Реферат на тему Ринок цінних паперів та їх функції - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Ринок цінних паперів та їх функції. План 1. Ринок цінних паперів 2. Учасники ринку цінних паперів та їх функції Особливою сферою ринкових відносин, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів та формується ціна на них є ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів - це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями га іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, та організаціями й громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах. Отже, мета ринку цінних паперів - акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу через вдосконалення різноманітних операцій з цінними паперами різними учасниками ринку, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" [3] ототожнює ринок цінних паперів з фондовим ринком і дає таке визначення: це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Завданням ринку цінних паперів є: створення умов та забезпечення повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони; мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з мстою здійснення конкретних інвестицій; формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам; трансформація відносин власності; забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання та ін. Ринок цінних паперів мас забезпечувати реалізацію національних інтересів, а також сприяти зміцненню економічного потенціалу країни шляхом: 1) сприяння:* надходження інвестицій у реальний сектор економіки;* ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;* сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;* умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з подальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу; 2) розбудови:* сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;* ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів; 3) концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій; 4) гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово- кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України. Існує декілька рівнів, які проходить цінний папір з моменту емісії до моменту активних торгових операцій через ринок: ? первинний ринок, на якому відбувається розміщення нових цінних паперів; ? вторинний ринок - місце основної купівлі-продажу раніше випущених активів; ? третій ринок охоплює торгівлю зареєстрованими на біржі цінними паперами за межами самої біржі; ? четвертий ринок - це електронні системи торгівлі великими пакетами цінних паперів безпосередньо між інституційними інвесторами. Найвідоміші системи четвертого ринку - InstiNet, POSIT, Crossing Network. Первинний ринок - це місце первинної пропозиції акцій, емітованих (тобто випущених) компанією. Деякі емітенти спілкуються з покупцями безпосередньо, проте переважна більшість користується послугами інвестиційних посередників, роль яких виконують, зазвичай, брокерські фірми, рідше - банки. Первинна пропозиція буває двох видів: 1. Приватне розміщення. В цьому випадку пакет акцій продається одному-двом інституційним інвесторам (наприклад, інвестиційному банку). Особливістю приватного розміщення є закритий характер операції. Ніяких вимог з розкриття фінансової документації не висувається. Проте приватне розміщення є неліквідною інвестицією, оскільки покупець пакету акцій не має права перепродувати цінні напери протягом двох років з моменту операції. 2. Публічне розміщення (public offering) або IPO (initial public offering) - це випуск компанією своїх акції чи інших цінних паперів на ринок з мстою продажу широкому колу інвесторів. Головною метою ІРО є збільшення капіталу компанії. У світовій практиці первинне публічне розміщення зазвичай здійснюється "молодими" компаніями, які прагнуть отримати кошти для розширення власного бізнесу. Проте досить часто великі компанії розміщують власні цінні папери з метою стати компаніями, які публічно продаються на біржі. На цьому первинний ринок цінних паперів закінчується і настає ринок вторинний. Вторинний ринок призначений для забезпечення максимальної ліквідності цінних паперів, а також для регулювання торгівлі ними. Вторинний ринок буває біржовим і позабіржовим. Торгівля цінними паперами на біржовому вторинному ринку відбувається на фондових біржах. На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на первинному, тобто тут продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації, вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Термін "вуличний ринок" (торгівля з прилавку) зберігається з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи у кафе. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим, на відміну від біржового централізованого. Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової біржі як особливо організованого, зазвичай, вторинного ринку цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу. Крім зазначених вище сегментів, ринок цінних паперів можна класифікувати за такими ознаками: И за категоріями емітентів: ринок корпоративних цінних паперів; ринок державних цінних паперів: ринок муніципальних цінних паперів тощо; И за рівнем розвитку інституційного середовища: розвинуті ринки та ринки, що розвиваються; И за рівнем організації торгівлі активами: організований і неорганізований; И за формою організації торгівлі активами (вторинний): біржовий і позабіржовий; И за термінами випуску, ринок безтермінових цінних паперів; ринок термінових цінних паперів із встановленим терміном обертання та без встановленого терміну обертання тощо; И за територією розповсюдження, міжнародний, національний, міжнаціональний, регіональний; И за видами (категоріями) цінних паперів: ринок акцій (у тому числі за їх видами); ринок ОВДП, ринок іпотечних цінних паперів, ринок похідних цінних паперів та ін.); И за принципом повернення фінансових активів, що підлягають поверненню: ринок боргових зобов'язань та ринок інструментів власності; И за типом торгівлі ринок цінних паперів має дві основні форми - публічну та комп'ютеризовану. Як і будь-який інший, ринок цінних паперів формується, виходячи з попиту та пропозиції, урівноважених ціною на фінансові інструменти. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (ринок боргових інструментів позики або боргових зобов'язань) та ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок охоплює операції з випуску й обертання інструментів позики, інструментів власності, а також функціонування їх гібридів і похідних. Отже, головною метою розвитку ринку цінних паперів є залучення тимчасово вільних інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва. Загальний стан ринку цінних паперів характеризується фондовими індексами та їх динамікою. У фінансових публікаціях (засобах інформації) публікуються біржові та позабіржові фондові індекси для міжнародного ринку акцій загалом, а також для регіональних та національних ринків зокрема. Так, Morgan Stanly Capital International (MSCІ) публікує такі індекси:– Світовий - 1500 акцій з 22 країн;– Європейський - 600 акцій;– По Європі, Австралії та Далекому Сході (EAFE) - 1000 акцій. Ці індекси враховують близько 60 % капіталізації кожного ринку. У "Financial Times" публікуються фондові індекси для основних національних, регіональних та світового ринків (FT/S & Р Actuaries World Indices), які визначаються спільно з FTSE International Standard & Poor's. Регіональні індекси визначаються для таких регіонів, як Америка, Європа, Тихоокеанський регіон, Євротихоокеанський регіон, Японія, Північна Америка та інші. Для кожного індексу наводяться: ? значення в доларах США, евро, японських єнах та національних валютах; ? зміна у відсотках щодо попереднього дня торгів індексу в доларах США, євро та національних валютах; ? середнє значення дивіденду. Індекси FT/S & Р Actuaries базуються на даних близько 2500 акцій та враховують більш ніж 70 % капіталізації кожного ринку. Існують й інші міжнародні фондові індекси. Так, з 1987 року Solomon Brothers та Frank Russell публікують індекси Solomon/Russell Global Equity. Союз швейцарських банків (Union de Banques Suisses - UBS) визначає регіональні та світові індекси на основі значень основних національних індексів. Банк Credit Swiss First Boston також визначає міжнародні індекси, які згодом публікує в "Euromoney". Зазвичай, інвестори-резиденти надають перевагу національними індексам, а іноземні інвестори - світовим. Деякі з них наведені у таблиці 3.1. Макроекономічна ситуація тенденцій розвитку фондового ринку України визначається через інтегральний індекс фондового ринку, який визначається відповідно до методики, затвердженої Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [14]. Національні фондові індекси КРАЇНА \| БІРЖА (МІСТО) \| ІНДЕКС США \| Нью-Йоркська фондова біржа Американська фондова біржа Позабіржовий ринок \| NYSE Composite, Standard & Poor's 500, Dow Jones Industrial AMEX Composite Index Nasdaq Composite Nasdaq 100 Японія \| Токіо \| Nikkei Average, TOPIX Великобританія J \| Лондон \| FT-SE30, FT-SE IOq, FT-SE Mid250 J Канада \| Торонто Монреаль \| TSE Montreal Industral Гонконг \| Гонконг \| Hang Seng Сінгапур \| Сінгапур \| Streits Times Австралія \| Сідней \| All Ordinaries Нідерланди \| Амстердам \| AEX Index Франція \| Париж \| CAC40 Німеччина \| Франкфурт \| FAZ, DAX Швейцарія \| Цюрих \| Swiss Mkt Index Ця методика визначає порядок розрахунку, інформаційну базу та критерії відбору підприємств для розрахунку інтегрального індексу фондового ринку. Підприємства - емітенти, які будуть введені до бази для розрахунку інтегрального індексу мають відповідати таким вимогам: ? обсяг торгів емітентів дорівнює 70-80 % загальної ринкової капіталізації підприємств - емітентів акцій; ? обсяг торгів за такими підприємствами повинен складати 50-60 % торгів за акціями на вторинному ринку за угодами купівлі-продажу. Базове значення індексу - 100. На практиці використовується два показники: фондовий індекс - це відношення усередненого (за певною групою підприємств) значення вартості акцій, проданих за поточний період до усередненого значення вартості акцій, проданих за минулий період, та інтегральний індекс - це показник діяльності ринку цінних паперів у межах національних кордонів, який характеризує стан внутрішніх ринків, що існують в певній державі або на долю яких припадає значна частина ринку цінних паперів цієї країни. Національні фондові індекси Розрахунок інтегрального індексу фондового ринку здійснюється на основі звітності торговців цінними паперами. Для розрахунку інтегрального індексу фондового ринку відбираються всі виконані торговцями угоди купівлі-продажу з акціями підприємств на вторинному ринку. Порядок розрахунку інтегрального індексу фондового ринку такий: інтегральний індекс фондового ринку розраховується як відношення середньої геометричної ціни акцій підприємств за поточний період до середньої геометричної ціни акцій підприємств в базисний період. Формула розрахунку інтегрального індексу має такий вигляд: де: І - інтегральний індекс, Рі - середня ціна купівлі - продажу акції і-го підприємства за період, яка розраховується як середньозважена ціна купівлі-продажу акцій; Рп - середня ціна купівлі - продажу акції і-го підприємства в базисний період. Середня ціна купівлі - продажу акції і-го підприємства в / період розраховується таким чином: де: Kj - кількість куплених в одній операції акцій; m - кількість угод за період n-го емітента; n - кількість підприємств-емітентів. Формула дає значення індексу на визначену дату. Для ефективного функціонування ринку цінних паперів держава здійснює його регулювання. Державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах [2]: ¦ прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів; ¦ регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів: ¦ видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; ¦ реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів; ¦ контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією; ¦ створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; ¦ контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам; ¦ встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням; ¦ контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів; контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; ¦ проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою: И реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; И створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; И одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги та характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; И забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; И гарантування прав власності на цінні папери та захисту прав учасників фондового ринку; И інтеграції в європейський та світовий фондові ринки; И дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; И запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; И контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:* формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;* координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;* здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування;* захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;* сприяння розвитку ринку цінних паперів;* узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова ДКЦПФР. Склад та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови ДКЦПФР. Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів в Україні, є: И недосконала податкова нормативна база; И звужений, непрозорий позабіржовий ринок; И інертний вторинний ринок; И нерозвинені похідні фінансові інструменти; И не вирішені проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, який не перевищує Т+3 повинні бути поставлені на третій день після укладення угоди); И відсутній механізм "поставки проти оплати", внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки. Саме тому, основними напрями розвитку ринку цінних паперів в Україні мають бути: ? посилення конкурентоспроможності ринку через проведення сприятливої державної політики щодо оподаткування на фондовому ринку, перетворення торговців цінними паперами у повно функціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть широкий перелік фінансових послуг; ? податкове стимулювання розвитку фондового ринку України через: ¦ звільнення від обкладення податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість некомерційних (неприбуткових) організацій фондового ринку, введення до складу емісійного доходу емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення цінних паперів над ціною викупу таких цінних паперів, відмови від оподаткування курсових різниць, що виникають при перерахуванні у національну валюту інвестицій на фондовому ринку, які надходять в іноземній валюті; ¦ скасування оподаткування майна та коштів, що надходять підприємству - платнику податків від інвесторів на виконання інвестиційних зобов'язань за договорами купівлі - продажу державних пакетів акцій під час приватизації такого підприємства; ¦ застосування податкової застави щодо забезпечення податкового боргу професійного учасника фондового ринку в розмірі, що не перевищує подвійної суми такого боргу. ? удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів через визначення пріоритетів державної політики на фондовому ринку та розроблення заходів щодо його подальшого розвитку, забезпечення єдиного підходу до регулювання діяльності на фондовому ринку як банківських, так і небанківських фінансових установ; ? розвиток корпоративного управління через удосконалення системи розкриття інформації про вартість цінних паперів та об'єкти інвестування через інструменти фондового ринку; ? розвиток інститутів спільного інвестування через приведення українського законодавства про інститути спільного інвестування відповідно до законодавства країн Європейського Союзу, визначення діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування і недержавних пенсійних фондів як виключної, здійснення заходів щодо формування у населення позитивного сприйняття діяльності нових інститутів спільного інвестування. ? розбудова інфраструктури фондового ринку через розвиток професійної діяльності з управління цінними паперами, кастодіальної, з інвестиційного консультування, зосередження торгівлі акціями та облігаціями підприємств та угод з великими пакетами цінних паперів на організаційно оформленому ринку, здійснення заходів щодо запобігання маніпулюванню ринком, нечесній торговій практиці і порушенню стики професійної діяльності на фондовому ринку. ^ розвиток Національної депозитарної системи через здійснення заходів для утворення єдиного депозитарію цінних паперів (крім державних цінних паперів), запровадження стандартів діяльності прямих учасників Національної депозитарної системи щодо обліку прав власності на цінні папери; ? підготовка фахівців з питань фондового ринку та корпоративного управління через створення комплексної, постійно функціонуючої системи підготовки фахівців з питань фондового ринку та корпоративного управління із застосуванням сучасних навчально-методичних технологій та використанням міжнародного досвіду в цій сфері. УЧАСНИКИ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ Учасниками ринку цінних паперів можуть бути - емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку, див. рис. 3.5. Емітент - це юридична особа. Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні напери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками. Емітентів виокремлюють за такими групами:* форма державно-правового утворення — держава. Автономна республіка Крим, муніципальні органи, суб'єкт господарювання;* організаційно-правова форма - юридичні особи, які можуть випускані всі види цінних паперів, дозволені законодавством країни, окрім державних цінних паперів; фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи;* напрям професійної діяльності - промислові компанії; сфера послуг та зв'язку: банки та інші фінансові установи;* політика на ринку цінних паперів - розрахована на залучення стратегічних інвесторів; спрямована на вітчизняний або іноземний капітал; подрібнення капіталу тощо;* національна належність - резиденти, нерезиденти. Рис. 3.5. Учасники ринку цінних паперів Відповідно до чинного законодавства [3], емісія цінних паперів в Україні може мати форму відкритого (публічного) та закритого (приватного) розміщення. Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб. Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб. Перше розміщення акцій відкритого акціонерного товариства є виключно закритим (приватним) серед засновників. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Корпоративні інвестори - це суб'єкти підприємницької діяльності різних форм власності, що мають вільні грошові кошти. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. Індивідуальними інвесторами найчастіше є фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених ДКЦПФР. Ці організації професійних учасників ринку цінних паперів створюються згідно з Рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України, за принципом - одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності [15]. Саморегулівна організація повинна об'єднувати не менше ніж 25 % кількості професійних учасників ринку цінних паперів, які здійснюють певний вид (види) професійної діяльності, за винятком саморегулівних організацій організаторів торгівлі та установ, що здійснюють розрахунково-клірингову діяльність. Основними завданнями саморегулівних організацій є: И встановлення правил, стандартів та вимог до здійснення діяльності з цінними паперами, норм та правил поведінки, вимог до професійної И кваліфікації фахівців - членів саморегулівних організацій та здійснення. контролю за їх дотриманням членами організації; И сприяння умовам здійснення підприємницької діяльності членами саморегулівної організації; И розробка та впровадження заходів щодо захисту прав членів саморегулівної організації, розгляд скарг клієнтів - членів саморегулівних організацій, які входять до їх складу, щодо порушення професійними учасниками ринку цінних паперів вимог чинного законодавства; И впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між членами саморегулівної організації та між членами саморегулівної організації та їх клієнтами; И ініціювання вдосконалення нормативної та законодавчої бази ринку цінних паперів; И представництво інтересів членів саморегулівної організації та інших учасників ринку цінних паперів в органах державної влади, судах, інших організаціях з метою захисту їх інтересів [ 15]. Найактивнішою саморегулівною організацією в Україні є Асоціація "Позабіржова фондова торгівельна система (ПФТС)", яка має вигляд електронного фондового ринку, створеного для торгівлі цінними паперами, допущеними Асоціацією до котування у Торговельній системі. Членом ПФТС може бути будь-яка юридична особа, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність з цінними паперами в Україні та прийнята в Асоціацію згідно з її Статутом, положеннями та правилами [18]. Система "ПФТС On line" дозволяє операторам ринку через Інтернет відслідковувати за котируванням з п'ятихвилинною затримкою. Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом. На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності: 1) діяльність з торгівлі цінними паперами; 2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів; 3) депозитарна діяльність; 4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами поєднує: ¦ брокерську діяльність; ¦ дилерську діяльність. Торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску. Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів віл свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом. Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента. Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб. Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами: 1) розміщення емітентом власних цінних паперів; 2) викуп емітентом власних цінних паперів; 3) проведення юридичними особами та фізичними особами - підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних; 4) провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі - продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами; 5) внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб. Професійні учасники фондового ринку є також учасниками Національної депозитарної системи, яка складається з двох рівнів: Верхній рівень - це Національний депозитарій України (який функціонує на основі Указу Президента України "Про Загальні засади функціонування національного депозитарію України" [1]), депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:* стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;* уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами;* відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарнії, так і в бездокументарній формах;* реальна поставка та переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;* акумулювання доходів щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;* регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;* надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;* розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних із банківськими або іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі [І]. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Основними учасниками Національної депозитарної системи є: Депозитарії цінних паперів - це спеціалізована посередницька організація. яка забезпечує збереження і облік цінних паперів, обслуговує угоди, пов'язані з їх обігом, та за потреби - поставку паперових бланків фондових інструментів із своїх сховищ у місця, зазначені їх власниками; або це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладені договори про кореспондентські відносини. Зберігачі цінних паперів - це організації, які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітенту з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах. Комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, і торгівці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберігачами, проводити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів. Клірингові депозитарії це організації, які отримують, звіряють та поновлюють поточну інформацію, готують бухгалтерські та облікові документи, необхідні для виконання угод щодо цінних паперів, визначають взаємні зобов'язання, що передбачає взаємозалік, забезпечують та гарантують розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України та Міністерством фінансів України. Реєстратори власників цінних паперів - це організації, які здійснюють перелік за станом на певну дату власників іменних цінних паперів, належних їм іменних цінних паперів, що є складовою системи реєстру та дає змогу ідентифікувати цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів. Органи державної влади, центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть вести реєстри та бути засновниками реєстраторів. Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати десяти відсотків. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Література для вивчення теми 1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. 2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. -№283/97. 3. Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 року. 4. Закон України "Про інститути спільного інвестування" (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) від 15 березня 2001 року - № 2299-111. 5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року - № 2664 — III. 6. Закон України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року-№2121 - III. 7. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19.06.2003 - № 978-IV. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". Положення Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. - №0391. 9. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995, 447 с. 10. Массе Пьер. Критерии и методы оптимального определения капитальных вложений / Пер. с франц. Ф. Р. Окуневой и А. И. Гладишсвского / Науч. ред. и вступит, статья А. В. Ждан ко. М.: Статистика, 1971. 11. Титаренко Н. О., Поручник А. М. Теорії інвестицій: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2000.- 160 с. 12. J. М. Keynes. General Theory of Employment, Interest and Money. Collected Writings of Jjhn Maynard Keynes, vol. VII, London: Macmillan, 1973. 13. Markovvitz Harrg M. Portfolio Selection. Efficient Diversification of Investments. New York: Wiley, 1956. 14. Modigliani F. and M. Miller. The Cost of Capital, Corporation Finance and Theory of Investment. American Economic Review, 48, 1958. 15. Sharpc W. F. Capital Asset Priccs: A Theory of Market Equilibrium under Conditions of Risk. Journal of Finance, 3, 1964. 16. Sharpe W. Investment, - New York: Prentice Hall, 1985. 17. Schneider E. . Wirtschaftlichkeitsrechnung Theorie der Investition, 8 Aufl., Tubingen und Zurich, 1973. 18. Schneider E. Investition und Finanzierung. Lehrbuch der Investitions-, Finanzerungs und UngewiPhcitstheorie, 4. Aufl. Opladcn, 1975.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 409 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: