Реферат на тему Фінансові послуги на валютному ринку - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансові послуги на валютному ринку. План 1. Приклади розрахунку крос-курсів 2. Операції опціон і своп 3. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют 4. Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи. 5. Особливості організації міжнародних розрахунків 6. Основні форми міжнародних розрахунків 7. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків Література 1. Приклади розрахунку крос-курсів Приклад 1 Банк у проголосив наступне котирування валют: долар США/гр. од. – 2,112 – 2,132; німецька марка/гр. од. – 1,628 – 1,635. Визначити крос-курс долара США до німецької марки. Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати марки за гр. од. за курсом 1,628. Отже, при цій операції 1 гр. од. = німецької марки. Після цього на отримані гр. од. потрібно купити долари США за курсом 2,132. У цій операції 1 дол. США = 2,132 гр. од. Отже: 1 дол. США = 2,132 = 1,3096 німецької марки. Таким чином, крос-курс долара до німецької марки (курс продажу) буде дорівнювати 1,3096. Якщо клієнт хоче продати долари США за німецькі марки, йому спочатку треба продати долари за гр. од. за курсом 2,112. При цьому 1 дол. США = 2,11 гр. од. Потім на отримані гр. од. потрібно купити німецькі марки за курсом 1,635. При цьому 1 гр. од. = німецької марки. Отже: 1 дол. США = 2,112 = 1,2917 німецької марки. Таким чином, крос-курс долара США до німецької марки (курс покупця) буде дорівнювати 1,2917. У міжнародних валютних розрахунках при визначенні крос-курсів валют у якості третьої валюти, як правило, використовується долар США. Приклад 2 Швейцарський банк дає наступні котирування: долар ША/німецька марка – 1,8183 – 1,8193, долар США/ швейцарський франк – 1,6627 – 1,6637. Визначити крос-курс німецької марки до швейцарського франка. Розв’язання. Якщо клієнт хоче купити німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку необхідно обміняти швейцарські франки на долари США за курсом 1,6637. У цій операції: 1 дол. США = 1,6637 швейцарського франка. Після цього на отримані долари треба купити німецькі марки за курсом 1,8183. У цій операції: Отже, 1 німецька марка = 1/1,8183 1,6637 = 0,9150 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9150 (курс продавця). Якщо клієнт хоче продати німецькі марки за швейцарські франки, йому спочатку слід продати марки за долари США за курсом 1,8193. У цій операції: 1 німецька марка = 1 /1,8193 дол. США. Потім на отримані долари треба купити швейцарські франки за курсом 1,6627. У цій операції 1 дол. США = 1,6627 швейцарського франка. Отже, 1 німецька марка = 1/ 1,8193 1,6627 = 0,9139 швейцарського франка. Таким чином, крос-курс німецької марки до швейцарського франка буде дорівнювати 0,9139 (курс покупця). 2. Операції опціон і своп В операціях опціон клієнт сплачує банку невелику премію та одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більш невигідним, ніж втрата коштів на премію. При сприятливому курсі виконання угоди дозволяє не тільки компенсувати витрати на премію, а й одержати певний прибуток. Крім американського варіанта опціону, зміст якого викладений вище, існує ще й європейський, який відрізняється тим, що операція купівлі-продажу може відбуватися не тільки в межах визначеного інтервалу часу, а у заздалегідь установлений день. Своп (англ. swop – міняти, на жаргоні валютного ринку – угода «купи-продай») є валютною операцією, що поєднує купівлю валюти на умовах спот у замін на національну з наступними викупами. Операція свот здійснюється з метою придбання валюти, необхідної для міжнародних розрахунків, підтримки певних залишків на поточних рахунках, диверсифiкацiї валютних резервів, тобто перевід резервiв з однієї валюти в іншу. Валютний своп – це комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакову суму з різними датами валютування. Щодо свопу, то дата виконання найближчої угоди називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном зворотної угоди – датою завершення свопу. Свопи, як правило, укладаються на термін до 1 року. Якщо найближча конверсійна угода є купівлею валюти (базової, як правило), а більш віддалена – продажем валюти, такий своп називається «купив/продав», а якщо навпаки, то «продав/купив». Суть валютної операції своп полягає в обміні між двома банками на визначений час двох валют з поверненням один одному в кінці угоди початкових валют. Операція своп є різновидом репорту або депорту, тобто комбінацією готівкового продажу i термінової купівлі валюти або навпаки. Репорт (франц. report) є терміновою угодою, при якій власник цінних паперів або валюти продає їх банку (на біржі) із зобов’язанням наступного викупу через певний строк за новою, більш вищою ціною (курсом). Різниця між продажною i покупною ціною складає фактичну плату за кредит. Ця різниця також називається репорт. Процентний дохід від укладення капіталу в домовленість репо визначається за формулою: Д = , де Д – сума процентного доходу, грн.; К – сума капіталу, грн.; п – процентна ставка за домовленістю РЕПО, %; t – кількість днів угоди за репортом; 360 – кiлькiсть днiв у фінансовому році. Приклад. Процентний дохід від вкладення 100 тис. дол. США в одноденній домовленості репо при ставці 7,2 % річних складає 20 дол. США: Звичайно, забезпеченням операції репорту є державні цінні папери, серед яких найбільш привабливими є державні короткострокові облігації. Депорт (франц. deport) є терміновою угодою, протилежною репорту. Депорт укладається (як правило, на бiржi) у розрахунку на зниження курсу цiнних паперiв (валюти) з метою отримання прибутку у вигляді курсової різниці. 3. Визначення ефективності операцій, пов’язаних з конвертованістю валют Складовою світової валютної системи є національна валютна система. Вона є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти країни. Структурними елементами національної валютної системи є: національна валюта – грошова одиниця держави; валютний паритет як основа валютного курсу; режим курсу національної валюти; конвертованість валюти; організація валютного ринку; національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото та інші валюти. Одним із найважливіших елементів національної валютної системи є категорія ринкової економіки – конвертованість національної грошової одиниці. Існує тісна залежність: без конвертованості валюти немає розвиненого ринку, без останнього не може бути повністю конвертованої валюти. Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості: реального курсу валюти; валютного ринку; свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менш конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти. Конвертованість валюти може бути повною лише тоді, коли вона охоплює всі види зовнішньоекономічних операцій та поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб-власників валюти. Вихід з цього становища можна знайти на шляху поступового скасування валютних обмежень, переходу на ринкові відносини та забезпечення високої збалансованості економіки. Повна конвертованість може бути досягнута на основі орієнтованої на експорт структурної перебудови економіки країни, підвищення її конкурентоспроможності. Але такий рівень зрілості сам з’явитися не може. Він досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки країни до системи світового господарства. Тому говорити, наприклад, про негайну повну конвертованість гривні, звичайно, передчасно. Мова може йти про введення часткової її конвертованості, що .сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому входженню до світового економічного товариства. На основі поточних курсів валют, а також їхніх прогнозних значень можна оцінювати прибутковість і доцільність фінансових операцій з конвертованості валют. Припустимо, що вкладник вирішує, в якій валюті краще розмістити свої засоби на депозит. Якщо річна ставка відсотків за депозитами у валюті В дорівнює Ів, при розміщенні суми Рв у цій валюті на термін d днів буде отримана сума: S в = Pв . Альтернативним варіантом є конвертованість валюти В у валюту А і вкладення її на депозит за ставкою Іа. Якщо курс валюти А до валюти В при прямому котируванні буде дорівнювати R1, еквівалентна сума у валюті А становитиме: Ра = . При її вкладенні на депозит на термін d днів буде отримана сума у валюті А, що дорівнює: Sa = Pa . Конвертуючи після цього отриману суму у валюті В за новим курсом R2, отримаємо суму: S в* = Sа R2 = Pв . Прирівнюючи вирази для S в і S в, одержуємо значення курсу R2, при якому в обох випадках буде отриманий однаковий прибуток: R2* = . Операція з конвертованості валют буде вигідною, якщо реальне значення R2 буде більше R2*. Використовуючи наведені вирази, можна визначити ефективність депозитної операції з конвертованості валют при заданих значеннях процентних ставок залежно від зміни курсу. При цьому прибуток, отриманий від такої операції, буде дорівнювати: Прибутковість операції, виражена у вигляді ефективної річної простої ставки відсотків, буде дорівнювати: Приклад 1 Компанія «Гермес-фінанс» проголосила про прийом грошових засобів від населення з гарантованим дивідендом за вкладами до 50 % річних у гр. од. і до 15 % річних у валюті. Курс долара США до гр. од. у момент оголошення становив 3,5. Визначити: а) значення курсу долара США через рік, при якому депозитна операція з конвертованості валюти буде вигідною; 6) прибутковість такої операції при різних значеннях курсу долара США до гр. од. через рік. Тривалість процентного року за гр. од. депозитами вважати рівним 365 дням, за доларовими депозитами – 360 днів. Рішення а) гр. од. за дол. США Отже, депозитна операція з конвертованості валюти буде вигідною, якщо курс долара через рік буде більше 3,6 гр. од. за дол. при меншому зростанні курсу долара. Більш вигідними при даних процентних ставках будуть депозити в гр. од. б) Якщо курс долара США складе через рік 3,8 гр. од. за дол., прибутковість депозитної операції з конвертованості валюти буде дорівнювати: Нижченаведені значення прибутковості операції, що розглядається при інших значеннях курсу долара США до гр. од. через рік. R2, гр. од. 3,8 3,9 4,0 4,1 4,5 4,65 Іе, % 25 28,3 31,6 34,9 48,1 53,05 4. Міжнародні розрахунки Міжнародний кредит. Місце валютного ринку у системі світової валютної системи Валютний ринок є системою сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу: - валютних операцій; - зовнішньої торгівлі; - надання послуг; - здійснення інвестицій ; інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Міжнародні банківські угоди визначають переважно організаційні основи здійснення розрахунків. Це, передусім, встановлення між банками кореспондентських відносин. Вони передбачають відкриття банками один одному кореспондентських рахунків для зберігання своїх валютних коштів, виконання на засадах взаємності розрахункових операцій за дорученням і за рахунок власних коштів кожного. Між банками укладаються й інші міжнародні угоди з різних питань організації розрахунків (про використання дорожних чеків, єврочеків, кредитних карток, про систему СВІФТ тощо). Міжнародний кредит – це надання валютно-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері міжнародних економічних відносин. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів, а також за рахунок використання ресурсів державних, регіональних і міжнародних організацій. У процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств, формується валютна система , що є державно-правовою формою організації валютних відносин і поділяється на національну, світову та міжнародну (регіональну) валютні системи. Формою реалізації міжнародних валютних відносин є сформована на базі національних валютних систем світова валютна система. Елементами світової валютної системи є: форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці – СДР, ЕКЮ); уніфікований режим валютних паритетів та курсів; умови взаємної конвертованості валют; уніфікація правил міжнародних розрахунків; режим валютних ринків та ринків золота; міжнародні валютно-фінансові організації; міжнародне регулювання валютних обмежень. Міжнародний ринок позичкових капіталів – це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації (дерегуляції) національних ринків позичкового капіталу в розвинених країнах і деяких країнах, що розвиваються, у результаті чого полегшується діяльність іноземних юридичних осіб на національних ринках позичкового капіталу. Як і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо- та довгостроковий). Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари на рахунках неамериканських банків (не тільки європейських) називаються євродоларами. Головним стимулом для розвитку євроринку є відсутність державного контролю за його діяльністю, оскільки на операції з євровалютами не поширюються правила та обмеження національних ринків позичкового капіталу, що робить їх більш вигідними порівняно з кредитуванням у національних валютах. Євроринок включає декілька сотень банків, розташованих у міжнародних фінансових центрах, і поділяється на євровалютний ринок, який існує переважно у вигляді купівлі-продажу короткострокових міжбанківських євровалютних депозитних сертифікатів, ринок банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій та ринки інших цінних паперів у євровалютах. Важлива роль в експорті капіталу належить офшорним операціям. Офшорнi операції – це банківські операції, які здійснюються у фінансових центрах «оф - шор». Фінансові центри «офф - шор» (англ. off - shore – знаходиться на відстані від берега, за територією країни) – це території, де головною формою діяльності є міжнародні фінансові операції. Вони є різновидом «фіскальних оазисів», розташованих на морських узбережжях у місцях розвиненого міжнародного туризму. У світових фiнансових центрах фінансово-кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті. 5. Особливості організації міжнародних розрахунків У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях. У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін. Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни. Валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов’язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу. Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу. Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит. Форми платіжних засобів – це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних – рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін. Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами. Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснення валютних операцій тощо. 6. Основні форми міжнародних розрахунків Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообороту. За строками виділяються негайні платежі – сконто і платежі в кредит – інстолмент. За порядком документообороту основними є інкасо та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки банківськими переказами за відкритими рахунками. Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п’яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить покупцеві знижку із ціни у розмірі близько 3 %. Ця знижка називається «сконто» (звідси і назва форми платежу). Термін «готівковий», який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки ім.портер платить негайно. Інкасо – банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими документами належні йому грошові кошти від платника за відвантажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) i зараховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна визначити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отримати вiд покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплачено у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до моменту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової форми розрахункiв є велика тривалість часу проходження документiв через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розрахункiв і використовується тільки при міжнародних розрахунках. Акредитив є умовним грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емiтент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку проводити такі платежi при наявності документiв, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за допомогою акредитива носять ще назву «розрахунки за системою ЛС» (англ. letter of credit – акредитив). Акредитиви поділяться на грошові та документальні. Грошовий акредитив – це іменний документ, адресований банком-емiтентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельнi); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив – це акредитив, що може замінюватись або анульовуватись банком-емiтентом без попередньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути змiненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкритий. Підтверджені акредитиви – акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб’єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як правило, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоновані) акредитиви – це акредитиви, при відкритті яких банк-емiтент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або наданий йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок «Акредитиви» на весь термін дії зобов’язання банку-емiтента. Існують різновиди акредитива – акредитиви з «червоною поміткою». Таким може бути будь-який вид акредитива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Вiдкриваючи акредитиви з «червоною помiткою», банк-емiтент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суми виплачених авансiв, навіть якщо відвантаження після цього не було проведено. Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості: документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів; розрахункові документи акцептуються імпортером у попередньому порядку; широко застосовується кредит: експортеру – у вигляді дисконту екселя; імпортеру – у вигляді підтоварних позик. У міжнародних розрахунках існує багато видів акредитиву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акредитиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені, покриті і непокриті тощо. Безвідзивний акредитив – це тверде зобов’язання банку перед експортером, яке не може бути змінене чи анульоване достроково без згоди останнього. Відзивний же може бути в будь-який момент змінений чи анульований. Підтвердженим є акредитив, за яким відповідальність за оплату несе ще один банк, у якому акредитив відкритий. Покритим називається акредитив, при відкритті якого імпортером переказується і сума валюти, що забезпечує платежі з акредитиву. Акредитиви можуть бути з розстрочкою платежу, коли експортеру виплачується лише частина належної суми (при продажу товарів у кредит). 7. Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного законодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів – за допомогою вільно конвертованої валюти у повному обсязі або через валютний кліринг. Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов’язковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов’язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються: банки, уповноважені вести клірингові рахунки; обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина); валюта клірингу; технічний кредит – граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком; порядок погашення сальдо за клірингом – без конверсії, з обмеженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту. Валютна блокада – заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходиться на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може використовуватися і без попереднього блокування рахунків. З 1950 – 1958 рр. уперше в історії функціонував багатосторонній валютний кліринг – Європейський платіжний союз (ЄПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар’єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахунки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці – епуніті, золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара. Розвинені країни світу з 60-х років перейшли до системи платежів у вільно конвертованій валюті у повному обсязі. Розрахунки за клірингом використовують країни зі значними валютними обмеженнями та неконвертованою валютою.Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати: – блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;– продаж експортером валютної виручки повністю або частково центральному банку;– обмеження продажу іноземної валюти імпортерам;– заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;– множинність валютних курсів тощо. Усі ці обмеження негативно впливають на організацію міжнародних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об’єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною валютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і передбачають обов’язкову здачу їх казначейству. Валютні обмеження використовуються для врівноваження платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та стримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту товарів, а також регулювання надходжень та використання інвалюти за іншими каналами. Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світовими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно – на їх експорт. Тому держави деференціюють валютні курси за групами товарів та цільовим використанням валюти. Вперше така форма валютних обмежень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. Напередодні другої світової війни Німеччина застосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара. У післявоєнні роки практично всі країни практикували валютні обмеження, за винятком США, Швейцарії та деяких країн Латинської Америки. Лише з кінця 50-х років країни Західної Європи частково скасували валютні обмеження, але при погіршенні валютно-фінансового становища періодично запроваджуються окремі їх форми. Нині 60 % країн-членів МВФ використовують ті чи інші форми валютних обмежень у поточних операціях платіжного балансу та понад 70 % – у русі капіталів та кредитів.Відсутність будь-яких валютних обмежень означає введення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запроваджених у країні валютних обмежень. Література: Конституція України. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від 10.09.97. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96. Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до приватизаційних процесів» від 1995 року. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року. Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ. Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ. Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с. Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд. Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.: Урожай, 1998. Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від 26.06.97 р. № 400 - ВР. Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від 26.06.97 р. № 402 - ВР. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463. Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п. Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49. Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 782 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: