Реферат на тему Податкова система України - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Податкова система України. План 1. Суть і функції податків 2. Необхідність і напрями податкової реформи в Україні 3. Реформування системи податкових пільг Суть і функції податків Система податків та зборів України — це сукупність пе-редбачених податковим законодавством України загальнодер-жавних та місцевих податків і зборів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення та сплати. Сис-тема податків та зборів в Україні встановлюється виключно за-конами України. У законодавстві України не чітко розмежовуються категорії "податок" і "збір". Однак за своєю економічною суттю вони суттєво відрізняються. Податок — це обов'язковий, індивідуальний, безвідплатний платіж, який сплачують до бюджету фізичні та юридичні особи у порядку, встановленому податковим законодавством України. Збір — обов'язковий платіж, який сплачують юридичні та фізичні особи за вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами дій, які ма-ють юридичне значення, за надання певних прав, видачу до-зволів і ліцензій, а також для забезпечення функціонування си-стеми державного соціального страхування і державного соціального забезпечення. Не є податком або збором платежі, що не встановлені подат-ковим законодавством України, а також платежі у вигляді штра-фів та інших майнових стягнень за порушення податкового за-конодавства. Обов'язок щодо сплати податку (збору) — це обов'язок платника податку (збору) сплатити належну суму податку (збору) у порядку та у термін, встановлені податковим законодавством України. Податок (збір) сплачується тільки грошовими коштами, причому допускається проведення взаємозаліку сум податку (збору), що підлягають сплаті за наявності заборгованості бюджету перед таким платником. Соціально-економічна сутність податків виявляється в їх функціях. Як вважає більшість економістів, податки викону-ють такі основні функції: - фіскальну; - розподільчу; - регулюючу. Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Тобто за до-помогою податків держава мобілізує кошти для утворення грошових фондів, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Тобто саме за допомогою податків держава встановлює вартісні пропорції такого перерозподілу. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Через податки, власне, держава регулює процеси виробництва та споживання в суспільстві. За формою взаємовідносин між платником і державою по-датки поділяють на прямі і непрямі. Прямі податки — це податки, що встановлюються безпосе-редньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави. Обсяги таких податків залежать від податкової бази. Непрямі податки — це податки, які справляються до бю-джету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюють у цінах товарів, робіт та послуг, а їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом спо-живання і не залежить від його доходів. Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяють на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки — це обов'язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади і є обов'язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Місцеві податки — це обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, а їх справляння є обов'язко-вим лише на певній території. Ставки податків та зборів не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Однак на практиці в умовах активного рефор-мування податкової системи цього правила не завжди дотримуються. В Україні існує дворівнева система оподаткування підприємств, організацій та фізичних осіб: перший рівень — загально-державні податки і збори (обов'язкові платежі), другий — місце-ві податки і збори (обов'язкові платежі). До основних загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України та справляються на всій території України, належать: 1. податок на додану вартість (ПДВ) (20 %); 2. акцизний збір; 3. податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються державними не корпоратизованими, казен-ними або комунальними підприємствами (25 %); 4. податок із доходів фізичних осіб (13 %, з 1 січня 2007 р. — 15%); 5. мито; 6. державне мито; 7. податок на нерухоме майно (нерухомість); 8. плата (податок) за землю; 9. рентні платежі; 10. податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; 11. податок на промисел; 12. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 13. збір за спеціальне використання природних ресурсів; 14. збір за забруднення навколишнього природного середовища; 15. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; 16. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 17. фіксований сільськогосподарський податок; 18. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 19. єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 20. збір за використання радіочастотного ресурсу України; 21. збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний). З наведених загальнодержавних податків та зборів найбільше фіскальне значення мають ПДВ, податок на прибуток під-приємств, податок із доходів фізичних осіб, акцизний збір. Частка їх у структурі податкових надходжень зведеного бюджету України впродовж 2000—2006 pp. становила близько 80 %. До місцевих податків належать: 1. податок з реклами; 2. комунальний податок. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать: 1. збір за паркування автотранспорту; 2. ринковий збір; 3. збір за видачу ордера на квартиру; 4. курортний збір; 5. збір за участь у бігах на іподромі; 6. збір за виграш у бігах на іподромі; 7. збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 8. збір за право використання місцевої символіки; 9. збір за право проведення кіно- і телезйомок; 10. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного роз-продажу і лотерей; 11. збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюються сільськими, селищними та міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних ставок, визначених законами України. Найбільші надходження забезпечують два податки — з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта 10 зборів забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів. Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів). У цілому перелік податків та зборів, визначених законами України, відповідає світовим стандартам, але їх адмініструван-ня вимагає реформування. Обов'язковість сплати податків — це справжня проблема для нашої економіки, більше 50 % якої перебувають у тіні, що не сприяє розвитку фінансової системи України. Обов'язковість сплати податків тісно пов'язана з організацією реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. У Верховній Раді нині розглядається низка відповідних законопроектів, з цього питання є укази президента і розпорядження прем'єр-міністра, певні зусилля робить Державний комітет підприємництва та регуляторної політики (Держкомпідприємництво), який несе безпосередню відповідальність за вирішення цього завдання. Головне для ДПАУ — одержати від Держкомпідприємництва повну інформацію про нового суб'єкта господарської діяльності (цією інформацією користуються всі органи державної влади та управління, багато суб'єктів господарської діяльності й громадяни України) та місце його фактичного перебування (аби мати можливість перевірити правильність і повноту сплати податків). Проте деякі законопроекти цього зовсім не передбачають, а існуюча практика реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності поки далека від оптимальної, хоча з 1 липня 2004 р. таку реєстрацію здійснюють державні реєстратори. Необхідність і напрями податкової реформи в Україні Вітчизняна податкова система вважається нестабільною та надмірно складною. Це стримує розвиток підприємництва і пригнічує економічні процеси в державі. У процесі проведення податкової реформи в Україні необ-хідно зробити акцент на уніфікацію методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів), спрощення правової бази оподаткування, забезпечення дохідливості положень основних законодавчих актів з оподаткування. У процесі реформування важливо забезпечити поетапне зниження рівня податкового навантаження на доходи суб'єктів господарювання та громадян, зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків. Важливою проблемою в Україні вважається розподіл податкових надходжень між центром і регіонами, тому потрібна потужна регіональна соціально-економічна політика. У ситуації, яка склалася нині, нагальною потребою є не просто реформування податкової політики в цілому, а розробка за-ходів щодо вдосконалення податкового регулювання економічних процесів на регіональному рівні, посилення стимулюючого характеру податків із метою стимулювання розвитку міжрегіональних господарських зв'язків, трансрегіональних корпорацій та підрозділів, структурної перебудови, широкого розвитку дрібнотоварного виробництва. Фіскальну політику на регіональному рівні слід розгляда-ти як об'єднання елементів, напрямів і важелів формування та розподілу фінансових ресурсів місцевого самоврядування через механізм реалізації бюджетно-податкового регулювання. Тому в регіональній фіскальній політиці держави треба враховувати специфічні особливості розвитку кожного регіону, історичних та інших умов їхнього формування, сприяти сталості розвитку адміністративно-територіальних одиниць, основними завдання-ми якого є забезпечення економічної незалежності територій, спроможності регіональної економіки до саморозвитку. Розвиток фіскальних відносин на регіональному рівні повинен мати таке спрямування, за якого б створювалися необхідні умови і ресурси як для соціально-економічної стабільності й розвитку суспільства в цілому, так і конкретного регіону, за збе-реження цілісності, єдності та об'єктивності фінансової системи, включаючи валютну, бюджетну, грошову, кредитну, податкову та фіскальну системи. Фіскальний механізм на центральному та місцевому рівнях необхідно реформувати шляхом установлення стабільних ста-вок податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів, слід ураховувати пропозиції щодо розширення прав органів місце-вого самоврядування, вдосконалити систему формування доходів місцевих бюджетів. Із цією метою необхідно: запровадити майнове оподаткування, віднести плату за землю та податок із власників транспортних засобів до місцевих податків і зборів. Показником рівня податкового навантаження є податковий коефіцієнт, який, згідно з правилами міжнародної статистики, розраховується як відношення суми сплачених податків та обов'язкових відрахувань у державні соціальні фонди до ВВП у ринкових цінах. Сума сплачених податків — це не загальна сума доходів зведеного бюджету, як здебільшого вважають українські фінансисти, а сума надходжень до зведеного бюджету всіх податків та інших обов'язкових платежів, які, згідно зі ст. 14 За-кону України "Про систему оподаткування", включено до складу податкової системи України, а також зборів до державних цільових фондів. За розрахунками відомого спеціаліста з податків доктора економічних наук, професора A.M. Соколовської податкове навантаження в Україні зменшилося з 38 % у 1993—1994 pp. до 31,6 % у 2004 p., тобто до рівня, нижчого не лише порівняно з розвинутими європейськими країнами (у середньому 41,1 % у 2002 p.), а й з новими країнами — членами ЄС (34,5 %), у тому числі такими як Польща (39,1 %), Угорщина (38,8 %), Чехія (35,4 %), Естонія (35,2 %). До оцінки рівня податкового коефіцієнта у 2000—2004 pp. в Україні можна додати ще один важ-ливий штрих, а саме те, що він не перешкоджав економічному зростанню в країні. У 2005 р. частка ВВП, що перерозподілялася через податкову систему держави, за підсумками 9 міс. зросла до безпрецедентного рівня — 39,2 % ВВП, наблизившись до середнього показника по 15 країнах — членах ЄС і перевищивши середній показник по країнах — нових членах ЄС. Найбільшу роль у стрімкому зростанні податкового коефіцієнта у 2005 р. в Україні відіграли два податки — податок на прибуток підприємств, фіскальна ефективність якого за 9 міс. зросла з,7до 5,4 % ВВП, і ПДВ, фіскальна ефективність якого зросла з 4,9 до 8,5% ВВП. Щодо першого, то в Україні, на думку A.M. Соколовської, має місце один із найвищих рівнів оподаткування прибутку підприємств (його фіскальна ефективність у середньому по країнах ЄС-15 становить 3,4 %, ЄС-10 — 2,6 % ВВП), причому не за рахунок податкової ставки (вона є нижчою, ніж у більшості розвинутих країн — членів ЄС: у середньому 31,4 %), а за рахунок ширшої податкової бази, що є наслідком жорсткіших обмежень стосовно віднесення витрат на валові витрати та практично відсутності інвестиційних податкових пільг. Водночас в Україні застосовується один із найнижчих загаль-них рівнів оподаткування доходів фізичних осіб як наслідок за-провадження пропорційного податку, що справляється за став-кою 13 % (із 1 січня 2007 р. — 15 %). У деяких країнах ЄС також здійснено перехід до пропорційного оподаткування доходів громадян, однак за значно вищою ставкою, зокрема в Естонії — 26 %, Латвії — 25, Словаччині — 19 %. Різке зростання фіскальної ефективності ПДВ стало наслідком: - розширення податкової бази внаслідок скасування деяких галузевих пільг, а також пільг, що надавалися суб'єктам спе-ціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку; - випереджальних темпів зростання імпорту (126,4 % за січень — вересень 2005 р. порівняно з січнем — вереснем 2004 p.), який оподатковується ПДВ за стандартною ставкою, над експор-том (106,8 %), що оподатковується за нульовою ставкою; - посилення контролю за сплатою податків під час перетину митного кордону України (підтвердженням цього є зростання частки ПДВ із ввезених на територію України товарів у ВВП від 3,5% у 2003—2004 рр. до5,6% за підсумками 9 міс. 2005 р. Фактично надходження ПДВ із цієї групи товарів за названий період становили 135,9 % відповідної суми надходжень за весь 2004 р., тоді як обсяг імпорту — лише 73,6 % його обсягу у 2004 р.); - удосконалення адміністрування податку; - бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ. Стрибкоподібного зростання податкового коефіцієнта у 2005 р. можна було б уникнути, якби заходи щодо розширення податкової бази, у тому числі за рахунок скасування пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти в СЕЗ і ТПР, були доповнені альтернативними заходами, спрямованими на зниження податкового навантажен-ня на суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інновації та інвестиції через запровадження (замість часткових загальних податкових пільг) інвестиційної податкової знижки або прискореної амортизації для капітальних активів, що використовуються в інноваційних, енергозберігаючих, еколо-гічно захисних проектах. Щодо податкової стратегії, то вона, на думку A.M. Соколовської, не може ґрунтуватися на масштабному зниженні ста-вок за всіма бюджетоутворюючими податками, а отже, й податкового коефіцієнта, оскільки Україна, проголосивши про свій намір вступити до ЄС, не може не ставити за мету поступове наближення до європейського рівня стандартів, задоволення по-треб своїх громадян у суспільних благах, які фінансуються за рахунок податків. Це передбачає й курс на побудову соціаль-ної ринкової економіки, проголошений Президентом і урядом України. За оцінкою працівника ДПАУ, кандидата економічних наук В. Ревуна, податки, що мобілізуються до державного і місцевого бюджетів, — це досить складна система, в якій налічується 225 різноманітних податків і зборів. За 114 із них громадяни та суб'єкти господарської діяльності зобов'язані періодично звітувати. Окремі податки й збори, створюючи безліч проблем для платників і збільшуючи обсяг роботи податковим інспекторам, не відіграють жодної ролі у формуванні бюджетних доходів. Найменшу частку надходжень до місцевих бюджетів мають збір за використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду (0,03 %), збір за спеціальне водоко-ристування (0,02 %), платежі за користування надрами (0,25 %). Зазначені податки надзвичайно дорогі в адмініструванні, отже, фіскально навіть збиткові. Та ними наведений перелік, на жаль, не вичерпується. З метою вдосконалення структури податкової системи України колишній голова ДПАУ О. Киреєв пропонував ліквідувати такі збори: 1) за участь у бігах на іподромі; 2) за виграш у бігах на іподромі; 3) з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 4) ринковий збір; 5) за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; 6) за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 7) за право проведення кіно- і телезйомок; 8) збір за видачу ордера на квартиру. Натомість він пропонував запровадити такі додаткові податки та збори: 1) податок на майно; 2) плату за надані земельні ділянки; 3) місцевий податок із продажу; 4) готельний збір (який був скасований 2004 p.). На думку О. Киреєва, слід також роз-ширити перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів за рахунок тих, які нині реально утримуються, але їх немає в цьому переліку: 1) частина прибутку (доходу), яка сплачується до бюджету суб'єктами господарювання, в статутному фонді яких державі належать певні частки (акції, паї); 2) збір на розвиток рекреаційного комплексу (для Автономної Республіки Крим); 3) збір на розвиток електротранспорту (для Автономної Республіки Крим). Загальнодержавні й відомчі нормативні акти з питань оподаткування за змістом залишають бажати кращого й постійно змінюються. Сьогодні важко сказати, що податкова система України відповідає трьом основним принципам: мінімальна кількість каналів мобілізації коштів; простота розрахунку податків і зборів; стимулюючий вплив на розвиток бізнесу та підвищення ефективності виробництва. Для виправлення такої ситуації у 2006 р. на ім'я Президента України було подано проекти Стратегії податкової реформи, Хартії податкових відносин і Положення про Національну ко-місію з податкової реформи при президентові України, розроб-лені робочою групою під керівництвом доктора економічних наук, професора В. Ланового, яка, очевидно, мала утворити кістяк майбутньої Національної комісії. Стратегії передувала публікація на шпальтах "Урядового кур'єра" Концепції рефор-мування податкової системи, розробленої тією ж групою, прав-да, у значно вужчому складі, що була піддана серйозній критиці, доопрацьована і подана у новому форматі. Однак фундаментальні ідеї, покладені в основу Концепції, не змінилися Стратегія, на думку A.M. Соколовської, ґрунтується на упе-редженій оцінці чинної податкової системи України. З одного боку, вона не враховує її позитивних рис 3 іншого — автори не завжди об'єктивно оцінюють недоліки податкової системи, перебільшуючи деякі з них. Загальним і основним недоліком запропонованої Стратегії реформування податкової системи є її спрямованість на зниження податкових зобов'язань економічних агентів до найнижчого серед європейських країн — сусідів України рівня. Такий стратегічний орієнтир, на думку A.M. Соколовської, є хибним із кількох причин. 1. Одним із чинників, що останнім часом визначає напрями реформування податків на доходи в постсоціалістичних краї-нах — нових членах ЄС, є податкова конкуренція, спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток у Польщі з 34 до 19 %, у Чехії— з 35 до 26, у Латвії — з 25 до 15, у Литві — з 19 до 15 %, а також запровадження в Литві, Латвії та Естонії пропорційного подат-ку з доходів громадян відповідно зі ставками 33, 25 і 26 % (з 2005 р.— 24%) Однак, по-перше, жодна зі східноєвропейських країн ЄС не знизила податкових ставок до рівня, що пропонується в Україні. По-друге, податкова конкуренція вже викликала невдоволен-ня в "старих"країнах — членах ЄС, проявом якого стала пропозиція про посилення гармонізації податку на прибуток, у тому числі запровадження єдиної мінімальної ставки цього податку (за аналогією з ПДВ), обов'язкової для всіх країн — членів ЄС. Поки що остання пропозиція не знайшла підтримки в Євро-комісії, проте подальше загострення податкової конкуренції може дати поштовх до активізації її обговорення та запрова-дження. 2. Радикальне зниження податкових ставок і загального рівня оподаткування (податкового коефіцієнту) може не привести до очікуваного зростання інвестицій і темпів економічного зростан-ня. Звичайно, зниження податкових ставок (передусім ставки податку на прибуток) сприятиме зростанню інвестиційних мож-ливостей українських підприємств. Однак це є не єдиною умовою залучення іноземних інвестицій. Крім того, якщо зниження податкових ставок супроводжуватиметься зростанням бюджетного дефіциту та інфляції, це негативно позначиться на інвестиційній активності підприємств. 3. Обов'язковим наслідком радикального зниження податко-вих ставок буде значне падіння податкового коефіцієнта. Про це свідчить, зокрема, досвід інших країн. Так, країни з найнижчими податковими ставками (Литва, Латвія) мають і найнижчий в ЄС податковий коефіцієнт — 28,5 і 28,9 % ВВП відповідно. Оскільки ставки основних податків у цих країнах вищі, ніж ті, що пропонуються в Україні, ми матимемо, вірогідно, значно нижчий податковий коефіцієнт. Наслідком цього буде перегляд державних зобов'язань. 4. Розробники Стратегії не враховують й іншого факту. Згідно з результатами досліджень західних учених, на економічну ди-наміку в довгостроковій перспективі впливає не тільки податкова політика, а й інші чинники. Принаймні зменшення податкового коефіцієнта саме по собі не гарантує прискорення економічного розвитку, оскільки є такі чинники, як накопичення та розповсюдження знань, нагромадження людського капіталу, рівень розвитку інститутів, якість економічної політики держа-ви і бюрократичного апарату. Тому перспективнішою є не стратегія радикального зниження податків в Україні, а розробка орієнтованої на економічне зростання податково-бюджетної по-літики, де помірні податки поєднуються з ефективними держав-ними видатками, що передбачають спрямування податкових надходжень у сфери, від яких залежить довгострокове економічне зростання. Реформування системи податкових пільг Сьогодні у законодавчому полі України налічується 387 податкових пільг, якими у 2004 р. користувалися 101 тис. суб'єк-тів господарської діяльності (у 2005 р. — 91 тис). Багато це чи мало? Відповісти на це запитання складно. Нещодавні події показали, що пільги, прийняті на основі корупційних інтересів, можуть завдати відчутну шкоду економіці держави й суспільству. Тому на позитивну оцінку заслуговує кардинальна ревізія територіальних пільг за вільними економічними зона-ми і територіями пріоритетного розвитку, але не їх повне скасування. За попередніми даними Міністерства фінансів України, за 2004 р. із 500 суб'єктів господарювання, що працювали у ВЕЗ і ТПР, абсолютна більшість не виконала первинних умов реалізації інвестиційних проектів, під які держава надавала податкові пільги. Із обіцяних 104 тис. нових робочих місць було створено тільки 52 тис. Причому вартість робочого місця підприєм-ства у "податкових зонах" була удвічі дорожчою, ніж у середньому по Україні. До державного бюджету надійшло лише 19 % від суми задекларованої до сплати податків "пільговиками". Податкових пільг держава надала на 8,4 млрд. грн., тоді як реально через ВБЗ та ТПР в Україну надійшло лише 3,31 млрд.. грн. інвестицій. Вплив пільг для ВЕЗ і ТПР на бюджет показано в табл. 6.1. Таблиця 6.1. Оцінка впливу на бюджет пільг у ВЕЗ і ТПР Показник \| 2003 р. \| 2004 р. \| 2005 р. (прогноз уразі існування пільг) \| 2006 р. (прогноз уразі існування пільг) \| 2007 р. (прогноз уразі існування пільг) \| 2008 р. (прогноз уразі існування пільг) ВВП, млрд. грн. \| 267,3 \| 345,1 \| 384,3 \| 424,7 \| 512,5 \| 572,3 Пільги у ВБЗ, і ТПР, млрд. грн. \| 1,89 \| 4,69 \| 1,85 \| 9,3 \| 11,22 \| 12,53 Частина пільг у ВВП, % \| 0,71 \| 1,36 \| 2,19 , \| 2,19 \| 2,19 , \| 2,19 J Складною е проблема пільг малим підприємствам та фізичним особам — підприємцям. Станом на 1 квітня 2005 р. кількість зареєстрованих як платники податків фізичних осіб — підприємців становила 1708,6 тис, із них фактично сплачували податки 1505,2 тис. осіб. Юридичних осіб, які використову-вали спрощену систему оподаткування, було зареєстровано 121,7 тис. За всіма видами податків, що їх сплачували ці дві категорії платників, тільки в І кварталі 2005 р. до бюджету надійшло 973,6 млн.. грн., або 6,3 % усіх доходів. Попри відносно незначну роль малого бізнесу у формуванні бюджетних фондів, дуже важливо домогтися позитивного перелому саме тут, оскіль-ки в малому бізнесі задіяна відносно велика кількість населення: у 2004 р. на підприємствах (юридичні особи), що користувалися спрощеною системою оподаткування, працювало понад 1 млн. осіб; фізичні особи — підприємці надали робочі місця для 772 тис. громадян. Систему пільг для малого бізнесу доцільно будувати за за-пропонованою В. Ревуном схемою: а) пільги за непрямими по-датками не надаються; ПДВ, акцизи, мита мають сплачувати всі на рівних умовах, інакше більшість структур малого бізнесу втягуватимуться у фіктивні схеми, а бюджет недоотримуватиме значні суми доходів; б) доходи, що залишаються в розпорядженні структур малого бізнесу після виплати заробітної плати на рівні не менше прожиткового мінімуму і сплати соціальних податків, повністю або частково звільняються від податків (це положення в частині заробітної плати може не поширюватися на малі підприємства, де зайняті виключно члени однієї сім'ї, без права залучення працюючих зі сторони); в) додатково отри-мані доходи мають бути спрямовані на розширення підприєм-ницької діяльності, придбання нового обладнання, техніки та відповідної нерухомості. Доцільно підняти планку вартісних оцінок малого бізнесу (1 млн. грн. річної виручки на 50 працюючих на малому підприємстві і 500 тис. грн. річної виручки на десять працюючих у підприємницькій структурі фізичної особи). Нині мале підприєм-ство отримує право на податкові пільги за умови, що на одного працюючого припадатиме не більше 1667 грн. місячної виручки. У нашій молодій незалежній державі ще недостатньо налагоджено контроль суспільства за доходами фізичних осіб, які мають пільги. Наслідком є масове ухилення відсилати податків, отримання незаконних пільг, у тому числі тими, хто у власності має майно на значні суми (кілька машин, квартир тощо). З огля-ду на всі обставини доцільно запровадити податки з помірними ставками на майно, наявність якого свідчить про перевищення суспільно визнаного середнього рівня життя. Нижче зазна-ченого рівня сьогодні живуть 70—75 % громадян України, тому доречно говорити про податок на майно як податок на багатих. Запровадження майнових податків на таких засадах забезпечить істотний приріст доходів бюджету, не зачіпаючи малозабезпечених верств населення. Оподатковувати і землю, і нерухомість — такий варіант пропонують народні депутати України. Відповідний законопроект пройшов друге читання і закладений у Податковому кодексі, який нині переробляють. Планується, що податок плататимуть усі: від сільського пенсіонера, який має шість "соток", до заможних бізнесменів, що володіють кількома квартирами в Києві. Гроші стягува-тимуть як за землю несільськогосподарського призначення, так і за родючі ділянки. Ставку планується збільшити з 0,01 до 1 %. Кримчани й закарпатці платитимуть приблизно у 2—3 рази більше. Водночас Міністерство фінансів теж планує знову реформувати податкову систему, оскільки в Україні вже діє одна з найнижчих ставок оподаткування доходів населення —13 %. На нашу думку, було б доцільно застосувати такий механізм оподаткування доходів громадян: 10 % із доходу в розмірі до двох прожиткових мінімумів, 13 % із доходу в розмірі до трьох прожиткових мінімумів; 15 % із доходу в розмірі більше трьох прожиткових мінімумів. Література 1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в XX ст. — Л.: Каменяр, 2000. — 303 с. 2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368 с. 3. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. — К.: Либідь, 2000. — 654 с. 4. Бляхман Л., Kpomoe М. Россия и Содружество Независимых Государств: уроки первого десятилетия // Рос. зкон. журн. — 2001.—№10. 5. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голо-ва) та ін. — К.: НДФІ, 2004. 6. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с. 7. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафоноватаін. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с. 8. Василик ОД., Павлюк КЗ. Бюджетна система України: Підручник. — К.: ЦУЛ, 2004. — 544 с. 9. Василик ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с. 10. Волощук Г.О., Пасічник Ю.В., Пряму хіна Н.В. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2004, —184 с. 11. Гайдуцький А.П. Підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору шляхом розширення бюджетної підтримки // Фінанси України. — 2005. — № 10. — С. 111—115. 12. Герасимчук З.В., Вахович І.М., Камінська І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону. — Луцьк: Надстир'я, 2006. —220 с. 13. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. — К.: НДФІ, 2004. — 712 с. 14. Державні фінанси / За ред. Ю. Немеца і Г. Райта: Пер. З англ. — К.: Основи, 1998. — 306 с. 15. Державні фінанси в розвиткових країнах: Пер. з англ. — К.: К.І.С., 2006. — 400 с. 16. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.М. Новосад та ін. — К.: Кондор, 2003. —220 с. 17. Долішній М.Т. Фінансова політика і стабілізація еконо-міки України // Регіон, економіка. — 2000. — №3. — С. 45—52. 18. Евтух О.Т. Ипотека — механизм эффективного использования ресурсов. — Луцк: Волын. обл. тип., 2001. — 314 с
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (28.04.2013)
Просмотров: 782 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: