Реферат на тему Податки і податкова система - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Податки і податкова система. План 1. Історія розвитку податків 2. Економічна сутність та функції податків 3. Класифікація податків Історія розвитку податків Будь-якій державі для виконання своїх функцій необхідні фінансові ресурси. Основним джерелом таких ресурсів є кошти, які держава збирає з фізичних і юридичних осіб у вигляді податків. В понятті "податок" міститься не тільки економічний, але й філософський зміст. Податок - цс елемент суспільного побуту, його важливий атрибут. Тема податків завжди була актуальною і згадується ще у філософських трактатах античних мислителів. Так, мислитель арабського Сходу Ібн-Хальдун розквіт будь-якого міста в цілому пов'язував з рівнем податків: "Найпевніший спосіб досягнення розквіту суспільного життя - це раціональний розмір податків". Міністр Франції Кольбер три століття назад, зауважив: "...збирання податків подібне до скубання гусака: необхідно отримати максимальну кількість пір'я з мінімальним шипінням". Суддя Олівер Уенделл Холмс сформулював, що "податки - це те, чим оплачуємо цивілізованість суспільства". Бенджамін Франклін, один із батьків Декларації незалежності СШ А, висловив таку історичну фразу: "В житті немає нічого більш неминучого, ніж смерть і податки". Відомий французький вчений Монтеск'є у свій час дав визначення податків як "частини, яку кожний громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забезпечити охорону тієї частини, що залишається в нього, та використання її з більшим задоволенням". Це трактування податків було визнано більшістю дослідників і політичних діячів свого часу. Воно стало відправною точкою для появи багатьох напрямів у теорії податків. На початку людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно необхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі на той час форми стягнення податків були варварськими: військові трофеї, жорстоке використання праці рабів, жертвоприношення. Якщо звернутись до історії становлення світової практики формування податкової системи, то побачимо, що більшість податків, зборів, платежів виникло стихійно, непередбачено, майже випадково. Спочатку податки існували у вигляді безсистемних платежів, які носили переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру або сплачували податки продовольчими товарами, знаряддями для армії. Обсяги виплати податків особливо зростали в тяжкі для країни періоди. В Афінах, наприклад, вважали, що вільний громадянин не повинен сплачувати прямі податки. Але коли передбачались значні видатки, то рада міста встановлювала відсоткові відрахування до казни. У Древньому Римі у мирний час податків взагалі не існувало. Витрати на управління містом були мінімальні, оскільки обрані магістри виконували свої обов'язки безоплатно, це вважалось дуже почесним. Але у час війни всі громадяни Рима оподатковувались відповідно до своїх доходів. Визначення сум податків проводилось кожні п'ять років обраними чиновниками-цензорами. Громадяни Рима робили цензору заяву про свій майновий склад і сімейний стан. Саме тоді зародились зародки декларації особистого доходу. ВІУ-НІ ст. до н.е. Римська імперія розросталася, відбувалися зміни і в її податковій системі. У колоніях вводили комунальні (місцеві) податки та повинності. У випадку переможних війн податки зменшувались, а іноді зовсім відмінялись. Вже тоді у Римській імперії податки виконували не лише фіскальну функцію, але і роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Для тих економічних процесів, які були бажаними для держави, надавались податкові пільги, для небажаних - податкові ставки підвищувались. Більшість господарських традицій Древнього Риму перейшли до Візантії. В ранню візантійську епоху до VII ст. н. е. включно існувало близько 20 видів податків. Особливі податки сплачували сенатори, а також чиновники та військові, отримавши підвищення по службі. Окремі з податків носили парадоксальний характер. За свідками істориків, персидський цар Дарій брав податки євнухами, а правитель Пакистану Раджит Сінгх протягом 21 року збирав податки - по сотні відрізаних голів щорічно. У середньовічній Німеччині податки стягували з мешканців, які були досить жалібними до горобців і не хотіли їх вбивати. Такий платіж виник у зв'язку із зростаючою популяцією птахів, які докучали мешканцям Вюртемберга, тому від кожного мешканця будинку вимагали знищувати дюжину птахів, за що йому платили 6 крейцерів, якщо господар відмовлявся - йому необхідно було заплатити в казну 12 крейцерів. Прусський король Вільгельм Фрідріх ввів податок за носіння париків, ним заохочувались різноманітні бліц-перевірки, коли контролери вдиралися в будинки і зривали з голів господарів парики, таким чином перевіряючи чи за них сплачений податок. Більшість податків і зборів в Росії започатковано під час царювання Петра І, коли він намагався перетворити Росію в могутню державу і країна потребувала багато коштів. Саме у цей час до основних податків відносили - придворний та кінний збір, драгунський збір, збір на будівництво суден, податки за полоскання білизни, прогін худоби по річці, мито, всього з'явилося 50 різноманітних платежів. Саме у цей час з'явився курйозний податок на носіння бороди. Податок на бездітних громадян, який існував в СРСР, не мав жодних аналогів у світі і крім СРСР існував лише в Монголії. Розвиток господарського життя супроводжувався формуванням і розвитком податкових теорій (класичної, кейнсіанської, неокласичної, неокейнсіанської). Тривалий час провідне положення займали класичні уявлення про роль податків в економіці. Зокрема праці А. Сміта і Д. Рікардо набагато випередили практику не тільки тих років, але й майбутнього. Принципи оподаткування, визначені А. Смітом та В. Петті, пізніше у концентрованому вигляді були викладені визнаним теоретиком податкової науки М.І. Тургенєвим: 1. Рівний розподіл податків. Податки повинні бути розподілені між усіма громадянами в однаковій пропорції, платежі кожного для спільної користі повинні відповідати його доходу. Винятки окремим приватним особам є шкідливими для суспільства. 2. Визначеність податків. Розмір податку, час і спосіб платежу повинні бути визначені законодавчо, відомими платникові і незалежними від податківців. 3. Збір податків у зручний для платника час. Наприклад, сільськогосподарський податок треба стягати після збору врожаю. 4. Дешевий збір податків. Витрати на справляння податків мають бути мінімальними. 5. Податок повинен братися з чистого доходу, а не з капіталу, щоб джерело державних доходів не виснажувалось. Зазначені положення не втратили своєї актуальності і сьогодні, вони покладені в основу побудови переважної кількості податкових систем країн світу. Кейнсіанська теорія відображала елементи аналізу загального функціонування економіки, обґрунтовувала важливі макроекономічні основи державного регулювання. Дж. М. Кейнс (1883-1946) був прихильником прогресивності в оподаткуванні, він вважав, що прогресивна податкова система стимулює прийняття ризику виробниками щодо своїх капітальних вкладень. Відповідно до теорії Дж. М. Ксйнса податки діють в економічній системі як "вбудовані стабілізатори": під час економічного піднесення податкові доходи держави зростають швидше, ніж доходи економіки, і таким чином не допускається "перегрів" економіки, а при кризовій ситуації податки зменшуються швидше, ніж падають доходи, і економіка підтримується. Англійська влада успішно застосувала теорію Кейнса на практиці перед початком першої світової війни, коли всі її сили були спрямовані на розвиток військового промислового виробництва. Неокласична теорія в нових економічних умовах розглянула можливості усунення перешкод, зокрема через зменшення податків, які заважають дії законів вільної конкуренції. За постулат взято те, що державне втручання не повинно обмежувати ринок з його природними саморегулюючими законами, здатних забезпечити економічну рівновагу. Дж. Мід, який побудував неокласичну модель, відводив державі лише допоміжну роль в регулюванні економічних процесів. Теорія економіки пропозиції, яку розвивали М. Уейденбаум, М. Берне, Г. Стайн, А. Лаффер, передбачає зниження рівня оподаткування через надання податкових пільг корпораціям. На думку прихильників теорії, високі податки стримують підприємницьку ініціативу, гальмують політику інвестування та розвиток виробництва. Зниження рівня оподаткування повинно супроводжуватись обов'язковим скороченням державних витрат. На сьогодні всі економісти погоджуються щодо можливості регулювання економіки через податки. А. Лаффер обгрунтував залежність між рівнем оподаткування та доходами бюджету і відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера (рис. 8.1). Відповідно до кривої Лаффера, якщо податкове навантаження (відношення суми сплачуваних податків до обсягу прибутку) дорівнюватиме нулю, то всі підприємства працюватимуть, але жодних надходжень до бюджету не буде. Якщо податкове навантаження дорівнюватиме 100 %, то підприємці не матимуть стимулів до виробництва оподаткованого товару, зменшення виробництва може призвести до того, що жодне підприємство не буде працювати, відбувається тінізація економіки, бюджетні надходження знову будуть нульовими. Крива Лаффера показує, що існує певне раціональне податкове навантаження, коли надходження до бюджету будуть максимальними: в цьому разі податкове навантаження є прийнятним для економіки, оподаткування не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності. Теорія монетаризму, яка була розроблена американським економістом М. Фрід-маном, також доводила необхідність зниження існуючих в СІЛА ставок податків. Економічна сутність та функції податків Основним джерелом формування фінансових ресурсів для існування держави і виконання нею своїх функцій є податки, отримувані від фізичних і юридичних осіб, суб'єктів економічного життя. Податкові надходження є основою доходну" частини державного бюджету, і водночас найбільш важливим регулятором соціально-економічних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Податки сплачуються періодично, тому формується постійний потік коштів до бюджету: в Україні вони акумулюються на Єдиному казначейському рахунку в Національному банку України і водночас витрачаються відповідно до регламентованих Державним казначейством України дій розпорядників бюджетних коштів. У податковій термінології для деталізації видів і особливостей платежів до централізованих фондів застосовують такі терміни: плата, відрахування, внески, податки і збори. Термін "плата" вживається при визначенні платежу, як правило, за використання природних ресурсів, що належать державі. Наприклад, плата знімається за промислове використання води, за заготівлю сировини тощо. Розмір плати залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Якщо держава втратить право власності на ці ресурси, то вона і втратить джерело доходу від цих ресурсів. Терміни "відрахування", "внески" означають платежі у цільові фонди: загальнодержавний пенсійний фонд, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності тощо. Податок - це обов'язковий регулярний платіж юридичних або фізичних осіб до бюджету держави або місцевого бюджету, визначений законодавчо. Збори, на відміну від податків, є платежами разовими, випадковими і незначними за розміром, їх справляють для покриття конкретних потреб, прикладом є курортний збір з громадян, які прибувають на курортне лікування, ринковий збір - за користування фізичною особою місцем на ринку тощо. При розгляді питання економічної сутності податків зупинимося більш детально на основних елементах системи оподаткування: 1. Суб'єкт оподаткування - це платник податків, тобто фізична або юридична особа, котра безпосередньо перераховує суму податку до бюджету. Суб'єкт оподаткування є кінцевим платником податків і, як правило, несе юридичну відповідальність за сплату податків. Інколи він є кінцевим платником податків, проте не несе юридичної відповідальності, як цс має місце у випадку непрямого оподаткування. 2. Об'єкт оподаткування - фізична чи вартісна величина, за якою нараховують податок. Це різноманітні види доходів, додана вартість продукції, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багатства чи майна, визначені законодавчими актами. 3. Одиниця оподаткування - чисельна одиниця виміру об'єкта оподаткування, щодо якої встановлюють податкові ставки. Виражається в грошовій або в натуральній формах і мас переважно розрахунковий характер. 4. База оподаткування - базова вартісна величина конкретного об'єкта оподаткування, за якою нараховують податок. 5. Податкова ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. Розрізняють два види ставок податків: базова і відсоткова. Базова встановлюється в натуральному вигляді на базу оподаткування. Відсоткова встановлюється як певна частина від бази оподаткування. В свою чергу вона поділяється на пропорційну, прогресивну і регресивну. Пропорційна-сплаті підлягає певна, фіксована незалежно від розміру бази, частина бази оподаткування конкретного об'єкта оподаткування, виражена у відсотках. Прогресивна - чим більша база оподаткування, тим більший її відсоток необхідно сплатити як податок. Регресивна - чим більша база оподаткування, тим менший її відсоток підлягає сплаті як податок. Класичним прикладом прогресивного оподаткування в Україні було оподаткування доходів фізичних осіб: чим більший був дохід, тим більшу його частку слід було сплачувати як податок. Це стримувало зростання розмірів заробітної плати. Проте, як виявилось, призвело до значної тінізації виплати заробітної плати. Після реформування даного виду оподаткування було введено пропорційну ставку на доходи, яка сплачується незалежно від розміру доходу. 1. Податковий період - це строк (наприклад, календарний рік), після закінчення якого здійснюється формування податкової бази: визначається її обсяг та начисляється сума податку, яку слід сплатити. Поняття податковий період не слід ототожнювати з поняттям звітний період, тобто строк складання і подання податковим органам звітності. 2. Податкові пільги - це часткове або повне звільнення окремих фізичних і юридичних осіб від сплати податків. Надання переваги цим платникам податків може бути пов'язане із особливою роллю, яку вони виконують для розвитку національної економіки, наприклад, вони розвивають інноваційні виробництва. В цьому разі вважається доцільним повне або часткове звільнення їх від виконання загальноприйнятих правил, обов'язків, полегшення умов діяльності. Пільги окремим категоріям платників можуть бути визначені тільки чинним законодавством. Сутність податків як економічної категорії проявляється в функціях, які вони виконують: фіскальна, регулююча і розподільча. В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат і забезпечення виконання державою своїх функцій. На сьогодні всі держави світу особливу увагу звертають на можливості регуляторної функції податків. Сутність цієї функції полягає у впливі податків на процес формування структури національної економіки. Вилучаючи за допомогою податків певну частину доходів економічних суб'єктів, яка законодавчо регулюється, можна стимулювати діяльність однієї частини з них або стримувати діяльність інших, а отже регулювати соціально-економічні процеси в країні. Вплив на господарську діяльність здійснюється також через маневрування податковими ставками. Змінюючи механізм оподаткування, держава може досягти змін в економічної діяльності підприємств у бажаному напрямі, забезпечити прискорення чи гальмування розвитку в окремих галузях. Розподільча функція податків реалізується державою для забезпечення певного рівня соціальної справедливості. Ринок реагує лише на "грошові" голоси. І може статись так, що для кота багатої людини знайдеться молоко, а для пенсіонера - ні. Тому держава забезпечує через функціонування бюджету, доходну частину якого формують переважно податки, умови для соціального вирівнювання, забезпечує умови виробництва (у тому числі внаслідок наданих податкових преференцій) соціально важливих товарів і послуг, зокрема виробництво "неподільних благ" у вигляді будівництва мостів, доріг, утримання армії, фінансування закладів освіти, науки, медицини тощо. Класифікація податків Еволюція податкових відносин держави і платників податків відібрала тільки ті податки, податкові платежі, збори, які є відносно простими і дешевими для адміністрування, дозволяють однозначно визначити розмір податку, можуть наповнити доходну частину бюджету. На сьогодні у світовій практиці існують різні види податків, але всі вони класифікуються (рис. 8.2) за визначеними ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом, за порядком використання, за складовими ціни товарів, які оподатковуються, за співвідношенням ставки оподаткування і об'єкта оподаткування, за видами суб'єктів оподаткування. За формою оподаткування податки прийнято поділяти на прямі і непрямі. Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на дохід чи майно платника податків. До них відносять: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок з власників транспортних засобів, плата за землю тощо. Як видно, податки встановлюються безпосередньо на майно або дохід платників, їх розмір прямо залежить від величини (обсягу) об'єкта оподаткування, чим більше об'єкт оподаткування, тим більша сума податку повинна бути сплачена. Непрямими є податки, що включаються у вигляді доданої вартості до ціни товару чи тарифу на послуги і сплачуються споживачами цих товарів і послуг. Зв'язок між платниками податку (споживачами товару) і державою здійснюється опосередковано (наприклад, податок на додану вартість сплачують споживачі товарів і послуг, але не прямо державі, а через посередників - підприємства, які виступають у ролі колекторів, збирачів податку). До непрямих податків, крім згаданого податку на додану вартість, також належать акцизний збір, митні збори. Розміри податкових платежів при постійних ставках (тарифах) прямо пропорційно залежать від кількості й вартості товарів (послуг), що купуються. За економічним змістом податки поділяють на З групи: Податки на доходи стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних та юридичних осіб. До них належать такі податки: податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян. Податки на споживання стягуються з покупців у цінах на товари і послуги, які купуються. До них належать: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори. Податок на майно встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб, наприклад, на транспортні засоби, інші об'єкти рухомого та нерухомого майна. Залежно від рівня бюджету, в який сплачуються податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві. Загальнодержавні податки встановлюються вищими законодавчими органами влади (Верховна рада України) і стягуються на території всієї країни, місцеві встановлюються місцевими органами управління і є обов'язковими до сплати тільки на певній території. До загальнодержавних податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, податок на нерухомість, плата за землю, рентні платежі, податок на промисел, плата за торговий патент, податок з власників транспортних засобів, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього середовища, збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок. До місцевих податків і зборів належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за пар кування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш у бігах на іподромі, збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, збір за право використання місцевої символіки, збір за право проведення кіно- і телезйомок, збір за проведення місцевого аукціону, лотерей, збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, збір за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір з власників собак. За порядком використання податки поділяють на загальні та спеціальні. Загальними с податки, які не мають цільового призначення і використовуються на загальнодержавні потреби (поточні витрати, фінансування освіти, охорони навколишнього середовища, утримання армії тощо). До таких податків належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, мито, акцизний збір тощо. Спеціальними (цільовими) є такі, які встановлюються для фінансування спеціальних заходів. В першу чергу, спеціальними податками виступають збори, а саме, збір у Пенсійний фонд, збір у фонд соціального страхування на випадок безробіття, збір у фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, які передбачають чітко визначене джерело їх формування та напрями використання. Крім того, до спеціальних податків можна віднести плату за землю, оскільки цей платіж використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель тощо. За складовими ціни, до яких відносять податки їх можна поділити наступним чином: податки, які відносять на витрати виробництва, податки, які сплачують з прибутку, акцизи. Податки, які відносять на витрати виробництва включаються у собівартість продукції, товарів, робіт, послуг. До них відносять нарахування на фонд оплати праці: відрахування у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття тощо. Податки, які сплачуються з прибутку - це податки, джерелом сплати яких є прибуток суб'єктів підприємницької діяльності. В першу чергу до цієї групи податків належить податок на прибуток підприємств. Акциз - це вид непрямого оподаткування, який включаються в ціну товарів і сплачуються в кінцевому підсумку покупцем, а не виробником товарів. Акцизи поділяються на універсальні, у вигляді податку на додану вартість та специфічні, у вигляді акцизного збору. За співвідношенням між ставкою оподаткування і об'єктом оподаткування податки поділяють на: Прогресивні податки (ставки) - це податки, ставки і розмір яких збільшується із збільшенням обсягу об'єкта оподаткування. Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосовується, при збільшенні розміру об'єкта оподаткування, до всього об'єкта оподаткування. При ступеневій прогресії підвищена ставка застосовується лише до тієї частини, що перевищує встановлені інтервальні обмеження. Регресивними податками (ставками) є податки, ставки і розмір яких знижується в міру збільшення обсягу об'єкта оподаткування. В оподаткуванні прогресивні й регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок. При запровадженні таких податків необхідно виходити з існуючого досвіду оподаткування з урахуванням повного та своєчасного покриття витрат держави і позитивного впливу кожного податку на фінансові результати діяльності платників податків. Пропорційними є податки, величина ставок яких є незмінною і не залежить від розміру об'єкта оподаткування. Класичним прикладом пропорційних податків є податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств. Наприклад, величина ставки останнього складає 25 відсотків, незалежно від величини отриманого підприємством прибутку. За суб'єктами оподаткування податки прийнято поділяти на ті, які сплачують лише юридичні особи (податок на прибуток підприємств, комунальний податок), Рис. 8.2. Класифікація податків лише фізичні особи (прибутковий податок з громадян) і податки, які сплачують, як юридичні, так і фізичні особи (збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збір в Пенсійний фонд тощо). Література 1. Конституція України. -: Преса України, 1997. 2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38 (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) // 3. Господарський кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. № 436-1V (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) // 4. Закон України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 22.03.2001 р. № 2324-111 - ВР (зі змінами і доповненнями) // 5. Основи законодавства України про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98 - ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 23. 6. Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 № 3480-ІУ // 7. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (зі змінами і доповненнями) // 8. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-1V (зі змінами і доповненнями) // 9. Закон України "Про страхування" від 7.03.1996р. № 85/96- ВР (зі змінами і доповненнями) // 10. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р. № 723/97 - ВР (зі змінами і доповненнями) // 11. Закон України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р. № 1251-12 (зі змінами і доповненнями) // 12. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. № 349-ІУ (зі змінами і доповненнями) // 13. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР (зі змінами і доповненнями) //
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 580 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: