Реферат на тему Фінансова санація підприємств - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінансова санація підприємств. План 1. Фінансова санація підприємств 2. Фінансова криза на підприємстві 3. Санаційний аудит 4. Розробка програми санації 5. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації) Фінансова санація підприємств Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні результати тільки за умови санації фінансів базової ланки економіки — підприємств. Останнім часом у країні зберігається стійка тенденція щодо збільшення кількості фінансово нестійких підприємств. Як наслідок, найбільша кількість позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку із банкрутством підприємств. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, збільшення рівня безробіття, що в свою чергу може стати одним із чинників макроекономічної дестабілізації. Суттєвим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких знаходяться на розгляді, дуже багато таких підприємств, які тимчасово потрапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато більша за дебіторську заборгованість. За умови санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і успішно функціонувати далі. У зв'язку з цим вивчення теми "Фінансова санація та банкрутство підприємств" є дуже актуальними. Термін "санація” походить від лат. sanare — оздоровлення, або видужання. Санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоди Мета фінансової санації — покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру (рис. 11.1). Санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужною компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства. Санаційні заходи умовно можна поділити на чотири типи (рис. 11.2). За критеріями формалізації порядку здійснення процедур санації їх можна класифікувати на досудові і судові. Досудова санація, відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1999 р., спрямована на запобігання порушення у провадженні справи про банкрутство і здійснюється, як правило, на основі спеціального законодавства. Судова процедура санації відбувається в судовому процесі банкрутства згідно з нормами законодавства про неспроможність (банкрутство) підприємства. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави. Рішення щодо проведення фінансової санації підприємства може прийматися в ряді визначених випадків. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства представляє собою "класична модель санації" (рис. 11.3), яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в країнах із розвинутою ринковою економікою. Згідно з класичною моделлю процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та аналізу фінансової кри- зи на підприємстві. На основі первинних бухгалтерських документів визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан підприємства. 11.2. Фінансова криза на підприємстві Лід фінансовою кризою розуміють період розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. Фактори, які можуть викликати фінансову кризу на підприємстві, поділяються на зовнішні (які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні (які залежать від його діяльності). До зовнішніх факторів належать: спад в економіці в цілому, інфляція, нестабільність господарського та податкового законодавства, а також фінансового та валютного ринків, посилення конкуренції в галузі, криза окремої галузі, політична нестабільність у країні чи в країнах — постачальниках сировини. До внутрішніх факторів належать: брак чітко визначеної стратегії в розвитку підприємства; низький рівень організаційної структури, менеджменту, маркетингу та втрата ринків збуту, незадовільне використання виробничих ресурсів, утримання зайвих робочих місць. Всі ці причини тісно взаємопов'язані. Типовими наслідками впливу вищеназваних причин на фінансово-господарський стан підприємства е:* втрата клієнтів та покупців готової продукції;* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;* підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понад-нормованих запасів;* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;* підвищення тиску на ціни і зменшення обсягів реалізації. Види кризи: 1) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу); 2) криза прибутковості (коли збитки з'їдають власний капітал); 3) криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним). Ці кризи взаємопов'язані і одна переходить в іншу, все більше ускладнюючи ситуацію (рис. 11.4). Тому передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи: 1) фаза, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); 2) фаза, яка загрожує подальшій діяльності підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; 3) кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. 11.3. Санаційний аудит Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на основі рішення санаційного аудиту. Аудит — це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства. Окремим напрямком діяльності аудиторських фірм є санаційний аудит, характерна риса якого та, що він здійснюється на підприємствах, котрі перебувають у фінансовій кризі. Мета його — оцінювання санаційної спроможності підприємства, що досягається шляхом вирішення таких завдань (рис. 11.5). Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації (рис. 11.6). Рис. 11.6. Замовники санаційного аудиту Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 11.7). Джерела інформації для проведення санаційного аудиту діляться на внутрішні (баланси підприємства, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан підприємства, про інвентаризацію, звіт про рух основних фондів, амортизацію, дані про наявність грошових коштів на банківських рахунках, кадро- вий склад підприємства, рівень заробітної плати та інше) та зовнішні (статистичні дані, що характеризують діяльність галузі в цілому, висновки незалежних експертів, нормативні документи, аналіз ринків збуту, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки). Складові санаційного аудиту: 1. Аудит фінансової сфери включає: оцінювання динаміки і структури валюти балансу, аналіз джерел власних коштів, аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості та структуру активів, аналіз формування та використання прибутку. 2. Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення "слабких" місць у цій сфері, для чого проводиться така робота:* вивчається загальна виробнича структура підприємства;* оцінюється рівень існуючої технології виробництва;* проводиться аналіз виробничих витрат;* аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;* оцінюються показники праці. Особлива увага приділяється аналізу витрат, що входять у собівартість продукції і не пов'язані з виробничою діяльністю. Аналізується також фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробничого процесу. На цій основі розробляються рекомендації до їх подальшого використання, в т. ч. продажу. 3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції включає:* визначення попиту на продукцію та його прогнозування;* вивчення конкурентоспроможності товарів;* забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;* розробка концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду);* управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);* розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;* розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів із урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства. Завершується санаційний аудит процесом загального оцінювання санаційної спроможності з наступним ухваленням рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства та складанням акта аудиторської перевірки. Він має бути не тільки достовірним, але й містити необхідне обґрунтування стосовно здійснення санації. Є безліч методик оцінювання ймовірності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства, що відрізняються об'єктами спостереження, етапами проведення аналізу, масштабами дослідження, сукупністю показників, за допомогою яких здійснюють аналіз. Незважаючи на численність підходів до прогнозування банкрутства, розглянутих у науковій літературі, нині в Україні немає повною мірою випробуваної на практиці моделі, яка дала б змогу кваліфіковано оцінити перспективний фінансовий стан підприємств. Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, що присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважають таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство. З метою здійснення аналізу можна використовувати Методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. № 81; Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 23 лютого 1998 р. № 22; Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10; Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, схвалені наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121; Порядок оцінювання фінансового стану бенефіціанта та визначення виду забезпечення для обслуговування і погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України 1 квітня 2003 р. № 247. Нині державні органи розробили документ, у якому, по суті, викладено новий підхід до методики діагностики банкрутства українських підприємств. Це Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій із приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, схвалені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 березня 2006 р. р. № 81. 11.4. Розробка програми санації Розробка програми санації здійснюється, як правило, фінансовими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, аудиторськими фірмами. Програма санації складається зі вступу та 4 розділів (рис. 11.8). У вступі відображається загальна характеристика підприємства, а саме:* правова форма організації бізнесу та форма власності;* організаційна структура;* сфера діяльності;* історична довідка. І розділ відображає вихідну ситуацію на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:* Оцінювання зовнішніх умов — оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, що впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегмента. Під час вивчення загальної політико-еко- номічної ситуації розглядаються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінювання навколишнього середовища є оцінювання можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.* Аналіз фінансово-господарського стану — проводиться за двома напрямками:* аналіз виробничо-господарської діяльності;* аналіз фінансового стану. У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).* Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць — полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:* залучення капіталу (наприклад, утрата довіри кредиторів);* ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);* персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);* законодавство (податки, заборона звільнення працівників). У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.* Наявний потенціал — тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:* фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;* наявність кваліфікованого персоналу;* наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;* наявність ринків збуту продукції;* виробничий потенціал;* ефективна організаційна структура;* висока якість менеджменту. На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації У ІІ розділі програми санації сформульовано стратегічні ціл санації, цільові орієнтири, а також розробляється стратегія санації підприємства. Крім цього розділ має запропонувати оперативну (Crash-) про граму з відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості ті досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках Crash-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:* рефінансування дебіторської заборгованості (форвейтинг факторинг, звернення до арбітражного суду);* мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;* зменшення та збільшення статутного капіталу;* реструктуризація кредиторської заборгованості;* заморожування інвестиційних вкладень;* зворотний лізинг;* розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом. ІІІ розділ є основною частиною плану санації. Це контактний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими цього розділу є:* План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісне оцінювання частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи ЇЇ збільшення. Крім того, наводяться перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізованої ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.* План виробництва та капіталовкладень — містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонтом та реконструкцією), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг.* Організаційний план — тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників і пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства. IV розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані результати використання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки. Основними критеріями оцінювання ефективності санації є:* ліквідність та платоспроможність;* прибутковість;* додаткова вартість, створена в результаті санації;* конкурентні переваги. Якщо брати за основу критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою: Результати санації можна оцінити через додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення. Мета санації вважається досягнутою, якщо за допомогою зовнішніх і внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність на довгостроковий період. 11.5. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації) Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація, використання якої передбачено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими нормативними актами. Реструктуризація — це один з найефективніших засобів відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації. Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Поняття "реструктуризація" є ширшим за поняття "реорганізація", оскільки включає в себе заходи (поряд з іншими), спрямовані на реорганізацію виробництва. Отже, основний зміст поняття реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду певної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу. Форми реструктуризації (залежно від застосовуваних заходів): 1. Реструктуризація виробництва — передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства за рахунок таких заходів:* зміна керівництва підприємства;* введення нових, прогресивних, форм управління;* диверсифікація асортименту продукції;* підвищення ефективності маркетингу;* зменшення витрат на виробництво;* скорочення чисельності робітників. 2. Реструктуризація активів — включає заходи, результатом яких є зміни у структурі та складі активної сторони балансу:* продаж частини ОФ, зайвого обладнання, запасів сировини, меблів тощо;* продаж окремих підрозділів підприємства;* зворотний лізинг;* рефінансування дебіторської заборгованості; тобто переведення дебіторської заборгованості в інші, ліквідні, форми оборотних активів (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо). 3. Фінансова реструктуризація — пов'язана зі зміною структури та розмірів власного і позиченого капіталів, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. При цьому використовуються такі заходи:* реструктуризація кредиторської заборгованості;* одержання додаткових кредитів;* збільшення статутного фонду;* заморожування інвестиційних вкладень. 4. Корпоративна реструктуризація — пов'язана з реорганізацією підприємства. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації належать:* застава, або нова приватизація;* поділ великих підприємств на частини;* виокремлення об'єктів соцкультпобуту;* приєднання, злиття з більш потужними підприємствами. За формальними ознаками розрізняють 3 види корпоративної реорганізації (рис. 11.9). Міністерством економіки України затверджено методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств. Перед здійсненням санаційної реорганізації проводиться поглиблений аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, яке перебуває у стані кризи. За його результатами роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації. План реорганізації (реструктуризації) повинен містити: 1) економічне обґрунтування необхідності реструктуризації; 2) визначення форм і методів реорганізації; 3) суму витрат на проведення реструктуризації і джерела їх фінансування; 4) інші конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану. Така форма реорганізації, як злиття, здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у стані фінансової кризи, з іншим, фінансово стійким підприємством. Після злиття підприємств всі майнові права та обов'язки переходять до підприємства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються. При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник виключається з державного реєстру і втрачає свій юридичний статус. Поглинання відбувається шляхом придбання підприємством-санатором фінансово неспроможного підприємства. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникають у результаті цього поділу, переходять роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства. Якщо підприємство зловживає монопольним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація такого підприємства здійснюється монополістом самостійно за умови, що після реорганізації монопольне утворення зникне з ринку. При виділенні з підприємства одного чи кількох підприємств до кожного з них переходять за роздільним балансом майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства. Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником, коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї пільги — стимулювати керівництво неплатоспроможного підприємства стосовно врегулювання своїх боргів до того, як вони стануть безнадійними.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 646 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: