Реферат на тему Проблеми формування фондового портфеля - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Проблеми формування фондового портфеля. РЕФЕРАТ на тему: Проблеми формування фондового портфеля План 1. Проблеми загального характеру 2. Взаємодія клієнтів та довірчих керуючих 3. Проблеми моделювання 4. Вибір моделей формування портфеля 5. Аналіз процесу формування та управління інвестиційним портфелем 6. Список літератури Проблеми загального характеру Український фондовий ринок характеризується певними рисами, що перешкоджають застосуванню принципів портфельного інвестування, що деякою мірою стримує інтерес суб'єктів ринку до формування індивідуальних фондових портфелів. Насамперед, слід зазначити неможливість ведення нормальних статистичних рядів з більшості фінансових інструментів, тобто відсутність історичної статистичної бази. З одного боку, відсутність такої бази призводить до неможливості застосування в сучасних умовах класичних західних методик, та й взагалі будь-яких суворо кількісних методів аналізу й прогнозування. З іншого боку, ринок державних цінних паперів інформаційно прозорий. Отже, учасники цього ринку мають усі можливості для застосування цілого спектра методик і технологій формування й керування портфелями облігацій. На жаль, поки що це не ввійшло в практику. Наступна проблема загального характеру — це проблема внутрішньої організації тих структур, які займаються портфельним менеджментом. Як показує досвід спілкування консультаційних фірм із клієнтами, особливо регіональними, навіть у багатьох досить великих банках дотепер не вирішена проблема поточного відстеження власного портфеля. У результаті постає питання довгострокового планування розвитку банку в цілому. Хоча не можна не відзначити, що останнім часом у багатьох банках створюються відділи й навіть керування портфельного інвестування, однак нормою життя це ще не стало і, в результаті, окремі підрозділи банків не усвідомлюють загальну концепцію, що призводить до небажання, а в ряді випадків — і до втрати можливості ефективно управляти як портфелем активів і пасивів банку, так і портфелем клієнта. Взаємодія клієнтів та довірчих керуючих Проблема вибору керівника в наш час вирішується на рівні особистих відносин. Склалася практика, коли інвестори вибирають собі довірчого керівника не за такими об'єктивними критеріями, як фінансова стабільність, ставлення до клієнта, наявність кваліфікованого персоналу тощо, а через знайомство, що найчастіше призводить до серйозних конфліктів і розчарувань. У той же час одержати достовірну інформацію для вибору керуючого важко. Це пояснюється як відсутністю централізованого джерела інформації про фінансові організації, що надає послуги з довірчого керування, так і відсутністю відомостей про подібні послуги в інформації загального характеру про банки, а також неуніфікованістю назв керівництв і відділів банків, що виконують такі функції. Навіть якщо банк або фінансова компанія декларують, що займаються цим видом діяльності, одержати в них вичерпну інформацію, необхідну для ухвалення рішення про інвестування, важко. Зразковим орієнтиром могли б служити типові форми договорів і схеми розподілу прибутку, однак норми договірних взаємин на ринку поки ще не вироблені, існуючі форми договорів і умови, що обумовлені ними, значно відрізняються один від одного. Назви договорів, що укладають, зазвичай містять такі поняття як "траст" або "довірче товариство". Проте часто банки й інші фінансові організації задовольняються брокерськими операціями. Договори, що укладають фактично на брокерське обслуговування, містять у собі сторонні блоки про поділ прибутку тощо. Серйозна проблема існує й у тому, що, як правило, на акції та ф'ючерси складається кілька окремих договорів. Безумовно, такий підхід вигідний керуючим (тим більше, якщо не налагоджений внутрішній облік з рахунків клієнта), але в інвестора в цьому випадку виникають проблеми оцінки дій керуючого комплексно. Найбільш грамотні й чесні керівники укладають із клієнтом генеральний договір, що спричиняє загальний характер взаємодії й систему оцінки дій з керування. Таким договором може бути договір на консультаційне обслуговування із гнучкою системою винагороди. У наш час гостро постала проблема прозорості дій керівників і їхня низька відповідальність перед клієнтами. Практика показує, що існує певна тенденція (особливо серед небанківських довірчих керівників), коли чіткий поділ власних коштів керівника й коштів клієнтів не проводиться, а ведеться синтетичний облік водночас декількох портфелів, угруповання договорів і платежів здійснюється не за приналежністю операції до портфеля того чи іншого клієнта, а за типом активу. Дивно, але хоча це, в першу чергу, відповідає їхнім інтересам, клієнти дуже рідко вимагають від керівників твердих домовленостей щодо звітності. На наш погляд, якщо мова йде про траст у змісті довірчого керування, клієнт обов'язково повинен вимагати повної прозорості дій керуючого. На жаль, ситуація, коли керуючий, користуючись непрозорістю звітності, трактує статистичні дані на свою користь, дуже поширена. Незалежно від обраної юридичної схеми, взаємодія довірчого керуючого і його клієнта повинна складатися з кількох обов'язкових етапів:— спільної формалізації завдання клієнтом і довірчим керуючим;— попередної аналітичної роботи (рішення завдання прогнозу);— формування портфеля (рішення завдання оптимізації);— керування портфелем: коректування прогнозу й реструктуризація портфеля (рішення завдання прогнозу й оптимізації);— оцінки ефективності прогнозу й оптимізації, коректування стратегій (зворотний зв'язок). Рекомендації інвесторам: 1. Покладатися при виборі керуючих не тільки на особисті зв'язки. 2. Уважно вивчати пропоновані юридичні схеми й наполегливо відстоювати свої інтереси. 3. Уважно вивчати існуючі математичні моделі, обов'язково цікавитися, що знає їхній керуючий, чи вміє він будувати моделі складних схем взаємодії, чи розуміє складності тих моделей, які пропонує. Як показує практика, найбільш успішно діють керуючі, які використовують фундаментальний і технічний аналіз на комерційній основі. Рекомендації керуючим: 1. Не дотримуватися принципу "витягнути гроші за будь-яку ціну" — грамотних клієнтів стає все більше. 2. Ретельно проробляти математичні моделі й відслідковувати всі досягнення у цій галузі. 3. Налагодити внутрішній облік до того, як обсяг портфелів, що обслуговують, унеможливить коректний внутрішній за грішми і за активами. 4. Бути більш відкритими для потенційних клієнтів — це одна з головних умов успішного залучення клієнтів. 5. Не боятися труднощів у роботі з клієнтами з інших регіонів, навіть при відсутності широкої мережі кореспондентських відносин. Проблеми моделювання Великий блок проблем пов'язаний із процесом математичного моделювання й керування портфелями цінних паперів. Портфель фінансових активів — це складний фінансовий об'єкт, що має власну теоретичну базу. Таким чином, при прогнозуванні постають проблеми моделювання й застосування математичного апарату, зокрема, статистичного. Зазвичай, у ряді випадків, коли можна говорити не про портфель, а про деякі елементи "портфельного підходу", вдається обійтися більш простими прийомами, але перед кожним, хто займається цією проблематикою, рано чи пізно постають серйозні розрахункові й дослідницькі завдання. До того ж універсального підходу до рішення всіх завдань, що виникають, не існує, специфіка конкретного випадку вимагає модифікації базових моделей. Тим, хто займається прогнозуванням, постійно доводиться вирішувати два завдання — завдання прогнозування розвитку ситуації й завдання оптимізації. Із цими завданнями зіштовхується практично кожен учасник фінансового ринку, а вдалий прогноз динаміки фінансових об'єктів — це "вищий пілотаж" аналітика. Можливі два рівні аналізу й прогнозу: на макрорівні й на мікрорівні, до того ж вони повинні взаємно доповнювати один одного. Для того чи іншого сектора ринку, що виходить на рівень достатньої чутливості до впливу макропараметрів, зробити макропрогноз розвитку ситуації набагато простіше, ніж вгадати кон'юнктурний стрибок, обумовлений випадковими явищами. Нині найбільш сильним інструментом прогнозування є макроаналіз у сполученні, природно, з портфельним підходом. Незалежно від рівня прогнозування й аналізу, для постановки завдання формування портфеля необхідно мати чіткий опис параметрів кожного інструменту фінансового ринку окремо й усього портфеля в цілому (тобто точне визначення таких понять, як прибутковість і надійність окремих видів фінансових активів, а також конкретна вказівка, як на підставі цих параметрів розраховувати прибутковість і надійність усього портфеля). Таким чином, потрібно дати визначення прибутковості й надійності, а також спрогнозувати їх динаміку на найближчу перспективу. При цьому можливі два підходи: 1. Евристичний — заснований на приблизному прогнозі динаміки кожного виду активів і аналізі структури портфеля. 2. Статистичний — заснований на побудові розподілу ймовірності прибутковості кожного інструменту окремо й усього портфеля в цілому. Другий підхід практично вирішує проблему прогнозування й формалізації понять ризику й прибутковості, однак ступінь реалістичності прогнозу та ймовірність помилки при складанні ймовірного розподілу перебувають у сильній залежності від статистичної повноти інформації, а також схильності ринку до впливу зміни макропараметрів. Вибір підходу дуже важливий, оскільки, якщо поняття прибутковості й дюрації окремих інструментів і всього портфеля ускладнень не викликають, то завдання формалізації ризиків (тобто оцінка надійності тих чи інших інструментів або груп інструментів) для кожного конкретного випадку унікальні. Однак, для клієнта важливіше мати чітку картину, де зміст поняття ризик пояснюється "на пальцях" такими фразами, як "ризик втратити вкладені кошти" або "ризик залишитися в боргах". Якщо дотримуватися статистичного підходу (це можливо, якщо ймовірність помилки при його застосуванні незначна), то розподіл ймовірності дасть можливість обчислити зазначені показники, використовуючи графік щільності ймовірності. Вибір моделей формування портфеля Після опису формальних параметрів портфеля і його складових необхідно описати всі можливі моделі формування портфеля, обумовлені вхідними параметрами, які задаються клієнтом і консультантом. Використовувані моделі можуть мати різні модифікації залежно від цілей замовника. Замовник може формувати як строковий, так і безстроковий портфель. Портфель може бути поповнюваним або відкритим, під поповненням портфеля розуміється можливість у рамках уже діючого договору збільшувати грошове значення портфеля за рахунок зовнішніх джерел. Відкритий портфель — це можливість у рамках діючого договору вилучати частину коштів з портфеля. Поповнення і відкриття можуть бути регулярними й нерегулярними. Поповнення портфеля регулярне, якщо є затверджений сторонами графік надходження додаткових коштів. Модифікації моделей можуть визначатися й обмеженнями, що задаються замовником на ризики. Доречно вводити також обмеження на ліквідність портфеля (воно вводиться на випадок виникнення в замовника неперед-бачуваної в договорі необхідності термінового розформування всього портфеля). Рівень ліквідності визначається кількістю днів, необхідних для повної конвертації всіх активів портфеля у кошти й їх переведення на рахунок клієнта. Наступний блок проблем пов'язаний безпосередньо з рішенням оптимізаційних задач. Необхідно визначитися з головним критерієм оптимізації в процедурі формування портфеля. Як правило, як цільові функції (критерії) можуть виступати лише прибутковість і ризик (або кілька видів ризиків), а всі інші параметри використовуються у вигляді обмежень. При формуванні портфеля можливі три основні формулювання завдання оптимізації: 1. Цільова функція — прибутковість (інше — в обмеженнях). 2. Цільова функція — надійність (інше — в обмеженнях). 8. Двомірна оптимізація за параметрами "надійність — прибутковість" з подальшим дослідженням оптимальних, за Парето, безлічі рішень. Рішення оптимізаційного завдання в останньому формулюванні дозволяє знайти не одну точку (оптимальну структуру портфеля), а безліч оптимальних точок на площині критеріїв, тобто оптимальну безліч Парето, і вже в цій безлічі вибрати критерій, найбільш важливий для конкретного випадку. Найчастіше буває, що невеликим зменшенням значення одного критерію можна пожертвувати заради значного збільшення значення іншого (при одномірній оптимізації такого роду можливості відсутні). Природно, що багатомірна оптимізація вимагає застосування більш складного математичного апарату, але проблема вибору математичних методів рішення оптимізаційних завдань — це окрема тема. Наступний рівень у модифікуванні базових моделей виникає при переході від статичних завдань (формування портфеля) до динамічного управління (керування портфелем). Можна допустити, що протягом заздалегідь обговореного проміжку часу (терміну дії договору) клієнт не може змінити інвестиційні пріоритети. Однак можливість уточнення прогнозу в ході реалізації завдання вносить у неї певний динамізм. Крім того, термін остаточних розрахунків може бути однозначно не визначений, тоді з позицій статистичного підходу ми маємо справу з випадковим процесом. Аналіз процесу формування та управління інвестиційним портфелем Проведений аналіз процесу формування й керування інвестиційним портфелем, в основі якого лежить сучасна портфельна теорія, дозволив зробити висновки, які можна сформулювати в такий спосіб: 1. Ефективна безліч містить ті портфелі, які, водночас, забезпечують і максимальну очікувану прибутковість при фіксованому рівні ризику, і мінімальний ризик при заданому рівні очікуваної прибутковості. 2. Передбачається, що інвестор вибирає оптимальний портфель із портфелів, що становлять ефективну безліч. 3. Оптимальний портфель інвестора ідентифікується із точкою дотику кривої байдужності інвестора з ефективною безліччю. 4. Диверсифікованість, зазвичай, призводить до зменшення ризику, тому що стандартне відхилення портфеля в загальному випадку буде менше, ніж середньозважені стандартні відхилення цінних паперів, що входять у портфель. 5. Співвідношення прибутковості цінного папера й прибутковості на індекс ринку відоме як ринкова модель. 6. Прибутковість на індекс ринку не відображає прибутковості цінного папера повністю. Не розтлумачені елементи включаються у випадкову погрішність ринкової моделі. 7. Відповідно до ринкової моделі загальний ризик цінного папера складається з ринкового ризику й власного ризику. 8. Диверсифікованість призводить до усереднення ринкового ризику. 9. Диверсифікованість може значно знизити власний ризик. Таким чином, можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна портфельна теорія: 1. Ринок складається з кінцевої кількості активів, прибутковість яких, для заданого періоду, вважається випадковою величиною. 2. Інвестор спроможний, виходячи зі статистичних даних, одержати оцінку очікуваних (середніх) значень дохідностей і їх попарних коваріацій ступенів можливості диверсифікованості ризику. 3. Інвестор може формувати будь-які допустимі (для цієї моделі) портфелі. Прибутковості портфелів є також випадковими величинами. 4. Порівняння обраних портфелів ґрунтується тільки на двох критеріях: середньої прибутковості й ризику. 5. Інвестор не схильний до ризику у тому розумінні, що із двох портфелів з однаковою прибутковістю він обов'язково надасть перевагу портфелю з меншим ризиком. Зрозуміло, що на практиці суворе дотримання цих положень є дуже проблематичним, проте використання портфельної теорії повинно призводити до успішності рішення з її допомогою завдань управління інвестиціями. В останні десятиліття використання портфельної теорії значно розширилося. Усе більше інвестиційних менеджерів, керівників інвестиційних фондів застосовують її методи на практиці, і хоча в неї є чимало противників — її вплив постійно росте не тільки в академічних колах, але й на практиці. Список літератури 1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. 2. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера. — К.: Ника-Центр, 1998. — 474 с. 8. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2 т. — СПб: Экономическая школа, 1998. 4. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К.: Ваза-ко; Молодь, 1997. — 699 с. 5. Буренин А. Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учеб. пособ. — М.: Федер. книготорговая компания, 1998. — 352 с. 6. Гитман Л. Дж., Джонк М.Д. Основи інвестування: Пер. з англ. — М.: Справа, 1997. 7. Ли Чет Ф.у Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций: теория, методы и практика. — М., 2000. 8. МертенсА. В. Інвестиції: Курс лекцій по сучасній фінансовій теорії. — К.: Київське інвестиційне агентство, 1997. 9. Мойсеєнко 1,17, Основи інвестування. Навч. посіб. — JL: МАУП, 2001. — 180 с. 10. Слуцкин Л. Н. Активний і пасивний портфельний менеджмент // Банківські технології. — 1998. — № 7. 11. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Інвекл'иції: Пер. з англ. — М.: Инфра-М, 1998. 12. Шклярук С. Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика. — К., 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 370 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: