РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Становлення цивілізації - Географія - Реферати - Каталог статей

Становлення цивілізації План 1. Історичні передумови виникнення цивілізації 2. Неолітична революція 3. Основні передумови 4. Перехід від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної") 5. Металургія 6. Розвиток гірничої справи та видобування корисних копалин 7. Розвиток домашніх промислів і становлення ремесла Історичні передумови виникнення цивілізації Протягом пізнього неоліту, а також на різних стадіях епохи раннього металу в різних регіонах світу почали виявлятися симптоми розкладання первісного суспільства. Це були не одиничні швидкоплинні явища, а складні тривалі процеси, що зачіпали найрізноманітніші аспекти дійсності. У ряді випадків еволюція переривалася і немовби поверталася назад. Суть розкладання первісного суспільства й формування основних механізмів класоутворення полягає у тому, що общинно-родовий лад, як стверджував Ф. Енгельс, "був підірваний поділом праці і його наслідком — розколом суспільства на класи". Якщо класичні первісні суспільства грунтуються на колективному характері єдиного нерозчленованого виробництва, то пізніше "у цей виробничий процес повільно проникає поділ праці. Він підриває колективний характер виробництва й присвоєння, робить визначальним правилом присвоєння окремими особами і разом з тим породжує обмін продуктами виробництва між ними. Поступово товарне виробництво стає панівною формою". Таким чином, в основі класоутворення лежали процеси (обмін, майнова нерівність, експлуатація), зумовлені прогресом продуктивних сил і розвитком суспільного поділу праці. При цьому певну роль відігравали природно-кліматичні, демографічні, ритуально-релігійні, соціологічні, техніко-еко-номічні та інші чинники. Неолітична революція Основні передумови У Х-ІХ тис. до н.е. почався перехід до якісно нового етапу в розвитку кам'яного віку, що дістав назву неоліту — нового кам'яного віку. Неоліт характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки обробки каменю. Завдяки цій обставині було створено нові спеціалізовані й високопродуктивні види кам'яних знарядь, а також знаряддя з дерева й кісток. Було винайдено технології виробництва тканин і глиняного посуду. З'явилися й удосконалювалися первісні транспортні засоби (сани, лижі, човни). Значно зросла продуктивність праці. У той же час полювання й збиральництво поступово вичерпували свої можливості — їм на зміну прийшли ранньоземлеробські культури. Усі ці та інші пов'язані з ними зміни, включаючи і такий важливий чинник, як нагромадження досвіду й знань, привели до кардинального перевороту в системі матеріального виробництва, що дістав назву неолітичної революції. Перехід від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної") Зміст цієї революції в системі матеріального виробництва полягав у переході від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної), тобто відбувся перехід від полювання и збиральництва до землеробства й скотарства. Люди навчилися вирощувати хліб — це забезпечувало безперебійне харчування протягом усього року, розводити худобу, яка регулярно давала м'ясо, молоко, шкіру, вовну таін. Життя родової общини стало більш забезпеченим, стабільним: залежність людей від природного середовища стала меншою, значно підвищився рівень суспільного добробуту. Неолітична революція була першою ланкою у черзі послідовних перетворень системи суспільного життя, у результаті яких, у кінцевому підсумку, виникла цивілізація, а разом з нею — і наука. Первинними осередками землеробства й скотарства були (у різні часи), крім держав Стародавнього Сходу, Центральна Америка та індіанський регіон Південної Америки. Найбільш давній серед них — Передня Азія, її лісостепові та передгірські області. Першим окультуреним злаком був ячмінь. У X—VIIІ тис. до н.е. його вже сіяли в Малій Азії, на західних схилах Іранського нагір'я і в Палестині. Крім того, культивували пшеницю, горох та інші види рослин (близько 14 найменувань). Але в гірських умовах землеробство малопродуктивне. Тільки в результаті міграції у річкові долини субтропічного поясу землеробство одержало простір для свого переможного розвитку. Основним знаряддям давніх землеробів була спершу палка-копалка для розпушування ґрунту. Пізніше (хоча й не скрізь) з'явилася мотика (палично-мотичне землеробство). Становлення скотарства відбулося на два тисячоліття пізніше. Однак землеробство, без сумніву, ніколи не було єдиною формою господарювання. На ранніх етапах свого становлення воно комбінувалося з полюванням. Помічником людини на полюванні був одомашнений ще у верхньому палеоліті собака. У VII—VI тис. до н.е. в Середній Азії, Північній Америці й на Балканах були одомашнені продуктові тварини — постачальники м'яса (дрібна рогата худоба, свині, кози, вівці та ін.). Трохи пізніше було одомашнено велику рогату худобу, тяглових тварин (осла, верблюда, північного оленя, коня), що стали основним джерелом механічної енергії до появи перших машин. Перехід первісних общин до землеробства й скотарства — досить тривалий процес, пов'язаний зі значними змінами в способі життя — йдеться про перехід до осілості. Зрозуміло, що спочатку нові форми господарювання (землеробство й скотарство) поєднувалися зі старими (полюванням і збиральництвом), відіграючи другорядну роль як допоміжний уклад. У різних районах землеробство розвивалося в неоднакових природних і соціально-культурних умовах. Тому і первісні системи землеробства були різними. Найбільш продуктивним було лиманне землеробство, розвиток якого зумовив у VII ст. до н.е. виникнення традиційного землеробства. Крім лиманного, розвивалося також богарне землеробство (коли сівбу проводили напередодні дощів). У деяких регіонах для підвищення родючості ґрунту трави й чагарники попередньо випалювали — так закладалися основи палового землеробства, що згодом у лісистих зонах перетворилося на вирубно-вогняне землеробство. Подальший розвиток землеробства був пов'язаний з його інтенсифікацією — появою нових прийомів землеробства (чергування посівів різних культур, застосування добрив, удосконалення розпушування ґрунту, виникнення городництва, садівництва і т.п.), переходом від палично-мотичного землеробства до орного (V-IV тис. до н.е.). Мжладнення землеробської техніки й всього землеробського виробництва зумовило більш широке залучення до землеробства чоловічої частини населення общини. Більш інтенсивно почала використовуватися дитяча праця. Паралельно й у тісному зв'язку із землеробством розвивалося скотарство. На ранніх етапах догляд за худобою був мінімальним, худоба перебувала переважно на вільному випасі. Пізніше з'явилося стійлове утримання худоби, і вже відносно пізно — кочівництво (номадизм). Доместикація тварин сприяла розвитку транспортних засобів. Уже на ранніх стадіях скотарства стихійно виникає штучний відбір кращих особин на плем'я. Справжній переворот у транспортних засобах відбувся тільки з появою колісних возів. Вважають, що їх батьківщиною є Передня Азія, можливо Месопотамія (III тис. до н.е.). Крім того, глиняні моделі коліс було знайдено в енеолітичних поселеннях карпато-дунайського ареалу, причому найдавніші з них датуються кінцем V тис. до н.е. Спочатку у вози запрягали волів, а подекуди й ослів. Але вже в НІ тис. до н.е. на півдні Середньої Азії їх поступово замінили верблюди-бактріани. З другої половини II тис. до н.е. почала широко застосовуватися кінна упряжка. Найдавнішим видом возів були коліснищ, що потрапили в Єгипет разом з "народами моря" у XIII ст. до н.е. Відповідно до традиції прибульців, ці колісниці використовувалися тут під час війни, полювання, у них запрягали насамперед коней. Цивілізація Нового Світу колісного транспорту не знала. Обмін продуктами пращ у Тропічній Африці здійснювався завдяки особливому виду транспорту — це були каравани людей, навантажених поклажею. Із винайденням колісного транспорту швидкість пересування великих колективів людей збільшилася майже в 10 разів. Виникли передумови для дальніх міграцій значних мас людей і навіть етносів. У цей період спостерігається виникнення розвинутих форм номадизму. Спосіб життя та побут землеробів зазнали значних змін: усталилася осілість, удосконалювалося житло, з'явилися перші писемні пам'ятки, наприклад, "Авеста" (II тис. до н.е.) — священна книга давньоперської релігії зороастризму.і" Найважливішим економічним наслідком переходу до системи відтворюючого господарства було виникнення постійного надлишкового продукту. Первісна родова община була спроможна виробляти продукт, який лише мінімально забезпечував життєдіяльність людей, тобто необхідний для підтримування такого існування членів колективу, за якого людський організм не зазнавав патологічних змін, а колектив не вимирав. Надлишковий продукт перевищує мінімально необхідні потреби людини й тому може вільно відчужуватися, не прирікаючи общину на загибель. Поява надлишкового продукту була найбільшим революційним актом у розвитку продуктивних сил; вона створила передумови для конкретного перетворення всієї системи суспільного життя, для переходу до цивілізації, що базується на суспільному поділі праці, експлуатації. Найважливішими наслідками цього революційного акту були виникнення приватної власності, класів, відокремлення духовного виробництва від матеріального, становлення основних форм духовної культури, у тому числі й науки, зокрема природознавства. Поява надлишкового продукту, зростання обміну й т.п. призвели до значного збільшення народонаселення. Це зростання народонаселення дістало назву першої демографічної революції. Металургія Досить давній осередок металургії існував у Південно-Східній Азії, внутрішні райони якої відомі своїми найбільшими у світі запасами олов'яної руди, зокрема в Північно-Східному Таїланді, а також на Півночі В'єтнаму. У Південному Китаї і Гонконзі бронзовий вік почався пізніше — з 14 ст. до н.е. Сліди найдавнішої достовірно документованої ковальської обробки міді (14 ст. до н.е.) знайдено в ряді селищ Передньої Азії. Уже тоді цей метал був досить поширеним — від Центральної Анатолії до Південно-Західного Ірану й Західної Сирії. Джерелами постачання металу були найбагатші поклади самородної міді, розташовані в районі Ергамі в Південно-Східній Анатолії. Спосібом холодного кування не можна було виготовляти із самородної міді крупні вироби, і тому серед найдавніших мідних речей переважають, насамперед, намистини, про-низки, голки й шила. У 7 тис. до н.е. з'являється техніка гарячого кування, про що свідчить поява виробів із свинцю. Починаючи з кінця б тис. до н.е., в Ірані з'являються великі вилиті металеві вироби: долота, верхівки булав, плоскі сокири, кинджали, арпи. У 5-6 тис. до н.е. у цих районах поступово поширилося штучне легування міді нікелем і миш'яком, інакше кажучи, виникло найдавніше бронзоливарне виробництво. Розширення металургійного виробництва потребувало могутньої сировинної бази, і вже в другій половині 5 тис. до н.е. видобування руди здійснювався в спеціальних рудниках. У Єгипті до середини 5 тис. до н.е. з'явилися перші мідні речі — намистини й шпильки, рибальські гачки, гарпуни, долота, сокири, кинджали, тесла. Найдавніші речі із заліза датовано кінцем 6 тис. до н.е. в Ірані й першою половиною 4 тис. до н.е. у Єгипті. Як правило, вони виготовлялися з метеоритного заліза. І лише невеликий виріб з рудного заліза, датований першою половиною 6 тис. до н.е., знайдено в Іраці. Вважають, що найдавніше залізорудне виробництво виникло в Анатолії, очевидно, у її північних районах, у другій половині 4 тис. до н.е. Перехід до масового виробництва заліза в західній частині Старого Світу відбувся наприкінці II тис. до н.е. у Східному Середземномор'ї, де було відкрито процес вуглецювання заліза. Ставши значно твердішим, воно із цього часу стало серйозним конкурентом міді й бронзи як матеріал для виготовлення найрізноманітніших, насамперед господарських, виробів. А суттєві етнокультурні й соціальні зміни, що відбувалися в цей період у країнах Давнього Світу, сприяли поширенню залізоробного виробництва від Європи до Індії. У другій половині І тис. до н.е. в Китаї навчилися одержувати настільки високі температури, що залізо можна було тепер не тільки виплавляти з руди, але й відливати у форми. Так почалося виробництво чавуну. Нарешті, третій своєрідний технологічний прийом було розроблено в Африці. При цьому первинним продуктом плавки стали не криця й чавун, а високовуглецева сталь. З її виробництвом були пов'язані ще два, як вважають, суто африканські винаходи: високий циліндричний горн і попередній підігрів повітря, що надходить до нього. На відміну від міді, залізні руди були більш поширеною сировиною; їх родовища розкидані в найрізноманітніших районах світу, вони легкодоступні. Із заліза почали виготовляти різний інвентар, у тому числі й сільськогосподарський, що дозволило освоїти нові недоступні раніше райони. У першу чергу це виявилося в масовому наступі на ліси. Не меншу революцію здійснив і залізний леміш — завдяки йому було створено більш досконалі типи рал. У початковий період із заліза виготовляли також прикраси, художні вироби, ритуальні предмети, багато оздоблену зброю і т.д. Розвиток гірничої справи та видобування корисних копалин Протягом неоліту було освоєно основні прийоми гірничої справи (шахти, забої, штреки, кріпильні стовпи, вентиляційні вікна й т.д.), що використовувалися людьми й у наступні епохи. Найбільші розробки кременю (IV тис. до н.е.) відомі в Бельгії, Великобританії, Франції, Польщі, на Середній Наддністрянщині, у Донбасі, а також в Узбекистані. У Єгипті шахти з видобутку кременю функціонували вже в другій половині V тис. до н.е. Спочатку кремінь видобували відкритим способом, прокладаючи траншеї. У Бельгії такі траншеї досягали 10 м у довжину і 3-4 м у глибину. Активно розроблялися поклади сланцю, яшми, нефриту; з них виготовляли церемоніальні сокири. Зростало видобування опалу й андезиту, базальту й кіноварі; малахіту й лазуриту. Гірські породи й мінерали спочатку використовували для приготування фарб — їх товкли й розтирали в ступках. Велику роль у господарському й соціальному житті первісної Європи відігравав обсидіан, який видобували в середземноморських і карпатських родовищах. З другої половини V тис. до н.е. в Західній Європі видобували камінь для спорудження мегалітів. Величезні плити висікали кам'яними знаряддями або за допомогою вогню й води, використовуючи при цьому природні тріщини в камені Ще одним важливим об'єктом гірських копалень у пізній первісності була сіль. Спочатку її, очевидно, добували двома способами — випаровуванням солоної води й спалюванням солоних рослин. Ці два основних методи існували в багатьох різноманітних варіантах. Деякі народи збирали сіль на морському узбережжі, інші влаштовували штучні водозабірники із солоних джерел, де сіль накопичувалася природним шляхом у результаті випаровування води на сонці, треті випаровували воду за допомогою розпечених каменів, а в Конго люди підігрівали посудини із солоною водою на вогні. Відомий також інший спосіб видобутку солі — спалювання солевмісних рослин. Як сіль використовували також отриманий попіл, іноді — сік. Іноді спалювали шматок звичайного дерева, попередньо вимочений у солоній воді. А подекуди солевмісні рослини не спалювали, а сушили й розтирали. У бронзовому віці в Європі почався видобуток кам'яної солі. Ранні рудні виробки являли собою вузькі, як щілини, кар'єри шириною 50-70 см, довжиною 10 м і більше й глибиною 2-4 м. Первинну обробку руди здійснювали як безпосередньо біля рудників, так і в поселеннях, іноді на значній відстані — за 100 км від районів видобування, а в Ірані — за 800 км. Відбувається перехід від імпорту злитків металу до імпорту руди. Усе це свідчить про істотні зміни в характері металургійного виробництва й обміну й, очевидно, про відокремлення гірничої справи від металургії. Розвиток домашніх промислів і становлення ремесла Формування ремесла, як писав Ф. Енгельс, підготувало ґрунт для "другого великого поділу праці", що свідчило про значний прогрес у розвитку виробництва і і суспільних відносин. Воно мало універсальний характер, виявляючись із завидною регулярністю практично у всіх районах світу, де відбувався процес формування класів. Домашні промисли — це виготовлення виробів у самому домогосподарстві для внутрішнього споживання. Ремесло ж обслуговує насамперед зовнішніх замовників та ринок. Домашні промисли були доступними для кожної родини або сімейної групи, а ремеслом займалися окремі фахівці, які володіли певними знаннями й навичками, що нерідко зберігалися в таємниці від інших общинників. Так як за свою працю ремісники одержували певну платню, то рано чи пізно з поглибленням спеціалізації вони повинні були порвати із сільськогосподарською працею — відбувається відокремлення ремесла від землеробства. Процес становлення ремесла спочатку торкнувся металургії, причому через складність свого заняття металурги із самого початку були ремісниками-професіоналами. На початковому етапі розвитку металургії залізо добували всією або частиною общини. Головною продукцією цього виробництва були зливки металу, призначені для обміну. Металеві вироби, як правило, виготовлялися на замовлення. Згодом через зростання складності металургійного процесу навчання ремеслу найчастіше відбувалося по родинній лінії, отже, заняття металургією і металообробкою все жорсткіше пов'язувалося з окремими родами. При цьому, як правило, знання передавалися від батька до сина, рідше — від дядька до племінника. Наступним кроком було перетворення металургів у замкнуту ендогамную касту. Принципово такий же характер мало гончарне виробництво, ткацьке ремесло й т.д. Еволюція гончарства пов'язана насамперед з удосконаленням гончарних печей (VII тис. до н.е.) і появою гончарного круга (VI тис. до н.е.). Застосування спеціальних гончарних горнів сприяло поліпшенню випалювання посуду й, отже, дозволяло розширити асортимент продукції, а крім того, створювало передумови для розвитку масового виробництва. Іноді вдається простежити стійкий зв'язок між розвитком ремесел й процесом утворення міст, а, отже, і посиленням контролю за ними з боку знаті. Про великий вплив на ранній розвиток ремесла інтересів знаті, що формувалася в той період, свідчить сам асортимент виробів, пов'язаних насамперед із соціально престижною сферою і релігійними ритуалами (пишні прикраси, дорога зброя, ритуальні предмети, багатий посуд). У цей період багато високомистецьких виробів виготовлялися спеціально як поховальний інвентар або для сховку в скарбах. Крім майстрів-металургів, у середині III тис. до н.е. виділилися такі фахівці, як майстри з виготовлення стріл, кожум'яки, теслі, косторізи. Це знайшло відображення в особливостях виготовлення й оздоблення поховального інвентарю. Деякі із цих первісних професій набули особливої популярності. Список використаної літератури 1. Абачиеп С. К. Концепции современного естествознания (в 2-х частях). Балашиха. - 1988. - I ч.: 150 с, II ч.: 190 с. 2. Ампер А. Электродинамика. М.: ИЛ. — 1954. — 369 с. 3. Античная цивилизация. — М.: Наука. — 1973. — 269 с. 4. Аристотель. Соч. В 4-х тт. Т. 4. - М.: Мысль. - 1983. - 828 с. 5. Арцимович Л. А. Управляемые термоядерные реакции. М.: Гос. изд. физ.-мат. лит. - 1961.-468 с.
1 2 3 4 5 Категория: Географія \| Добавил: DoceNt (18.02.2015)
Просмотров: 546 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: