Реферат на тему Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Світові валютно-фінансові системи та їх еволюція. План 1. Національна та світова валютні системи 2. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту Національна та світова валютні системи Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча термін "гроші" частіше використовують всередині країни, а термін "валюта" — за її межами. При вживанні поняття грошей питання про їх "національність" практично не виникає, але в міжнародних трансакціях національна належність валюти відіграє визначальну роль. Термінологічна різниця між грошима і валютою є і в багатьох мовах. Наприклад, money і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Щодо російського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною татаро-монгольського ira. Український термін "гривня" походить ще з Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції. Випуск грошей тісно пов'язаний з національним суверенітетом і символізує владу держави, що виражається в її здатності примусити своїх громадян приймати видруковані державою гроші. Але держава не може нав'язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість сторін і пов'язане з необхідністю обміну валют. Перетворюючись у валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію — стають товаром, продаються і купуються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. У світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад. По суті, тут криється сутність здатності національних платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, що гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей. З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то виявляється, що операції з валютою становлять складову грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зростання. З іншого, оскільки ізольованих національних економік не існує, а національні господарства пов'язані між собою ланцюгом взаємних зобов'язань, то в цьому аспекті валютні відносини постають перед нами як ключова форма міжнародних економічних зв'язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітництво, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції. Найбільш простим визначенням валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, тоді як вітчизняні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках. Історія грошей наповнена парадоксами. З'явившись на світ у вигляді посередника в товарному обміні, еквівалента, що протистоїть усьому товарному світові, гроші з плином часу самі перетворюються у товар, одержуючи власну ціну. Отже, валюта в широкому розумінні цього поняття означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, євро тощо). Поняття валюта використовується в таких значеннях:* національна валюта — грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова);* іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;* міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СПЗ (спеціальні права запозичення), ЕКЮ, євро. Різні форми світогосподарських зв'язків — торгівля товарами та послугами, виробниче та науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій формують міжнародний попит і відповідні пропозиції відносно тієї чи іншої національної валюти. Міжнародні валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Міжнародні валютні відносини складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та новітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин, зрештою, є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну, але разом з тим тісно пов'язаний з процесом відтворення у сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами спостерігається як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення є об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу технології і т. ін. та відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, пов'язаних з міжнародним оборотом останніх. З іншого боку, хоча валютна сфера вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває хід виробничих процесів, а й активно на них впливає. Отже, міжнародні валютні відносини — одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин є валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Остання розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин. Функціональні особливості валютних відносин втілюються в конкретно-історичних валютних системах, які є формою правової та інституціональної організації валютних відносин. Валютні відносини тісно пов'язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових відносин та світових валютних відносин і функціональні відмінності між ними практично нівелюються. Історично першими виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоча й відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни. Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством. її структурними елементами є:* національна валюта — грошова одиниця держави;* валютний паритет як основа валютного курсу;* режим курсу національної валюти;* організація валютного ринку;* національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни;* умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти. Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути. Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Світова валютна система містить низку конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації. Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових відносин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). У 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СПЗ, ЕКЮ та євро. Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільно-оборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші. Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Є фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси. В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не пов'язані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів. Третім елементом світової валютної системи є валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото спочатку продавалось за ринковими цінами, згодом — на основі офіційної ціни, закріпленої міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 встановила в 1837—1934 рр. — 20,67 дол. США, 1934—1968 рр. — 35, у 1968 р. вона була підвищена до 38 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США. Цей ринок діяв до серпня 1971 р., коли офіційну ціну золота було скасовано. Нині ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок. Розширення кредитних відносин призвело до необхідності формування власне валютних ринків, які функціонують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв'язків провідних країн з розвинутою ринковою економікою та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки із закордонними контрагентами, з іншого — банки та інші валютно-фінансові установи у своїй сукупності утворюють міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транс-націоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу. Четвертий елемент світової валютної системи — міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який разом зі своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — утворює групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін. Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже валютною операцією. Еволюція функціональних форм світових грошей повторює з певним відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних грошей. Підтвердженням цього є той факт, що в умовах, коли золото виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи — національна і світова — були тотожні, з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, "скидали", за висловом К. Маркса, "національні мундири" і приймались до оплати на вагу. Іншим прикладом дії названої закономірності є базування світової валютної системи в XX ст. на одній або кількох валютах провідних країн світу. Головне завдання світової валютної системи полягає: в ефективному опосередкуванні платежів за експорт та імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності; створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці; забезпеченні безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва. Через світову валютну систему здійснюється переливання економічних ресурсів з однієї країни в іншу або блокується цей процес, розширюється чи звужується ступінь національної самостійності країни, а також переміщуються економічні труднощі (інфляція, безробіття) з одних країн до інших. Отже, світова валютна система є однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки, — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридично її оформлено на Міжнародній конференції в Парижі 1867 р. Для системи золотого стандарту, або золотого монометалізму, характерне те, що за неї роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Систему золотого стандарту було встановлено у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., але значного поширення у світі вона набула в останній чверті XIX ст.: у Німеччині у 1871— 1873 pp., Франції — в 1878 p., Японії — в 1897 р. У Росії ця система остаточно сформувалася після грошової реформи 1895—1897 pp., яка дістала назву реформи графа С.Ю. Вітте, тогочасного міністра фінансів Росії. Сутність цієї грошової реформи полягала в тому, що паперові гроші (асигнації) прирівнювалися до певної кількості золота (1 рубль дорівнював 0,17424 золотника), а нові банкноти, які вводилися в обіг, могли вільно обмінюватися на зафіксовану в них кількість золота в банках Росії будь-яким російським підданим чи іноземним громадянином. Банкнотам відповідали металеві рублі — золоті десятки і п'ятірки, а відповідні їм паперові гроші доповнювались карбуванням дрібної срібної та мідної монет. Вітте та його міністерство надзвичайно пильно стежили за тим, щоб не було допущено надмірного випуску в обіг паперових грошей на шкоду карбуванню золотих монет. Будь-які відхилення від цього правила жорстоко переслідувались. Тому з 1887 до 1914 р. ніхто не наважувався змінити це жорстке положення статуту Державного банку Росії, навіть цар. У результаті цих заходів на початку Першої світової війни в Росії перебували в обігу паперові гроші на суму 1630 млн руб., а золоті в підвалах Державного банку та закордонних банків зберігалося на суму 1743 млн руб., тобто зберігалось активне сальдо платіжного балансу. До 1914 р. російський рубль входив до п'ятірки найміцніших валют світу (на той час, наприклад, 1 рубль дорівнював 0,47 німецької марки). Цікаво, що на початку XX ст. інших, кардинально відмінних від реформи С.Ю. Вітте, варіантів зміцнення грошової системи держави, практично не було, що яскраво доводить досвід реформування грошової системи СРСР. Адже таку ж практично реформу, включно до карбування золотих, срібних і мідних монет, здійснив у 1922—1924 рр. тодішній народний комісар фінансів СРСР Г.Я. Сокольников, увівши в обіг так званий золотий червінець (золоту десятку). Саме золотий вміст рубля дав можливість за короткий період (два роки) повністю ліквідувати інфляцію, підвести надійну фінансову основу під нову економічну політику, а країні після розрухи громадянської війни вийти на світові ринки. Золотий стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Протягом майже всього XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення Наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі й США зробили те саме з американським доларом. Найбільшого поширення система золотого стандарту набула у період з 1880 до 1914 р., тобто до початку Першої світової війни. Було три форми золотого стандарту: золотомонетна, золото-зливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги та недоліки кожної з них. За золотого стандарту в його класичній золотомонетній формі не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивезення капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Ця стабільність — результат дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених чітких "правил гри". Так, країни, з яких спостерігався відплив золота внаслідок дефіциту платіжного балансу, знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота. Із самого початку функціонування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Слід зазначити, що тільки австрійський талер та американський долар після Війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які було девальвовано протягом століття лише один раз перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберігали незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 р. Централізована система золотомонетного стандарту перебувала в повній гармонії як із переважно централізованими системами промислового виробництва, так і світової торгівлі, швидкому розвитку якої ця система активно сприяла. Так, якщо обсяг світової торгівлі у 1850 р. взяти за 100 %, то у 1880 р. він становив 370, а в1913р. — 1000 %. Таке колосальне зростання обсягів зовнішньої торгівлі принесло зиск перш за все чотирьом провідним країнам світу: Великій Британії, Сполученим Штатам Америки, Німеччині та Франції, на яких у сукупності припадало близько 50 % загального обсягу світової торгівлі. Щодо позицій у світовій валютній системі, то на той час серед провідних країн світу виділялася Велика Британія, частка національної валюти якої становила в міжнародних розрахунках у 1913 р. 80 %. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. прийнято було називати стерлінговим стандартом. Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, ця система встановлювала пряму залежність грошової маси, що оберталася в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводили в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок. Але найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання в конкретних напрямах економічної політики. Останній недолік особливо відчувався під час воєн: існування золотого стандарту перешкоджало впровадженню дуже поширених методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни. Країна, яка намагалася фінансувати воєнні витрати шляхом емісії грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, тут же ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Саме з цієї причини Сполучені Штати Америки відмовились від практики золотого стандарту під час Громадянської війни, а європейські країни відмовились від неї під час Першої світової війни. Перша світова війна найбільшою мірою й остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни були змушені вдатися до великих кредитів у своїх центральних банках і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс. Наприклад, Франція, яка збільшила свою грошову масу під час війни у 3 рази, загалом здійснила витрати на цю війну в сумі 215 млрд. золотих франків, і розподіл золота у світі докорінно змінюється на користь США, які вступили у війну значно пізніше. Після війни співвідношення між грошовою масою і золотими запасами країн, які брали в ній участь, докорінно змінилося на користь грошової маси, що спричинило значні інфляційні процеси в цих країнах. Прагнення до валютної стабільності примусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 р. європейські країни відновлюють золотий стандарт, але вже в модифікованому вигляді золото-зливкового стандарту. Система золото-зливкового стандарту — перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і діяла до Великої депресії 1929—1933 рр. Сутність цієї "урізаної" системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менше ніж 12,4 кг кожний. Таким чином, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими, сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки у Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах було впроваджено систему золотодевізного стандарту, що ґрунтувалася на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами. Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції 1922 р. При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота. Про цю систему фінансовий світ знав і раніше. Вона виникла і функціонувала досить давно. Вперше її використано в угоді про регулювання валютних операцій між Лондоном і Единбургом, підписаній ще у другій половині XVII ст. У1894 р. в Росії, яка намагалась одержати значні зовнішні позики, утворились за кордоном великі валютні резерви, і російський уряд заявив про готовність продавати і купувати цінні папери на закордонних біржах за фіксованим курсом. Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн одержали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах, обмінних на золото. Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах — Нью-Йорку і Лондоні. Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови:* проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;* країни, які виступають у ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності й високий попит на імпорт з тим, щоб дозволити країнам — членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;* резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають у ролі валютних центрів. Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку міжнародних економічних відносин. Відносна валютна стабілізація настала в період 1922—1928 рр., але невдовзі була підірвана світовою кризою 1929— 1933 рр., яка охопила і світову валютну систему. Головними особливостями валютної кризи були:* циклічний характер, оскільки валютна криза була наслідком глибокої економічної і грошово-кредитної кризи;* структурний характер, адже основні принципи світової валютної системи, що ґрунтувалися на золотому стандарті, зазнали краху;* значна тривалість та виняткова глибина і гострота. Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових само-регуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв'язків, у тому числі валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж.М. Кейнсом у 30-х роках XX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин, перед якою все настійніше ставляться цілком конкретні вимоги. Система має:* забезпечувати міжнародний обмін товарами і послугами достатніми платіжно-розрахунковими і кредитними засобами, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;* володіти певним запасом стійкості для якомога тривалішого функціонування, оскільки часті перебудови системи завжди здійснюються болісно і призводять до дезорганізації зовнішньоекономічних зв'язків протягом певного періоду;* бути достатньо еластичною, щоб гнучко реагувати на зміни внутрішньої ситуації та зовнішніх умов функціонування світового господарства і пристосуватися до них;* забезпечувати збалансованість економічних інтересів у валютно-кредитній сфері окремих країн, регіонів та всіх учасників світогосподарських зв'язків. Саме за цих умов провідні вчені-економісти і державні діячі багатьох країн світу розпочали активний пошук виходу зі складної післякризової ситуації і розробку концепції нової світової валютної системи. Література 1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня. 2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001. 3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002. 4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003. 5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004. 6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006. 7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (28.04.2013)
Просмотров: 368 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: