Реферат на тему Функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів. План 1. Форми міжнародного кредиту 2. Зовнішній борг і проблеми його обслуговування 3. Платоспроможність країни та її складові Форми міжнародного кредиту Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5 % машинно-технічних товарів, то на початку 60-х років — 50 %, а на початку XXI ст. — 75 % експорту цієї продукції в світі. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок. Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик. Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяються на комерційні та фінансові. Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом, або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш "зв'язаною" формою кредиту, все ще досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначаються, головним чином, для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури. Фінансовий кредит — це надання засобів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у третіх валютах. Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке "розбухання" міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій вимагають не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування щодо незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам. Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках, у зв'язку з енергетичною кризою, різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно послабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинутих країн. Це і призвело до виникнення тенденції до сек'юритизації — переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинутих країн. Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій. Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські. Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту. Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії та відповідні державні органи. Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів і послуг, як важливий фактор успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами капіталу. Останніми десятиліттями різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика повинна бути використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит. Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у країни-позичальника. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на виробничі та невиробничі. До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх отримує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньо-торговельних операцій та інших господарських потреб. Невиробничі кредити використовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами і т. п. Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У низці випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років. Можливі й інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту його надання до повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який у середньому припадає вся сума кредиту. За умовами використання кредити бувають разові, які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначається ліміт кредиту і загальний строк користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється. За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк). Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені та бланкові. Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забезпечення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та ін. Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений строк, або за настання певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках товарів із розрахунком за відкритим рахунком. Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позика отримується експортером або імпортером шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених на даний банк. Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій: стимулює експорт товарів і послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, є важливим знаряддям отримання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції. Зовнішній борг і проблеми його обслуговування Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості. Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках діючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація вимагає докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на початку XXI ст. перевищив 2 трлн доларів. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів із його погашення, їх відношенням до валового національного продукту і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останніми десятиріччями супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо процентів, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дозволила країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості. Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становила (у млрд. дол. США): 1955 р. — 37,1; 1965 р. — 72,9; 1975 р. — 335,0; 1985 р. — 1186; 1990 р. —1600,0; 1995 р. — 2000,0. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу та сплату процентів, що істотно обмежує можливості імпорту необхідного цим країнам виробничого устаткування і технології, та негативно позначається на перспективах їх економічного розвитку. Так, якщо у 1975 р. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату процентів 13 % своїх експортних надходжень, то з 1986 р. — понад 30, що значно перевищує критичну межу у 25 %. У Латинській Америці й Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25 %. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріч назад. Країни, що розвиваються, економічно неспроможні сплатити величезні борги і проценти по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, бо може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом з тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків. Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, і передусім Польщі. Так, протягом 1971—1987 рр. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд. доларів, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40 млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. доларів. Країни з розвиненою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте, у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній і зовнішній) борг усіх разом узятих індустріально розвинутих країн світу зріс з 40 % розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) у 1978 р. до понад 70 % у 2004 р. США, наприклад, маючи найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни, є в той же час найбільшим у світі боржником. За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високо-розвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. У такому разі, коли сприятливі економічні умови, державний борг здатний навіть "працювати" на державу. В кінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовнішнього боргу, були засновані численні казенні заводи, збудовані залізниці та інші важливі об'єкти. Якщо державний борг зростає швидше, ніж валовий внутрішній продукт, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення та споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо державний борг зростає в умовах припинення росту ВВП або його падіння — то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативні. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити питання про майбутню економічну незалежність і втрату політичних позицій у світовому співтоваристві. Щодо управління державним зовнішнім боргом в Україні, то суттєвою проблемою тут є високий рівень валютного ризику, що зумовлено значною часткою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що у свою чергу вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку. Це можливе лише за належної ліквідності державних цінних паперів і високого рівня їх капіталізації. У системі управління платоспроможністю України важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм теж має бути повністю прозорим — від стадії розгляду доцільності запозичення до остаточного боргу. Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація, поліпшення умов міжнародної торгівлі. Платоспроможність країни та її складові Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу (Я ОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період (С/7), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20 % — країна є неплатоспроможною. Показником оцінки загального стану сукупної платоспроможності країн світу, або окремого регіону є показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ), який визначається відношенням золотовалютних резервів центральних банків країн світового співтовариства (ВР) до загальної суми річного імпорту товарів і послуг (ІР): Структура міжнародної ліквідності містить такі компоненти:* офіційні валютні резерви країн;* офіційні золоті резерви;* резервну позицію в Міжнародному валютному фонді;* розрахунки в СПЗ та євро. Основну частину міжнародної валютної ліквідності становлять офіційні золотовалютні резерви — запаси золота, що належать державі (у зливках і монетах), та іноземної валюти в центральному банку, інших фінансових органах країни, в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організаціях, які призначені для міжнародних розрахунків. До іноземної валюти в цьому випадку відносять перш за все вільно конвертовані (оборотні) національні валюти країн, де відсутні валютні обмеження за поточними операціями платіжного балансу. До категорії "вільно використовуваної" валюти МВФ відносять долар США, марку ФРН, японську єну, англійський фунт стерлінгів. Центральні банки країни мають, як правило, достатню кількість валюти іноземних держав для здійснення зовнішньоекономічних розрахунків, яка має назву офіційних резервів. Країни при формуванні своїх офіційних резервів виходять з того, що валюта повинна бути резервною щодо національної. Так, оскільки німецька марка вважалася резервною одиницею щодо інших європейських валют, то країни Європи при виборі резервної валюти віддавали перевагу саме німецькій марці. У свою чергу, Німеччина, відповідно, обирала як резервну валюту долар США. США при формуванні валютних резервів віддають перевагу грошам більш високого порядку — золоту, завдяки чому власна частка валютної частини резервів США менша її золотої складової. На сьогодні у структурі міжнародної ліквідності зросла частка валютного компонента, що відображає закономірну тенденцію в умовах демонетизації золота до заміщення його іншими функціональними формами світових грошей, перш за все національними кредитними грошима. Резервна позиція в Міжнародному валютному фонді — особлива форма активів, яка означає право країни — члена МВФ автоматично отримувати від Фонду безумовні кредити в іноземній валюті в межах 25 % квоти, а також суми, яку країна раніше надала в борг МВФ. Частка цього компонента в ліквідних резервах незначна і сягає 6 %. Щодо структури СПЗ і євро то їх частка в ліквідних резервах поки що значно менша резервної позиції в МВФ. Крім власних резервів (безумовна ліквідність), є запозичені резерви (умовна ліквідність). До складу останньої входять кредити іноземних центральних і приватних банків, Міжнародного валютного фонду, використання яких пов'язано з виконанням певних вимог кредитора. Стан міжнародної ліквідності відображається у таких показниках:* якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення резервних валют, динамікою їх курсу та попиту на них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн — емітентів резервної валюти;* відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточним зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів. Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:* є засобом міжнародних платежів, що використовується, головним чином, для покриття дефіциту платіжного балансу;* є засобом валютних інтервенцій. Особливе місце в міжнародній валютній ліквідності займає золото, яке використовується як надзвичайний засіб покриття міжнародних зобов'язань шляхом продажу на золотих аукціонах за необхідну іноземну валюту або шляхом передачі кредитору, як застави, для отримання іноземних позик. Література 1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня. 2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001. 3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002. 4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003. 5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004. 6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006. 7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 238 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: