Реферат на тему Особливості вексельного права - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Особливості вексельного права. План 1. Складові системи. 2. Уніфікація міжнародно визнаних принципів вексельного права 3. Література Складові системи. За своєю суттю і формою вексель істотно вексельною права відрізняється від усіх інших боргових зобов'язань. Виконуючи функції знаряддя кредиту, засобу платежу та інструменту для інкасування боргів, вексель творить особливу сферу вексельного права. Вексельне право — це сукупність законодавчих і звичаєвих норм, які регулюють відносини між векселезобов'язаними особами. Права і обов'язки учасників вексельного обігу в Україні, його норми та правила визначені у Положенні "Про переказний і простий вексель", що є Додатком № 1 до Уніфікованого закону, прийнятого Женевською конференцією як Конвенція № 358, у низці законодавчо-нормативних актів і передусім у Законі України "Про обіг векселів в Україні". Загалом економічно-правові особливості вексельних зобов язань відображаються у таких принципах: безумовність: необмеженість і простота вексельного зобов'язання чи наказу, неможливість заперечень; формальність: утрата вексельної сили документом через недотримання форми, відсутність якогось із реквізитів, установлення інших, ніж визначені законом, термінів платежу; абстрактність: відокремленість вексельних зобов'язань від основоположних угод; оборотність: спрощена і мобільна форма уступки вексельних прав; односторонність: неможливість одночасних зустрічних вимог, прав і обов'язків чи зобов'язань; регресивність: право зворотної вимоги; солідарна відповідальність: право позовної вимоги як від усіх зобов'язаних за векселем осіб, так і від кожного з них окремо. Цей перелік відображає не лише сукупність особливостей вексельного права, а й його матеріальний зміст. Зокрема, основу вексельної угоди становить комерційний кредит, який учасники господарського життя надають один одному в процесі розрахунків. Беззастережність сплати визначеної суми грошей має виражатися просто і не обтяжуватися будь-якими умовами, застереженнями чи посиланнями на них. Право вимоги платежу за векселем передається разом із ним. Для того ж, хто зобов'язаний, дотримання положень вексельного тексту становить лише зобов'язання, яке слід виконати без будь-яких заперечень з його боку. А письмова, строго встановлена законом форма передбачає, що вексельне зобов'язання може міститися лише у тексті векселя і однозначно засвідчуватися підписом. Численність нормативних актів щодо вексельного обігу насамперед визначається функціями векселя як провідного знаряддя кредиту. Законодавства усіх країн світу належним чином охороняють права учасників вексельного обігу, а порушення норм вексельного права карається з найвищою суворістю. Наприклад, у разі неплатежу боржника за векселем його майно роз'єднується на такі частини, що придатні для продажу з публічного торгу; неплатникові перекриваються можливості отримання кредиту. Більше того, недоторканність його особи може бути порушеною. Розглянемо основні складові вексельного права. По-перше, грошовий вираз вексельних зобов'язань. Тобто зобов'язання можуть виражатися у векселі лише у вигляді відповідної грошової суми. По-друге, строковість і визначеність. Термін існування вексельного зобов'язання або розраховується наперед й заноситься у реквізит векселя, або ж визначається за даними тексту векселя чи на основі вексельного закону. Тривалість чинності векселя не може ставитись у залежність від будь-яких подій. По-третє, безумовність і беззастережність. Наказ у переказному і зобов'язання у простому векселі про сплату вказаної грошової суми мають бути простими і не обтяженими якимись застереженнями. По-четверте, абстрактність. Ця складова вексельного зобов'язання полягає у відсутності інформації про характер угоди, яка відображається у тексті. Допускається лише посилання на який-небудь документ, що став підставою видачі векселя. Але таке посилання не повинно торкатися беззастережності наказу (зобов'язання) платежу і має бути юридично нейтральним. По-п'яте, оберненість і односторонність. Це означає, що право вимагати платіж за векселем передається разом із векселем шляхом нанесення індосаменту. Односторонність вексельного зобов'язання полягає у дотриманні умов зобов'язання і не передбачає будь-яких вимог зобов'язаного. Тому ж, хто має право, вексель дозволяє отримати вказане зобов'язання без будь-яких зобов'язань з його боку. По-шосте, письмова, суворо визначена законом форма. Роль форми у вексельному праві розглядається з двох боків: а) позитивного, якщо йдеться про суворі вимоги до фінансового документу, яким є вексель. У своїй цілісності форма векселя передбачає, з одного боку, сукупність обов'язкових положень, позицій тощо, а з іншого — певні якості, провідними з яких є визначеність і точність виразу. Неясність виразу зумовлює визнання векселя недійсним. Крайній формалізм пронизує весь характер вексельного права, яке є більш суворим, ніж цивільне. Зокрема, якщо цивільне боргове зобов'язання не вимагає зазначення терміну його виконання, то у вексельному праві таке зазначення є обов'язковим; б) негативного. Ця сторона формалізму у вексельному праві проявляється в абстрактності й незалежності вексельного зобов'язання від своєї матеріальної основи, тобто від тих обставин, які змусили векселедавця виписати і видати вексель. Недотримання форми веде до втрати векселем його правового статусу. Вексельне зобов'язання може міститися лише у тексті векселя і скріплюється підписом. Характерною особливістю в Україні є нанесення на вексель підписів керівника і головного бухгалтера та скріплення їх печаткою. Всі учасники вексельного обігу підпорядковуються особливим, дещо відмінним від цивільних, нормам права. До таких норм належать:* солідарна відповідальність. Кожен, хто поставив свій підпис на векселі, цим самим гарантує платіж за векселем у визначений термін. У разі несвоєчасності платежу векселетримач може пред'явити свої вимоги будь-кому із векселезобов'язаних осіб і навіть усім одночасно, не дотримуючись ніякої послідовності й не очікуючи ніяких строків;* право зворотної вимоги. Не отримавши вексельного платежу, кредитор має право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити за векселем у переказному векселі, або до особи, що видала простий вексель;* неможливість заперечень боржника кредиторові. Винятком може стати лише випадок, коли кредитор, одержуючи вексель, свідомо прагне завдати шкоди боржникові. Але це потрібно довести. Такий обов'язок покладається на боржника;* право векселетримача і будь-кого з надписувачів, що сплатив вексельну суму, пред 'явити регресивну вимогу до попередніх векселетримачів, векселедавця та їхніх авалістів, незалежно від черговості їхніх зобов'язань за векселем. Як правило, цьому передує опротестування векселя у його неакцепт! або неплатежі основним боржником. Право на регрес може виникнути також унаслідок затримки тратти платником, коли вона надіслана йому для здійснення акцепту, що тлумачиться як різновид фактичної відмови від виконання вексельних зобов'язань; * швидкість І суворість стягнення боргу. Тому боржникові не можна не враховувати того, що за векселем обов'язково і своєчасно доведеться розраховуватися. Узагальнюючи особливості вексельного права, варто наголосити, що юридична сила векселя дуже велика. Практично всі системи законодавства світу сприймають вексель як беззаперечний документ, який усуває будь-які непорозуміння між боржником і кредитором, не допускає жодних умов, застережень чи заперечень з боку зобов'язаної особи. Не допускає спорів вексель також відносно мотивів його виписування і стягнення суми вексельного зобов'язання. На випадок виникнення спорів мотиви не беруться до уваги, а факт отримання чи неотримання суми не з'ясовується. Уніфікація міжнародно визнаних принципів вексельного права Вексельне право, основоположні елементи якого виникли ще у XII ст., розвивалося під загальним впливом удосконалення товарно-грошових відносин та обміну. Разом із тим у різних країнах йому були властиві суттєві відмінності, викликані неоднаковим тлумаченням норм вексельних законів — навіть у державах, пов'язаних тривалими взаємовідносинами. Такі відмінності впродовж багатьох віків набули досить значних масштабів і стали гальмувати розвиток міжнародних економічних та культурних зв'язків. Це непокоїло багатьох економістів і правий-ків та підштовхувало їх до взаємодії у прагненні виправити становище. З метою вдосконалення відносин вексельного права ще у 1870 р. було проведено кілька міжнародних конференцій. Намагання врегулювати розбіжності у тлумаченні вексельних норм тривали і впродовж наступних років. Особливо плідними вони стали тоді, коли почали проводитися у межах правового поля Ліги Націй. Провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції. Першим і найважливішим зі згаданих документів стала Конвенція № 358. Вона виробила й затвердила Уніфікований закон про переказні та прості векселі, що був викладений у Додатку № 1 до цієї Конвенції англійською та французькою мовами. Спільне розуміння правових засад простого і переказного векселя у той час виявили 20 країн. У Додатку № 2 вони зобов'язалися ввести до національних законодавств спеціальні положення, які у разі потреби регулюватимуть відносини платежу за переказним векселем на їхніх територіях, уточнюватимуть форму авалю, курс національної валюти, форму протесту, особливості акцепту тощо. Згодом до вказаної Конвенції приєдналися інші країни, утворивши так звану Женевську систему вексельного права. Радянський Союз підписав положення Женевських конвенцій 25 листопада 1936 р., а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р. на всій території країни було введено "Положення про переказний і простий вексель", яке майже дослівно передає текст Уніфікованого закону. Але прагнення зробити цей документ максимально доступним для тодішнього рівня освіти населення, не допустити різного тлумачення одних і тих же норм призвело до надмірно спрощеного викладу. Нині зроблено новий науково обгрунтований переклад, який суттєво уточнює окремі моменти й ширше використовує міжнародно визнану спеціальну термінологію. Після проголошення незалежності своє визнання положень Женевської конференції підтвердила й Україна, прийнявши Закон "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. А сам факт відновлення вексельного обігу в Україні засвідчено Постановою Верховної Ради "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. Наступні законодавчі акти створили необхідне правове поле для початку функціонування векселя як провідного інструменту фінансово-господарського життя, сприяли розробці механізму його використання, ефективну взаємодію складових якого має забезпечити нормативна база Закону України "Про обіг векселів в Україні". До сучасної Женевської системи вексельного права входять Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія. На місці СРСР утворилося 15 незалежних держав, котрі також визнали своє правонаступ-ництво як країни, що приєдналися до даної системи. Ще ряд країн безпосередньо не приєдналися до Женевської конвенції, але, спираючись на її основоположні засади, напрацювали і ввели вдію свої національні вексельні закони. Тому їх можна також вважати учасниками вказаної системи. Це Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Ватикан, Габон, Гаїті, Гвінея, Ефіопія, Заїр, Індонезія, Йорданія, Ірак, Ісландія, Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-Рика, Кот-дЧвуар, Кувейт, Лаос, Ліван, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Нідерланди, Антільські Острови, Парагвай, Пг-ру, Південна Корея, Руанда, Румунія, Саудівська Аравія, Сенегал, Сирія, Словаччина, Суринам, Того, Туніс, Туреччина, Центрально-Африканська Республіка, Чехія, республіки колишньої Югославії. Цей перелік свідчить, що з великих країн світу до Женевської Конвенції не приєдналися лише Велика Британія і США. Спираючись на англійський закон про переказні векселі (Bill of Exchange Act) від 18 серпня 1882 p., вони разом з іншими країнами утворили англійсько-американську систему вексельного права. До країн, що грунтують свої національні вексельні закони на цій системі, входять Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазіленд,й Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шри-Ланка, Південно-Афри-канська Республіка, Ямайка. Самостійну групу утворюють держави, чиє вексельне законодавство не входить ні до Женевської, ні до англійсько-американської систем вексельного права. Це такі країни, як Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Ліхтенштейн, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сальвадор, Сан-Марино, Таїланд, Тайвань, Уругвай, Чилі. Вексельне право в цих країнах є складовою торговельного права. Водночас існують країни, які мають власні норми вексельного права, що суттєво відрізняються від правил інших систем. А в деяких державах вексельний обіг узагалі не діє, тому вексель, надісланий сюди, може бути визнаний недійсним. Ці особливості важливо знати всім учасникам міжнародних економічних відносин, аби повністю враховувати ті специфічні нормативні акти, що впливатимуть на виконання вексельних угод. Практика міжнародних розрахунків зобов'язує чітко уявляти собі розбіжності між найдосконалішими й найпотужнішими вексельними системами світу — Женевською та англійсько-американською. Основними з них є такі. По-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим законом відсутність будь-якого з восьми обов'язкових реквізитів є підставою для визнання документа недієздатним як переказний вексель, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; терміну платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред'явникові; підпису векселедавця (трасанта). За англійським законом вексель вважається дійсним навіть тоді, коли він не має "вексельної мітки", недатований, не вказує місця пред'явлення або місця платежу. По-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Уніфікованим законом, оборотність визнається за будь-яким векселем, а за англійсько-американською системою навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передання, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним. По-третє, у Женевській системі прийнято, що трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж уважаються недієздатними. За англійсько-американським законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж. По-четверте, неузгодженість визнання недійсності векселя у випадках виявлення фальшивих підписів. За Уніфікованим законом фальшиві підписи або підписи недієздатних чи вигаданих осіб не позбавляють дієздатності підписів інших векселезобов'язаних, тому добросовісна оплата боржником такого векселя законному кредиторові є правильною. Англійсько-американська система передбачає інше. Підроблений або неповноважний індосамент визнається цілком недійсним, а внаслідок цього власник такого векселя не є законним векселетримачем, тому сплата йому визначеної суми не позбавляє боржника від його вексельного зобов'язання. По-п 'яте, якщо за Женевською системою зазначення у векселі процентної ставки допускається тільки у векселях із терміном платежу після пред'явлення і у визначений строк після пред'явлення, а в будь-якому іншому векселі вважається недійсним, то в англійсько-американській системі застереження про сплату процентів може бути у будь-якому векселі. По-шосте, фактично визнаючи загальні вимоги до точного визначення терміну платежу, англійсько-американське законодавство дозволяє виставляти векселі терміном після настання або у визначений час від настання якоїсь певної події, що має відбутися. Такими, наприклад, є векселі, виписані терміном "Після настання навігації" або "На час проведення щорічного ярмарку", та ін. За Женевською Конвенцією переказний вексель, що підлягає оплаті у визначений час від пред'явлення, має бути презентований до акцепту протягом року від дня видачі. Англійсько-американська система не передбачає конкретності, вказуючи для таких векселів "розумний термін". По-сьоме, певні відмінності в оплаті векселів. Женевська система вимагає оплату векселя у тій же валюті, якою виражена вексельна сума, а у випадку, коли дана валюта не має обігу, борг може сплачуватися місцевою валютою за курсом на день настання терміну платежу або на день платежу, якщо прострочено вексель. Англійським законом передбачено оплату у фунтах стерлінгів, а американським — оплату доларами за чековим курсом, що діє на день терміну платежу за векселем. По-восьме, неоднакове ставлення до пред явницьких векселів. Женевська Конвенція не допускає існування таких векселів, тому в кожному дієздатному векселі слід указувати найменування особи чи наказу того, кому потрібно здійснити платіж. Англійсько-американська система передбачає обіг векселів на пред'явника. Як різновид пере-казного векселя остання розглядає і чек, що не визнається Женевською системою. По-дев 'яте, різні терміни здійснення протесту. Якщо за Уніфікованим законом протест здійснюється у наступний день після ненадходження платежу або впродовж двох наступних робочих днів, то за англійсько-американським правом протест можна вчинити лише у день ненадходження платежу. Цим же правом не визнається авалювання векселів, а процентна ставка може вказуватися у будь-якому векселі. По-десяте, розбіжність у тлумаченні термінів позовної давності. Зокрема, у Великій Британії діє шестирічний термін позовної давності від дня виникнення прав позову, у США терміни позовної давності різняться навіть в окремих штатах, але не перевищують шести років. Женевська система передбачає припинення позовних вимог до акцептанта після збігу трьох років від настання строку платежу. Водночас в обох системах вексельного права загальними закономірностями були й залишаються вдосконалення вексельних відносин, напрацювання такого досвіду і законодавчого Його нормування, які забезпечують динамічне зростання високоорганізованої ринкової економіки. Усунений колізій між національними вексельними законами Термін "колізії" у даному випадку означає розбіжність або суперечність положень вексельних законів, що регулюють однакові суспільні відносини в різних країнах. Виникнення таких колізій об'єктивно пов'язане з національною специфікою і традиціями. В тексті векселя враховується безліч юридичних аспектів договірних відносин, які відображають тривалий історичний процес становлення вексельного обігу в кожній країні, його законодавчого оформлення і врахування необхідності однозначного тлумачення положень вексельних угод. Колізії вексельного права виникають через те, що з моменту видачі й до погашення векселі вільно переходять від однієї особи до іншої не лише в межах окремої країни, а й на території різних держав, стаючи міжнародними фінансовими документами, що обслуговують потреби міжнародних економічних відносин і культурних зв'язків. Неоднакове тлумачення зобов'язань і прав учасників вексельного процесу породжує непорозуміння, які покликана усувати Женевська Конвенція № 359. З метою врегулювання проблем правового забезпечення вексельного обігу ця Конвенція містить комплекс норм колізійного права, котрі вказують, який вексельний закон і якої держави має застосовуватися у вирішенні кожного міжнародного казусу. При цьому положення про переказні та прості векселі однозначно тлумачаться в країнах, що визнали Женевську систему вексельного права, і в тих, що не приєдналися до неї. Таким чином, дана конвенція уніфікує правила та принципи повсюдного застосування низки основоположних колізійних норм. По-перше, конвенція забезпечує однакове розуміння векселездатності — активної та пасивної. Активна векселе-здатність означає можливість набувати права за векселем, в тому числі володіти функцією кредитора — набувача векселя. За нормами Женевської системи активна векселездатність охоплює права кредитора і зобов'язання боржника. Вона не може обмежуватися з будь-яких причин. Ось чому положення українського вексельного законодавства до прийняття закону України "Про обіг векселів в Україні" про виключне вексельне право юридичних осіб і заборону векселездатності фізичних осіб було несумісним не лише з міжнародним вексельним правом, а й із нормами цивільного права. Пасивна векселездатність виражається у можливості й праві брати на себе вексельні зобов'язання. Переважно вона сягає масштабів цивільної дієздатності будь-якої фізичної чи юридичної особи. Але її дії з тих або інших причин, що випливають з національних особливостей цивільної правоздатності, можуть обмежуватися. Наприклад, у світі діє загальна формула: зобов'язуватися у векселях здатний той, хто володіє правом зобов'язуватися договірно. За англійсько-американською системою векселездатність тісно пов'язана з громадянством. Зокрема, правоздатність фізичних осіб визначається законом до-міциляції, а юридичних осіб — законом "ділової осілості". Тобто світове законодавство спирається на загальновизнану формулу: вексельні зобов'язання здатний брати кожний громадянин, який володіє правом брати договірні зобов'язання. Звідси, повторимо, векселездатність фізичних осіб визначається громадянством, а юридичних — місцем реєстрації. Слід наголосити, що і світове законодавство допускає певні обмеження. Насамперед це обмеження зобов'язань іноземців, які взяті ними на території дії чужого вексельного закону, але, з одного боку, не мають значення для векселездатності, що діє на основі закону його країни, а з іншого — невідомі чужому вексельному законові. Отож, український підприємець, що видав вексель, трасуючи його до Канади, не може ґрунтуватися на своїй вексельній неспроможності за українським законодавством при розгляді справи у канадському суді, тому що в Канаді вона невідома. По-друге, важливою є проблема узгодження форми вексельного зобов 'язання. За Женевською Конвенцією перевага у дієздатності вексельного зобов'язання надається законодавству місця складання й видачі векселя, місцям здійснення індосування, акцепту, посередництва та інших вексельних дій, що письмово засвідчені на векселі. Тобто перевага надається законодавству тієї країни, під дією якого боржник бере на себе вексельне зобов'язання. Приміром, для векселя, що переказується з Великої Британії до України, серед обов'язкових реквізитів не обов'язковою є вказівка на місце виписування, тому що цього не вимагає англійський вексельний закон. Але якби вексель було виписано в Україні й трасовано до Великої Британії, то, за нормами українського законодавства, таку інформацію слід було обов'язково вмістити, оскільки цим визначається правова дієздатність векселя. Водночас вексель, трасований з Великої Британії до України і акцептований не на лицевому боці, що є нормальним для вимог англійського закону, в Україні може визнаватися неакцептован ним, тому що наше законодавство передбачає акцептування лише у спеціально відведеному місці на лицевому боці векселя. І навпаки, вексель, акцептований за українськими правилами і трасований до Великої Британії, визнається там дійсним. По-третє, врегульовано сам зміст тексту вексельного зобов'язання. Його дієздатність визначається законодавством місця виконання даного вексельного зобов'язання. Тобто, як зазначалося, перевага надається законодавству тієї країни, де дане вексельне зобов'язання має виконуватися. Приміром, вексель із терміном погашення через два місяці від складання трасується з Канади до України і містить у своєму тексті умову про сплату процентів. Така умова недієздатна в Україні, і власник не отримає процентів, оскільки це суперечить Положенню "Про переказний і простий вексель". По-четверте, уточнено дії, пов'язані з охороною прав вексельного зобов'язання. І у цьому випадку пріоритет надається законам тієї країни, в якій дане зобов'язання має виконуватися. Необхідність і форма охоронних дій визначаються: а) тим, як і коли потрібно здійснити презентацію до акцепту і платежу; б) тим, що і як слід зробити у разі неакцепту і неплатежу; в) тим, чи потрібні протест і повідомлення векселезобов'язаних осіб про те, хто і в якій формі має здійснити опротестування; г) тим, що і як треба зробити у випадку втрати або викрадення векселя. Скажімо, якщо вексель трасовано з одного місця у Великій Британії до іншого, а потім індосовано до України, то векселетримачеві для збереження своїх прав вимоги від усіх надпису-вачів згідно з британським законом про переказний вексель не потрібно вчиняти протест. По-п яте, встановлено термін давності векселя. Він залежить від законодавства місця прийняття вексельного зобов'язання. Наприклад, давність переказного векселя, трасованого з Великої Британії до Росії, потім переказаного в Україну, а далі в Німеччину, визначається так: для трасанта — згідно з вимогами британського закону; для першого індосанта — за українським законом; для другого індосанта — за німецьким; для акцептанта — за російським законом. По-шосте, врегульовано вексельний процес. Проблеми підсудності, порядку процесуальних дій, виконання рішень та інші суд вирішує виключно на основі національного закону. Це стосується також процедури вексельного процесу, що визначається законом місця виконання вексельних дій. Швидкоплинність, формалізм і суворість вексельного процесу значною мірою ще не притаманні Україні, оскільки не вироблено достатньо дієвої системи вексельного процесуального права. А віднесення цих проблем до цивільного законодавства не сприяє ні справедливості, ні надійності та швидкості задоволення вимог векселетримачів. Джерелами вексельного права спочатку були звичаї, потім — закони і звичаї, а нині існує лише вексельний закон, який закріпив їх у судовій практиці. Положення цього закону не можуть усуватися, замінюватися, їхня дія не може бути припинена. Вексельний закон, так би мовити, сам себе пояснює. Йому властивий прецептивний (настановний) характер, який виключає інше тлумачення норм і вказує на таке правило: заборонено все, що не дозволене. Допускається лише тлумачення самого вексельного факту, тобто встановлення його ознак. Тривале затягування прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" фактично блокувало й повнокровний вексельний обіг у державі. Нині становище поступово виправляється. Разом із тим практика диктує необхідність здійснення таких заходів:* надійно гарантувати швидкоплинність і суворість вексельного стягнення. Цьому вже сприяє законодавчий акт про віднесення векселя до числа документів прямої дії;* виробити нормативно забезпечену процедуру спрощеного судочинства без права відповідача на опротестування І без перенесення розгляду вексельної справи до цивільної судової установи;* виключити відмову у забезпеченні вексельного позову. Запровадити арешт майна відповідача, якщо він не висунув суттєвих заперечень. Такими можуть бути повідомлення про підробку підпису, про неправоздатність відповідача укладати вексельні угоди або про сплату ним вексельного боргу;* створити інститут попереднього виконання судових рішень, тобто до терміну їх можливого оскарження чи вирішення справи у касаційній інстанції. ЛІТЕРАТУРА 1. Абаев М. М.Высочайше утвержденный 27 мая 1902 года Новый устав о векселях. Санкт-Петербург, 1903. Абрамович К. Г. 2. Практическое руководство к Новому уставу о векселях. Санкт-Петербург, 1903. 3. Акции и векселя в экономическом обороте Украины: Учеб.-спр. пособие. Харьков, 1999. 4. Аудит вексельных операций // Україна і бізнес. 1993. № 16. Барац С. М. 5. Курс вексельного права. Санкт-Петербург, 1893. Барац С. М. 6. Вексель. Санкт-Петербург, 1902. Белое М. М. 7. Вексель как важнейшее платежное средство. Москва, 1992. Белов В. 8. Банковский вексель и его правовая специфика // Бизнес и банки. 1993. № 19. Вексель: 9. Закон, практика, бухучет. Москва, 1998. Вексель как способ вытащить экономику из кризиса // Компаньон. 1996. № 7. 10. Вишневская А. А.Вексельное право. Москва, 1996. Возможности использования векселей в практике хозяйствования в Украине. Киев, 1998. Гиндин И. Ф. 11. Русские коммерческие банки: Из истории финансового капитала в России. Москва, 1948. 12. Гудков Ф.Вексель. Дефекты формы. Москва, 1998. Лемківський А. 13. Вексель, його форми та функції в ринковій економіці // Банківська справа. 1996. № 5.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 625 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: