Реферат на тему Податки в системі фінансових відносин підприємства - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Податки в системі фінансових відносин підприємства. 1. Податки в системі фінансових відносин підприємства Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподат-кування з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, не-обхідності вирішення конкретних економічних і соціальних за-вдань. Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийнят-тям 25 червня 1991 p. Закону «Про систему оподаткування». У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподатку-вання, перелік податків, зборів (обов'язкових платежів), платники та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку. Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 p. було прийнято другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р. В останньому варіанті закону дається більш повне і чітке визна-чення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єїста оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів подат-ків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних ці-льових фондів. Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обоє 'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установле-ному відповідними законами держави. Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та ін-вестиційної активності;— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;— обов'язковість;— рівнозначність і пропорційність;— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискри-мінації;— соціальна справедливість;— стабільність;— економічна обгрунтованість;— рівномірність сплати;— компетентність;— єдиний підхід;— доступність. На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів що-до окремих податків. У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподат-кування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб. На рис1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лю-того 1997 p., а також пізніших доповнень до нього. Підприємства — суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержа-вні податки і збори включають:— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за зем-лю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акци-зний збір, мито];— збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держа-вного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори;гербовий збір);— відрахування на фінансування автомобільних доріг, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької дія-льності. Місцеві податки і збори включають:— два податки (комунальний податок і податок з реклами);— різні збори (за право використання місцевої символіки; за пар-ковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.). Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і роз-витку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Час-ті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, ос-новним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулююча функція основних податків. По-третє, система в ці-лому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені. Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами. Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата. Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування. Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль. Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективнішого використання ресурсів, що є в розпорядженні або у власності суб'єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі. До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України для суб'єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища. Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку. Практика оподаткування використовує кілька видів непрямих податків —універсальні та специфічні акцизи, а також мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів. Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки на всі товари. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів. Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Об'єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час в останній період існування Радянського Союзу. Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів. При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот включаються податки, що були сплачені раніше. Ставки податку з обороту диференційовано за видами товарів. Цей податок широко і протягом тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у Радянському Союзі. Податок на додану вартість. Сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. Об'єктом оподаткування є не валовий оборот, а додана вартість. При цьому застосовуються уніфіковані ставки. Це полегшує обчислення податку і контроль за його надходженням. Обчислення і стягнення податку на додану вартість потребує чіткого визначення об'єкта оподаткування — доданої вартості. Можливі два способи її визначення: заробітна плата + прибуток; виручка від реалізації — матеріальні витрати. Цей податок набув значного поширення в країнах Західної Європи. В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), ввізне (імпортне) мито. Непрямі податки включають у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін. Слід звернути увагу, що є особливості у визначенні бази (об'єкта) для обчислення (включення) окремих видів непрямих податків залежно від сфери діяльності, умов придбання товарів. У відпускну ціну продукції підприємств виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується або у твердих ставках в ЕКЮ (ЄВРО), або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції, включаючи акцизний збір. Податок на додану вартість, що включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну. Такий самий порядок включення ПДВ в ціну виконаних робіт і надання послуг. Різниця в тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором. Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на високорентабельні й монопольні товари та включається в їхню ціну. Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники або імпортери підакцизних товарів. Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об'єкта оподаткування. Як правило, визначено такі об'єкти оподаткування: 1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безкоштовна передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для власних працівників (у тім числі і в порядку натуральної оплати праці); 2) митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати; 3) обороти з реалізації конфіскованого і безгосподарного чи заставленого майна. Платниками акцизного збору в бюджет є підприємства, організації, установи (їхні філії, відділення, підрозділи) як юридичні особи, що знаходяться на території України, мають рахунки в банках і виготовляють, реалізують, імпортують підакцизні товари; використовують підакцизні товари, виготовлені на давальницьких умовах. Є певні особливості впливу акцизного збору на фінансово-господарську діяльність підприємств, зайнятих виробництвом і реалізацією підакцизних товарів (виробнича діяльність) або імпортом підакцизних товарів з наступною реалізацією (торговельна діяльність). Ці особливості залежать від ставок акцизного збору, методики розрахунку суми податку, терміну його сплати в бюджет, джерел сплати суб'єктом господарювання. Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір (підакцизних товарів), і ставки акцизного збору затверджуються законодавче і є єдиними на всій території України для вітчизняних та імпортних товарів. У перелік підакцизних товарів включено спирт і алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби і шини до них, бензин, рушниці спортивні, ювелірні вироби, магнітофони й апаратуру звукозапису, відеоапаратуру, відео- та аудіокасети, компакт-диски, телевізори кольорові, набори кухонні або столові, офісні меблі, одяг з натуральної шкіри та хутра, шоколад, каву, рибні делікатеси, частини тушок домашньої птиці. Рис. 1. Підсистема оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні 2. Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємств Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під-приємства є дані бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2), статистична та оперативна звітність. Інформацію, яка використовується для аналізу фінансовою стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою. Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показ-ники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та ре-гулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комер-ційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законо-давства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства. Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємо-зв'язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту. У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу. З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгал-терської звітності. Вона повинна уможливлювати:— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підпри-ємством;— оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;— прийняття обґрунтованих управлінських рішень для здійс-нення інвестиційної політики. Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансо-вого стину підприємства на підставі його бухгалтерської звітності. Звіт про прибутки та збитки відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за від-повідний тривалий період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік). У звіті про прибутки та збитки наводяться дані про одержані до-ходи від виробництва продукції та інших видів діяльності. Різниця між доходами та витратами є прибутком або збитком підприємства за вказаний період. У названому звіті відображено чотири види показників прибут-ку: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток за вираху-ванням податків та чистий прибуток. Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після виплати із чистого прибутку дивідендів на привілейовані та звичай-ні акції, а також після формування резервного капіталу (фонду) є нерозподіленим прибутком підприємства. Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію що-до стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визнача-ються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони під-приємства та резерви для поліпшення фінансового стану в перспективі. Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, нехай найважли-віший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показ-ників, що детально й усебічно характеризують господарське стано-вище підприємства. Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки на-дійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партне-рів підприємства — акціонерів, банків, податкових адміністрацій — свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фі-нансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зро-бити вибір, виходячи з власних інтересів. Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передо-всім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого під-приємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальни-ками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спро-можними задовольнити той самий економічний інтерес. Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізу-вати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива. Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види таких показни-ків. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному ви-падку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового етапу підприємства. Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприєм-ства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оці-нити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на під-ставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Наведемо коротку характеристику основних показників, які ви-користовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської дія-льності підприємства. А. Показники оцінки майнового стану 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є так званий коефіцієнт придатності. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять мові основні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частин;і основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності 1. Величина власних оборотних коштів (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цєй. розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття «оборотні кошти» та «власні оборотні кошти». Перший покказник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий — джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів. 2. Маневреність власних оборотних коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину— виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника — І. Однак ця оцінка також досить умовна. 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2. 6. Частина власних оборотних коштів у покритті записів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50% 7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. В. Показники оцінки фінансової стійкості Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів. 1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Що більший цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює І (чи 100%). 2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до І (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. 3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. 4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. 5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів. 6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості. ЛІТЕРАТУРА 1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства - К.: "Каравела"; Львів: "Новий світ - 2000", 2001. - 298 с. 2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 1998. 3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного – Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000. 4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999. 5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000. 6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 362 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: