Реферат на тему Проблеми і шляхи забезпечення фінансової безпеки підприємства - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Проблеми і шляхи забезпечення фінансової безпеки підприємства. План 1. Суть фінансово-економічної безпеки підприємства 2. Шляхи забезпечення економічної безпеки підприємства (на прикладі акціонерного товариства) 3. Державний захист фінансово-економічної діяльності підприємства 4. Сучасні загрози фінансово-економічній безпеці підприємств та шляхи їх зменшення Суть фінансово-економічної безпеки підприємства Висока криміналізація сучасного суспільства різко загострила проблему забезпечення фінансово-економічної безпеки переважної більшості недержавних суб'єктів господарювання вітчизняної економіки. Виникла потреба в механізмі мобілізації Й оптимального управління корпоративними ресурсами суб'єктів господарювання для захисту здійснюваного ними бізнесу від протиправних намагань зловмисників. Вагомий внесок в інтерпретацію і вирішення різних аспектів указаної проблеми зробили роботи вітчизняних учених і публі-цистів. Економічна безпека підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найефективніше їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціаль-ного розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам. Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи. У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оціню-ються загрози економічній безпеці підприємства, що мають пра-вовий характер і включають: - внутрішні негативні дії (неефективне фінансове плануван-ня та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика); - зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції); - форс-мажорні (стихійне лихо, страйки, збройні конфлік-ти) та наближені до форс-мажорних обставини. У процесі оцінки поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу: - фінансова звітність і результати роботи підприємства — платоспроможність, фінансова незалежність; - конкурентний стан підприємства на ринку — частка рин-ку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовува-них технологій та менеджменту; - ринок цінних паперів підприємства. У сучасних умовах важливою передумовою економічної без-пеки підприємства є його екологічна безпека, яку можна оціни-ти за допомогою так званих екологічних паспортів. В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані. Ще 17 років тому роз-почалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цій роботі поклала постанова Верховної Ради СРСР "Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни" від 27 листопада 1989 р. Передбачалося протягом 1990— 1991 pp. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об'єктів, за результатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстанов-ки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним лан-цюжком органів державного управління, до обласного рівня. Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг і можливість отримати подвійну ви-году: екологічну й економічну. Перший етап упровадження СЕМА полягав у екологічному обстеженні виробничого об'єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств, але завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося. У 1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.0.0.04—90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка внаслідок украй обмежених термінів проведення цієї робо-ти і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців залиша-лася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зроб-леного Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони. Го-ловне, щоЕПШІ, як з'ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства. Дані ЕППП — це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі та потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на довкілля. Наприклад, найнебезпечніші підприємства отримували перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так до четвертого класу — цілком екологічно безпечні. Це по-трібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових за-ходів, спрямованих на зниження класу ЕН, а отже, і шкідливо-го впливу на природу. А для цього слід законодавчо запровади-ти підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Чим небезпечніше підприєм-ство, тим вищим має бути скоригований коефіцієнтом тариф, а отже, і плата за забруднення. Забезпечення фінансово-економічної безпеки є одним з основ-них принципів нормального функціонування підприємства, ре-алізація якого передбачає використання комплексного науко-во-практичного системного підходу. Головний його зміст — це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кож-не підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово-економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об'єкти і провадиться за допомогою особливих засобів і методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов'язана з ді-яльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здій-снюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози. Шляхи забезпечення економічної безпеки підприємства (на прикладі акціонерного товариства) З розумінням ставлячись до робіт фахівців з економічної без-пеки, розглянемо апробований варіант організаційно-методич-ного підходу до побудови і реалізації комплексної системи забезпечення економічної безпеки акціонерного товариства промислового профілю, що належить до сфери середнього бізнесу (чисельність працюючих до 1000 осіб). Під акціонерним товариством (AT) розуміється різновид недержавної комерційної організації з розділеним на частки (внески) засновників статутним капіталом, створеним за раху-нок таких внесків. Фінансово-економічна безпека акціонерного товариства — це захищеність AT від зовнішніх і внутрішніх загроз, що дає змогу зберегти й ефективно використати матеріальний, фінансовий і кадровий потенціал. Під забезпеченням економічної безпеки акціонерного то-вариства (далі — ЕБТ) розуміється діяльність менеджерів і персоналу AT, спрямована на запобігання порушенням стабільності функціонування й економічного розвитку AT унаслідок негативних дій на його корпоративні ресурси з боку зовнішніх і внут-рішніх джерел загроз. Джерела загроз — це потенційні антропо-генні, техногенні або стихійні носії загрози. До основних корпоративних ресурсів AT, що використовуються для забезпечення ЕБТ, у цілому можна віднести: - майно AT, включаючи засоби технологічного оснащення та інші матеріальні цінності; - фінансові можливості AT за наявної структури капіталу і практики використання основних і оборотних коштів; - кадрові можливості AT, перш за все компетентність і професіоналізм менеджерів і рівень кваліфікації персоналу; - інформаційні ресурси AT, зокрема матеріальні носії інформації, які містять комерційну, банківську та інші таємниці AT, що охороняються законом; - технології та об'єкти інтелектуальної власності AT. Пропонований організаційно-методичний підхід до забезпечення ЕБТ передбачає планування і здійснення сукупності за-ходів, поєднаних за функціональною ознакою в комплексну систему забезпечення ЕБТ. Відправним пунктом побудови такої системи є філософія бізнесу, що відображає уявлення засновників AT про цінності й норми поведінки в бізнесі. Обов'язко-вою умовою побудови комплексної системи забезпечення ЕБТ є централізоване управління, що передбачає: - координацію дій менеджерів AT щодо забезпечення ЕБТ у межах їх компетенції; - зосередження сукупності корпоративних ресурсів на ви-рішенні головних завдань забезпечення ЕБТ; - формування надійних гарантій підтримання законності за взаємодії з органами державної влади і місцевого самоврядуван-ня, а також підрядними організаціями; - контроль за повнотою і своєчасністю виконання організаційно-розпорядчих актів генерального директора AT, що нале-жать до забезпечення ЕБТ. Побудова комплексної системи забезпечення ЕБТ здійснюється на основі дотримання таких принципів: відповідності потен-ційним загрозам безпеці, адаптивності до змін, цілісності й системності, розумної достатності. Стратегія управління ЕВТ визначає головні напрями діяльності AT для досягнення вибраної мети забезпечення ЕБТ. Стратегію розробляють менеджери AT на основі вербального аналізу можливих негативних впливів на корпоративні ресурси AT з боку потенційних джерел загроз безпеці. В міру необхідності залучаються матеріали юридичного й інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності AT у прогнозованих умовах. Як головні завдання забезпечення ЕБТ доцільно розглядати: - захист законних прав та інтересів засновників, менеджерів і персоналу; - моніторинг оточення AT на основі довідкових, статистичних та інших матеріалів; - ідентифікацію потенційних загроз безпеки і оцінку небезпеки їх реалізації за вартісними показниками вірогідності; - охорону персоналу і майна AT, а також матеріальних носіїв інформації, що містять відомості про AT, які охороняються; - профілактику і припинення можливої протиправної діяль-ності персоналу на шкоду безпеці AT. Об'єктова система захисту АТ повинна мати у своєму складі як мінімум підсистеми охоронної і пожежної сигналізації, контролю та управління доступом, захисту інформації і телевізійного нагляду за виділеними зонами території AT. Вибираючи конфігурацію підсистеми захисту відомостей AT, що охороняються, доцільно керуватися такими міркуваннями. Якщо AT має у своєму розпорядженні значну кількість віддалених одне від одного окремих приміщень, використовується переважно автоматизована (мережева) система безпеки, що забезпечує високу ефективність захисту за одночасного скорочення експлуатаційних витрат. У всіх інших випадках можна обмежитися локальною автономною системою захисту відомостей AT, що охороняються, в окремих, зокрема офісних, приміщеннях. Організація такої системи передбачає: - оснащення приміщень кодовими замочними пристроями з метою запобігання несанкціонованому доступу в них працівників AT і відвідувачів; - епізодичну перевірку приміщень на відсутність у них підслуховуючих пристроїв за допомогою пошукової апаратури вітчизняного виробництва; - захист приміщень від лазерних мікрофонів і стетоскопів шляхом створення перешкод на елементах будівельних кон-струкцій за допомогою віброакустичних пристроїв; - захист приміщень від несанкціонованого використання стільникових телефонів шляхом дистанційного блокування за допомогою спеціальних технічних засобів; - укомплектування встановлених у приміщеннях абонентних телефонних апаратів сумісними з ними технічними засоба-ми захисту мовних повідомлень, які забезпечують шифрування мовного сигналу і повідомлень факсиміле, що передаються по телефонній мережі загального користування; - спеціальне обстеження засобів обчислювальної техніки (ЗОТ) у місцях їх установки на можливість несанкціонованого зняття інформації за рахунок побічних електромагнітних ви-промінювань ЗОТ і створюваних ними наведень. Виконання робіт із проектування об'єктової системи захисту AT і монтажу технічних засобів захисту в новостворюваних та діючих AT здійснюють спеціалізовані підрядні організації. Роботи виконуються на основі двосторонніх договорів між AT і підрядником, що укладаються з урахуванням попередньої оцін-ки обґрунтованості ресурсних потреб, заявлених підрядником, і повноти забезпечення їх з боку AT асигнуваннями. Державний захист фінансово-економічної діяльності підприємства Держава підтримує конкуренцію між підприємцями, бореться з недобросовісною конкуренцією, зі зловживанням монополь-ним становищем окремих великих фірм на ринку, з дискримінацією суб'єктів господарювання, захищає право на інтелектуальну власність та права споживачів тощо. Монопольним вважається становище виробника, частка якого на ринку товару перевищує 35 %. Монопольним вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше, ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 %. Зловживанням монопольним становищем на ринку насам-перед визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які б неможливо було встано-вити за умов значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих причин; 3) обумовлення укладання угод взят-тям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим виробникам чи споживачам; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання; 7) створення перешкод доступу на ринок чи виходу з нього іншим суб'єктам господарювання тощо. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. У разі, якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень, але якщо згоду на це дасть відповідний суд. За інших порушень законодавства про захист економічної кон-куренції Антимонопольний комітет може накладати штрафи (до 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). З кожним роком поліпшується ситуація з рекламою, яку держава взяла під особливий контроль. Внесено суттєві зміни до законодавства про рекламу (див. докладніше про це Закон Украї-ни "Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" від 11 липня 2003 р. № 1121-ГУ). Цим законом забороняється недобросовісна реклама, а порівняльна реклама ставиться під жор-сткий контроль держави. Основними державними органами, які контролюють ситуацію на рекламному ринку України, є: Антимонопольний комітет, Національна рада України з питань те-лебачення і радіомовлення, центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ці органи мо-жуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу (як рекламодавці, так і виробники рек-лами), несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Державне втручання контролюючих органів у діяльність підприємницьких структур суттєво обмежив Указ Президента України "Про деякі заходи з врегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Відповідно до нього дозволяється не частіше, ніж раз на рік, проводити планову ви-їзну перевірку підприємства. У свою чергу, позапланова перевірка проводиться лише за певних обставин, серед яких: підприємство вчасно не подало документи обов'язкової звітності; під час зустрічної перевірки виявлено, що підприємство порушило певні норми законів; підприємство реорганізовується або ліквідується тощо. Планову виїзну перевірку всі контрольні органи мають проводити одночасно в той день, який визначить ДПАУ, а термін такої перевірки не повинен (для більшості підприємств) перевищувати 30 робочих днів. Особливістю діяльності податкових структур є те, що, крім планових та позапланових перевірок, вони можуть здійснюва-ти й оперативні перевірки підприємств сфери послуг, громадського харчування, торгівлі. Під час цієї перевірки інспектори можуть обстежувати крім виробничих приміщень також складські та торговельні приміщення. Водночас податковий інспектор, який прийшов на перевірку, зобов'язаний зареєструватися в журналі реєстрації перевірок і подати керівникові фірми посвідчення на перевірку, яке е дійсним тільки на час перевірки (керівник фірми має право перетелефонувати у відповідну податкову організацію, яка дала дозвіл на перевірку). У ДПАУ створено спеціальний підрозділ — державну податкову міліцію, головною функцією якої е контроль за дотриман-ням податкового законодавства. Крім того, вона може займатися оперативно-розшуковою діяльністю, кримінально-процесуальною діяльністю тощо. її діяльність регулюється Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ та Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. № 565-ХП. Податкові органи, насамперед податкова міліція, мають право вилучити певні документи фірми, якщо остання приховує доходи від оподаткування. Але вилучати документи можна тільки на підставі вмотивованої постанови відповідного органу державної податкової служби. Водночас не дозволяється вилучати документи, що становлять державну і комерційну таємницю. Податківці мають право вилучити тільки ті документи, які свідчать про фінансово-господарську діяльність підприємства, їм заборонено робити будь-які позначки та написи на вилучених на підприємстві документах. Перед вилученням документів податківець подає керівникові фірми постанову про вилучення документів. З оригіналів вилучених документів він знімає копії у присутності представника фірми, які передаються (завірені в установленому порядку) керівникові чи представникові фірми. Факт вилучення документів протоколюється, а одна з копій вручається посадовій особі підприємства (на випадок розгляду справи у суді). Крім названих прав і обов'язків, податкові органи можуть зупинити банківські операції будь-якої підприємницької структури, якщо вона порушує податкове законодавство і не виконує відповідних застережень і приписів податкових структур. Передусім банківський рахунок може бути закрито у разі недотримання процедурних вимог (недопущення посадових осіб податкових органів до обстеження обладнання, ЕККА, комп'ютерних систем, які застосовуються для розрахунків зі споживачами за готівку; неподання до податкових органів звітних документів; неподання до податкових органів свідоцтв про державну реєст-рацію, ліцензій, патентів, інших дозвільних документів), за порушення правил податкового обліку, за порушення правил реєстрації, а також за неплатоспроможність перед державою. Всі ці дії здійснюються ДПАУ на основі Положення про зупинення операцій платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах (документ затверджено в наказі ДПАУ від 23 квітня 1998 р. № 191), інших законодавчих і нормативних актів. У випадках вимагання хабарів або інших неправомірних дій податківців, підприємці можуть звернутися в управління по боротьбі з корупцією ДПАУ в Києві або області за телефонами "довіри". В Україні спостерігається таке негативне явище, як фіктив-не банкрутство. Одна з причин цього — бажання керівників уникнути відповідальності за неефективне господарювання. А керівництво деяких підприємств спеціально доводить їх до банкрутства, щоб потім через підставних осіб викупити за безцінь, оскільки майно підприємства-банкрута продається дуже деше-во (щоб швидше розпродати, інколи за 5—10 % вартості). Відповідно, у Кримінальному кодексі (ст. 218)передбачена криміналь-на відповідальність за подібні дії. Завідомо неправдива офіцій-на заява громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, службової особи суб'єкта господарської діяльності, а також громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, караються штрафом від 750 до 2000 неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. У разі навмисного доведення до банкрутства (а так періодично діють деякі великі фірми стосовно малого бізнесу, а також деякі українські співвітчизники стосовно партнерів-іноземців у спільних підприємствах) також є кримінальна відпо-відальність. Згідно зі ст. 219 Кримінального кодексу, доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарювання дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Водночас умисне приховування громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом надання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторам, згідно зі ст. 220 Кримінального кодексу карається штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років із позбав-ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Законом караються і незаконні дії керівників чи засновників підприємства-банкрута (ст. 221 Кримінального кодексу). Згідно з цією статтею, умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи зни-щення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службо-вою особою суб'єкта господарювання у разі банкрутства і завда-ли великої матеріальної шкоди, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Укладаючи зовнішньоторговельні контракти, керівники українських підприємств мають звертати увагу на організаційну форму іноземного підприємства, оскільки від неї залежить форма відповідальності цього підприємства. Як в Україні, так і за кордоном, найменшу відповідальність несуть товариства з обмеженою відповідальністю: в США це Close Limited Liability Company (скорочено Close CoXtd); у Великій Британії — Private Limited Liability Company (скорочено Ltd); у Німеччині — Gesellschaft mitbeschran —Kter Haftung (скорочено—G.m.b.h). Водночас із погляду надійності найкраще вибирати як партне-ра акціонерне товариство. Законодавство більшості країн світу передбачає для них обов'язкову публікацію звітності, включаючи річний звіт, баланс, рахунок прибутків і збитків. Крім того, результати діяльності акціонерних компаній щорічно перевіря-ють ревізори (хоч іноді такі вимоги накладають на акціонерні товариства тільки за певних обставин). У США акціонерному товариству відповідає поняття корпорації — Corporation (ско-рочено Corp); у Великій Британії — Jiont Stock, а також компа-нія з обмеженою відповідальністю — Publik Limited Liability Company (скорочено PLS); у Німеччині —Aktien-gesellshalt. Значні проблеми в українських підприємців можуть виник-нути у відносинах із відокремленими підрозділами іноземних компаній, до яких належать представництва і філії. Вони не зав-жди наділені правом самостійної участі в арбітражі. Українські господарські суди не мають права приймати до розгляду позови до відповідачів, які не зареєстровані в Україні, крім випадків, урегульованих міжнародними угодами. Знаючи це, деякі іно-земці (та й українці) інколи реєструють фірму за межами Украї-ни, а потім відкривають у нашій країні філії, за допомогою яких обдурюють українських підприємців. У цілому, щоб не потрапи-ти в подібні ситуації, українським підприємцям необхідно зна-ти процедури та комерційне право іноземних держав, із фірма-ми яких вони хочуть мати справи. Питання приватизації регулюються різними кодексами Украї-ни, в тому числі Кримінальним. Так, згідно зі ст. 233 цього ко-дексу, приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передба-чений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Подібні діяння, якщо вони призвели до незаконної прива-тизації майна державної чи комунальної власності у великих роз-мірах або вчинені групою осіб за попередньою змовою, карають-ся позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. Правда, треба підкреслити, що історія незалежної України прикладів подібного покарання май-же не знає. Учасники приватизаційного процесу можуть бути покарані й за незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234). Відповідно до неї продаж або інша незаконна передача привати-заційних паперів особою, яка не є власником цих документів, їх купівля або розміщення та інші операції з приватизаційними до-кументами без належного дозволу, караються штрафом від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або ви-правними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. Ті самі дії, вчинені повторно, або особою, ра-ніше судимою за один зі злочинів, пов'язаних із приватизацією, або організованою групою, або з використанням службового ста-новища, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Викрадення приватизаційних паперів карається позбав-ленням волі на строк від трьох до семи років. Сучасні загрози фінансово-економічній безпеці підприємств та шляхи їх зменшення Серед новітніх загроз для фінансово-економічної безпеки підприємства експерти називають такі явища, як гринмейл, рейдерство, кардерство (кардеринг), конкурентну розвідку. Гринмейл. Іноземне слово "гринмейл" давно стало повноправ-ним економічним терміном. Довідники з ринкової економіки трактують його в такий спосіб: гринмейл (greenmail) — корпо-ративний шантаж шляхом скуповування значного числа акцій певної компанії з пропозицією продати їх за умови, що інші ком-панії підписують угоду про невтручання. Схема класичного корпоративного шантажу припускає, що структура, яка атакує, купує на фондовому ринку невеликий пакет акцій процвітаючої компанії. Потім настає черга скарг у контролюючі та правоохоронні органи, а також судових позовів із будь-якого приводу. Кінцевою метою є або отримання відступ-них за відмову від претензій, або продаж свого пакета акцій за завищеною ціною. На пострадянському просторі, особливо в Росії, гринмейл є дуже популярним способом ведення справ. Як пишуть російські засоби масової інформації, у наших сусідів класичний гринмейлер — це інвестиційні компанії, що здійснюють свій бізнес у рамках проектів із недружнього поглинання. Такі компанії ко-ристуються послугами не лише високопрофесійних юристів та економістів, а й фахівців, що працюють на межі права, психо-логії, економіки. У поле зору гринмейлерів потрапляють переважно сучасні компанії, що динамічно розвиваються. Внаслідок "атаки грин-мейлерів" підприємства лихоманить, виробничі й фінансові по-казники повзуть униз, під загрозою опиняються тисячі робочих місць, втрачаються замовники. В Україні практично не було гучних випадків використання технологій гринмейлу в чисто-му вигляді. Точніше донедавна гринмейл по-українському перед-бачав участь дрібних міноритарних акціонерів, зазвичай фізич-них осіб, у корпоративних конфліктах як "солдатів". У цьому разі позови, подані власником кількох акцій, ніби випадково збігалися з інтересами окремих фінансово-промислових груп. Проте й в Україні з'явився гринмейл у його класичному ви-гляді. Так, 11 серпня 2006 р. Господарський суд Києва прийняв ухвалу, що забороняє ДКЦПФР реєструвати додатковий випуск акцій Харцизького трубного заводу (ХТЗ) за позовом компанії "Renaissance Securities (Cyprus) Ltd'. Залучені кошти (20 млн. дол.) ХТЗ планував спрямувати на будівництво нової лінії з ви-робництва одношовних труб діаметром 711—1420 мм. Проте тепер унаслідок судового розгляду, ініційованого міноритарним акціонером заводу, на думку керівництва ВАТ "ХТЗ", реаліза-цію інвестиційної програми поставлено під загрозу. Рейдерство. До прогнозів щодо майбутнього перерозподілу власності в Україні свого часу мало хто прислухався. І багато хто помилився. Усе більшого поширення набуває так зване рей-дерство — недружнє поглинання. Список потерпілих відкрили київські підприємства НВЛ "Са-турн", "Київський судноремонтний-суднобудівельяий завод", "Укрспецавтоматика" та універмаг "Жовтневий". Звичайно, ро-бота на них не припинилася. На Київському суднобудівельному заводі, наприклад, як розповів у ЗМІ його екс-керівник, рейдери активно використовують напрацювання колишніх власників, але суден, за його словами, будувати не вміють: затримують здачу чергового проекту на кілька місяців. Проте великих збитків че-рез це не зазнають. Із російського досвіду відомо, що кампанія із захоплення підприємства коштує мільйони, а про її рента-бельність можна судити з того, що витрати на рейдерство пере-криваються отриманими доходами у межах від 500до 2000 разів. Недавно Фонд державного майна України на вимогу право-охоронних органів оголосив конкурс із відбору компанії для рет-роспективної оцінки вартості акцій черкаського ВАТ "Азот", придбаних у процесі приватизації. В цьому випадку реприватизацію (якщо розуміти її як повернення власності державі з по-дальшим перепродажем відповідно до ринкових правил) усе ж не йдеться. Зокрема на "Азоті" ситуацію оцінюють як цілеспря-мований тиск, що здійснюється на підприємство з метою зміни власників. Словом, діє елементарна, але добре продумана і гли-боко ешелонована рейдерська схема, запущена ще у 2003 р. Тоді за допомогою непрозорої вексельної схеми до складу ак-ціонерів "Азоту" було введено офшорні компанії "Pearlman Enterprises Corp" (Британські Віргінські острови) і "Vizalot Li(Багамські острови). Щоб отримати підприємство у непо-дільну власність їх не цікавили плани довготермінового розвит-ку і вони робили численні спроби перешкодити реалізації стра-тегічних програм "Азоту". Одним із напрямів діяльності "нових" акціонерів можна вва-жати обструкцію додаткових емісій акцій. Міноритарії з офшорів у жодному разі не погоджувалися купувати акції "Азо-ту" за гроші, як це зробили мажоритарні акціонери, і всіляко, включаючи судові процеси і дорогі PR-кампанії, блокували збільшення статутного фонду підприємства. Адже зрозуміло, що статутний фонд — це джерело фінансування довготривалих інвестиційних програм із розвитку виробництва. І, звичайно, нарощування статутного фонду жодною мірою не суперечить чинному законодавству. Саме тому Апеляційний господарський суд м. Києва в червні 2006 р. підтвердив законність усіх додат-кових емісій, які проводилися на "Азоті" в 2004—2005 р. Не зумівши довести обґрунтованість своїх претензій у суді, "Pearlman Enterprises Corp Limited", що володіє у сукупності не більше ніж 2 % акцій підприємства, ініціювала черговий виток кампанії з дестабілізації роботи "Азоту", намагаючись заляка-ти менеджмент, акціонерів і, головне, інвесторів привидом реприватизащї. Насправді йдеться про рейдерський тиск, спря-мований на те, щоб змусити компанію викупити в острівних офшорів належні їм акції за відверто завищеною вартістю. Й у столиці, й у провінції рейдерські схеми мають однакові кольорові градації. За "білих* схем нові власники консолідують у своїх руках контрольний пакет акцій. "Сірі" підходять до си-туацій, коли діяльність підприємства "зависає" на грані банк-рутства і для володіння ним достатньо знайти шпаринку в зако-нодавстві. "Чорне" рейдерство пов'язане з кримінальними зло-чинами — фальсифікацією документів, підробкою підписів, шантажем, погрозами і навіть убивствами. У результаті масових атак рейдерів наша держава стрімки-ми темпами втрачає контроль не тільки над кращими своїми підприємствами, що є основою технологічної матриці українсь-кої нації, а й цілими секторами власної економіки. За оцінками деяких експертів, тільки за останні кілька років у законних власників в Україні було відібрано більше 2000 підприємств! Вітчизняний ринок рейдерських "послуг" щороку зростає на З млрд. дол. США. Особливо тривожить те, що ці справді астро-номічні цифри продовжують збільшуватися, переростаючи в цілком реальну загрозу для молодої Української держави. Чітка позиція та особисте втручання перших чільників дер-жави, які в кожному конкретному випадку в "ручному" режимі намагаються протидіяти цьому лиху, певною мірою стримують апетити піратів. Скажімо, відповідні доручення президента та прем'єр-міністра центральним органам влади, взяття таких справ під особистий контроль, оперативне реагування з боку Ради національної безпеки та оборони України вберегли від руй-нування цілу низку кращих, знакових для нашої держави під-приємств, у тому числі АСК "Укррічфлот" (10 тис. робочих місць, 70 тис. акціонерів, ділові партнери в 40 країнах світу), ВАТ "Київ-метробуд" (4 тис. робочих місць, найдешевше у світі метробуду-вання), ВАТ НВІЇ "Сатурн" (3 тис. робочих місць, унікальні космічні технології, якими володіють лише вісім найрозвине-ніших країн світу, одне з найтехнологічніших підприємств ВПК, задіяне у випуску всесвітньо відомого оборонного комплексу "Кольчуга"). Однак представники широкого загалу промисловців та під-приємців змушені констатувати, що надійної, добре відлаго-дженої державної системи протидії рейдерству, цьому анти-українському по суті явищу, досі немає. Фахівці наголошують, що відвертий тиск на власників істотних майнових та технологіч-них активів держави тільки посилюється. Це означає, що рейде-ри цілеспрямовано розхитують один із наріжних каменів україн-ської державності — інститут власності. Привертає увагу їх "ро-бочий" інструментарій. Сьогодні вони воюють із конкретними власниками, вітчизняною економікою і державним бюджетом за допомогою відвертих фабрикацій, підробок, підписів, "ареш-тів" мільярдних активів на забезпечення копійчаних позовів, незаконних обшуків, різноманітних "заборон" проводити за-гальні збори акціонерів, "скасувань" рішень загальних зборів акціонерів, "перерозподілів" акцій підприємства на користь за-цікавлених осіб, "формування" паралельних списків акціоне-рів, штурмів центральних офісів підприємств, до яких дуже часто залучаються відверто кримінальні елементи, "змін" керів-ництва тієї чи іншої компанії тощо. Спроби промисловців та підприємців об'єднати свої зусилля в боротьбі з рейдерством і рейдерами під патронатом УСПП по-казали, що судові ухвали з рейдерським забарвленням, які прак-тично всі згодом були скасовані, приймалися обмеженою кіль-кістю одних і тих самих судів, одними і тими само суддями. Щодо вже захоплених підприємств, то рейдери або негайно перепродують їх, щоб утворити так званого добросовісного по-купця і замести сліди, або відразу здають у металобрухт на за-мовлення іноземних конкурентів, або переводять у "тіньовий" сектор економіки, а пульти управління виробництвом виводять за межі держави, в "офшори" тощо. На жаль, і таких прикладів теж більш ніж досить. Сьогодні рейдери дедалі агресивніше воюють із позитивним міжнародним іміджем України як інвестиційно привабливої держави. Адже іноземні компанії найретельнішим чином відстежують рейдерські "нальоти", передають відповідну інформацію своїм підприємницьким структурам на всіх континентах і од-нозначно не рекомендують вкладати гроші в Україну. А отже, всі зусилля нашого уряду та парламенту, спрямовані на залу-чення солідних портфельних інвестицій, рейдери зводять на-нівець. Сьогодні потрібно вживати негайні заходи, спрямовані на боротьбу з рейдерством, у тому числі й ті, що пропонуються УСПП: § зініціювати проведення в парламенті повноформатних слу-хань із питань протидії рейдерам із найширшим залученням представників ділових кіл держави; § запропонувати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України розглянути можливість посилення дисциплінарної відповідальності суддів за прийняття рішень у сфері корпора-тивних відносин із порушенням вимог чинного законодавства; § ініціювати прискорення доопрацювання та прийняття нормативно-правової бази у сфері корпоративних відносин (зокрема Закону України "Про акціонерні товариства"); § створити при Кабінеті Міністрів робочу групу за участю представників зацікавлених відомств, у тому числі силових, ДКЦПФР, Антимонопольного комітету, Міністерства промис-лової політики тощо, яка б займалася постійним моніторингом проявів рейдерства у державі та ініціювала внесення відповід-них змін та доповнень до чинного законодавства; § організувати в структурах правоохоронних органів, у тому числі прокуратури, МВС, СБУ, їхніх центральних апаратах і до рівня областей спеціальні підрозділи боротьби з рейдерством, налагодивши чіткий внутрішній контроль, щоб вони з часом не перетворилися на корумповані філії рейдерських команд; § ініціювати рішення пленуму Верховного Суду України про заборону судам першої інстанції: а) об'єднувати в одне провадження вимоги, які, відповідно до ст. 16 ЦПК України, підлягають розгляду в різних провадженнях; б) виносити ухвали про забезпечення позову, які:— забороняють проведення зборів акціонерних товариств; - забороняють участь будь-яких акціонерів у зборах акціо-нерів; - забороняють проведення підготовчих дій, у тому числі щодо ведення реєстру емітента та реєстру AT; - зобов'язують будь-кого, крім емітента, проводити збори акціонерів, виконувати обов'язки членів правління, членів наглядової ради, членів ревізійної комісії та ін.; - зобов'язують проводити будь-які дії чинних членів правління, наглядових рад та ревізійних комісій AT, а також керівників цих органів для зміни діяльності товариства, зміни кор-поративних прав, зміни реєстратора тощо; - приймають рішення про передачу акцій одного акціонера іншому, як фізичній, так і юридичній особі; - обмежують емітента та реєстратора емітента в діях, спря-мованих на внесення змін до реєстру з володіння акціями, якщо ці дії не є діями з акціями конкретного позивача (100 акцій міноритарного акціонера можуть блокувати тільки рух 100 акцій); в) виносити ухвалу про забезпечення позову, що перевищують майнові права позивача (скажімо, якщо майнові вимоги позивача оцінюються в 100 акцій товариства номінальною вартістю 0,25 грн., то ухвала повинна забезпечувати захист прав на суму 100 акцій адекватних 25 грн.); г) заборонити майнове забезпечення немайнових позовів. Кардерство. Масові безготівкові розрахунки за допомогою платіжних карток, які намагається налагодити уряд, безсумнів-но, корисна і навіть вигідна операція, як для населення, так і для держави. Однак і вони мають негативний бік, не враховува-ти який банкам просто небезпечно. Передусім це стосується кар-дерства. Кардерство — діяльність споріднена з фальшуванням грошей, адже в обох випадках підробляють засоби платежу. Істотна відмінність полягає в тому, що грошові знаки випускає держава, а у кредитної картки емітентом є, як правило, акціонерний комерційний банк. Звідси й різна реакція правоохоронних органів, і різна міра покарання, передбачена чинним законодавством. До речі, до 2001 р. у законодавчому полі не було поняття такого виду злочину, тому всі прорахунки у боротьбі з кардерством прийнято було списувати на недосконалість правової бази. Зате тепер, відповідно до ст. 200 Кримінального кодексу 2001 p., за підробку платіжних карток, їхнє використання чи збут, а також зберігання, перевезення і пересилання передбачене покарання від 8500 грн. штрафу до п'яти років позбавлення волі. Причому дія цієї статті поширюється лише на ті випадки, коли підробка карток не пов'язана з розкраданням грошей. Спеціалісти в галузі банківської безпеки вважають, що у 85 % випадків секретну інформацію викрадають самі банківські службовці, які мають до неї доступ у межах своєї службової діяльності. Решту 15 % становлять випадки, коли зв'язок між ними і затриманими кардерами встановити не вдалося, — прос-тіше кажучи, зловмисники не викрили свою людину в банку, і довелося повірити їм на слово, що нібито інформацію для них діставали невідомі хакери, з якими вони спілкувалися через електронну пошту. За підрахунками фахівців, щорічні збитки у світовій еко-номіці від "дій" кардерів наближаються до 100 млрд. дол, США і з кожним роком зростають. Більш за все страждають, звичай-но, Північна Америка і Західна Європа, але Україна також не стоїть збоку. Виконавчий директор Національного банку Украї-ни з питань платіжних систем нещодавно повідомив, що не володіє інформацією про збитки, заподіяні нашій країні цими злочинцями. Однак відомо, що протягом останніх років у нас було викрито декілька таких організованих злочинних співтова-риств. Два найбільші з них — це одеське угруповання, яке займалося розкраданням грошей "Сіті-банку", і міжнародна злочинна організація "Кардерпланета", кримінальну справу якої розглядав Солом'янський районний суд Києва. За даними МВС, члени останньої протягом 2000—2004 р. виготовили не менше 1333 підроблених кредитних карток, які потім використали у 23 країнах світу, викравши таким чином 3,6 млн. дол. США, що належали міжнародним платіжним системам "Віза", "Мастеркард" і "Америкен експрес". НБУ вважає дуже дійовим засобом боротьби з кардерством упровадження високозахищених технологій, наприклад, перехід на чип-карти, де магнітну смужку, яку можна виготовити з обрізка відеострічки, замінить чип-модуль, підробити який значно важче. У Франції, після повсюдного впровадження чип-карт, кількість шахрайств знизилася втричі. Єдиною проблемою тут може стати технічне переоснащення банкоматів, але і її можна вирішити. Вже з'явилися так звані дуальні карти, на яких одночасно розміщено і магнітні смуги, і чип-модулі, проте це не стало панацеєю, адже комп'ютерні системи захисту частіше за все зла-мують ті ж люди, які їх створюють, тобто самі програмісти. Саме тому головне завдання служби безпеки будь-якого бан-ку полягає не в тому, щоб разом із міліцією ловити кардерів після того, як інформація про рахунки клієнтів була вкрадена, а в тому, щоб постійно стежити за своїми ж службовцями і не допустити крадіжок. Робота з таємними даними має бути побудована так, щоб кожен працівник мав доступ до неповної інфор-мації і не володів нею в повному обсязі. Наприклад, один заносить до комп'ютерної бази лише анкетні дані клієнта, інший — дампи, третій — коди. І тоді витік інформації на одній із дільниць не призведе до катастрофічних наслідків. За словами директора департаменту роздрібних продуктів банку "Надра", в Україні карткові злодії часто "скачують" інформацію в банкоматах. Періодично це відбувається при передачі даних грошового трафіку (багато банків сьогодні його зашифровують, однак зловити зловмисників на місці злочину поки не вдалося). Нерідко по Інтернету власник картки отримує ніби від імені банку повідомлення про якісь нові продукти та прохання підтвердити дані, й відповідно, повідомляє конфіденційну інформацію, що потім і використовується "зломниками". Іноді комп'ютерним шахрайством займається й персонал магазинів, які приймають картки як платіжний засіб. Експерти говорять, що сьогодні популярність такого виду "заробітку" падає, але це не свідчить, що вона впала до нуля. Разом із тим банки в будь-якому випадку намагаються максимально захистити своїх клієнтів і повністю відшкодовують їм суми, викрадені шахраями з рахунків. Щоправда, випадки успішного шахрайства трапляються дуже рідко. У банках створено спеціальні підрозділи, що цілодобово співпрацюють із правоохоронними органами, а також встановлено систему лімітів (щоб за один раз не можна було зняти з ра-хунку більше певної суми. Встановлено кілька видів таких лімітів. За бажання клієнт узагалі може відмовитися від такого обмеження. Але в такому випадку вся відповідальність за безпеку рахунку покладається виключно на нього. Багато банків намагаються максимально вберегти свої банкомати від розбійних нападів сучасними засобами електронного захисту й шифруванням картки. Щоправда, на такий рівень вийшли ще не всі, що залишає можливість для витоку інформації за картками. Тому порада експертів власникові карток така: 1—2 рази на місяць змінювати з метою безпеки свій пін-код. Ця процедура нескладна. Зміна пін-коду захистить власника картки від того, що його гроші "спишуть". Доречною буде й послуга, що надається банками, із SMS-банкінгу (доставлення інформації про здійснення операції на мо-більний телефон). Користуючись цією послугою, клієнт отри-мує інформацію про зняття грошей із рахунку вже через хвили-ну після завершення операції. Якщо повідомлення не дійшло, а господар картки грошей не знімав, отже, потрібно негайно за-носити картку у стоп-список. Проте, за словами віце-президента банку "Надра" О. Кирієн-ко, всі названі запобіжні засоби — це не більше ніж повторний захист банківських ризиків. "Ми вже давно застрахували всі наші картки, — говорить вона, — і навіть якщо є якийсь витік інформації й щось прочитано, то клієнт отримує відшкодуван-ня в повному обсязі за винятком невеликої суми та нову картку. Цих збитків зазнає вже не банк, а страхова компанія". Конкурентна розвідка і конкурентна боротьба. Агресивний переділ власності, який спостерігається сьогодні в українській економіці, спровокував зростання попиту на фахівців із конкурентної боротьби. Ця професія для нашої країни поки що нова, проте її представники працюють у штаті практично всіх великих компаній. Вони зобов'язані знати все про конкурентів, від фінансових планів до хобі менеджерів. Вони також організову-ють заходи із захисту тієї чи іншої компанії від провокацій і ворожого поглинання. Але не треба плутати фахівців із конкурент-ної розвідки зі шпигунами, оскільки вони займаються своєю справою цілком легально. Найбільший обсяг роботи для фахівця з конкурентної розвідки — це розробка сценаріїв і планів як захоплення влади у великих акціонерних товариствах, так і навпаки, захисту від цих дій. Це головна потреба ринку, її диктує передусім проста істина: сьогодні різко зросла конкуренція, ринки поділено і їхній переділ відбувається дуже складно. У країні з'являються іноземні компанії, які поводяться так само агресивно, як і українські. Український великий бізнес також дуже широко використо-вує конкурентну розвідку. Розвідку використовували вже давно, просто нині приходить розуміння, що потрібно створювати спеціальні внутрішні структури, які займатимуться тільки цією роботою. Як тільки в Україні почали ділити власність, стало зрозуміло, що ефек-тивно і дешево отримували її тільки ті, хто володів відповідною інформацією і ресурсом. Коли вже все поділили, розпочався етап перерозподілу, коли саме і виник серйозний попит на названих фахівців. Одночасно на ринок вийшли іноземні компанії, для яких така діяльність є нормою. У нас ще іноді зустрічається скептична думка бізнесменів щодо конкурентної розвідки. Але західні компанії вже "навчили" багатьох наших керівників, що без цього стабільно працювати не можна. Раніше українські бізнесмени говорили: навіщо мені розвідка та розробка сценаріїв лобіювання, якщо я можу дати хабара і все отримати. Західні компанії показали, що не все так просто, тому що не завжди все вирішують гроші. Вирішує той, хто вчасно отримує інформацію та її використовує. Конкурентна розвідка і промислове шпигунство — різні речі. Конкурентна розвідка обмежується аналізом відкритої інформації. За неї не можна притягнути до відповідальності. Хоча дуже легко перейти межу дозволеного і розпочати нелегальне збирання інформації. У деяких випадках це дуже спокусливо. Але так працювати невигідно і протизаконно. Бюро кредитних історій. Для зменшення фінансових загроз у діяльності підприємств їх керівництву доцільно використову-вати дані, що надають бюро кредитних історій, які вже створюються в Україні. Передусім їх інформація потрібна для банківських структур, що дасть їм змогу контролювати діяльність нечесних позичальників. Ще у 2000 р. почалася дискусія щодо закону про бюро кредитних історій. Закон "Про організацію формування та обігу кредитних історій" був прийнятий в Україні в червні 2005 р., а набрав чинності з початку 2006 р. Важливість такого закону відчули насамперед банки, і частина з них об'єдна-лася в проект так званого першого всеукраїнського бюро кредит-них історій, або, як його інакше називають, проект Асоціації українських банків. Кредитне бюро — це структура, до якої має бути максимальна довіра; в ній має забезпечуватися збереження інформації у разі її передачі та навіть за зберігання в бюро; бюро повинне мати серйозну можливість для зберігання архіву інформації (до 10 ро-ків), для чого необхідне відповідне складне програмне забезпечення, що дає змогу працювати в режимі онлайн для ефектив-ного надання клієнту скорингу; мають бути чітко прописані внутрішні процедури роботи для всього колективу, що передбачають збереження таємниці, а також забезпечені оперативність й ефективність роботи, щоб не було затримки з поданням інформації. Якщо всього цього вдасться досягти, тоді таке бюро ма-тиме конкретні переваги. Раз на рік будь-яка фізична особа має право звернутися в бюро в будь-якому форматі — по телефону, електронній пошті тощо, що буде прописане у зовнішніх інструкціях, які бюро розповсюджує, — із запитом про передачу їй на руки її кредитної історії. Щоб людина могла ознайомитися з нею, щось додати чи проаналізувати, чи немає там неправдивої інформації. Якщо така інформація є, вона робить заявку в бюро, вказуючи на пункти, які вважає неправдивими. Бюро робить так звану червону мітку на цьому звіті, яка означає, що його перевіряють, робить запити в усі банки, які подали цю інформацію, і, якщо вона справді несправедлива, частина звіту змінюється. Згідно із законом, кредитні бюро мають право запитувати одне в одного інформацію (цей запит платний), що дасть мож-ливість не монополізувати інформації. Стосовно корпоративного об'єднання, то все залежить від розвитку ринку та рішення акціонерів. Це складне питання, оскільки працюватиме, як припускаються експерти, різне програмне забезпечення, а це найголовніша проблема. Тому, швидше за все, буде можливість обміну інформацією. Кожне бюро в середньому займатиме 20— 30 % ринку кредитних звітів, щоб нормально працювати в тому або іншому сегменті. Росіяни створюють таке бюро в кожному регіоні, оскільки там діють свої банківські асоціації. Інформа-ція — тонка річ, тому монополізуватися, підвищувати ціни, якось закриватися буде помилкою. Механізм кредитного бюро спеціально створюється як інфраструктура, що допомагає розвитку фінансового ринку, стабілізує банківську систему України. Згідно із Законом "Про організацію формування та обігу кре-дитних історій", бюро кредитних історій (БКІ) займається ви-ключно веденням кредитних історій і наданням послуг, пов'язаних з обробкою й аналізом інформації, що становить кредитну історію. БКІ надає користувачеві відповідну інформацію без права її передачі третім особам. Надання такої інформації користувачеві на умовах, визначених у законі й договорі між користувачем і БКІ, не вважатиметься порушенням банківської або комерційної таємниці. Кредитна історія містить таку інформацію; - паспортні дані, ідентифікаційний код, відомості про поточну трудову діяльність сімейний стан і кількість осіб, що перебувають на утриманні, інформацію про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; - відомості про грошові зобов'язання суб'єкта кредитної історії,* - публічну інформацію про суб'єкта кредитної історії (сукупність документованої або публічно оголошеної відкритої інформації про особу, що передбачає наявність у ній даних із державних реєстрів та інших баз даних (податкової, судової); - відомості про операції з кредитною історією (дата понов-лення, перелік і дати звернень до неї суб'єкта кредитної історії тощо). Закон забороняє збирати інформацію про національність, расове й етнічне походження; політичні погляди; релігійні та філософські переконання; стан здоров'я, членство в партіях та інших громадських організаціях. В українському законі реалізовано процесуальний підхід до достовірності звітів, що означає контроль і досить широкі пра-ва споживача: - суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інфор-мацією, що міститься в його кредитній історії; - на час перевірки бюро зобов'язане позначити заперечувану інформацію і перевірити її для підтвердження або зміни. Суб'єкт має право на коментар, обсягом не більш як сто слів, а бюро зобов'язане долучити цей коментар до його кредитної історії; - у разі якщо кредитор не відповів на запит бюро протягом 15 днів із моменту звернення до нього, бюро зобов'язане вилучити з кредитної історії суб'єкта інформацію, яка була заперечена, а також зняти відповідну позначку про статус "заперечено"; - про зміну інформації про суб'єкта, яка була заперечена або мала бути вилучена з кредитної історії, бюро зобов'язане повідомити суб'єкта кредитної історії, кредитора, а також усіх, хто звертався до кредитної історії цього суб'єкта протягом одного року; - суб'єкт кредитної історії має право подати скаргу до Міні-стерства юстиції або оскаржити в судовому порядку дії бюро чи користувача (кредитора), які порушують його права. Нещодавно в Україні зареєстроване (одним із перших) "Міжнародне бюро кредитних історій". Його засновники "Кре-дитінфоГруп ХФ" (Рейк'явік, Ісландія), Національна асоціація кредитних спілок України та фінансова група "ТАС". Ста-тутний фонд бюро — 5 млн. грн.. Акції розподілені рівними ча-стками серед засновників. Але їхній список може бути роз-ширений, причому внески приймають не стільки грошима, скільки кредитними історіями. Останнє не суперечить законо-давству. За кордоном банки можуть видавати кредит (залежно від об-сягу) за 15—20 хв, оскільки спроможні оцінити клієнта за пев-ними критеріями (системою скорингу). 25—30 параметрів да-ють єдиний бал. Але це спрощений варіант, який не забезпе-чує навіть 50—60-відсоткової гарантії від можливого дефолту, особливо в нашій країні, для якої характерні особлива мен-тальність і приховані доходи. Тому найефективніший ресурс для скорингу надає саме бюро кредитних історій, що володіє найбільшою базою даних. Масив їхньої інформації враховує багато чинників (роботу клієнта з банками, страховими ком-паніями, оплату комунальних послуг, послуг мобільних опе-раторів, інформацію з державних реєстрів про рухоме та неру-хоме майно, інформацію із судів, податкових органів). Інфор-мація збирається і в історичній ретроспективі. У результаті отримується бал, найбільш наближений до істини, тому в краї-нах, де працюють кредитні бюро, ризик неповернення кредитів знижується на 90 %. Дієвими особами кредитних історій є не лише фізичні особи, а й малі та середні підприємства, сільгосппідприємства, а також власники кредитних карток. На відміну від великих юридич-них осіб, у яких переважає корпоративна рейтингова оцінка, в цьому сегменті ринку провідну роль відіграє кредитне бюро. Підприємства малого та середнього бізнесу навіть за нинішньою технологією отримують кредити за досить складним варіантом. Звісна річ, вони починали бізнес із невеликими фінансовими ресурсами. Ця обставина позначається на оцінці ризиків, яку дають банківські працівники з огляду на суб'єктивні міркуван-ня. У результаті кредит можуть не видати. Багато що залежить від самого клієнта. Він повинен розумі-ти, що йому дуже вигідно, щоб банк мав інформацію про нього, сконцентровану в бюро кредитних історій. Вона дасть додатко-вий бал для отримання кредиту у зв'язку з відсутністю в бага-тьох банків тривіальних консервативних критеріїв, які мають використовуватися при оцінці можливості кредитування мало-го та середнього бізнесу. Література 1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст. — Л.: Каменяр, 2000. — 303 с. 2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368 с. 3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. — К.: Либідь, 2000. — 654 с. 4. Бляхман Л., Kpomoe М. Россия и Содружество Независимых Государств: уроки первого десятилетия // Рос. зкон. журн. — 2001.—№10. 5. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голо-ва) та ін. — К.: НДФІ, 2004. 6. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с. 7. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафоноватаін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с. 8. Василик ОД., Павлюк КЗ. Бюджетна система України: Підручник. — К.: ЦУЛ, 2004. — 544 с. 9. Василик ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с. 10. Волощук Г.О., Пасічник Ю.В., Пряму хіна Н.В. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2004, —184 с. 11. Гайдуцький А.П. Підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору шляхом розширення бюджетної підтримки // Фінанси України. — 2005. — № 10. — С. 111—115. 12. Герасимчук З.В., Вахович І.М., Камінська І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону. — Луцьк: Надстир'я, 2006. —220 с. 13. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. — К.: НДФІ, 2004. — 712 с. 14. Державні фінанси / За ред. Ю. Немеца і Г. Райта: Пер. З англ. — К.: Основи, 1998. — 306 с. 15. Державні фінанси в розвиткових країнах: Пер. з англ. — К.: К.І.С., 2006. — 400 с. 16. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.М. Новосад та ін. — К.: Кондор, 2003. —220 с. 17. Долішній М.Т. Фінансова політика і стабілізація еконо-міки України // Регіон, економіка. — 2000. — №3. — С. 45—52. 18. Евтух О.Т. Ипотека — механизм эффективного использования ресурсов. — Луцк: Волын. обл. тип., 2001. — 314 с
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 511 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: