Реферат на тему Інкасо векселів: ролі функції - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Інкасcо векселів: ролі функції План 1. Основоположні засади інкасо 2. Особливості інкасо векселів 3. Література Основоположні засади інкасо Інкасо (від пал. іпсавзо — виручка, виторг) — засади інкасо банківська операція, шляхом якої банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів підприємств, об'єднань, організацій і загсі а дів і спрямовує ці кошти на їхні рахунки у банку. Метою інкасо можуть бути: отримання акцепту або платежу, вручення комерційних чи фінансових документів проти оплати, а також інші доручення. Операція інкасо як отримання платежу передбачає, що банк приймає від своїх клієнтів векселі і бере на себе зобов'язання здійснити доручені операції з ними, в тому числі: отримання акцепту від платника, прийняття платежу і переказ його суми довірителеві, здійснення платежу або видачу комерційних документів на інших умовах. При цьому інкасові операції, як правило, виконуються комерційними банками на основі норм цивільного права. Інкасо може бути двох видів. "Чисте" інкасо означає доручення банкові здійснити операції лише з самими фінансовими документами (переказними і простими векселями, чеками, платіжними розписками тощо), які слугують для отримання платежів без супроводу будь-яких комерційних документів. Документарне інкасо передбачає прийняття банками таких фінансових документів, які су* проводжуються комерційними документами (рахунками, транспортними страховими документами та ін.). Інкасування переказних і простих векселів у країнах з ринковою економікою є вкрай важливим. Але такий ефективний засіб сучасних розрахунків у внутрішньому обороті України використовується ще недостатньо. Втім зазначимо, що свого часу ця форма фінансових відносин в Україні була провідною. За допомогою інкасо здійснювалося понад 70% усіх платежів. Перевагою інкасо є те, що воно забезпечує чітку взаємодію руху товарів і грошових коштів, а також значно посилює роль комерційних банків, які беруть активну участь у завершенні розрахунків і безпосередньо контролюють процес проходження документів. Операція отримання платежу і переказу коштів у розпорядження клієнта оплачується комісійною винагородою комерційному банкові у розмірі 0,1% номіналу векселя. Безпосереднє передання векселів супроводжується письмовим розпорядженням довірителя — інкасовим дорученням. Воно регулює всі відносини між векселетримачем та інкасуючим банком і має точно виконуватися. Отримувачеві коштів інкасовані векселі здаються разом із реєстром, на звороті якого пишеться інкасове доручення. Як правило, у реєстрі векселі розміщуються в міру настання термінів платежу і за пунктами отримання платежів. Усі векселі передаються з перепоручительським індосаментом. Вони мають бути належно перевірені й не мати дефекту форми. Проте виявлення подібних дефектів не стає перешкодою до прийняття векселів на інкасо. За необхідності з клієнта може братися розписка про відсутність претензій. Отож найширше переваги інкасо використовують країни з розвиненою ринковою економікою. Зокрема, на Заході інкасова форма розрахунків та інші послуги становлять понад 90% доходів комерційних банків. В Україні ж питома вага аналогічних послуг комерційних банків у їхніх загальних доходах ледь досягла 10%. Міжнародною торговою палатою у 1978 р. було опубліковано "Уніфіковані правила інкасо", до яких приєдналися банки більшості країн світу. Нині цей документ чинний і в Україні. Найбільшого поширення інкасові операції набувають у великих банках, які мають розгалужену мережу іногородніх філій і відділень. Ці банки здатні надавати своїм клієнтам навіть безкоштовні або пільгові послуги інкасо. Інкасове доручення має містити: в повну адресу платника. Якщо вона виявилася неточною, то банк може, без зобов'язання і відповідальності зі свого боку, вжити заходів для встановлення правильної адреси;* чітко сформульований і недвозначно викладений предмет договору;* термін виконання доручених дій;* узгоджену з банком суму комісійної винагороди;* права і обов'язки сторін;* порядок розрахунків, граничні межі відповідальності сторін, особливі умови тощо. Згідно з "Уніфікованими правилами" банкам дозволяється діяти лише в межах і у відповідності з інструкціями, що письмово вказуються в інкасовому дорученні. Якщо банк з якихось причин не може виконати доручення інкасо, він повинен негайно повідомити про це клієнта, від якого отримав доручення. Зобов'язання банків та інструктивні положення, що вносяться клієнтом (довірителем) до інкасового доручення, регулюються не лише уніфікованими правилами інкасо, а й нормами цивільного права. Тому певні функції (скажімо, отримання платежу) можуть доручатися нотаріусам. Така процедура передбачає невелику суму державного мита і дуже зручна для векселетримача, оскільки спрощує і прискорює розрахунки, а також опротестування на випадок неотримання платежу. Особливості інкасо векселів Інкасо векселів — це виконання банком доручення векселетримача одержати в установлений термін належний за векселями платіж і переказати його на свій рахунок. Головними учасниками інкасових вексельних операцій є: по-перше, довіритель (комітент) — та сторона в угоді комісії, яка доручає іншій стороні — комісіонерові—здійснити за винагороду одну або декілька операцій з векселями. При цьому угода укладається від Імені комісіонера, але в інтересах та за рахунок комітента, який доручає комерційному банкові здійснити інкасування векселів. Укладення угоди інкасо оформлюється перепоручительським індосаментом, у якому зазначається: "На інкасо", "Для отримайня" або вживається інша формула, що має чітко визначити доручені функції; по-друге, банк-ремітент, якому доручається здійснити операцію інкасо. Він також несе відповідальність за можливі збитки індосанта у випадках, коли належним чином не виконав покладені на нього доручення; по-третє, банк-презентант. Він має пред'явити тратту до акцепту чи платежу, своєчасно презентувати простий вексель до платежу, якщо необхідно, здійснити опротестування простого і переказного векселя у неплатежі чи неакцепті, стягти суму платежу за векселем із солідарно зобов'язаних за ним осіб. У випадку передання цих функцій іншій особі презентант продовжує нести відповідальність перед тим індосантом, який дав йому доручення інкасо; по-четверте, платник, котрому пред'явлено ту вимогу, яку виклав у договорі інкасо поручитель. При цьому відносно довірителя банк-ремітент є і інкасатором, і комісіонером, а відносно платника може опинитися в ролі презентанта. Кожний інкасуючий банк, що передає документи банку-кореспондентові або своєму відділу, виступає щодо останнього комітентом проведення операції. Відстежуючи термін платежу, банк-презентант через свій операційний відділ у день настання цього терміну пред'являє вексель до платежу векселедавцеві (акцептанту), який, підписуючи акт пред'явлення векселів до платежу, здійснює платіж. Непідписання акту і відсутність платежу стають підставою здійснення протесту в установленому порядку. Операція інкасування векселів у банках виникла із потреби отримання вексельних платежів у строк за дорученням векселетримачів і стала однією з найпоширеніших. У ній банки виконують функції агента у грошових розрахунках між експортером та імпортером, у забезпеченні своєчасності платежів за відвантажені платникові товарно-матеріальні цінності й надані послуги, беруть на себе відповідальність за пред'явлення векселів платникові та зарахування отриманих коштів на рахунок клієнта тощо. Оплачений вексель із позначкою "Погашено", "Сплачено" або ще якоюсь іншою, що свідчить про своєчасність платежу, повертається боржникові. У випадку несплати банк зобов'язаний передати вексель для опротестування, а потім повернути його кредиторові для наступних дій. Для отримання вексельної суми той може: подати позов до судово-виконавчих органів для примусового стягнення платежу; відшукати іншу форму, в тому числі добровільний викуп опротестованого векселя кимось із посередників чи однією із зобов'язаних за векселем осіб. У ході операції інкасування банк не ризикує. Його роль зводиться до точного виконання інструкцій свого клієнта, що викладені у договорі. Банк лише несе відповідальність за наслідки, які можуть виникнути через неточність виконання ним цих інструкцій. Векселетримач, у свою чергу, укладаючи договір інкасо, має просто й недвозначно сформулювати доручення банкові, сплатити йому належну комісійну винагороду й покрити інші видатки, що випливають з дії даного договору. Взявши вексель на інкасо, банк не стає його власником. Він діє виключно від імені векселетримача і за його дорученням. Водночас банк може передавати інкасований вексель іншим особам, але тільки за інкасовим, тобто перепоручительським, індосаментом. Цим самим він не знімає з себе взяте зобов'язання і не порушує доручення клієнта. Як передбачено загальними нормами, прийняті на інкасо векселі зберігаються у сховищі (касі) банку. Іногородні векселі з перепоручительським індосаментом негайно надсилаються на інкасо до банку, що обслуговує платника. Інкасові операції є досить прибутковими для банків. За їхньою допомогою банки можуть нагромаджувати значні кошти і безплатно користуватися ними певний час. Економічно доцільними є вони і для клієнтів. Адже банки, використовуючи свої взаємостосунки з іншими банківськими і небанківськими закладами, виконують доручення інкасо і швидше, і дешевше. До того ж клієнт звільняється від необхідності відстежувати терміни пред'явлення векселів, а також нести затрати коштів, які були би значно більшими, ніж їх стягує банк у вигляді комісії. Інкасування векселів починається в обслуговуючому векселетримача банку, куди постачальник вчасно, з урахуванням нормативу обігу, передає відповідно оформлені документи та інкасове доручення, в якому містяться інструкції банкові. Тож для укладання договору інкасо векселетримачеві потрібно підготувати такі документи:* заяву, в якій викладено згоду на оплату комісійної винагороди та зміст угоди;* оригінали векселів, що виставляються на інкасо;* дві ксерокопії кожного з векселів; реєстр векселів;* документи, що підтверджують товарний характер векселів. Після розгляду якості поданих документів векселетримачеві повертаються ті, які банк відхилив. Інформація про неприйняті до інкасо векселі заноситься до реєстру і до розписки банку. При цьому банк приймає на інкасо лише векселі, у яких місце платежу вказане таке, де є банківські заклади. Самі векселі передаються до банку тоді, коли на них стоїть перепоручительський індосамент на ім'я банку. Він може мати такий вигляд: "Сплатити наказові _____ банку", "Валюта на інкасо", "Для інкасування_банку" або "Як довіреному_банку". Даний напис засвідчується підписом доручителя з проставленням дати вчинення індосаменту і скріпленням печаткою. Такий індосамент уповноважує банк отримати платіж, а в разі несплати векселя — вчасно його опротестувати. Повідомлення платникові, що його вексель передано на інкасо до банку, надсилає сам векселетримач. При цьому на інкасо приймаються векселі лише тих юридичних осіб, які є клієнтами даного банківського закладу і мають тут розрахунковий рахунок. Не рекомендується приймати на інкасо неакцептован і переказні векселі, векселі недоміцильовані або строком платежу менше як 10 днів від дня прийняття на інкасо. Банк платника, отримавши документи від підприємства кур'єрської пошти, проставляє на кожному примірникові реєстру і векселя дату надходження та штамп банку. Другий примірник реєстру та вексель оприбутковуються на позабалансовому рахунку 9960, а третій — не пізніше наступного дня після отримання реєстру і векселя вручається платникові. Банки векселетримача і платника мають уважно стежити за строками погашення векселів. Після настання терміну платежу банк через свій операційний відділ пред'являє вексель до платежу. Платник підписує акт пред'явлення векселів до платежу і оплачує їх. Потім інкасат зобов'язаний повернути оплачений вексель з позначкою про отримання грошей платникові, а ці гроші переказати індосантові (довірителеві) на Його розрахунковий рахунок. У разі несвоєчасного платежу банк від імені свого індосанта передає документи з векселем до нотаріату для опротестування. Після повернення йому опротестованого векселя банк пред'являє в господарський суд вимогу про оплату векселя у найкоротший строк (від трьох до семи днів). Якщо цю вимогу не задоволено, банк звертається до судових органів для примусового стягнення боргу. Порядок дій банку та інших учасників інкасових операцій показано на схемі ILL ЛІТЕРАТУРА 1. Лемківський А. В. Сучасний вексельний обіг. Київ, 1996. Лемківський А. 2. Формування сучасного вексельного обігу в Україні // Наша справа. 1996. №2. Лемківський А. 3. Вексельна справа. Киш, 1999. Дмітріснко М., Ющенко В., Литвин В. Гроші в Україні. Київ, 1998. Єфімов А. 4. "Енергетичні" векселі (правова основа, бухгалтерський облік операцій з ними // Бухгалтерський облік і аудит. 1997. № 2. Жалнинский Б. А. 5. Перспективы развития вексельного рынка Украины // Банковское дело. 1997. № 5. Захарьин В. 6. Все о векселе. Москва, 1998. 7. Иванов Д. Л. 8. Вексель. Москва, 1993. 9. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. 10. Рынок ценных бумаг. Киев, 1997. 11. Каратуев А. Г. 12. Вексель в вопросах и ответах. Москва, 1997. Корнсва 0. 13. Вексель як один з способів подолання платіжної кризи // Економіка України. 1993. № 4. Красько И. Е., Жушман В. П. 14. Справочное пособие по вексельному обороту. Харьков, 1997. 15. Бібліографія 16. Кузнецова Н. С, Назарчук И. Р. 17. Рынок ценных бумаг в Украине. Киев, 1998. 18. Лысенков Ю. Л/., Ляшко В. П. 19. Вексель в хозяйственном обороте. Киев, 1994. Лысенков ДО. М., Ляшко В. П., Фомичева С. Ю
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 399 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: