Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Фінанси |
Реферат на тему Сутність фінансового лізингу
Реферат на тему Сутність фінансового лізингу. План 1. Лізинг як економічна категорія 2. Види лізингу 3. Умови лізингового договору та його суб'єкти Лізинг як економічна категорія Лізинговий кредит як економічна категорія — це економічні відносини між юридично самостійними суб'єктами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого і нерухомого майна на певний термін. Лізинговий кредит є специфічною формою майнового (товарного) кредиту. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. визначає це поняття так. Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізинго-одержувачу майна, що є власністю лізинго-давця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізинго-одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, засоби інформатики та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди, системи телекомунікаційні та ін.) майно, яке належить до основних фондів і є предметом купівлі-продажу. Суб'єктами лізингу можуть бути:* лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;* лізинго-одержувач —суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;* продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є суб'єктом лізингу. Лізингодавець за договором лізингу зобов'язується придбати у власність зазначене лізинго-одержувачем майно у визначеного ним продавця і надати лізинго-одержувачу це майну за плату у тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому він не несе відповідальності за вибір предмета лізингу і продавця. Лізингодавець, купуючи майно для лізинго-одержувача, повинен повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі його у фінансову оренду певній особі. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування орендованого майна переходить до лізинго-одержувача в момент передачі йому орендованого майна, якщо інше не передбачене договором лізингу. Лізинго-одержувач має право пред'явити безпосередньо продавцю майна, що є предметом договору, вимоги, що випливають з договору купівлі-продажу, укладеного між продавцем і лізингодавцем, зокрема щодо якості і комплектності майна, термінів його поставки та в інших випадках невиконання договору продавцем належним чином. Однак лізинго-одержувач не може розірвати договір купівлі-продажу з продавцем без згоди лізингодавця. У відносинах із продавцем лізингодавець і лізинго-одержувач є солідарними кредиторами, тобто будь-який з них має право пред'явити продавцю вимогу в повному обсязі. До пред'явлення одним із солідних кредиторів продавець має право виконувати зобов'язання будь-якому з них на власний розсуд. Лізингодавець не відповідає перед лізинго-одержувачем за виконання продавцем вимог, що випливають з договору купівлі-продажу, крім випадків, коли відповідальність за вибір продавця лежить на лізингодавцю, якщо інше не передбачене договором. Якщо ж відповідальність за вибір продавця лежала на лізингодавцю, то лізинго-одержувач може на власний розсуд пред'явити вимоги, які випливають з договору купівлі-продажу як безпосередньо продавцю майна, так і лізингодавцю, які несуть солідарну відповідальність. Таким чином, лізинг — це специфічний вид майнових відносин, за якого одна сторона (лізингодавець) на замовлення іншої сторони (лізинго-одержувач) зобов'язується набути у власність і передати лізинго-одержувачу у тимчасове користування за періодичну платню певне майно з подальшою можливістю переходу права власності до лізинго-одержувача (опціон на купівлю). Термін лізинг походить від англійського дієслова to lease — наймати, брати в оренду. Можливість лізингу пояснюється "роздвоєнням" функції власності, тобто відокремленням володіння майном (власника) від користування ним (користувач) і використанням спеціальної системи фінансування. Світовий банк визначає лізинг як контрактні відносини між двома сторонами, які дають змогу одній стороні використовувати майно, що є власністю іншої сторони, в обмін на обумовлені контрактом періодичні платежі. Поняття "лізинг" має майже 4000-річну історію. Орендні відносини були відомі ще в давній державі Шумер (бл. 2000 р. до н. е.). У ті часи в оренду здавалися сільськогосподарські тварини та знаряддя праці, земля, водні джерела. Орендарями були місцеві фермери, орендодавцями — священики. Оренду землі та тварин використовували й народи таких давніх держав, як Єгипет і Греція. Давні фінікійці здавали в оренду судна. У XIX ст. лізинг розвивався як у європейських країнах, так і в Сполучених Штатах Америки. Особливу роль у розвитку лізингових відносин у Європі відігравали промисловість, зокрема кам'яновугільна, та залізничний транспорт. Власники кам'яновугільних копалень брали в лізинг локомотиви, залізничні вагони. Лізингодавцями були невеликі підприємства, які купували ці вагони, а потім здавали їх у лізинг залізничним компаніям. Такі угоди отримали назву "оренда-купівля". А вперше термін "лізинг" був ужитий у 1877 р., коли телефонна компанія "Bell" вирішила надавати телефонні апарати в лізинг, а не продавати їх. Особливим етапом у розвитку лізингу стала Друга світова війна. У перший її період СРСР необхідна була військово-технічна, матеріальна та фінансова допомога. США та Велика Британія зобов'язалися поставляти щомісячно 100 бомбардувальників, 300 винищувачів, 800 танків та іншу військову техніку. Спочатку оплата здійснювалася золотом, потім США надали СРСР безвідсоткову позику на суму 1 млрд. американських доларів для фінансування їх виробництва. Ця операція відома в історії як ленд-ліз, тобто система передачі Сполученими Штатами в лізинг озброєння, боєприпасів та інших матеріальних ресурсів країнам антигітлерівської коаліції. Початок сучасному етапу розвитку лізингу був покладений у 1952 p. у США. У Сан-Франциско Генрі Шонфельд заснував компанію "United States Leasing Corporation". З цього моменту лізинговий бізнес став швидко розвиватися спочатку в межах кожної окремої держави, а потім проводилися операції міжнародного лізингу. У 1959 р. компанія Генрі Шонфельда відкрила першу філію у Канаді, а потім і в інших країнах. Види лізингу Відповідно до територіального принципу лізинг буває внутрішній, міжнародний, змішаний (поєднання внутрішнього і міжнародного), експортний, імпортний і транзитний. Внутрішній лізинг — фінансова операція, за якої суб'єкти лізингу знаходяться на території однієї країни. Міжнародний лізинг — це договір оренди на міжнародні цінності та майно між суб'єктами лізингу, які знаходяться в різних країнах. Він застосовується і в тому випадку, коли орендодавець і орендатор знаходяться в одній країні, а використовують матеріальні цінності з іншої країни. Експортний лізинг — придбання лізинговою компанією обладнання, машини у національної фірми-виробника, а потім передання їх за кордон іноземному користувачеві (орендареві). Імпортний лізинг — фінансова операція, за якої виробник знаходиться на території іноземної держави, а лізингодавець у цій країні і бере об'єкт для лізингу, або з правом сублізингу. Міжнародний транзитний лізинг — фінансова операція, за якої всі суб'єкти лізингу (виробник, лізингодавець і лізинго-користувач) перебувають на території різних держав. Специфічний вид міжнародного лізингу використовується для орендарів, які не мають надходжень іноземної валюти: тоді оплата зобов'язань з лізингу забезпечується поставкою продукції, яка отримана на іноземному обладнанні — об'єкті лізингу. На весь термін дії міжнародної лізингової угоди право власності на об'єкт лізингу залишається у держави-лізингодавця. За строками експлуатації та періодом амортизації майна лізинг поділяють на оперативний і фінансовий. Оперативний лізинг — форма лізингу, за якої лізингова компанія (орендодавець) надає лізингоко-ристувачу (підприємству, фірмі) послуги з утримання та ремонту орендованого устаткування. Тут йдеться, як правило, про надання в оренду майна на термін менший, ніж строк його повної амортизації. Оперативний (поточний) лізинг передбачає надання в оренду заздалегідь придбаних орендодавцем товарів на певний термін за встановлену в орендному договорі орендну плату або на основі прейскурантних орендних ставок. Згідно із Законом України "Про лізинг" (п. 1, ст. 4), оперативний лізинг визначається як "договір лізингу, в результаті укладання якого лізинго-одержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору". Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізинго-користувачу за договором лізингу. Термін орендного договору за поточними лізинговими операціями може становити від 2 до 10 років. Орендодавець може повторно здавати предмет оренди аж до повного використання його ресурсів. Терміни оренди тут, як правило, значно менші за терміни фізичного і морального зносу обладнання. Ризик псування або втрати майна звичайно лежить на орендодавцеві. Він здійснює технічне обслуговування, поточний ремонт, надає послуги з догляду за предметом оренди. Мета оперативного лізингу — задовольнити тимчасові потреби орендаря в орендному майні (одноразове або сезонне користування суднами, літаками, будівельною технікою). У поточному лізингу орендні ставки зазвичай вищі, ніж у лізингу, що фінансується. Тут орендодавець бере на себе ризики: комерційні, морального старіння обладнання, зниження рентабельності, а також інші прямі та непрямі непродуктивні витрати, що зумовлюються ремонтом або простоєм техніки. За поточної оренди важливою перевагою є те, що в умовах швидкого науково-технічного прогресу вона допомагає споживачам, особливо дрібним і середнім фірмам, застрахувати себе від надзвичайно швидкого морального старіння обладнання. Велику роль має і та обставина, що оренда дає можливість фірмам отримувати в експлуатацію найсучасніше обладнання і машини без великих первинних витрат капіталу. Оренда вигідна споживачу, оскільки сплата первинного внеску в цьому випадку відбувається вже після початку експлуатації предмета оренди, що дає змогу орендарю розраховуватися з орендодавцем прибутком, отриманим від використання предмета оренди. Вона зручна за сезонного або короткочасного збільшення попиту на обладнання у зв'язку з виконанням будь-якого великого замовлення. Первинний внесок лізингового платежу, що виражається у відсотках, нижчий, ніж ставки банківських кредитів. Виплата лізингового платежу, заснованого на твердо фіксованих ставках в умовах інфляції та знецінення грошей, стає за збігом часу більш вигідною для лізинго-одержувача, фінансовий лізинг є засобом скорочення термінів поставки. Він є доступним для будь-якої компанії. На відміну від оперативного, фінансовий лізинг передбачає виплату орендодавцю впродовж терміну дії договору суми, що дорівнює повній амортизації устаткування та частки прибутків від його використання, а лізинго-користувач набуває права викупу устаткування за залишковою вартістю або повернення його чи укладання нового договору. На міжнародному ринку лізингових послуг найпоширенішим є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. Однак лізинг як особлива форма руху позичкового капіталу передбачає в першу чергу кредит, а потім уже право наступної купівлі майна. Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, під час придбання дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (зазвичай у банку) в кредит. У цій операції бере участь низка осіб з боку лізингокористувача, лізингодавця і позикодавця. Строк оренди тут значний і, як правило, амортизується вся вартість майна. Згідно з рекомендацією лізингових операцій (IAS 17) Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, за наявності хоча б однієї з чотирьох ознак, договір повинен бути визнаний договором фінансового лізингу:* лізингове майно передається після закінчення терміну дії договору лізинго-одержувачу;* лізинго-одержувач має опціон на придбання майна за справедливою ціною;* термін лізингу співпадає з корисним терміном служби лізингового майна;* величина мінімальних лізингових платежів більша або рівна вартості майна. За відсутності всіх цих ознак договір класифікується як договір оперативного лізингу. Отже, поділ на фінансовий і оперативний лізинг проводиться за такими критеріями:* можливість переходу об'єкта лізингу у власність лізинго-одержувача або викупу його лізинго-одержувачем за залишковою вартістю при фінансовому лізингу;* необхідність повернення об'єкта лізингу лізинго-одержувачу при оперативному лізингу. Умови лізингового договору та його суб'єкти Лізингова фірма, як правило, укладає два договори: лізинговий контракт з фірмою-орендарем і договір купівлі-продажу з постачальником обладнання. У лізинговому контракті міститься найменування фірми постачальника предмета лізингової операції, термін, до якого постачальник зобов'язується поставити об'єкт операції на зазначене місце його установки на підприємстві фірми лізинго-одержувача. При здійсненні міжнародних лізингових операцій важливою проблемою є їх валютні умови. Це викликано тривалістю лізингових контрактів, особливостями валютного законодавства, необхідністю страхування валютних ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в майбутньому за відсутності необхідної валюти. Широко використовується практика виплати орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача податкових пільг від лізингодавця до орендаря, які отримані в країні лізингодавця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізингу широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть активну участь у лізингових операціях. Іншими істотними умовами договору лізингу є:* найменування сторін;* об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;* строк, на який укладається договір лізингу;* розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;* умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;* умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізинго-одержувача;* умови страхування об'єкта лізингу;* умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;* умови реєстрації об'єкта лізингу;* умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;* умови дострокового розірвання договору лізингу;* умови надання відомостей про фінансовий стан лізинго-одержувача;* відповідальність сторін;* дата та місце укладання договору. За згодою сторін у договорі можуть бути передбачені й інші умови. Витрати за міжнародним лізингом розглядаються як поточні затрати, при цьому лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізинго-користувача, що знижує оподаткування прибутку. Предмет лізингу враховується в балансі лізингової компанії (щодо цього є чіткі вказівки в громадянському і податковому законодавстві багатьох розвинутих країн) і не враховується в балансі орендаря. Крім того, згідно з правилами Міжнародного валютного фонду, зобов'язання, пов'язані з отриманням в оренду іноземних машин та устаткуванням, не збільшують зовнішню заборгованість. Економічна доцільність використання міжнародного фінансового лізингу зумовлена передусім тим, що чинне законодавство багатьох країн передбачає надання стимулів і пільг для ввезення устаткування й обладнання за лізингом за умови зарахування їх на баланси зарубіжних лізингових компаній. Використання міжнародного лізингу поліпшує якість техніки і технологій, а отже, підвищує конкурентоспроможність країни, в яку ввозиться нова техніка, її експортні можливості. Водночас найбільші вигоди від міжнародного лізингу мають транснаціональні корпорації та банки. У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополізовані великими банками і сильними ком-паніями-орендарями. Наприклад, у Великій Британії на частку "Асоціації з лізингу обладнання", куди входять сильні банки і великі орендарі, припадає до 90 % операцій на ринку лізингу. За характером становлення та спектром здійснюваних операцій лізингові компанії можна розподілити на:* холдингові компанії, створені національними й іноземними банками;* спеціалізовані комерційні лізингові компанії;* відділення промислових, транспортних і комерційних підприємств, що реалізують лізингові проекти. Більшість лізингових компаній створюється за участю комерційних банків. Такі компанії називають універсальними. Але є й спеціалізовані лізингові компанії, їх утворюють великі виробники машин та обладнання, а також комбіновані — створені великими фірмами, що спеціалізуються на постачанні та обслуговуванні техніки. Створення універсальних лізингових компаній має переваги, тому що відразу виникає два джерела фінансування лізингових операцій та їх страхування. Близько 75 % усіх ресурсів іноземних лізингових компаній формується за рахунок залучених коштів. Кредитні відносини між комерційними банками та лізингодавцями складаються по-різному. Відомі два основні методи участі банків у лізингових операціях: 1) непрямий, коли банк засновує самостійну лізингову компанію або виконує роль кредитора лізингодавця; 2) прямий, коли банк сам є лізингодавцем, створюючи у своїй структурі спеціальний відділ або групу спеціалістів. У разі непрямого методу участі банку лізингова фірма надзвичайно залежить від цього джерела коштів, оскільки ефективність її діяльності визначається можливістю отримати банківські кредити, коливаннями позичкового відсотка та іншими обставинами. Перевага прямого методу участі комерційних банків у лізингових операціях порівняно з непрямим полягає в тому, що для проведення лізингових операцій комерційному банку достатньо лише виділити у своїй структурі спеціальний відділ або групу фахівців з певним досвідом банківської роботи чи обізнаних зі специфікою цих операцій. Інвестуючи кошти в придбання майна та виконуючи функцію лізингодавця, комерційний банк може зробити свій внесок у формування стратегії та тактики поновлення основних фондів, визначення напрямків розвитку лізингу, контролювати ситуацію на лізинговому ринку. Лізингові операції викликають зацікавленість у банків також тому, що об'єкт лізингу може бути заставою. Лізинг дає змогу уникнути низки чинних законодавчих перепон. Наприклад, згідно з ч. 4 ст. З Закону України "Про банки та банківську діяльність, банкам забороняється проводити торговельні операції, а через лізингові операції банк може купувати обладнання та машини і надавати їх у лізинг. Література 1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня. 2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001. 3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002. 4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003. 5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004. 6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006. 7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005. | |
Просмотров: 367 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |