РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Край Яготинський - Географія - Реферати - Каталог статей

Воістину, благословен край Яготинський своєю приро-дою неповторною, краєвидами чудо-мальовничими, садами квіту-чими, полями родючими. Та най-більше - людьми добрими, працьо-витими, співцями рідного краю, та-лановитими Саме такою і залиша-ється в нашій нам яті наша славна землячка справді народна українська майстриня чудодійних картин - натюрмортів - Катерина Василівна Білокур. Епіграфом життя її можна вжити рядки з безсмертних творів ук-раїнської поетеси Лесі Українки, які найбільш повно відображають духовний світ і душевний стан зна-менитої богданівської художниці, її постійне прагнення до самовдос-коналення. Вона народилася 7 грудня 1900 року в день святої великомучениці Катерини. І назвали її Катериною. Вона невимовно страждала все життя, однак у нападах екстазу, натхнення , осяяння підносилося душею так головокрутно високо, гармонія і краса. Це закономірно, що вона народилася в Україні, в глухому, як сама казала, Богом забутому селі Богданівці, там невиліковно пристрастилася до малювання. Катерина Василівна любила самітність. Зачинивши двері, вона священнодіяла в своїй майстерні. І ніхто не мав права переступити поріг цієї невеликої кімнати. Або йшла довгою стежкою в береги, де спілкувалася з природою, в якій черпала наснагу для життя і творчості. Спостерігаючи за хмарами, що настигли в блакитній височині, милуючись ранковим маревом туманів, художниця так високо підносилась душею, що ніби розчинялася в природі, ставала часткою природи. І тоді її фантазії оживали: вона говорила з Вітром, сумувала разом з осінню. Щедро посіявши на полотно калину, мальви, жоржини, ромашки, чорнобривці, барвінок, колосся жита, пшениці, ячменю найулюбленіші квіти К.В.Білокур. Любов’ю до квітів вона була така ж ненаситна, як спрагла душа подорожжю спекотної днини на прохолодну воду. Для тих, хто хоче навернутися до національних праджерел, знайти себе в Україні й запричаститися нею, листи Катерини Білокур – то бездонна криниця народного розуму, досвіду, мудрості, спостережливості. Якби я всіма барвами вгадала, то я б на барву барву накладала І малювала б щирим самоцвітом, отак, як сонечко пречисте літом. Краще, мабуть, не скажеш і сьо-годні вже нікого не треба переконувати в тому, як же володіла "бар-вами" і "щирим самоцвітом" Кате-рина Василівна. Бо саме життя довело, що Катерина Білокур - яви-ще настільки рідкісне, настільки оригінальне і самобутнє, що немає аналогій в українському і, взагалі, світовому образотворчому мистецтві Бо її талант, й майстерність - її власні. ні в кого не запозичені, притаманні тільки їй одній і понині для ба-гатьох залишається загадкою, як во-на могла творити такі диво-полотна, які ми сприймаємо, як пісні чи казки. Колись один з відвідувачів виставки Катерини Білокур сказав, що її карти-ни слід споглядати тільки в супроводі народних мелодій. І це дійсно так Бо вона - справді митець народний, ми-тець геніальний, художниця високоталановита, неповторна і яскрава Чудо-ві здобутки її незрівнянного таланту відомі й шановані далеко за межами нашої країни. Тяжка доля випала на порівняно не-довгий вік Катерини Василівни. Зма-лечку, як і всі селянські діти, займалась буденною роботою - садила, полола, жала, пряла чи ткала. Самотужки опанувала азбуку, хотілося вчитися далі. Та, на жаль, на цьому й закінчилась ос-віта для майбутньої художниці – і почат-кова, і середня, і вища. І все ж, не зва-жаючи на це, своїм надзвичайно тон-ким, ліричним і чутливим серцем збаг-нула те, що залишилось за закритими дверима для багатьох високоосвічених і професіональних художників. Над усе Катерина Василівна любила квіти. В неї, практично, немає жодної картини, де б не було троянди, рожі, жоржини, красолі, ромашки, волошок, шавлії, кручених паничів, півників, лілеї тощо. Багато її творів так і називають-ся: "Квіти за тином", "Квіти увечері", "Городні квіти", "Польові квіти", "Букет квітів", "Півонії", "Жоржини". "Рожа" Та це й не дивно. Адже квіти для нашого народу споконвіку були втіленням тільки найвищої краси, а й всілякої людської досконалості. Але не задля квітів так пристрасно, так фанатично і високо горів жертовний вогонь життя Катерини Білокур - швидше тільки за ради людей. Кожне полотно повідує нам про життя і працю людську, хоч людей на них і не зображено. В гар-монійній єдності постає перед нами світ, життя в усіх його проявах, його торжество і вічність краси. Ніде правди діти: нелегким був жит-тєвий шлях цієї жінки. Батьки її не ро-зуміли. Лаяли і проклинали за потяг до малювання, бачили в ній лиш звичай-ну селянку, покликану вийти заміж, на-роджувати дітей, вести господарство. В будні їй заборонялось малювати, тільки в неділю, та й то після обіду, ко-ли вже все виорано. Та й пізніше ніколи не йшла торованими дорогами, устеле-ними трояндами, які так-любила оспі-вувати а своїх творах. Здебільшого її стежина була вкрита колючою стернею та терням. Але вона була не з таких, щоб впасти у розпач і безсилля. Ра-дість творчості й закоханість у життя не покидали її навіть в найтяжчі години, давали їй силу долати жалі. І врешті художниця сягає своїх творчих висот. Народна слава і шана осяяли її зас-лужено надане високе звання народ-ної художниці республіки. До пам'ятни-ка Катерині Білокур в рідному селі Богданівка люди кладуть її улюблені квіти. Мистецька спадщина української народної художниці жива й викликає дедалі ширший інтерес у цілому світі. Не згинуло, не вмерло те, що цвіло вес-няною таємницею в хвилини високо-го натхнення і творчості. Бо Катерина Білокур, як і інші славетні дочки нашо-го народу, мала в серці те, що не вми-рає, велику любов до рідної землі. І попри всі складні перипетії життя була щасливою, бо не знала в житті щастя більшого, як щастя творчості. За можливість споглядати красу рідного краю, бачити її так, як бачила Катерина Василівна Білокур, вдячні мешканці Яготинщини, глибоко шану-вали і шанують свою знамениту зем-лячку. У селі, де вона народилася, ство-рено Меморіальний музей-садибу, в райцентрі, в Державному історичному музеї відкрито відділ, присвячений життю і творчій діяльності художниці. І найголовніша гордість – Картинна гале-рея, де зберігаються безсмертні тво-ри богданівської чарівниці. У кожній школі Яготинського району і міста, ба, навіть Київщини, на уроках Українознавства, Київщинознавства вивчаєть-ся творчість Катерини Білокур. І надалі бу-дуть проводитись роботи по реставра-ції пам'яток історії та культури. Перед-бачається підтримка музеїв, кінотеат-ру, бібліотек, інших закладів культури та освіти. Значна увага приділятиме-ться виданню в Яготині творів наших місцевих митців. Від батьківського порогу ми йдемо у широкий світ. І час-то, не маючи змоги навідатися до рідної оселі, все ж подумки не раз і не два повертаємося туди, де народилися і зіп'ялися на ноги Катерина Білокур не покидала бать-ківського гнізда, і бідонька хатина, що в Богданівні на Загреблі, понад п'ят-десят років служила їй рідною домів-кою. Народилася Катерина Василівна в хаті діда Йосипа, який поділив зем-лю між двома синами: Василем та Омельком. Коли 1909 року її батько побудував нову простору хату під бляхою, сім'я з двома дітками - Кате-риною та Грицьком - перебралася жи-ти туди. Кожен в селі покаже вам цю хатину. Звідусіль приїздять в Богданівну гості, щоб поклонитися тій, яка прославила свою землю на весь світ. Стараннями багаторічного директора Яготинського державного історичного музею Олек-сандра Степановича Непорожнього занехаяну квартирантами після смер-ті художницьку хату було врятовано і відкрито Меморіальний музей-садибу. Точно від-творити обстановку, яка була за життя. К. Білокур допомогли богданівці - передава-ли до музею подаро-вані їм колись картини, малюнки (правда, з умовою, що все буде експонуватися в Богданівському музеї), Її особисті речі інтер-єри хати вивчалися за малюнками Катерини Василівни, що зберег-лися. Скільки трагедій, розпачу, а разом з тим і щасливих хвилин творчого піднесення запам'ятала ця хатина, яка мале-нькими віконцями печально дивиться навкруг. Стоїть вона одиноко в дворі, бо немає поруч ні сарайчика, ні клуні - та-кої великої колись, що гарба в'їжджала в двері. Як згадує сусідка Г. Тонконіг (Верещинська), в роки колективізації худобу - корову і коня у Білокурів за-брали до колгоспу, тому клуня стала не-потрібною і її розібрали в голодовку на дрова. Саме в цій клуні майбутня ху-дожниця розмальовувала стіни і двері. Охороняє вхід в садибу велетен-ський столітній в'яз, заступивши за стовбур якого Катерина Василівна лю-била слухати спів дівчат на кутку. Галя Копова пригадує, що біля сараю при дорозі ріс Ще один велет-дуб, мо-гутнішого від нього в Богданівці не бу-ло, а під вікнами майстерні – каштан. А ще згадують односель-ці подвір'я, поросле спори-шем, і чудові квітники. Ви-сокі рожі діставали аж до даху, кручені паничі твори-ли вінок навколо стін, рос-ла і левина паща - квіти, яких не було ні в кого в Богданівці. Красувалися і на-гідки, і півники, і півонії, і жоржини, і айстри. Квіти во-на сама любовно саджа-ла, і полола, і поливала, і на полотні в фарбах вили-вала. Білокури мали і розкіш-ний сад з яблуками, виш-нями, сливами, абрикоса-ми, горіхами, з кущами по-річок. агрусу, малини. Зга-дує Катя Латай і пеньочки-близнюки, на яких вони з учителькою любили сидіти в саду. Шкода, що гине старий сад, бо дерева такі ж смертні, як і люди. Улюбленою стежкою через сад і го-род ходила вона в "прачку", себто в берег, до розкішних верб і розлогого куща калини. Тут на болоті цвіли різні квіти, якими художниця не могла на-милуватися Тут любила слухати соловейка. Це був її рай, її Богданівка. яку лю-била і проклинала, з якої рвалася в столицю, поближче до картин і худож-ників, але покинути не могла. Вона ніби жива, притихла, замріяна. Здається, зараз вона підведеться, пі-дійде до тинка і, ґречно поклонившись, вітаючись з гостем, запросить до господи. Хату було вирішено оздобити петриківськими розписами Уче-ниця Білокур - Ганна Самарська з любов'ю розписала піч і сіни Навіть якщо надворі квіти не цвітуть, хата художниці зустрічає нас нев'янучими квітами петриківської майстрині. У великій кімнаті з піччю, де жила родина брата, - лави попід стіною та обідній стіл. Як розповідають учні Оль-га Бунчук, Ганна Самарська, Тамара Ганжа, в цій кімнаті Катерина Василівна вчила їх малювати Збиралися діти по двоє, по троє, як правило, в неділю, рід-ше в суботу, бо в ці дні Катерина Біло-кур ніякого діла не робила Вона була віруючою людиною, молилася, дотри-мувалася постів, шанувала Бога і вчила цьому своїх учнів. Давала учням завдання, а сама від-лучалася в майстерню малювати. Як розповіла мені Ольга Бунчук (Косницька), Катерина Василівна часто змішу-вала фарби на рукаві куфайки Вийде з майстерні - а на рукаві свіжа фарба У цій же кімнаті, прикрашеній рушни-ками, приймала сусідів, які прийшли погомоніти.
1 2 3 4 5 Категория: Географія \| Добавил: DoceNt (09.02.2015)
Просмотров: 289 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: