Реферат на тему Управління капіталом - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Управління капіталом. План 1. Оцінка капіталу 2. Вартість капіталу 3. Визначення вартості позикового капіталу 4. Визначення вартості власного капіталу Вартість акціонерного капіталу Вартість джерела "нерозподілений прибуток" Оцінка капіталу Капітал підприємства за джерелами формування відображається в пасивах балансу. Активи підприємства показують капітал у його речовій (матеріальній або нематеріальній) формі. З одного боку, активи підприємства використовуються у фінансово-господарській діяльності підприємства і в разі успішної діяльності його сприяють нарощенню капіталу підприємства в результаті капіталізації прибутку. З другого боку, деякі категорії активів досить швидко втрачають свою споживну вартість, викликаючи тим самим зменшення реальної величини капіталу підприємства. Найменш схильними до втрати своєї вартості є найліквідніші активи підприємства — грошові кошти та їх еквіваленти. Найбільш ризиковими з погляду втрати своєї вартості в результаті морального зносу є нематеріальні активи. Яскравим прикладом активів, які швидко втрачають свою первісну вартість, є комп'ютери та програмне забезпечення до них. Балансова вартість цих активів може значно перевищувати їх ринкову вартість, що, в свою чергу, призводить до прихованих втрат капіталу підприємства. Під терміном "оцінка капіталу підприємства", як правило, розуміють оцінку власного капіталу, оскільки саме оцінка обсягу власних ресурсів цікавить насамперед, як менеджерів та власників підприємства, так і потенційних кредиторів і партнерів по бізнесу. Власний капітал підприємства — це кошти, які реально належать підприємству. Якщо мати на увазі капітал в його речовій формі, то це активи, які залишаються в розпорядженні підприємства після виконання зобов'язань перед усіма кредиторами (чисті активи підприємства). Оскільки будь-яке підприємство — це не сукупність матеріальних активів, а суб'єкт ринкових відносин, що виробляє та реалізує на ринку свою продукцію, при оцінці капіталу підприємства слід враховувати напрацьовані підприємством технології та наукові розробки, торгову марку, яка викликає певні асоціації у споживачів продукції, а також його конкурентну позицію на ринку. Іншими словами, при оцінці капіталу підприємства необхідно враховувати не тільки вартість чистих активів, а й гудвіл підприємства, тобто його репутацію на ринку. Реально оцінити капітал підприємства (майно, що належить підприємству, та його гудвіл) означає визначити реальну ринкову вартість самого підприємства, тобто визначити суму коштів, які можна отримати за підприємство при його придбанні новим власником, чи кошти, які можна сплатити за акції цього підприємства. Визначення реальної вартості підприємства, обсягу його власних ресурсів є одним із найважливіших завдань для багатьох суб'єктів ринку. Оцінити власний капітал підприємства та його економічний потенціал необхідно інвесторам, які мають намір вкласти кошти в його акції, банкам та іншим кредиторам, які вирішують питання про надання позик підприємству, суб'єктам ринку, які бажають у майбутньому бути постачальниками чи споживачами продукції цього підприємства. Нарешті, реальну оцінку власного капіталу підприємства у будь-який момент часу повинні знати його фінансові менеджери, головною метою діяльності яких е максимізація капіталу підприємства. Розрізняють балансову та ринкову оцінки власного капіталу підприємства. Балансова оцінка власного капіталу дорівнює різниці між активами підприємства та його зобов'язаннями і завжди є додатною величиною, оскільки згідно з балансом Ринкова оцінка власного капіталу, або реальна вартість підприємства, на відміну від балансової може бути від'ємною величиною, оскільки визначається з рівняння Ринкова вартість активів може бути як більшою, так і меншою від їх балансової вартості. Ринкова вартість активів відображає ціну, за якою останні можуть бути продані на ринку за звичайних умов продажу. Гудвіл є досить специфічним нематеріальним активом підприємства, В дослівному перекладі "гудвіл" означає "добре ім'я" і е оцінкою репутації підприємства на ринку. Якщо взяти два підприємства А і Б, однакові за всіма показниками, і продати їх на ринку, то різниця в цінах продажу відображуватиме різницю в гудвілі підприємств А і Б. Різницю між ринковою та балансовою оцінками власного капіталу називають прихованим капіталом. Наскільки значною може бути величина прихованого капіталу, показує такий приклад. Приклад. Балансова вартість активів підприємства А дорівнює 100 млн дол. США. Зобов'язання становлять 45 млн дол. США. Балансова оцінка власного капіталу — 55 млн дол. США (100 - 45). 1. Припустимо, що ліквідні активи підприємства становлять незначну величину. Основні засоби мають високий ступінь морального зносу, вироблена продукція не користується попитом, а дебіторська заборгованість виявилась дуже сумнівною до повернення. Тому вартість активів на ринку оцінюється в 80 млн дол. США. Ринкова оцінка власного капіталу дорівнює 35 млн дол. США (80 - 45), що значно менше від балансової оцінки. 2. Припустимо, що при проведенні ринкової оцінки активів підприємства виявилось, що довгострокові фінансові вкладення, а саме акції компанії X, придбані підприємством 10 років тому, значно зросли за ціною і за балансової вартості 0,1 млн дол. США можуть бути продані на ринку за 0,5 млн дол. США. Вартість усіх інших активів дорівнює їх балансовій вартості, тобто 99,9 млн дол. США. Ринкова вартість активів становитиме 100,4 млн дол. США (99,9 + 0,5). Ринкова оцінка власного капіталу в цьому разі перевищує балансову оцінку і становить 55,4 млн дол. США (100,4 - 45). 3. Нехай активи підприємства А безвідносно до його імені та репутації продані на ринку за 45 млн дол. США. Оскільки підприємство А має відмінну репутацію і відоме не тільки на національному, а й на міжнародному ринках, за його активи пропонують 46 млн дол. США. Оскільки зобов'язання підприємства становлять 45 млн дол. США, ринкова оцінка власного капіталу, або ринкова вартість підприємства, дорівнюватиме 1 млн дол. США (46 - 45), і залишається додатною величиною лише завдяки гудвілу, який можна визначити як різницю між ринковою вартістю активів підприемства А та такого самого підприємства, але абсолютно невідомого на ринку. Поняття ринкової капіталізації тісно пов'язане з оцінкою капіталу і визначається як ринкова вартість акції підприємства, помножена на загальну кількість розміщених акцій. Ринкова капіталізація є більш чи менш точним вираженням ринкової оцінки власного капіталу. На високорозвияених фінансових ринках, де постійно проводять оцінку кожної корпорації і визначають тенденції ринку так звані лідери ринку — інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди, комерційні банки, рейтингові агентства, ринкова капіталізація є досить точним відображенням до ринкової оцінки корпорації. На ринках, що перебувають у стадії формування, ці величини можуть суттєво відрізнятись. Отже, балансова, ринкова оцінки капіталу та ринкова капіталізація є поняттями, що різною мірою відображають власний капітал підприємства. Найточнішою і такою, яку найважче здійснити, є ринкова оцінка капіталу, оскільки активи підприємства, як правило, недоступні для проведення оцінки учасниками ринку. Винятком є випадок продажу підприємства на ринку. В цьому разі і ринкова капіталізація, і ринкова оцінка капіталу будуть найбільш адекватно відображувати реальну вартість підприємства. Зауважимо, що методи оцінки дійсної вартості акцій, розглянуті вище, водночас відображують також механізм ринкової оцінки капіталу, оскільки сумарна дійсна вартість акцій визначає ринкову оцінку капіталу. Вартість капіталу У процесі своєї фінансово-господарської діяльності підприємство використовує як власні, так і залучені кошти. Значна частина залучених коштів отримана підприємством на визначений строк і за користування нею необхідно сплачувати плату у вигляді процента. Власні кошти перебувають у розпорядженні підприємства протягом усього періоду функціонування і складаються з початково внесених засновниками до статутного капіталу та тих, що накопичуються в результаті успішної діяльності підприємства. З одного боку, власні кошти підприємства можуть без обмежень використовуватись підприємством у господарській діяльності, а з другого — це кошти, інвестовані засновниками та учасниками підприємства з метою отримання прибутку у вигляді дивіденду. Тобто це кошти, за користування якими також потрібно платити, тільки у вигляді дивіденду. Звичайно, дивіденди можуть не сплачуватись, якщо діяльність підприємства є збитковою. Однак у багатьох випадках, коли підприємство отримує прибутки та успішно функціонує, дивіденди мають регулярний характер і в процентному відношенні перевищують плату за користування позиковими коштами. Отже, за користуванням як залученими, так і власними фінансовими ресурсами підприємство має сплачувати власникам та кредиторам певну плату. Загальну суму коштів, яку підприємство сплачує за користування визначеним обсягом фінансових ресурсів, називають вартістю капіталу. Як правило, вартість капіталу виражають у процентах до загального обсягу залучених ресурсів. З економічного погляду вартість капіталу відображає суму, яку необхідно сплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела. З одного боку, вартість капіталу визначає рівень витрат підприємства щодо залучення власного або позикового капіталу, а з другого — визначає рівень доходу кредиторів, які надали позики підприємству, чи акціонерів, які вклали кошти в акції цього підприємства1. Величина, яка визначає рівень доходу інвестора — власника облігацій або акцій підприємства, одночасно визначає і вартість відповідного типу капіталу (власного чи позикового). Тому механізм визначення вартості акціонерного та позикового капіталу має багато спільного з механізмом оцінки акцій та облігацій, розглянутим вище. Визначимо вартість окремих складових власного та позикового капіталу. Це дасть можливість розрахувати середню вартість усіх фінансових ресурсів підприємства — показник, який відіграє велику роль при проведенні аналізу ефективності використання майна підприємства, в процесі оцінки доцільності капіталовкладень та при прийнятті управлінських рішень щодо формування оптимальної структури капіталу. Визначення вартості позикового капіталу Вартість позикового капіталу підприємства у разі, якщо він формується за рахунок банківського кредиту, визначається процентною ставкою /гб за наданим кредитом. Оскільки процентні виплати за банківськими та іншими позиками не включаються до бази оподаткування, а відносяться до валових витрат підприємства, реальна вартість банківського кредиту, яка використовується у фінансових розрахунках, є дещо меншою. Вона визначається добутком R6( 1 - t), де t — ставка податку на прибуток. Проілюструємо це на прикладі. Розглянемо механізм формування прибутку у випадках, коли процентні виплати за позикою не включаються (варіант І) або включаються (варіант II) до бази оподаткування. У першому варіанті чистий прибуток становить 70 тис. гр. од., що на ЗО тис. гр. од. більше, ніж у випадку, коли проценти за кредитом вираховуються з прибутку після оподаткування (як дивіденди за акціями). Це означає, що в першому варіанті, коли процентні виплати за позикою не включаються до бази оподаткування, заощаджуються ЗО тис. гр. од., і реальні витрати за позикою становлять не 100 тис. гр. од., а 100(1 - г) = = 100(1 - 0,3) = 70 тис. гр. од. Іншими словами, якщо процентна ставка за кредитом становить Rб, то процентна ставка, скоригована на податки, яка має використовуватись у фінансових розрахунках, дорівнює rR6{ 1 - t). Варіант І (процентні виплати не включаються до бази оподаткування) \| Варіант II (процентні виплати включаються до бази оподаткування) Виручка від реалізації продукції \| 1000 \| Виручка від реалізації продукції \| 1000 Операційні витрати \| 800 \| Операційні витрати \| 800 Проценти за кредитом \| 100 \| Прибуток до оподаткування \| 200 Прибуток до оподаткування \| 100 \| Податок на прибуток (30 \| 60 Податок на прибуток (ЗО \| зо \| Прибуток після оподаткування \| 140 Чистий прибуток \| 70 \| Проценти за кредитом \| 100 Чистий прибуток \| 40 Звичайно, коригування на податки є доцільним лише у випадку, коли підприємство отримує прибуток, сплачує податок на прибуток, і при цьому процентні виплати за позикою включаються не до бази оподаткування, а до валових витрат підприємства. Якщо діяльність підприємства протягом певного періоду є збитковою, моменти виплати процентів та зменшення оподатковуваного прибутку не збігаються в часі, і процентні виплати за боргом за один часовий період мають враховуватись при обчисленні оподатковуваного прибутку за інший часовий період. Більшість розрахунків, пов'язаних з обчисленням вартості капіталу, здійснюються у процесі фінансового планування, що супроводжується використанням прогнозних значень багатьох фінансових показників. Тому точне визначення майбутньої вартості капіталу як одного з прогнозних показників є не тільки недоцільним, а й неможливим. Однак у процесі фінансового аналізу діяльності підприємства при розрахунку вартості наявного позикового капіталу необхідно не просто здійснювати коригування на податок початкової процентної ставки за кредитом, а й враховувати особливості оподаткування прибутку підприємства та наявність прибутку у ті чи інші звітні періоди. При формуванні позикового капіталу за рахунок емісії облігацій витрати підприємства, пов'язані із залученням коштів визначаються очікуваною дохідністю к6 облігацій, або ставкою доходу, на яку може розраховувати інвестор, який придбав облігації цього підприємства. Вартість позикового капіталу, сформованого за рахунок емісії облігацій (або очікувана дохідність облігацій), визначають згідно з формулою (7.20) з рівняння де Ро — сума коштів, отримана в результаті розміщення облігацій на ринку (виручка від продажу облігацій); n — кількість періодів до погашення облігацій; Сi — сумарні купонні виплати за облігаціями за j-й період; R6 — ставка дисконтування, яка відображає очікувану дохідність облігації або вартість позикового капіталу, сформованого за рахунок емісії облігацій; N — сума, яку підприємство сплатить власникам облігацій при погашенні;. Для визначення вартості позикового капіталу рівняння (9.3) необхідно розв'язати відносно Rб. Як правило, це рівняння не має аналітичного розв'язку, тому для його розв'язку використовують чисельні методи. Розв'язуючи рівняння (9.3) за різних значень Р , можна виявити, що при розміщенні облігацій за номінальною вартістю вартість позикового капіталу буде дорівнювати купонному проценту, а сума залучених ресурсів — сумарній номінальній вартості облігацій. При розміщенні облігацій з дисконтом — вартість ресурсів перевищуватиме купонний процент, а обсяг залучених ресурсів буде меншим від запланованого. Розміщення облігацій за ціною, вищою від номіналу, приведе до зменшення вартості позикового капіталу нижче від рівня купонного процента і залучення додаткових фінансових ресурсів. Так само, як вартість банківського кредиту, вартість облігаційної позики має коригуватись на ставку податку на прибуток. У фінансових розрахунках слід використовувати не величину к , отриману в результаті розв'язування рівняння (9.3), а скориговану на податок величину Більш точне значення вартості позики можна отримати, врахувавши витрати підприємства — емітента облігацій на розміщення позики на ринку. Якщо через г позначити витрати підприємства на розміщення позики у процентному відношенні до обсягу позики, через Р — виручку, отриману від продажу позики, то рівняння для визначення вартості позикового капіталу з урахуванням витрат на розміщення позики буде мати такий вигляд: де Ро означає чисту виручку від розміщення позики, тобто виручку за вирахуванням витрат на розміщення позики; С — сумарні купонні виплати за позикою за і-й період; N — сумарна номінальна вартість усіх облігацій (сумарна вартість погашення). Маючи значення чистої виручки від продажу позики Ро, можна отримати уточнене значення вартості позики, розв'язавши рівняння (9.4) відносно fe6 і здійснивши коригування на податки. Визначення вартості власного капіталу Вартість акціонерного капіталу Для оцінки акціонерного капіталу використовують методи оцінки акцій, розглянуті вище, а саме дивідендний, "дійсної вартості акцій", MOKA, метод, що ґрунтується на використанні показника Р/Е а також метод, який визначає вартість акціонерного капіталу на основі вартості позики, емітованої підприємством. Досвідчені фінансові аналітики для оцінки капіталу застосовують, як правило, сукупність наведених методів і, крім того, інтуїцію та власний досвід, оскільки при прийнятті управлінських рішень велике значення мають не тільки формалізовані алгоритми та методи, а й неформальні підходи, які враховують суб'єктивні чинники і є ефективними завдяки правильно передбаченим тенденціям ринку. Усі перелічені вище методи оцінки вартості акціонерного капіталу мають певні переваги та недоліки і розроблені для корпорацій, які функціонують в умовах розвиненої ринкової економіки й ефективно функціонуючого фінансового ринку. Незважаючи на те, що на сьогодні застосування більшості цих методів в умовах вітчизняного ринку є проблематичним, зупинимось на особливостях їх використання, оскільки вони знайшли широке застосування у сучасній міжнародній практиці фінансового менеджменту і з часом, можливо, дещо трансформовані, будуть використовуватись у нас. 1. Вартість джерела "прості акції". Для оцінки простих акцій часто застосовують модель дивідендів з постійним коефіцієнтом зростання, або модель Гордона: точність визначення вартості акціонерного капіталу, є прогнозною величиною, для оцінки якої використовують коефіцієнти зростання, що мали місце в минулому. Якщо в різні часові періоди в минулому акції підприємства мали різні коефіцієнти зростання, для аналізу вибирають часові періоди, які більшою мірою відображають специфіку очікуваного періоду. Коефіцієнти зростання, отримані в результаті аналізу діяльності підприємства в минулому, коригують з урахуванням змін, що можуть відбутися у фінансово-господарській діяльності підприємства в майбутньому. Для більш точного прогнозу рівнів зростання у майбутньому іноді застосовують модель з кількома періодами зростання. При цьому для прогнозних розрахунків використовують часові періоди, які не перевищують 30—50 років, оскільки дисконтування протягом більш тривалого часового періоду є недоцільним через швидке зменшення дисконтованих величин. Отже, згідно з рівнянням (9.5) вартість джерела "прості акції" може бути визначена за формулою Метод MOKA (див. § 8.5) полягає в тому, що очікувану дохідність акції визначають безризикові про- центні ставки, коефіцієнт (3 чутливості до ринку та середня ринкова дохідність Для визначення вартості акціонерного капіталу на основі MOKA необхідно оцінити безризикову ставку доходу і?6, середньоринковий рівень доходу М(Яр) та спрогнозувати значення коефіцієнта р для конкретного підприємства. Безризикову процентну ставку визначають на основі процентних ставок за державними борговими зобов'язаннями, які в країнах з розвиненою ринковою економікою є практично безризиковими інвестиціями. Частіше основою для розрахунку такої ставки є процентні ставки за довгостроковими державними цінними паперами. На відміну від короткострокових цінних паперів, процентна ставка за якими відображає поточні коливання на ринку, ставки за довгостроковими державними борговими зобов'язаннями є більш стійкими, оскільки рівні інфляції за тривалий період є постійнішими. Крім того, акції, для оцінки яких використовують дані процентні ставки, є також довгостроковими інвестиціями. Для оцінки очікуваної середньоринкової дохідності використовують дані щодо дохідності ринкового портфеля за минулі роки з подальшою оцінкою очікуваної в майбутньому середньоринкової дохідності. Ринковим портфелем виступає сукупність акцій, що входять до бази того чи іншого фондового індексу. При виборі індексу для оцінки середньоринкової дохідності частіше використовують індекси, які мають значну базу, тобто розраховуються на основі акцій багатьох корпорацій, оскільки чим більшу кількість акцій використано для розрахунку, тим об'єктивнішою та повнішою буде вихідна інформація. Коефіцієнт р, що відображає рівень ризику певного підприємства відносно середньоринкового, оцінюють на основі даних за минулі роки. При цьому беруть до уваги, що оцінці підлягає майбутній ризик підприємства, який може значно відрізнятись від ризику в минулому. Метод "дохідність облігації + премія за ризик" є ще одним із методів оцінки вартості акціонерного капіталу. Очікувану дохідність акції за цим методом визначають як дохідність облігацій цього самого підприємства плюс премія за ризик, пов'язаний з інвестуванням коштів у акції цього підприємства. Премія за ризик показує, наскільки ризиковішими є вкладення в акції цього підприємства порівняно із вкладеннями в його облігації. Розмір премії залежить від ситуації на ринку та від ринкових процентних ставок. Результати досліджень свідчать, що премія за ризик залишається більш-менш стабільною, коли стабільними є ринкові процентні ставки. У періоди з низькими процентними ставками премії за ризик зростають, при високих процентних ставках — зменшується. На ринках розвинених країн інституційні інвестори, які є основними покупцями корпоративних цінних паперів, готові придбати акції замість облігацій тієї самої корпорації, якщо останні забезпечать їм рівень доходу на 3—6 % вищий, ніж облігації. Середньоринкову премію за ризик оцінюють, визначаючи різницю між середньоринковою дохідністю (значенням певного фондового індекса) і дохідністю довгострокових корпоративних облігацій. Оскільки премії за ризик з часом змінюються, премію за ризик для конкретного підприємства визначають, беручи за основу поточне значення середньоринкової премії за ризик та враховуючи специфіку цього підприємства, а саме ризики, що супроводжують його діяльність у даний момент і супроводжуватимуть в майбутньому. 2. Вартість джерела "привілейовані акції". Оскільки за привілейованими акціями, як правило, сплачується фіксований дивіденд, для їх оцінки можна використати модель з постійними дивідендними виплатами (дивідендний метод). Згідно з формулою (7.25) вартість джерела "привілейовані акції" визначається так: де В — постійні дивідендні виплати; Р — ціна розміщення акцій. Величина Rап може бути уточнена з урахуванням витрат на розміщення акцій. Якщо зазначені витрати становлять r процентів від обсягу емісії, вартість джерела "привілейовані акції" дорівнюватиме: Хоча привілейовані акції, як і прості, випускаються без встановленого строку обігу, емітенти часто залишають за собою право здійснити їх викуп. При цьому умовами емісії передбачають створення фонду погашення привілейованих акцій та поступове їх погашення (до 2 % випуску на рік) або конвертацію в прості акції. Тому на відміну від простих акцій, які завжди є безстроковими цінними паперами, термін обігу привілейованих акцій становить в середньому від 25 до 50 років. Вартість джерела "нерозподілений прибуток" Якщо реінвестування прибутку і його використання для розширення виробництва забезпечить рівень доходу, нижчий за "Ка", його не варто капіталізувати і залишати нерозподіленим, оскільки це може призвести до відпливу акціонерів і погіршення фінансового стану підприємства. Для того щоб акціонери не були проти інвестування прибутку, необхідно щоб віддача від його реінвестування була не меншою від віддачі від альтернативних інвестицій такого самого ступеня ризику2. Інакше акціонери бажатимуть отримати дивіденди і вкласти їх на ринку. Тому вартість джерела фінансування "нерозподілений прибуток" можна вважати приблизно рівною вартості акціонерного капіталу "Ка" для звичайних акцій. Вартість джерела "нерозподілений прибуток" переважно використовують для оцінки доцільності його використання для фінансування капіталовкладень підприємства. Якщо темпи зростання підприємства значні, недостатність фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку можна компенсувати за рахунок додаткової емісії акцій. Вартість такого джерела фінансування буде дещо вищою від нерозподіленого прибутку, оскільки підприємство буде нести витрати з розміщення акцій на ринку. У цілому, вартість власного капіталу в країнах з розвиненою ринковою економікою завжди вища за вартість боргового капіталу, оскільки вкладення в акції є більш ризиковими інвестиціями, ніж вкладення в облігації того самого емітента, а більш ризикові інвестиції мають забезпечувати інвесторам вищий рівень доходу. Відповідно емітенти акцій несуть більші витрати на залучення акціонерного капіталу, ніж на залучення різних видів позики. Вартість акціонерного капіталу вища від боргового також тому, що підприємство несе витрати з емісії акцій, підтримки лістингу на біржовому ринку, забезпечення акціонерам такого високого рівня доходу, який робив би недоцільним вилучення коштів і здійснення альтернативних інвестицій. ЛІТЕРАТУРА 1. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576 - ХП. 2. Про оподаткування прибутку підприємств (в ред. Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР): Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР. 3. Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473. 4. Про затвердження Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2001 р. за № 15/5206): Наказ Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 р. №277. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20. 6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242. 7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. № 246. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237. 9. Порядок експертної оцінки нематеріальних активів: Затв. наказом ФДМУ та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97. 10. Алексеева ММ. Планирование деятельности фирмы / Финансовая академия при правительстве РФ. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 245 с. 11. Балабанов AM., Балабанов И.Т. Финансы. — СПб.: Питер, 2000. — 192 с. 12. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с. 13. Балашевич БА.,Андронов А.М. Экономико-математическое моделирование производственных систем. — Минск: Университетская, 1995. — 240 с. 14. Басовский JIJZ. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 260 с. 15. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. —Т. 1. — К.: Ника-Центр, 1999. — 592 с. 16. Булхаков М. И. Внутрифирменное планирование. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 400 с. 17. Буров В.П., Галь В.В., Казанов АЛ., Морошкин В А. Бизнес-план инновационного проекта. Методика составления. — М.: ЦИПКК АП, 1997 . — 106 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 549 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: