Реферат на тему Фінансові ресурси підприємства - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансові ресурси підприємства. План 1. Сутність, призначення і структура фінансових ресурсів 2. Склад і структура власного капіталу 3. Формування статутного капіталу акціонерного товариства 4. Зобов'язання підприємства Сутність, призначення і структура фінансових ресурсів Фінансовими ресурсами підприємства називають грошові кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства на постійній або тимчасовій основі. Ресурси, залучені на постійній основі, називають власними фінансовими ресурсами (власним капіталом). Ними розпоряджається підприємство протягом усього періоду функціонування. Вони призначені для забезпечення зростання підприємства, збереження його економічної стабільності, а також поглинання можливих збитків у результаті підприємницьких ризиків. Власні фінансові ресурси початково формуються при створенні підприємства його засновниками, а потім збільшуються чи зменшуються в процесі здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності. Внесені засновниками кошти підприємство інвестує в придбання основних засобів та оборотних активів, здійснює фінансово-господарську діяльність і отримує прибуток. Залежно від характеру дивідендної та інвестиційної політики прибуток більшою чи меншою мірою капіталізується, спрямовується на збільшення власних фінансових ресурсів підприємства і використовується для розширення його фінансово-господарської діяльності. Якщо підприємство успішно функціонує, початково сформовані власні ресурси постійно зростають, забезпечуючи зростання активів підприємства, збільшення обсягів його діяльності, а отже, й економічне зростання господарюючого суб'єкта. Результатом незадовільної діяльності підприємства можуть бути збитки, неможливість розрахуватися з кредиторами за рахунок з генерованого в результаті господарської діяльності грошового потоку та прибутку. Власний капітал у цьому разі може бути частково використаний для виконання зобов'язань перед кредиторами, а також для збереження фінансової стійкості та кредитоспроможності підприємства. Основними функціями власного капіталу є операційна та захисна. Операційна функція власного капіталу полягає в тому, що власний капітал забезпечує стабільне функціонування підприємства. Придбання оборотних та необоротних активів здійснюється підприємством насамперед за рахунок власних коштів. Саме власні кошти стають фінансовою основою для здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності. Захисна функція власного капіталу передбачає, що власний капітал забезпечує фінансову стійкість і платоспроможність підприємства в умовах підприємницьких ризиків, коли частину його використовують для поглинання збитків, а інша частина залишається достатньою для забезпечення життєдіяльності підприємства. Оскільки підприємство відповідає за своїми зобов 'язаннями лише власними коштами, розмір власного капіталу значною мірою визначає можливості підприємства щодо залучення коштів на визначений строк за певну плату, тобто впливає на можливості забезпечити зростання підприємства за рахунок залучених коштів. Залучені кошти, або зобов'язання — це переважно кошти, залучені підприємством на визначений строк за визначену плату, наприклад банківські кредити, емітовані підприємством облігації, інші позики тощо. Платою за користування такими коштами є процент. Деяка частина зобов'язань підприємства є коштами, які протягом певного строку перебувають у розпорядженні підприємства з різних причин і за них не сплачується процент. Прикладами таких зобов'язань можуть бути кредиторська заборгованість за заробітною платою, перед бюджетом, іншими господарюючими суб'єктами. В багатьох випадках наявність значного обсягу таких коштів впродовж тривалого періоду свідчить про неплатоспроможність підприємства та проблеми в управлінні грошовими коштами. Поняття боргового капіталу, як правило, ототожнюють з частиною фінансових ресурсів, які залучені на деякий період за певну плату з метою використання у фінансово-господарській діяльності для отримання прибутку. Як правило, до складу боргового капіталу не включаються поточні (до одного року) зобов'язання підприємства, які виникають у процесі його функціонування і не потребують сплати процентів. Весь капітал підприємства є сумою власного та боргового капіталу і визначається тією частиною фінансових ресурсів, яка спеціально сформована й призначена для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку.Фінансові ресурси є капіталом у грошовій формі, а активи відображують капітал у його речовій (матеріальній або нематеріальній) формі. Структуру ресурсів підприємства визначають співвідношення між власними та залученими коштами, а також між коротко- та довгостроковими зобов'язаннями. Одним із найважливіших показників структури капіталу є коефіцієнт фінансового левериджу, що визначається співвідношенням боргового та власного капіталу: Кфл=Борговий капітал : Власний капітал. Цей коефіцієнт відображує ризик структури капіталу, який зростає зі збільшенням частки боргового капіталу в загальному обсязі фінансових ресурсів. Ризик структури капіталу називають фінансовим ризиком у вузькому розумінні. Структура фінансових ресурсів підприємства суттєво залежить від його галузевої належності, стану фінансового ринку тощо. Тоді як значення коефіцієнта фінансового левериджу до 2 і більше є допустимим для корпорацій в умовах розвиненої ринкової економіки (залежно від галузі), в умовах перехідної економіки та низької платоспроможності підприємств критичним є значення цього коефіцієнта, що дорівнює 1 (в крайньому разі визнається таким у рекомендаціях Національного банку України щодо оцінки кредитоспроможності підприємств-позичальників). Структура капіталу також суттєво залежить від стану фінансового ринку. Якщо на розвинених фінансових ринках доступ підприємства до ринку позикового капіталу практично необмежений, у країнах із перехідною економікою важко забезпечити достатній рівень фінансування за рахунок позик. Склад і структура власного капіталу Основними складовими власного капіталу є статутний (пайовий) капітал,резервний капітал, нерозподілений прибуток* Іншими складовими, які можуть коригувати власний капітал у бік збільшення чи зменшення, є додатковий, неоплачений та вилучений капітал. Деякі суб'єкти господарювання також можуть мати в складі власних ресурсів кошти цільового фінансування, отримані в безстрокове й безоплатне користування з бюджету або інших джерел, благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян. Статутний (пайовий) капітал — це внески засновників (учасників) до капіталу підприємства для забезпечення його функціонування. Величину зареєстрованого статутного капіталу зазначають в установчих документах і в балансі підприємства. Вона визначає в грошовому вираженні загальну вартість активів, які мають бути внесені засновниками до статутного капіталу. Сума заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу відображується в неоплаченому капіталі і вираховується із зареєстрованого статутного капіталу при визначенні власного капіталу підприємства. Збільшення або зменшення статутного капіталу відбувається тільки за згодою учасників і має бути відображено в установчих документах. Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами. Так, законодавством встановлено мінімальний розмір статутного капіталу для багатьох господарюючих суб'єктів. Зокрема, для товариств з обмеженою відповідальністю (TOB) та акціонерних товариств (AT) мінімальний розмір статутного капіталу встановлено відповідно на рівні 625 та 1250 мінімальних розмірів заробітної плати, рівень якої встановлено на момент створення й реєстрації товариства. Як внески до статутного (пайового) капіталу крім грошових коштів можуть бути зараховані основні засоби, інші матеріальні та нематеріальні активи, в тому числі права користування, патенти тощо. Вартість внесків, здійснених у матеріальній чи нематеріальній формах, оцінюється загальними зборами учасників. При передачі активу до статутного капіталу право власності на нього переходить до господарюючого суб'єкта. У разі ліквідації товариства або виходу учасника з нього останній має право лише на компенсацію своєї частки в межах наявного майна, а не на сам переданий актив. Якщо господарюючий суб'єкт створюється на пайових засадах, сума пайових внесків засновників визначає пайовий капітал. В інших випадках, зокрема при створенні акціонерного товариства, за рахунок внесків учасників формується статутний капітал, а передача внесків до статутного капіталу оформляється акціями. Статутний капітал акціонерного товариства поділяють на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, тобто він дорівнює су марній номінальній вартості акцій. Якщо акції розміщуються за ціною, що перевищує номінальну вартість, сума перевищення відображується в додатковому капіталі і збільшує загальну величину власного капіталу. Додатковий капітал може бути використаний для погашення збитків поточного року, при зменшенні вартості майна підприємства в результаті його переоцінки тощо. Акціонерне товариство, як і товариство з обмеженою відповідальністю, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями АТ у межах належних їм акцій, а учасники ТОВ — у межах внесків до статутного капіталу. Обов'язковою складовою власного капіталу для багатьох господарюючих суб'єктів є резервний капітал. Відповідно до Закону України "Про господарські товариства" резервний капітал господарських товариств (ТОВ, АТ) створюється у розмірі, встановленому установчими документами, проте не менш як 25 % статутного капіталу. Джерелом формування резервного капіталу є прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та виплати дивідендів. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу встановлюється установчими документами, проте не може бути меншим як 5 % суми чистого прибутку. Резервний капітал формується на випадок припинення діяльності підприємства для виконання зобов'язань перед кредиторами. Він не підлягає використанню чи розподілу в разі звичайної діяльності підприємства. Кошти резервного капіталу можуть бути використані в окремих випадках, зокрема для виплати дивідендів за привілейованими акціями в акціонерному товаристві, якщо отриманий прибуток є недостатнім для здійснення таких виплат. Основним фінансовим результатом підприємства, яке успішно функціонує, є прибуток. Частина прибутку, реін-вестована в підприємство, може бути спрямована на збільшення резервного чи статутного капіталу або залишитись нерозподіленою. В обох випадках ця частина прибутку збільшує власний капітал підприємства і називається капіталізованим прибутком. До вилученого капіталу зараховують акції власної емісії, викуплені АТ, або частки, викуплені товариством у його учасників. Ці суми вираховуються із загального підсумку при обчисленні власного капіталу господарюючого суб'єкта. При ліквідації підприємства в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами та компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, розподіляється серед власників підприємства пропорційно до їх частки в статутному капіталі. Претензії кредиторів та інших осіб, не задоволені за браком майна підприємства, вважають погашеними. Формування статутного капіталу акціонерного товариства Існує два види акціонерних товариств: відкрите товариство, акції якого розповсюджуються через відкриту підписку, та закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть перебувати в обігу на ринку. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством, і внесенням відповідних змін до статуту товариства. У разі створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію товариства. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства (перша емісія) проводиться його засновниками, а наступні емісії — безпосередньо товариством. При створенні акціонерного товариства його засновники повинні бути власниками акцій на суму не менш як 25 % статутного капіталу та строком не менш як два роки. Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства у разі його перетворення в АТ. Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства. При проведенні першої емісії особи, які бажають придбати акції, вносять на рахунок засновників не менш як 10 % вартості акцій, на які вони підписались. Якщо по закінченні строку підписки підпискою не буде покрито 60 % акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. До дня скликання установчих зборів особи9 які підписались на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менш як ЗО % номінальної вартості акцій. У тому разі, якщо всі акції АТ розподіляються серед засновників, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менш як 50 % номінальної вартості акцій. Повна вартість акцій має бути сплаченою не пізніше як через рік після реєстрації АТ. У випадку несвоєчасної сплати акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочення 10 % річних від несплаченої суми. При несплаті у встановлені строки суми заборгованості товариство має право реалізувати такі акції у визначеному статутом порядку. Акції сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом АТ, також в іноземній валюті та через передачу майна. Акції видаються одержувачу лише після повної оплати їх вартості. Після закінчення строку підписки на акції відкрите акціонерне товариство подає до реєструвал ьного органу звіт про наслідки підписки. Реєстрація випуску акцій здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. В процесі реєстрації емітенту видається свідоцтво про реєстрацію емісії акцій, а дані про емісію заносяться до загального реєстру випуску цінних паперів. Лише з моменту реєстрації випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку емітент має право на випуск акцій. При цьому реєстрацію акцій не можна розглядати як гарантію їх вартості. Нові акції можуть бути розміщені на ринку або серед акціонерів товариства з використанням так званого "переважного права". При розміщенні акцій серед акціонерів із використанням "переважного права" всі або частина акцій нової емісії продаються акціонерам за ціною, меншою від ринкової. Гі називають підписною ціною. Кількість акцій, яку отримує акціонер в результаті такого розміщення, пропорційна до кількості акцій, якими він володіє. При розміщенні всіх акцій нової емісії серед акціонерів товариства їхня частка в акціонерному капіталі залишається на попередньому рівні. Невикористання акціонером переважного права на підписку є недоцільним як для акціонера, так і для товариства, оскільки при проведенні підписки серед акціонерів ринкова вартість акцій зменшується. Акціонер, що не придбав нові акції, лише втрачає від падіння цін на акції, якими він володіє. Корпорація також втрачає, якщо підписку не було проведено в запланованому обсязі. Поряд із використанням "переважного права" в акціонерів є ще один досить вигідний спосіб отримати акції нової емісії, якщо корпорація пропонує придбати варант на купівлю акцій. Варант є одним із похідних фінансових інструментів і полягає в узаконеному праві акціонера придбати визначену кількість акцій нової емісії за наперед обумовленою ціною, яка, напевно, буде нижчою від майбутньої ринкової ціни акції. Варант гарантує акціонеру певні переваги перед іншими майбутніми власниками нових акцій цього товариства. Акціонерне товариство може викуповувати в акціонерів акції для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані впродовж року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій. Сумарна вартість викуплених товариством акцій відображується у вилученому капіталі та зменшує загальний обсяг власного капіталу. Причинами для викупу акцій можуть бути: · забезпечення власників конвертованих облігацій акціями товариства; · запобігання скуповуванню акцій товариства третіми особами; · необхідність зменшення статутного капіталу через анулювання акцій; · бажання зменшити кількість акцій, що перебувають в обігу на ринку; · запобігання падінню ринкової ціни акцій; · бажання отримати прибуток при подальшому перепродажу акцій тощо. Збільшення статутного капіталу АТ може здійснюватись за рахунок прибутку, через випуск нових акцій, обмін облігацій на акції. При збільшенні статутного капіталу за рахунок внутрішнього джерела — прибутку — емітуються нові безоплатні акції такого самого номіналу, які розміщуються серед акціонерів компанії, або збільшується номінальна вартість акцій без збільшення їх кількості. Отже, частина прибутку або весь прибуток спрямовується не на виплату дивідендів, а на збільшення статутного капіталу АТ. Відбувається капіталізація прибутку, отриманого акціонерами товариства. Це приводить до збільшення валюти балансу, а також до збільшення частки акціонерного капіталу у фінансових ресурсах господарюючого суб'єкта. Випуск нових акцій і розміщення їх на ринку обумовлюють збільшення валюти балансу й збільшення частки власного капіталу в структурі капіталу товариства за рахунок зовнішніх джерел. Обмін облігацій підприємства на акції цього підприємства характеризується лише зміною в структурі капіталу. Валюта балансу залишається незмінною, борговий капітал зменшується на суму погашених облігацій, І на таку саму величину збільшується акціонерний капітал. Зменшення статутного капіталу пов'язано, як правило, з неефективною діяльністю підприємства протягом тривалого періоду і здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості розміщених акцій. В останньому випадку певну кількість акцій викупає акціонерне товариство та анулює їх. Зменшення статутного капіталу призводить до зменшення валюти балансу і до збільшення частки позикового капіталу в фінансових ресурсах підприємства. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Забезпечення більшості на загальних зборах акціонерів пов'язане з володінням так званим контрольним пакетом акцій і дає змогу суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність товариства. Величина контрольного пакету акцій не обов'язково має становити значну частину акцій. Для великих корпорацій ця величина може дорівнювати 5—7 % загальної кількості акцій. Зобов'язання підприємства Основним джерелом фінансування підприємств є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. За рахунок емісії акцій підприємства збільшують власні фінансові ресурси, а на ринку позикового капіталу залучають кошти для тимчасового користування. Характер зобов'язань значною мірою залежить від кредитного рейтингу позичальника, а отже, від його можливостей на ринку. Так, корпорації з високим кредитним рейтингом (ААА) можуть залучати кошти під досить низьку фіксовану процентну ставку, емітувавши облігації з фіксованим купоном. Корпорації з невисоким кредитним рейтингом не мають доступу до ринку облігацій і залучають кошти переважно на ринку кредитів. Причому в більшості випадків — це кредити під плаваючу процентну ставку. У цілому підприємства з високим кредитним рейтингом залучають кошти на ринку капіталів під нижчі фіксовані чи плаваючі процентні ставки, ніж підприємства з невисоким кредитним рейтингом. Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, віддаючи перевагу ринку, на якому вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на ринку короткострокових кредитів, а також у ролі емітентів векселів, не використовуючи з об'єктивних причин такі потужні джерела довгострокового фінансування, як довгострокові кредити та корпоративні облігації. За рахунок середньо- та довгострокового фінансування підприємства здійснюють капітальні вкладення і частково фінансують оборотні активи. Основним джерелом фінансування оборотних активів виступають короткострокові банківські та комерційні кредити, комерційні цінні папери, векселі, інші короткострокові боргові зобов'язання підприємства. Крім банківських кредитів та корпоративних облігацій специфічними джерелами фінансування виступають лізингове та факторингове кредитування. Підприємству також можуть здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності. Усі наведені вище джерела фінансування формують борговий капітал підприємства, який разом з коштами, що перебувають у тимчасовому користуванні на безоплатній основі, становлять зобов'язання підприємства. Останні поділяють на довгострокові та поточні. До довгострокових зобов'язань належать середньо-та довгострокові кредити банків, облігації, емітовані підприємством, відстрочені податкові зобов'язання, інші довгострокові зобов'язання. Поточні зобов'язання включають короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, короткострокові векселі та інші короткострокові боргові зобов'язання емітовані підприємством, комерційні кредити та кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, інші поточні зобов'язання. У складі поточних зобов'язань підприємства частина коштів отримана на умовах позики (короткострокові банківські та комерційні кредити, боргові цінні папери, емітовані підприємством), а частина — на безоплатній основі (кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточна заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, з бюджетом, з позабюджетних платежів1, з оплати праці, з учасниками тощо). З одного боку, наявність таких коштів зменшує витрати на фінансування оборотних активів і е вигідною для підприємства, а з другого — свідчить про проблеми у фінансово-господарській діяльності підприємства, особливо якщо це заборгованість по сплаті податків чи внесків до позабюджетних фондів. Структура зобов'язань підприємства відображує значною мірою як поточний фінансовий стан підприємства, так і стан ринку позикового капіталу. Тому при аналізі зобов'язань підприємства та оцінці його фінансового стану потрібно відокремлювати і виділяти позитивні та негативні чинники у формуванні ресурсів, які є наслідком діяльності підприємства та результатом управлінських рішень, а не обумовлені специфікою зовнішнього економічного середовища. ЛІТЕРАТУРА 1. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576 - ХП. 2. Про оподаткування прибутку підприємств (в ред. Закону України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР): Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР. 3. Про затвердження Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473. 4. Про затвердження Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 січня 2001 р. за № 15/5206): Наказ Міністерства економіки України від 25 грудня 2000 р. №277. 5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 р. № 20. 6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242. 7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999р. № 246. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість": Затв. наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237. 9. Порядок експертної оцінки нематеріальних активів: Затв. наказом ФДМУ та Державного комітету з питань науки і технологій від 27 липня 1995 р. № 969/97. 10. Алексеева ММ. Планирование деятельности фирмы / Финансовая академия при правительстве РФ. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 245 с. 11. Балабанов AM., Балабанов И.Т. Финансы. — СПб.: Питер, 2000. — 192 с. 12. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с. 13. Балашевич БА.,Андронов А.М. Экономико-математическое моделирование производственных систем. — Минск: Университетская, 1995. — 240 с. 14. Басовский JIJZ. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 260 с. 15. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. —Т. 1. — К.: Ника-Центр, 1999. — 592 с. 16. Булхаков М. И. Внутрифирменное планирование. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 400 с. 17. Буров В.П., Галь В.В., Казанов АЛ., Морошкин В А. Бизнес-план инновационного проекта. Методика составления. — М.: ЦИПКК АП, 1997 . — 106 с.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 581 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: