Реферат на тему Фінансування програм підтримання здоров'я - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансування програм підтримання здоров'я. План 1. Вирішення житлової проблеми 2. Фінансування програм здобуття вищої освіти Важливим завданням домогосподарств є підтримання та захист здоров'я їх членів. В першу чергу це пов'язано із тим, що домогосподарства постачають на ринок ресурсів робочу силу і отримують за це кошти у вигляді заробітної плати, інших платежів від користувачів цією робочою силою. Ситуація, що склалася на сьогодні в Україні у сфері охорони здоров'я є досить гострою. Державна система безоплатного надання медичних послуг для громадян недостатньо підкріпляється з боку держави фінансово, а тому майже не реалізується на практиці. Медичний персонал із-за відсутності відповідного медикаментозного забезпечення в закладах охорони здоров'я, не має можливості надавати адекватну лікарську допомогу пацієнтам, що відповідала б вимогам сучасної медичної науки і практики. Членам домогосподарств доводиться оплачувати практично всі отримані медичні послуги: ліки, витратні матеріали, діагностичні заходи, госпіталізацію. Оскільки заробітна плата медичних працівників залишається досить низькою, це нівелює їх суспільну значимість, рівень культури і морально-етичних взаємовідносин із пацієнтами, що бажає бути кращим, часто має місце вимагання додаткової плати за надані послуги. В умовах розвитку ринкових відносин в Україні на перший план виходять правові і економічні стимули, які повинні відігравати головну роль у наданні медичних послуг. Вважається, що запровадження медичного страхування і формування нових форм і методів розрахунків за надану медичну послугу на цивільно-правових засадах, надасть можливість розвитку нових відносин в охороні здоров'я, сформує сприятливі умови для вирішення багатьох питань, які накопичувались роками. Зокрема питань стосовно прав пацієнтів, соціального і професійного захисту медичних працівників, нових підходів до встановлення статусу закладів охорони здоров'я, до ролі медичного самоврядування, ролі громадськості у розвитку системи охорони здоров'я. Для удосконалення існуючого медичного забезпечення в Україні, планується створення трирівневої системи його фінансування:* 1 рівень - фінансування програм підтримання здоров'я за рахунок коштів Державного бюджету України, Автономної Республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування (державне соціальне медичне забезпечення);* 2 рівень - фінансування програм охорони здоров'я за рахунок коштів роботодавців, органів місцевого самоврядування, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (обов'язкове медичне страхування);* 3 рівень - фінансування програм охорони здоров'я за рахунок додаткових внесків домогосподарств в особі застрахованих осіб (добровільне медичне страхування). Державне соціальне медичне забезпечення здійснюється з метою реалізації конституційних прав громадян на безоплатну медичну допомогу. Принципами Державного соціального медичного забезпечення є: - державне регулювання напрямків соціального медичного захисту та його забезпечення за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; - забезпечення загальнодоступності та гарантованості надання медичної допомоги необхідного рівня; - санітарно-профілактична спрямованість наданих медичних послуг. Державна програма медичного забезпечення включає перелік профілактичних, лікувально-діагностичних, реабілітаційних та санітарно-епідеміологічних заходів, що надаються в державних та комунальних закладах охорони здоров'я; визначає обсяги надання медичної допомоги населенню на життєзабезпечуючому рівні, гарантована безоплатна медична допомога з підтримання здоров'я окремих категорій громадян (діти-сироти, військові строкової служби, засуджені та ін.) Обов'язкове медичне страхування - вид обов'язкового страхування спрямований на забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров'я та реалізацію державних гарантій на одержання медичної допомоги. Метою обов'язкового медичного страхування є забезпечення рівних прав громадян на одержання медичної допомоги належного обсягу та якості, медичних послуг, що оплачуються з централізованих фондів; підвищення ефективності надання медичної допомоги, сприяння розвитку системи охорони здоров'я та створення умов для її належного та ефективного фінансування; а також створення умов для розвитку ринкових відносин у медичній галузі. Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страхувальники, страховики, застраховані особи та професійний медичний персонал, який надає медичні послуги. Страхувальниками в такій системі є юридичні та фізичні особи, які сплачують медичні внески на користь застрахованих осіб (роботодавці, органи місцевого самоврядування, Пенсійний фонд України та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування). При цьому роботодавці сплачують страхові внески на користь своїх працівників та їх дітей, органи місцевого самоврядування - на користь осіб, що забезпечують себе роботою самостійно та дітей таких осіб, а Пенсійний та інші фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування - на користь осіб, які утримуються або отримують допомогу за їх кошти. Застрахованими особами згідно з програмою обов'язкового медичного страхування є: - працівники, що отримують доходи у вигляді оплати праці на умовах контракту; - працівники, які забезпечують себе роботою самостійно, що обрали для своєї діяльності особливий порядок оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, спеціальний торговий патент та інше; - непрацюючі пенсіонери, непрацюючі інваліди" інші особи, що утримуються або отримують допомогу за рахунок фондів загальнообов'язкового соціального страхування;* діти віком до 16 років; - учні та студенти, єдиним джерелом існування яких є стипендія; - утриманці, що утримаються за рахунок працівників - годувальників. Страховиками, які здійснюють акумуляцію медичних внесків та виплату страхових сум у випадку настання страхового випадку, є спеціалізовані фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію на здійснення обов'язкового медичного страхування. При наявності страхових випадків, такі установи перераховують суми необхідних медичних виплат спеціалізованим лікарським установам. Добровільне медичне страхування, яке в Україні на сьогодні перебуває в зародковому стані, забезпечує право застрахованих осіб на отримання додаткових платних медичних послуг. Оплата таких послуг здійснюється за рахунок власних внесків домогосподарств. Основу такої системи становить фінансування лікарських послуг, що не входять до Державної програми медичної допомоги, та Програми обов'язкового медичного страхування. У багатьох країнах це є основним видом фінансування виробників медичних послуг. Вирішення житлової проблеми Ще одним важливим завданням, яке перманентно вирішують домогосподарства, е забезпечення членів домогосподарства житлом. Це може бути здійснено шляхом побудови, купівлі, отримання житла через участь у житлових програмах підприємств, держави. Все більше це завдання реалізується ринковими методами через участь членів домогосподарств в інвестиційних житлових програмах, через залучення іпотечних кредитів, через спільне з державою фінансування побудови житла. Чинним законодавством України передбачено заходи щодо забезпечення житлом окремих категорій громадян, зокрема молоді, індивідуальних сільських забудовників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суддів, інвалідів з слуху та зору, депортованих кримських татар та осіб інших національностей, що повернулися для проживання в Україну, вчених Національної академії наук. Запроваджено надання безвідсоткового кредиту для житлового будівництва (придбання) квартир чи індивідуальних житлових будинків державним службовцям, які потребують поліпшення житлових умов. Разом з тим зазначені заходи не охоплюють усі категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов. Протягом 2000-2007 років щороку житло одержували лише 1,4-1,6 відсотки сімей та одинаків, що перебували на квартирному обліку. У розрахунку на 1 тис. осіб в цілому в 2007 році введено в експлуатацію всього 220,9 кв. метрів житла. Саме тому низький рівень забезпечення житлом на сьогодні залишається однією з найгостріших соціальних проблем. Виникнення житлової проблеми в Україні зумовлене такими основними причинами: - комерційні житлові кредити внаслідок їх високої вартості недоступні для більшості громадян. Такі кредити надаються переважно для придбання житла на вторинному ринку, що не сприяє збільшенню обсягів житлового будівництва та зниженню його вартості, а отже, не дає можливості задовольнити попит на житло, який постійно зростає; - зменшення обсягу державного фінансування житлового будівництва призвело до зменшення загального обсягу введення житла в експлуатацію. Найменшу кількість житла введено в експлуатацію в 2000 році - 5,6 мли кв. метрів. Починаючи з 2001 року обсяг житлового будівництва збільшується; - затверджені Кабінетом Міністрів України програми забезпечення житлом окремих категорій громадян, які виконуються із застосуванням механізмів кредитування на пільгових умовах та залученням коштів державного бюджету, не охоплюють усі категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов; - не запроваджено нові механізми вирішення житлових питань шляхом спільної участі громадянина та держави у фінансуванні будівництва (придбання) житла, зокрема, надання цільових житлових субсидій, запровадження системи заощадження коштів для будівництва (придбання) житла. Відповідно до Концепції Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2009-2016 роки в У крані, пропонується два варіанти розв'язання житлової проблеми. Перший варіант розв'язання проблеми полягає у забезпеченні державної підтримки будівництва (придбання) житла для окремих категорій громадян шляхом використання існуючих і одночасного впровадження нових фінансово-інвестиційних механізмів для осіб, що потребують поліпшення житлових умов, не мають або втратили у зв'язку з підвищенням своїх доходів право на забезпечення соціальним житлом і не можуть користуватися зазначеною підтримкою. Новими фінансово-інвестиційними механізмами при цьому є заощадження коштів домогосподарств на депозитних рахунках для першого внеску на будівництво (придбання) житла. У свою чергу, кредитор повинен надати позичальникові іпотечний кредит за доступною відсотковою ставкою. З метою стимулювання запровадження такого механізму держава виплачує позичальникам премії у розмірі 20 відсотків суми першого внеску та індексує щороку заощадження з урахуванням рівня інфляції за минулий рік. Крім того, для забезпечення доступним житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, членів їх сімей, прирівняних до них осіб та інших службових осіб, військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, додатково розробляється механізм надання субсидій на будівництво (придбання) доступного житла за рахунок коштів державного бюджету шляхом запровадження державних житлових сертифікатів. Другий варіант полягає у поширенні дії існуючих фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) житла для окремих категорій громадян та інших осіб, що потребують поліпшення житлових умов, але не мають права на забезпечення соціальним житлом. Проте реалізація такого підходу є досить складною через неефективність існуючих фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки фінансування житла. При реалізації концепції житлового реформування повинен забезпечуватись поступовий перехід від безоплатного отримання житла до паритетності фінансування за рахунок власних коштів громадян та надання їм державної підтримки. Крім того, при наданні службового житла особам, які мають на нього відповідне право, повинен визначатися строк користування таким житлом, який становить період їх роботи на відповідній службі. Після закінчення такого періоду, держава може надати службове житло для викупу цим громадянам на пільгових умовах. Для успішного застосування механізму державної підтримки забезпечення житлом повинні бути врегульовані такі питання: - посилення захисту прав власників іпотечних облігацій; - зменшення обсягу витрат, пов'язаних з оформленням переходу права власності на житло; - збільшення обсягів фінансових ресурсів, що спрямовуються на іпотечне житлове кредитування із застосуванням фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла; - удосконалення порядку ведення Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень тощо. Фінансування програм здобуття вищої освіти Домогосподарства бажають постачати на ринок ресурсів висококваліфіковану робочу силу, яка є високооплачуваною. Для досягнення цієї мети домогосподарства фінансують отримання освіти своїми членами, зокрема їх навчання у вищих навчальних закладах. Згідно з Конституцією України держава забезпечує громадянам доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток вищої і післядипломної освіти різних форм навчання, а також надання державних стипендій та пільг студентам. Громадянам надається право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Разом з тим, безкоштовність вищої освіти з кожним роком стає все більш рідкісним явищем. З прийняттям Закону України "Про вищу освіту" запроваджено порядок, за яким безоплатно здобути вищу освіту можна тільки один раз - вперше. Водночас, з кожним роком пропорція між обсягами бюджетного замовлення і набором студентів для навчання за кошти фізичних і юридичних осіб невпинно змінюється на користь останнього - нині близько 60 % студентів навчаються на платній основі. Проте, у державі й досі не відпрацьовано механізм, який би зробив платне навчання дійсно доступним широким верствам населення. Середня вартість одного року навчання за кошти у державних вищих навчальних закладах становить близько 1,5 тис. доларів США, що складає понад 80 % встановленої законодавством річної мінімальної заробітної плати. Далеко не кожен студент має змогу, навіть працюючи і отримуючи заробітну плату у випадку заочного навчання, виділяти такі кошти на отримання освіти. Адже отримання освіти передбачає поряд із платою за навчання вартість проживання та харчування, витрати на придбання підручників та інших необхідних матеріалів тощо. У більшості розвинених країн платна освіта здобувається, в основному, за рахунок спеціальних кредитів на навчання, однак така система поки що майже не поширена в Україні через низку об'єктивних причин. Фінансування підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України здійснюється:— за рахунок видатків державного та місцевих бюджетів - за державним замовленням;— за рахунок пільгових довгострокових кредитів;— за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб. Єдиним доступним кредитним варіантом фінансування вищої освіти на сьогодні залишається лише система державних пільгових кредитів. Згідно з Постановою КМУ від 16.06.2003 р. № 916 "Про затвердження Порядку надання цільових пільгових державних кредитів на здобуття вищої освіти" цільовий пільговий державний кредит надається на таких умовах:— для здобуття вищої освіти за денною, вечірньою та заочною формою навчання у вищих навчальних закладах незалежно від форми власності;— молодим громадянам України віком до 28 років, які успішно склали вступні іспити або навчаються на будь-якому курсі вищого навчального закладу;— тільки один раз на навчання за однією і тією ж спеціальністю для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, магістра у вищому навчальному закладі, що функціонує на території України;— абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів 1 та 2 групи, малозабезпечених і багатодітних сімей мають переваги за однакових результатів вступних іспитів серед абітурієнтів, які претендують на здобуття вищої освіти за рахунок кредиту;— сума кредиту повертається із сплатою 3 % річних протягом 15 років починаючи з 12-го місяця після закінчення навчання у вищому навчальному закладі до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів з виплатою щороку однієї п'ятнадцятої частини загальної суми одержаного кредиту та відсотків за користування ним;— кошти на кредитування закладаються у Державному бюджеті для ВНЗ усіх форм власності, окрім комунальної, а також у місцевих бюджетах для навчання у ВНЗ комунальної форми власності;— розмір кредиту визначається МОН, виходячи з вартості навчання;— для отримання кредиту абітурієнт звертається до обласної державної адміністрації за місцем проживання. Відраховані з вищого навчального закладу студенти, які навчалися за рахунок кредиту, втрачають на нього право і повертають кошти починаючи з 3-го місяця після відрахування. У разі відрахування студента, який навчався за рахунок кредиту, вищий навчальний заклад у десятиденний строк оголошує конкурс на одержання кредиту серед студентів, які навчаються на платній основі. Студенти, які перебувають в академічній відпустці, мають право продовжити строк дії угоди про надання кредиту після повернення з академічної відпустки. Строк повернення кредиту продовжується на період: - строкової військової служби одержувача кредиту; перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-го віку. Одержувач кредиту, який після закінчення вищого навчального закладу пропрацював за фахом не менше ніж 5 років у державному або комунальному закладі чи установі у сільській місцевості, кредит та відсотки за користування ним не повертає, що підтверджується щороку на момент оплати довідкою з місця роботи. Кредит та відсотки за користування ним не повертаються також у разі настання на момент виплати смерті одержувача кредиту або встановлення йому інвалідності 1 групи. Література 1. Конституція України. -: Преса України, 1997. 2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 37-38 (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) // 3. Господарський кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. № 436-1V (зі змінами і доповненнями від 25.12.2008) // 4. Закон України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 22.03.2001 р. № 2324-111 - ВР (зі змінами і доповненнями) // 5. Основи законодавства України про Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98 - ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 23. 6. Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 № 3480-ІУ // 7. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (зі змінами і доповненнями) // 8. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-1V (зі змінами і доповненнями) // 9. Закон України "Про страхування" від 7.03.1996р. № 85/96- ВР (зі змінами і доповненнями) // 10. Закон України "Про лізинг" від 16.12.1997 р. № 723/97 - ВР (зі змінами і доповненнями) // 11. Закон України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 р. № 1251-12 (зі змінами і доповненнями) // 12. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. № 349-ІУ (зі змінами і доповненнями) // 13. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР (зі змінами і доповненнями) //
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 317 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: