Реферат на тему Спільні підприємства як форма іноземного інвестування - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Спільні підприємства як форма іноземного інвестування. План 1. Передумови спільного підприємництва в Україні 2. Форми регулювання іноземного інвестування 3. Спільне підприємництво в інвестиційно-інноваційній сфері 4. Список літератури Передумови спільного підприємництва в У країні На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних інвестицій у нашій країні виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного клімату в державі, галузі, реґіоні або в окремій фірмі пов'язано з чітким регулюванням інвестиційної діяльності. Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення. В його основі лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але й інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу. Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі), інші учасники інвестиційного процесу. Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що створюються, модернізуються, оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а також майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших норм, встановлених законодавством, що діє на території України. Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою інвестиційної політики як окремої фірми, так і держави в цілому. Таке підвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів) інфляції; стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподаткування; збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого часу основних законодавчо-нормативних актів, що регулюють різні аспекти інвестиційної діяльності. Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові інституції. Активна інвестиційна діяльність завжди є важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, які мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про режим іноземного інвестування". Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм (інвесторів) — суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності та господарювання мають певні права на отримання прибутку. Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування у ЗУ "Про інвестиційну діяльність" є дозвіл здійснювати інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностей громадянами, юридичними особами України та іноземних держав. Підприємством з іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого не менше 10 % вкладень припадає на частку іноземного інвестора. За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на прямі і непрямі, до того ж прямі інвестиції — це вкладення капіталу в певні об'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників), непрямі — відповідно, інвестування за допомогою купівлі цінних паперів та інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників. За формою власності інвестиційних ресурсів, зазвичай, розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недержавних форм власності. Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції можуть надходити у таких формах:— іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;— валюта України при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;— будь-яке рухоме та нерухоме майно, пов'язані з ним майнові права;— акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні права;— будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;— права на здійснення господарської діяльності, включно з правом на використання надр і природних ресурсів. Зрозуміло, що не всі вищеназвані форми інвестицій мають широке застосування. Практика свідчить, що найбільш прийнятними і поширеними у сучасних умовах є вільно конвертована валюта, рухоме та нерухоме майно. Іноземними інвесторами, згідно з українським законодавством, визнаються:— юридичні особи, що створені за відмінним від українського законодавством;— фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;— іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації;— інші іноземні суб'єкти господарської діяльності, які визнаються чинним законодавством України. Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестування, враховуючи ре-інвестиції і торгові операції на території України. Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передбачає певні їхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен:— подавати до фінансових органів декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;— отримати необхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво;— мати висновки (результати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог;— придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт. Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:— дотримуватися державних норм і стандартів;— своєчасно подавати відповідним органам бухгалтерську і статистичну звітність;— не допускати недобросовісної конкуренції;— виконувати вимоги антимонопольного регулювання. Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, належить до найважливіших умов інвестиційної політики. Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктів підприємництва в різних організаційно-економічних формах. Форми регулювання іноземного інвестування 1. Регулювання об'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимоги до їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкладання капіталу. Ніхто не може обмежувати права інвесторів щодо вибору об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених законодавством (об'єкти, створення і використання яких не відповідає санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам). Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу, пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового, лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів; машинобудування, легкої, медичної промисловості. 2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і пільг. Зокрема, основна ставка податку на прибуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоні, завдяки цьому є дієвим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги щодо оподаткування (збільшення п'ятирічного періоду звільнення від податку на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції): на один рік для інвестицій від 500 тис. до 5 млн; на три роки — від 5 до 50 млн; на п'ять років — понад 50 млн дол. США. 3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповідної амортизаційної політики вже практично започатковано. Стосовно окремих галузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволено користуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційні відрахування з вартості основних фондів і нематеріальних активів впливають на собівартість продукції, то використання норм прискореної амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманого прибутку, а з іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного фонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування. 4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно з чинним законодавством України ("Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизаційні папери"), яке гарантує іноземним інвесторам право брати участь у приватизації окремих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва, стати акціонером. Приваблюватиме і надання права власності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземним капіталом і статусом юридичної особи України. На жаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 р. іноземні капіталовкладення залучалися лише у 7 випадках. При цьому доцільно наголосити, що прискорення приватизації дозволяє істотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більше країна просунулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вкладають капітал у різні інвестиційні проекти. 5. Регулювання фінансових інвестицій, на відміну від реальних, має певні особливості. Правову основу цього регулювання становлять закони України "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські товариства", Указ Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Ці та інші нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в країні: компанії не мають права придбати понад 5 % цінних паперів одного емітента; інвестувати понад 10 % власних цінних паперів (за винятком облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих зобов'язань та інших цінних паперів, отримання доходів від яких гарантує уряд України); тримати в цінних паперах менше 70 % активів; купувати інвестиційні сертифікати інших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками. в. Експертиза інвестиційних проектів є обов'язковою в Україні для об'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. До того ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що, крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50 % необхідних коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетних джерел. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Особливі вимоги ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти повинні: а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій; б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; в) орієнтуватись на зниження енерговитрат і раціональне використання сировинної бази України; г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку. Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної цією самою організацією незалежної експертної комісії. 7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів, існують певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема: 1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що повністю належать вітчизняним інвесторам, придбавши нерухоме та рухоме майно, цінні папери тощо; 2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок власних коштів, використання для цього позичкових коштів заборонено; 3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування; 4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів. 8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами управління економікою України у різних формах. Передусім, держава гарантує такий захист усім інвесторам (інституціональним та індивідуальним). Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності. Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей і результатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним законодавством випадках це може зробити держава з відшкодуванням у повному обсязі всіх збитків, пов'язаних з припиненням інвестиційної діяльності, враховуючи втрачений зиск і моральні втрати. Спільне підприємництво в інвестиційно-інноваційній сфері Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід зарахувати:— по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;— по-друге, орієнтацію на високотехнологічні виробництва;— по-третє, орієнтацію на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їх до кінцевого результату (із споживанням в нашій країні). Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес у розвинутих країнах — це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10 % закінчується успіхом. Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, які залучають або відштовхують інвесторів. Ранжування країн за індексом інвестиційного клімату або зворотним йому показником індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, "барометром" для іноземних інвесторів. Стан економічної системи визначається такими параметрами: 1) об'ємом, складом та структурою попиту; 2) об'ємом, складом та структурою ресурсів, що використовуються; 3) системою способів трансформації ресурсів у предмети, вже готові до споживання. Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного параметра. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність орієнтації на споживача. При створенні СП іноземні партнери можуть допомогти усунути цей недолік. У західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце. У результаті цього висувається цілий ряд факторів, тенденції яких треба відслідковувати для стабільного зростання фірми. Список літератури 1. Близнюк А. Підтримка серйозним інвесторам гарантована // Економіст. — 2003. — .№ 3. 2. Богуславский М. М. Международное экономическое право. — М.: Международные отношения, 1986. 3. Богуславский Ы. М. Правовое положение иностранных инвестиций. — М.: СОВИНТЕРЮР, 1993. — 176 с. 4. Гайдуцький А. Проблеми корпоративного управління. Перестороги для інвесторів // Економіст. — 2002. — № 8. 5. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. — 2002. — № ю. — 46 с. 6. Законодательство об иностранных инвестициях России и стран ближнего зарубежья. — М.: Международные отношения, 1993. 7. Кобилянський Л. С. Управління проектами. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 200 с. 8. Коссак В. М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. — Л.: Центр Європи, 1999. 9. Международное частное право: Сб. докум. — М.: БЕК, 1997. 10. Омельченко А. В. Законодавство про іноземні інвестиції в системі законодавства України // Право України. — 1996. — № 8. 11. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Атіка, 1999. 12. Омельченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. — К.: Юрінком, 1997. 13. Омельченко А. В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. — К.: Юрінком, 1996. 14. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998. 15. Правове регулювання господарських відносин за участю промислових підприємств: Підручник. — Харків: Право, 2000. 16. Славов М. Бізнес-план як запорука залучення інвестицій // Економіст. — 2002. — № 10. 17. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., доп. — К.: МАУП, 2004. — 480 с. 18. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. по-соб. — К.: МАУП, 2000. — 208 с 19. Щунін Б. Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (28.04.2013)
Просмотров: 369 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: