Реферат на тему Управління фінансовими вкладеннями - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Управління фінансовими вкладеннями. Управління фінансовими вкладеннями План 1. Фінансові інвестиції підприємства 2. Основні характеристики інвестиційного портфеля 3. Диверсифікація портфеля 4. Формування ефективного портфеля 5. Модель оцінки капітальних активів Фінансові інвестиції підприємства Виробничо-господарська діяльність підприємства є основним джерелом отримання прибутку. Вона обумовлена статутом підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт та послуг) і супроводжується постійним інвестуванням коштів у товарні запаси, основні засоби та інші активи, які забезпечують неперервність виробничого процесу. Однак у процесі своєї діяльності підприємство здійснює інвестиції не тільки у матеріальні, а й у фінансові активи, які не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі. До фінансових активів відносять вкладення підприємства у статутні капітали інших підприємств, а також державні та корпоративні цінні папери, придбані підприємством на фінансовому ринку. Придбаваючи ті чи інші фінансові активи, підприємство може вирішувати різні завдання. Так, вкладаючи вільні кошти у пайові або боргові цінні папери, підприємство отримує дохід від володіння останніми та забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів. Беручи участь у формуванні статутних капіталів інших господарюючих суб'єктів (дочірніх та асоційованих фірм), підприємство забезпечує контроль над ними і зміцнює свою конкурентну позицію на ринку відповідної продукції. Купуючи високоліквідні цінні папери, воно забезпечує належний рівень ліквідності, ефективно використовує тимчасово вільні грошові кошти і частково компенсує витрати з фінансування оборотного капіталу. Оформляючи заборгованість дебітора вексельною угодою, підприємство знижує рівень ризику при проведенні господарської операцій Основними завданнями, які підприємство вирішує, інвестуючи кошти у фінансові активи, є:* використання тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою отримання доходу;* розширення впливу на ринок відповідної продукції;* забезпечення ліквідності;* компенсація витрат з фінансування оборотного капіталу;* зменшення ризиків, що супроводжують фінансово-господарську діяльність. Для того щоб підприємство могло здійснювати фінансові вкладення, необхідні вільні фінансові ресурси, які немає потреби використовувати у виробничо-господарській діяльності, а також наявність розвиненого фінансового ринку, на якому можна придбати високоліквідні та надійні фінансові активи. Більшість вітчизняних підприємств не тільки не мають вільних фінансових ресурсів для здійснення фінансових інвестицій, а й відчувають постійний брак джерел фінансування для підтримки обсягів виробничої діяльності на належному рівні. Тому якщо підприємством здійснюються фінансові вкладення, то вони переважно призначені для підтримки діяльності окремих суб'єктів господарювання, які відіграють або будуть відігравати значну роль у забезпеченні життєдіяльності та конкурентоспроможності цього підприємства. Перешкодою для проведення підприємством операцій з фінансовими активами є також недостатній рівень розвитку вітчизняного фондового ринку та обмежені можливості щодо проведення фінансових операцій на міжнародному ринку. Вітчизняні підприємства практично не мають можливості вкладати кошти у ліквідні та надійні цінні папери, а отже, не можуть отримувати стабільний процентний чи дивідендний дохід. Не можуть вони також підтримувати належний рівень ліквідності за рахунок вкладення коштів у високоліквідні безризикові державні цінні папери. Необхідність утримання страхового запасу на розрахунковому рахунку, а не в ліквідних цінних паперах не дає змоги ефективно управляти грошовими коштами і негативно впливає на результати фінансово-господарської діяльності підприємства. На відміну від підприємств, які функціонують в умовах розвиненого фінансового ринку, вітчизняні підприємства не мають можливості ефективно управляти фінансовими ризиками за допомогою похідних фінансових інструментів — ф'ючерсів, опціонів, форвардів та свопів. Одним із небагатьох шляхів зменшення підприємницьких ризиків за допомогою фінансових інструментів є використання у господарському обороті векселів для оформлення поставки продукції, сировини та матеріалів на умовах відстрочки платежу. Основні характеристики інвестиційного портфеля Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Підприємства формують портфель цінних паперів у випадку, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва; інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі, і, крім того, існує розвинений фондовий ринок. Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають очікувана дохідність портфеля та його ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику та очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності. Дохідність портфеля за період визначається часткою від ділення прирости ринкової вартості портфеля та виплат за ним за період на ринкову вартість портфеля на початок періоду: Портфель цінних паперів формується з різних видів цінних паперів, дохідність яких змінюється з часом. Для того, щоб краще зрозуміти, чому формування портфеля з різних видів цінних паперів поліпшує його характеристики, необхідно розглянути залежність між змінами в доході за окремими цінними паперами. Очікувана дохідність різних цінних паперів залежить від багатьох чинників і, звичайно, неперервно змінюється. Залежність між змінами в доході за двома цінними паперами X і У відображає коефіцієнт кореляції, який приймає значення від -1 до +1 і обчислюється за формулою Залежність між доходом за двома цінними паперами і часом показана на рис. 8.1. Якщо дохідність цінних паперів однаково змінюється в часі (рис. 8.1, а), кажуть, що ці цінні папери ідеально корельовані. У цьому разі коефіцієнт кореляції дорівнює 1. Якщо залежність між доходом за цінними паперами має вигляд, як показано на рис. 8.1, б, цінні папери від'ємно корельовані, а коефіцієнт кореляції дорівнює-1. Коефіцієнти кореляції для більшості цінних паперів лежать в інтервалі 0,3—0,7, тобто цінні папери є додатно корельованими (рис. 8.1, в). Це пояснюється тим, що їх дохідність суттєво залежить від ринкових процентних ставок, ситуації в економіці, галузі тощо. Рис. 8.1. Залежності між доходом за цінними паперами і часом Більш корельованими є цінні папери, що перебувають в обігу на одному ринку. Для таких цінних паперів досить часто коефіцієнт кореляції приймає значення, близькі до 0,5. Коефіцієнт кореляції, що дорівнює 0,5, є типовим для акцій. Однак є акції, які мають негативну кореляцію з більшістю ринкових акцій. До таких акцій належать акції золотодобувних компаній. В періоди економічного спаду ціни на акції таких компаній зростають, як і ціни на золото, тоді як ціни на інші акції знижуються. Диверсифікація портфеля При порівнянні ризиковості портфеля та цінних паперів, що входять до нього, можна помітити, що ризиковість окремих цінних паперів вища від загального рівня ризику за портфелем, хоча їх дохідність при цьому може бути значно меншою від загальної дохідності портфеля. Це означає, що при включенні до портфеля різних видів цінних паперів зменшується рівень ризику і не зменшується очікувана дохідність портфеля. Тобто збільшення кількості цінних паперів у портфелі не викликає систематичних змін у дохідності портфеля, зате викликає систематичне зменшення ризику портфеля. Процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі,результатом якого є зменшення ризику портфеля без зменшення його очікуваної дохідності називають диверсифікацією портфеля. Сукупний ризик диверсифікованого портфеля менший за ризик окремих цінних паперів, що входять до нього. Це свідчить про те, що ризик, властивий конкретному цінному паперу, є сумою двох складових: ризику, який може бути практично ліквідований через включення до диверсифікованого портфеля цінних паперів, і ризику, який не може бути зменшений через диверсифікацію, оскільки це ризик, властивий цьому цінному паперу. Це також означає, що стандартне відхилення не може адекватно оцінювати ризик окремого цінного папера, частина якого може бути ліквідована через включення до портфеля, а інша — ні. Ризик, що може бути практично зменшений до нуля через включення паперу до диверсифікованого портфеля цінних паперів, називають несистематичним ризиком, або залишковим ризиком, ризиком компанії чи диверсифікованим. Ризик цінного папера, що не може бути ліквідований через диверсифікацію, називають систематичним, ринковим, або недиверсифікованим. Для кожного з цінних паперів величина систематичного і несистематичного ризику може бути різною, як і величина загального ризику. Систематичний ризик — це мінімальний рівень ризику за портфелем, який може бути досягнений диверсифікацією портфеля за допомогою великої кількості випадково підібраних цінних паперів. Цей ризик відображає ризиковість ринку в цілому, макроекономічну ситуацію і, звичайно, не може бути диверсифікованим. Систематичний ризик може набути більшого або меншого значення залежно від того, ринок яких цінних паперів розглядається. У результаті диверсифікації портфеля цінних паперів загальний ризик за портфелем зменшується до рівня систематичного ризику. Отже, систематичний ризик — це мінімальний рівень ризику, притаманний фінансовим активам, які перебувають в обігу на певному ринку. Величина систематичного ризику зумовлена видом фінансових активів, що обертаються на конкретному ринку. Так, величина систематичного ризику ринку акцій значно перевищує ризик ринку державних цінних паперів. Якщо вважати цінні папери, що використовуються для розрахунку відомих фондових індексів, ринковим портфелем цінних паперів, для останнього можна розрахувати очікуваний дохід і стандартне відхилення. Очікуваний дохід за ринковим портфелем часто називають середньоринковим, а відповідну ставку доходу — середньоринковою дохідністю. Стандартне відхилення ас, обчислене для такого портфеля, відображає ринковий, або систематичний, ризик. Залежність ризику за портфелем від кількості видів цінних паперів у ньому, отриману американськими вченими В. ВагнеромтаШ. Лоув1971 р., подано на рис. 8.2. Рис. 8.2. Залежність ризику за портфелем від кількості видів цінних паперів у ньому У результаті проведеного ними дослідження щодо диверсифікації портфеля акцій, які котируються на Нью-йоркській біржі, було встановлено, що загальний ризик за портфелем різко зменшується при зростанні кількості видів акцій від 1 до 10. При зростанні кількості видів до 20 ризик за портфелем наближається до ринкового ризику. Якщо кількість видів акцій досягла 40, подальша диверсифікація не приводить до відчутного зменшення ризику та поліпшення якості портфеля. Оскільки диверсифікація портфеля будь-яких цінних паперів має закономірності, аналогічні диверсифікації портфеля акцій, залежність між загальним ризиком за портфелем та кількістю видів цінних паперів у ньому, наведену на рис. 8.2, можна вважати характерною також для інших цінних паперів, зокрема для облігацій. Отже, чим більша кількість видів паперів у портфелі, тим меншу частку загального ризику становить несистематичний ризик он. При збільшенні кількості видів цінних паперів у портфелі загальний ризик за портфелем ап наближається до величини ринкового (систематичного) ризику ас і в диверсифікованому портфелі на 90 % являє собою ринковий ризик. Дохідність добре диверсифі кованого портфеля цінних паперів дуже корелює з ринковою дохідністю, а невизначеність (ризик) такого портфеля відображає невизначеність ринку в цілому. Інвестори не можуть уникнути невизначеності, пов'язаної з ринком, незалежно від того, скільки цінних паперів вони мають у своєму портфелі. Чим вищий рейтинг цінних паперів, з яких сформовано портфель, тим менший загальний ризик за портфелем. Однак незалежно від класу цінних паперів, що входять до портфеля, більшу частину ризику за окремим цінним папером становить несистематичний. Для того, щоб скоротити ризик за портфелем в процесі його диверсифікації, використовують цінні папери, дохід за якими мало корельований. (Формально, якщо сформувати портфель з некорельованих цінних паперів, ризик за ним буде дорівнювати нулю.) Чим менш корельовані цінні папери в портфелі, тим більшого ефекту можна досягти в результаті диверсифікації. Причому результат диверсифікації буде кращим у тому разі, якщо цінні папери в портфелі не тільки мало корельовані між собою, а й недуже корелюють з дохідністю ринкового портфеля цінних паперів. Формування ефективного портфеля Розробку теорії портфеля першим розпочав в 50-х роках XX ст. П. Марковіц. Основним результатом започаткованої ним теорії стала розробка основних принципів побудовиефективного портфеля, а саме такого, який максимізу с очікуваний дохід при задовільному ступені ризику. При розробці теорії портфеля П. Марковіцем було зроблено низку припущень щодо поведінки інвестора та параметрів портфеля. Так, інвестор вважається несхильними до ризику. Якщо існує два варіанти однанового доходу, але різного ступеня ризику, інвестор обирає варіант з меншим ризиком. Портфель цінних паперів інвестор формує лише з ризикових активів, майбутній дохід за якими наперед невизначений. Розподіл імовірностей для портфеля цінних паперів є нормальним. Визначення дохідності та ризиковості портфеля здійснюється протягом одного часового періоду, як правило, року. Оцінки, отримані для такого періоду, не можуть бути узагальнені на більш тривалий період часу, оскільки невизначеність, пов'язана з часом, та невизначеність і випадковий характер цінових змін на ринку збільшують невизначеність прогнозів, що стосуються майбутніх змін в ризиковості та дохідності портфеля. Побудова ефективного портфеля за П. Марковіцем ґрунтується на тому, що інвестор формує портфель тільки з ризикових активів. Для визначеного ступеня ризику існує множина портфелів з різним рівнем очікуваного доходу, причому для кожного ступеня ризику існує своя множина портфелів. Допустиму множину всіх таких портфелів (область обмежена лініями І— ІІ—III) наведено нарис. 8.3. Точки, розміщені на вертикальних відрізках, що належать допустимій області, характеризують множину портфелів, які мають однаковий рівень ризику, але різний рівень очікуваного доходу. Точки, що належать кривій II—ІІІ, відображають множину ефективних портфелів, які характеризуються різним рівнем ризику і максимальним для цього рівня ризику доходом. Оптимальним для інвестора портфелем буде найбільш прийнятний із множини усіх ефективних портфелів. Вибір з множини ефективних портфелів оптимального залежить від схильності інвестора до ризику. Чим вищий рівень ризику вважає для себе прийнятним інвестор, тим вищий рівень доходу забезпечить йому оптимальний портфель. Вибір оптимального з максимальним доходом портфеля здійснюється методами квадратичного програмування. Рис. 8.3. Допустима множина портфелів Чим менша кореляція між активами портфеля, тим більшою може бути максимальна дохідність портфеля при заданому рівні ризику. Формування ефективного портфеля як з ризикових, так і з безризикових активів передбачає теорія ринку капіталів* Відповідно до цієї теорії всі інвестори формують інвестиційні портфелі з певних часток безризикових цінних паперів та ринкового портфеля. Основні припущення теорії щодо ринку та поведінки інвесторів на ньому полягають у тому, що: * інвестори прагнуть уникнути ризику; якщо ризику не можна уникнути, він повинен компенсуватися можливістю отримати більшу ставку доходу як премію за ризик; * кожний інвестор прагне сформувати портфель з протилежно корельованих цінних паперів з тим, щоб підвищити ефективність диверсифікації портфеля; * усі інвестори на ринку приймають рішення щодо інвестицій протягом одного періоду (одним періодом можна вважати будь-який період: півроку, рік, кілька років); * передбачається нормальний розподіл імовірностей майбутнього доходу; * усі учасники ринку мають однакові очікування щодо побудови інвестиційного портфеля, а саме всі вони мають намір сформувати ефективний, за П. Марковіцем портфель; * ринок є ефективним конкурентним ринком, окремі інвестори не можуть вплинути на ринкову вартість активів, ринкові ціни встановлюються на основі врівноваження попиту та пропозиції на відповідні активи; * не враховуються витрати обігу — додаткові кошти, що витрачаються при купівлі-продажу цінних паперів на ринку; * інвестори можуть інвестувати і залучати кошти під одну й таку саму безризикову процентну ставку. Відповідно до теорії ринку капіталів інвестор формує портфель з ризикових та безризикових цінних паперів. Безризиковий цінний папір має визначену дохідність протягом одного періоду і стандартне відхилення, що дорівнює 0 (Q6= 0). Безризиковий цінний папір не корелюється з цінними паперами, що входять до множини ефективних портфелів, тобто, має коефіцієнт кореляції, що дорівнює О(соr (R6,Rp ) = 0). Величина частки безризикових активів у портфелі залежить від того, якою мірою інвестор уникає ризику, тобто який рівень ризику він вважає для себе допустимим. Припустимо, що інвестор формує портфель, що складається з щ6 безризикових і щ = 1 - щ 6 ризикових цінних паперів з множини ефективних за П. Марковіцем. Позначимо на вертикальній осі (рис. 8.4) точку що відображає дохідність безризикового активу (безризикову процентну ставку). З цієї точки проведемо дотичну до лінії II—III, що відображає множину ефективних портфелів (див. рис. 8.3). Дотична відображає множину портфелів, що складаються з певної частки безризикових активів та ринкового портфеля, і називається лінією ринку капіталів {ЛРК), Усі портфелі, що розміщені націй лінії, є досяжними (реальними) для інвестора. Чим більша частка без Рис. 8.4. Лінія ринку капіталів ризикових активів у сформованому портфелі, тим ближче точка на ЛРК до точки Я6 на вертикальної осі. Точка М, що е точкою дотику ЛРК до межі множини ефективних портфелів, характеризує ринковий портфель, що складається з усіх ризикових активів, які перебувають в обігу на ринку. Причому частка певного виду активу в портфелі пропорційна до сумарної ринкової вартості всіх активів цього виду. Це означає, що акції великої компанії становлять більшу частку портфеля, ніж акції меншої корпорації. Множина всіх рівноважних портфелів розміщена на ЛРК. Чим більше інвестор уникає ризику, тим ближче буде сформований ним портфель до точки R6. Точки, розміщені ліворуч точки М, відображують інвестиційні портфелі, що є комбінацією безризикових та ризикових активів. Точки, розміщені праворуч точки М відображують портфелі, що містять лише ризикові активи, одна частина яких придбана за власні кошти, а інша — за рахунок залучених під безризикову процентну ставку. Причому якщо частина залучених коштів дорівнює за величиною щ6, частина власних коштів має дорівнювати 1 + щ6. Наприклад, для точки С це означає залучення коштів у розмірі щ6 = - 0,5 і вкладення їх в ринковий портфель, тобто щр = 1 - щ6 = 1,5. За наявності 10 000 гр. од. залучаються 5000 гр. од. і вкладаються всі 15 000 гр. од. в ринковий портфель. На відрізку R6М будь-який із портфелів формується з певної частки безризикових активів і ринкового портфеля. Тобто кошти інвестуються під безризикову процентну ставку та в ринковий портфель. Конкретні цінні папери розміщені нижче від ЛРК. Цінні папери, що мають коефіцієнт кореляції з ринком, який дорівнює 1, розміщені на ЛРК. їх використання для диверсифі-кованого портфеля не може дати позитивного ефекту. Портфель з множини ефективних портфелів, якому відповідає точка А, та портфель на ЛРК, якому відповідає точка В, мають однаковий ступінь ризику, проте різну дохідність. Портфель, що є комбінацією безризикових та ризикових активів (точка В), має вищу дохідність. Інвестор, що ухиляється від ризику, звичайно, віддасть перевагу портфелю В. Отже, якщо вважати, що інвестор формує портфель не тільки з ризикових, а й з безризикових активів, допустимою множиною таких портфелів, які задовольняють різним рівням ризику, є лінія Я^М, або лінія ринку капіталів. Точкам цієї лінії відповідають портфелі, що є комбінацією залучених або інвестованих під безризикову процентну ставку коштів та портфеля ризикових активів. Оптимальним для інвестора портфелем буде портфель Q(Rn), який задовольняє вимогам інвестора щодо допустимих рівнів ризику за портфелем. Рівняння лінії ринку капіталів має вигляд Після підстановки цього виразу в рівняння (8.4) рівняння лінії ринку капіталів матиме вигляд Отже, відповідно до теорії ринку капіталів очікуваний дохід за портфелем дорівнює безризиковій процентній ставці та премії за ризик, яка дорівнює добутку ринкової ціни ризику на стандартне відхилення а(Лп), що кількісно відображує ризик за портфелем. Модель оцінки капітальних активів Модель оцінки капітальних активів (MOKA) є дво-параметричною моделлю, яка розглядає взаємозв'язок двох основних характеристик цінного папера — доходу та ризику. Ґрунтуючись на результатах теорії ринку капіталів, модель дає змогу оцінити необхідну ставку доходу за будь-яким цінним папером на основі систематичного ризику та безризикової процентної ставки. MOKA пов'язує оцінку цінних паперів з процесом диверсифікації. Згідно з MOKA ризиковість окремого цінного папера характеризує не стандартне відхилення, яке відображає всю сукупність ризиків, а лише ризик, що залишається після диверсифікації. Саме цей ризик має особливе значення для інвестора, оскільки не може бути ліквідованим через включення цінного папера до диверсифікованого портфеля. Його називають чистим ризиком. Він характеризується коефіцієнтом Я, що відображає чутливість цінного папера до змін ринкової дохідності. Коефіцієнт в відображає чистий ризик за цінним папером, який не може бути зменшений через диверсифікацію. Як систематичний ризик, що характеризується коефіцієнтом в, так і несистематичний можуть бути кількісно оцінені. Оскільки систематична складова доходу за цінним папером пропорційна до ринкової дохідності, вона може бути подана у вигляді вRp. Несистематичну складову, яка не залежить від ринкової дохідності, позначимо величиною е0. Величину несистематичної складової можна подати у вигляді е0 = а + е, де середнє значення е => 0 . Тоді очікуваний рівень доходу за цінним папером, або необхідна ставка доходу, визначається сумою: Якщо коефіцієнт в цінного папера більший за 1, при зростанні ринкових процентних ставок на деяку величину його дохідність зросте ще більшою мірою. При падінні ринкової дохідності дохідність цього цінного папера буде падати ще стрімкіше. Якщо, наприклад, в = 1,5, тоді ринкова дохідність на рівні 10 % збільшить рівень доходу за даним цінним папером до 15 %. Для виявлення характеру взаємозв'язку між дохідністю окремого цінного папера та ринковою дохідністю використовують регресійний аналіз. На рис. 8.5 точками показано залежність між ринковою дохідністю Rр, що може відображатись одним з ринкових індексів, та дохідністю акцій деякої корпорації А. За допомогою методу найменших квадратів будують пряму, яка мінімізує суму квадратичних відхилень точок від прямої. Величина є характеризує віддаль від точок до прямої, а — довжина відрізку, що відтинає пряма на вертикальній осі. Коефіцієнт Р — тангенс кута нахилу пря Рис. 8.5. Залежність між дохідністю акції корпорації та ринковою дохідністю мої. Він характеризує чутливість акцій А до змін ринкової дохідності. Якщо в = 1 (кут нахилу дорівнює 45є), зміни в дохідності акції корпорації А дорівнюють змінам ринкової дохідності. Якщо, наприклад, середній рівень доходу на ринку зріс на 0,5 %, рівень доходу за акціями А також збільшиться на 0,5 %. Для акцій зі значним коефіцієнтом р, що дуже чутливі до змін в економіці, значну частину ризику становить систематичний ризик, який не може бути зменшений через диверсифікацію. Для таких акцій диверсифікація не приводить до значних змін в їх ризиковості. Для акцій з низьким значенням р диверсифікація значно зменшує загальний ризик за акцією, оскільки більшу її частину становить несистематичний ризик. Систематичний ризик за цінним папером пропорційний до ринкового ризику, що характеризується у(Rр), з коефіцієнтом пропорційності в, тобто дорівнює ву(Rр). Несистематичний ризик характеризується стандартним відхиленням величини е0, тобто (е0). Систематичний ризик портфеля цінних паперів рп визначають через систематичні ризики р, цінних паперів, що входять до портфеля: де щi — частка j-го цінного папера, що міститься в портфелі. Якщо портфель містить всі ринкові цінні папери з відповідними вагами щi коефіцієнт вn буде дорівнювати 1, оскільки це буде ринковий портфель. Несистематичний ризик за портфелем також виражається через несистематичний ризик окремих цінних паперів, проте в процесі диверсифікації ця величина прямує до нуля. Коефіцієнт в можна назвати відносним показником ризику, оскільки він відображає систематичний ризик цінного папера або портфеля відносно ринкового ризику, який може бути розрахований як стандартне відхилення для ринкового портфеля. Для акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі, систематичний ризик становить до 30 % загального ризику, а несистематичний — 70 %. Для добре диверсифікованого портфеля несистематичний ризик — до 10 % загального ризику, систематичний — до 90%. Лінія на рис. 8.6 відображає залежність між очікуваним рівнем доходу та ризиком окремого цінного папера. Вона має назву лінії ринку цінних паперів (ЛРЦП), Відповідна аналітична залежність має вигляд де М(Ri) — очікувана дохідність j-го цінного папера; R6 — дохідність безризикового цінного папера; М(Rp) — очікувана ринкова дохідність. Рис. 8.6. Залежність між очікуваним доходом та ризиком окремого цінного папера Чим більш ризиковий цінний папір, тим вищий його коефіцієнт р, а отже, тим вищий рівень доходу повинен він забезпечити. При оцінці акцій коефіцієнт р, як і ринковий ризик, інвестори розраховують на основі даних за попередні місяці та роки. (Для багатьох компаній, акції яких перебувають в обігу на ринку, коефіцієнти р розраховують відомі інформаційні та рейтингові агентства.) За допомогою коефіцієнта р інвестори, користуючись ЛРЦП, визначають необхідну ставку доходу, яку мають забезпечити акції відповідної компанії. Порівнюючи отриману ставку доходу з дохідністю, яку реально пропонує корпорація, вони роблять висновки про те, недооцінені чи переоцінені такі акції ринком. Припустимо, що вх, вv— коефіцієнти для корпорацій X, Y. Rx, Ry — дохідність акцій X та Y відповідно (див. рис. 8.6). Акції корпорації X вважаються переоціненими, оскільки вони забезпечують дохідність на рівні Rx, що нижче від необхідної ставки доходу M(RX), яка відповідає ступеню ризику акцій X. Акції, що мають коефіцієнт Рх> мають забезпечити згідно з MOKA дохідність на рівні М(Rx). Так само акції Y можна вважати недооціненими, оскільки вони забезпечують рівень доходу Лу, що вище від необхідної ставки доходу M(Ry)f яка відповідає ступеню ризику ву. Очікувану дохідність окремого цінного папера можна виразити через ринкову дохідність та безризикову процентну ставку аналогічно очікуваній дохідності портфеля (8.4): Враховуючи формулу (8.7) і те, що в диверсифікованому портфелі несистематичний ризик зменшується до нуля, можна записати: Підставивши залежність у рівняння (8.10), отримаємо Отже, на основі MOKA очікувану дохідність акції чи іншого цінного папера визначають безризикові процентні ставки, коефіцієнт чутливості р до ринку та середня ринкова дохідність. Причому коефіцієнт р характеризується співвідношенням (8,11) ризику окремого цінного папера до середньоринкового ризику. Як і інші методи оцінки акцій, модель оцінки капітальних активів має як переваги, так і недоліки. До переваг MOKA можна віднести глибоке дослідження та послідовне використання ризику і його впливу на очікувану дохідність акцій. Недоліками методу є його одноперіодичність та велика кількість припущень щодо поведінки інвесторів. ЛІТЕРАТУРА 1. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576 - ХП. 2. Про оподаткування прибутку підприємств (в ред. Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР): Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР. 3. Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473. 4. Про затвердження Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2001 р. за № 15/5206): Наказ Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 р. №277. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20. 6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242. 7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. № 246. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237. 9. Порядок експертної оцінки нематеріальних активів: Затв. наказом ФДМУ та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97. 10. Алексеева ММ. Планирование деятельности фирмы / Финансовая академия при правительстве РФ. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 245 с. 11. Балабанов AM., Балабанов И.Т. Финансы. — СПб.: Питер, 2000. — 192 с. 12. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с. 13. Балашевич БА.,Андронов А.М. Экономико-математическое моделирование производственных систем. — Минск: Университетская, 1995. — 240 с. 14. Басовский JIJZ. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 260 с. 15. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. —Т. 1. — К.: Ника-Центр, 1999. — 592 с. 16. Булхаков М. И. Внутрифирменное планирование. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 400 с. 17. Буров В.П., Галь В.В., Казанов АЛ., Морошкин В А. Бизнес-план инновационного проекта. Методика составления. — М.: ЦИПКК АП, 1997 . — 106 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 374 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: