Реферат на тему Технологічна інфраструктура платіжних систем - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Технологічна інфраструктура платіжних систем. План 1. Схема проходження інформації електронною платіжною системою 2. Засоби обробки даних 3. Засоби телекомунікації 4. Обладнання системи масових платежів 5. Організація експлуатації електронних платіжних систем Схема проходження інформації електронною платіжною системою Важливою умовою успішної діяльності платіжної системи є чітко організовані та бездоганно функціонуючі операційні засоби. Технологічна структура платіжної системи досить непроста, вона складається з різних за функціями та характером компонентів. Потік платежів у мережі складається із семи основних етапів обробки інформації: 1. Введення інформації — це процес переведення платіжного документа у відповідну електронну форму та початку його передачі банком, що ініціює трансакцію. 2. Переказ (вхідний) — це процес передачі накопичених платіжних інструкцій від відправника до платіжної системи для їх обробки. 3. Кліринг — сортування платіжних інструкцій, що надійшли, за філіями банків-отримувачів та їх своєчасне доставления з використанням функції переказів (вихідних). Можуть застосовуватися різні методи клірингу: - масовий кліринг — здебільшого використовується для файлів-повідомлень з різних численних джерел (це можуть бути пакети платіжних документів одразу від кількох відділень комерційних банків). Розрахунок у таких платіжних системах відбувається після реального відправлення платежів з системи клірингу, наприклад, наприкінці дня або наступного дня після отримання файлу масових платежів; - кліринг повідомлень застосовується в режимі реального часу для термінових і великих платежів. Такі платежі можуть бути отримані негайно після завершення розрахунків і обробляються індивідуально; - кліринг переказів використовується між центрами обробки для управління переказом коштів з одного операційного регіону до іншого. Потреба в такому механізмі може виникнути, якщо платежі обробляються в рамках регіонів, а не на повністю централізованій основі. 4. Розрахунок (на валовій основі) надає закінченого характеру кожному окремому платежу (по суті, в режимі реального часу). Проходження кожного платіжного документа через систему негайно відображається проводками в книгах розрахункового банку та банків платника й отримувача. Розрахунок на валовій основі найчастіше використовується у системах переказу великих сум платежів і здебільшого обмежується сферою кредитових платежів. 5. Переказ (вихідний) — доставления платіжних документів, що пройшли кліринг і були відсортовані, отримувачам. Для виконання функції переказу (вихідного) потрібні засоби зв'язку аналогічні тим, які розглядалися стосовно переказу (вхідного). У цьому разі також варто передбачити можливість передачі як окремих повідомлень, так і цілих файлів. 6. Розповсюдження — отримання вхідних платіжних документів та їх передача отримувачам. Цей вид послуг може бути наданий у двох формах: на паперових носіях та електронним способом. Як і у випадку введення даних, вибір конкретних методів розповсюдження залежить від конкретних потреб користувачів та стану інфраструктури зв'язку. 7. Розрахунок (на чистій основі) надає завершеного характеру платежам, що виконуються на чистій (компенсаційній) основі. Протягом операційного дня через певні проміжки часу або після закінчення операційного дня між учасниками виконується розрахунок, а до бухгалтерських книг розрахункового банку та банків платника й отримувача вносяться зміни, які відображають чисту (дебетову чи кредитову) позицію, що виникла в результаті попередніх платіжних трансакцій. Засоби обробки даних Засоби обробки даних включають електронно-обчислювальне обладнання, програмне середовище, що забезпечує функціонування обладнання та контроль над ним (системне програмне забезпечення), а також прикладне програмне забезпечення, призначене для безпосередньої обробки платежів. Існує чотири структурних рівні системи обробки даних: 1) прикладний; 2) електронно-обчислювальний; 3) комунікаційний; 4) операційний. Методи введення, перевірки, підтвердження, передачі, сортування, обробки та зберігання даних реалізуються за допомогою трьох технічних компонентів: 1) комп'ютерного обладнання; 2) програмного забезпечення; 3) допоміжної інфраструктури. Комп'ютерне обладнання може бути розраховане на різні обсяги роботи. Обробка даних може відбуватися: - централізовано, коли використовуються універсальні комп'ютери великої потужності; - розподілено, коли застосовуються персональні комп'ютери. Апаратні засоби включають обладнання, що забезпечує виконання необхідних обчислень, розрахунків, а також функції контролю. До них належить серверне обладнання (файл-сервери, інтернет-сервери, сервери БД), запам'ятовуючі пристрої (КАЮ-масиви, оптомагнітні масиви). Серверне обладнання відрізняється між собою за потужністю та відповідно за вартістю. Запам'ятовуючі пристрої відрізняються між собою швидкістю доступу та вартістю на одиницю інформації. Серед інших необхідних апаратних засобів — робочі місця оператора (системного, платіжного тощо), які забезпечують можливість безперервного контролю й управління загальним станом усієї операційної системи. Для друку документації (системної, бухгалтерської тощо) використовуються друкарки (принтери). Останнім часом значного поширення набули системи, що базуються на архітектурі типу "клієнт — сервер". Сервер — це лише назва комп'ютера, який підтримує і реалізує певну прикладну функцію в галузі обробки інформації або управління базами даних. Клієнти — це робочі станції (можливо, персональні комп'ютери або термінали), які надають користувачам доступ до системи. "Клієнт — сервер" — це комп'ютерна модель, яка дає низку переваг, особливо що стосується управління ризиками. В архітектурі "клієнт — сервер" різноманітні функції обробки та зберігання даних можуть розподілятися між різними комп'ютерами, що поліпшує захищеність інформації та забезпечує кращий доступ до системи. Універсальні комп'ютери мають високу надійність і їх використання в рамках архітектури "клієнт — сервер" може бути досить доцільним. Для забезпечення безвідмовної роботи може встановлюватися дублююче обладнання. У разі виходу з ладу операційних центрів можуть створюватися резервні центри. Програмне забезпечення є двох видів: 1) системне програмне забезпечення дає можливість комп'ютеру керувати своїми ресурсами для обробки даних та структуризувати процес використання цих ресурсів прикладними програмними комплексами; 2) прикладне програмне забезпечення — набір комп'ютерних програм, що дозволяють системі вирішувати конкретні завдання, які ставляться користувачами. Використовують п'ять основних видів системного програмного забезпечення: 1) операційні системи, що керують роботою комп'ютерів і забезпечують їх взаємодію з іншими апаратними засобами; 2) системи управління базами даних для записування, зберігання і виведення даних; 3) системи контролю зв'язку, що керують обміном даними між обчислювальними засобами та користувачами; 4) програми захисту даних, що контролюють доступ до системи та цілісність даних; 5) програми оперативного управління, які дозволяють операторам керувати всією системою і контролювати її роботу. Прикладне програмне забезпечення гарантує виконання основних "галузевих" функцій платіжної системи та організовує порядок виконання таких функцій. Це складний комплекс програмних продуктів. Окремі компоненти можуть бути придбані у різних постачальників або розроблені власними силами. Комплекс програмного забезпечення сучасної електронної платіжної системи має відповідати високим вимогам сумісності та мобільності. Сумісність означає, що різні комп'ютерні системи, навіть збудовані за різними архітектурами, повинні співпрацювати, аби задовольнити потреби користувачів. Мобільність різних систем означає, що дані та прикладні програми (як нові, так й існуючі) можуть переноситися з однієї комп'ютерної системи до іншої. До допоміжної інфраструктури відносять: системи енергопостачання, контрольну апаратуру, прилади сигналізації про вихід з ладу електричного обладнання та інші небезпечні або аварійні ситуації тощо. У будь-якому випадку всі елементи інфраструктури мають бути підключені до безпечних і високонадійних джерел електро- та водопостачання. Комп'ютерні системи мають підключатися до агрегатів безперебійного електроживлення, які компенсують різкі перепади напруги, а в разі повного припинення подачі струму автоматично перемикатися на живлення від батарей, щоб надати змогу підключитися до альтернативного джерела живлення (дизельні електрогенератори). Крім того, всі компоненти комп'ютерного обладнання мусять бути з'єднані між собою за допомогою складної системи кабелів та перемикачів, які забезпечують проходження сигналів між пристроями. Мережа таких з'єднань має забезпечувати основне та резервне підключення до дублюючих приладів, щоб можна було швидко ввести їх у дію в разі відмови основного обладнання. Необхідно підтримувати в певних межах температуру та вологість усередині та навколо комп'ютерного обладнання. Для цього приміщення, де встановлене таке обладнання, мають бути забезпечені системою кондиціювання та потужними вентиляторами. Потрібно також підтримувати фізичну безпеку приміщень, де встановлено комп'ютерне обладнання. Внутрішньобанківська платіжна система має використовувати програмно-технічне забезпечення, систему захисту інформації та телекомунікаційні канали зв'язку, що гарантують: - надійний багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу, використання, модифікації на різних етапах її формування, оброблення, передавання та приймання; - контроль за достовірністю інформації на всіх етапах її оброблення; - процедури та механізми, які після збоїв чи інших порушень роботи внутрішньобанківської платіжної системи (ВПС) дають змогу відновити роботу без послаблення вимог щодо захисту інформації; - фіксування спроб несанкціонованого доступу до системи розрахунків (з негайним інформуванням про це банком-власником ВПС Національного банку); - автоматичне ведення протоколу найкритичніших моментів роботи (вхід, формування міжбанківських електронних розрахункових документів тощо) та забезпечення його захисту від модифікації, формування архіву цього протоколу під час закриття робочого дня; - формування і зберігання архівів електронних банківських документів відповідно до вимог законодавства; - надійне резервування для підтримки безперебійного функціонування ВПС і відновлення її діяльності в разі порушення її роботи або виникнення надзвичайних ситуацій. Транспортні потреби ВПС забезпечуються засобами системи електронної пошти (ЕП) або власними чи загального користування засобами телекомунікації тощо. Засоби телекомунікації До засобів передачі даних належать апаратура зв'язку та програмне забезпечення, що служать для обміну інформацією про платежі та іншими контрольними повідомленнями між відправником, обробником та отримувачем інформації. Такий обмін може відбуватися як на відносно незначній, так і на дуже великій відстанях. Для передачі платіжної інформації на великі відстані, які можуть розділяти оператора системи, платника й отримувача платежу, необхідна розвинута мережа каналів телекомунікацій. Мережі передачі даних можуть використовувати різні технології, відрізнятися розмірами та рівнем складності. Користувачі платіжної системи можуть підключати свої термінали до мережі передачі даних через два канали зв'язку: 1) комутовані; 2) виділені. У першому випадку для підключення до мережі можна користуватися телефонним номером, альтернативний варіант передбачає постійний доступ до мережі, тобто закріплене підключення. Застосування комутованих каналів — найбільш економічно вигідне рішення. Зі зростанням кількості користувачів і розширенням ареалу їх географічного розташування може бути встановлено мультиплексне обладнання. Мультиплексор об'єднує сигнали від кількох користувачів в одному високошвидкісному каналі. Застосування мультиплексорів сприяє зниженню витрат, пов'язаних із використанням каналів зв'язку. Високошвидкісні канали, обладнані мультиплексами, часто називають базовими, або магістральними, лініями зв'язку. Наступним кроком на шляху ускладнення мереж зв'язку є організація вузлів зв'язку в їх стратегічно важливих точках. У цьому разі численні користувачі в межах одного географічного регіону можуть підключатися до мережі через місцеві канали до одного з таких вузлів. Вузли, що розташовані недалеко один від одного, підключаються до одного чи кількох високошвидкісних магістральних каналів і, врешті, до комп'ютера електронної платіжної системи. Ці вузли та магістральні канали і є магістральною мережею. Важливо знати, що спеціальне обладнання контролює комутацію повідомлень та їх зберігання, запам'ятовування та пересилання інформації, передбачаючи копіювання кожного повідомлення з метою його надійного збереження. Оскільки під час передачі дані можуть бути проглинуті або змінені сторонніми особами, для забезпечення конфіденційності часто застосовується шифрувальна апаратура. У мережах зв'язку можуть використовуватися магістральні канали таких типів: - наземні канали (кабельні та оптоволоконні лінії); - високочастотний зв'язок; - супутниковий зв'язок. Наземні канали — це кабельні чи оптоволоконні лінії. Високочастотний зв'язок забезпечується здебільшого ретрансляційними станціями обмеженого радіуса дії, тому для передачі інформації на великі відстані потрібно декілька таких станцій. Крім того, на якість високочастотних сигналів можуть несприятливо впливати погодні умови. Для передачі інформації на великі відстані зручно використовувати супутниковий зв'язок, але при цьому потрібно враховувати деяку затримку сигналів і застосовувати спеціальні заходи для її корекції. Для роботи мережі зв'язку необхідні правила, які мають назву мережних протоколів. Слово "протокол" означає чітко визначені правила, завдяки яким відбуваються певні бажані події. Основними міжнародними організаціями, які працюють у галузі стандартизації зв'язку, є Міжнародний консультативний комітет у справах радіозв'язку та Міжнародна організація у справах стандартизації. Вони створили стандарти для різних систем зв'язку, включаючи стандарти для електронної пошти, передачі файлів та обробки операцій. Ці стандарти можуть використовуватися у сучасних платіжних системах. Необхідно детальніше зупинитися на технологічних засобах безпеки в СБП. Технологічний контроль використовується для підвищення ступеня захисту електронних банківських документів у СБП і здійснюється програмним забезпеченням на всіх рівнях їх оброблення, що дає змогу контролювати здійснення розрахунків протягом робочого дня, а також виконувати їх звіряння в кінці дня. Технологічні засоби контролю включають: - механізм обміну квитанціями, який дає змогу однозначно ідентифікувати отримання адресатом будь-якого файла або пакета електронних банківських документів у СЕП і забезпечує можливість контролю отриманої в ньому інформації; - механізм інформування банку — учасника СЕП щодо поточного стану його кореспондентського рахунку за підсумками циклів оброблення платежів у ЦОСЕП; - механізм надання банку — учаснику СЕП інформації щодо поточного стану його технічного рахунку; - взаємообмін між банком і ЦОСЕП технологічною інформацією за підсумками банківського дня з переліком відображених за технічним рахунком міжбанківських електронних розрахункових документів, які оброблені засобами СЕП у файловому режимі та режимі реального часу, що дає змогу здійснювати їх програмне звіряння як у ЦОСЕП, так і в банку; - програмний комплекс самодіагностики, який дає змогу виявляти порушення цілісності баз даних програмного забезпечення ЦОСЕП, псування яких може виникнути внаслідок порушень функціонування системи, спроб несанкціонованого доступу або фізичного псування баз даних; - автоматичний механізм контролю за несанкціонованим модифікуванням робочих модулів; - механізм резервування для забезпечення швидкого відновлення роботи ЦОСЕП з мінімальними втратами інформації. Технологічні засоби контролю, вбудовані в програмне забезпечення, не можуть бути відключені. У разі виникнення нестандартної ситуації або підозри щодо несанкціонованого доступу ЦОСЕП автоматично формує повідомлення для оперативного реагування ЦРП. До засобів контролю включають також: - технологічну інформацію ЦОСЕП про стан технічних рахунків і стан функціонування СЕП за підсумками банківського дня; - засоби аналізу причин невідповідності балансу. Обладнання системи масових платежів Сучасна система масових електронних платежів вимагає наявності пластикової картки та термінала. Для карток із магнітною смугою в міжнародній практиці прийнято стандарт ISO: три доріжки у верхній частині картки. Але деякі країни встановили свої власні стандарти. У Франції діють стандарти Transac: три горизонтальні магнітні доріжки в середній їх частині. Завдяки тому, що на зворотному боці картки лишалося вільне місце, де можна було розмістити й три доріжки ISO, є можливість використовувати такі картки у французьких автоматах (за стандартами Transac) і за кордоном (за стандартами ISO). Інша проблема нормативного характеру виникла у зв'язку з розміщенням мікропроцесора. Більшість європейських країн хотіли б розмістити його на звороті картки в середній її частині, що для деяких країн було неприйнятно. Було вирішено — розмістити мікропроцесор на лицьовому боці картки (зліва або справа). Застосування банкоматів відображає намагання банків наблизити свої послуги до клієнтів. їх цінність для споживача полягає у тому, що вони розширюють часові та просторові межі, в яких клієнт може здійснити банківські операції. Для банку банкомат є ефективним засобом, який дозволяє скоротити персонал відділень, отримувати прибуток, зберігати хорошу позицію на споживчому ринку тощо. Перші автомати для видачі готівки з'явилися 1971 р. у США, їх встановлювали у приміщеннях банківських відділень і виконували вони лише одну операцію — видачу готівкових грошей з банківського рахунку в межах визначеного ліміту. Вони приводилися в дію за допомогою спеціальної дебетної картки або кредитної картки загального призначення. Сучасні банкомати — це автоматичні апарати, що працюють без участі людини, розміщені всередині чи поза банком, які можуть видавати готівку та виконувати стандартні фінансові операції. Розповсюдження автоматів для видачі готівкових грошей пояснюється двома причинами. Перша — це легкість використання для клієнта, який може отримати готівкові гроші в будь-який день і час; друга, яка має особливе значення в тих країнах, де розповсюджені розрахунки чеками, — це прагнення банків стимулювати оплату малих сум готівкою, а не чеком. Для банків банкомати дозволяють зменшити операційні витрати та знизити потребу у відкритті нових відділень. Крім того, банки збільшують доходи, беручи плату за користування банкоматами. Існує два варіанти використання автоматів для видачі готівкових грошей. Клієнт за допомогою своєї картки може отримати гроші в автоматі, що встановив банк, в якому він обслуговується. У цьому разі банк несе витрати тільки на обслуговування свого автомата, а з клієнта за цю операцію стягується невелика плата. Або клієнт одержує гроші в автоматі, що належить іншому банку, якщо існують міжбанківські зв'язки в цій сфері; в цьому випадку банк, який видав картку, платить комісійний збір за "міжбанківський обмін" і пізніше стягує цю суму зі свого клієнта. Типовий банкомат має три пристрої для вводу інформації і три вихідних пристрої. Пристрої вводу інформації — це зчитувач інформації з карток, цифрова клавіатура і функціональна клавіатура. Вихідні пристрої — це електронне табло для повідомлень, пристрій для видачі готівки та принтер, який підтверджує факт виконання операції. За допомогою цих пристроїв здійснюється взаємодія клієнта зі системою. Здебільшого банкомати забезпечують виконання таких операцій: - видача готівки: з поточного і строкового рахунків, з рахунку кредитних карток; - прийняття вкладів на поточний, терміновий та інші рахунки; - переказ грошей: з поточного рахунку на строковий, з термінового на поточний, з рахунку кредитних карток на поточний; - платіжні операції: списання з поточного і термінового рахунків, післяплата. Крім того, більшість власників карток за допомогою банкоматів можуть замовити нову чекову книжку, повну або проміжну виписку з рахунку, поцікавитися наявними коштами на рахунку та депозитах. При використанні найбільш сучасних банкоматів можливі також послуги щодо оплати рахунків, отримання довідок стосовно переказу коштів, постійних платіжних доручень, замовлення єврочеків тощо. Банкомати працюють у режимі реального часу напряму або телефонними каналами, які зв'язані з центральним комп'ютером банку. Існують два шляхи, яких може дотримуватися банк, вибираючи стратегію використання банкоматів: 1) експлуатація незалежної власної мережі обслуговування; 2) участь у спільній мережі обслуговування. Перевага власної системи у тому, що власник зберігає над нею повний контроль. Крім того, вона забезпечує фінансовій установі престиж і незалежність від загальнонаціональних систем. Недоліком є те, що створення мережі банківських авто-матів-касирів і маркетинг вимагають значних затрат, обсяг її операцій обмежений, тому що вона здатна обслуговувати лише операції власників карток певного виду, які проходять через цю установу. Щоб підвищити економічність використання банківських автоматів, банки об'єднують свої мережі та надають можливість клієнтам користуватися автоматами різних банків на великих територіях. Спільна мережа банкоматів — це спільне підприємство кількох фінансових установ. Організаційну структуру цього підприємства та специфічні деталі функціонування мережі визначають банки-учасники. Вивчення теми потребує розкриття важливості обслуговування клієнтів банків із використанням новітньої техніки, зокрема, надання їм електронних послуг у торговельних точках. Електронні платежі в торговельних точках заміняють розрахунки готівковими грошима або чеками і розрахунки за допомогою карток із випискою квитанції. Ідея полягає в тому, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок у магазинах, кафе, на бензоколонках тощо через термінали, які з'єднані з банківським комп'ютером і приводяться у дію за допомогою пластикової картки. При такому платежі сума покупки негайно списується з рахунку покупця і перераховується на банківський рахунок магазину. У торговельних точках надають такі фінансові послуги: - перевірку та гарантування чеків; - дозвіл на здійснення торговельних операцій за допомогою платіжних карток; - прийом інформації про платіжні картки; - обслуговування платіжних карток; - використання електронної системи розрахунків. Основними компонентами системи електронних платіжних терміналів для роздрібної торгівлі з функціонального погляду є: - термінали, що встановлюються на підприємствах роздрібної торгівлі; - концентратори або пристрої контролю терміналів (контролери); - система зв'язку; - комутаційний центр; - банківські системи ЕОМ; - електронні системи перевірки платоспроможності покупців. Термінали встановлюються в приміщеннях торговельних центрів або безпосередньо в місцях обслуговування покупців. Вони використовуються службовцями торговельної фірми для введення і передачі інформації про платіжні операції в комутаційний центр або в банківську систему ЕОМ та для зворотного отримання і читання на екрані монітора інформації про реакцію банку на платіжні операції клієнта. Термінали можуть бути надані в розпорядження торговельних фірм банком, і в цьому разі вони вважаються власністю банку. Торговельні фірми можуть встановити власні термінали або модифікувати свої електронні касові апарати для надання їм ще й функцій терміналів, і в цьому разі вони вважаються власністю торговельної фірми. Для характеристики систем банківських ЕОМ, що виконують функцію обробки інформації за угодами в системі розрахунків у торговельних точках, використовується така термінологія: - банківська система клієнта (споживача) — банківська система ЕОМ, в якій зберігається інформація щодо банківських депозитних рахунків клієнта або карткових рахунків і обробляється як частина операції в системі розрахунків у торговельних точках; - система перевірки платоспроможності — це те саме, що й банківська система клієнта; - банківська система торговельника — система банківських ЕОМ, в якій зберігається інформація, що стосується рахунку торговельної фірми й обробляється (кредитується) як частина операції в системі розрахунків у торговельних точках. Технічні засоби, що застосовуються в таких системах, дозволяють фінансовим установам обслуговувати своїх клієнтів тільки у визначених, наперед вибраних точках. Можна зрозуміти всю важливість міжбанківських зв'язків, які дозволяють приймати на будь-якому терміналі картки різних емітентів. Існує дві системи експлуатації терміналів: система, заснована на прямому і постійному зв'язку термінала з банком клієнта, і "непряма", або "автономна". За допомогою системи першого типу можна підключитися до рахунку клієнта та негайно дебетувати його. Це гарантує грошове забезпечення платежу. Ця система має два недоліки. Передусім, вона потребує наявності такої ж кількості терміналів, як банків або організацій, що випускають картки і ведуть рахунки клієнтів. Другий недолік — постійна завантаженість ліній телекомунікацій і витрати на їх постійну експлуатацію. При системі другого типу каса не пов'язана безпосередньо і постійно з фінансовим центром. За допомогою секретного коду термінал спочатку "перевіряє" право пред'явника картки на її використання, а потім, у разі необхідності, — його право використовувати цю картку на ту чи іншу суму. Періодично інформація передається до фінансового центру в години найнижчого тарифу на переговори. Користування електронними системами має низку переваг для клієнта: - швидкість здійснення операцій; - зниження плати за послуги банку; - більш швидке зарахування коштів на рахунок продавця порівняно з іншими методами платежу, оскільки така операція здійснюється автоматично в момент покупки; - скорочення паперового документообігу та витрат обігу; - можливість придбати товар, не маючи при собі готівкових коштів. Організація експлуатації електронних платіжних систем Електронні платіжні системи можуть мати централізовану або децентралізовану структуру. При централізованій структурі вся обробка даних здійснюється в одному операційному центрі. При децентралізованій структурі обробка та зберігання даних здійснюється в кількох пунктах. У процесі вивчення теми необхідно зупинитися на загальних поняттях та характеристиках моделей архітектури управління великими мережами. Існує дві такі моделі: 1) ієрархічна модель, де головний центр управління забезпечує управління та контроль над іншими центрами обробки даних; 2) паралельна модель, у якій кожен центр обробки даних має власні компоненти активного управління. Паралельна модель має два різновиди: 1)всі центри є активними; 2) частина центрів є активними, а інші пасивними або резервними. Переваги ієрархічної схеми управління: - адміністрація та управління системою більш незалежні від її поточного використання, що знижує ризик, пов'язаний із потенційною можливістю шахрайства з боку осіб, що здійснюють управління системою; - операційне управління системою сприятиме забезпеченню високого рівня доступу до її послуг і не буде змушене додатково відволікати зусилля на обслуговування збоїв прикладного програмного забезпечення; - завдяки інвестуванню коштів в обладнання та людські ресурси, що призначені для конкретної мети, з'являються кращі можливості для поточного контролю, діагностики та виправлення порушень функціонування; - використання спеціалізованого центру управління прискорює процес виявлення причин серйозних порушень функціонування; - у разі відмови одного чи кількох центрів обробки даних ресурси резервного пункту, які використовуються для надання прикладних банківських послуг, не будуть виключені з користування у зв'язку з необхідністю взяти на себе управління — це знижує загрозу призупинення надання послуг; - ця схема дозволяє знизити витрати на прикладні центри обробки даних, оскільки не потрібно забезпечувати їх обладнанням для управління системою. Недоліки ієрархічної схеми управління: - необхідні додаткові витрати, пов'язані зі створенням головного центру управління; - ускладнюється вирішення технічних задач, оскільки необхідно координувати діяльність різних груп обладнання; - у разі виходу з ладу головного центру управління повністю відключається контроль за системою і в результаті — незначний збій може викликати серйозні наслідки. При паралельній схемі управління (для обох її різновидів) кожний центр обробки даних має забезпечувати як контроль, так і прикладне використання системи. Головна відмінність цієї схеми від попередньої полягає в тому, що всі можливості центру управління мають бути притаманні кожному центру обробки даних. Переваги паралельної схеми управління: - затрати менші, ніж у попередньому випадку, в зв'язку з тим, що обладнання, адміністративний та операційний персонал будуть використовуватися одночасно як для надання поточних послуг, так і для управління роботою системи; - зменшується конструктивна складність, бо немає потреби у додатковому головному інтерфейсі (в ієрархічній схемі необхідні два головних інтерфейси, а у паралельній — лише один); - можливо, спроститься процес діагностування та виправлення порушень функціонування, бо ключовий персонал матиме досвід роботи та кваліфікацію як в операційній, так і в прикладній сферах (в ієрархічній схемі функції управління та прикладної діяльності повністю роз'єднані, що сприяє більшій захищеності, але водночас погіршує можливості діагностики та усунення порушень); - процедури відновлення функціонування системи у разі надзвичайних ситуацій полегшуються і вимагають менше часу, оскільки локалізується виконання відповідних дій. Недоліки паралельної схеми управління: - зменшується захищеність системи, оскільки як прикладне, так і системне програмне забезпечення знаходиться в одному місці, отже, наражене на більший ризик; - комп'ютерне обладнання кожного центру обробки даних бере на себе і підтримує додаткові функції, необхідні для виконання процедур відновлення функціонування в нестандартних ситуаціях; - кожний центр повинен мати додаткові засоби зв'язку, щоб задовольнити потреби управління; - необхідно розробити та запровадити жорсткі та конкретні процедури стосовно того, наприклад, хто відповідає за завантаження системних програм у віддалених точках (у разі ієрархічної схеми зрозуміло, що управлінням та доступом до системи розпоряджається одна особа). Усі моделі архітектури вимагають відповідної інфраструктури зв'язку та створення надійної стратегії відновлення системи у випадку виникнення надзвичайних ситуацій. Основні процедури, які потрібно застосовувати у разі надзвичайних подій та збоїв, складаються з чотирьох етапів: 1) виявлення збою; 2) вибору дій для усунення збою; 3) виконання дій для усунення збою; 4) передачі збою на наступний рівень. Невиявлення критичного збою у відповідний проміжок часу після його виникнення, як правило, має катастрофічні наслідки для системи, виправлення яких вимагає або застосування процедур надзвичайного характеру щодо відновлення функціонування системи, або її "холодного запуску". Як засвідчує реальна практика функціонування більшості фінансових систем економічно розвинутих держав, протягом робочого дня може відбуватися від 10 до 100 критичних збоїв, що не заважає їм за довгі роки функціонування жодного разу не вдаватися до "холодного запуску". Це забезпечується ефективною системою управління. Надзвичайний метод відновлення притаманний різним надзвичайним ситуаціям, найбільш типові з яких: - стихійні лиха (урагани, повені, пожежі тощо); - зловмисна діяльність (диверсії, терористичні акти); - порушення функціонування ліній зв'язку; - переривання електропостачання; - порушення у роботі комп'ютерного обладнання; - руйнування програмного забезпечення або баз даних; - помилки в програмному забезпеченні. Для відновлення функціонування системи необхідно здійснювати копіювання та архівування програмного забезпечення і даних про виконувані операції та трансакції. Для цього можуть використовуватися два методи: дзеркальне та фонове відображення. Дзеркальне відображення використовує дискретний підхід, коли протягом робочого дня періодично повторюється передача "порцій" даних з операційного центру до резервного. При цьому підході виникають ускладнення щодо останньої "порції" даних, копіювання якої у контрольний момент часу ще не здійснене. Дані цієї порції реставруються, якщо це можливо, на підставі комутаційних або вузлових журналів. Якщо існує кілька активних центрів обробки, копіювання відбувається у кожному з них. Фонове відображення використовує підхід, що вимагає безперервного спостереження за системою і копіювання кожного повідомлення у момент його надходження для резервного центру на випадок майбутнього відновлення функціонування системи. Якщо існує кілька активних центрів обробки, кожний з них повинен здійснювати безперервне копіювання. Необхідність вдатися до процедури надзвичайного відновлення пов'язана з перервою у доступі до системи для деяких або, можливо, всіх користувачів. Для того, щоб відновлення доступу відбулося у прийнятно короткі терміни, необхідно, щоб самі процедури відновлення потребували відносно короткого часу. Цей час, зокрема, залежить від того, які обсяги інформації треба передати з основного центру до резервного, а також від можливостей каналів зв'язку.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 771 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: