Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Фінанси |
Реферат на тему Ринкові методи визначення цін
Реферат на тему Ринкові методи визначення цін. План 1. Ринкові методи визначення цін 2. Економетричні методи встановлення ціни При використанні ринкових методів установлення цін у першу чергу необхідно враховувати попит на товар, а виробничі витрати розглядати лише як обмежувальний фактор, нижче якого реалізація товару економічно невигідна, причому витрати можуть бути однаковими при різному рівні цін. Для встановлення цін з урахуванням попиту треба постійно вивчати ринок, досліджувати залежність між цінами і попитом у вигляді функцій попиту за ціною і коефіцієнтами еластичності попиту за ціною, аналізувати дані попередніх періодів, вивчати передбачувані ситуації із по- купівлі товарів на ринку, а також досліджувати результати експерименту з різними цінами. При цьому треба мати на увазі, що екстраполювати попит на майбутнє необхідно обережно. При проведенні експерименту з цінами необхідно враховувати, що, якщо на ринку з'являється товар з низькими цінами, впровадження на ринок аналогічного товару за вищою ціною буде відбуватися досить складно. До ринкових методів визначення цін належать метод установлення ціни в процесі життєвого циклу товару. Концепція життєвого циклу визначає необхідність проводити кілька модифікацій цінової політики, кожна з яких повинна бути розроблена як складова частина загальної маркетингової стратегії підприємства. Життєвий цикл товару складається з п'яти етапів: 0 — розробка товару (не впливає на ціну); 1 — впровадження на ринок; 2 — зростання продажу; 3 — період зрілості; 4 — падіння продажів. Подібна класифікація не є універсальною, оскільки вона не враховує повторного впровадження товару на ринок, коли починається зниження його продажів. Крім того, за деякими класифікаціями період зрілості розбивається відповідно на період росту і період насичення попиту. Основні характеристики життєвого циклу товару подані в таблиці 5.3.1. Життєвий цикл товару й окремих його фаз не є постійними у часі. Вони відрізняються в кожній конкретній ситуації і залежать від численних факторів, таких як: ступінь прийнятності товару ринком, технологічний рівень, можливість модернізації товару, вихід інших конкуруючих фірм на ринок. Концепція життєвого циклу товару дає можливість протягом усього запланованого часу продажу товару на ринку вибрати для кожної фази оптимальну маркетингову стратегію. Ухвалення рішення щодо цін ускладнюється тим, що протягом життєвого циклу товару може значною мірою мінятися його конструкція, тобто його первісна конструкція на етапах росту і зрілості може бути модернізована і поліпшена якісно, а закінчує життєвий цикл товар з вихідними технічними характеристиками в умовах недовантаження виробничих потужностей. Звідси можна зробити висновок, що стосовно ціноутворення концепція життєвого циклу товару зводиться до такого: 1) час перебування товару на ринку обмежений; 2) в умовах науково-технічного прогресу і конкуренції життєвий цикл товару має тенденцію до скорочення; 3) обсяг продажів і прибуток змінюються за визначеними фазами: проникнення на ринок, зростання продажів, зрілість і падіння продажів; 4) на кожній фазі життєвого циклу товару необхідний гнучкий підхід до ціни товару. Основними моментами у встановленні ціни є: 1) визначення приблизного терміну життєвого циклу товару; 2) визначення фази життєвого циклу товару; 3) визначення початкової ціни. Для цього способу в цілому характерний гнучкий підхід до встановлення рівня ціни на кожній фазі життєвого циклу товару. При встановленні первісної ціни у фазі впровадження на ринок необхідно враховувати таке: 1. Ступінь новизни виробу, тобто чи є товар принципово новим або чи являє собою удосконалений варіант товарів, що раніше випускалися. 2. Ступінь монопольного становище фірми, потенційна можливість освоєння нового товару конкурентами. 3. Чим менша передбачувана тривалість життєвого циклу товару, тим більше прагнуть фірми установити високу первісну ціну (стратегія «зняття вершків»), чим довша, тим ціна може бути нижча (політика низьких цін для проникнення на ринок). 4. Із збільшенням обсягу виробництва і збуту знижуються витрати на одиницю продукції. Умовний приклад визначення первісної ціни у фазі впровадження на ринок. Для підприємства ймовірні обсяги продажів (оцінка попиту) коливаються в обсягах 800 — 2400 штук на місяць за ціною від 2 до 6 гр. од. за штуку. Постійні витрати 2000 гр. од., змінні — 1,25 гр. од. за штуку. Фірма оцінила попит і визначила такі показники: Недостатні виробничі потужності не дозволяють фірмі проводити в чистому вигляді політику впровадження на ринок. Ціна повинна бути встановлена на такому рівні, щоб її можна було знизити при введенні додаткових потужностей або виникненні інших умов (зниження попиту, проникнення конкурентів). У цій ситуації підприємство може починати продавати товар за ціною 6 гр. од. Продаж нижче від цієї ціни буде неможливим внаслідок обмежених виробничих потужностей. Зі збільшенням виробничих потужностей у майбутньому можна буде знизити ціну до 5 гр. од. для одержання найвищого прибутку 2500 гр. од. Якщо дозволяють виробничі потужності, то можна установити первісну ціну на рівні 2 або 3 гр. од. для входження на ринок, особливо за відсутності конкурентів. Однак тут існують низькі прибутки, що може не влаштувати фірму. Необхідно врахувати сформовану ситуацію і прийняти компромісне рішення щодо ціни. У деяких випадках для утримання частки ринку доводиться знизити ціни, тим самим зменшуючи частку прибутку. Можна відразу вибрати низькі ціни, щоб згодом не знижувати їх. Ціна 2 гр. од. може бути неприйнятна для фірми, тому що прибуток при ній мінімальний і Ц = 3 гр. од. може бути використана для проникнення на ринок, але прибуток тут невисокий. Якщо ціль підприємства складається в одержанні максимального прибутку в короткий термін, то ця ціна також не буде використана. Під час збільшення продажів ціна має тенденцію до зниження в результаті можливостей масового виробництва і під тиском конкурентів. На стадії зрілості життєвого циклу товару фірма має у своєму розпорядженні знач- но менші можливості варіювання ціни, хоча зменшуються ціни й у цей період, але в остаточному підсумку стабілізуються. На стадії падіння продажів ціна на товари звичайно збільшується в зв'язку зі збільшенням середніх змінних витрат. Умовний приклад розрахунку ціни у фазі зрілості. Ринок товару розширюється і пропонований обсяг продажів коливається в межах 2500 — 6000 гр. од.; FC = 2000 гр. од. на місяць, середні перемінні витрати знижуються до 0,95 гр. од. за штуку. На стадії зрілості найбільший прибуток очікується при ціні 3 гр. од. (6200 гр. од.). На цьому етапі краще установити ціну, що дає максимальний прибуток. На стадії падіння продажів фірма намагається одержати якомога більший прибуток, одночасно шукаючи шляхи відходу з ринку. На цьому етапі зазвичай припиняються всі заходи щодо стимулювання збуту, це дає можливість скоротити витрати і збільшити прибуток, але водночас може привести до більш різкого зниження продажів. Тут можна збільшити ціну, що теж не стимулює продажу, але утримує прибуток на прийнятному рівні. Іноді рівень попиту можна збільшити шляхом різкого зниження ціни та збереження репутації товару й у такий спосіб продовжити його життя. Установлення цін у рамках товарної номенклатури також є ринковим методом. Якщо товари є частиною товарної номенклатури, то підприємство розробляє систему цін, що забезпечує одержання максимального прибутку по всій номенклатурі в цілому. Ситуація із встановлення цін у рамках товарної номенклату- а) у рамках товарного асортименту відбувається диференціювання цін на товари одного асортименту, але різних видів, розмірів і якості (установлення цінових ліній); б) ціни на обов'язкові комплектуючі, що поліпшують якість основного товару, але не включені у вихідну ціну товару; в) ціни на товари, що доповнюють, тобто на товари, що підлягають використанню разом з основним товаром (фотоапарат- фотоплівка); г) на побічні продукти виробництва—ці ціни зазвичай тільки покривають витрати із збереження і доставки продуктів споживачеві. Установлення ціни за географічною ознакою базується на принципі «різні ціни для споживачів у різних частинах країни». Варіанти встановлення цін за географічною ознакою: 1) у місці походження товару—товар передається на перевезення на умовах франко-вагон, а замовник оплачує всі витрати на транспортування від місця розташування підприємства до місця призначення; 2) установлення єдиної ціни із включеними в неї витратами на доставку — підприємство встановлює єдину ціну для всіх клієнтів незалежно від місця їхнього знаходження (у ціну включається середня вартість транспортних витрат); 3) установлення зональних цін, коли замовник у границях зони платить ту саму сумарну ціну, а ціни підвищуються із відда- леністью зони; 4) установлення ціни стосовно базисного пункту—продавець вибирає те або інше місце як базисний пункт і стягує з усіх замовників транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості доставки з цього місця незалежно від місця фактичного відвантаження товару. (Перевага використання базисного пункту поза районом розташування підприємства полягає в тому, що одночасно з підвищенням розмірів сумарної ціни для замовників, що знаходяться неподалік від підприємства, для віддалених замовників ця сума знижується); 5) установлення ціни з прийняттям на себе витрат із доставки (частково або цілком) з метою забезпечення одержання замовлень (для проникнення на ринок і боротьби з конкурентами). Установлення цін зі знижками і заліками відбувається з метою залучення споживача. Варіанти встановлення цін: 1. Заліки — це вид знижок із прейскурантної ціни, що використовуються для винагороди дилерів за участь у програмах реклами і підтримки збуту. 2. Установлення ціни для стимулювання збуту (застосовується тимчасово). Ціни нижчі від прейскурантних, іноді нижчі від собівартості. Форми стимулювання збуту: а) універмаги й універсами встановлюють занижені ціни для залучення покупців у магазини сподіваючись, що вони придбають і інші товари за звичайними цінами; б) ціни для особливих випадків — встановлюються у визначені періоди часу (зимовий розпродаж, передсвятковий розпродаж); в) знижка за розрахунок готівкою — встановлюється в період ускладнення збуту, пропонується споживачам у визначений відрізок часу, тобто виробник пропонує знижку споживачам, що відразу платять готівкою. 3. Установлення дискримінаційних цін — продаж товарів за двома або більше цінами, які встановлені безвідносно до різниці в рівнях витрат. Установлюються: • з урахуванням особливостей покупців (діти, пенсіонери, інваліди); • з урахуванням варіантів товару; • з урахуванням місцезнаходження товару (ціни в театрах на різні місця різні); • з урахуванням часу (сезон, час доби). Поведінкові характеристики споживачів мають велике значення з погляду цінової політики. Чутливість до ціни характеризується еластичністю. Знання еластичності попиту за ціною дозволяє розрахувати оптимальну ціну продажів у короткостроковому періоді: де ЕД — коефіцієнт еластичності попиту; AVC — середні змінні витрати. Чим нижчий коефіцієнт еластичності, тим вищу ціну можна встановити. Знання порядку величини еластичності корисне для вирішення таких завдань: 1. Оцінка еластичності дозволяє встановити, у якому напрямку впливати на ціни, щоб збільшити виторг. 2. Зіставлення еластичності для конкуруючих марок дозволяє виявити ті з них, що менш чутливі до підвищення ціни, тобто демонструють велику ринкову силу. 3. Порівняння еластичності для товарів, що утворять єдиний діапазон, дозволяє модифікувати ціни в рамках цього діапазону. 4. Перехресні еластичності дозволяють прогнозувати змінні попиту з однієї марки на іншу. Незважаючи на велику інформативність коефіцієнтів еластичності, даний метод формування цін на практиці застосовується дуже рідко, оскільки з поняттям еластичності пов'язано ряд труднощів: 1. Еластичність не можна використовувати для встановлення цін на нові товари, оскільки еластичність вимірює поведінку споживачів при покупці. 2. Часто проблема полягає в тому, щоб не тільки довідатися, як адаптувати ціну до реального ринку, але й визначити, як впливати на цю чутливість у потрібному для фірми напрямку. 3. Еластичність змінює вплив ціни на обсяг купівлі, але не змінює якісні характеристики поведінки споживачів (прихильність до марки, готовність придбання нового товару і т.п.). 4. На практиці дуже важко домогтися оцінок еластичності, достатньо стабільних і надійних для розрахунку оптимальної ціни. Одним з ринкових методів ціноутворення є встановлення ціни з урахуванням «цінності» товару для споживача. При подібному підході до визначення ціни на свій товар фірма виходить з положення, що споживач самостійно оцінює цінність товару (послуги), беручи в розрахунок основні і додаткові (наприклад, психологічні) переваги товару в порівнянні з аналогічними на ринку, рівень і якість післяпродажного обслуговування і т.п. Основою ціноутворення тут є не витрати продавця, а сприйняття покупця, що дозволяє з усього запропонованого асортименту вибрати оптимальний з погляду ціни і якості товару. При цьому придбання дорогого товару може бути іноді доцільніше, ніж покупка його дешевого аналога. Ця система ціноутворення орієнтується винятково на попит, вважаючи, що споживач віддає свої гроші за те, що має для нього «цінність», а не за те, що є «вартістью» для продавця. У тих випадках, коли витрати важко виміряти, можна використовувати метод поточної ціни. Поточною ціною є середня ціна на ринку, що являє собою результат спільного рішення продавців і покупців. Використання методу поточної ціни характерне для ринків однорідних товарів в умовах чистої конкуренції. В цих умовах головним завданням фірми є контроль за витратами. Метод тендерного ціноутворення («запакованого конверта») використовується в тих галузях, де кілька компаній ведуть серйозну боротьбу за одержання контракту. При визначенні тендера виходять насамперед з цін, що можуть призначити конкуренти, і ціна визначається на більш низькому, в порівнянні з ними, рівні. Однак, якщо товар має якісь якості, що відрізняють його від то- варів-конкурентів, або сприймається конкурентами як інший товар, на нього можна призначити гнучку ціну, не звертаючи уваги на ціни конкурентів. Вплив фактора конкуренції на прийняття рішень по цінах залежить від структури ринку. У центрі конкурентної боротьби знаходяться фірми, що продають конкуруючі варіанти того самого товару або послуги. Енергія, з якою продавці галузі змагаються із суперниками за краще місце на ринку і конкурентна перевага, є, мабуть, кращими у своєму роді індикаторами пульсу конкуренції. Стратегія конкуренції фірми являє собою план дії з досягнення ринкового успіху і отримання конкурентної переваги над фірмами, що змагаються. Фірма має конкурентну перевагу, коли вона краще своїх суперників долає сили конкуренції і виконує роботу із залучення покупців. Джерела конкурентної переваги різноманітні: виробництво продукції найвищої якості, надання покупцям кращих послуг, досягнення мінімального, у порівнянні з конкурентами, рівня витрат, вигідне географічне розташування, розробка виробу, що виконує визначені функції краще конкуруючих аналогів, виготовлення більш надійної і довговічної продукції й надання покупцям більшого задоволення за ті самі гроші (комбінація гарної якості, гарних послуг і прийнятних цін). Фундаментальною причиною успіху одних і поразки інших фірм є те, що прибуткові фірми мають конкурентну перевагу. Економетричні методи встановлення ціни Підприємства можуть проектувати і випускати таку продукцію, що не заміняє раніше освоєну, а доповнює або розширює вже існуючий параметричний ряд виробів. Параметричним рядом називається сукупність конструктивно і технологічно однорідних виробів, призначених для виконання тих самих функцій, які відрізняються одна від одної значеннями основних техніко- економічних параметрів відповідно до виконаних виробничих операцій. Аналіз витрат дозволяє установити, що норми витрат матеріальних і трудових ресурсів змінюються при коректуванні тех- ніко-економічних параметрів. У зв'язку з цим створюється можливість поширити цю залежність на розрахунки при встановленні цін. Існує ряд методів визначення цін на нову продукцію залежно від рівня її споживчих властивостей з урахуванням нормативів витрат на одиницю параметра. Такі методи одержали назву нормативно-параметричних або економічних. Метод питомих показників використовується для визначення й аналізу цін невеликих груп продукції, що характеризуються наявністю одного основного параметра, величина якого значною мірою визначає загальний рівень ціни виробу. Етапи визначення ціни методом питомих показників: де Р0—ціна базисного виробу; V0—величина параметра базисного виробу. 2. Розраховується ціна нового виробу: 1. Розраховується питома ціна: де — ціна нового виробу; Vl — величина параметра нового виробу. Як параметр може використовуватися потужність виробу, його продуктивність, обсяг, термін використання, ККД і т.п. Оцінюватися параметр може як у натуральних одиницях, так і в умовних. Наприклад, базова модель М-700 (копіювальна техніка) оцінюється за параметром швидкості виробництва копій, що дорівнює 20 копій у хвилину. Підприємство випускає нову модель М-750, що робить 25 копій у хвилину. Базова ціна М-700 дорівнює 3600 гр. од. Визначається питома ціна параметра: Звідси ціна нового виробу: Цей метод можна застосовувати для обґрунтування рівня і співвідношень цін невеликих параметричних груп продукції, які можна охарактеризувати одним параметром. Він дуже недосконалий тому, що ігнорує всі інші споживчі властивості виробу, не враховує альтернативні способи використання продукції, а також цілком ігнорує вплив попиту і конкуренції. Метод кореляційно-регресійного аналізу застосовується для визначення залежності зміни ціни від зміни техніко-економіч- них параметрів продукції. Оскільки кореляційний зв'язок є статистичним, то основною умовою застосування цього методу є наявність даних по досить великій сукупності явищ. Число спостережень повинне бути не меншим, ніж у 5 — 6 разів, а краще — не меншим, ніж у 10 разів більше від числа техніко-економічних параметрів, є факторами ціни. Крім цього, необхідна якісна однорідність сукупності. Відповідно до сутності кореляційного зв'язку його застосування має дві мети: 1. Визначення параметрів рівняння регресії. 2. Зміна міцності зв'язку між ознаками. Міцність зв'язку оцінюється за допомогою таких показників: 1. Індекс детермінації: де а2 — факторна дисперсія результату (ціни): де (yxi — y) характеризує коливання вирівняних значень результату yx (цін) від їх загальної середньої у; n — кількість одиниць у сукупності; а2 — загальна дисперсія результату. де (у —у) характеризує коливання фактичних значень результату від їх загальної середньої у. Індекс детермінації показує, яка частина загальної варіації ціни пояснюється зміною факторів. 1. Індекс кореляції: Індекс кореляції характеризує ступінь взаємозв'язку факторів і результату. Якщо R < 0,3 — зв'язок слабкий, якщо 0,5 < R < 0,7 — зв'язок помітний, якщо R > 0,7, то зв'язок високий. де: а0 — параметр, що показує усереднений час на ціну неврахованих факторів; — коефіцієнт регресії, що показує на Для визначення параметрів рівняння регресії використовується метод найменших квадратів, в основу якого покладена вимога мінімальності сум квадратів відхилень емпіричних даних у. від їх вирівняних значень yxi. Зв'язок між ціною й одним техніко-економічним параметром може бути виражений різного виду рівняннями регресії: 1. Лінійна залежність: скільки грошових одиниць у середньому зміниться ціна при зміні фактора х на одну одиницю. 2. Напівлогарифмічна: 3. Показова: 4. Ступенева: 5. Параболічна: Вибір рівняння регресії залежить від виду техніко-економіч- ного параметра, а також таких статистичних критеріїв, як величина залишкової дисперсії і середня помилка апроксимації. Залишкова дисперсія розраховується по формулі: Чим менші величина залишкової дисперсії і середня помилка апроксимації, тим більше обране рівняння регресії відбиває реальність. Середня помилка апроксимації розраховується за формулою: Наприклад, одним із техніко-економічних параметрів, що досить сильно впливають на ціну кінцевого продукту, може бути кількість змінних ресурсів, що припадають на одиницю продукції. Тоді можна запропонувати такі типи функцій у короткостроковому періоді: 1. При збільшенні віддачі від змінного ресурсу ціна зі збільшенням обсягу виробництва повинна знижуватися більш швидкими темпами: де х — кількість одиниць змінного ресурсу, що припадає на одиницю продукції. Ця умова припускає, що зі збільшенням обсягу виробництва кількість ресурсу на одиницю продукції зменшується (мал. 5.4.1), що і приводить до зниження ціни (мал. 5.4.2). Параметр а0 характеризує деяку початкову ціну, що залежить від інших факторів, а не від кількості даного змінного ресурсу на одиницю продукції. Параметр а0 характеризує деяку початкову ціну, що залежить від інших факторів, а не від кількості даного змінного ресурсу на одиницю продукції. 1. При постійній віддачі від змінного ресурсу ціна зі збільшенням обсягу виробництва не змінюється. Дана умова припускає, що зі зміною обсягу виробництва кількість ресурсу на одиницю продукції не змінюється (мал. 5.4.1) , тому і ціна не змінюється під впливом цього фактора (мал. 5.4.2) . 2. При зниженні віддачі від змінного ресурсу ціна зі збільшенням обсягу виробництва повинна збільшуватися менш швидкими темпами. Дана умова припускає, що зі збільшенням обсягу виробництва кількість ресурсів на одиницю продукції збільшується (мал. 5.4.1), що приводить до підвищення ціни (мал. 5.4.2). 1. При підвищенні віддачі до максимального рівня і потім зниженні віддачі змінного ресурсу, ціна зі збільшенням обсягу виробництва повинна падати, а потім зростати. Дана умова припускає, що зі збільшенням обсягу виробництва кількість ресурсу на одиницю продукції спочатку зменшуєть- ся, досягаючи мінімального значення, а потім підвищується (мал. 5.4.3), що, відповідно, приведе до зниження і підвищення ціни (мал. 5.4.4). З малюнка 5.4.3 видно, що мінімальна кількість ресурсу на одиницю продукції Xmin виникає при обсязі виробництва QA При подальшому збільшенні обсягу виробництва кількість ресурсу на одиницю продукції збільшується. У точці В досягається максимальна кількість продукції, а кількість даного ресурсу може збільшуватися до нескінченності, що не має змісту. З малюнка 5.4.4 видно, що мінімальна ціна досягається при мінімальній кількості ресурсу на одиницю продукції. Ціну обмежує кількість ресурсу ХВ, тому що подальше збільшення кількості ресурсу не має змісту. Така залежність випливає з принципу зменшення граничної віддачі. До точки С ціна знижується швидкими темпами, а потім темпи зниження ціни сповільнюються. На малюнку 5.4.5 видно, що загальна кількість ресурсу підвищується, а обсяг випуску при цьому обмежений Qmax. Тому збільшення ресурсу вище ХВ не має змісту. У точці А кількість ресурсу на одиницю продукції (а, значить, і ціна) мінімальна. Метод кореляційно-регресійного аналізу може припускати залежність ціни не від одного техніко-економічного параметра, а від декількох. Тоді рівняння регресії буде мати вигляд: Визначення типу і параметрів багатофакторного рівняння регресії проходить за правилами статистики, визначеними для множинної кореляції. Цей метод ціноутворення найкраще застосовувати для визначення прогнозних цін. Причому, його частіше використовують на додаток до витратних і ринкових методів. Баловий метод полягає в тому, що на основі експертних оцінок значимості техніко-економічних параметрів виробів для споживачів кожному параметрові привласнюється визначене число балів, підсумовування яких дає оцінку техніко-економічного рівня виробу. Ціна виробу визначається при цьому методі за такими етапами: 1. Визначається ціна одного бала: де Р0 — ціна базового виробу; Б0І — балова оцінка i-го параметра базового виробу; V. — вагомість параметра. 2. Визначається ціна нового виробу: де Би — балова оцінка i-го параметра нового виробу. Але необхідно враховувати, що застосування цього методу пов'язане з ризиком суб'єктивізму в оцінці параметрів. Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин виробів, що входять у параметричний ряд, з додаванням інших витрат, суми цільового прибутку і ПДВ. Цей метод можна застосувати в тому разі, якщо модифікується модель, що випускається вже впродовж визначеної кількості часу. Література 1. Артемова Т. Ціннісні концепції: від джерел до сучасності // Бізнес інформ, — 1999. — № 1. 2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємств: Підручник. — К.: Либідь, 1998 p. 3. Безкоровайна С.В. Методологія формування цінової політики підприємства //Актуальні проблеми економіки. — 2002.— № 6.— С. 31—34. 4. Бугулов В.М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1996. — 50 с. 5. Гальчинский А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. — К., 1996. 6. Гладких Д. Державне регулювання економіки за допомогою ціноутворення // Економіка України. — 2001р. — № 1. — С. 47—51. 7. Герасименко В.В. Цінова політика фірми. — М.: Фінстатінформ, 1995.—187с. 8. Ільницький Д. Практика ЗЕД: пошук інформації про ціни // Бухгалтерія, 2001.— №35/2. — С. 35-37. 9. Еврухимович И.Л. Ціноутворення: Навчально-методичний посібник. — К.: МАУП, 1998 — 104с. 10. Економіка зарубіжних країн / Під ред. А.С. Філіпченка.— Київ: Либідь, 1998 р. 11. Економічний словник-довідник / За ред. док. екон. наук, проф. С.Б. Мочерного. — К.: Феміна, 1995.— 368 с. 12. Єсипов В.Е. Ціноутворення на фінансовому ринку: Навч. посібник. — Спб, 2000.— 176 с. 13. Завада О. Про ціни, монопольні правила та об'єктивні економічні закони // Урядовий кур'єр. — 1999 р. — 11 серпня. 14. Закон України "Про антимонопольний комітет" від 02.12.1993р. // Закони України. Т.6. — ДО, 1996 р. 15. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 № 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради України.— 1991.— № 14. — С. 354—360. 16. Закон України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" від 11.07.1996 р. 17. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. —1991.— № 14.— С. 354—360. 18. Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— №11. С. 52. | |
Просмотров: 514 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |