозміну можна внести зміни шляхом зменшення площі посіву під цукровими буряками і ввести в сівозміну картоплю, круп’яні, збільшити площу під кукурудзою та запровадити проміжні посіви. Чергування культур може бути і наступним: 1) конюшина на два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) горох; 5) озима пшениця плюс післяжнивні посіви; 6) кукурудза на силос; 7) озима пшениця; 8) цукрові буряки, картопля, гречка; 9) кукурудза на зерно; 10) ячмінь плюс конюшина. Запровадження сівозмін з більш коротким періодом ротації (7–9 років) веде до скорочення терміну повернення цукрових буряків на попереднє місце вирощування до 2–3 років. Для фермерських господарств вузькоспеціалізованих на виробництві цукросировини, зерна, м’яса і молока сівозміни можуть бути з наступним чергуванням культур: 1) конюшина на один або два укоси; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) ячмінь плюс конюшина. В залежності від потреби в інших видах продукції можна планувати збірні поля на площах, передбачених під конюшину (соя, горох, однорічні трави) під озиму пшеницю (озиме жито), під цукрові буряки (картопля, кормові буряки), ячмінь (гречка, просо). Львівський державний аграрний університет пропонує для селянських спілок сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) конюшина лучна; 2) озима пшениця плюс післяжнивні сидерати; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на силос; 5) ячмінь з підсівом конюшини лучної. Ця сівозміна легко трансформується в 4-пільну шляхом виведення кукурудзи. У підзоні нестійкого зволоження в господарствах, які спеціалізуються по виробництву зерна, цукрових буряків, продукції тваринництва можна рекомендувати сівозміни з наступним чергуванням культур: 1) багаторічні трави на один укіс; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно; 5) горох; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) кукурудза на силос і зелений корм; 9) озима пшениця; 10) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. В разі необхідності збільшити виробництво цукросировини можна поле кукурудзи на зерно замінити збірним просапних культур, передбачивши в ньому половину поля під цукрові буряки. При зменшенні кількості полів сівозміни можуть мати наступне чергування культур: 1) багаторічні трави на один укіс, однорічні трави; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) кукурудза на зерно і силос; 5) горох, гречка; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) ячмінь, овес з підсівом багаторічних трав. У підзоні недостатнього зволоження в сівозмінах обов’язково слід запроваджувати чистий пар: 1) чорний і зайнятий пар ранніми культурами; 2) озима пшениця; 3) цукрові буряки; 4) ячмінь, овес, просо з підсівом багаторічних трав; 5) багаторічні трави; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) горох, кукурудза на силос; 9) озима пшениця; 10) кукурудза на зерно, соняшник. В господарствах зі спеціалізацією виробництва молока, яловичини, вирощування нетелей в підзоні нестійкого зволоження сівозміни можуть мати таке чергування культур: 1 — 2) багаторічні трави; 3) озима пшениця; 4) цукрові буряки; 5) зернобобові та їх сумішки з вівсом на зелений корм; 6) озима пшениця; 7) цукрові буряки; 8) кукурудза на зерно і силос, гречка; 9) кукурудза на силос і зелений корм; 10) ячмінь, овес, просо з підсівом багаторічних трав. Для збільшення виробництва зелених кормів в подібних сівозмінах слід запроваджувати проміжні озимі та післяжнивні посіви, якими можна займати 15–20% площі. В підзоні недостатнього зволоження можливі такі сівозміни: І. 1–чорний пар; 2–озима пшениця; 3–цукрові буряки; 4–ячмінь, просо з підсівом багаторічних трав; 5–багаторічні трави; 6–озима пшениця, багаторічні трави; 7–озима пшениця і жито; 8–кукурудза на зерно; 9–кукурудза на силос, зернобобові; 10–соняшник. ІІ. 1–чорний пар і багаторічні трави; 2–озима пшениця; 3–цукрові буряки; 4–горох, однорічні культури на зелений корм; 5–озима пшениця; 6–кукурудза на силос; 7–ячмінь з підсівом багаторічних трав. В селянських (фермерських) господарствах різного виробничого напряму при потребі можна впроваджувати відповідні сівозміни: І. 1–багаторічні трави; 2–озима пшениця; 3–цукрові буряки; 4–кукурудза на зерно; 5–ячмінь з підсівом багаторічних трав. ІІ. 1–горох–озима пшениця; 3–цукрові буряки; 4–кукурудза на зерно; 5–ячмінь. ІІІ. 1–кукурудза на силос; 2–озима пшениця; 3–кукурудза на зерно. Наведені сівозміни можливі в господарствах по виробництву продовольчого і фуражного зерна, цукрових буряків. Для вирощування круп’яних культур слід мати наступне чергування: 1–горох; 2–озима пшениця; 3–гречка (просо); 4–ячмінь. Короткоротаційні сівозміни повинні базуватися на основі плодозміну. Це значить, що насиченість сівозміни має бути таким: 50% — зернові колосові; 25% — бобові і зернобобові; 25% — просапні. Набір культур визначається спеціалізацією господарства, зональними особливостями, кон’юнктурою ринку. Оптимальна кількість полів 4 з коливанням від 3 до 5. Це обумовлюється допустимим періодом повернення культури на попереднє місце вирощування, який для їх більшості становить 3-4 роки.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (09.03.2015)
Просмотров: 436 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: