Реферат на тему Інтелектуальні інвестиції - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Інтелектуальні інвестиції. План 1. Інтелектуальна власність 2. Види інтелектуальної власності 3. Вкладення в інтелектуальну власність 4. Договірна основа використання та захист інновацій 5. Список літератури Інтелектуальна власність Одним з об'єктів інвестування, а також форм інвестування, виступає інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність — це результат творчої діяльності людини: винаходи у всіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, знаки обслуговування, фірмові знаки, комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Іншими словами — це такі результати науково-технічної та художньої творчості людини, які можна використовувати будь-яким способом у господарській діяльності. Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові норми виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, товарні або фірмові знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які не враховані в понятті промислової власності, складають групу результатів творчої діяльності, яка охороняється авторським правом. Усі результати творчої діяльності охороняються законом — авторським та патентним правом. У правовій літературі останнім часом почали виокремлювати три групи результатів інтелектуальної діяльності, а саме: право художньо-літературної власності, право промислової власності та право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг. Знаки для товарів та послуг, фірмова назва і найменування місця походження товару не вписуються в групу промислової власності за своїм функціональним призначенням. Мета цих витворів — індивідуалізація учасників товарообороту, тобто продавців та покупців товарів. У той же час вони індивідуалізують самі товари та послуги. Засоби індивідуалізації учасників товарообороту відрізняються від інших об'єктів промислової власності не тільки функціональним призначенням, але й рівнем творчості. Очевидно, що для створення промислового зразка чи для здійснення винаходу потрібна різна інтелектуальна праця. Крім цього, вони мають різне призначення: винахід — підвищення ефективності виробництва, засоби індивідуалізації — відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином значущість об'єктів промислової власності значно вища. Види інтелектуальної власності Інтелектуальна власність може бути індивідуальна або колективна (це форми інтелектуальної власності). Розрізняють кілька видів інтелектуальної власності: Виключна власність — власність, запатентована або захищена авторським правом. Інформаційна власність формується у вигляді практичних та теоретичних знань, ідей, досвіду, кваліфікації. Ця власність реалізується у вигляді інформаційних послуг через навчання, освіту чи публікації. Ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав володіння чи користування, фіксованих ліцензією. Інтелектуальна власність" що полягає у реалізації певних ідей чи пропозицій у законодавчих та нормативних актах. Відповідно до видів інтелектуальної власності класифікуються й об'єкти інтелектуальних інвестицій. Згідно з українським законодавством, до промислової власності належать: винаходи, корисні моделі, промисловий зразок, знак для товарів та послуг. Винахід або корисна модель — це результат творчої діяльності в будь-якій галузі техніки. Такими результатами можуть бути продукція або способи її виробництва. Корисною моделлю вважається конструктивне виконання пристрою. Право власності на винахід завіряється патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на 5 років. Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, рисунок, забарвлення або їх поєднання, які визначають зовнішній естетичний вигляд промислового виробу. Патентуються промислові зразки на 10 років. Знак для товарів та послуг (товарний знак) — це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від інших. Це можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні чи інші позначення, їх комбінації у моно- або поліколірному виконанні. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на 10 років (з можливим продовженням кожного разу на 10 років). Об'єкти інтелектуальної власності реєструються в Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності. Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути наукові теорії, математичні методи, плани, правила, комп'ютерні програми, художні твори тощо. Окремі з них підтверджуються патентним відомством. Інші, такі як наукові праці, твори мистецтва, захищені нормами авторського права. Авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають унаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва і науки. У суб'єктивному розумінні слова — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки чи мистецтва. Закон України "Про авторське право і суміжні права" визначає перелік об'єктів авторського права, їх загальні ознаки, а також охорону цих прав таким чином: охороняються особисті (не-майнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури, мистецтва (авторське право) і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні ознаки: творчий характер та вираження в об'єктивній формі, придатній для відтворювання та сприймання. Об'єктивна форма може бути усною або письмовою. Вкладення в інтелектуальну власність Вкладення в інтелектуальну власність називаються інтелектуальними інвестиціями. Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді придбання:— виключних прав власності через купівлю патентів, ліцензій, промислових зразків, товарних знаків;— інформаційних послуг: разових (консультування, експертиза, рекомендації тощо) та постійних (використання знань та досвіду вчених і практиків через договірну систему співпраці);— науково-технічної продукції (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау) на різних матеріальних носіях (друкована продукція, дискетний, аудіо-, відеозалис), а також здійснення науково-дослідної діяльності. Вкладення в людський фактор, тобто витрати на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання, охорону здоров'я працівників на кошти державних підприємств вважаються інтелектуальними інвестиціями. Джерелами фінансування інтелектуальних інвестицій можуть бути:— бюджетні асигнування та кошти державних підприємств;— приватний підприємницький капітал;— спонсорські кошти, субсидії тощо. Держава здійснює інтелектуальні інвестування з метою підвищення інтелектуального потенціалу суспільства. Споживачами інтелектуального інвестування держави є громадяни, що навчаються в середніх школах, ПТУ, коледжах та ВНЗ, працюють у державних НДІ, купують навчальну літературу за пільговими цінами. Приватні інтелектуальні інвестиції здійснюються у видання наукової, довідкової літератури, науково-дослідних праць, науково-популярних та художніх творів. Договірна основа використання та захист інновацій Згідно з новим Господарським кодексом України, використанням об'єкта права інтелектуальної власності є;— виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;— застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;— пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону. Використання інновацій підприємствами малого і середнього бізнесу здійснюється на підставі договорів комерційної концесії. За договором комерційної концесії одна сторона (правовлас-ник) зобов'язується надати іншій стороні (користувачеві) на термін або без визначення терміну право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правовласникові, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правовласникові обумовлену договором винагороду. Договір комерційної концесії передбачає використання комплексу наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досвіду правовласника в певному обсязі, із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери підприємницької діяльності. Відповідно до нового Господарського кодексу України, договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правовласник. Якщо правовласник зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні — реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем. Основним видом договорів комерційної концесії, на підставі яких здійснюється використання інновацій, є ліцензійні договори. Ліцензійні договори значно відрізняються від інших комерційних контрактів, які укладають між собою суб'єкти господарювання, зокрема від найбільш розповсюджених на міжнародному ринку експортно-імпортних угод, а на внутрішньому ринку — від договорів закупівлі-продажу і постачання товарів. Ліцензійний договір — це угода, відповідно до якої власник науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і пов'язаних з ними науково-технічних та інших знань, ліцензіар передає і дозволяє використовувати їх своєму контрагенту — ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на певний термін, а останній зобов'язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов'язання, передбачені договором. Договори про передання права власності та ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі й підписані сторонами. При цьому передання права власності та надання ліцензії на використання знака вважаються чинними для будь-якої іншої особи від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та після внесення їх до реєстру, тобто публікація відомостей є оповіщенням третіх осіб про факт передання прав. Порядок реєстрації ліцензійних договорів встановлений Правилами розгляду і реєстрації договорів про передання патенту та ліцензійних договорів про надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, товарного знака. До функцій Державного департаменту інтелектуальної власності не входять повноваження щодо контролю виконання сторонами зобов'язань, включаючи зобов'язання стосовно патентно-правових гарантій. Не передбачається також адміністративний порядок розгляду спорів про передання прав на об'єкти інтелектуальної власності, які охороняються законом. Держдепартаментом здійснюється внесення відомостей про таке передання до реєстру, наприклад, Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" застерігає, що передання права власності на знак для товарів та послуг не допускається, якщо воно може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу, але це питання належить до компетенції суду, оскільки законом визначено, що суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про встановлення власника охоронного документа, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника охоронного документа тощо. Отже, питання введення в оману споживача може вирішуватися тільки у судовому порядку, тому що факт введення в оману повинен бути доведеним. Спеціалізовані колегії для розгляду справ, що пов'язані з інтелектуальною власністю, створені тільки у складі господарських судів України. Інші справи розглядаються і в загальних судах. Суди розглядають спори про:— визначення початку використання об'єкта інтелектуальної власності;— порушення виключних прав власників охоронних документів;— право попереднього користування;— визнання недійсними охоронних документів;— відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв'язку із використанням об'єкта інтелектуальної власності;— вартісну оцінку прав на об'єкти інтелектуальної власності. Загальні вимоги до договорів про передання прав на об'єкти промислової власності такі: на реєстрацію подаються два примірники належним чином оформленого договору, що містить усі необхідні реквізити, справжні підписи і печатки. Ліцензійний договір, як мінімум, повинен містити такі умови:— визначення сторін;— предмет договору;— обсяг переданих прав;— термін дії договору;— територію дії договору;— розмір винагороди. Для запобігання можливих суперечок рекомендується заздалегідь обумовити поняття термінів, що можуть бути подвійно витлумачені, та розкрити їхній зміст для однозначного розуміння. Предметом ліцензійних договорів, як правило, є:— науково-технічні досягнення, захищені патентом на винахід;— промислові зразки;— товарні знаки;— право на комерційне використання перерахованих вище об'єктів;— науково-технічні досягнення, що містять ноу-хау;— ноу-хау у сфері організації, керування, економіки, комерції тощо. За обсягом переданих прав ліцензійні договори можна поділити на такі:— проста ліцензія;— виняткова ліцензія;— повна ліцензія;— субліцензія. Проста ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну, залишаючи за собою право самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам. Виняткова ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну одноосібно, відмовляючись від права самому використовувати предмет угоди чи продавати аналогічні ліцензії третім особам у тих же межах. Повна ліцензія — договір, за яким власник науково-технічних досягнень, винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау і взаємозалежних з ними прав передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові на визначеній території впродовж певного терміну без яких-небудь обмежень, цілком відмовляючись від їхнього використання на той же термін. Субліцензія — різновид простих і виняткових ліцензій, який відрізняється від останніх тим, що їх укладає контрагент-ліцен-зіат, який купив первісну ліцензію. За умовами й обсягом переданих прав субліцензія цілком залежить від ліцензійного договору, укладеного спочатку. Ліцензіати, що одержали просту ліцензію, передавати субліцензію не мають права. Ліцензійні угоди укладаються на певний термін, як правило, це термін морального старіння предметів ліцензійних угод. Ліцензіар і ліцензіат прагнуть не допустити чи звести до мінімуму конкуренцію між собою, вони включають у ліцензійну угоду умови, що обумовлюють надання ліцензіатові визначеної території, на якій йому надається право виробництва і збуту ліцензійної продукції. Визначення розміру винагороди за ліцензію — одна із найскладніших проблем. Як правило, рекомендується до початку переговорів і ліцензіарові, і ліцензіатові визначити прийнятний для них розмір максимальної і мінімальної ціни, при яких продаж чи купівля ліцензії будуть доцільними. У ліцензійній угоді рекомендується також обумовити гарантії і відповідальність сторін, забезпечення конфіденційності, умови вирішення спорів і розірвання договору. Список літератури 1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. 2. Голуб А. Г., Савенко I. Л. Ринкова система економіки. Ринок цінних паперів та його інструменти. — Л.: ЛТБС, 1994. 3. Економіка: Підручник / Під ред. 3. Г. Ватаманюка, С. М. Панчишина. — К.: Либідь, 1999. 4. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. 5. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А, Рынок ценных бумаг: Учеб. пособ. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: МАУП, 1999. 6. Кобилянсъкий Л. С. Управління проектами. Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 200 с. 7. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1996. 8. Лапішко М. Л. Основи фінансового і статистичного аналізу економічних процесів. — Л.: Світ, 1995. 9. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник. — К.: АЛД Віра-Р, 1998. 10. Мендрул О. Г., Шевчук І. А. Ринок цінних паперів. — К.: КНБУ, 1998. 11. Мойсеєнко І. П. Основи інвестування. Навч. посіб. — Л.: МАУП, 2001. — 180 с. 12. Павлова Л. Н. Финансы предприятий: Учебник. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1998. 13. Смовженко Т. С, Лапішко М. Л. Розрахунки від акцій та облігацій. — К.: Укр. НТІ, 1994. 14. Управління акціонерним товариством (корпоративне управління в Україні): Посіб. — К.: Століття, 1999. 15. Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., доп. — К.: МАУП, 2004. — 480 с. 16. Финансовый менеджмент: Теория и практика: Учебник / Под ред. Е. С. Стояновой. — М.: Перспектива, 1996. 17. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А. М. Под-дєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1999. 18. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. по-соб. — К.: МАУП, 2000. — 208 с. 19. Щукін Б. Інвестування: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2004. — 216 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (28.04.2013)
Просмотров: 989 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: