Реферат на тему Формування власних коштів в підприємствах - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Формування власних коштів в підприємствах. План 1. Поняття капіталу підприємства 2. Джерела формування власних коштів 3. Політика формування власних фінансових ресурсів 4. Етапи формування власних фінансових ресурсів 5. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу 6. Список літератури Поняття капіталу підприємства Капітал, одна з найбільш часто використовуваних у фінансовому менеджменті економічних категорій, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Будучи головною економічною базою створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. З позицій фінансового менеджменту капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів. Висока роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпечення задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання належить до числа найбільш відповідальних завдань фінансового менеджменту. Капітал підприємства характеризується не тільки своєю ба-гатоаслектною сутністю, але й багатством виразів, у яких він виступає. Під загальним поняттям "капітал підприємства" мають на увазі його різні види, які характеризуються в наш час декількома десятками термінів. Рівень ефективності господарської діяльності підприємства визначається цілеспрямованим формуванням його капіталу. Основною метою формування капіталу підприємства с задоволення потреби у придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій забезпечення умов ефективного його використання. Умови формування високих кінцевих результатів діяльності підприємства значною мірою залежать від структури використаного капіталу. Структура капіталу є співвідношенням власних і позичкових фінансових засобів, які використовуються підприємством у процесі господарської діяльності. Структура капіталу, яку використовує підприємство, визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (на рівень економічної і фінансової рентабельності підприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості і платоспроможності (рівень основних фінансових ризиків), у кінцевому рахунку, формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства. Формування структури капіталу пов'язане з обліком особливостей кожної з його складових частин. Власний капітал характеризується такими основними позитивними особливостями: 1. Простотою залучення, оскільки рішення, пов'язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів господарювання. 2. Більш високою здатністю генерування прибутку в усіх сферах діяльності, при його використанні не потрібно сплачувати судовий відсоток у всіх його формах. 3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності у довготерміновому періоді, а, відповідно, і зниженням ризику банкрутства. Разом із тим. йому притаманні такі недоліки: 1. Обмеженість об'єму залучення, а, відповідно, можливостей розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства у періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу. 2. Висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу. 3. Невикористання можливості приросту ефекту рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позичкових фінансових засобів, так як без такого залучення не можливо забезпечити підвищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною. Таким чином, підприємство, використовуючи тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії рівний одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (не може забезпечити формування необхідного додаткового об'єму активів у періоди сприятливої кон'юнктури) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. Джерела формування власних коштів Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це, передусім, виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються у процесі суспільного виробництва. Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток — це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, не можливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві. Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно конкретизувати, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією, це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення "...фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя, за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати". Додатковий продукт — це вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід. Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Шдприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва — це частина національного доходу. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту. Водночас, прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господар ства; встановлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. Найбільш повне, на нашу думку, визначення балансового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 р. "Балансовий прибуток — загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена у його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій". Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства (рис. 7.1). По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має основну питому вагу у складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку. По-друге, це діяльність, що не є основною для підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір). Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди. По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку. На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 р. прибутки від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами, що отримані суб'єктами господарської діяльності, обкладаються податком. По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать:— прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;— невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);— надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;— штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;— штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;— кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;— дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;— прибуток від завишення цін і тарифів;— курсова різниця від операцій в іноземній валюті;— прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;— вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;— прибуток (збиток) від спільної діяльності. Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами. Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються. Як уже зазначалося, отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак, на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України, момент реалізації визначається за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника або за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) — за датою фактичного виконання (надання) таких. Однак, незалежно від визначення моменту реалізації, в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника. Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та ЇЇ собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції). Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, вже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції. Таким чином, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими. Політика формування власних фінансових ресурсів Фінансовою основою підприємства є сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений такими основними формами (рис. 7.2): Рис. 7.2. Форми функціонування власного капіталу 1. Статутний фонд. Він характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, яку інвестують для формування його активів і початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначаться (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством. 2. Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством). 3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх подальшого цільового використання. У складі цих фінансових фондів виділяють, зазвичай, амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку підприємства та інші. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом, іншими установчими і внутрішніми документами підприємства. 4. Нерозподілений прибуток. Він характеризує частину прибутків підприємства, одержаного в попередньому періоді і не використаного на потреби власниками (акціонерами), пайовиками і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом він є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, які забезпечують його виробничий розвиток у наступному періоді. 5. Інші форми власного капіталу. До них належать розрахунки за майно (при здаванні його в оренду), розрахунки з учасниками (після виплати їм доходів у вигляді відсотків чи дивідендів) тощо. Управління власним капіталом пов'язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, які забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування, склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства показано на рис. 7.3. У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів головне місце належить прибуткові, який залишається у розпорядженні підприємства, — він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а, відповідно, і приріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних засобів і нематеріальних активів; але суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом для його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів головне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків засобів у статутний фонд) чи акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним з внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безповоротна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). До числа інших зовнішніх джерел входять Рис. 7.3. Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства безкоштовно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, які включені в склад його балансу. Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика, яка направлена на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до вимог його розвитку в майбутньому. Політика формування власних фінансових ресурсів становить частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає у забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Етапи формування власних фінансових ресурсів 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства. На першому етапі аналізу вивчається загальний об'єм формування власних фінансових ресурсів відповідно до темпів приросту власного капіталу, до темпів приросту активів і об'єму реалізованої продукції, підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному об'ємі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді. На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у перед плановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами. 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за формулою: Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. 3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться у розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень відносно вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, які забезпечують приріст власного капіталу підприємства. 4. Забезпечення максимального об'єму залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Перед тим, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Так як основними запланованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, тому, в першу чергу, слід у процесі планування цих показників передбачити можливості їх зростання за рахунок різних резервів. Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Але слід пам'ятати, що зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів приводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при пошуку резервів зросту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити з необхідності максим ізації сукупної їх суми, тобто з критерію: б. Забезпечення необхідного об'єму залучення власних фінансових ресурсів з зовнішніх джерел. Об'єм залучення власних фінансових ресурсів з зовнішніх джерел повинен забезпечити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума задіяних за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, тоді в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності. Необхідність у залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою: Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників чи інвесторів), додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел. в. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес такої оптимізації ґрунтується на таких критеріях: а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує заплановану вартість залучення позичкових засобів, то від такого формування власних ресурсів потрібно відмовитись; б) забезпеченні збереження управління підприємством першо-початковими його засновниками. Зріст додаткового пайового (акціонерного) капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати управління. Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства у попередньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті. Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою: Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов'язана з вирішенням таких основних завдань:— проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;— забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням допустимого рівня фінансового ризику;— формуванням ефективної політики розподілення прибутку (дивідендної політики) підприємства;— формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій (емісійної політики) чи залучення додаткового пайового капіталу. Розглянемо основні особливості управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства у розрізі поставлених завдань. Оцінка вартості окремих елементів власного капіталу Розвиток підприємства вимагає, перш за все, мобілізування і підвищення ефективності використання власного капіталу, так як це забезпечує зростання його фінансової стійкості та рівня платоспроможності. Тому увага повинна приділятися оцінці вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому. Оцінка вартості власного капіталу має ряд особливостей, головними з яких є: а) необхідність постійного коректування балансової суми власного капіталу у процесі здійснення оцінки. Принципи такого корегування розглянуті раніше. При цьому коректуванню підлягає тільки використана частина власного капіталу, яка використовується, так як знову залучений власний капітал оцінений у ринковій вартості; б) оцінка вартості знову залученого власного капіталу несе умовний характер. Якщо залучення позичкового капіталу ґрунтується на окремих чи інших фіксованих зобов'язаннях підприємства, тоді залучення основної суми власного капіталу таких контрактних зобов'язань не містить (за виключенням емісії привілейованих акцій). Будь-які зобов'язання підприємства з виплати відсотків на пайовий капітал, дивідендів власникам простих акцій не несуть характеру контрактних зобов'язань, а є лише розрахунковими плановими величинами, які можуть бути скоректовані за результатами майбутньої господарськоі діяльності; в) суми виплат власникам капіталу входять у склад оподаткованого прибутку, що збільшує вартість власного капіталу порівняно з позичковим. Виплати власникам капіталу у формі відсотків і дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, але оскільки виплати відсотків за використаний позичковий капітал здійснюються за рахунок надлишків (собівартості), то у склад оподаткованої бази з прибутку не входять. Це визначає більш високий рівень вартості залученого власного капіталу порівняно з позичковим; г) залучення власного капіталу пов'язане з більш високим рівнем ризику інвесторів, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик. Це пов'язано з тим, що претензії власників основної частини цього капіталу (за виключенням власників привілейованих акцій) повинні задовольнятися при банкрутстві підприємства в останню чергу; ґ) залучення власного капіталу не пов'язане, як правило, із зворотним грошовим потоком за основною його сумою, що визначає вдалість використання цього джерела підприємством, незважаючи на більш високу його вартість. Якщо за позичковим капіталом зворотний грошовий потік разом з виплатами з його обслуговування включає й повернення суми основного боргу у встановлені терміни, тоді за залученим власним капіталом зворотний грошовий потік включає, як правило, тільки виплати відсотків і дивідендів власникам (за винятком окремих випадків, коли підприємство скуповує власні акції чи паї). Це визначає більшу безпеку використання власного капіталу з позицій забезпечення плато-спроспроможності і фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на більш високу вартість залучення цього капіталу. З урахуванням цих особливостей розглянемо механізм оцінки та управління вартістю власного капіталу. Список літератури 1. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника-Центр; Эльга, 1999. 2. Большая советская енциклопедия. — 3-е изд. — М.: Советская енциклопедия, 1980. 8. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. — К.: Ва-зако; Молодь, 1997. — 699 с. 4. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1996. 5. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. — М.: Финансы, 1997. — 227 с. 6. Крайний О. П., Клепикова 3. В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. — Л.: Державний університет "Львівська політехніка"; К.: Дакор, 2000. — 260 с. 7. Лапішко М. Л. Основи фінансового і статистичного аналізу економічних процесів. — Л.: Світ, 1995. 8. Мельник В. А. Ринок цінних паперів: Довідник. — К.: АЛД Віра-Р, 1998. 9. Мойсеєнко І. П. Основи інвестування: Навч. посіб. — Л.: МАУП, 2001. — 180 с. 10. Организация и планирование кредита: Учебник / Под ред. О. И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 1991. 11. Павлова Л. Я. Финансы предприятий: Учебник. — М.: Финансы; ЮНИТИ, 1998. 12. Пушкар М. С. Контролінг: Монографія. — Тернопіль, 1997. — 146 с. 13. Совершенствование банковского кредитования / Под ред. С. С. Ткачука, Б. Е. Лукьянова, Г. И. Кравцова. — Мн.: Висш. школа, 1993. 14. ФедоренкоВ.Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., доп. — К.: МАУП, 2004. — 480 с. 15. Хорн ванДж. Основы управления финансами: Учебник: Пер. з англ. — М.: Финансы и статистика, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 491 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: