Реферат на тему Міжнародні лізингові операції - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Міжнародні лізингові операції. План 1. Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 2. Суб'єкти міжнародних лізингових операцій 3. Переваги міжнародного фінансового лізингу Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг Якщо в одних країнах є спеціальні закони, які регулюють лізингові операції (наприклад, у Франції та Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН). З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing"). У роботі конференції взяли участь представники 55 країн світу, в тому числі і Радянський Союз. У Конвенції дається погоджене на міжнародному рівні, чітке визначення поняття "міжнародний фінансовий лізинг". Міжнародний фінансовий лізинг — це операція, в результаті якої одна юридична особа передає в розпорядження іншій матеріальне майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансованих внесків з урахуванням амортизації майна. Крім того, по-перше, лізинго-користувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця — орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини. Деякі види орендних операцій вилучені зі сфери дії Конвенції. Це передусім такі види оренди, за яких орендні відносини встановлюються безпосередньо між виробником (постачальником) і орендарем, тобто коли є звичайний договір оренди. Конвенція не поширюється на короткострокову оренду (прокат), призначену для задоволення особистих потреб орендаря. Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції. Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює ще більш сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації. Окрім цього, в кожній країні є своє законодавство стосовно регулювання міжнародних лізингових операцій, де, як правило, дається визначення терміна "міжнародний лізинг". Так, у Законі України "Про лізинг" дається таке визначення міжнародного лізингу — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості. Серед них слід виділити такі. 1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами. 2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізинго-отримувача. 3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізин-годавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу. 4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу. 5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу. Сьогодні міжнародний лізинг став одним з найбільших джерел капітальних інвестицій як у промислово розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Лізинг є пільговою галуззю інвестиційної діяльності та особливим видом фінансування. Як система фінансування лізинг використовує елементи орендних відносин, кредитного фінансування, розрахунки за довгостроковими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Окрім цього, лізинг — це особливий вид інвестиційної діяльності. Він сприяє інтенсивному розвитку національної економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності на світовому ринку, стимулює експортну діяльність національних виробників, прискорює обіг капіталу, підвищує ліквідність підприємств. Суб'єкти міжнародних лізингових операцій Здійсненням міжнародних лізингових операцій займається значна кількість фірм, різних за характером і сферою діяльності, правовому положенню і контролю. Ці організації та компанії можна поділити на такі основні групи. 1. Дочірні лізингові компанії банків та інших фінансових інститутів (так звані каптивні, тобто залежні, лізингові компанії). Ця група є найбільш численна. На неї припадає основний обсяг лізингових операцій майже у всіх розвинених країнах. Компанії, що належать до цієї групи, мають у своєму розпорядженні найбільші кредитні ресурси, тому особливо сильні позиції таких компаній у фінансуванні лізингу великих об'єктів (комплектних постачань для промислових підприємств, бурової техніки, літаків, суден і та ін.). Найбільш великі компанії в цьому секторі ринку — це "Дойче банк", "Сосьете женераль", "Креді ліоне", "ІНГБерінгз", АБН-АМРО банк, "Натвест", об'єднаний банк "ЮБС-СБЦ Варбург", "Барклайз банк". 2. Дочірні фірми та відділення промислових і торговельних компаній. Виробники устаткування в розвинутих країнах ще на початку нинішнього сторіччя використовували лізинг як засіб розширення продажу своєї продукції, що зумовило створення спеціалізованих філій промислових компаній, діяльність яких була пов'язана з лізингом устаткування, що ними випускається. Прикладами активної роботи таких структур є діяльність ІБМІКАМ, "АТТ капітал", "Орікк Корпорейшн", "Дженерал електрик капітал", "Хьюллет Паккард файненс" та ін., річні обороти яких за лізинговими операціями становлять десятки мільярдів доларів. 3. Незалежні лізингодавці. Ці фірми поділяються на фінансові та лізингові. Перші займаються, головним чином, фінансовим лізингом і не обмежують свою діяльність якоюсь визначеною номенклатурою виробів. Крім того, вони можуть давати кредити, проводити операції з цінними паперами, брати участь в акціонерному лізингу. Другі спеціалізуються на лізингу визначених видів устаткування або обслуговують клієнтів, відібраних за певними критеріями (галузь, види лізингових операцій, географія здійснення угод та ін.). 4. Інші лізингодавці та фірми, що займаються лізинговими операціями. Нині у більшості розвинутих країн, як правило, відсутні принципові обмеження за юридичним статусом лізингодавців, тому лізингом можуть займатися будь-які юридичні і фізичні особи, а також державні організації, що мають для цього фінансові ресурси. Це можуть бути страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні банки та ін. 5. Лізингові клуби й асоціації. Міжнародні лізингові клуби можна розділити на такі підгрупи:* асоціації та лізингові клуби, що об'єднують своїх членів за географічною ознакою. Це такі організації, як "Лізюроп", що включає національні асоціації європейських країн, "Фелаліз" (Латиноамериканська лізингова асоціація), АЗІВЛІЗ (Лізингова асоціація Азії);* асоціації, утворені переважно найбільшими лізинговими компаніями розвинутих країн. Це такі клуби, як "Інтерліз" (компанії з 10 країн Західної Європи), ЛІЗКЛАБ (компанії країн Західної Європи й Австралії), "Мултіліз ассосіейшн" (лізингові компанії країн Західної Європи, Азії і Північної Америки);* клуби, що об'єднують компанії, які здійснюють лізинг визначеного виду устаткування (Міжнародна асоціація лізингодавців авіатехніки, Американська асоціація лізингу устаткування, Європейська асоціація з торгівлі та лізингу обчислювальної техніки, Європейська асоціація з лізингу легкових і вантажних автомобілів та ін.). Переваги міжнародного фінансового лізингу Щодо переваг міжнародного фінансового лізингу, то вони різноманітні: це фінансові, інвестиційні, організаційно-експлуатаційні, сервісні та ін. Зупинимося на перших двох. Фінансові переваги:* одночасне вирішення питань як придбання обладнання, так і фінансування цієї операції;* сприятливе співвідношення для підприємця між власною і запозиченою частинами функціонуючого капіталу;* лізинг дає змогу оперативно реагувати на ринкові зміни з урахуванням можливості оренди додаткового обладнання і нових технологій;* лізингові платежі не залежать від індексу цін і тому, на відміну від оренди, не змінюються. Інвестиційні переваги:* компанії чи підприємству простіше і легше отримати майно в лізинг, аніж позику для його купівлі, оскільки об'єкт лізингу є заставою;* лізинг не вимагає значної частки власних коштів, як при наданні кредиту банком, адже банківський кредит зазвичай надається під 75—80 % вартості придбаного майна, а лізинг забезпечує 100 % вартості операції та значно прискорює обіг;* інвестування у формі майна на відміну від грошового кредитування знижує ризик неповернення коштів, оскільки лізингодавець зберігає права власності на майно;* можливість зекономити фінансові засоби і направити їх на вирішення інших інвестиційних завдань фірми чи підприємства. Крім того, міжнародний фінансовий лізинг має й такі важливі переваги:* виробник матеріальних ресурсів-активів, призначених для лізингу, значно розширює можливості гарантованого збуту своєї продукції;* експлуатація об'єкта лізингу дає прибуток, необхідний для оплати лізингових платежів орендодавцю;* орендар, використовуючи лізинг, підвищує конкурентоспроможність, економить кошти, отримує податкову знижку. Однак, лізингові притаманні і певні вади:* лізингодавець має володіти значним первісним капіталом або ж надійним стабільним джерелом грошових коштів;* лізинго-користувач програє на підвищенні залишкової вартості лізингового майна, особливо за рахунок інфляції;* лізингові операції відрізняються значними складнощами, пов'язаними як із розробкою взаємоприйнятної схеми, виявленням та погодженням умов операції, так і документальним її оформленням. Крім того, при фінансуванні лізингових операцій виникає ціла низка ризиків: кредитоспроможності орендаря; кредитоспроможності виробника; зміни відсоткових ставок, податків; неякісного використання об'єкта, його псування, випадкової втрати; необґрунтованої передачі об'єкта третій особі та ін. З урахуванням ступеня і характеру ризику розробляється і погоджується лізинговий договір. Однак і він може бути достроково розірваний, наприклад, з причини несплати орендного платежу, незадовільного стану техніки та ін. Лізинг доцільний тільки в тому випадку, коли він однаково вигідний як орендарю, так і орендодавця. Саме з урахуванням цієї фундаментальної обставини і здійснюється розробка лізингового договору, в якому конкретно фіксується, які саме ризики покладаються на орендатора і які на лізингодавця, і визначається їх міра відповідальності. Загалом міжнародний фінансовий лізинг для країни орендодавця становить інтерес передусім як засіб отримання доходу в іноземній валюті. Орендар же вбачає головну перевагу міжнародного лізингу у використанні більш сучасного іноземного обладнання, отримання різноманітних валютних, фінансових і податкових пільг. Головна мета міжнародного фінансового лізингу — сприяння розвитку науково-технічного прогресу, розширення можливостей зміцнення і розвитку сучасної матеріально-технічної бази підприємств і фірм, їх технічного переоснащення, розгортання і поглиблення коопераційних зв'язків між вітчизняними і зарубіжними суб'єктами лізингових відносин. Лізинг не витісняє традиційні форми фінансування і кредитування основних фондів, а є однією з новітніх і ефективних форм їх органічного доповнення. Щодо обсягу міжнародних лізингових операцій, то тут перше місце належить США, що спричинено передусім значними податковими пільгами. У США здійснювати лізингові операції мають право банки та їх відділення, лізингові фірми, спеціалізовані відділення з лізингу фірм-виробників обладнання, а також страхові, інвестиційні, брокерські й інші фірми. Найбільшими лізинговими фірмами є "Бенк амерілейз груп", "Сек'юриті пасифік консіде корпорейшн" та ін. Понад половину всіх лізингових операцій припадає на автотранспортні засоби, а частка лізингу в нових інвестиціях у машини і обладнання в США і Великій Британії сягає однієї третини, а в низці інших країн Заходу — однієї п'ятої, У загальному обсязі інвестицій частка лізингу оцінюється: у Німеччині —16 %, Великій Британії — 36, в Ірландії—46%. Загальний обсяг лізингових операцій 25 країн — членів "Асоціації європейських лізингових компаній — Лізюроп" у кінці минулого століття перевищив 85 млрд. ЕКЮ. Бурхливий розвиток міжнародного лізингу припадає на 1960—1970-ті рр. у західноєвропейських країнах і на 80-ті роки в азіатських та латиноамериканських. Зараз у лізинговій індустрії спостерігається інтенсивний процес інтернаціоналізації — поширення дій лізингових компаній за межі національних кордонів. Сьогодні найбільшими лізинговими ринками у світі є ринки США, Японії, Німеччини, Франції, Італії, Великої Британії, Південної Кореї, Іспанії, Канади та Південної Африки. В останні роки зростає зацікавленість щодо лізингових операцій у таких країнах, як Ботсвана, Бразилія, Китай, Греція, Індія, Індонезія, Мексика, Філіппіни, Сінгапур, Венесуела, Зімбабве та інших країнах, що розвиваються. Світовий обсяг міжнародних лізингових операцій оцінюється приблизно у 18—20 млрд. дол. США на рік, що становить 3 % від світового обсягу експорту-імпорту техніки. А загальний обсяг лізингових операцій у світі наближається до 400 млрд. дол. США. Розвинутим країнам властивий лізинговий експорт, а для країн зі середнім та низьким рівнем економічного розвитку — лізинговий імпорт. Серед лізингованих товарів лідирує обчислювальна техніка, обладнання для інформаційних мереж, копіювально-конторська техніка, їх частка в лізинговому обігові розвинутих країн становить 45 %. Закономірністю також є збільшення в лізингових угодах товарів сервісної групи. Наприклад, в Японії значна частка в лізинговому споживанні належить медицині й харчовій промисловості, у Франції державна політика в галузі сільського господарства зумовила зростання лізингових операцій у фермерських господарствах, риболовецьких кооперативах, підприємствах із виробництва харчових продуктів і напівфабрикатів. Щодо України, то тут ринок лізингу перебуває на початковій стадії розвитку. Лізингові операції почали здійснювати в 1987 р. після переходу підприємств на орендні форми господарювання. Зараз національна промисловість та комерція створюють великий попит на фінансові інструменти. Національна банківська система його не задовольняє. Введення будь-якої інновації, котра хоч частково задовольняє цей попит, заохочується. Лізинг — це саме та форма фінансування, яка має потенціал для ефективного поєднання цих розбіжностей. Традиційно працювати на запозичених коштах в Україні сьогодні можуть переважно іноземні лізингові компанії, які мають доступ до дешевих кредитних ресурсів, серед вітчизняних лізингових компаній — лише ті, які створені при банківських структурах. І в цьому плані слід зазначити, що лізингові операції комерційних банків в Україні розширюються, але частка майна, яке вони купують для лізингу, не перевищує 3—4 % загальної вартості основних коштів банків. Обмеженість участі українських комерційних банків у лізинговому бізнесі пояснюється певними проблемами. Насамперед, це відсутність середньострокової та довгострокової політики, низька прибутковість лізингових операцій у сучасних умовах, слабкий страховий ринок. Нині найбільші обсяги міжнародних лізингових операцій українські підприємства мають з Білоруссю, Німеччиною, Японією, Польщею, Росією, Швейцарією, Великою Британію та США. За даними "Укрлізингу", в Україні зараз діє близько 1 ЗО суб'єктів господарювання, які так чи інакше займаються лізингом. Для порівняння, у Росії тільки спеціалізованих лізингових компаній 228. Найбільші обсяги лізингу в Україні припадають на такі товарні групи: вантажівки, сільськогосподарська техніка, обладнання для харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції. На лізинговому ринку України сьогодні активно працюють українсько-швейцарське спільне підприємство "Українська фінансова лізингова компанія" (Київ), лізингова компанія "Лізинг-нерухомість" (Луцьк), фінансово-лізингова компанія "Електрон-лізинг" (Львів), державне підприємство "Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія", "Украгроліз"(Київ), командитне товариство "Лізингова компанія "Укрінтерлізинг" (Львів), лізингова компанія "Сокіл-транслізинг" (Львів), TOB "Оптимум лізинг" (Київ), а також лізингові компанії банків "Аваль-лізинг" та "Укрексімлі-зинг". Література 1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня. 2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001. 3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002. 4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003. 5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004. 6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006. 7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 543 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: