Реферат на тему Валютні біржі - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Валютні біржі. 1. Міжнародна валютна система. Валюта - це грошова одиниця країни, що бере участь у міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами. При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою. Як валюта національна грошова одиниця має міжнародну ціну, яка виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у формі національних банкнот, а також платіжних засобів і кредитних інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також створені на основі міжнародних домовленостей рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі національні валюти - паперові. До початку світової економічної кризи 1929 -1933 pp., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто - він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях. Перша спроба міжнародного регулювання валютних відносин була зроблена в кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи. Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до наступного. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов'язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету. Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана. Спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. У1971 р. був припинений обмін доларів на золото. Це й означало завершення існування Бреттон-Вудської системи. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку. Після укладення певних міжнародних угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси стали вільними (плаваючими), добровільно прив'язуючись один до одного. Фіксована ціна на золото була відмінена, воно стало звичайним товаром. Для підтримки стійкості валют стала використовуватися система так званих спеціальних прав запозичення - СДР (Special Drawing Right, SDR). Суть даної системи полягає в наступному. СДР - це особливі, договірні гроші, створені і введені за рішенням МВФ. Країни - члени МВФ отримали певну частку СДР (через відкриття спеціальних рахунків) відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, при певних умовах вони можуть бути обернені в національну валюту. З 1 січня 1981р. МВФ використовує спрощену котировку СДР на основі середнього курсу валютного кошика, що складається з: американського долара - 42%, німецької марки - 19%, французького франка, англійського фунта стерлінгів і японської ієни - по 13%. Питома вага валют була визначена відповідно до питомої ваги валют у міжнародній торгівлі і платежах. МВФ активно використовує СДР в офіційних публікаціях і щодня проводить котирування. Різна надійність валют, а також різні регіональні інтереси визначили три основних види валют і валютних курсів: * валюти, які твердо прив'язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу в межах 1%, якщо національна валюта прив'язана до декількох груп валют. * валюти, курс який може коливатися відносно однієї або декількох валют; коливання валюти встановлюються до 2,25% у кожну сторону. До цієї ж групи валют входить і Європейська валютна система, яка була створена в 1979 р. як засіб, який забезпечує валютну стабільність країн, що входять до Європейського економічного союзу. Європейська валютна система поєднує валюти країн через паритетну сітку. Основний (центральний) валютний курс визначається шляхом використання спеціальної одиниці - європейської валютної одиниці (ЗКЮ), яка за принципом і концепцією побудови подібна до СДР (за винятком кошика валют). Національна валюта може коливатися в межах 2,25%, за винятком італійської ліри, для якої допустимі відхилення встановлені у межах 6%. Таким чином, країни Європейського союзу зберігають свої валюти відносно одна до одної у стабільному співвідношенні, а всі разом ці валюти суттєво впливають на стабільність курсу валют третіх країн. * валюти з вільно плаваючим курсом. Курс валюти встановлюється щодня залежно від попиту і пропозиції на валютних ринках. Організаційно-правове забезпечення валютної біржі. Структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ). Порядок організації торгівлі іноземною валютою в Україні регламентований законодавчими актами, що надають право уповноваженим банкам, які одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції: а) від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів; б) від свого імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. Резиденти і нерезиденти - це фізичні особи, які мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам - резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями). Реалізація угод купівлі-продажу на міжбанківському валютному ринку опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни. Згідно з чинним законодавством України: 1. Для здійснення валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (пункт 1 ст.8 змінено згідно із Законом № 3651-12 від 25.11.1993 p.). 2. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19. 02.1993 р. зі змінами і доповненнями). Валютні біржі діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами. У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця. Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з боку держави, особливо на етапі становлення ринкових відносин. Світовий досвід показує, що в майбутньому торгівля валютою не буде відокремленою від торгівлі цінними паперами. Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ). УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією. УМВБ є організацією, яка: 1) створена без мети отримання прибутку; 2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства; 3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу; 4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ. Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість та доступність інформації, для забезпечення рівних умов у здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків). Основні функції УМВБ полягаються в: * акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси; * встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків; * забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій; * організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів; * організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні; * визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні; * зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку. Члени (акціонери) валютної біржі мають право: * брати участь в роботі органів управління та внутрішнього контролю УМВБ згідно чинного законодавства України та статуту; * негайно після запиту отримувати від УМВБ будь-яку інформацію стосовно діяльності та спрямування нерозподіленого прибутку УМВБ; * користуватися послугами УМВБ на договірній основі на умовах, що не є гіршими від тих, що пропонуються третім особам; * першочергово отримувати пропозицію від біржі на придбання додатково випущених акцій; * отримувати пільги щодо сплати послуг, які надаються акціонерам від біржі та визначаються Біржовим Комітетом; * у випадку ліквідації УМВБ, отримати частину майна біржі пропорційно кількості належних їм акцій. Кожен з акціонерів зобов'язаний виконувати свої обов'язки згідно Статуту у відповідності з чинним законодавством та вживати максимальних зусиль для сприяння біржі в тому, щоб її діяльність відповідала вимогам законодавства України. Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю: * загальні збори акціонерів; * біржовий комітет (спостережна рада); * раду директорів; * арбітражний комітет та ревізійну комісію. Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Кожен акціонер, незалежно від кількості акцій, має право брати участь у Загальних зборах особисто, або через представника. Брати участь у Загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть також і члени Ради директорів, які не є акціонерами, а також Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та міністерства і відомства, через своїх представників, визначених персонально за поданням керівництва зазначених установ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій). Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Він представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом біржі. Біржовий комітет здійснює контроль та регулює діяльність Ради директорів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами. Члени комітету можуть бути переобраними на свою посаду необмежену кількість разів. Жоден член Біржового комітету не може одночасно бути членом Ради директорів та/або Ревізійної комісії, а також Арбітражного комітету. Голова Біржового комітету за рекомендацією НБУ обирається Біржовим комітетом на певний строк, але не менший, ніж до проведення наступних Загальних зборів акціонерів. Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник. Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету. Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. Керівництво Радою здійснює голова Ради директорів, який затверджується на посаду Біржовим комітетом. Голова Ради без довіреності здійснює представництво інтересів УМВБ перед усіма органами державної влади, організаціями, юридичними особами та громадянами з усіх питань, пов'язаних з діяльністю біржі в Україні та за кордоном. З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії. Ревізійна комісія звітує за результатами своїх перевірок Біржовому комітету та Загальним зборам відповідно до чинного законодавства. Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати щорічні звіти та баланси біржі без висновків Ревізійної комісії. Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту. Вирішення всіх спорів з приводу: надання послуг УМВБ, укладання та/або виконання угод на біржі, що виникають між акціонерами, а також між ними та біржею, здійснюється Арбітражним комітетом. Арбітражний комітет діє згідно з Положенням про Арбітражний комітет. Персональний склад Арбітражного комітету та Положення про Арбітражний комітет затверджується Загальними зборами акціонерів. Контроль за діяльністю УМВБ з метою забезпечення дотримання нею чинного законодавства України та відповідних нормативних актів здійснюють Нацбанк України, Державна комісія з цінних паперів та Фондового ринку. Крім цього, перевірки фінансової діяльності УМВБ здійснюються представниками державних податкових адміністрацій та іншими органами державної влади, як це передбачено чинним законодавством України. Державне регулювання валютної системи в Україні. Складовою частиною грошової системи країни є національна валютна система як форма організації валютних відносин, її формування в Україні ще остаточно не закінчене. Основою національної валютної системи є встановлена законом грошова одиниця держави, яка у міжнародних економічних відносинах стає валютою. Як уже зазначалося, валюта як економічна категорія - це основний елемент, що забезпечує функціонування валютно-фінансового механізму. На території України у 1996 році було проведено грошову реформу й випущено у загальний обіг постійну національну валюту - гривню. У Декреті Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" за валюту України прийнято вважати грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але не підлягають обміну на грошові знаки, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. Формування національної валюти в Україні за умов переходу до нової економічної системи (з 1990 року) відбувалося в кілька етапів. Перший етап - у січні 1992 року було зроблено випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця. Другий етап - 7 листопада 1992 року Указом Президента "Про реформу грошової системи України" запроваджувався у безготівкову сферу купоно-карбованець замість російського рубля. За допомогою цього заходу Україна вийшла з рублевої зони. Але вже у той час вимивання національного багатства у вигляді грошового капіталу у доларовому еквіваленті становило близько 8 мільярдів доларів українських національних ресурсів. Третій етап - 1-16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу та випущено у загальний обіг постійну національну валюту замість тимчасової - гривню. Одночасно відбулася деномінація шляхом зменшення у 100 000 разів усіх цінових показників, складових грошової маси та її загальної величини. Українська гривня хоч і вважається конвертованою валютою, однак залишається "замкненою". Потреба у переміщенні її за кордон у розвинуті країни та ті, що розвиваються, існує лише у невеликій кількості. Гривня не є валютою, яка бере участь у міжнародних розрахунках. Вона не є валютою ціни та валютою платежів у зовнішньоторговельних контрактах. Крім того, банки розвинених західних країн не мають гривневих рахунків на своїй території. Гривня не є повністю конвертованою валютою навіть у внутрішньому обігу, хоча її грошові функції значно розширені порівняно з купоно-карбованцем. Як відомо, валютна система - це форма організації валютних відносин. Останні у свою чергу охоплюють відносини між юридичними та фізичними суб'єктами країни, які беруть участь в операціях, пов'язаних із валютою, і такі валютні відносини, що регулюються національним законодавством. На території країни немає поки що єдиного нормативного акта, який би регулював валютні відносини. Його роль виконують Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрети Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" і "Про тимчасове використання надходжень у іноземній валюті" (19 лютого 1993 p.), Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (23 вересня 1994р.), Указ Президента України "Про удосконалення валютного регулювання" (22 серпня 1994 p.), а також акти НБУ у вигляді постанов Правління НБУ. Державна політика у сфері валютного регулювання через формування тієї чи іншої системи валютних обмежень та регламентацій зорієнтована на досягнення певних економічних цілей. Найбільш пріоритетними є: * стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимального ступеня зовнішньої та внутрішньої конвертацій національної грошової одиниці; * забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний ринок; * стимулювання експортного потенціалу; * урівноваження платіжного балансу. Представниками держави на валютному ринку в більшості випадків є центральні банки, які провадять грошово-кредитну політику країни. Центральні банки можуть просто обслуговувати валютні операції органів влади або ж займатися купівлею-продажем іноземної валюти з метою балансу попиту та пропозиції національної валюти і, як наслідок, впливу на її курс. Але в кінцевому результаті кожний центральний банк виражає волю своєї держави. Регулювання валютної сфери України за сучасних умов зводиться до підтримки стабільного становища на валютному ринку, нейтралізації різких коливань валютних курсів. Стабільність валютного ринку в свою чергу забезпечує нормальний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків держави і всієї економіки. Головним інструментом формування ефективного валютного регулювання на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються центральним банком. Кожна країна, як правило, використовуючи валютні інтервенції, виходить із конкретних особливостей своєї економіки, ступеня її "відкритості" для участі в міжнародних економічних відносинах. Як це не парадоксально, але незважаючи на відсутність закону про валютне регулювання, розвиток останнього в Україні вже має свою історію і багато в чому відображає загальні проблеми становлення нашої державності. Утворення України як незалежної держави вимагало створення власної законодавчої бази з питань здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Останніми роками в Україні майже щомісячно приймаються законодавчі та відомчі нормативні акти щодо регулювання валютних відносин, удосконалення контролю за повнотою та правильністю розрахунків при експортно-імпортних операціях. Всі вони підпорядковані єдиній меті - створенню валютного ринку, стабілізації курсу національної валюти. Але часто заходи, яких вживають урядові та фінансові органи для регулювання валютної сфери, є непослідовними та непродуманими. Розглянемо основні нормативно-правові акти регулювання валютного ринку. Основу валютного регулювання закладено ще в 1992 році, коли Україна підтримувала досить жорсткі правила, що регулювали обмін і торгівлю. Справа в тому, що Постановою Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України у 1992 році" від 05.02.1992 року було ратифіковано "додатковий податок" під назвою "податок на валютну виручку", що сплачувався резидентами виключно в іноземній валюті. Такий захід виявився неефективним: реальні прибутки за 1992 рік від податку на валютні операції були мінімальними - близько 100 млн. доларів - частково через те, що важкий податковий прес, безперечно, не сприяв тому, щоб підприємства повертали зароблену валюту в Україну, особливо через офіційні канали (один із найпоширеніших варіантів уникнення сплати податку на валютний прибуток було застосування бартерних операцій). Органи влади зреагували на цю ситуацію наприкінці року: розпочалася кардинальна реформа системи обміну, а податок на валютні операції практично вже не стягувався. 19 лютого 1993 року з'явився Декрет Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", що розпочав процес прискореної лібералізації валютного регулювання, але через деякий час цей Декрет перетворився в набір схоластичних догм, одні з яких були скасовані, а інші - просто ігнорувались. Цього ж дня, 19.02.1993 року, був підписаний ще один декрет - "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті". Парадоксом було те, що, згідно з "основним декретом" передбачалася обов'язкова сесія "всіх надходжень на користь резидентів в іноземній валюті" через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України, а "тимчасовий декрет" встановлював, що обов'язковому продажу за офіційним валютним курсом підлягає лише 50 відсотків валютних надходжень, а решта іноземної валюти може продаватися за курсом з відхиленням від офіційного, але не більше ніж у два рази. І знову ж таки 19.02.1993 року в світ виходить декрет "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" - третій "кит" української валютної політики. Таким чином, ці три декрети створили "фундамент" майбутньої системи державного валютного регулювання. Аналізуючи тенденції валютного ринку в Україні від початку з 1993 року, можна зробити висновок, що ситуація у цьому секторі відзначається постійними змінами й нестабільністю. Протягом 1993 року урядом зберігався подвійний обмінний курс - офіційний та аукціонний. У травні цього року було введено єдиний обмінний курс, який проіснував недовго, тому що протягом літа відбулося знецінення карбованця, в результаті чого в Україні повернулися до системи множинних курсів. У вересні 1993 року було припинено торги на УМВБ, запроваджено фіксований валютний курс, що призвело до погіршення макроекономічних показників, поглибило кризу у фінансовій системі, відбулося збільшення зовнішнього боргу та від'ємного сальдо платіжного балансу. Валюта, яку отримували резиденти в обов'язковому порядку, мала продаватися за офіційним курсом у такому співвідношенні: - 40% від надходжень на валютному тендері; - 10% - обов'язковий продаж; - 50% залишалось у розпорядженні підприємств, але єдиним покупцем цієї частки заробленої валюти міг бути тільки НБУ. Внаслідок політики фіксації валютного курсу в Україні протягом 1993-1994 років відбулося: - зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті та збільшення частки бартерних операцій, яка у 1993 році становила 23,3% загального експорту, а у 1994 році - вже 50%; - скорочення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України; - збільшення зовнішнього боргу України та ін. Звільнення офіційного курсу валют супроводжувалося швидким падінням курсу карбованця, темпи якого визначалися початковою різницею офіційного та ринкового курсів. Лібералізація цін та обмінного курсу у жовтні 1994 року викликала значне зменшення реальної ціни національної валюти в результаті інфляційних процесів. Але кінець 1994 року відзначається збільшенням торгів на УМВБ, що досить позитивно вплинуло на економіку країни в цілому: збільшилися надходження валюти з-за кордону, позначилося стимулювання експорту, збільшилася кількість іноземних інвестицій за контрактами, дещо позначилось офіційне зменшення курсів іноземних валют до карбованця (долар знизився на 4%, російський рубль - на 12%). Стабільність валютного ринку проіснувала недовго, і 1995 рік характеризувався інфляційними процесами, які негативно вплинули на економіку країни. Після періоду знецінення настав період поступового підвищення реального обмінного курсу української валюти, коли ціни на товари та послуги зростали швидше, ніж обмінний курс. В основному завдяки політиці НБУ інфляційні процеси вдалося призупинити. У 1996-1997 роках спостерігалася стабільність обмінного курсу, особливо у реальному вираженні. Досить велике значення мало проведення грошової реформи у вересні 1996 року. За останні роки уряду країни вдається утримувати курс гривні щодо долара США у межах передбаченого валютного коридору. Реалізація політики валютного коридору в Україні також має свої проблеми і негаразди. Як переконує досвід ринкових країн (Австрія, Англія, Франція, Японія), політика валютного коридору запроваджувалася урядом лише на незначний період з метою стабілізації на валютному ринку за умов невеликих розмірів інфляції при синхронному зростанні національного виробництва в усіх галузях економіки. У нашій країні такого стану речей не існує, а термін реалізації зазначеної політики має далеко не короткостроковий характер. Крім того, якщо означити цей захід (валютний коридор) як адміністративний, можна сказати, що він трохи суперечить пріоритетам економічної політики НБУ, тобто лібералізації у сфері державного регулювання валютної системи. Останніми роками найактуальнішою проблемою державного регулювання валютного ринку в Україні є підтримання макроекономічної стабільності національної валютної одиниці. Основним органом державного регулювання валютного ринку нашої країни є НБУ. Його повноваження у сфері валютного регулювання визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". Головним методом НБУ, за допомогою якого впроваджується національне регулювання валютного курсу, є валютна інтервенція, її зміст - запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу національної грошової одиниці. Основними заходами, якими користується НБУ, впроваджуючи політику валютної інтервенції з метою призупинення девальвації курсу гривні до валютних одиниць інших країн, є: - збільшення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкового резервування комерційних банків; - заборона українським комерційним банкам кредитувань із ЛОРО - рахунків банків-нерезидентів гривневими коштами, подовження раніше укладених кредитних угод та розміщення гривневих депозитів на кореспондентських рахунках банків-нерезидентів тощо. Основна вада валютної інтервенції та, що вона має тільки короткостроковий ефект і не може забезпечити високого рівня макроекономічних показників, від яких залежить стабільність національної грошової одиниці. Свої повноваження щодо регулювання національної валюти й утримання стабільності на валютному ринку України НБУ, безперечно, виконує. Але останнім часом у результаті падіння платоспроможності гривні її вартість у процесі курсоутворення трохи завищена, тобто реальна набагато нижча за офіційну. І якби НБУ за допомогою адміністративного регулювання та різних економічних заходів не утримував національної валютної одиниці у межах валютного коридору, в країні в умовах високого рівня безробіття, падіння виробництва, від'ємного сальдо платіжного балансу та інших негараздів почалися б інфляційні процеси, а згодом і гіперінфляційні. Як відомо, існує досить тісний зв'язок між інвестиціями та стабільністю на валютному ринку. Сьогодні українській економіці потрібно вдвічі більше інвестицій, ніж вона отримала їх за весь перехідний період. Тобто уряд має створити досить сприятливі умови, які допоможуть залученню коштів із-за кордону. Але є й інша сторона питання. В Україні стабільність на валютному ринку має досить високий ступінь залежності від руху іноземних інвестицій. Підтвердженням цього стали події другої половини 1997 року. Через зміну політики Мінфіну щодо зниження дохідності облігацій внутрішньодержавної позики (ОВДП) та нерозвиненості ринку корпоративних цінних паперів іноземні інвестори почали забирати свої кошти з території України, що вже наприкінці серпня позначилось на збільшенні попиту на іноземну валюту, а період серпень - грудень на валютному ринку увійшов у стадію повільної девальвації курсу гривні. Як бачимо, за умов політичної кризи та деяких прорахунків уряду в обраній політиці відплив іноземного капіталу досить сильно позначається на стабільності національної валютної одиниці, а отже, і на макроекономічних показниках. Обмінний курс має прямий вплив на інфляційні процеси всередині країни, В умовах відкритості України до імпорту відбувається інфляція цін на товари закордонного виробництва. Якщо проаналізувати структуру імпорту за 1997-1998 роки, то більш як половину його загального обсягу становлять нафта і продукти її переробки, природний газ, які є не чим іншим, як складовою витрат продуктів і послуг, що виробляються у нашій країні. В Україні за вересень - грудень 1998 року ціни на більшість товарів зросли удвічі в результаті підвищення курсу долара до гривні, а заробітна плата залишилася майже без змін. Умовно кажучи, купівельна спроможність скоротилась у 1,5-2 рази. Від такого стану речей страждають споживачі й виробники, як національні, так і зарубіжні (в результаті падіння попиту на продукцію). Отже, яку політику має обирати держава щодо проблем валютного регулювання? Передусім необхідно справді узгоджувати економічну політику держави з валютною політикою НБУ. Як уже зазначалося, сьогодні всі дії щодо валютного регулювання спрямовані або на ліквідацію наслідків фінансової кризи (яка, до речі, має тенденцію розвиватись у другій половині року, спостерігається майже чотири зазначених періоди підряд і відрізняється лише за глибиною), або на адміністративне регулювання утримання курсу гривні щодо валютного коридору. І немає жодної програми або дії, які були б спрямовані на ліквідацію причин нестабільності національної валюти, яка сьогодні очевидна, - вона не має потужності насамперед тому, що не підтверджена підвищенням макроекономічних показників. Щодо проблеми високого ступеня залежності валютного ринку від руху іноземних інвестицій та одночасної потреби для розвитку української економіки, то НБУ необхідно визначити оптимальні обсяги іноземного інвестування у такому розмірі, який би не мав значного впливу на тенденції валютного ринку. Ще однією з болючих проблем валютної політики сьогодення є питання про повернення вивезеного за кордон українського капіталу і призупинення відпливу валюти з України. Таким чином, повернення наших законодавців до обговорення проекту Закону України "Про валютне регулювання" у 1995 році було зумовлене гострою та нагальне необхідною для вирішення проблемою сучасного стану економіки України - репатріації валютних коштів. Результатом такого пошуку стало припинення з 1 серпня 1995 року дії ліцензій на здійснення валютних операцій, що означало фактичну заборону використання іноземної валюти як платіжного засобу в Україні і в результаті призвело до ще більшого неповернення валютних коштів в Україну та зарахування їх на рахунки в банках за кордоном. Звідси висновок: регулюючи валютні відносини, акцент усе-таки потрібно робити не на заборонах, а на створенні сприятливого валютного клімату (розумне оподаткування, поступова лібералізація руху капіталу, розвиток валютного ринку) через комплексну модернізацію законодавства. Валютні біржі за кордоном. Іноземна валюта - це не нова ідея. Обмін різних грошей був однією з функцій грошей з моменту появи перших монет. Початком операцій з іноземною валютою можна вважати обмін грошей у Ломбардії в 1550-х роках. Однак купівля іноземної валюти до 1880 року, коли виник Золотий стандарт, була в абсолютно іншій формі, не схожій на сьогоднішню. У ряді країн існують валютні біржі (частіше це відділи на фондових біржах), на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом. Він є обов'язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі - у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов'язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль. У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів. У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок. Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв'язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину. Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків. Зарубіжна (іноземна) валютна біржа - це всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп'ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод. Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає. Список використаної літератури. 1. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа.- М.: Финансы и статистика, 1981.- 210 с. 2. Баскакова М. А. Толковый юридический словарь бизнесмена (русско-английский, английско-русский).-6-е изд., перераб. и доп.- М.: Финансы и статистика, 1994.- 640 с. 3. Биржевая деятельность. Учебник/Под ред. проф. А. Г. Грязновой, проф. Р. В. Корнеевой, проф. В. А. Галанова.- М.: Финансы и статистика, 1995.- 240 с. 4. Биржи в СССР: первый год работы.- М., 1991.- 240 с. 5. Бланк И. А. Торгово-посредническое предпринимательство. Экономические основы биржевой торговли.- К., 1992.- 230 с. 6. Бородулин В. Рынки ценных бумаг США.- М.: Московская центральная фондовая биржа, 1992.- 320 с. 7. Брокер и дилер - биржевые дельцы. Руководство по биржевой деятельности.- Частное право, 1991.- 92 с. 8. Буренин А. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки.- М.: Тривола, 1995.- 240с. 9. Быков А.В. и др. Биржевая торговля. Что это такое? - Красноярск: 1991.- 463с. 10. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Организация и техника биржевой торговли / ВЗФЭИ. - М.: Экономическое образование, 1995.- 324 с. 11. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Товарные биржи. - М.: Высшая школа, 1991.-112с. 12. Герчикова И. Н. Маркетинг и международное коммерческое дело.- М.: Внешторгиздат, 1990.- 263 с. 13. ГолубовичА. Д., Миримская О. М. Биржевая торговля и инвестирование в США.- М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 1991.-184 с. 14. Гольцберг М. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: Текст, 1992.- 94 с. 15. Гудков Ф. В. Инвестиции и ценные бумаги. Руководство по работе с долговыми обязательствами.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 160 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 696 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: