РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «Орлине гніздо» Закарпаття - Географія - Реферати - Каталог статей

«Орлине гніздо» Закарпаття Від Ужгорода до села Невицьке — кілометрів дванадцять на північний схід (якихось п’ятнадцять хвилин їзди маршруткою). Прибуваємо на місце, милуємося красою Ужанської долини, дихаємо п’янким повітрям. Відразу відчуваємо, що місця тут особливі, навіть трохи магнетичні. Через якусь мить погляд зупиняється на лісистій горі, котру вінчають романтичні руїни древньої фортеці. Видовище неймовірно гарне — спочатку навіть важко відірвати погляд. Хочеться побачити замок ближче... Переходимо міст через ріку Уж і піднімаємось до замкових мурів. Кожен крок наближає нас до зустрічі із сивою історією... Замок невіст Легенди розповідають, що у давні часи цей замок виконував особливу функцію — захищав наречених (місцевою говіркою «невіст») від злих людей. Так виникла назва Невістський, яка згодом трансформувалась у Невицький. Може, легенди й далекі від історичної правди, але й сучасні наречені мало не з усіх довколишніх сіл та самого Ужгорода у найщасливіший день свого життя прагнуть побувати тут, зробити пам’ятні фото й насолодитися неповторною атмосферою. Невицький замок зберігся до наших днів у руїнах. Часто, коли дізнаємося, що від фортеці зосталися тільки залишки оборонних стін та башт, вона втрачає для нас свою привабливість. Однак це абсолютно не стосується руїн у Невицькому — тут завжди людно... Невицький замок — унікальний, бо від часу зруйнування в середині XVII століття він не зазнав пізніших перебудов. Фортечні мури вперто протистоять руйнівним силам часу. Згідно з переказами, стіни замку такі міцні, бо його володарка наказала домішувати у будівельний розчин молоко і яйця, що викликало голод у навколишніх селах. Обурений народ, який мусив терпіти обтяжливу повинність, прокляв жорстоку правительку і назвав її Поганою Дівою... Як вилося гніздо Невицький замок постав у першій половині XIII століття після виданої угорським королем Ендре II в 1222 році «Золотої булли», яка затвердила необмежену владу феодалів на місцях, а разом з тим започаткувала безкінечні усобиці між ними. Один за одним зводились потужні замки — надійні оселі магнатів. ...У 1248 році замок уперше згадується в документах як королівський. Та перебувала у такому гордому статусі твердиня недовго. Вже 1279 року король Угорщини Ласло IV подарував Невицький замок разом з іншими королівськими землями в Ужанському комітаті воєводі Обо Омодею. У 1290 році Ендре III підтвердив Омодею дарчу на володіння замком. Відтоді історія фортеці стала надовго пов’язаною з характерними для середньовіччя феодальними війнами. У вирі магнатських воєн Час великих змін настав для Угорської держави після смерті у 1301 році Ендре III — останнього представника древньої династії Арпадів. У боротьбу за Корону святого Стефана (так неофіційно називали Угорське королівство до його підпорядкування австрійській Габсбурзькій монархії) були втягнуті численні магнатські родини, які вважали достойними кандидатами на престол лише своїх ставлеників. У результаті семирічної боротьби фортуна посміхнулася Карлу Роберту, родичу Арпадів по жіночій лінії, представнику неаполітанської гілки французького дому Анжу. Нового короля, однак, багато хто вважав чужинцем, а тому частина угорської знаті не визнала Карла Роберта королем і взялася за зброю. Одним із керівників повстання був Обо Омодей, власник Невицького замку. Воєнні дії відбувалися з перемінним успіхом. Та в 1312 році у вирішальній битві біля міста Розгоні, що неподалік від Кошіце (тепер Словаччина), Карл Роберт розбив магнатські війська. Маєтки Омодея перейшли у володіння наджупана Земплинського комітату Петра Петенка (Петуні), який допоміг королю у боротьбі з невдоволеною знаттю. Чи то так не щастило мадярському монарху, чи то такою вже була та епоха, але вчорашній союзник разом із жупанами Березької й Угочанської жуп піднімає нове повстання проти Карла Роберта, оскільки той дедалі «більше і більше шкодить нам». Невицький замок став опорною базою противників короля... Надії Петра Петенка на допомогу сусідньої держави розвіялись, наче дим. Відтепер він змушений був розраховувати лише на власні сили. Невдовзі війська змовників зазнали поразки біля Дебрецена (Угорщина), а після тривалої облоги і важкого штурму Невицький замок — останній оплот заколотників — було зруйновано. Керівників повстання оголосили «зрадниками святої Корони», їхні маєтки конфіскували і передали прихильникам Карла Роберта. У володінні графів Другетів Напевне, зневірившись у відданості місцевих феодалів, Карл подарував замок та інші землі італійському графу Філіпу Другету, який свого часу прибув в Угорщину разом з новим королем і відіграв важливу роль в утвердженні там династії Анжу. Другети вершили історію замку впродовж трьох століть, вони ж стали й свідками його загибелі. Новоявлені господарі заходилися приводити до порядку надані їм маєтки. Народитися заново судилося і зруйнованому Невицькому замку. Другети перебудували його подібно до відомих їм італійських та французьких фортець... Незважаючи на прекрасні оборонні характеристики твердині, вона не раз переходила з рук у руки, оскільки Невицький маєток був ласим шматком для численних представників родини Другетів, що ворогували між собою. Врешті-решт, у 1602 році замком вдалося заволодіти Дьордю III Другету, якого підтримували угорський король і навіть сам Папа Римський (він же, до речі, у 1614 році за підтримку католицизму нагородив Дьордя золотою короною). Та надовго утвердитися в Невицькому Другету не вдалося — у 1619 році замок захопив могутній трансильванський воєвода Бетлен Габор... Лише після смерті Бетлена Габора Другетам вдалося ненадовго повернути собі Невицький замок з довколишніми територіями. Однак трансильванські князі, які проводили політику, спрямовану на об’єднання всіх угорських земель1, не бажали миритися з утратою твердині на території, яку вважали своєю. Тому в 1644 році князь Дьордь І Ракоці штурмом здобув замок у Невицькому і наказав його зруйнувати. Відтоді твердиня більше не відбудовувалась... Сучасне відродження фортеці Більше ніж на двісті років руїни Невицького замку були залишені напризволяще, допоки угорська влада не вирішила створити тут зону відпочинку для ужгородців. Поблизу замку заклали липову алею, спорудили фонтан з природним тиском води, встановили пам’ятник відомому угорському вченому-природознавцю Карлу Вагнеру. Тоді були відремонтовані й замкові мури. Але потім вибухнула Перша світова війна, і пам’ятка знову занепала аж до 1923 року, коли нова чеська влада передала її туристичному клубу. Він і взявся за відновлення дерев’яної покрівлі замкових башт, розчищення внутрішнього подвір’я, де відбувалися різноманітні громадські заходи, весільні забави. За часів радянської влади, у 60-х роках минулого століття, в замку провели консерваційні роботи, які дали змогу хоч на короткий час затримати руйнування фортечних мурів... 1 Угорські землі після розгрому мадярського війська турками під Могачем (1526 рік) були загарбані австрійськими Габсбургами й Османською імперією. Закарпатські тамплієри або Шукайте відповіді в Середньому текст: Андрій АНДРУШКО фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Ігор ПАНЧИШИН (Матеріал подається в скороченні) Бурхливе Середньовіччя, коли «кинджал не висихав від крові ні на мить», безперечно, асоціюється передусім із Західною Європою. Напевно, саме цей стереотип часто і заважає нам відшукувати та цінувати те, що маємо у своїй країні. А таємниць, від яких перехоплює подих і швидше б’ється серце, у нас вистачає з лишком. Історія Середнянського замку підтверджує це... У сутінках віків Тамплієри1... Кожен, напевно, щось чув про них. Серед інших військово-духовних лицарських орденів їм, безумовно, належить пальма першості: про них говорять, пишуть, з ними пов’язують мрії та легенди про Святий Грааль і незліченні скарби. А починалося все у ХІІ столітті — в епоху, передусім, хрестових походів. Відтоді, як папа Урбан ІІ в 1095 році закликав усіх лицарів до зброї задля благородної мети — визволення Гробу Господнього від невірних, Палестину лихоманило. Гинули безневинні люди, зникали духовні та матеріальні цінності. Та війна війною, а життя продовжувалося. До Єрусалима звідусіль поспішали прочани аби поклонитися священним реліквіям. Для захисту паломників та забезпечення їх комфортної мандрівки у Палестину, далекого 1118 року лицарі Гуго де Пейєн та Жоффруа де Сен-Омер із сімома бравими товаришами заснували орден тамплієрів (храмовників)... Без храмовників не обходилась практично жодна тогочасна військова кампанія на Близькому Сході... Займалися тамплієри також активною медичною практикою і лихварством. Остання сфера діяльності сприяла перетворенню «бідних лицарів Христових» у справжню державу в державі, найбільших кредиторів Європи... У руках «жебракуючих» монахів, котрі згідно зі статутом мали живитися лише хлібом та водою і бути прикладом стриманості та покірності, опинились величезні багатства. Зростання могутності ордену багатьом не подобалось. Це, зрештою, і вирішило долю лицарів. Середньовічний злочин та романтика легенд Могильником тамплієрів судилося стати знаменитому французькому королю Філіпу IV Красивому, у межах володінь якого і розташовувались головні маєтки тамплієрів. Король, що для вирішення власних проблем не зупинявся ні перед чим..., у якийсь момент відчув занадто зростаючу потугу конкурентів і вирішив втрутитись. Тим більше, що сам неодноразово позичав гроші у храмовників, повертати які ой як не хотілося... Восени 1307 року король наказав заарештувати всіх тамплієрів, а їхнє майно конфіскувати. У горнилі розправи опинилися і найвищі ієрархи ордену, в тому числі і Великий Магістр Жак де Мольє, якого було страчено 18 березня 1314 року. ...Великий Магістра забрав із собою на той світ і таємниці, якими повниться історія ордену. Відразу поширились чутки про казкові багатства храмовників, їхні таємні місії. У сучасній літературі і досі орден вважається передвісником масонства, а лицарські ієрархи — хранителями чи не найбільшої у світі загадки — Святого Граалю2. Середнянський маєток тамплієрів Мудрі люди кажуть, що правда завжди посередині. То ж чому б не пошукати розгадку середньовічних таємниць саме у Середньому — закарпатському селищі, що лежить між Ужгородом та Мукачевим. Волею провидіння йому судилося стати чи не єдиним пристановищем тамплієрів на українських землях. Дослідники твердять, що у ХІІ сторіччі котрийсь із угорських королів виділив лицарям землі в околицях сучасного Середнього з їх врожайними виноградниками. Цей маєток став одним із їхніх окраїнних, прикордонних володінь. Для його захисту і спорудили фортецю у Середньому. «Христові лицарі» встигли прославитись своєю пристрастю до спорудження неприступних твердинь... Твердиня, хоч і зазнала численних руйнувань та перебудов, збереглася досі і є унікальною в Україні. Це найбільш архаїчний і простий тип фортифікації. Середнянський замок сьогодні утворює лише масивна чотиригранна вежа-донжон, товщина стін якої сягає більш ніж два метри... Про діяльність тамплієрів на Закарпатті відомо дуже мало, і свідчення ці є досить протилежними по своїй суті... Що ж, на те храмовники і є найбільш загадковим орденом, щоб правда про них знаходилась за сімома замками. Про те, що було потім Ліквідація ордену лицарів Храму змусила закарпатських монахів покинути Середнє. Та, як кажуть, святе місце не пустує, тому уже досить швидко у замку поселилися ченці ордену Св. Павла (павлікіанці), а згодом твердиня стала власністю багатих магнатів Палоці та Добо. Найбільший розквіт Середнього пов’язаний з останніми. Родина Добо володіла Середнім близько ста років — до початку XVII століття. За цей час замок декілька разів укріплювали. ...Три роки тому у закарпатській пресі з’явилося повідомлення про те, що фортецю у Середньому планує відновити український осередок модерних тамплієрів — сучасного ордену на кшталт своїх знаменитих попередників. Отак, зовсім несподівано, історія замку знову зрушила з мертвої точки. Яким буде її продовження і чи буде воно взагалі?.. 1 — Тамплієри або храмовники — (від франзузького temple — храм; назва пов’язана з місцевістю, де було розташовано першу резиденцію ордену поблизу християнського храму в Єрусалимі, що, за переказами, стояв на місці Соломонового храму) члени католицького духовно-лицарського ордену, заснованого в Палестині під час хрестових походів. 2 — Грааль (від старофранцузького graal — велика таця) — священна посудина, описана вперше в романі Кретьєна де Труа «Персеваль, або Повість про Грааль» (1182 р.) як тареля, викладена коштовним камінням. В інших версіях — чаша, келих, камінь. Понад десяток текстів присвячувалися Граалю авторами XII-XIII століття, всі твор писані французькою. Першоосновою є кельтські оповіді, як і інші історії про короля Артура. В первісному язичницькому варіанті — посуд з магічними властивостями. В християнізованому — чаша з кров’ю Христа.
1 2 3 4 5 Категория: Географія \| Добавил: DoceNt (07.02.2015)
Просмотров: 328 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: