Реферат на тему Фінансове забезпечення та відтворення основних засобів - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансове забезпечення та відтворення основних засобів. Зміст Завдання на курсову роботу.………………………………………………………..4 Вступ………………………………………………………………………………….5 1 Характеристика Товариства «Строй» …....……………………………….........7 2 Методи відтворення основних засобів Товариства……………………………………...………….……………………10 2.1 Сутність основних засобів та їх класифікація…………………………………………………………………………11 2.2 Знос і амортизація основних засобів………………………………………12 2.3 Показники стану, та ефективності використання основних засобів Товариства…………………………………………...………………………………16 3 Фінансове забезпечення капітальних вкладень Товариства…………………21 3.1 Сутність капітальних вкладень………………………………………….21 3.2 Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень…………...…23 3.3 Фінансування витрат на поліпшення основних засобів……………….27 4 Лізинг та оренда як методи фінансового забезпечення Товариства………...29 4.1 Поняття лізингу……………………………………………………………..29 4.2 Лізинговий договір………………………………………………………….31 4.3 Лізинг як перспективний вид фінансового забезпечення Товариства…..34 Висновок......................................................................................................................37 Перелік використаних джерел...................................................................................39 Додатки........................................................................................................................40 Вступ Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств, та безпосередньо ТОВАРИСТВА «СТРОЙ» (далі просто «товариство»). Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня Товариства, а з іншого, – дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління. Підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Всі основні фонди Товариства в процесі свого існування поступово зношуються чи то фізично, чи морально, що призводить до потреби в їх відновленні. Ефективність відтворювальних процесів в ТОВАРИСТВІ певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці. Для продуктивної роботи ТОВАРИСТВА амортизації основних засобів буде недостатньо. Вона є лише відновленням балансової вартості основних фондів через прибуток від створеного товару, але в нинішніх умовах жорсткої конкуренції ринку попиту та пропозиції постійно потребує нових товарів, більш високої якості та низької ціни. Нажаль за допомогою застарілих засобів товариство навряд-чи зможе представити на ринок конкурентоспроможну продукцію. Для випуску на ринок конкурентоспроможних товарів ТОВАРИСТВО повинне постійно поліпшувати склад своїх основних засобів. Для цього і існують капітальні вкладення. Капітальні вкладення це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів. В фінансовому забезпеченні на ТОВАРИСТВІ зайняли одне з важливіших місць орендні операції зайняли, а разом з тим все частіше почало підійматися питання про лізинг. В наш час широке використання лізингу стає дуже потрібним. Завданням даної курсової роботи являється по-перше – визначення методів фінансового відтворення основних засобів в ТОВАРИСТВІ «СТРОЙ», правильність та своєчасність нарахування амортизаційних відрахувань, що забезпечує стабільну роботу ТОВАРИСТВА без перевитрат по оновленню основних виробничих та невиробничих фондів; по-друге – повне оновлення, заміна, основних засобів для випуску на ринок цілком нового, конкурентоспроможного товару, або заміна спрацьованих вузлів та устаткування. Для виконання даних дій ТОВАРИСТВО здійснює капітальні вкладення з внутрішніх та зовнішніх джерел. Якщо товариство не буде виконувати зазначені нижче дії по фінансовому забезпеченню та відтворення основних засобів воно буде не здатне, в нинішній період переходу до ринкових відносин, випустити на ринок конкурентоспроможну продукцію, і прибуток, в кращому випадку, буде дорівнювати «0». Розділ І Характеристика Товариства «Строй» - Юридичний статус Товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ» (надалі - ТОВАРИСТВО) є Товариством з обмеженою відповідальністю, створене згідно з чинним законодавством України. Місце знаходження Товариства: Україна, м. Київ, вул. Драйзера1Воно є юридичною особою-організацією , створеною та зареєстрованою у встановленому законом порядку. Товариство набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи. Воно володіє та користується, розпоряджається відокремленим майном, може від свого імені набувати майнових, та особистих не майнових прав, нести обов’язки, виступати позивачем та відповідачем на судах України. Здійснює будь-яку підприємницьку діяльність яка не суперечить чинному законодавству України, та відповідає цілям затвердженим у Статуті. Товариство є багато профільним Товариством і здійснює свою діяльність у сфері гуртової торгівлі, воно також може займатися іншими видами торгівлі передбаченими Статутом. Товариство може створювати в Україні та за її межами філії, дочірні Товариства та представництва. Товариство відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїм майном, та не відповідає за зобов’язаннями своїх учасників. Воно використовує працю громадян, приймаючи їх на роботу за контрактом або укладаючи з ними договори цивільно-правового характеру. Воно самостійно планує свою виробничо-господарську та іншу операційну діяльність. - Цілі і предмет діяльності Товариства - Товариство створюється з метою задоволення потреб населення в різного роду послугах, товарах, роботах. Предметом діяльності Товариства є: торгівельна діяльність у сфері гуртової та роздрібної торгівлі; діяльність у сфері громадського харчування, щодо реалізації продовольчих та не продовольчих товарів; надання медичних послуг; виробництво відеопродукції; надання послуг пов’язаних з охороною колективної та приватної власності; надання складських послуг. Вказані послуги виконуються Товариством в інтересах резидентів та не резидентів, на території та за межами території України. Користуючись принципами комерційної діяльності, Товариство може займатися іншими, ніж вказано вище, видами діяльності, якщо вони не є забороненими для такого роду підприємств. Для здійснення своєї діяльності Товариство отримує ліцензії та дозволи, передбаченні чинним законодавством, за свій рахунок організовує навчання персоналу. - Майно Товариства - Для діяльності Товариства створюється Статутний фонд в розмірі 35 000 гривень. Внески засновників до якого становлять: 1-й засновник 17 500 гривень, 2-й засновник 17 500 гривень. Розмір Статутного фонду може бути змінений у порядку, передбаченому законодавством, за рішенням Зборів учасників. Збільшення Статутного фонду допускається тільки після повної сплати засновниками своїх часток. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів Товариства виявиться меншою від Статутного капіталу, Товариство зобов’язане оголосити про зменшення свого Статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до Статуту у встановленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів Товариства стає меншою від зазначеного законом мінімального розміру Статутного капіталу, Товариство підлягає ліквідації. Майно Товариства складають фінансові активи, основні та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі Товариства. Джерелами формування майна є: грошові кошти та майно, а також цінні папери, передані Товариству засновником в оплату внесків в Статутний фонд; прибуток від господарської діяльності; одержані доходи; інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом. Майно Товариства використовується на забезпечення його діяльності. Прибутки Товариства складаються з прибутків від реалізації майна Товариства, надання послуг, доходів по корпоративним правам та правам інтелектуальної власності, інших джерел, незаборонених чинним законодавством України. Після сплати податків, інших обов’язкових платежів та розрахунків з учасниками, Товариство на свій розсуд використовує частку прибутку, що залишилася, розподіл прибутків між учасниками Товариства проводиться пропорційно їх часток в Статутному фонді Товариства. Збитки Товариства покриваються із належного йому майна. Віднесення збитків на зменшення прибутків наступних років здійснюється згідно до чинного законодавства. Учасник товариства може в добровільному порядку прийняти на себе частину зобов’язань Товариства. - Ревізійна комісія Товариства - Для здійснення контролю за доцільністю та правомірністю використання майна Товариства, Загальні збори учасників з свого числа обирають Ревізійну комісію в складі Голови та двох членів комісії. Ревізійна комісія: здійснює поточний нагляд за діяльністю Товариства у формі перевірок його фінансового стану та законності проведених операцій; затверджує річні звіти посадових осіб перед їх представленням на Загальні збори учасників Товариства. Голова ревізійної комісії призначається Загальними зборами учасників з числа осіб, що є учасниками. - Виконавчий орган Товариства -Виконавчим органом Товаристві є директор Товариства. Директор вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції Загальних зборів учасників. Збори учасників Товариства можуть винести рішення про передачу частин6и належних їм повноважень до компетенції директора. В свою чергу директор підзвітний Зборам учинків Товариства і організує виконання їх рішень. Директор кожного місяця доповідає Зборам учасників Товариства про виконання їх рішень і поточних планів. Директор не вправі приймати рішення, обов’язкові для Зборів учасників Товариства. Директор діє від Товариства в межах, встановлених установчими документами Товариства. - Облік та звітність - Товариство в процесі своєї діяльності здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік, надає уповноваженим державним органам звіти про свою діяльність в строки та обсязі, що визначені чинним законодавством України. Перший фінансовий рік Товариства починається з дати його реєстрації та завершується 31 грудня того ж року. Наступні календарні роки відповідають календарним. - Ліквідація та реорганізація Товариства - Товариство створене на невизначений час і припиняє свою діяльність у наступних випадках: на підставі рішення суду або господарського суду у випадках передбачених законодавством України; за рішенням Загальних зборів учасників про ліквідацію або реорганізацію, яка виключає можливість подальшого існування Товариства. Ліквідація Товариства провадиться призначеною ним Ліквідаційною комісією, створеною відповідно до чинного законодавства, яка оцінює майно Товариства, складає ліквідаційний баланс та здійсню інші дії у межах своєї компетенції, а у випадках банкрутства та припинення діяльності Товариства за рішенням суду або господарського суду – Ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. Майно Товариства продається Ліквідаційною комісією в порядку, передбаченому законодавством. А зобов’язання Товариства задовольняються в черговості, визначеній законодавством. Розділ ІІ Методи відтворення основних засобів Товариства 2.1 Сутність основних засобів та їх класифікація Підвищення ефективності використання основних засобів в Товаристві "СТРОЙ" є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від розв’язання цієї проблеми залежить фінансовий стан Товариства, конкурентоспроможність його продукції на ринку. Основні засоби –відповідно до П(с)БО №7 це матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання яких становить понад один рік і які Товариство утримує з метою використання у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг тощо. Виробничі основні фонди – частина основних засобів яка бере участь у процесі виробництва тривалий час. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні інвестиції. Невиробничі основні фонди – це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного та побутового обслуговування, які не використовуються в господарській діяльності, але перебувають на балансі Товариства. Вони не переносять свою вартість, на відміну від виробничих фондів, на вартість створеного продукту, вони відтворюються за рахунок прибутку. Співвідношення окремих груп основних засобів становить їх структуру. Поліпшення структури основних засобів, передовсім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових нагромаджень Товариства. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого і малоефективного устаткування. Відтворення основних засобів – процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте і розширене відтворення. За простого відтворення основних засобів здійснюється заміна окремих зношених частин основних засобів або заміна старого устаткування на аналогічне, тобто в процесі простого відтворення постійно відновлюється попередня виробнича потужність. Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення потужності основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування. У процесі господарської діяльності кругообіг основних засобів проходить три стадії: 1) відбувається продуктивне використання основних засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. 2) відбувається перетворення частин основних засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через нарахування амортизації. 3) в процесі виробництва відбувається поновлення споживної вартості частини основних засобів. Це поновлення здійснюється заміною зношених основних засобів на нові за рахунок нарахованої суми зносу основних засобів.Необхідність оновлення основних засобів за ринкових відносин передовсім визначається конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція спонукає Товариства здійснювати прискорене списання основних засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів. 2.2 Знос і амортизація основних засобів Знос об’єкта – сума амортизації з початку його корисного використання. Розрізняють два види зносу основних засобів – фізичний і моральний. Фізичний знос – поступова втрата основними засобами споживчої вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів. Розрізняють повний і частковий знос основних засобів. [1. ст..11] Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. Величин фізичного зносу засобів праці залежить від ряду чинників: якості матеріалів, з яких вони виготовлені, ступеня навантаження (кількості змін роботи на добу, тривалості змін, інтенсивності роботи тощо); кваліфікації працівників, своєчасного проведення оглядів і ремонту техніки; захисту від впливу атмосферних умов тощо. Основні засоби, які не використовуються, також зношуються в результаті дії сил природи. В Україні ступінь зношення основних засобів у промисловості поступово приближається до критичної межі це свідчить про необхідність посилення заходів щодо оновлення основних засобів. Фізичний знос визначають обстеженням фактичного технічного стану об’єкта, аналізу строків служби або порівняння вартісних величин за формулою: (2. 2.2. 1.) де , - відповідно фактичний строк експлуатації та нормативний строк служби (амортизаційний період), у роках. Розмір фізичного зносу у вартісному вираженні визначають зіставленням суми амортизації на певне відновлення вартості об’єкта основних засобів. Повний знос передбачає повну заміну заношених основних засобів через нове капітальне будівництво, або придбання нових основних засобів. Частковий знос компенсується за рахунок капітального ремонту основних засобів. Моральний знос – знос основних засобів у наслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить економічно доцільною заміну діючих основних засобів іще до їх фізичного зносу. Несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що собівартість зростає, а якість знижується як порівняти з продукцією виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні Моральний знос зменшує вартість основних засобів через скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення. Сума нарахованого зносу характеризує стан основних засобів Товариства. Вирахуванням з первісної вартості основних засобів суми зносу визначають залишкову вартість основних засобів. Зв = [ В (100 –І) ] : 100 (2. 2.2. 2.) Де Зв – залишкова вартість основних засобів; В – відновлювальна (первісна) вартість основних засобів; І – рівень зносу основних засобів, %. Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу. Амортизація – відповідно до П(с)БО № 7 це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання. Вартість, яка амортизується – це первісна вартість або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості. [5. ст..187] За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються такі витрати: на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; на здійснення усіх видів ремонту, реконструкції, технологічного переоснащення, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів. Для обчислення амортизаційних відрахувань з метою визначення оподатковуваного прибутку основні засоби поділяються на такі групи: Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої; Група 2 – автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електричні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти. Група 3 – робочі машини й устаткування, вимірювальні й регулювальні пристрої. Група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного обчислення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних швидкозношуваних предметів. Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної групи основних засобів на початок звітного періоду у таких відсотках: Група 1 – 8 %. Група 2 – 40 %. Група 3 – 24 %. Група 4 – 60 %. Слід зазначити, що чинним законодавством України передбачено, що платник податку має право застосовувати більш низькі, ніж законодавчо встановлені, ставки амортизації об’єктів основних засобів. Балансова вартість груп основних засобів Товариства на початок звітного періоду розраховується за формулою:Бα= Бз + Пα - Вα - Аα (2. 2.2. 3.) Де Бα - балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду, грн..; Бз – балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному; Пα – сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, технологічне переоснащення модернізацію та інше поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному; Вα – вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному; Аα – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному. З наведеної формули видно, що витрати Товариства на придбання основних засобів збільшують балансову вартість відповідної групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування ПДВ, коли Товариство зареєстроване як платник такого податку. Амортизація окремого об’єкта основних засобів групи 1 проводиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об’єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об’єкта вважається нульовою. Амортизація основних засобів груп 2, 3 і 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення. Відповідно до П(с)БО №7 амортизацію основних засобів нараховують, застосовуючи такі методи: прямолінійний, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості яка амортизується, на очікуваний період використання об’єкта основних засобів; зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року та річної норми амортизації. Річна норма амортизації у відсотках обчислюється як різниця між одиницею та результатом добування кореня n-го степеня з частки від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість, де n – кількість років корисного використання об’єкта; прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об’єкту амортизації, і подвоюється; кумулятивний, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об’єкта основних засобів, на суму показників кількості років його корисного використання; виробничий, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, що його Товариство очікує виробити з використанням об’єкта основних засобів. [8. ст..34] Як зазначалося вище, метод амортизації основних засобів Товариство вибирає самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання. Слід зазначити, що протягом року метод амортизації об’єкта основних засобів Товариство може переглядати вразі зміни очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації незалежно від методу її нарахування Товариство проводить щомісячно протягом року, якщо воно не має сезонного характеру виробництва, тоді амортизація проводиться протягом окремого часу роботи Товариства у звітному періоді. Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів які обрало Товариство по її нарахуванню. 2.3 Показники стану, та ефективності використання основних засобів Товариства. Для забезпечення відтворення основних засобів важливе значення має вивчення їх стану та використання. У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Рівень фізичного зносу основних засобів визначається у процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах: По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів; По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби; По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для зміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення Товариства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. (мал.. № 2). [8. ст..93] До показників, які характеризують забезпечення Товариства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні Товариства. Фондомісткість є величиною, оберненою до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість Товариства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до зростання, а фондомісткість – до зменшення. Якщо коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні товариства спадає до критичної величини (0.2 – 0.3), то реальний виробничий потенціал Товариства стане дуже низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища. Стан основних засобів характеризують через коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (див мал.. № 2). Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів. (2. 2.3. 1.) де Кз — коефіцієнт зносу основних фондів; Зо — сума зносу основних фондів; Фк — балансова вартість основних фондів. Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів. Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами: Кп = 1 - Кз (2. 2.3. 2.) або Кп = 100% - Кз (2. 2.3. 3.) де Кп — коефіцієнт придатності основних фондів; Кз — коефіцієнт зносу основних фондів. Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності. Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами: (2. 2.3. 4.) де Ко — коефіцієнт оновлення основних фондів; Фу — вартість уведених основних фондів за звітний період; Кв — коефіцієнт вибуття основних фондів; Фв — вартість виведених основних фондів за звітний період. Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду. Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто рівень вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені і не придатні для подальшого використання. Позитивною ситуація в діяльності Товариства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних засобів перевищує вартість основних засобів, що вибули. Для цього Товариство повинне розраховувати коефіцієнт приросту основних засобів. (2. 2.3. 5.) До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів. Найзагальнішим показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача. (2. 2.3. 6.) Де Фв – фондовіддача основних засобів; Вп – вартість виробленої продукції за звітний період; Фк – балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду. Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою: (2. 2.3. 7.) Де Рв – рентабельність основних засобів; Пз – загальний прибуток за звітний період; Фк – балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду. Абсолютним показником використання основних засобів сума прибутку на одну гривню основних засобів. До показників ефективності використання основних засобів також можна віднести показник питомої ваги активної части основних засобів у їх загальній сумі.Також важливою ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи іншого Товариства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машини і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження. А з другого, – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу, тобто інтенсивного навантаження. Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів Товариства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша збільшення екстенсивного завантаження; друга – підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (мал.. № 3.). При цьому треба визначити, що екстенсивне завантаження можна підвищувати до певного рівня, а інтенсивне не є таким вичерпним, а також те що здійснення заходів екстенсивного напрямку не потребує капітальних витрат, а для інтенсивного потрібні певні інвестиції, але вони швидко окуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту. Розділ ІІІ Фінансове забезпечення капітальних вкладень Товариства 3.1 Сутність капітальних вкладень Капітальні вкладення – витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів. Для визначення розміру капітальних вкладень на Товаристві складається бюджет капітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі данні: первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду; наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду; суму амортизаційних відрахувань, яка буде нарахована протягом планового періоду; орієнтований підрахунок вартості устаткування, яке підлягає зміні або продажу протягом планового періоду; орієнтовану суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду; вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в Товариства на кінець планового періоду. Вихідними передумовами розроблення бюджету капітальних вкладень є: календарний план реалізації інвестиційного проекту; бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту; загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту; попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту; фінансовий стан інвесторів проекту. Бюджет капітальних витрат включає два розділи: І розділ – «Капітальні витрати», ІІ розділ – «Надходження коштів». Під час опрацювання розділу «Капітальні витрати» передбачається зробити такі розрахунки як виділення із загального інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік; уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням коректив, які вносяться підрядчиком у технологію робіт; уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку із зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту; уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових ресурсів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розроблення бюджету капітальних вкладень маж визначатися з урахуванням тільки тих витрат, які відображено в первісній оцінці інвестиційних ризиків. Процес розробки розділу «Надходження коштів» передбачає, як правило, такі етапи: уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображено в першому розділі бюджету; уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат; забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом виконання робіт. Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується у розрізі місяців. На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних вкладень. Існує три види капітальних вкладень: Перший – на заміну й оновлення устаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на її виробництво.Другий – на розширення виробничих потужностей у зв’язку зі збільшенням попиту на продукцію, що вробляється. Третій – на створення виробничих потужностей для випуску нових видів продукції. Рішення щодо об’єктів, їх придбання, вироблення або удосконалення Товариство вирішує самостійно. На підставі такого рішення визначають джерела, за рахунок яких здійснюватимуться ці капітальні вкладення. 3.2 Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (мал.. № 4). Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат. Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень. Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути: 1) власні фінансові ресурси; 2) позичені фінансові ресурси; 3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; 4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) кошти іноземних інвесторів. Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних фондів. Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих фондів. Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості. [4. ст..105] Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби. Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів визначається за формулою: (3. 3.2. 1.) де М — мобілізація (іммобілізація) внутрішніх ресурсів; О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду; П — планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду; К1 — наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду; К2 — перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду. Якщо результат буде зі знаком “+”, — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак “-“ — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва. [2. ст..25] Позичені та залучені кошти використовуються Товариством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення. До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать Товариству; фінансування з благодійних фондів; іноземні інвестиції. За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт. За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями. Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі. Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за окремим договором спеціалізовані підрядні організації. Товариство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості об'єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних даних. Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва. Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів та інших критеріїв. Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що Товариство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів, зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва Товариство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва. 3.3 Фінансування витрат на поліпшення основних засобів Основні засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних засобів на Товаристві. Своєчасний ремонт основних засобів запобігає їх передчасному зносу та вибуттю, подовжує строк служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях. Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або відновленні їх окремих частин. Середній ремонт провадиться для часткового відновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією. [7. ст..165] Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їхнього виробничого процесу. При цьому здійснюється, як звичайно, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування. Витрати на всі види ремонтів визначаються Товариствами самостійно виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту перевищує вартість придбання аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити не доцільно. Фінансування капітального ремонту на Товаристві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складається на основі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник Товариства. До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах. Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом, на основі договорів, розрахунки проводяться за актами прийняття повність відремонтованих вузлів, агрегатів та устаткування. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадиться як звичайно, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата розрахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період ремонту основних засобів. Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, ощадливим витрачанням грошових коштів здійснює керівник Товариства. Товариства протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах витрати відносять до витрат виробництва, тобто собівартість виробленої продукції. Витрати на ремонт, що перевищують 10 відсоткову норму, відносять на збільшення балансової вартості об’єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп 2, 3 і 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об’єктів групи 1 та груп 2, 3 та 4 на початок звітного кварталу. Отже, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних засобів. Відповідно до П(с)БО №7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта, що веде до збільшення майбутніх економічних вигід, котрі очікуються від використання об’єкта. [3. ст..101] Витрати, що здійснюються для підтримування об’єкта в робочому стані та одержання попередньо визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, також включаються до складу витрат Ремонт основних невиробничих засобів оплачується з прибутку, що залишається в розпорядженні Товариства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання цих основних засобів. Розділ ІV Лізинг та оренда як методи фінансового забезпечення Товариства 4.1 Поняття лізингу. Процес переходу до ринкових відносин, пов’язаний з вирішенням протиріч в розвитку економічних структур, змусивши шукати нові шляхи вирішення поставлених питань. Орендні операції зайняли в ньому одне з найважливіших місць, а разом з ним все частіше почало підійматися питання про лізинг. В наш час широке використання лізингу стає дуже потрібним, для розвитку лізингу існують такі посилання - історичні, соціально-економічні, наукові, юридичні. Лізинг являє собою специфічну, доповню-вальну форму перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативного банківському кредитуванню, і має на меті використання своїх власних фінансових ресурсів. Він дає можливість всім суб’єктам господарювання одержувати необхідні машини і обладнання без значних єдино часових витрат а також не мати проблем з старінням засобів виробництва. Лізинг – є найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, тобто це –довгострокова оренда машин, устаткування. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем. Механізм даної форми оренди полягає в тому , що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання пов’язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технічну базу, не вимагає значних одноразових затрат дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні.В лізингових відносинах з¢явився перелік питань ,котрі не були врегульовані чинним законодавством, що визвало деякі складнощі при укладанні лізингових договорів, це і стало первопричиною прийняття Верховною Радою Закону ¢¢Про лізинг¢¢ від 16 грудня 1997р. Це послугувало б створенню правової основи лізингових договірних операцій. Самим важким питанням являється визначення правової природи договору лізингу ,а це можливо при виявленні чітко визначених ознак цього договору, котрі виокремлювали б його від інших договорів. Та обставина, що договором лізингу охвачується різнорідні відносини ,не виникає сумнівів, оскільки це визначається з роду розпоряджень Закону. Тобто в ст.№1 Закону дано поняття лізингу, котрий розглядається як підприємницька діяльність, направлена на інвестування власних або запозичених фінансових засобів визначена в наданні лізиногодавцем в виключне користування на визначений термін лізингоотримувачу майна, котре являється власністю лізиногодавця або купується їм в у власність за дорученням і узгодженості з лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів. Переваги лізингу: Товариство отримує пільгові умови оподаткування, це пов’язано з тим, що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають оподаткуванню. Лізинг дозволяє Товариству отримати обладнання та почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу. Недоліки лізингу: Витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб фінансування. Товариство не може розірвати лізингову угоду достроково, або розірвання призведе до суттєвих штрафних санкцій. 4.2 Лізинговий договір. Під час здійснення лізингової угоди можна виділити 3 стадії її проведення. По першій здійснюється підготовча робота, яка передує укладанню низки юридичних договорів: оформлення заявки майбутнього лізингоотримувача, готуються висновки про кредитоспроможність клієнта і розраховується ефективність лізингового проекту. На другій проводиться юридичне закріплення лізингової угоди. Оформлюються такі документи : договір про куплю-продаж об’єкту лізингу, акт про приймання об’єкту лізингу в експлуатацію, договори на технічне обслуговування майна ,що передається у лізинг, договір страхування об’єкту лізингу. Третя стадія –це період використання об’єкту лізингу. Проводяться операції в обліку та звітності :виплата платежів, оформлюються документи про подальшу долю об’єкту. Для збільшення гарантії повернення вартості об’єкту лізингу, а також комісійних ,доцільно укладати тристоронній договір: лізиногодавець, лізингоотримувач, страховик. Стаття №21 закону ¢¢Про лізинг¢¢ регламентує проведення реєстрації лізингових операцій. Це робиться для того, щоб операції проводилися в рамках правового поля, держава контролює правомірність проведення договорів лізингу і вживає заходів щодо усунення неправомірних операцій і наказує в рамках чинного законодавства. [6. ст..21] Умови договору визначені ст.№7, тобто: сторони; ● об’єкт лізингу; ● умови і строки поставки об’єкту лізингу; ● строк укладання договору; ● розмір, склад і строки сплати лізингових платежів; ● умови переоцінки вартості об’єкту; ● умови реєстрації; ● порядок повернення лізингового об’єкту ; ● відповідальність сторін; ● дата, місце укладання договору. Також викликає зацікавлення в питанні оподаткування лізингових операцій і про наявність пільг на цей вид діяльності. Ст.№20 закону ¢¢Про лізинг¢¢ передбачає, оподаткування прибутку отриманого лізиногодавцем і кредитором в здійсненні лізингової операції відбувається за чинним законодавством. Якщо уважно вивчити закон ¢¢Про ПДВ¢¢(пп.3.1.1,3.1.2,3.2.2) ,то можна зазначити, що він стимулює лізингові операції для українських лізиногодавців та виробників предмету лізингу, що дасть змогу розширити експорт лізингової продукції і більшою мірою використовувати в середині країни незадіяні основні виробничі фонди. З іншого боку, закон зменшує активність нерезидентів на ринку лізингових послуг. Лізингові стосунки виступають по суті як кредитні угоди. Орендар отримує у тимчасове користування вартість, втілену в машинах і обладнанні, на рівнях зворотності і платності. Активними учасниками лізингових стосунків виступають і комерційні банки. В Україні поки що не створено достатніх умов для розвитку довгострокової оренди основних фондів і, тим більше, для участі банків у орендних стосунках, тобто для здійснення ними лізингових операцій. На сучасному етапі кількість випадків кредитування лізингових операцій в кожному банку не перевищує одиниці. Головна причина – нестабільність економічної ситуації, високі темпи інфляції, тощо. Якщо банк проводе лізингові операції, то для нього більш вигідно обходитися без посередництва лізингових компаній. В такому разі банк, купуючи машини і устаткування, є їх покупцем, а здаючи їх в орендуза лізингові угоди, робиться лізиногодавцем. Для оплати придбаного устаткування можуть бути використані власні кошти банку – статутний фонд, резервний фонд та інші фонди, які створені за рахунок доходу, який залишається в розпорядженні. Строки лізингу визначаються з урахуванням амортизації або із застосуванням методу прискореної амортизації орендованого майна. Використання прискореної амортизації економічно вигідно лізиногодавцю (банку) та лізингоотримувачу. Перший у більш короткі строки повертає вкладені ресурси, другий придбає можливість знизити суму податку на прибуток і наблизити строк одержання майна в свою власність, якщо така умова передбачена в договорі. Банк має право передати майно в оренду на строк більш короткий, ніж період амортизації, за умови, що після закінчення цього строку лізингоотримувач оплатить дане майно за залишковою вартістю. Оскільки в цьому випадку зростає ризик лізиногодавця по відшкодуванню високої залишкової вартості устаткування, то строк лізингу повинен складатися не менш 50% амортизаційного періоду. У договорі лізингу необхідно зафіксувати, що лізингоотримувач не може відмовитися від оренди майна раніше строку договору, в протилежному випадку він повинен сплатити банку компенсацію, яка дорівнює сумі внесків за оренду, що залишається наведені на малюнку № 5 Співвідношення періодів амортизації і строків оренди. Показники(роки) Роки Період амортизації 3 4 5 6-7 8 9-10 Мінімальний строк договору 3 3 4 5 6 7 Мал. № 5. Співвідношення періодів амортизації і строків оренди Отже питання надання банками лізингових послуг є пріоритетним, а це свідчить про необхідність подальшого удосконалення законодавства про лізинг, як взаємовигідної форми взаємовідносин виробників і споживачів, створення умов для заохочення банків для проведення лізингу, бо це дає можливість збільшення доходів, появи нових клієнтів, тощо. 4.3 Лізинг як перспективний вид фінансового забезпечення Товариства. На сьогоднішній час, враховувати відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнання машин і інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини. Лізинг – це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту. До прийняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом ,Законом ¢¢Про оренду¢¢, постановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97р.№3031 ¢¢Про створення державного лізингового фонду¢¢.Але навіть за відсутності закону ¢¢Про лізинг¢¢ в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній, об’єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу ¢¢Укрлізинг¢¢. Найголовніше завдання на теперішньому етапі і в майбутньому для суб’єктів лізингової діяльності це створити потребу в лізингових послугах, тобто сформувати кон'юнктура лізингу. Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейкою асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг. Лізинг в діяльності Товариства потрібен з багатьох міркувань: ● можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів; ● лізингові операції залучають великі кошти банків, Ат, тощо; ● привабливий для споживача через оренду основних засобів господарських товариств. До порівняння: Якщо Товариство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі-продажу. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає вдію при укладенні контракту по наданні лізингових послуг.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 395 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: