РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Географічна карта - Географія - Реферати - Каталог статей

Географічна карта План 1. Поняття про географічну карту 2. Масштаб та його види 3. Типи карт 4. Особливості картографічного зображення. Спотворення на картах і характер цих спотворень 5. Абсолютна та відносна висоти точок місцевості 6. Карти в житті та господарській діяльності людини 7. Література Поняття про географічну карту Географічна карта — це зменшене, узагальнене, умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, виконане за певним математичним законом (масштабі і проекції). Кратність зменшення зображення відображає масштаб карти. Предмети позначають на картах умовними знаками. Пояснення до них дається в легенді карти. Для планів місцевості і великомасштабних карт є окремі умовні знаки. Бони бувають декількох видів — контурні, лінійні, позамасштабні. Ті об'єкти, розміри яких достатньо великі, щоб їх можна було відобразити у масштабі карти, передаються контурними або площадними умовними знаками. Вони складаються з контуру (наприклад, кордону держави) і його заповнення (кольору). Якщо об'єкти настільки малі, що їх не можна відобразити в масштабі плану чи карти (наприклад, джерело), то їх позначають позамас-штабними умовними знаками. На вигляд вони можуть бути геометричними фігурками, схематичними малюнками та ін. Чим менший (дрібніший) масштаб карти, тим більше на ній поза-масштабних позначень. Об'єкти великої протяжності, але малої ширини (річки, дороги, кордони) наносять лінійними умовними знаками. Тільки довжина їх відоб- ражена в масштабі, а ширина — довільна, а тому її не потрібно намагатися виміряти. Крім перелічених трьох видів умовних знаків, на планах також використовуються пояснювальні знаки (стрілки, що показують напрями течії річок), написи, буквені та цифрові позначення. Цифрами позначають висоту найвищих точок місцевості тощо. Усього на планах місцевості використовують близько 350 умовних знаків і понад 400 скорочених пояснювальних підписів. Суть узагальнення, або генералізації полягає у відборі основного для зображення на карті. Ступінь генералізації залежить, передусім, від масштабу карти (чим дрібніший масштаб, тим меншу кількість об'єктів і з меншими деталями на ній можна зобразити), а також змісту і призначення карт. Найточніше форму Землі і всіх географічних об'єктів, їхні розміри передає глобус. Масштаб та його види Масштаб — це відношення, що показує ступінь зменшення довжини лінії на плані, карті чи глобусі порівняно з реальною відстанню на місцевості. Масштаби карт бувають числові, іменовані та лінійні. Числовий масштаб виражається дробом, де в чисельнику одиниця, а в знаменнику число, яке показує, у скільки разів зменшене зображення тієї чи іншої частини земної поверхні. Чим більший знаменник, тим меншим є масштаб, дрібнішим зображення об'єктів на карті. Іменований масштаб відрізняється тим, що' біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад, в 1 см — 2 км. Цей масштаб також вказують на всіх картах. Для безпосереднього визначення відстаней на картах великого масштабу і планах при наявності циркуля-вимірювача зручно користуватися лінійним масштабом. Це графік, що поміщається внизу карти у вигляді лінійки, розділеної на сантиметри. Праворуч від нуля біля кожної поділки лінійки (наприклад, сантиметрової) підписана реальна відстань на місцевості. Ліворуч від нуля лінійку розбивають на менші поділки (міліметрові), для отримання більш точних результатів. . Вимірявши лінійкою чи циркулем відстань на карті, її переносять на лінійний масштаб і отримують шукану відстань без додаткових розрахунків. Із цією метою також, маючи результати вимірювання на карті у сантиметрах, можна перемножити результат на іменований масштаб. Типи карт Географічні карти класифікують за охопленням території, призначенням, масштабом та змістом. За охопленням території виділяють карти світу, півкуль, материків, частин світу, океанів, окремих країн та їхніх, адміністративних територій тощо. Існує певна залежність між розмірами території, показаної на карті, та її масштабом: чим більша площа зображеної поверхні при однакових розмірах карт, тим дрібніший їх масштаб. За цією ознакою розрізняють карти великомасштабні (масштаби від 1:200 000 і більші), середньомасштабні (масштаби менше 1: 200 000 і до 1 :1 000 000 включно), дрібномасштабні (масштаби менше 1:1000 000). ' За призначенням є карти навчальні, демонстраційні та довідкові. Навчальні використовуються у ролі наочних посібників для вивчення географії та інших дисциплін. Демонстраційні карти, які, як правило, яскраві і дохідливі, призначені для широкого кола людей. Довідкові карти підрозділяють на науково-довідкові, туристські, військові тощо. Шкільні навчальні карти відрізняються детальністю зображення і характером оформлення залежно від рівня підготовки і віку учнів. Карти виконують різну роль у навчанні. Стінні карти використовують усі учні класу, тому написи на них зроблені великими літерами. Настільні карти призначені для індивідуальної роботи учнів у школі і дома, тому вони детальніші й менш генералізовані. Науково-довідкові карти відрізняються від шкільних навчальних ступенем узагальнення, обсягом і різноманітністю інформації, що у них закладена тощо. За змістом карти прийнято ділити на загальногеографінні й тематичні. Перші розрізняють за тим, що на них вказується лише назва зображеної території і призначення карти (наприклад, навчальна карта). На загальногеографічних картах з однаковим ступенем детальності нанесені всі види об'єктів, що відображають зовнішній вигляд території: природні умови, населені пункти, транспортні шляхи, промислові підприємства тощо. Залежно від масштабу, загальногеографічні дрібномасштабні карти називаються оглядовими, середньомасштабні — оглядово-топографічними, великомасштабні — топографічними. Тематичними називаються карти, на яких один або декілька географічних об'єктів чи явищ показані з великою детальністю і глибиною. На них за допомогою спеціальних умовних знаків можуть бути зображені такі елементи, які ніколи не показують на загальногеографічних картах: геологічну будову території, тваринний світ, густоту чи національний склад населення та інше. Тема, якій присвячена карта, завжди пишеться у її назві (Карта ґрунтів України). За змістом тематичні карти поділяють на фізико-географічні (при родних зон, рослинні, тектонічні, фізичні тощо) і соціально-економічні (політичні, економічні, історичні, карти населення та ін.). Особливості картографічного зображення. Спотворення на картах і характер цих спотворень Розгортаючи кулясту поверхню Землі на площину, не можна уникнути розривів та перекриттів. Щоб карта була суцільною (неперервною) і водночас досить точно відображала земну поверхню, її створюють за певним математичним Законом, тобто використовуючи картографічну проекцію. Картографічна проекція — це математичний спосіб зображення на площині поверхні земної кулі (еліпсоїда). Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, азимутальні та конічні. Азимутальними називають такі картографічні проекції, коли поверхня Землі (а точніше її градусна сітка) проектується з певної точки, на площину. Якщо допоміжна площина дотична до полюса, то така проекція називається нормальною, а якщо до екватора — поперечною. Перші використовують для зображення територій у приполярних широтах. Характерною ознакою їхньої градусної сітки є меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, і паралелі — концентричні кола. В азимутальних поперечних проекціях зображуються карти півкуль та територій у приекваторіальних широтах. Прямою лінією на карті є тільки екватор. Створюючи географічну карту за допомогою циліндричної проекції, земну поверхню переносять на бічну проекцію уявного циліндра. Його вісь може збігатися з віссю Землі, тоді проекція називається нормальною, а може бути перпендикулярною до неї — поперечною. Перша з них використовується для карт світу, материків і країн, що розміщені у низьких (близьких до екватора) широтах. Характерною ознакою їх в те, що паралелі і меридіани є прямими лініями. Поперечна циліндрична проекція використовується для створення топографічних карт. У конічних проекціях як допоміжна фігура використовується конус, вісь якого збігається з віссю Землі. Конічні проекції використовують для зображення материків і країн, які розміщені у середніх широтах. Градусну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, та паралелі, що б дугами концентричних кіл. Щоб створити карту світу, використовують декілька допоміжних конусів і таку проекцію називають поліконічною. Отримані фрагменти картографічної сітки, що відображають різні широтні смуги, з'єднують між собою. Тому меридіани — криві лінії, а паралелі — дуги неконцентричних кіл. Порушення геометричних розмірів і форм ділянок земної поверхні, розміщених на них об'єктів при їхньому зображенні на площині називають картографічними спотвореннями. Розрізняють чотири види спотворень: довжин ліній, кутів, форм та площ. Про наявність спотворення відстаней вздовж паралелей можна дізнатися за довжинами відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Відрізок екватора має бути рівно удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти. Якщо це співвідношення інше, то на карті існують спотворення довжин ліній за напрямком паралелей. Про спотворення відстаней по паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли спотворення відсутні, то відрізок екватора удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти. Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі й меридіани не утворюють між собою прямих кутів. Розрізнити спотворення форм можна, порівнявши довжину й ширину якогось географічного об'єкта на карті та глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то спотворень форм немає. Ще простіше це зробити, якщо порівняти клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то спотворення форм на цій географічній карті відсутні. Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні, то на цій географічній карті немає спотворення площ. За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі (немає спотворень площ), рівнокутні (немає спотворень кутів) і довільні (усі види спотворень зводяться до мінімуму). Серед останньої групи карт виділяють підгрупу рівнопроміжних, коли відсутні спотворення довжин ліній за одним із напрямків (уздовж меридіанів або вздовж паралелей). Отже відстані на картах можуть бути неспотворені тільки по одному з напрямків, але на більшості карт вони не відповідають єдиному масштабу в усіх напрямках. Із цього слідує висновок, що масштаб, який вказаний на карті, є середнім, а тому він непридатний для визначення відстаней на дрібномасштабних картах. Абсолютна та відносна висоти точок місцевості Висоту земної поверхні вимірюють зазвичай від рівня Світового океану, який приймають за позначку 0. Висота, виміряна від рівня Світового океану, називається абсолютною. Абсолютна висота дає змогу порівнювати за висотою різні, навіть дуже віддалені між собою, точки земної кулі. Відносна висота — перевищення однієї точки місцевості над іншою, наприклад вершини гори над підніжжям, заплави над руслом. Для визначення висоти гір чи глибин водойм на карті слід знати, що для зображення рельєфу — нерівностей земної поверхні застосовують горизонталі (ізогіпси) — умовні лінії, що з'єднують точки з однаковою абсолютною висотою. Цифрові значення горизонталей даються через визначені проміжки. Різниця висот двох сусідніх горизонталей називається висотою перетину рельєфу. Знаючи цю величину, за кількістю горизонталей можна обчислити як абсолютну, так і відносну висоту місцевості. На дрібномасштабних фізичних картах та глобусах рельєф позначають горизонталями у поєднанні зі спеціальним розфарбуванням місцевості залежно від її абсолютної висоти. Якщо абсолютні висоти становлять понад 200 м, то цю місцевість на карті зафарбовують коричневим кольором різної інтенсивності, залежно від прийнятої шкали висот. Якщо абсолютна висота від 0 до 200 м і нижча від 0 м, то зафарбування виконується зеленим кольором різної інтенсивності. Абсолютну висоту окремих точок позначають цифрами. За цим принципом побудовано й шкалу глибин океанів, морів, озер. Умовні лінії, які з'єднують точки з однаковими глибинами, називаються ізобатами. Глибини на картах показують блакитним кольором різної інтенсивності, а окремих точок — цифрами. Шкала висот і глибин зображається внизу карти у вигляді графіка. Карти в житті та господарській діяльності людини Географічна карта є незамінною при розв'язанні господарських завдань, які пов'язані з вивченням, охороною, освоєнням і перетворенням те риторій. Розвідування корисних копалин, облік і оцінка сільськогосподарських земель, вод, лісів, проведення меліоративних робіт, проектування шляхів, каналів та інших промислових та природоохоронних об'єктів неможливі без карт і планів місцевості. Топографічні карти мають винятково велике і різнобічне застосування у військовій справі, а також у пішохідному туризмі, спортивному орієнтуванні. Неможливо переоцінити роль карт у вивченні географії. Вони не тільки допомагають більш чітко уявити взаєморозміщення об'єктів і явищ, але й дозволяють встановлювати причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності, які існують у природі між природними і суспільними об'єктами. ЛІТЕРАТУРА 1. Алисов Н. В. Экономическая и социальная география мира (общий обзор): Учебник/Н. В. Алисов, Б. С. Хорев,— М.: Гардарики, 2001.— 704 с. 2. Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник / В. В. Безуглий, С. В. Козинець.— К.: Видавничий центр "Академія", 2003 - 688 с. 3. Білорус О. Г. Глобальні трансформації і стратегії розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін,— К., 1998,— 416 с. 4. Географічні таблиці: Довідкові матеріали.— Тернопіль: Джура, 1998.— 230 с. 5. География: Справ, материалы. — М.: Просвещение, 1988.— 400 с. 6. Гілецький Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії: Підручник для 9 класу,— Львів: ВНТЛ-Класика, 2002.— 192 с. 6. Гілецький Й. Р. Економічна і соціально географія: Посібник для абітурієнтів / Й. Р. Гілецький, Р. P. Сливка, М. М. Богович; За редакцією Гілецького Й. Р.— Львів: ВНТЛ-Класика, 2005.— 400 с. 7. Гладкий Ю. Н. Экономическая и социальная география мира: Проб, учеб. для 10 кл. сред, шк./Ю. Н. Гладкий, С. Б. Лавров.— М.: Просвещение, 1991.- 272 с. 8. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник.— Львів: Видавничий дім "Панорама", 2003.— 580 с. 9. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник / За ред. Кузи-ка С. П.- Львів: Світ, 2002.- 672 с. 10. Мировая экономика: Учебник — М.: Юность, 2002.— 734 с. 11. Соціально-економічна географія світу.— Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.- 256 с.
1 2 3 4 5 Категория: Географія \| Добавил: DoceNt (17.02.2015)
Просмотров: 1334 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: