Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Фінанси

---

Реферат на тему ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ. ПЛАН 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ 2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ 4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ 5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспі­льства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематері­альні блага, національний дохід — основні джерела фінансових ре­сурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можли­вість задоволення суспільних потреб, поліпшення фінансового ста­ну країни. Фінансове положення країни великою мірою визначаєть­ся стійкістю та надійністю фінансового стану підприємств. Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні за­гальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливо­сті, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економі­ки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виража­ють сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із роз­поділом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що за­лежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децент­ралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі. Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ре­сурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та гро­шові відносини, що виникають між учасниками суспільного вироб­ництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господа­рювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворю­ються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, вико­ристання грошових доходів та фондів згідно з цільовим при­значенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин: • пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господа­рювання; • пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: ви­ручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів під­приємств; • які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з ін­вестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів у вигляді відсотків, дивідендів, здійсненням пайових внесків та участю в роз­поділі прибутку від спільної діяльності, одержанням та сплатою штрафних санкцій; • які формуються в підприємств з банками, страховими ком­паніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування; • що виникають у підприємств з державою з приводу податко­вих та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фі­нансування, одержання субсидій; • що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовироб­ничим розподілом доходів та фондів. Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини. пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та спожи­вання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього про­дукту (виручка від реалізації продукції) за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарюван­ня, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в гро­шовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих від­носин. Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є про­цеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + w), коли вона розподіляється на вартість матеріальних ви­трат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (ні). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових ко­штів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.Таким чином, фінанси підприємств — це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб 'єктів господарювання в процесі відтворення. У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна кате­горія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню влас­тивість через такі функції: — формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-госпо­дарської діяльності; — розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпе­чення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для вико­нання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств; — контроль за формуванням та використанням фінансових ре­сурсів у процесі відтворення. Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбуваєть­ся під час формування статутного фонду, а також у процесі розпо­ділу грошових надходжень за рахунок відновлення авансованих засобів в основні та оборотні фонди і використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагро­мадження. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів. Формування та використання фінансових ресурсів на підприємст­вах — це процес утворення грошових фондів для фінансового за­безпечення операційної і інвестиційної діяльності, виконання фі­нансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами госпо­дарювання. Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмо­вним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива по­тенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяль­ність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для ор­ганізації дійового фінансового контролю. Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, ро­біт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий конт­роль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод. За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять само­стійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної ви­робничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозпо­ділу національного доходу як на рівні підприємств, так і на загаль­нодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підпри­ємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди. Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансо­ваності в економіці країни матеріальних та грошових фондів, при­значених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національ­ної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисци­пліни в народному господарстві. Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрі­шнього валового продукту, забезпечуючи формування та використан­ня доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'язані з іншими еко­номічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси під­приємств можуть бути важливим інструментом економічного стиму­лювання, контролю за станом економіки країни та управління нею. Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджу­вати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяль­ність, регулювати структурну перебудову економіки. Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фі­нансів підприємств є: — різноманітність форм власності; — свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень; — вільне ринкове ціноутворення та конкуренція; — самофінансування підприємництва; — правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності; — обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє ство­ренню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу. 2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ Фінанси — це кровоносна система економічного базису, яка за­безпечує життєдіяльність підприємницької діяльності. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кру­гооборот засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу. Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. У дальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства отримують можли­вість займатися виробництвом та збутом продукції, одержувати до­ходи. Кошти підприємств зберігаються в касах, а також на поточно­му, валютному та інших рахунках у банківських установах. Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають ці­льове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних під­приємствах), фонд розвитку виробництва, фонд соціального призна­чення, фонд заохочення, резервний фонд та інші. Статутний фонд використовується підприємством для інвесту­вання коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування капітальних вкладень та капітального ремонту. Фонд споживання — для фінансування від­творення робочої сили та соціально-культурних заходів. Фонд на­громадження — для вдосконалення та розвитку підприємства. Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій фор­мі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінан­сових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій фор­мі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що с в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресур­сів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі. Основними джерелами формування фінансових ресурсів підпри­ємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку. (рис. 1.) Рис.1. Формування фінансових ресурсів підприємств Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження ко-мершиних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас-значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність. Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від вели­чини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціаль­но-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя під­приємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важ­ливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки. У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги влас­них коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяль­ність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсот­ків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкре­тному випадку необхідно детально продумати доцільність залучен­ня додаткових фінансових ресурсів. 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВПерехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінан­сів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспромож­ність та платоспроможність підприємств визначаються раціональ­ною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності під­приємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автомати­чно, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формуван­ня та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для до­сягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. В основу організації фінансів підприємств покладено комерцій­ний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм са­морозвитку базується на таких основних принципах: саморегулю­вання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відпо­відає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарюван­ня, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання макси­мального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком. Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організа­цію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — з допомогою важелів відповідної податкової', амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які супе­речать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відпо­відними органами. Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізу­вати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, од­нак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила роз­роблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних ак­тах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостій­но тільки в рамках чинних законів. Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відпові­дальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зо­бов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього засто­совується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприєм­ство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зо­бов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використан­ням землі та інших природних'ресурс і в, забрудненням навколишньо­го середовища, порушенням безпеки виробництва. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є ре­ально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, шо його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збит­ків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами. У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банка­ми та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки, Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприєм­ницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні га­рантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава вста­новлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асиг­нування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів. Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумо­вило появу різних організаційно-правових форм господарювання.Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з ін­шими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі зміша­ною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, — електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не змен­шує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів го­сподарювання. На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це про­являється в процесі формування капіталу (статутного фонду), роз­поділу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. У ринковій економіці основною формою господарювання є акціо­нерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує об­межена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають пере­важне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкри­того типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встанов­лення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуаль­ної власності, інших основних фондів. Законом України «Про господарські товариства» передбачено мо­жливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідаль­ність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товарист­во з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій ста­тут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його част­ку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу ство­рити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасни­ками, причому не вдаючися до акціонування. Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливос­ті, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих ви­трат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобув­ній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризи­ку, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та ре­зультатів праці. 4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-гос­подарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінан­сових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господа­рювання. Фінансова діяльність — це система форм і методів, які викори­стовуються для фінансового забезпечення функціонування підпри­ємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практич­на фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення та­ких основних завдань: — фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської ді­яльності; — пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності; — виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господа­рювання, бюджетом, банками; — мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фі­нансування виробничого й соціального розвитку, збільшення влас­ного капіталу; — контроль за ефективним, цільовим розподілом та використан­ням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ­ними напрямками: — фінансове прогнозування та планування;— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; — оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливі­ших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансо­вої роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів. За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпоря­дженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків. Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бю­джет. Від обгрунтованості та правильності розрахунку виручки ве­ликою мірою залежить також реальність основного джерела надхо­дження коштів та розмір запланованого прибутку. Мета планування витрат — визначення можливості найекономні-шого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важли­вим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собі­вартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продук­ції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює ре­альні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виро­бництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів. Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необ­хідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать: — поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню ос­новних фондів; — раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості; — зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на осно­ві науково-технічного прогресу; — скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удо­сконалення форм її збуту; — зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація не­продуктивних витрат; —економія в адміністративно-управлінській сфері на основі ра­ціональної організації апарату управління підприємством. Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фі­нансовий план складається у формі балансу доходів та витрат, опе­ративний — у формі платіжного календаря. Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діаг­ноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських ре­зервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробниц­тва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовую­ться в процесі фінансового планування та прогнозування. Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допо­могою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підпри­ємства можна поділити на два блоки: 1) аналіз фінансових результатів та рентабельності; 2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за та­кими основними напрямками: —аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг; — аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалі­заційної та фінансової інвестиційної діяльності; — аналіз та оцінка використання чистого прибутку; —аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку; — аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків; — аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати; — факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками: — аналіз та оцінка складу та динаміки майна; —аналіз фінансової стійкості підприємства; — аналіз ліквідності балансу; — комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства. Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спря­мовується на практичне втілення фінансового забезпечення підпри­ємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні. Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому: — постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за ре­алізовану продукцію, роботи, послуги; — своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цін­ності та послуги з постачальниками;— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди; — своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі; — своєчасне погашення банківських кредитів та сплата від­сотків. 5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ Під час переходу до ринкової системи господарювання заро­джується конкуренція як важливий механізм регулювання еко­номічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш ви­сокі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, безробіття, а в кінце­вому рахунку — до соціально-економічної та політичної нестабі­льності. Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансо­вих ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового ме­неджменту полягає в ефективному використанні фінансового ме­ханізму для досягнення стратегічних та тактичних цілей підпри­ємства (рис. 1.2). Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових від­носин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кін­цеві результати виробництва. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (ви­ручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, по­датки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів. До головних завдань фінансового менеджменту належать: ви­явлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціона­лізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господа-, рювання. Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку. Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньост-рокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку ре­комендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти грунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підпри­ємства. На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами суб'єктами господарювання. Рис. 2 Фінансовий механізм підприємств і його забезпечення Процес виробництва відбувається в певній технологічній послі­довності, коли безперервно повторюється стадія придбання сирови­ни, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму обо­ротних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробни­чого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції. Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечу­вала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, неза­вершеного виробництва, залишків готової продукції для вико­нання виробничої програми. За браком власних оборотних кош­тів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах. Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні ко­шти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця супереч­ність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту влас­них оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.Управління фінансами включає також сферу фінансового забез­печення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконс­трукцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти му­сять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибу­ток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів. Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, форму­вання амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської за­боргованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими мене­джерами. Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом капітальних вкла­день. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування нового методу їх нараху­вання, прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільо­вими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єк­тами господарювання. Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною знач­них позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен до­пускати фінансовий менеджер. Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишає­ться в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу від­творення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а працівники — від розподілу грошових фондів, що їх було створено за рахунок при­бутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мо­тивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку. Використана література: Фінанси підприємст. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1999.—384с., іл. Словник-довідник економіста. – К., 2000.

1 2 3 4 5 Категория: Фінанси | Добавил: Aspirant (30.04.2013)

Просмотров: 2413 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0