Реферат на тему Використання банківського кредиту - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Використання банківського кредиту. План 1. Види банківського кредиту 2. Політика залучення банківського кредиту 3. Список літератури Види банківського кредиту У складі фінансового кредиту, залученого підприємствами для розширення господарської діяльності, пріоритетна роль належить банківському кредиту. Цей кредит має широку цільову спрямованість і залучається у найрізноманітніших видах. В останні роки в кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й закордонні банки (особливо в кредитуванні спільних підприємств за участю іноземного капіталу). Під банківським кредитом розуміють грошові засоби, які надаються банком у позику клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток. Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких основних видах (рис. 6.4): Рис. 6.4. Основні види банківських кредитів 1. Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій. Як правило, він надається комерційним банком, який здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його коштами на розрахунковому та інших рахунках в цьому ж банку. Крім цього, цей вид кредиту є, зазвичай, "самоліквідним", оскільки здійснена за його безпосередньою участю господарська операція генерує при ії завершенні грошовий потік, достатній для його повного погашення. Цей вид кредиту надається, як правило, тільки на короткостроковий період. 2. Контокорентний кредит (овердрафт). Цей вид кредиту надається банком, зазвичай" під забезпечення, але ця вимога не є обов'язковою. При наданні цього кредиту банк відкриває підприємству контокоректний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції. Контокоректний рахунок використовується в якості джерела кредиту в об'ємі, що не перевищує встановлене в кредитній умові максимально від'ємне сальдо (контокоректний ліміт). За від'ємним залишком конто-коректного рахунку підприємство сплачує банку встановлений кредитний відсоток; при цьому угодою може бути визначено, що за позитивним залишком цього рахунка банк нараховує підприємству депозитний відсоток. Сальдування надходжень і виплат за контокоректним рахунком підприємства відбуваються через обумовлені угодою проміжки часу з розрахунками кредитних платежів. 3. Сезонний кредит з щомісячною амортизацією боргу. Цей вид кредиту надається, зазвичай, на формування змінної частини оборотних активів на період їх зростання у зв'язку з сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає у тому, що поряд з щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною виплатою відсотка за ним), кредитною угодою передбачається і щомісячна амортизація (погашення) основної суми боргу. Графік такої амортизації боргу за розмірами ув'язаний з об'ємом зниження сезонної потреби підприємства в грошових засобах. Перевага такого виду кредиту — в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів у розмірах, обумовлених реальними потребами підприємства. 4. Відкриття кредитної лінії. Оскільки потреба в короткостроковому банківському кредиті не завжди може бути передбачена з прив'язкою до конкретних термінів його використання, угоду про нього підприємство може оформити з банком попередньо у формі відкриття кредитної лінії. У цій угоді обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання банківського кредиту, коли в ньому виникає реальна потреба. Як правило, банк встановлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої фінансові зобов'язання по наданню кредиту в об'ємі невикористаного ліміту кредитної лінії. Для підприємства перевага цього виду кредиту полягає в тому, що воно використовує позичкові кошти в суворій відповідності зі своїми реальними потребами в них. Зазвичай, кредитна лінія відкривається на термін до одного року. Особливістю цього виду банківського кредиту є те, що він не носить характер безумовного контрактного зобов'язання і може бути анульований банком при погіршенні фінансового стану підприємства-клієнта. 5. Револьверний (автоматично поновлюваний) кредит. Він характеризує один з видів банківського кредиту, який надається на певний період, протягом якого дозволяється як поетапна "вибірка" кредитних коштів, так і поетапне часткове або повне погашення зобов'язання по ньому (амортизація суми основного боргу). Внесені в рахунок погашення зобов'язань кошти можуть знову позичатися протягом періоду дії кредитної угоди (у межах встановленого кредитного ліміту). Виплата залишку непогашеної суми основного боргу і відсотків згідно з ним відбувається після закінчення терміну дії кредитної угоди. Перевагою цього виду кредиту порівняно з відкриттям кредитної лівії є мінімальні обмеження, що накладаються банком, хоча рівень відсоткової ставки, зазвичай, вищий. 6. Онкольний кредит. Особливістю цього виду кредиту є те, що він надається позичальнику без обумовлення терміну його використання (у рамках короткострокового кредитування) з зобов'язанням останнього погасити його при першій вимозі кредитора. При погашенні цього кредиту, зазвичай, надається пільговий період (за діючою практикою — до трьох днів). 7. Ломбардний кредит. Такий кредит може бути отриманий підприємством під заставу високоліквідних активів (векселів, державних короткострокових облігацій тощо), які на період кредитування передаються банку. Розмір кредиту в цьому випадку відповідає певній (але не всій) частині вартості переданих в заставу активів. Як правило, цей вид кредиту носить короткостроковий характер. 8. Іпотечний кредит. Такий кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під заставу основних засобів або майнового комплексу підприємств у цілому ("іпотечних банків"). Підприємство, яке надає у заставу своє майно, зобов'язане застрахувати його в повному об'ємі на користь банку. При цьому закладене у банку майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого скорочення видачі підприємством незабезпечених банківських позичок іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського кредитування. 9. Ролловерний кредит. Він являє собою один з видів довгострокового кредиту з періодичним переглядом відсоткової ставки (тобто з перманентним "перекредитуванням" у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку). В європейській практиці надання ролловерних кредитів, перегляд відсоткової ставки здійснюється один раз у квартал або півріччя (в умовах високої інфляції і частої зміни облікової ставки центрального банку періодичність перегляду відсоткових ставок за кредит може бути частішою). 10. Консорціумний (консорціальний) кредит. Кредитна політика банку, система встановлених нормативів кредитування або високий рівень ризику іноді не дозволяють йому повною мірою задовольнити високу потребу підприємства-клієнта у кредиті. У цьому випадку банк, який обслуговує підприємство, може залучити до кредитування свого клієнта інші банки (союз банків для здійснення таких кредитних операцій носить назву "консорціум"). Після заключения з підприємством-клієнтом кредитної угоди банк акумулює кошти інших банків і передає їх позичальнику, відповідно розподіляючи суму відсотків при обслуговуванні боргу. За організацію консорціумного кредиту ведучий (той, що обслуговує клієнта) банк отримує певну комісійну винагороду. Різноманітність видів і умов залучення банківського кредиту викликає необхідність ефективного управління цим процесом на підприємствах з високим об'ємом потреби в цьому виді позичкових фінансових коштів. У цьому випадку цілі і політика залучення позичкового капіталу конкретизуються з урахуванням особливостей банківського кредитування, виокремлюючись при необхідності в самостійний вид фінансової політики підприємства. Політика залучення банківського кредиту Це частина загальної політики залучення позичкових коштів, яка конкретизує умови залучення, використання та обслуговування банківського кредиту. Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими етапами (рис. 6.5): Рис. 6.5. Основні етапи формування політики залучення банківського кредиту 1. Визначення цілей використання залученого банківського кредиту. Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства у позичкових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання витікають з загальних цілей залучення позичкового капіталу, які були розглянуті раніше. 2. Оцінка власної кредитоспроможності. Розроблена підприємством політика залучення банківського кредиту повинна кореспондуватися за основними своїми параметрами з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про умови кредитування, воно повинно заздалегідь оцінити рівень своєї кредитоспроможності. У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів — як відсотків, так і основного боргу. Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою раніше розглянутих фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності. Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:— хороший, якщо заборгованість з кредиту і відсотки за ним виплачуються у визначені терміни, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на рік на термін не вище 90 днів;— слабкий, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків за ним);— недостатнім, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів без виплати відсотків за ним. З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності отримання кредиту у вітчизняних банках. Закордонні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. Використані в цих цілях системи 6С і СОМРАКІ засновані на оцінках репутації позичальника; розміру і складу залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позичкових коштів, умов кон'юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, та інших характеристик, які обумовлені складом кредитного меморандуму конкретного банку. Результати оцінки кредитоспроможності знаходять своє відображення у наданні позичальнику відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до якого диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо встановити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінки комерційними банками. 3. Вибір необхідних видів залученого банківського кредиту. Цей вибір визначається в основному такими умовами:— цілями використання кредиту;— періодом запланованого використання позичкових коштів;— визначеністю термінів початку і закінчення використання залучених коштів;— можливостями забезпечення залученого кредиту. Відповідно до встановленого переліку видів залученого кредиту підприємство проводить вивчення та оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких банків проводиться лише за привабливістю їх кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, у такому випадку не є визначальним і може служити лише додатковим орієнтиром при його оцінюванні. 4. Вивчення та оцінка умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різноманітності оцінюваних умові здійснення численних розрахунків. Склад основних кредитних умов, які підлягають вивченню та оцінці у процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту, наведено на рис. 6.6: Рис. 6.6. Умови банківського кредитування Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні такими видами обов'язкових економічних нормативів:— максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників);— максимальний розмір великих кредитних ризиків;— максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм акціонерам або пайщикам;— максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм інсайдерам. Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності, кожен комерційний банк встановлює, зазвичай, власну систему лімітів суми окремих видів кредиту. Граничний термін кредиту кожен комерційний банк встановлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту. Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значення тільки у тому випадку, якщо воно веде зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може потребувати кредити в одній з необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасно в декількох видах іноземних валют) у практиці кредитування підприємств трапляються дуже рідко. Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінюванні кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, яка формується на базі облікової ставки центрального банку країни і середньої маржі комерційних банків (у закордонній практиці з цією метою використовується ставка LIBOR, яка щоденно фіксується в одинадцятій годині за Грінвічем учасниками Лондонського міжбанківського ринку), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника і наданого ним забезпечення позики. Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протягом кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується, зазвичай, при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дозволяє більш точно визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік виплат з його обслуговування. Вид кредитної ставки відіграє суттєву роль у визначенні вартості банківського кредиту. За застосовуваними видами розрізняють відсоткову (для нарощування суми боргу) та облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то підприємством повинна бути надана перевага відсотковій ставці, оскільки в цьому випадку його виплати по обслуговуванню боргу (а відповідно і вартість кредиту) будуть меншими. Умови сплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: а) сплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; б) сплати суми відсотка з кредиту рівномірними частинами (зазвичай, у формі аннуїтета); сплаті всієї суми відсотка у момент погашення основної суми боргу. При інших рівних умовах підприємству слід надати перевагу третьому варіанту. Умови погашення (амортизації) основного боргу також суттєво впливають як на вартість, так і на розмір реально використовуваних кредитних коштів. Існують три принципові варіанти амортизації основного боргу: а) визначеними частинами у процесі кредитного періоду; б) одразу ж після закінчення кредитного періоду; в) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення боргу. Природно, що при інших рівних умовах підприємству слід віддати перевагу останньому варіанту. Форми забезпечення кредиту визначають, в основному, його вартість — чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижчий рівень його вартості при інших рівних умовах за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір використовуваних кредитних засобів. Мова йде про вимоги банку тримати без використання певну частину отриманого кредиту (зазвичай, у розмірі 10 % ) у вигляді компенсаційного залишку грошових активів на розрахунковому рахунку підприємства. У цьому випадку не тільки збільшується реальна вартість банківського кредиту (оскільки відсоток виплачується за всією його сумою), але, відповідно, зменшується на розмір компенсаційного залишкасума використовуваних підприємством кредитних коштів. Таким чином, умовами, що збільшують вартість банківського кредиту і зменшують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних коштів, є:— використання у розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;— авансовий платіж суми відсотка згідно з кредитом;— часткова амортизація суми основного боргу протягом кредитного періоду;— зберігання певної суми залучених кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів. Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня використовуваної кредитної ставки порівняно з середньо-рияковим її рівнем (за аналогічними видами кредитів). З цією метою у процесі оцінювання умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник — "грантелемент", який дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків з середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється за такою формулою: де ГЕ — показник грант-елемента, який характеризує розмір відхилень вартості конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних інструментів, у відсотках; ПР — сума сплачуваного відсотка в конкретному інтервалі (л) кредитного періоду; ОД — сума амортизованого основного боргу в конкретному інтервалі (п) конкретного періоду; БК — загальна сума банківського кредиту, залученого підприємством; і — середня ставка відсотка за кредит, що склалася на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом; п — конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється сплата коштів комерційному банку; І — загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом інтервалів, що в нього входять. Оскільки грант-елемент порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньоринкової (вираженої у відсотках до суми кредиту), його значення можуть характеризуватися як позитивною, так і від'ємною величинами. Ранжируючи значення грант-елемента, можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозиції окремих комерційних банків. 5. "Вирівнювання" кредитних умов у процесі складення кредитної угоди. Термін "вирівнювання" характеризує процес приведення умов конкретної кредитної угоди у відповідність з середніми умовами купівлі-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку. "Вирівнювання" кредитних умов здійснюється у процесі переговорів з представниками конкретних комерційних банків при підготовці проекту кредитної угоди. В якості основного критерію при проведенні процесу "вирівнювання" кредитних умов використовуються показник "грант-елемент" і ефективна ставка відсотка на кредитному ринку. в. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Оскільки банківський кредит являє собою, в сучасних умовах, один з найбільш дорогих видів залученого позичкового капіталу, забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають такі умови:— рівень кредитної ставки з короткострокового банківського кредиту повинен бути нижчим рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;— рівень кредитної ставки з довгострокового банківського кредиту повинен бути нижчим коефіцієнта рентабельності активів. Список літератури 1. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 340 с. 2. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М.: Инфра-М, 1998. 3. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. 4. Бланк H.A. Управление использованием капитала. — К.: Ника-Центр, 2000. — 656 с. 5. Бланк H.A. Управление формированием капитала. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. 6. Герчикова H.H. Финансовый менеджмент. — М.: Кон-салтбанкир, 1996. 7. Финансовый менеджмент / Под ред. Г. Б. Поляка. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997. 8. Финансовый менеджмент / Под ред. Н. Ф. Самсонова. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1999. 9. Финансовый менеджмент: руководство по технике эффективного менеджмента. — М.: КАГАНА, 1998. 10. Финансовый менеджмент: Теория и практика: Учебник / Под ред. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996. 11. Фінансовий менеджмент / Під ред. А. М. Поддерьогіна, Л. Д. Буряк, Н. Ю. Калач та ін. — К.: КНЕУ, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 487 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: