Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Фінанси

---

Реферат на тему Умови та порядок отримання банківського кредиту. Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повер­нення, цільового характеру, забезпечення, платності. Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кож­ному окремому підприємству можливості для отримання нових бан­ківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашения суми позики. Якщо під­приємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту. Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кре­дитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити. Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визна­чений термін. Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасово­го браку коштів з причин, що не залежать від результатів його дія­льності, і за згоди банку відстрочити термін погашення. Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства нема коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрут­ний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за про­строченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків. Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залеж­но від цілей розрізняють: 1) кредит для фінансування оборотного капіталу; 2) кредит для фінансування основного капіталу; 3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій. Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємс­тва юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: • заставне зобов'язання; • договір-гарантія; • договір-поручительство. Використання застави як форми забезпечення повернення креди­ту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставля­ти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставо-держателем і на яке може бути звернене стягнення. Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депози тне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств. передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна пре­дмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем. Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, вла­сник закладеного майна. Законом або договором передбачається пе­ребування закладеного майна у володінні заставодержателя, заста­водавця або третьої особи. Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суціль­ного майнового комплексу підприємства та його структурних підроз­ділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповід­ним державним майном. У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнахо­дження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, това­ри в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів — за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті — за місцем знаходження підприємства. Звернення стягнення на закладене майно підприємства може ста­тися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів. Для укладання договору застави підприємство-заставодавець по­винно передати банку (заставодержателю) такі документи: а) договір страхування та страхове свідоцтво; б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання до­говору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колек­тив було повідомлено про цей факт; в) витяги з книги запису застав; г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб. Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом. Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткост­роковими банківськими кредитами, відносять на собівартість проду­кції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи ре­конструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму опода­тковуваного прибутку.Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними бан­ками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а та­кож регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсот­кові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк. Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу. Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов. 1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку. 2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним. 3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повер­нення кредиту після певного строку. 4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство — в його отриманні, тобто повинні збігатися еко­номічні інтереси суб'єктів господарювання. Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 1 Рис. 1 Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних на­слідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду. На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому такі документи: 1. Заяву про надання кредиту. 2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений). 3. Установчий договір (нотаріально засвідчений). 4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені). 5. Договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою, (нотаріально засвідчені). 6. Контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт. 7. Довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (пози­чальника). 8. Фінансову звітність: форму № 1 «Баланс підприємства»; форму № 2 «Звіт про фінансові результати і їх використання»; фор­му № 5 «Звіт про стан майна підприємства». 9. Висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану під­приємства. 10. Бізнес-план. 11. Ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна). 12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти. 13. Підтвердження наявності складських приміщень. 14. Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей. 15. Підтвердження наявності застави або поручительство чи га­рантію (один із цих документів). 16. Клопотання місцевих і державних органів влади й управління про надання підприємству кредиту. 17. Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно. Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівниц­тво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконстру­кцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту. При цьому підприємство подає до установи банку документи згі­дно зі стандартним переліком документів для довгострокового кре­дитування, а також додатково: — зведений кошторис будівництва; — відомості про договірну ціну; — контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу; —документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта; — дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт; — висновки експертизи — відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної. Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рі­шень щодо будівництва. Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим. Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічно­го переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невіднов­люваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, перед­бачених на ці заходи. На третьому етапі банк: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; оцінює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить по­глиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспро­можності позичальника.Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, ре­зультати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливо­стей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів. Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наяв­ність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики. Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприєм­ства перед наданням йому позики, а далі — щоквартально. В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-пози­чальника визначаються кожним комерційним банком самостійно. Для оцінки фінансового стану підприємства — юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: • обсяг реалізації; • прибутки і збитки; • рентабельність; • ліквідність; • грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів); • склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості. Ураховуються також інші фактори: • ефективність управління підприємством; • ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; • наявність державних замовлень і державної підтримки під­приємства. Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності. Рис. 2 Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його кредитоспроможності На основі проведеного аналізу системи основних показників дія­льності комерційним банком визначається клас надійності підпри­ємства-позичальника. Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які ас­пекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2). А. Фінансові коефіцієнти До фінансових коефіцієнтів належать: • коефіцієнт заборгованості; • коефіцієнт ліквідності; • коефіцієнти оборотності; • коефіцієнти прибутковості. Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність під­приємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіці­єнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний ка­пітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспромож­ність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть іати кредитори: що нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені і втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів зазнає збитків. Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіці­єнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість. Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підпри­ємство використовує свої активи. «Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує серед­ню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборго­ваності. «Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує серед­ню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші за допомогою реалізації продукції. Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства. • Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства що-ю обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може пказувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва. • Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для розрахунку показ-пика прибуток після сплати податків ділять на загальні активи. • Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонера­ми у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відобра­женого в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має неликий обсяг позичених коштів, високий показник окупності вланого капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе. Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що ста­лися протягом визначених періодів (динаміку змін). Б. Рух грошових коштів Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період. Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залеж­но від видів діяльності підприємства: — виробнича діяльність; — інвестиційна діяльність; — фінансова діяльність. Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати фінансування підприємства на середній та тривалий термін (табл. 1). Дані про рух грошових коштів допомагають: — оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбут­ньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;— визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні. Таблиця 1 ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів. Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року. Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству не­обхідний кредит у межах отриманого негативного значення. Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство по­тенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість. Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задово­лений прогнозом. В. Оцінка ділового середовища підприємства У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середо­вища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику. Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки. Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-пози­чальника здійснюється з урахуванням таких показників: — форма власності; — вид діяльності; — ринки та клієнти позичальника; — конкуренція; — постачальники; — виробничі потужності; — керівництво й організація; — сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. 1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у ра­зі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії"). 2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник. Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту. 3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кіль­кох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому. Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальни­ком, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них за­лежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника. 4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уяв­лення про свою конкурентоспроможність. Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє стано­вище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість ді­яльності підприємства-позичальника. Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію: — назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів; — сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку; — сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові тех­нології, організація збуту); — порівняльна позиція підприємства-позичальника та його кон­курентів на ринку: сильна - середня - слабка; — зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємст­ві-позичальнику; — злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює по­зичальник 5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників. Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини. 6. Виробничі потужності. Виробничі потужності — це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності. Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальни­ка з метою оцінки їхньої якості. 7. Керівництво та організація. Банк може вимагати від підприємства таку інформацію: Керівництво — основні обов'язки керівників підприємств; — кваліфікація та професійний досвід; — наявність вакансій серед керівних посад підприємства; — застосування сучасних методів управління, наприклад, наяв­ність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок при­йняття рішень і звітності. Організація — організаційна структура нині і в майбутньому; — кадрове планування; — організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту. 8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. Сильні сторони: — добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговель­ну марку; — продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє; — сучасне обладнання й технології тощо. Слабкі сторони: — неконкурентоспроможні ціни; — традиційно невисока якість продукції; — продукція та послуги користуються невеликим попитом і ма­ють не дуже добрі перспективи на майбутнє; — дуже сильна конкуренція;— труднощі в отриманні сировини або велика залежність від од­ного постачальника тощо. На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефектив­ності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доціль­ність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір. Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є на­дання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємст­вом-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодер-жателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страху­вання заставленого майна тощо. Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридич­них осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним під­приємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпе­чення, підприємство подає в банк до отримання кредиту. Зміст кредитного договору визначається підприємством і бан­ком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений тер­мін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити від­сотки й надати можливість банку контролювати цільове викорис­тання кредиту, а також його забезпечення. Кредитний договір, як правило, містить такі розділи: І. Загальні положення. II. Права та обов'язки позичальника. III. Права та обов'язки банку. IV. Відповідальність сторін. V. Порядок вирішення суперечок. VI. Термін дії договору. VII. Юридичні адреси сторін. /. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручитель­ство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит. //. Права та обов 'язки позичальника 2.1. Права підприємства-позичальника: 1) вимагати від банку кредит в обсягах і в термін, зазначений у договорі; 2) достроково погасити заборгованість (за наявності фінансових можливостей); 3) скасувати договір у разі невиконання банком умов договору. 2.2. Обов'язки підприємства-позичальника: 1) використовувати отриманий кредит на цілі, обумовлені дого­вором; 2) повернути наданий кредиту встановлений термін; 3) своєчасно сплачувати банку відсотки за користування кредитом; 4) своєчасно надавати банку баланс та інші документи для здійс­нення контролю за позикою; 5) забезпечити достовірність даних, наданих для отримання кре­диту, і можливість контролю за його використанням; 6) інформувати банк про зміни організаційно-правової форми підприємства; 7) інше (згідно з договором). ///. Права та обоє 'язки банку 3.1. Права банку: 1) проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його ці­льового використання; 2) припиняти видачу нових позик і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кре­дит; 3) стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду; 4) переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у ра­зі зміни рівня облікової ставки НБУ; 5) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невико­ристаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору). 3.2. Обов'язки банку: 1) надавати підприємству кредит в обсягах і у строки, обумов­лені договором; 2) інформувати підприємство про факти і причини дострокового стягнення банком кредиту; 3) інформувати підприємство про зміни у нормативних актах з питань кредитування і розрахунків, запроваджених черговим рішен­ням Національного банку. IV. Відповідальність сторін У разі порушення підприємством узятих на себе зобов'язань банк може: 1) припинити дальшу видачу кредиту; 2) вимагати його дострокового повернення; 3) зменшити суму кредиту, обумовлену договором; 4) збільшити відсоткову ставку за кредит; 5) за несвоєчасне повернення кредиту й відсотків стягнути пеню у розмірі, обумовленому договором, але не більше двократного роз­міру офіційної облікової ставки НБУ.Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків, що виникли внаслідок порушення зобов'язанна надати кредит або надання його не в повному обсязі. За неповного використання кредиту підприємство сплатить кре­диторові неустойку у розмірі плати банку за залучені кредитні ре­сурси і нестриманої маржі у звітному періоді. Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позиковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі — оплатою платіжних документів з позикового рахунку як у націо­нальній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на по­точний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції. Порядок погашення банківського кредиту підприємством Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання. Порядок погашення кредиту — це спосіб погашення основної йо­го суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Від­соток нараховується на суму непогашеного кредиту. За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з по­гашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням. За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). За характером погашення кредити поділяються на такі види: 1) дисконтні; 2) позики, які погашаються поступово — щомісячно, щоквар­тально, раз на півроку, щорічно; 3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закін­чення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків; 4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками). Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кре­дитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового пе­ріоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту). На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Приклад 4. За звичайною позикою підприємство отримало кредит 100 тис. грн. під 20 % річних. Після завершення року воно сплатить банку однора­зово 120 тис. грн. За дисконтною позикою відсотки буде утримано негайно, тобто підприємство отримає 80 тис. грн. (100тис. грн.-- 20 тис. грн.) і через рік поверне їх банку. Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено. За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії креди­тної угоди, а більша частина його — після закінчення терміну кредиту. За «амортизаційного» погашення основну суму кредиту під­приємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однакови­ми сумами регулярно і включають відповідну частину суми основ­ного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсот­кові виплати з часом знижуються. Інші способи погашення кредиту: — порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від за­ходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з піль­говим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід); — внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами. Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, мо­жуть бути: — виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування; — виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування; — інші надходження від господарської діяльності. Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з: — цільового спрямування кредиту; — обсягів та терміну позики; — порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; — сезонності та циклічності виробництва; — рівня платоспроможності та надійності матеріального забез­печення підприємства тощо. Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою. Підприємство може звернутись до банківської установи з про­ханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахуван­ня відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За зго­дою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну уго­ду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих від­сотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку. За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприєм­ства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підпримства справу про банкрутство. Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за ористування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється , тороча-ші під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у винятко­вих випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасо­вих фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстроч­ку оформляють додатковим договором між позичальником та бан­ком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

1 2 3 4 5 Категория: Фінанси | Добавил: Aspirant (30.04.2013)

Просмотров: 398 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0