Реферат на тему Операції на міжнародному валютному ринку - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Операції на міжнародному валютному ринку. План 1. Світові ринки золота 2. Операції на девізних ринках 3. Міжнародні розрахункові операції Світові ринки золота У світі є спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його кулівля-продаж. Це ринки золота (золоті аукціони). Золото на ринки постачається у вигляді стандартних зливків:* зливки міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою не менше 995;* великі зливки з пробами від 900 до 916,6 і вагою в декілька кілограмів;* малі зливки вагою від 1005 до 990 г; Об'єктами операцій на ринках золота є також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети. Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:* 11 — у Західній Європі (Цюрих, Париж, Лондон, Женева та ін.);* 14 — в Америці, вт. ч. 5—у СІЛА;* 19 — в Азії;* 8 — в Африці. Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху. Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяються на:* світові ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.);* внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);* місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);* чорні (Бомбей та ін.) Після Другої світової війни виник вільний ринок золота. У1961 р. було організовано Золотий пул, до якого ввійшли США та провідні країни Західної Європи. Мета пулу — підтримувати ціну золота на вільному ринку на офіційному рівні. Проіснував він до 1968 р. На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Такі аукціони періодично проводились МВФ, урядами США, Індії, Португалії та ін. Так, відповідно до Ямайської угоди, МВФ з 1976 по 1980 р. провів 45 аукціонів і реалізував 777,6 т золота, США у 1978—1979 рр. на 19 щомісячних аукціонах реалізували 491 т золота на суму 4,1 млрд. дол. Індія в 1978 р. провела 7 аукціонів, продавши б т золота з офіційних резервів із метою боротьби з нелегальним ввозом золота з-за кордону. Наприкінці 90-х років намітилась тенденція продажу золота центральними банками низці країв і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів. Лише в 1997 р. 14 центральних банків продали 825 т золота. Так, частковий продаж своїх золотих запасів (від 1/3 до 2/3) здійснили Нідерланди, Бельгія, Австрія, Канада, Австралія. Аргентина реалізувала весь свій золотий запас — 125 т золота. Загалом, останнім часом центральні банки деяких країн розпочали активний збут своїх золотих активів. Це пояснюється тим, що з часом ключова роль у забезпеченні гарантій стабільності національних валют все більше належить не золоту, а стабільності й силі власних економік та економік країн — емітентів і постачальників резервних валют. Однак у фінансовому світі спостерігається і протилежна тенденція. Так, віце-президент Швейцарського національного банку Жан-П'єр Рот зазначає, що золото продовжує відігравати роль валютного резерву, особливо під час кризи, й ті, хто очікує великого продажу золота, будуть дуже розчаровані. Президент Бундесбанку Хане Тимайєр заявив, що банк не збирається продавати свій золотий запас, хоча такі пропозиції на ринку є. Простежується тенденція, коли провідні світові країни, особливо емітенти резервних валют, поки що не наважуються реалізувати свої золоті запаси, а деякі країни, що розвиваються, користуючись тимчасовим зниженням цін на світових ринках, активно закуповують благородний метал. Слід зазначити, що на діяльність світових ринків золота впливає подвійний статус цього металу, який, будучи цінним стратегічним сировинним товаром, одночасно є реальним резервним і фінансовим активом (табл. 5.1). Таблиця 5.1. Роль золота в сучасній економіці Золото — звичайний метал \| Золото — валютний метал Використання: техніка, медицина, ювелірна справа тощо \| Використання: державні резерви, резерви міжнародних організацій, приватні скарби Властивості: виняткова хімічна стійкість, висока електро- і теплопровідність, міцність, ідеальна антикорозійність \| Властивості: не потребує, на відміну від паперових грошей, зовнішньої державної гарантії, має незмінний попит на ринку Централізовані запаси монетарного золота наприкінці XX ст. становили близько 35 тис. т. Однак деякі фахівці вважають, що офіційні дані, які публікуються МВФ, не враховують деякі секретні й приховані фонди, особливо властиві країнам Близького Сходу. Юридична власність на національні золоті запаси в більшості країн належить центральним банкам, казначействам або спеціальним державним установам (фондам). Франція, наприклад, зберігає золоті запаси в Центральному банку, в Італії вони розділені між Банком Італії та валютним бюро Міністерства фінансів. Найбільшими власниками золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинуті країни припадає близько 83 % світових централізованих запасів золота. Великим власником золота є Міжнародний валютний фонд. Загальна кількість золота, яким користується сьогодні людство і яке знаходиться в банках, у приватних осіб у вигляді монет, зливків, прикрас, накопичувалася тисячоліттями. 31493 по 1993 р., тобто за 500 років, було взято на облік 110 тис. т видобутого золота, а за всю історію його видобутку, яка налічує близько 6 тис. років, — понад 125 тис. т. У середньому на планеті щорічно видобувається близько 1350 т цього благородного металу, який використовується в електронній промисловості для створення комп'ютерів і космічної апаратури. Досить сказати, що тільки електронна індустрія Японії використовує щорічно понад 50 т золота. Приблизно 65 т припадає на зубопротезування. Все інше "осідає'' в приватних колекціях, сховищах і використовується для карбування монет. Найбільшим у світі ви добувачем золота є Південно-Африканська Республіка, яка щорічно дає близько 70 % загальносвітового видобутку золота. У цій галузі на 39 шахтах і копальнях, більшість з яких знаходиться на глибині 2—4 км працює понад півмільйона осіб. Значним видобувачем золота був свого часу Радянський Союз. Інша справа, яких неймовірних зусиль це коштувало в'язням сумнозвісного ГУЛАГу, але вже в кінці 1933 р. Сталін, даючи інтерв'ю американському кореспонденту Дюранті, зазначив, що кількість видобутого за цей рік золота вдвоє перевищила рівень царського часу, що становило близько 120 т (у 1914 р. Росія видобувала 59,2 т золота, а приблизно 1600 т його зберігалося в сховищах Держбанку). У 1936 р. річний видобуток перевищив 130 т. В1953 р. були опубліковані перші офіційні відомості про валютні запаси СРСР, які становили на той час 2050 т. У цьому ж році було продано за кордон 148,7 т і спрямовано на потреби народного господарства 5,2 т золота. Однак підрахунки свідчать, що до 1953 р. було видобуто загалом не менше 2,5 тис. т золота. Близько 4—5 тис. т було реквізовано у Російської православної церкви, відібрано у так званих класово ворожих елементів, вивезено з республіканської Іспанії, переможеної Німеччини, країн Східної Європи. Тобто загалом до сховищ СРСР надійшло близько 15 тис. т золота. Максимальна його кількість була видобута у 1988 р. — 304 т. У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу, щоб хоч якимось чином підтримати агонізуючу систему. Так, у 1989 р. було вивезено 245,5 т, а у 1990 — 474,6 т золота. На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця цифра, безперечно, принаймні на порядок, занижена, а сьогодні незалежна Росія оприлюднювати більш точні дані не зацікавлена з причини хоч і гіпотетичних, але справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР між колишніми його республіками — нині незалежними державами. Максимальна кількість золотих резервів — 77 % від загального світового запасу — припадає на промислово розвинуті країни. Так, станом на 1996 р. одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що становили понад 25 тис. т. Серед них: США — 8147т, Німеччина — 3700, Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352, Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія— 717, Португалія — 625, Росія — 500 т. Щодо щорічного видобутку золота в окремих країнах світу, то він становить:* до 50 т — Гана, Канада, Чилі, Бразилія, Перу;* від 50 до 100 т — Узбекистан, Індонезія;* 250 т — Австралія;* понад 300 т — СІЛА;* понад 450 т — ПАР (1970 р. — 1000 т). Частку країн у світовому видобутку золота наведено на рис. 5.1. Рис. 5.1. Частка країн у світовому видобутку золота Наприкінці минулого століття склалося приблизно таке співвідношення між сферами використання золота: офіційні золоті резерви країн — членів МВФ і міжнародних організацій — 33,8 тис. т; накопичення приватних осіб — 25,4 тис. т; промислово-побутове використання — 34 тис. т (рис. 5.2). На світові ринки золото потрапляє через посередників — дилерів. "Золоті" дилери — це особливі Рис. 5.2. Попит на світове золото (промислово-побутове використаная) фірми (фінансова аристократія), яких налічується не більше 20. У вузькому значенні власне "золотими" дилерами є лише п'ять фірм, що традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них виникла ще у XVІІ ст., а "наймолодшій" — близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банківський дім Ротшильдів (офіційна назва — "N.M. Rotchild and suns, Ltd"). Інша фірма — "Mocata and Goldsmid". Сюди належать також члени "великої трійки" швейцарських банків із головними конторами в Цюриху, який як міжнародний ринок золота не поступається Лондону. Отже, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними особами золота як скарбу). Операції на девізних ринках Одним із найсуттєвіших елементів фінансів є світовий валютний ринок. Валютні операції у широкому розумінні є конкретною формою прояву валютних відносин у народногосподарській практиці. Валютні операції — це операції, пов'язані з: переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію країни та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Як правило, виокремлюють:* поточні валютні операції (перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказування відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);* валютні операції, пов'язані з рухом капіталу (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання і отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів тощо). У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні (тобто валютні операції з продажу чи купівлі валюти) на світовому валютному ринку (близько 80 здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі є не в усіх країнах світу (наприклад, їх немає в англосаксонських країнах). Міжбанківський ринок є основою валютного ринку, оскільки формуються попит і пропозиція валюти, ціни на цей специфічний товар. На макроекономічному рівні ключовим суб'єктом валютних операцій є державні центральні банки: Банк Англії, що є найстарішим у цьому клубі; Федеральна резервна система США; Бундесбанк Німеччини; Національний банк Франції; Центральний банк Росії; Національний банк України. Саме вони відповідають за валютні резерви, підтримують курси валют, стабільність грошового обігу. Якщо взяти за основу обсяги валютних операцій будь-якого характеру, то тут провідна роль належить комерційним банкам. Деякі з комерційних банків, щоденні обороти яких сягають мільярдних сум, отримали заслужену світову славу. Серед них — американські "Чейз нешнл", "Чейз Манхеттен", "Сіті-бенк"; три німецькі банки: Німецький, Комерційний, Дрезденський; банки інших країн. Тільки в Росії їх понад 1000, в Україні — понад 200. Найпоширенішими формами валютних операцій на міжбанківському валютному ринку є "спот", "форвард" і "своп", а на біржовому — "ф'ючерс" та "опціон". Дещо особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж. Валютна операція "спот" — це купівля-продаж валюти на умовах її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою). Основними учасниками спот-ринку є комерційні банки, які здійснюють такі валютні операції:* безпосередньо з клієнтами — підприємствами приватного і державного секторів;* на міжбанківському ринку безпосередньо з іншими комерційними банками;* через брокерів з банками і клієнтами;* з центральними банками країн. Є "звичаї" спот-ринку, які не зафіксовані в спеціальних міжнародних конвенціях чи міждержавних угодах, однак їх беззастережно виконують всі учасники цього ринку. До "звичаїв" спот-ринку належать:* здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;* операції здійснюються в основному на базі комп'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;* наявність обов'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти. Хоча спот-операції належать до "швидких" валютних операцій, вони теж підвладні валютному ризику. Це пов'язано, перш за все, з технічними особливостями клірингових розрахунків, що є в більшості країн світу, а також із часовими різницями в роботі валютних ринків. Наприклад, валютні ринки США і Західної Європи розділені п'ятьма годинними поясами, і тому платежі в доларах можуть направлятися на декілька годин пізніше платежів у західноєвропейських валютах, все ж встигаючи до відведеного терміну валютування за операцією, що може призвести до виникнення ризику збитків. Крім того, особливістю багатьох клірингових систем є те, що інформація про отримання платежу від контрагента стає відомою лише наступного дня після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди. Такі операції, як "форвард" і "своп", прийнято вважати строковими. Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад 3 дні з дня укладення. Стандартними термінами виконання строкових контрактів в, як правило, 1, 3, 6, 9 і 12 місяців. Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату. Укладаються, як правило, на строк до одного року, але в окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют (наприклад, долар СПІД щодо англійського фунта стерлінгів, німецької марки чи японської єни), можливе оформлення угод на п'ять або більше років наперед. Ринок форвардних операцій строком до 6 місяців, як правило, досить стабільний, а на довший термін — нестійкий, за якого окремі операції можуть викликати великі коливання обмінних курсів. Форвардний валютний курс і курс "спот" тісно пов'язані між собою. З теоретичного погляду форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг досить рідкісний. Якщо форвардний курс більший за спот-курс, то в такому випадку говорять, що валюта котирується з "премією"; якщо ж навпаки, то валюта котирується з "дисконтом", тобто зі знижкою. Премії та дисконти за валютою, як правило, розраховуються на базі року для того, щоб можна було порівняти прибутковість від вкладу валюти у форвардну операцію з відповідною прибутковістю від вкладання валюти в інші форми валютних операцій. До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна зарахувати те, що вони надають більше можливостей для маневру. В той час, як операція "спот" повинна бути виконана або відкладена практично негайно, форвардні контракти залишають час для здійснення аналізу, контролю і проведення необхідного корегування. Однак слід мати на увазі той факт, що під час укладання форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера. Тому при укладанні форвардної операції клієнт обов'язково повинен мати відповідні засоби — залишок на рахунку чи кредитну лінію — для покриття цього ризику. Операція "своп" — це валютна операція, за якої поєднуються форвардні умови та умови "спот". За цією валютною операцією продаж готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Ці операції створюють можливості одержувати додаткові економічні вигоди, або ж пов'язані з валютними втратами. Операції "своп", як правило, здійснюються на строк від 1 до 6 місяців, значно рідше зустрічаються своп-операції з терміном виконання до 5 років. Операції "своп" здійснюються як між комерційними банками, так і між комерційними банками і центральним банком країни, а також безпосередньо між центральними банками країн. В останньому випадку вони становлять угоди із взаємного кредитування в національних валютах відповідних країн. З 1969 р. діє багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі на базі використання операцій "своп". Ці двосторонні операції використовуються центральними банками країн головним чином для здійснення ефективних валютних інтервенцій. Вони використовуються також як центральними, так і комерційними банками для диверсифікації своєї валюти з метою здійснення міжнародних розрахунків, задоволення потреб клієнтів у певній валюті, для тимчасового збільшення своїх валютних резервів тощо. Наприклад, якщо банк має запаси доларів, а йому тимчасово на 6 місяців потрібні франки, то він може продати долари за франки з негайною оплатою й одночасно укласти договір про купівлю такої ж суми доларів через 6 місяців у свого партнера. Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових валютних ринках такий: "спот" — 67 %, "форвард" — 5, "своп" —28 %. Ареною валютних операцій є також біржі, які здійснюють валютні обміни, там визначаються, залежно від попиту та пропозиції, ринкові ціни валют. За деяких обставин валютні біржі стають головною ланкою міжбанківських операцій. Учасниками біржових ігор можуть бути і центральні банки, що провадять операції з підтримки національних валют. Валютна біржа — це природний і стихійний ринок, дещо схожий з ринком цінних паперів (фондів — фондова біржа) чи товарів (товарна біржа). Досить цікава історія виникнення бірж. Вони з'явилися у XV ст. в італійських містах — Венеції, Генуї, Флоренції. Саме слово біржа має латинське походження: bursa — гаманець. У Росії біржі почали виникати у вигляді товарних ринків. У 70-ті роки XIX ст. функціонувала вже валютно-фондова біржа, яка торгувала як іноземними грошима, так і цінними паперами. Валютний ринок Росії 100 років тому мав вигляд: безготівковий обіг — 78 % (у тому числі позабіржові операції — 39,8 і біржові 38,7 %), готівковий обіг — 22 %. Учасниками валютних операцій стають і приватні (фізичні) особи, які їздять за кордон, здійснюють перекази валюти, купують іноземну валюту з метою нагромадження та здійснюють інші неторговельні операції. Безпосереднім зведенням покупців і продавців валюти, її "зберігачів" і позикодавців можуть займатися брокерські контори. Вони володіють інформацією, пропонують консультативні послуги і прогнозні оцінки. Послугами брокерських контор користуються:* комерційні банки;* компанії, що зорієнтовані на зовнішній ринок;* фірми та приватні особи. Діапазон валютних операцій достатньо широкий і різнорідний. їх проводять "міняйли" на чорному ринку, банки, як комерційні, так і державні, міжнародні фінансові організації. До строкових валютних операцій, які здійснюються на валютних біржах та валютних відділах товарних і фондових бірж належать ф'ючерсні валютні операції та опціони. Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що становлять купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше 3 днів і до 2—3 років). Розрахунки здійснюються через клірингову палату, котра є посередником між продавцем та покупцем і гарантує виконання сторонами своїх зобов'язань. Як видно, сутність ф'ючерсних валютних операцій дещо подібна до форвардних. Так, ф'ючерсні операції, як і форвардні, здійснюються з поставкою валюти на термін понад 3 дні з дня укладання контракту, при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день його підписання. Однак за видимої зовнішньої подібності є суттєві відмінності ф'ючерсних валютних операцій від форвардних:* якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківському валютному ринку, то ф'ючерсні — переважно на біржовому, що призводить до визначення строків і обсягів операцій за форвардними контрактами на основі взаємної домовленості сторін, тоді як умови виконання ф'ючерсних контрактів прив'язані до певних дат роботи бірж (наприклад, перший понеділок кожного третього місяця), тобто стандартизовані за термінами, обсягами та умовами поставок;* індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі стандартизованими ф'ючерсними контрактами. Завдяки цьому форвардні операції супроводжуються більшою маржею (спредом) і призводять до більших затрат для клієнта порівняно з ф'ючерсними;* доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений, оскільки мінімальна сума для укладання контракту становить в переважній більшості випадків 500 тис. доларів США. Ф'ючерсний ринок доступний як для індивідуальних, так і малих інституціональних інвесторів;* якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції навпаки — на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальна поставка валюти, а учасники цієї операції отримують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що діє на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;* під час формування форвардного валютного контракту набір валют практично необмежений. Ф'ючерсні валютні операції здійснюються з обмеженим набором, як правило, резервних валют — долара США, німецької марки, французького франка, японської єни, англійського фунта стерлінгів та деяких інших. Часте коливання валютних курсів, процентних ставок, ринкових цін на золото в умовах плаваючих валютних курсів викликало потребу в нових методах захисту від валютних ризиків. Тому з 1972 р. почали використовувати ф'ючерсні валютні операції з інвалютою і золотом, з 1975 р. — зі сертифікатами, векселями, облігаціями, депозитами; у 1982 р. з'явились ф'ючерсні операції, в котрих ціною контракту є різні фондові індекси. Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим на момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду часу. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яка має назву премії. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик продавця опціону знижується на величину отриманої премії. При цьому виділяється:* опціон "пут" — право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення, або в розрахунку на її потенційне знецінення;* опціон "кол" — право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання, або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу. Крім того, розрізняють також:* європейські валютні опціони — опціони, які можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;* американські валютні опціони, які дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту. Оскільки у випадку реалізації американських валютних опціонів продавець зазнає більш високого ризику, за них, як правило, сплачується і більш висока премія, ніж за європейські валютні опціони. Основною характеристикою валютних опціонів е те, що його власнику надається вибір: або реалізувати опціон за наперед фіксованою ціною, або взагалі відмовитися від його виконання. Таким чином, у власника опціону є право, а не зобов'язання на здійснення певних дій, тому у валютних опціонах продається право на реалізацію валютної операції, а отримується конкретна валюта. Покупця валютного опціону приваблює те, що:* валютний опціон забезпечує повний захист від несприятливого руху валютного курсу;* покупець виграє від сприятливої зміни валютного курсу;* володіння опціонним валютним контрактом дає можливість гнучкого реагування у випадку невизначеності майбутніх зобов'язань. Отже, на відміну від ф'ючерсних контрактів, валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов'язаний з несприятливим розвитком курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на одержання прибутку у випадку їх сприятливого розвитку. Саме тому валютні опціони, будучи відносно новим інструментом валютного ринку, набули сьогодні значного поширення на валютних ринках світу. Особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж, оскільки він, будучи основною операцією в роботі дилерів комерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку. Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою отримання прибутку шляхом використання у визначений момент часу дійсних на фінансових ринках розривів між курсами і процентними ставками за касовими і строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу — купити той чи інший фінансовий актив дешевше і продати його дорожче. Це пов'язано з відхиленнями валютного курсу на валютних ринках, яке визначається величиною операційних витрат на перевід певної валюти з одного валютного ринку на інший. Таким чином, курс американського долара, наприклад, у Нью-Йорку відрізняється від курсу цього ж долара в Токіо на величину операційних витрат, пов'язаних з переведенням долара із Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину, більшу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка і отримала назву валютного арбітражу. Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж. Часовий валютний арбітраж — це валютна операція з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках. Кожний з них у свою чергу може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) — з трьома і більше валютами. Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дозволяє забезпечити взаємозв'язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон'юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку. Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України було затверджено постановою Правління НБУ від 7 червня 1993р. Уповноважені банки від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням та за рахунок резидентів і нерезидентів. Уповноважені банки мають право від свого імені та за власний рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб, а також продавати її фізичним особам. Операції з продажу-купівлі іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів з оплатою комісійної винагороди на умовах домовленості. Будь-яка операція уповноваженого банку з купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, в тому числі через інший уповноважений банк, у якому відкриті кореспондентські рахунки як у гривнях, так і в іноземній валюті, має бути в обов'язковому порядку відображена у балансі банку. Для комерційних банків України запроваджена звітність про здійснення валютних операцій на міжбанківському валютному ринку в розрізі продажу та валютних надходжень на користь резидентів, а також про здійснення операцій за рахунком "ЛОРО". Важливим напрямом становлення і подальшого розвитку внутрішнього валютного ринку в Україні є його лібералізація та децентралізація. Поки що валютний ринок в Україні за багатьма позиціями монополізований Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ) та Кримською міжбанківською валютною біржею (КМВБ). УМВБ проводить такі основні операції: 1) організовує торги та укладає угоди з купівлі й продажу іноземної валюти з членами УМВБ; 2) організовує та проводить розрахунки в іноземній валюті і в гривнях за укладеними на УМВБ угодами; 3) визначає поточний курс іноземних валют до гривні за угодами на УМВБ. Право участі в торгах УМВБ мають тільки засновники УМВБ, НБУ та установи, прийняті в члени УМВБ. Біржові торги відбуваються не рідше одного разу на тиждень. Операції на УМВБ здійснюються членами УМВБ через своїх представників, які діють на підставі доручення, — дилерів. Проведення торгів та визначення поточного курсу іноземних валют до гривні здійснює спеціально уповноважений співробітник УМВБ — курсовий маклер. Певна мінімальна сума купівлі або продажу іноземної валюти називається лот. Розмір лота встановлюється рішенням біржового комітету. Вся інформація про валютні операції членів УМВБ є банківською таємницею. Міжнародні розрахункові операції Зовнішньоекономічні та неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн призводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами різних країн, то виникає питання про валюту, в якій повинен бути здійснений платіж. Такою валютою може бути або грошова одиниця однієї зі сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, чи валюта третьої сторони. У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародні розрахункиздійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних розрахунках є банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин здійснюється рух валюти між різними країнами. Суб'єктами міжнародних розрахункових операцій є експортери, імпортери і банки. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів. Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжнародних розрахункових операцій мають валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в договорі (контракті), належать такі. 1. Ціна та загальна вартість договору (контракту ). У цьому розділі контракту визначається ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів або вартість робіт (наданих послуг), виконаних згідно з договором (контрактом), та валюта платежів. 2. Умови платежів. Цей розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних, сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона необхідна (вид гарантії — "на вимогу" та "умовна"; умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов контакту без зміни гарантій). Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні зовнішньоекономічного контракту — запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій. Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його позицій на ринку та відносин між продавцем і покупцем. Так, якщо за прогнозами долар є слабким, американські імпортери намагатимуться купувати іноземну валюту зараз із метою виконання подальших угод, не очікуючи настання дати платежу. Експортери, які володіють іноземною валютою, намагатимуться навпаки не конвертувати її в долари. Коли ж долар сильний, імпортери відкладають придбання іноземної валюти, а експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає ґрунт для різноманітних спекулятивних угод. Зіставивши обсяги ринку іноземної валюти з обсягами міжнародної торгівлі і реальним переміщенням боргів, побачимо, що обсяги ринку іноземної валюти приблизно в десять разів більші, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі або іноземних інвестицій, іншими словами, на кожну реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає п'ятдесят дев'ять спекулятивних. Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків між країнами. Тільки в межах окремих економічних і фінансових угруповань країн можуть бути, певною мірою, єдині механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків розрахунки за торговельними та неторговельними операціями регулюються основними принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а також зведеннями постанов Міжнародної торгової палати (Париж). У міжнародних валютних відносинах використовуються національні та міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Причому, якщо перші десятиліття після Другої світової війни головними валютами були американський долар та англійський фунт стерлінгів, то на цей час їх позиції значно потіснили німецька марка, японська єна та французький франк. Крім них для розрахунків використовуються і валюти інших країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці — спеціальні права запозичення (СПЗ), що випускаються Міжнародним валютним фондом та євро — регіональна валютна одиниця, що використовується учасниками Європейського Союзу. І все-таки більша частина міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в американських доларах, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені і в національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Світові ціни на зернові також встановлюються переважно в доларах США, оскільки на їх частку припадає понад 50 % світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера. Більшість міжнародних платежів означають зміну власника банківських депозитів. Але ці зміни відбуваються тепер між громадянами різних країн і здійснюються за допомогою міжнародних банківських переказів або векселів. Міжнародний банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. Банки можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських перевідних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (головним чином туристами). Міжнародні платежі пов'язані з більшим ризиком, ніж внутрішні, з багатьох причин. По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому платежі в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами. Такий ризик під час обміну іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил, що властиво більшості валютна цей час. По-друге, за умови міжнародних платежів є ризик відсутності конвертованості: неможливість власника валюти певної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження, накладеного урядом. По-третє, є ризик невиконання зобов'язання, або несплати. У такому випадку боржник не в змозі заплатити кредиторові. Хоча цей ризик може бути і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного обміну і ризику неконвертованості), він більш імовірний при міжнародних платежах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні вимагає більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником. Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є: передоплата; комерційний акредитив; перевідний вексель (комерційна тратта), виписаний на покупця; відкритий банківський рахунок, консигнація. Сильний продавець може наполягти на передоплаті або безвідзивному акредитиві; сильний покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою перевідного векселя у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так і імпортера. Передоплата — метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець може вимагати передоплату за умов, коли приходить до висновку, що кредитоспроможність покупця дуже мала, або коли ризик неконвертованості дуже великий. Проте навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза втрати ринку на користь конкурентів. На жаль, сьогодні у зовнішньоекономічній практиці України для вітчизняних підприємств, які ще не створили для себе на світовому ринку іміджу надійного партнера, встановлюються невигідні умови розрахунків за експортно-імпортними операціями: в експортних угодах передбачається післяплата, а при імпорті — передоплата. Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не отримує передоплати, але не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Акредитив — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови містять величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис товару, додаткові необхідні документи і кінцевий термін сплати. Отже, платіж, здійснений за допомогою підтвердженого комерційного акредитива, має величезні переваги для експортера, оскільки він означає сплату на час відправлення з практично відсутнім ризиком неплатежу за умови дотримання експортером умов акредитива. Але цей метод дуже незручний для імпортера, оскільки від нього буде вимагатись значний аванс, який вноситься в банк для оформлення акредитива. Через це імпортери намагаються купувати у тих експортерів, які пропонують більш м'які умови сплати. Отже, для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі, досвідчені експортери вимагають акредитив лише в тому випадку, коли є високий ризик невиконання зобов'язань або неконвертованості. Переказний вексель (комерційна тратта) — це безумовний письмовий наказ, адресований однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов'язує останнього заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата або акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера (покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності векселя на пред'явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Відкритий банківський рахунок — метод платежу, за якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання. Хоча цей метод платежу найбільш поширений у внутрішніх розрахунках, у міжнародному бізнесі він звичайно обмежується розрахунками між експортером та його власними філіями або відділеннями в інших країнах, а також внутрішньофірмовими операціями багатонаціональних корпорацій. Він пропонує дуже незначний захист від невиконання зобов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. У випадку невиконання зобов'язань у експортера не залишається ніякого документального підтвердження. Консигнація — метод, який означає, що покупець не зобов'язаний оплачувати товар доти, поки його не продадуть. Він настільки невигідний для продавця, що рідко застосовується в міжнародній торгівлі, як і у випадку з методом відкритого рахунку; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправці закордонним відділенням експортера. Для здійснення валютних операцій суб'єкти господарської діяльності повинні мати банківський рахунок в іноземній валюті. Для України порядок відкриття рахунку в іноземній валюті зафіксований у загальній інструкції НБУ про порядок відкриття рахунків в установах банків. Рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліценцію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті отримують юридичні особи, в статуті яких окремим розділом передбачена зовнішньоекономічна діяльність згідно з чинним законодавством. Право на відкриття рахунків в іноземній валюті мають і приватні підприємці без створення юридичної особи за умови надання копії реєстраційної картки, в якій передбачена зовнішньоекономічна діяльність. Банківський розрахунковий рахунок в іноземній валюті призначений для розрахунків у безготівковій та готівковій валюті при здійсненні поточних торговельних і неторговельних операцій. Розрахунки підприємств — резидентів України з іноземними партнерами мають здійснюватися через систему кореспондентських рахунків комерційних банків, відкритих у зарубіжних банках. В окремих випадках, коли цього вимагає специфіка виробництва і реалізації продукції, НБУ надає суб'єктам господарської діяльності індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами рахунків в іноземному банку. Необхідність відкриття рахунку підприємства за кордоном зумовлюється, наприклад, виконанням за кордоном будівельних робіт, наданням послуг іноземним партнерам, утриманням представництв тощо. У таких випадках, щоб уникнути зустрічних переказів грошей, підприємствам України відкриваються рахунки в іноземних банках. На зазначені рахунки зараховуються кошти від виконаних робіт, наданих послуг та інші кошти, отримані від іноземних партнерів. Із цих рахунків здійснюються необхідні витрати. Як правило, підприємству відкривається рахунок в іноземному банку за неможливості здійснення розрахунків через установи комерційних банків при відсутності їх кореспондентських рахунків у банках відповідної країни або з інших поважних причин. На здійснення валютних операцій НБУ видає господарським суб'єктам індивідуальні та генеральні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для здійснення таких операцій. Отримання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачене умовами індивідуальної ліцензії. Резиденти і нерезиденти подають НБУ у встановлені строки звітність про їхні валютні операції. НБУ може встановлювати валютний норматив — обсяг середньомісячних валютних надходжень, який обмежує можливість отримання суб'єктами господарської діяльності ліцензій на здійснення торгівлі та надання послуг з оплатою в іноземній валюті. НБУ періодично проводить перереєстрацію валютних ліцензій. Література 1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня. 2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001. 3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002. 4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003. 5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004. 6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006. 7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 536 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: