Реферат на тему Фінансові основи оренди, лізингу і концесій - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансові основи оренди, лізингу і концесій. План 1. Оренда державного майна і порядок її проведення. 2. Орендна плата та її складові. 3. Лізинг і лізингові платежі. 4. Фінансові операції при передачі майна в концесію. Оренда державного майна і порядок її проведення Орендні відносини відіграють важливу роль у процесі проведення фінансової діяльності. З використанням оренди суб'єкти, які мають надлишкове майно (тобто те, що з тих чи інших причин не застосовується), можуть передати його в коротко- або довготермінове використання іншим особам. Останні залучають об'єкти оренди з метою організації господарської діяльності за умов дефіциту ресурсів. Як для однієї, так і для другої сторони операції є взаємовигідними. Але для їх забезпечення необхідні певні умови. Орендні відносини реалізуються у відповідних формах і передбачають установлений угодами сторін порядок проведення. Оренда – це користування майном, що залучається для забезпечення підприємницької та іншої діяльності на визначені терміни та за умов виплати установленої плати. Власник об'єкта передає його для використання на певний період суб'єкту діяльності, який має потребу в такому майні та можливості його використовувати. Останній одержує майно на визначений період і застосовує його з метою досягнення запланованих результатів. В умовах ринкової економіки крім орендодавців і орендарів суб'єктами оренди також є посередницькі фірми. Особливими, ускладненими формами оренди є лізинг і концесії. Посередницькими підприємствами можуть бути лізингові компанії, комерційні банки та інші суб'єкти, залучені до проведення орендних операцій. Використання оренди має певні переваги як для орендодавців, так і орендарів. Орендодавці вирішують проблеми виникнення надлишкового майна або активів, які нераціонально застосовуються. Передавання об'єктів в оренду має за мету підвищення ефективності їх використання, зміцнення співпраці з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, забезпечення підтримки майна в належному стані, одержування доходів від його експлуатації. Залучення активів за допомогою оренди з боку орендарів не потребує проведення значних капітальних витрат. При цьому такі процеси не супроводжуються здійсненням емісії цінних паперів або залученням кредитних ресурсів. Важливою перевагою є можливість поступового викупу майна, нерідко за рахунок доходів, що будуть одержані під час його використання. До орендодавців державного і комунального майна в Україні зараховують: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи, уповноважені здійснювати управління майном Верховною Радою АР Крим та органами місцевого самоврядування; державні і комунальні підприємства. Орендарями можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, інші юридичні особи; громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа може бути орендарем тільки за умови, якщо вона є суб'єктом підприємницької діяльності. Проведення орендних операцій передбачає чітке визначення її об'єктів. Об'єкт оренди – це майно, яке орендодавець може передати орендарю в користування на певний термін на визначених умовах. Об'єктами оренди є необоротні активи підприємства та земельні ділянки. В Україні є певні особливості щодо визначення об'єктів оренди державного і комунального майна. Формально до об'єктів оренди належать цілісні майнові комплекси (ЦМК) підприємств і їх структурних підрозділів. ЦМК – це господарський об'єкт, що забезпечує проведення завершеного циклу виробництва продукції. При цьому, оборотні активи та певна частина необоротних активів мають бути викуплені або передані орендарю в кредит. Таким чином в оренду передаються переважно необоротні активи, а оборотні активи підприємства надаються орендарю на умовах, що відрізняються від орендних відносин. Крім ЦМК об'єктами оренди державного та комунального майна є також нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше майно підприємств. Порядок надання та використання державного майна, що є об'єктом оренди, регламентується Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Перелік суб'єктів та склад об'єктів оренди державного і комунального майна наведені на рис. 9.1. Передача майна в оренду проводиться на основі договору, який укладається між орендодавцем і орендарем. Суттєвими умовами, що мають бути зазначені в угоді, є: характеристика об'єкта (склад і вартість майна), термін оренди, величина орендної плати та порядок її виплати, порядок використання амортизаційних відрахувань, умови відновлення та повернення орендованого майна, порядок страхування та ін. Договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об'єкта, банкрутства орендаря, загибелі об'єкта оренди. У разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний повернути об'єкт відповідно до умов, зазначених у договорі. Оренда об'єктів може здійснюватися у формах фінансової та операційної оренди. Фінансова оренда – це довгострокова оренда, після завершення строку якої об'єкт переходить у власність орендаря. При цьому у законодавстві України наведені ознаки, за якими оренду можна вважати фінансовою. Операційна оренда передбачає використання об'єкта орендарем протягом строку, меншого за період повної його амортизації. За закінченням дії такої угоди майно повертається у власність орендодавця. Особливою формою оренди є суборенда – передача орендарем орендованого ним об'єкта в оренду третій особі. За допомогою використання різних форм оренди досягається реалізація орендних відносин на найбільш вигідних умовах для орендодавців і орендарів. Рис. 9.1. Суб'єкти і об'єкти оренди державного і комунального майна За користування об'єктами оренди орендар виплачує орендодавцю орендну плату. Вона нараховується незалежно від результатів господарської діяльності орендаря. В Україні річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом, що знаходиться в державній власності, не може перевищувати 10% від вартості орендованого майна. Та у разі визначення орендаря на конкурентних умовах, може бути передбачена вища ставка. Строки внесення орендної плати обумовлюються договором оренди. Для оренди об'єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати. Передавання об'єкта в оренду передбачає визначення його вартості. Величина вартості майна фіксується в договорі оренди і є основою прийняття умов його виконання. До них, зокрема, належать: зобов'язання суб'єктів з питань використання та повернення об'єкта, нарахування і використання амортизації, розрахунок орендної плати та ін. Оцінювання вартості державного майна, що передається в оренду, проводиться згідно з "Методикою оцінки вартості об'єктів оренди", затвердженої Постановою КМУ від 10.08.1995 р. (з урахуванням змін та доповнень, що були внесені у 1996–2003 pp.). З урахуванням специфіки об'єкта така методика може бути використана і під час проведення оцінювання недержавного майна, що передається в оренду. Вартість майна оцінює комісія, утворена орендодавцем. До складу комісії в обов'язковому порядку входять представники суб'єкта підприємницької діяльності, що бажає одержати об'єкт в оренду. Методика передбачає врахування певних особливостей при розрахунках вартості об'єктів, що належать до цілісного майнового комплексу і окремого індивідуального визначеного майна. Оцінювання вартості ЦМК, що знаходиться в державній власності і передається в оренду, передбачає виконання такого порядку:– проведення повної інвентаризації майна;– складання передавального балансу;– складання акту з оцінювання ЦМК. При проведенні оцінювання вартості ЦМК враховується, що все майно поділяється на три групи, кожна з яких передається орендарю на певних умовах (рис. 9.2). До них, зокрема, належать: 1) майно, що передається орендарю на умовах оренди. Це необоротні активи, окрім цінних паперів, що є на балансі підприємства; Рис. 9.2. Умови передачі державного майна ЦМК орендарю 2) майно, що передається орендарю за умов викупу. До такого виду майна належать матеріальні оборотні активи підприємства; 3) майно, що передається орендарю на умовах кредиту. Це – грошові кошти, розрахунки і цінні папери. Вартість ЦМК, що передається в оренду, визначається шляхом сумування всіх активів, які входять до складу комплексу, за винятком оборотних активів. Майно, що передається орендарю, поділяється на дві частини: 1) майно, що передається в оренду (основні засоби, нематеріальні активи та інші необоротні активи); 2) майно, що передається орендарю на утримання або у схов (житловий фонд, основні засоби об'єктів цивільної оборони, законсервовані основні засоби, мобілізаційні ресурси (у частині основних засобів). Вартість оборотних активів підприємства обчислюють на основі ціни їх придбання за умов обов'язкового проведення дооцінювання з урахуванням ринкової вартості. Величину вартості матеріальних оборотних активів, що викуповуються орендарем, визначають шляхом врахування їх балансової вартості за винятком кредиторської заборгованості, що виникає у зв'язку з придбанням такого майна. Але при цьому умовою є те, що таку заборгованість не враховують при визначенні вартості майна, що передається орендарю на умовах кредиту. До складу майна, що підлягає викупу орендарем, входять: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво; 3) готова продукція; 4) товари; 5) малоцінні та швидкозношувані предмети (за залишковою вартістю); 6) витрати майбутніх періодів. Викуп майна орендарем здійснюється згідно з договором купівлі-продажу майна, що укладається одночасно з договором оренди. До майна, що надається орендареві на умовах кредиту, належать:– цінні папери (балансова вартість) (ЦП);– грошові кошти та їх еквіваленти (ГК);– векселі одержані (В);– дебіторська заборгованість за вирахуванням резерву сумнівних боргів (ДЗ);– кредиторська заборгованість (КЗ). Вартість майна, що передається орендареві на умовах кредиту (Вк), розраховується за такою формулою: Вк = ЦП + ГК + В +ДЗ - КЗ. При цьому має виконуватися така вимога: у випадках, коли кредиторська заборгованість перевищує суму грошових коштів і дебіторської заборгованості, в кредит передаються тільки цінні папери Вк = ЦП + (ГК+ДЗ - КЗ). А якщо цінні папери відсутні, тоді залишок коштів (на рахунках і у касі) передається кредитору для погашення кредиторської заборгованості. Умовами для передачі майна орендареві в кредит є те, що: 1) операція проводиться на основі кредитного договору, що укладається одночасно з договором оренди. Строк кредитної угоди не має перевищувати строку договору оренди; 2) орендар здійснює права, які надають цінні папери, одержані на умовах кредиту без права на відчуження таких цінних паперів; 3) за користування кредитом орендар виплачує проценти на суму кредиту за ставкою, що відповідає ставці рефінансування НБУ; 4) у разі погашення цінних паперів протягом строку дії договору грошові кошти, одержані орендарем, повертаються орендодавцю після закінчення строку кредитного договору. Орендна плата та її складові Передача об'єктів в оренду здійснюється на платній основі, оскільки проведення оренди пов'язане з формуванням грошових потоків, які мають розподілятися між суб'єктами орендних відносин. Оскільки в умовах ринкової економіки використання майна в процесі підприємницької діяльності передбачає проведення амортизації основних фондів, одержання прибутків, формування ресурсів для їх відновлення або викупу, то розрахунок оплати за використання об'єктів орендарем має важливе значення. Така плата відображає відносини між орендарем і орендодавцем щодо розподілу між ними грошових потоків, пов'язаних з використанням об'єктів оренди. Орендна плата – це кошти, що виплачуються орендарем орендодавцю за користування об'єктом оренди. Орендна плата має певну структуру. Як правило, її складовими є: 1) амортизаційні відрахування на орендоване майно; 2) кошти, що орендар передає орендодавцю для забезпечення ремонту об'єктів після закінчення терміну оренди; 3) частка прибутку, яку одержує орендар в процесі використання майна, взятого в оренду. Амортизаційні відрахування розраховуються згідно з чинним законодавством для відповідних груп об'єктів. Частка прибутку, що належить до орендної плати, як правило, встановлюється на рівні банківського відсотка, що діє на період передачі майна в оренду. А сума прибутку визначається входженням такої частки до вартості об'єкта. Суму коштів для забезпечення ремонту майна після його використання визначають, ґрунтуючись на стані об'єкта, терміні його використання орендарем, умовах експлуатації та ін. Величина орендної плати, порядок, строки і форми її виплати обумовлюються у договорі оренди. Орендна плата може встановлюватися за орендоване майно в цілому або за кожний об'єкт окремо. Вона може здійснюватися у грошовій, натуральній чи змішаній формах. Забезпечення виплати орендної плати в повному обсязі і в установлені строки є зобов'язанням орендаря. Стягнення заборгованості за орендною платою проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Розміри орендної плати можуть бути змінені тільки за погодженням сторін. Особливостями орендної плати на об'єкти державної власності в Україні є: 1) орендна плата є платежем, який підлягає виплаті незалежно від результатів господарської діяльності орендаря; 2) амортизаційні відрахування на такі об'єкти, як ЦМК та їх структурні підрозділи, до складу орендної плати не входять. Орендар залишає їх у своєму розпорядженні і використовує на відновлення орендованих основних фондів (що знаходяться у власності орендодавця); 3) річна орендна плата за користування ЦМК підприємства та його структурних підрозділів не може перевищувати 10% від вартості орендованого майна. Але у разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено встановлення більш значних розмірів орендної плати; 4) орендарям збиткових та низькорентабельних підприємств, а також об'єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати. Розрахунок величини орендної плати здійснюється згідно з "Методикою розрахунку і порядком використання плати за оренду державного майна", затвердженою Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 р. з урахуванням змін і доповнень, що були прийняті в 1998 –2006 pp. Порядок розрахунку передбачає визначення розміру річної орендної плати, а на її основі – місячної орендної плати. Після визначення місячної орендної плати можливий розрахунок добової, а у разі необхідності навіть погодинної орендної плати. Розмір річної орендної плати за ЦМК державних підприємств (Опр) розраховують за такою формулою: Опр=ВзћСор.ц де Вз – залишкова вартість орендованих основних фондів на момент оцінювання об'єкта; Сор. ц – орендна ставка за використання ЦМК. Величина орендної ставки визначається Урядом залежно від галузі діяльності. Орендні ставки за використання ЦМК установлено у межах від 5 до 10%. Найвищі ставки передбачено для сфери торгівлі, організації концертно-видовищної діяльності, випуску лотерейних білетів, проведення лотерей, лікеро-горілчаної та виноробної промисловості, кольорової металургії, ресторанів (10%). Найнижчі – для морського, залізничного та автомобільного транспорту, побутового обслуговування, металообробки, освіти, науки та охорони здоров'я, легкої (крім швейної та текстильної) і паливної промисловості, з виробництва будівельних матеріалів. При цьому є певні особливості розрахунку орендної плати в окремих випадках. До них, зокрема, зараховують: розмір річної орендної плати у разі оренди окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого майна) встановлюється за згодою сторін, але не менше 10% від вартості орендованого майна. А у разі, коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва, – не менше ніж 7% від вартості орендованого майна. У разі оренди нерухомого майна розмір річної орендної плати (Опл) визначається за формулою Опл =Вп ћ Сор, де Вп – вартість орендованого майна, визначена експертами; Сор – орендна ставка за використання нерухомого майна. Орендна ставка за використання нерухомого майна установлена Урядом України залежно від цільового призначення, відповідно до якого орендар використовує майно. Розмір цієї ставки – від 1 до 100%. Найвища ставка (100%) застосовується для казино, інших гральних закладів, гральних автоматів. Найнижчі ставки (1% ) – для розміщення закладів соціального захисту для бездомних громадян, безпритульних дітей та установ, призначених для тимчасового або постійного перебування громадян похилого віку та інвалідів. Якщо орендоване нежитлове приміщення є частиною будівлі (споруди), то оцінювання вартості приміщення (Вп) здійснюється за формулою де Вб – вартість будівлі в цілому; Пб – площа будівлі; Пп – площа орендованого приміщення. Величина місячної орендної плати за перший місяць після укладання договору оренди та перегляду розміру орендної плати () розраховується за формулою , де Іпр – індекс інфляції за період з початку поточного року до дати укладання (перегляду) договору оренди; Іміс – індекс інфляції за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць () визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць () помноженої на індекс інфляції за поточний місяць () Як правило, орендні платежі за користування ЦМК проводяться щоквартально. Розподіл орендної плати здійснюється таким чином: 1. У разі, коли орендодавцем є ФДМУ, орендна плата за ЦМК у повному обсязі надходить до державного бюджету; за нерухоме майно державних підприємств у розмірі 70% перераховується до державного бюджету і 30% – державному підприємству; за майно, що не ввійшло до статутного капіталу господарського товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), у повному обсязі спрямовується до державного бюджету; якщо господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), утримує об'єкти житлового фонду, що не ввійшли до статутного капіталу, 70% орендної плати виплачується до державного бюджету і 30% – господарському товариству. 2. У разі, коли орендодавцем майна є державне підприємство, орендна плата спрямовується: за окреме індивідуально визначене майно у повному обсязі підприємству; за ЦМК (структурного підрозділу підприємства) 70% орендної плати виплачується підприємству і 30% – перераховується до державного бюджету. Фінансова оренда передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигід, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом. Така форма можлива за умови, якщо є хоча б одна з наведених нижче ознак: 1) орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди; 2) орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання; 3) строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта; 4) теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди. При передачі об'єкта у фінансову оренду балансова вартість основних фондів орендодавця зменшується на вартість об'єкта оренди, тоді як балансова вартість основних фондів орендаря збільшується на таку саму величину. Орендар відображає вартість одержаного в фінансову оренду об'єкта одночасно і як актив і як зобов'язання. Величина такої вартості розраховується за найменшою на початок строку оренди оцінкою: або за справедливою вартістю активу, або за поточною (теперішньою) вартістю суми мінімальних орендних платежів. Орендодавець відображає об'єкт, переданий у фінансову оренду, як дебіторську заборгованість орендаря, обсяг якої визначають як суму мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості об'єкта без урахування фінансового доходу орендодавця. Щодо залишкової вартості об'єкта фінансової оренди, то вона вилучається з балансу орендодавця і відображається у складі інших витрат (собівартості реалізованих необоротних активів). Справедлива вартість активів – це сума, за якою може бути здійснено облік активів або оплата зобов'язань між незалежними сторонами. Мінімальні орендні платежі – це сума, яку необхідно сплатити орендодавцю орендарем впродовж строку оренди. До таких сум не входять вартість послуг і податків, що підлягають виплаті орендодавцю, а також непередбачена орендна плата. Остання становить ту частку орендної плати, яка не є зафіксованою та чітко встановленою сумою. Непередбачена орендна плата розраховується із застосуванням додаткових показників, таких як обсяги продажу продукції, ступінь використання об'єкта, індекс інфляції, ринкові ставки процента та ін. Для визначення мінімальних орендних платежів необхідно до суми орендної плати за користування об'єктом додати величину його гарантованої ліквідаційної вартості. Ліквідаційна вартість об'єкта – це вартість, за якої об'єкт списується з балансу підприємства. Для забезпечення проведення орендних операцій ліквідаційна вартість об'єкта поділяється на дві частини: гарантовану та негарантовану. Гарантована ліквідаційна вартість – це та частина ліквідаційної вартості об'єкта, що гарантується до виплати орендарем або пов'язаною з ним стороною. У разі припинення договору оренди орендар (або пов'язана з ним особа) має сплатити таку частину ліквідаційної вартості об'єкта в обов'язковому порядку. Негарантованою вартістю є та частина ліквідаційної вартості об'єкта, що не гарантується до виплати. Вона також відображається в договорі оренди, але не має обов'язкового (гарантованого) характеру. Орендар зобов'язаний виплатити орендодавцю суму мінімальних орендних платежів, до складу яких входить орендна плата та гарантована ліквідаційна вартість об'єкта. Такі виплати є фінансовими витратами орендаря. Вони розраховуються як різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об'єкта оренди, за якою проведено його облік на початку строку фінансової оренди. А така ціна визначається за найменшою з оцінок вартості: справедливою вартістю активу або поточною вартістю величини мінімальних орендних платежів. Розподіл фінансових витрат орендаря між звітними періодами протягом строку оренди проводиться із застосуванням орендної ставки процента на залишок зобов'язань в розрахунку на початок звітного періоду. Витрати орендаря на удосконалення об'єкта фінансової оренди (на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію тощо) відображаються як капітальні інвестиції, що входять у вартість об'єкта. Фінансовий дохід орендодавця розраховують як різницю між сумою мінімальних орендних платежів та негарантованою ліквідаційною вартістю об'єкта і поточною вартістю, розрахованою за орендною ставкою. Розподіл фінансового доходу між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється з використанням орендної ставки на залишок дебіторської заборгованості орендаря на початок звітного періоду. Лізинг і лізингові платежі Поряд з орендою у світовій практиці значного поширення набули лізингові операції. Вони почали використовуватися в США з 1952 р., коли було засновано першу лізингову компанію (US Lizing Corporation). У 1960-х pp. лізингові операції почали впроваджуватися і в Європі. За сучасних умов лізинг розглядають як одну із важливих форм фінансової діяльності, що поширена у багатьох країнах. Лізинг часто ототожнюють з орендою. Проте, лізингові операції є більш складними порівняно з орендними. Лізинг має деякі спільні ознаки з орендою. Наприклад, продаж майна в розстрочку, прокат і залучення кредитів характерні як для лізингу, так і для оренди. Зміст лізингових операцій зводиться до мобілізації та інвестування фінансових ресурсів у розвиток об'єктів шляхом залучення їх на умовах кредитування, оренди і купівлі-продажу. При цьому в таких операціях беруть участь декілька суб'єктів, а погашення заборгованості підприємства за одержані ресурси здійснюється способами, що відрізняються від використовуваних в умовах оренди та кредитування. Найбільш суттєвою відмінністю лізингу є те, що майно, яке передається в користування підприємству, попередньо купується тим чи іншим суб'єктом на замовлення одержувача. Разом з тим, для придбання такого майна, як правило, залучаються кредитні ресурси. Тому об'єктом лізингу є майно лізингодавця, що було придбано ним з метою передачі його в користування іншій особі. При цьому об'єкт лізингу може бути придбаним лізингодавцем за власною ініціативою (для подальшої передачі в оренду) або за дорученням лізингоодержувача. Важливим є і те, що у світовій практиці лізинговими вважають не всі операції з використанням орендних і кредитних відносин, а лише довготермінові операції. Лізинг розглядають як один зі способів фінансування інвестиційної діяльності і активізації збуту. Позитивною рисою лізингу (з погляду лізингоодержувача) є можливість залучення необхідних ресурсів з метою забезпечення господарської діяльності без проведення значних початкових витрат. Перевагою є також і те, що лізингоодержувач уникає втрат, пов'язаних з моральним старінням залученого майна. У Законі України "Про фінансовий лізинг" (ст. 1) зазначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингодавець здійснює операції з інвестування власних або залучених ресурсів в активи інших суб'єктів господарської діяльності (лізингоодержувачів) з метою одержання прибутку. При цьому лізингодавець передає у повне користування майно лізингоодержувачу на визначений період. Важливим є і те, що залучені ресурси отримуються лізингодавцем за дорученням лізингоодержувача у відповідного продавця. Доходи лізингодавця за виконання таких операцій формуються на основі виплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" лізинг по суті ототожнюється з орендою. Лізингова (орендна) операція, як зазначено в п. 1.18 Закону, – це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Та у разі, якщо лізинг прирівнюється до оренди, операції, пов'язані з підприємницькою діяльністю з закупівлі об'єкта, залучення фінансових ресурсів для такого викупу, кредитування, прийняття орендодавцем фінансового ризику та ін., не враховуються. Суб'єктами лізингових операцій є: лізингодавці, лізингоодержувачі та продавці лізингового майна. Лізингодавець – це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу. Лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об'єктом лізингу. Продавцями (постачальниками) лізингового майна є фізичні або юридичні особи, від яких лізингодавець отримує річ, що в подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачеві. Об'єктом лізингу є неспоживна річ, що належить до основних фондів. Лізингові операції проводяться на основі договору лізингу у формі багатосторонньої або двосторонньої угоди. Схему проведення лізингових операцій наведено на рис. 9.3. Лізингові операції можуть проводитися у таких видах і формах, як фінансовий лізинг, операційний лізинг і су б лізинг. До фінансового лізингу належать операції, за проведення яких лізингоодержувач отримує об'єкт на період, не менший строку, за який амортизується 75% його вартості. А орендар зобов'язується придбати об'єкт у власність протягом дії лізингової угоди або в момент и закінчення. За період дії фінансового лізингу сума лізингових платежів має дорівнювати або перевищувати первісну вартість об'єкта лізингу. Після закінчення строку дії договору фінансового лізингу об'єкт передається у власність лізингоодержувачу або викуповується ним за залишковою вартістю. Майно, одержане за фінансовим лізингом, зараховується на баланс лізингоодержувача. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем тільки після повної оплати вартості об'єкта. Рис. 9.3. Схема проведення лізингових операцій Операційний лізинг – лізинг, за якого Лізингоодержувач отримує в користування об'єкт на інших умовах, ніж це передбачено для фінансового лізингу. Майно, що передається в операційний лізинг, залишається на балансі лізингодавця та зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача. Об'єкт лізингу протягом строку дії договору є власністю лізингодавця. За користування об'єктом лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати періодичні лізингові платежі. Розміри, способи, форми і строки проведення та умови перегляду порядку їх виплати визначаються договором лізингу. Такі платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача. У разі несплати передбачених платежів протягом двох чергових строків об'єкт на вимогу лізингодавця підлягає поверненню у безспірному порядку. Лізингові платежі включають:– суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;– платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;– компенсацію відсотків за кредитом;– інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Амортизаційні відрахування на предмет лізингу обчислюються відповідно до законодавства. Договором лізингу може передбачатися використання прискореної амортизації. Лізингоодержувач може покращити стан об'єкта лізингу. Якщо заходи, спрямовані на поліпшення стану об'єкта, запроваджено без згоди лізингодавця, останній вправі вилучити такі поліпшення (якщо їх можна виокремити від об'єкта лізингу без завдання йому шкоди). Якщо такі поліпшення проведено за згодою лізингодавця, то лізингоодержувач має право на їх відшкодування або зарахування їх вартості до складу лізингових платежів. Фінансові операції при передачі майна в концесію Важливою формою залучення інвестицій та забезпечення розвитку господарської діяльності є концесії. Вони впроваджуються з метою ефективнішого використання об'єктів підприємницької діяльності. Термін "концесія" у перекладі з латинської мови означає "дозвіл" або "уступку" та полягає у наданні прав на проведення підприємницької діяльності іншим суб'єктам. За договором концесії одна сторона (правоволоділець) надає іншій (користувачу) комплекс прав. Користувач повинен дотримуватися умов надання таких прав та сплачувати передбачену угодою винагороду. В концесію можуть передаватися права, ділова репутація і комерційний досвід. Передача таких прав передбачає використання одержаних активів тільки для досягнення узгодженої між сторонами мети. Фіксованими є також умови експлуатації переданого в користування майна. Такі операції проводяться на основі концесійного договору. В Україні концесії використовуються з метою підвищення ефективності використання об'єктів державної і комунальної власності. Згідно з Господарським кодексом України (ст. 40), концесія – це надання державним або місцевим органом влади права суб'єкту підприємницької діяльності на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктів з використанням державних ресурсів з метою задоволення суспільних потреб. При цьому, суб'єкт підприємницької діяльності приймає на себе зобов'язання щодо майнової відповідальності та підприємницького ризику. Як правило, концесія передбачає надання прав на створення (будівництво), покращання або управління (експлуатацію) об'єктів. Використання об'єкта здійснюється у визначені угодою терміни і на платній основі. Суб'єктами концесій є концесіє давці та концесіонери. Концесієдавець – це орган державної виконавчої влади, що має повноваження укладати договори оренди. Такі повноваження надаються Кабінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування. Концесіонером може бути суб'єкт підприємницької діяльності, що одержує об'єкт у концесію. Це може бути фізична або юридична особа, як резидент, так і нерезидент. Надання об'єкта в концесію претенденту здійснюється, як правило, в процесі проведення концесійного конкурсу. Концесія надається з урахуванням загальнодержавних інтересів, інтересів регіону і територіальної громади, а також інтересів споживачів. Якщо на об'єкт концесії є лише один претендент, органом державної влади може бути прийняте рішення про надання концесій шляхом переговорів. Умовою при цьому є те, що пропозиції претендента мають відповідати умовам конкурсу. Об'єктами концесії є майно, що перебуває в державній або комунальній власності та може бути передане для користування недержавним суб'єктам на визначені терміни. До їх складу входять активи, що використовуються в таких сферах діяльності, як:– водозабезпечення, відвід і чистка стокових вод;– надання послуг міським суспільним транспортом;– збір і утилізація сміття;– постачання тепла споживачам;– будівництво та експлуатація автомобільних доріг та об'єктів дорожнього господарства;– будівництво та експлуатація вантажних та пасажирських портів, аеропортів;– надання послуг зв'язку, кабельного телебачення, поштових послуг;– виробництво, транспортування і розподіл природного газу та електроенергії;– суспільне харчування;– будівництво житлових будинків та їх експлуатація;– надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері;– використання об'єктів соціально-культурного призначення;– створення комунальних послуг з паркування автомобілів;– надання ритуальних послуг. Місцеві ради можуть приймати рішення щодо додаткового переліку сфер господарської діяльності для надання об'єктів у концесію. Об'єктами права державної та комунальної власності, що передаються в концесію, за складом майна можуть бути: 1) ЦМК; 2) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; 3) спеціально побудовані об'єкти. Зокрема, до ЦМК, що можуть бути передані в концесію, згідно із законодавством України належать державні підприємства "Комунарпобут" (м. Миколаїв) та "Південна точка" (м. Феодосія). Об'єктами незавершеного будівництва та законсервованими об'єктами, що можуть використовуватися в проведенні концесійних операцій, визнано Нікопольський груповий водопровід, Південний груповий водопровід м. Донецьк, зрошувальна система м. Кривій Ріг, Інгулецько-Кам'янська зрошувальна система, Новоазовська вітрова електростанція та ін. З-поміж спеціально побудованих об'єктів відповідно до умов концесійного договору зазначено Південну трансєвропейську автомагістраль (довжиною у 735 км), комплекси дорожнього сервісу, автомагістралі в Харківській та Львівській областях та ін. Об'єкти державної власності, що можуть бути передані в концесію, занесено в Перелік об'єктів, який затверджується постановами Кабінету Міністрів України. Щодо комунальної власності, то перелік таких об'єктів затверджується місцевими радами. Якщо для проведення концесійної діяльності необхідні земельні ділянки, вони можуть передаватися концесіонеру, в тому числі за умов оренди зі строками, що відповідають термінам дії концесійних договорів. Особливістю є також те, що об'єкти концесійних угод протягом строку дії договору приватизації не підлягають. Строк дії концесійної угоди, що приймається сторонами і фіксується в договорі, має бути не менше ніж 10 років та не більше ніж 50 років. Строк концесії фіксується в угоді і підлягає зміні тільки за погодженням сторін. До важливих положень концесійної угоди, що пов'язані з грошовими потоками, належать порядок використання амортизаційних відрахувань, оновлення об'єкта і умови його повернення, розмір і порядок внесення концесійних платежів, страхування концесіонером об'єкта та ін. Законодавством передбачено, що амортизаційні відрахування на об'єкт концесії залишаються в розпорядженні концесіонера і використовуються виключно на оновлення об'єкта. Право власності на покращене, реконструйоване та переоснащене майно належить власнику (державі або територіальній громаді). Відшкодування збитків, що виникають внаслідок проведення заходів, спрямованих на покращання стану майна, здійснюється за рахунок одержаного прибутку. Майно, одержане в концесію, зараховується на баланс концесіонера. З метою стимулювання концесійної діяльності концесіонер може бути звільнений від сплати загальнодержавних і місцевих податків та зборів. За користування об'єктом концесіонер виплачує концесійні платежі, передбачені концесійним договором. Концесійні платежі – плата, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та/або управління (експлуатації) об'єктами, що надаються в концесію. Такі платежі мають здійснюватися незалежно від результатів господарської діяльності концесіонеpa. Для розвитку збиткових та низькорентабельних об'єктів, які мають важливе соціальне значення, концесіонерам можуть надаватися пільги за концесійними платежами, а також дотації та компенсації. Порядок їх надання установлюється урядом. Концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України або до місцевого бюджету. Зокрема, концесійні платежі за право будівництва та експлуатації автомобільних доріг спрямовуються до Державного бюджету України (до Державного дорожнього фонду України). Вони використовуються виключно за цільовим призначенням: на фінансування витрат, пов'язаних з ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Методика розрахунку та граничні розміри концесійних платежів визначаються Кабінетом Міністрів України. За основу розрахунку прийнято частку від вартості майна, яке передається в концесію з урахуванням рівня фондовіддачі в галузі, до якої належить об'єкт. Концесійні платежі за право на експлуатацію ЦМК розраховуються з додержанням таких чинників: 1) сума річного концесійного платежу не повинна перевищувати 10% від вартості майна, що передається в концесію; 2) розрахунок річного концесійного платежу (Кпл) проводиться за формулою , де Вок – вартість об'єкта концесії; Фгал – середня фондовіддача в галузі; ФС.Н.Г. – середня фондовіддача в народному господарстві; 3) платежі на право добудови об'єкта (незавершеного будівництва або законсервованого об'єкта) розраховуються на основі його експертної оцінки; 4) концесійний платіж за право створення (будівництво) об'єкта розраховується на основі експертної оцінки його майбутньої вартості; 5) розмір концесійного платежу за перший квартал () після укладання договору визначається за формулою , де Іп.о – індекс інфляції з дати проведення оцінювання об'єкта до підписання угоди; Ік – індекс інфляції за перший квартал після підписання угоди; 6) платежі за наступні квартали розраховуються шляхом коригування концесійного платежу за попередній квартал на індекс інфляції за поточний квартал. Дія концесійного договору припиняється у разі закінчення строку угоди, ліквідації концесіонера, загибелі об'єкта концесії. Концесійний договір може бути розірвано тільки за погодженням сторін або за рішенням суду (у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань). У разі припинення або розірвання договору концесіонер зобов'язаний повернути концесієдавцю об'єкт на умовах, зазначених у концесійному договорі. Якщо концесіонером було допущено погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він повинен відшкодувати концесієдавцю збитки. У разі покращання стану майна концесіонером, концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру його витрати. Література 1. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. 2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17.03.1993 р. 3. Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.05.1993 р. 4. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. 5. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. 6. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16.09.1997 р. 7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р. 8. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р. 9. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. 10. Закон України "Про державний внутрішній борг України" від 16.09.1992 р. 11. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. 12. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 12.04.1990 р. 13. Закон України "Про Державну програму приватизації на 2000–2002 роки" від 18.05.2000 р. 14. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. 15. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 556 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: