Реферат на тему Грошовий обіг і грошові потоки - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Грошовий обіг і грошові потоки. План 1. Поняття грошового обігу як процесу руху грошей 2. Поняття грошового потоку 3. Структура грошового обігу 4. Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг 5. Швидкість обігу грошей 6. Закон кількості грошей, необхідних для обігу 7. Механізм поповнення маси грошей в обігу 8. Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг Поняття грошового обігу як процесу руху грошей Грошовий обіг — це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення. На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом. У сукупному грошовому обігу гроші функціонують виключно як гроші та не є функціональною формою капіталу. Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, котрі беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:— фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;— домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;— державні структури — суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;— фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників. Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;— ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом. Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей. Поняття грошового потоку Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (або його частину) процесу розширеного відтворення. У сукупному грошовому обігу (скористаємось моделлю доходів та продуктів, широко відомої в іноземній та вітчизняній літературі [14,16]) виділяють такі окремі грошові потоки (рис. 3.1):— сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);— оплата урядовими органами праці державних службовців;— трансфертні платежі — всі виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;— доходи домашніх господарств від реалізації їхніх ресурсів (зарплата, проценти, дивіденди і под.), що становлять національний дохід. Національний дохід поділяється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Значна його частина витрачається домашніми господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачуються купівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів (потік 5) і на світовому ринку (потік 13). Певну частину доходу домашні господарства сплачують урядові у вигляді податків (потік 6). Не витрачена на споживання та сплату податків частина доходу — це заощадження домашніх господарств, які надходять на фінансовий ринок (потік 7). Рис. 3.1. Грошові потоки Заощадження населення тут — єдине джерело надходження коштів на фінансовий ринок, а тому є єдиним засобом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". У зв'язку з цим формується грошовий потік 8. Фірми інвестують мобілізовані на фінансовому ринку кошти на розширення виробництва, внаслідок чого формується новий грошовий потік 9. До послуг фінансового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Мобілізація урядом коштів на фінансовому ринку спричиняє появу грошового потоку 10, а витрачання цих коштів для державних закупівель — потоку 11. Якби домашні господарства всі купівлі здійснювали на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за названими трьома потоками (5, 9, 11), було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержаний фірмами виторг сформував би останній грошовий потік 12, який "замкнув" би кругообіг грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого ВНП і дорівнює обсягу НД, відображеного в потоці 4. Балансування потоків 12 і 4 має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обігу й усієї економічної системи, забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку. На рис. 3.1 показані потоки, які зв'язують внутрішній обіг України зі світовим ринком: 13 — оплата продуктів, що надходять у країну за імпортом; 14 — надходження в країну грошей зі світового ринку за оплату експорту; 15 — чистий відплив капіталу з внутрішнього ринку на світовий; 16 — чистий приплив капіталу зі світового ринку на внутрішній. Якщо імпорт перевищує експорт, то через потік 13 відпливе на світовий ринок грошей більше, ніж надійде через потік 14. Потік 12 (національний продукт) виявиться меншим від потоку 4 (національного доходу) на величину чистого імпорту (перевищення обсягу імпорту над експортом за певний період). Виникнуть ускладнення з реалізацією створеного в країні національного продукту. Збалансування потоків, що обслуговують ринок продуктів, за умов чистого імпорту забезпечується через залучення грошових коштів у внутрішній обіг зі світового грошового ринку через отримання позик у зарубіжних банках чи продажу на іноземних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій, векселів та ін.). Збалансування грошових потоків за умов чистого експорту здійснюється внаслідок розміщення одержаних коштів на іноземних ринках через механізм фінансових операцій. Загальна збалансованість грошового обігу вимагає вирівнювання передусім національного доходу і національного продукту. Для цього повинні балансуватися й усі взаємопов'язані грошові потоки. За напрямками руху грошей щодо національного доходу ці потоки розділяють на дві групи:— потоки втрат (чисті податки, заощадження, оплата чистого імпорту);— потоки ін'єкцій (інвестиції, державні закупівлі, надходження від чистого експорту). На суму втрат зменшується, а на суму ін'єкцій збільшується внутрішній грошовий обіг і можливості реалізації національного продукту. Для збалансування національного доходу і національного продукту потоки втрат і потоки ін'єкцій повинні вирівнюватися. Структура грошового обігу Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обігу дають підстави структурувати його на три сектори:— грошовий обіг (характерний еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);— фінансовий (охоплює фінансові відносини, які зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використання грошових коштів);— кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єктами здійснюється на не еквівалентній, але поворотній платній основі). Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий обіг, він поділяється на безготівковий та готівковий. Маса грошей, що обслуговує грошовий обіг Грошова маса — це сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які є в розпорядженні суб'єктів грошового обігу на певний момент. Для визначення обсягу та структури грошової маси застосовується відповідний набір грошових агрегатів (це визначено законодавством, відповідно до ступеня ліквідності, специфічне угруповання ліквідних активів). Основними принципами формування грошових агрегатів е: 1. Грошова маса — це не лише готівкові гроші, а й депозитні. 2. Уся грошова маса поділяється на ту, що є в обігу, і ту, яка накопичується та виконує функцію збереження вартості. 3. Сукупна грошова маса — це також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом. Грошові агрегати будуються через приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Для країн з розвинутою ринковою економікою характерні такі грошові агрегати: 1. Агрегат М1 містить найбільш ліквідні грошові елементи:— готівка (банкноти — особливий різновид кредитних грошей, емісію яких здійснює центральний банк;— казначейські (скарбничі) білети, пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету; розмінні монети);— банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). 2. Агрегат М2 містить грошові форми агрегату М1 і строкові та ощадні вклади в комерційних банках. 3. Агрегат М3 містить грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади в спеціалізованих кредитних установах й інші види фінансових активів. У окремих країнах банківська статистика виділяє ще й агрегат L, який містить агрегат М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери та ін. Вважається, що агрегат L повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні. З 1993 р. НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу, а саме: М0 = готівка (гроші поза банками); М1 = М0 + депозити до запитання; М2 = М1 + строкові депозити й інші кошти (валютні заощадження); МЗ3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями. Крім грошових агрегатів, НБУ визначає показник, що називається грошовою базою, — це гроші, які не беруть участі в кредитному та грошовому обігах, але створюють базу для їх розширення. Вона охоплює М0, готівку в касах банків і резерви комерційних банків на їх рахунках у НБУ. Швидкість обігу грошей Швидкість обігу грошей — це показник переходу грошей від одного суб'єкта грошових відносин до іншого при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Він показує, скільки в середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг. Виходячи з рівняння обміну Фішера швидкість обігу грошей дорівнює де Q — фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізуються; Р — рівень цін товарів і послуг; М — маса грошей, що перебуває в обігу. Статистично показник швидкості обігу грошей визначається або кількістю обігів певної грошової одиниці за певний період часу, або тривалістю одного обігу. Фактори, що впливають на швидкість обігу грошей:— обсяг, структура та ефективність суспільного виробництва;— величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну;— рівень розвитку ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення;— збалансованість попиту та пропозиції на ринку;— рівень розвитку маркетингу;— рівень інфляції;— рівень розвитку економічної інфраструктури, транспорту, торгівлі, банківської справи і ринку ЦП. Отже, швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси (при зменшенні кількості грошей, яка обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростає). Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання. Закон кількості грошей, необхідних для обігу Закон грошового обігу полягає в тому, що впродовж даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Зміст цього закону можна відтворити рівнянням де Кф — фактична маса грошей в обігу; Кн — об'єктивно необхідна для обігу маса грошей. Якщо Кф > Кн, в обігу з'являються зайві гроші, й навпаки. Виходячи з відомого рівняння обміну, кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці: де Р — абсолютний рівень цін; Q — реальний обсяг виробництва; V — швидкість обігу грошей. У країнах з розвинутою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості Кфі Кн розроблення та впровадження в життя відповідної кредитної і бюджетної політики. Збалансованість Кф та Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Через механізм виведення Кф і Кн на сталість грошей впливають фактори їх кількості та швидкості обігу. Вони безпосередньо впливають на величину Кф, постійно збільшуючи її щодо Кн. Це пояснюється, з одного боку, прагненням емітентів отримати додаткові грошові ресурси за рахунок нового випуску грошових знаків, з іншого — прискоренням обігу грошей унаслідок вдосконалення організації й автоматизації грошового обігу. Механізм поповнення маси грошей в обігу До методів поповнення грошової маси в обігу належить емісія, тобто випуск в обіг грошових знаків у всіх формах. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", НБУ є емісійним центром, і він має монопольне право на випуск грошей в обіг. Іншим каналом поповнення маси грошей в обігу е система обслуговування бюджетного боргу, що ґрунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобов'язань. НБУ здійснює також емісію грошей у випадку купівлі іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Комерційні банки як безпосередні суб'єкти емісійного процесу утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Коли банки надають позику, то грошова маса зростає, і навпаки. Такий ефект емісії грошей має місце, якщо комерційні банки купують на фондовому ринку цінні папери. У такому випадку державні зобов'язання перетворюються на платіжні засоби. Додаткова емісія можлива також через придбання комерційними банками іноземної валюти. Банк може видавати нові позики й утворювати тим самим додаткові гроші лише тоді, коли він має вільні резерви, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов'язує зберігати. Обов'язкові резерви — частка банківських депозитів, яка, згідно з чинним законодавством, встановлена нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки КБ і його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов'язкового резервування в Україні встановлює НБУ. Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора. Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Величина грошового мультиплікатора дорівнює: де т — грошовий мультиплікатор, чи коефіцієнт експансії депозитів; MR — норма обов'язкових резервів. Цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величини MR, Щоб визначити максимальну суму нових грошей DM, які можуть бути утворені банківською системою, потрібно на основі даної суми наднормативних резервів (Е) помножити цю суму на коефіцієнт експансії ту внаслідок чого отримаємо формулу, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора Сучасні засоби платежу, які обслуговують грошовий обіг Грошовий обіг обслуговує готівкові гроші та гроші в безготівкових розрахунках. Для розрахунків готівкою використовують банкноти і розмінні монети. Банкноти мають примусовий офіційний курс і не можуть не прийматися під час розрахунків. Монети використовують як засіб розмінювання невеликих сум, що перебувають в обігу, і тому їх сумарна вартість незначна порівняно з загальною масою грошей і обмежена потребами населення. Гроші безготівкових розрахунків, на відміну від готівкових, не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитних грошей. У процесі безготівкових розрахунків клієнти банків України використовують такі форми розрахунків: Платіжне доручення — це документ, який становить письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку. Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який є вимогою одержувача коштів до платника про сплату певної суми через банк. Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі, безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві. Вексель — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику незаперечне право вимагати від боржника названу в ньому суму платежу після закінчення зазначеного терміну. Чек — письмовий наказ банку власника поточного рахунку про виплату певній особі названої в ньому суми грошей. Крім цих форм, використовують також інкасові доручення та платіжні вимоги. Досконалішим засобом обслуговування депозитних грошей на банківських рахунках стали пластикові платіжні картки. Платіжна картка є грошовим документом, що засвідчує наявність рахунку власника в кредитній установі. Якщо операції на банківських рахунках здійснюються за допомогою терміналів електронних платежів, то такі гроші називаються електронними. Література 1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. — Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119. 2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. // Вісник НБУ. — 2000. — № 12. — С. 5. 3. Алєксєєв І. В., Колісник М. К., Вівчар О. Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посіб. — Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. — 168 с. 4. Алєксєєв І. В„ Колісник М. К., Панкевич Л. В. та ін. Теорія фінансів. — Л.: ПЛІТ, 2001. — 359 с. 5. Базилевич В. Д., Базилевич К С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 147 с. 6. Банківська енциклопедія / М. І. Савлук, А. М. Поддерьогін, А. А. Пересада та ін.; За ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. — 327 с. 7. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш, 2001. — 314 с. 8. Бондарев Б. В., Шурко И. Л. Финансовая математика. — Донецк: Кассиопея, 1998. — 163 с. 9. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — 243 с. 10. Верхоглядова Я. Ь Фінансовий аналіз суб'єктів господарської діяльності промислових підприємств. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. — 203 с. 11. Гальчинський А. Г. Теорія грошей: Навч. посіб. — К.: Основи, 1998. — 415 с. 12. Грабовецький B.C. Економічне прогнозування і планування: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ-ри, 2003. — 188 с. 13. Гриньова В. М„ Коюда В. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2004. — 424 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (28.04.2013)
Просмотров: 761 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: