Реферат на тему Прогнозування науково-технічного прогресу - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Прогнозування науково-технічного прогресу. Реферат Прогнозування науково-технічного прогресу План Науково-технічний прогрес, значення і завдання його прогнозування. Методи прогнозування науково-технічного прогресу. Деякі питання прогнозування техніко-економічних показників. Нові підходи при науково-технічному прогнозуванні. Важливим питанням інтенсифікації суспільного виробництва є прискорення науково-технічного прогресу. Вирішення його вимагає вдосконалення організаційно-економічного механізму, управління науково-технічним прогресом. Необхідною умовою при цьому виступає прогнозування, яке дозволяє передбачити багатогранність цілей, дій і засобів їх досягнення при прийнятті того чи іншого рішення. Прогнозування науково-технічного прогресу – це процес визначення варіантів розвитку науки і техніки і умов реалізації науково-технічних знань у майбутньому. Прогноз науково-технічного прогресу включає визначення: основних напрямків науково-технічного розвитку галузей; техніко-економічних показників нової техніки, технології і організації виробництва; масштабів впровадження нової техніки, технології і організації виробництва у перспективі; технічного рівня на початок і кінець прогнозованого періоду; економічної ефективності науково-технічного прогресу. Прогнозування науково-технічного прогресу виходить із поставленої мети і завдань розвитку, базується на аналізі тенденцій технічного розвитку в минулому і на сучасному етапі. При аналізі необхідно розглядати всі наявні варіанти технічних рішень, включаючи й ті, які знаходяться на стадії фундаментальних досліджень. Доцільно також вивчати найновіші науково-технічні досягнення в інших галузях суспільного виробництва, використання яких в умовах даної галузі може бути доречним. При розробці прогнозів необхідно використовувати об’єктивну інформацію про досягнутий рівень науки і техніки на основі вивчення досягнень фундаментальних наук, пошукових, дослідних і дослідно-промислових робіт, патентів, публікацій і т. д. Створення нової техніки включає такі стадії: дослідження, дослідно-конструкторські роботи, освоєння і широке промислове використання. Для обґрунтованого уявлення про рівень розвитку об’ємів і термінів впровадження і ефективності нової техніки проводиться групування всіх можливих технічних нововведень по ступені їх готовності до використання, ступеня поширення і освоєння на початок прогнозованого періоду. До першої групи відносяться нововведення, які отримали промислове застосування. Ефективність цих напрямків практично перевірена і величина ефекту залежить тільки від масштабів їх застосування. Друга група характеризує нововведення, які знаходяться на стадії промислового впровадження (отримані перші, дослідні зразки нової техніки, які потребують випробувань у промислових умовах). Нововведення, які знаходяться на стадії проектування, але не отримали завершальних технічних доробок, складають третю групу. Четверту групу утворюють нововведення, які знаходяться на стадії наукових досліджень, без остаточного вирішення. П’ята група охоплює сферу науково-технічних досліджень, які знаходяться на стадії теоретичних розробок, і свідчать про можливість появи принципово нових видів енергії, матеріалів, видів зв’язку і т. д. На основі вказаного групування побудована графічна модель прогнозу науково-технічного прогресу, яка характеризує основні об’єкти прогнозу і їх взаємозв’язок: Мал. 2 Розробка графічної моделі і виділення окремих об’єктів дає можливість провести їх автономний прогноз з послідуючим синтезом і узгодженістю. Для відбору основних напрямків технічного розвитку і оцінки економічної ефективності визначаються основні характеристики і техніко-економічні показники нововведень: суть нововведення (технічна основа, переваги, недоліки); сировина, що використовується; техніко-економічні показники (продуктивність, витрати сировини, енергії, матеріалів, капіталовкладення, трудоємкість і т. д.) З усієї сукупності можливих нововведень відбираються ті напрями технічного розвитку, які в найбільшій мірі відповідають вирішенню поставлених завдань. Одночасно з вибором напрямів визначаються терміни проходження нововведень по стадіях. Тривалість кожної стадії визначається на основі аналізу фактичних термінів від моменту винаходу (патентування) до промислового освоєння за попередній період, а також експертних оцінок. При цьому слід враховувати й історично обумовлене скорочення термінів впровадження нововведень у виробництво. Групування нововведень, побудова графічної моделі, вибір основних напрямів і визначення термінів проходження нововведень по стадіях розробки дозволяє оцінити можливі об’єми їх впровадження на прогнозований період. Кількісна оцінка об’ємів впровадження проводиться з врахуванням цілей і завдань розвитку галузі, можливих обмежень на основі використання методів експертних оцінок, порівнянь, а також статистичних методів. Перелік характеристик, які розробляються для нововведень, які знаходяться на різних стадіях розробки, приведений в табл. 1: Табл. 1 Характеристики \| Групи 1 \| 2 \| 3 \| 4 \| 5 1. Суть нововведення \| + \| + \| + \| + \| + 2. Техніко-економічні показники \| + \| + \| + 3. Тенденції розвитку \| + 4. Ефективність \| + \| + \| + 5. Терміни наукового рішення \| + 6. Терміни технічного освоєння \| + 7. Терміни впровадження \| + \| + 8. Об’єми впровадження \| + \| + \| + Основними методами, які застосовуються в науково-технічному прогнозуванні є: методи аналогій, в т. ч. Метод порівняння з зарубіжними аналогами; методи екстраполяції; методи експертних оцінок; методи “дерева цілей” і матриць-цілей засобів; методи статистичних залежностей і моделювання; методи обробки техніко-економічної, проектної, реферативної і патентної інформації; нормативний метод. В науково-технічному прогнозуванні поширеними є також нетрадиційні методи, які гарантуються, наприклад, на творчій уяві, інтуїції як вищій формі передбачення. Метод творчої уяви у видозміненому, формалізованому вигляді знаходить своє відображення в різноманітних методах. При розробці варіантів розвитку визначається система заходів, які забезпечують умови їх реалізації. Такими заходами можуть бути: розвиток або прискорення фундаментальних досліджень, створення передумов для скорочення термінів проектування, промислових випробувань і доведення дослідних зразків, використання патентів і ліцензій, імпорт необхідного обладнання, розвиток суміжних галузей з метою отримання видів обладнання, матеріалів і т. д. Методом прямих техніко-економічних розрахунків або за допомогою коректуючи індексів, які відображають вплив нової техніки і технології на питомі затрати ресурсів, проводиться оцінка впливу основних напрямів науково-технічного прогресу на зміну показника ресурсоємкості. Укрупнена оцінка впливу науково-технічного прогресу на ріст виробництва може бути проведена на основі багатофакторних кореляційних моделей. Міра впливу технічного прогресу в цьому випадку визначається через зміни частини продукції, отриманої за рахунок росту сукупної продуктивності живої і уречевленої праці, в загальному прирості продукції галузі за прогнозований період. Найбільш поширеними методами прогнозування науково-технічного прогресу є методи математичної систематики (екстраполяція) і експертних оцінок. Об’єкт прогнозування може розвиватися в часі двома шляхами: еволюційно і стрибкоподібно. Для еволюційних процесів найбільше підходять методи математичної статистики, для стрибкоподібних – методи експертних оцінок. Статистичний опис руху в часі явищ і процесів здійснюється за допомогою динамічних (часових) рядів. Рівні цих рядів формуються під впливом множини постійно діючих факторів. В залежності від природи цих факторів, тривалості, сили і результативності впливу відбувається вар’ювання рівнів динамічного ряду в часі. Завданням прогнозу часових рядів є пошук закономірностей, які характеризують часовий ряд на стадії спостереження і екстраполяції цієї закономірності. Процес розробки прогнозу з використанням цієї закономірності. Процес розробки прогнозу з використанням статистичних методів полягає в обробітку математичними методами наявних статистичних даних про еволюцію досліджуваного об’єкту прогнозування, отримання залежностей, які пов’язують процес еволюції в часі, визначення на основі сформованих моделей стану об’єкта в деякий заданий проміжок часу в майбутньому (екстраполяція) і аналізі результатів прогнозу. При розробці прогнозів крупномасштабних об’єктів при довготерміновому прогнозуванні, при невизначеності середовища функціонування об’єкту, при дефіциті часу або екстремальних ситуаціях, при відсутності необхідної статистичної інформації в практиці розробки прогнозів науково-технічного прогресу використовуються методи експертних оцінок. Суть цих методів полягає в отриманні необхідних об’єктивних даних про розвиток досліджуваного об’єкту від спеціалістів по різноманітних проблемах з подальшим їх обробітком з використанням апарату математичної статистики. В науково-технічному прогнозуванні можна виділити індивідуальні і колективні експертні оцінки. Результатом прогнозування повинні бути конкретні напрями технічного розвитку об’єкту в плані внесення змін у структуру і зміст технології виробництва, технологічного розвитку об’єкту. Основні етапи робіт в цьому відношенні такі: Визначення загальної мети, вирішення проблеми. Підбір групи експертів, перед прогнозна орієнтація і інструктаж. Оцінка компетентності експертів. Визначення проблематики, завдань і шляхів їх вирішення. Побудова проекту “дерева-цілей” технічного розвитку суспільства. Ранжування цілей розвитку об’єкту. Обробіток експертних оцінок, які характеризують пріоритети цілей вирішення проблеми. Оцінка термінів досягнення мети заданого рівня. Визначення медіани і кварталів розподілу термінів. Аргументація експертів. Складання прогнозу технічного розвитку об’єкту. Формування завдань. Розробка перспективних науково-технічних програм. Після складання прогнозу технічного розвитку об’єкту формуються конкретні завдання, для реалізації яких розробляються науково-технічні програми по впровадженню прогресивної технології, механізації і автоматизації виробництва і т. д. Прогнози розвитку науки і техніки, потреба в них визначаються ймовірними шляхами науково-технічного прогресу і очікуваного впливу на відповідні галузі народного господарства. Прогнозування нової техніки, визначення її параметрів – це необхідна умова науково-технічного прогресу. Створювана нова техніка до моменту освоєння у виробництві повинна бути по своїх техніко-економічних показниках не нижче світового рівня, бути конкурентноспроможною, розширювати експортні можливості, скорочувати імпорт. Розробляються ці прогнози з використанням результатів фундаментальних і прикладних досліджень, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду. Розвиток науково-технічного прогресу в галузях народного господарства відбувається за рахунок розробки і впровадження якісно нової техніки, за рахунок кількісного розширення об’ємів застосування уже освоєної техніки. Прогнозування потреб в цій техніці йде по напрямках її використання: на комплектування об’єктів капітального будівництва, які реконструюються і технічно переозброюються, на заміну зношених, на розширення парку обладнання основного і допоміжного виробництва. Основним методом прогнозування потреб в новій техніці є нормативний, на основі укрупнених нормативів, в залежності від напрямів використання обладнання (нормативів для оновлення парку, питома вага обладнання для комплектування об’єктів, нормативи продуктивності обладнання, нормативи потреб в обладнанні). Прогнозні дослідження вдосконалення нової техніки виконуються по ряду технічних і експлуатаційних параметрів, тому необхідна їх економічна оцінка, а техніко-економічні показники повинні відображати техніко-економічний рівень обладнання майбутнього. Прискорення науково-технічного прогресу, створення комплексних систем машин (а не окремих видів) полегшує прогнозування підвищення ефективності виробництва. В прогнозуванні техніко-економічних показників допустиме виділення методичних підходів: використання системи показників; використання показника мінімуму приведених витрат на створення і експлуатацію одиниці нової техніки по відношенню до величини його головного технічного параметру або іншого узагальнюючого показника. При прогнозуванні техніко-економічних показників використовуються різноманітні методи екстраполяції (трендові, авторегресійні), багатофакторні моделі. Проведення багатоваріаційнго (різними методами) пошуку прогнозних значень техніко-економічних показників дає інформацію для вибору технічних параметрів прогнозованої техніки, які забезпечують її максимальну економічну ефективність. При проведенні комплексного аналізу техніко-економічних показників можна виділити наступні етапи: аналіз досягнутих показників на кращих з взірців техніки, що випускається; прогнозування рівня економічної ефективності від впровадження нової техніки; визначення варіантів прогнозу; прогноз народногосподарської потреби в кожному конкретному виді техніки; визначення кола прогнозованих техніко-економічних показників; відбір найважливіших техніко-економічних показників, які можуть суттєво вплинути на величину економічної ефективності техніки, що прогнозується; прогнозування розвитку техніко-економічних показників нової техніки в залежності від факторів, які на них впливають; оцінка точності прогнозів. При прогнозних дослідженнях конкретного виду техніки оцінюється не тільки потенціальна економічна ефективність, але й соціально-економічні наслідки від її використання в народному господарстві. Прискорення науково-технічного прогресу, яке знаходить своє відображення, зокрема, в створенні не окремих видів, а цілих систем машин, в значній мірі полегшує прогнозування підвищення ефективності виробництва. Комплексне врахування факторів є вирішальною передумовою при прогнозуванні техніко-економічних показників. До числа найважливіших факторів, які слід враховувати на прогнозований період, слід віднести: обмеження ресурсів з врахуванням ефективності їх використання; підвищення продуктивності праці і зниження витрат на виробництво продукції; зміни у величині економічної ефективності сучасної техніки у відповідності з реальними умовами її експлуатації; потреба в даній техніці. При науково-технічному прогнозуванні врахування нових підходів обов’язкове. Провідною ниткою науково-технічного прогнозування повинен бути аналіз закономірностей і тенденцій циклічного розвитку науки і техніки. Перш за все маються на увазі технологічні перевороти, формування і поширення науково-технічних напрямів, в основі яких покладений новий технологічний принцип, перевороти, обумовлені переходом до нововведень в лідируючих областях техніки, які проходять в період індустріального виробництва приблизно раз в 50 років. Наступний об’єкт прогнозування – періодична зміна поколінь техніки (технології) в рамках одного напряму (покоління ЕОМ, промислових роботів). Як свідчать статистичні дослідження за останні 20 років, в рамках одного напряму зазвичай реалізуються 3-4 покоління, причому перше з них нерідко завдавало збитків, а друге і особливо третє реалізувало ефект, закладений в новому технологічному принципі. Життєвий цикл одного покоління техніки складає приблизно 15-20 років, але зміна поколінь здійснюється через 8-10 років, оскільки останні фази попереднього і перші наступного співпадають в часі. Необхідне наскрізне прогнозування по всьому технологічному процесі, з врахуванням циклічності розвитку кожної його ланки. Потрібні прогнози можливостей появи нових наукових ідей, теорій, відкриттів і винаходів. Хоча ступінь достовірності таких прогнозів невеликий, але вони відіграють орієнтувальну роль, мобілізуючи творчу активність на вирішення нагальних проблем, породжуючи атмосферу наукової і винахідницької активності. Важливо оцінювати значимість винаходів, їх місце в ритмі циклічного розвитку науки і техніки. Наступна ланка – прогнозування нововведень, реалізації частини винаходів в нових поколіннях машин. При цьому слід враховувати, що існують інновації, які відкривають шлях новим напрямам і поколінням техніки, які вдосконалюють нововведення, лежать в основі нових або модифікованих моделей вже освоєної техніки; псевдо інновації, тобто часткове вдосконалення застарілих виробів, що має негативне значення, знижує конкурентоспроможність продукції. Доцільно прогнозувати темпи і масштаби поширення нових поколінь техніки в сферах їх виробництва і застосування, розширення експертного потенціалу, оновлення моделей, організації технічного обслуговування і ремонту і т. д. В цьому випадку прогнози виступають основою для формування і реалізації науково-технічних програм на любому рівні, в т. ч. на галузевому. Науково-технічне прогнозування повинно здійснюватися на міждисциплінарній основі, враховувати взаємодію циклів в одній і тій же, суміжних і віддалених областях. В науково-технічному розвитку спостерігається взаємодія слідуючи один за одним хвилеподібних коливань наукових, інноваційних і технічних циклів. Падіння ефективності застосовуваної техніки ініціює пошук нових наукових ідей і технічних рішень, за якими слідує інноваційний бум і масове оновлення поколінь машин. При цьому накладаються один на одного, визначаючи неоднакову амплітуду хвилеподібних коливань, коротко-, середньо-, довгострокові науково-технічні цикли, які завершуються технічними переворотами, зміною технологічних поколінь. Науково-технічні цикли тісно переплітаються і резонують з хвилеподібними коливаннями в суміжних сферах економіки (зміни темпів економічного росту, припливи і відпливи інноваційної активності), освіті і власне людині (зміни поколінь робітників, революції в освіті), екології (цикли розробки корисних копалин, розвиток біологічних систем). До деформації нормального стану науково-технічних циклів можуть привести циклічні процеси у віддалених сферах природних ресурсів, політичні рішення і т. д. Тому в основі роботи по прогнозуванню повинні бути покладені міжгалузевий підхід, ширина поглядів, тісна взаємодія учених різних спеціальностей. Тільки так можна вияснити і передбачити у майбутньому ритми нерівномірного розвитку даної області. В прогнозі потрібно враховувати взаємодію циклічної динаміки по вертикалі, починаючи від індивідуальних періодів в житті окремих ідей, моделей техніки, технологічного вдосконалення підприємств. На галузевому рівні на циклічні коливання мають вплив зміни поколінь техніки, зрушення в структурі виробництва. Кожен регіон також переживає періоди розквіту, стабільного розвитку і занепаду. Причому галузеві і територіальні ритми накладаються один на одного, взаємно переплітаються. На територіальні цикли впливають також перетворення в політичному житті. Формування незалежних держав, проголошення суверенітету колишніх союзних республік впливає на структуру економічного регіону, його господарських зв’язків. Дещо завуальований характер має ритміка економіки, в якому взаємозв’язки галузевих і регіональних циклів визначають структуру і динаміку науково-технічних і виробничих періодів росту, стабільності, кризи, депресії, пожвавлення і знову підйому. В даному випадку стадії виробничих циклів різної тривалості накладаються один на одного, перегукуючись з нерівномірністю соціально-політичних змін. Саме така складна взаємодія останніх стадій і довгострокових циклів обумовила в свій час глибину кризи в нашій країні. Таким чином, науково-технічне прогнозування повинно опиратися на виявлення, вимірювання і передбачення динаміки розвитку науки і техніки у взаємозв’язку з циклічними коливаннями в суміжних і віддалених сферах, у вертикальних і горизонтальних площинах. Прогнозування розвитку галузі є лише однією з ланок в цій складній системі, що стає особливо очевидним в період криз. Розглянутий підхід, можливо, може стати методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань, пов’язаних з оцінкою і вибором пріоритетів науково-технічного прогресу, ринкової стратегії. Вибір пріоритетів науково-технічного розвитку включає чотири стадії. На першій з них оцінюється структура технологічного перевороту, прогнозуються ринки продукції, вибираються товарні ніші і стратегія їх освоєння з врахуванням потенціалу підприємства. Оцінка структури виходить з пріоритетних напрямів сучасної науково-технічної революції, яка розгорнулася в розвинутих країнах світу в середині 70-х років і включає: базові дослідження, які відображають ядро науково-технічного прориву (в мікроелектроніці,, інформатиці, біотехнології), проміжні напрями, які реалізують ці досягнення науки у виробничій сфері (робототехніка, нові технології), фінішні дослідження, пов’язані із задоволенням особистих потреб (побутова радіоелектроніка), розвитком невиробничої сфери (медицина), оборонної промисловості. Вибір шляхів науково-технічного розвитку опирається на структуру технологічного перевороту, оцінку пріоритетів потреб і можливостей підприємства в освоєнні досягнень науки. Очевидно, що в умовах конверсії в соціальній переорієнтації економіки найбільш швидкими темпами буде рости споживчий попит на екологічно чисті продукти харчування, промислові товари і послуги, житло, машини, енергію і сировину для цього сектору, а також на інтелектуальний потенціал, який забезпечує конкурентоспроможність продукції галузі на зовнішніх і внутрішніх ринках. Одночасно скоротяться запити на військову техніку, виробниче будівництво. Тому в перспективі доцільна орієнтація науково-технічного розвитку підприємств на значне розширення виробництва і надання послуг для населення – електричної і теплової енергії для комунального господарства, будівництво житла і соціально-культурних об’єктів, випуск відеотехніки і приладів, включаючи засоби радіаційного контролю. Крім того, слід перейти до нових, практично безпечних поколінь атомних реакторів, розширити роботу в сфері нетрадиційної і термоядерної енергетики, створити і освоїти нові покоління мікропроцесорної техніки, засоби автоматизації і контролю, налагодити безвідходну переробку сировини. Внаслідок першої стадії вибору науково-технічних пріоритетів формуються альтернативні стратегії. На другій стадії виявляються ресурсні можливості реалізації вказаних стратегій. Перш за все потрібно твердо оцінити структуру науково-технічного потенціалу об’єкту. При цьому, як правило, виявляється, що хоча кількісно (по числу зайнятих, об’єму витрат, технічній оснащеності) він великий, але його склад в значній мірі не відповідає структурі сучасної Науково-технічної революції. Недостатній науковий доробок по нових науково-технічних напрямах, ряд інститутів нездатен на технологічний прорив. Важливий також прогноз забезпечення вибраних напрямів трудовими ресурсами потрібної кваліфікації (що пов’язано з підготовкою і перепідготовкою робітників), сучасними технологіями і основними фондами (можливістю використання, реконструкцій діючих і будівництва нових об’єктів, імпорту або портфельних вкладень в зарубіжне обладнання), якісними, матеріальними, енергетичними і природними ресурсами. В результаті ряд ринкових ніш і технологій відпадуть із-за неможливості такого забезпечення. На третьому етапі оцінюються економічні параметри пріоритетів, що залишилися: який прогнозований попит на пропоновану продукцію і об’єм її продажі, який пов’язаний з цим рівень витрат виробництва, цін, прибутку (за вирахуванням податків і платежів-чистого прибутку). Це дозволяє відібрати найбільш ефективні стратегії, відкинути збиткові і перевести в число резервних малорентабельні. Четвертий етап – прогноз змін в оточуючому середовищі для реалізації відібраних стратегій, тобто рівня конкурентності ринку, екологічних вимог (що особливо важливо для атомної енергетики), змін в соціальних, національних, політичних відносинах, законодавстві, психологічному кліматі, зовнішньополітичній ситуації. В результаті ряд прибуткових стратегій виявляються нереальними, а нові потрібно буде шукати серед резервних. Таким чином, відібрані стратегії виступають основою для дійового механізму реалізації базових інновацій. При цьому, враховуючи галузеві особливості, важливо орієнтуватися на формування споживчих комплексів, які безпосередньо задовольняють потреби людей в продовольстві, засобах інформації, житлі, розробку і впровадження екологічно безпечних джерел енергії. Крім цього, потрібно мати на увазі міждержавні науково-технічні програми, створення регіональних Науково-технічних центрів, розвиток міжнародного співробітництва і спільного підприємництва, пошук і освоєння нових ринків. Список використаної літератури: Геєць О. М, Галузеве прогнозування: методичний і організаційний аспекти К.: Наукова думка, 1990. Логонс Д., Калиб М. Методы прогнозирования экономических показателей М.: Высшая школа, 1986. Основы экономического и соцыального прогнозирования (Под ред. Мосина В. Н., Крука Д. М.) М.: Высшая школа, 1985. Петров А. Н. Прогнозирование социально-экономического развития в условиях радикальной экономической реформы Л.: Лениздат, 1977. Прогнозування макроекономічних показників розвитку економіки України шляхом економічного моделювання і методи експертних оцінок Економіка України – 1996 - №1. Социально-экономическое прогнозирование развития региона (Под ред. Федоренкова Н. Я.) Л.: Лениздат, 1997. Статистическое моделирование и прогнозирование (Под ред. Грамберга А. Г.) М.: Финансы и статистика, 1990. Трисєєв Ю. Л. Довгострокове прогнозування економічних процесів К.: Наукова думка, 1987.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 641 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: