Реферат на тему Фінанси підприємств - провідна ланка надходжень доходів до бюджету - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінанси підприємств - провідна ланка надходжень доходів до бюджету. Реферат на тему: Фінанси підприємств - провідна ланка надходжень доходів до бюджету Провідною ланкою фінансової системи держави є фінанси підприємств усіх форм власності, які через систему податків перераховуються в бюджети всіх рівнів. Тому при вивченні фінансів підприємств необхідно враховувати різні форми власності: державну, акціонерну, орендну і приватну. Фінанси підприємств виражають грошові відносини, що виникають при утворенні й використанні грошових доходів для формування основних та обігових фондів у процесі розширеного відтворення, а також для організації процесу виробництва на основі використання грошей з метою: формування основних і обігових фондів; організації їх кругообороту; розподілу і використання в грошовій формі створеного у сфері матеріального виробництва суспільного продукту, включаючи чистий дохід. Однак фінанси підприємств не замикаються на розподілі і перерозподілі доходу, вони ще й обслуговують кругооборот коштів підприємств та зміну форм вартості у процесі цього кругообороту. Самоокупність витрат ґрунтується на вартості та її формах і має велике значення для виявлення затратного механізму при порівнюванні з ціновим фактором вихідної продукції. Дія закону вартості у господарській діяльності підприємств виявляється через рух і використання показника вартості та організації фінансових відносин. Фінанси державних підприємств мають на меті розширене відтворення основних і оборотних виробничих фондів праці, акумуляцію створюваної у процесі матеріального виробництва частини чистого доходу для забезпечення розширеного відтворення виробництва. У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. Фінансові ресурси підприємства — це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні. Витрати державних підприємств складаються: 1) з коштів, що компенсують усі матеріальні витрати, пов'язані з виробництвом продукції; 2) з коштів фонду оплати праці; 3) з амортизаційних відрахувань, платежів за користування кредитом тощо. За специфікою витрати підприємств можна поділити на групи: 1) витрати на виробництво і господарсько-експлуатаційну діяльність; 2) витрати на розширення виробництва; 3) платежі у бюджет та відрахування у спеціальні фонди. Фінансова самостійність підприємств потребує активної фінансово-господарської діяльності, яка забезпечувала б можливість не лише покривати виробничі витрати, а й створювати прибуток. Діяльність підприємств у нових умовах зумовлена дією закону вартості, об'єктивною необхідністю використання всіх форм вартості у процесі відтворення виробництва. Свою дію закон вартості виявляє через показники форм вартості: гроші, ціни, собівартість, кредит, фінанси, прибуток тощо, стимулюючи таким чином витрати на одиницю продукції, зростання виробництва продукції і прибутків. Треба сказати, що практичне використання теорії вартості нелегке. При відсутності конкуренції і спаді виробництва державні підприємства, як це спостерігається в Україні, не мають прибутку, а тому ніякі вартісні показники в умовах економічної кризи не Дають можливості бути з прибутками більшості підприємств. Однак відшкодування витрат доходами і забезпечення прибутку як джерела внутрішніх господарських нагромаджень є необхідною умовою діяльності підприємств. Організовуючи свою фінансово-господарську діяльність, підприємства повинні використовувати власні кошти, а також дбати про повернення кредитів, оскільки держава неспроможна забезпечити коштами навіть власні підприємства. Необхідно розрізняти власні і позикові кошти, тим більше, коли останні беруться під великі відсотки і на умовах повернення. В умовах дії закону вартості та об'єктивної необхідності матеріального стимулювання зростання суспільного продукту дуже негативно діє на виробництво державна податкова система. Ця дія має ґрунтуватися на результатах фінансових розрахунків і аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств всіх форм власності, а тому податкова політика повинна постійно удосконалюватися. Важливим фактором, який накладає свій відбиток на всі сторони фінансової діяльності підприємств, є приналежність підприємства до визначеної галузі промисловості. Фінанси швейної фабрики, наприклад, істотно відрізняються від фінансів підприємства, що виробляє бурильні труби. У зв'язку з цим фінанси підприємств, відображаючи виробничі відносини в усій їх конкретній різноманітності, повністю відображають і такі особливості галузі, як склад і структура виробничих витрат, спосіб виробництва, специфіка виробничого процесу і створюваної продукції, швидкість обігу засобів, ціни на продукцію тощо. До факторів, що впливають на функціонування і організацію фінансів, також належить така особливість виробництва, як наявність або відсутність сезонності. Для сезонних галузей (цукрова, лісова, торфова, річковий флот тощо) характерна нерівномірність обсягів господарської діяльності і змінна потреба в коштах. Такі підприємства змушені користуватися кредитом, щоб задовольняти тимчасові потреби в коштах і розрахуватись за них відразу ж після того, як ця потреба минає. У цих галузях потреба в коштах є стабільною і зростає в міру розширення обсягів господарської діяльності. Отже, в сезонні галузі важче залучати капітал, і це вимагає від держави вжиття відповідних радикальних заходів. Істотно відрізняються і підприємства, що випускають продукцію, і організації, які займаються розширенням і відбудовою основних засобів (капітальне будівництво, капітальний ремонт). Такі підприємства фактично авансують незавершене виробництво до того часу, поки будівництво не закінчене. Що стосується фінансів орендних, акціонерних і приватних підприємств, то орендні підприємства, за своєю суттю, нічим не відрізняються від державних. Акціонерним товариством та приватним підприємствам притаманні властивості, які відрізняють їх від державних підприємств: по-перше, на відміну від державних у акціонерних підприємств матеріальні та грошові ресурси є власністю акціонерів чи приватних осіб; по-друге, напрями використання коштів, а тим більше вільного прибутку вирішуються або акціонерами, або приватними особами; по-третє, на відміну від державних акціонерні підприємства більш оперативні стосовно оцінки і аналізу прибутковості продукції, що реалізується, завдяки жорсткому контролю за витрачанням коштів з метою досягнення найвищого прибутку; по-четверте, у фінансово-господарській діяльності вони не можуть розраховувати на підтримку держави чи одержання цільових кредитів, які виділяються державним підприємствам, хоч в умовах економічної кризи ця допомога має епізодичний характер, і підприємство змушене шукати виходу з неадекватних ситуацій. Це потребує від них значного поліпшення фінансової роботи підприємств, зусиль, спрямованих на забезпечення фінансовими ресурсами процесу виробництва і реалізації продукції, додержання фінансової дисципліни у використанні трудових, фінансових та грошових ресурсів. Необхідною умовою цього є планування або прогнозування використання фінансових і кредитних ресурсів на основі чіткого обліку й контролю за надходженням грошових коштів і розрахунків по зобов'язаннях, до яких належать: заробітна плата; розрахунки з постачальниками або іншими підприємствами-суміжниками та особами; розрахунки щодо оподаткування; з банками за одержані кредити. Цю роботу на великих підприємствах виконують фінансові відділи. Малі акціонерні і приватні підприємства фінансову роботу покладають, як правило, на бухгалтерію. Поступальний рух до ринку видозмінює фінансову роботу підприємств, вони стають складовою частиною суспільного механізму, який постійно змінюється. Технологічна новизна, посилення конкуренції, зміни на ринках збуту потребують постійного контролю за станом фінансів підприємства і оперативного реагування на зміни. Для цього необхідна чітка інформація про ринки збуту, оптові та фінансові ринки. Необхідна інформація про стан фінансів підприємств відображується у балансі, обліковій документації та показниках фінансових результатів. У спрощеному вигляді баланс є фінансовим оглядом, який дає уявлення про джерела формування коштів і їх спрямування, що неможливо без налагодження системи обліку, за допомогою якої здійснюється збір, обробка і узагальнення матеріалів обліку. Облікова інформація — засіб вивчення конкретного змісту виробничих процесів та закономірностей використання коштів. Облік повинен чітко відображати реальність на основі сучасних методів кількісного виміру з використанням комп'ютерної техніки. Облік — це кількісна і якісна характеристика явищ та процесів. Він повинен бути: своєчасним, точним, повним і чітким. Своєчасність обліку — особливо важлива характеристика, необхідна для управління процесами і явищами, для вживання оперативних заходів по усуненню негативних наслідків. Точність — жорстка необхідність для прийняття рішень щодо використання коштів, їх збереження з метою нагромадження. Повнота обліку потребує реєстрації усіх без винятку операцій при використанні фінансів та у виробничій діяльності. Чіткість обліку — необхідна умова для узагальнення процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві, при прийнятті необхідного рішення. Облік є найважливішою умовою виявлення резервів та вивчення конкретного змісту процесів і об'єктивних закономірностей, їх пізнання та використання. Він ведеться за різними показниками, але в умовах ринкових відносин найбільш прийнятним є вартісний показник, який відображає у грошовій формі натуральні (літри, тони) і трудові (дні, години, хвилини) показники. В цілому облік на підприємстві підрозділяється на оперативний, бухгалтерський та статистичний. Оперативний облік необхідний для швидкого одержання інформації про виконання завдань, робіт, послуг, використання коштів, для прийняття рішень щодо виробництва продукції тощо. Як правило, він відображається у графіках, таблицях або справах. Отже, оперативний облік — це позасистемний облік операцій, не відображених у бухгалтерському обліку. Бухгалтерський облік є системою безперервного відображення коштів (за видами і джерелами) та процесів господарської діяльності цехів і підприємства в цілому. Особливості бухгалтерського обліку: 1) використання натуральних, трудових та вартісних показників з переважанням вартісних показників, оскільки в бухгалтерському обліку відображаються узагальнені кошти, виграти та результати господарської діяльності; 2) суворе документування обліку. Відображення операцій повинно бути чітко документоване для перевірки цільового і законного використання коштів; 3) чітке і системне проведення операцій та їх відображення на рахунках бухгалтерського обліку, який за звітними періодами узагальнюється в основному бухгалтерському документі — балансі фінансово-господарської діяльності підприємства; 4) інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, результати якої відображаються в обліку; 5) безперервність у часі, а також обов'язкове висвітлення усіх виробничих і фінансових операцій. Облікова інформація формується, групується і оформляється в систему бухгалтерського обліку, яка фіксує і відображає первинну інформацію, узагальнює її на основі принципу єдності і реальності оцінки, який відображає в грошових вимірах однорідні господарські кошти (основні, матеріальні тощо), встановлює обов'язкові правила оцінки коштів і контролює їх використання. Принцип реальності потребує вираження у грошовій формі справжніх обсягів коштів (за рахунок чіткого відображення у балансі джерел надходження коштів та їх використання). Таким чином, бухгалтерський облік — це система різних способів реєстрації матеріальних та грошових операцій і узагальнення даних про стан і рух коштів для відображення, підсумку і контролю кількісних та якісних показників фінансово-господарської діяльності. Бухгалтерський облік на підприємстві проводиться з використанням наступних засобів: документування обліку, оцінки коштів, ведення рахунків і подвійного запису, інвентаризації, балансового узагальнення даних про кошти і відомості результатів обліку у показниках звітності. На основі документів операції і кошти відображаються на рахунках бухгалтерського обліку, які використовуються для групування облікових об'єктів і одержання узагальнених показників господарської діяльності, що відносяться на рахунки за допомогою подвійного запису видів коштів та їх джерел. Застосування подвійного запису дає змогу не тільки фіксувати рух грошових коштів, а й впливає на фінансову діяльність підприємства. На відміну від оперативного і статистичного обліку, нагляд та відображення виконуваних операцій має безперервний характер. Зміна на нинішньому етапі виробничих відносин потребує і більш чіткого бухгалтерського обліку, насамперед удосконалення обліку затрат на виробництво, оскільки в процесі виробництва виникає прибуток, що потребує встановлення місць виникнення затрат і центрів відповідальності, що вкрай необхідно для контролю за собівартістю продукції. Традиційно склалося так, що місцем виникнення затрат прийнято вважати об'єкти аналітичного обліку за елементами витрат та собівартості. Зміна форм бухгалтерської звітності, а також структури балансу не дає бажаних наслідків, оскільки спрощення звітності затрудняє перевірку, розширення ж дає змогу виявляти слабкі місця. Перехід до ринкової економіки зумовив розширення участі у економічних та фінансово-кредитних відношеннях кількості різних структур, яким необхідна інформація про фінансовий стан різних об'єктів, чого не можна забезпечити без чіткої організації бухгалтерського обліку і звітності. В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік повинен виконувати функції інформаційної системи, яка оцінює, обробляє та відображає фінансову інформацію. Бухгалтерський облік, на відміну від статистичного та оперативного, дає уявлення про роботу підприємства чи страхових компаній — стан платоспроможності, ліквідності та прибутковості. Перехід до ринкової економіки потребує переведення статистичної звітності на методи, вироблені в результаті світового досвіду, що забезпечують необхідні кількісні перетворення і удосконалення інформаційного забезпечення, а отже, вибір варіантів діяльності тим чи іншим підприємством, які дають йому можливість досягти необхідних фінансових результатів. Існуючі державні підприємства традиційно склалися як основна виробнича ланка, найважливішою метою якої було досягнення ефективності, необхідної для виконання їх планових завдань. На противагу їм ринкові підприємства, працюючи в умовах регулювання ринкових відносин, вбачають своє головне завдання в одержанні максимального чистого прибутку з авансованого капіталу, певна річ, із регулюючим втручанням держави. Отже, кінцевим результатом кожної господарської організації, що працює в умовах ринкової економіки, є одержання максимального прибутку. Порівнюючи результати діяльності державних і ринкових підприємств, можна визначити пріоритетність фінансових питань, які стоять перед ними. По-перше, в умовах ринкової економіки фінанси підприємств повинні забезпечувати грошове обслуговування капіталу і його взаємовідносини з ринком цінних паперів, фінансово-кредитною системою держави, що потребує перегляду методики ведення бухгалтерського обліку, закріплення в ньому типових для ринкової економіки статей витрат на рекламу, доконтрактних та інших видатків. По-друге, потребує перегляду система калькуляції витрат виробництва, обліку основних засобів, реалізації продукції, оцінки товаро-матеріальних цінностей тощо. По-третє, необхідно чітко визначити облік операцій з іноземною валютою, тобто закріпити обов'язкову переоцінку валюти за її курсом. Хто, як не держава, має урегулювати ці та інші питання? Реалії сьогоднішнього дня — криза не тільки економічної, а й фінансової системи, яка наблизила державу до тієї межі, за якою стоїть питання про її незалежне існування. Це вимагає вжиття негайних заходів щодо всебічного аналізу економічної ситуації і прогнозування економічного й соціального розвитку на перспективу, що неможливо без розробки схеми зведеного по Україні балансу і регіональних балансів фінансових ресурсів та методів їх складання, ще конче необхідна основа для прийняття рішень щодо виконання тих чи інших програм. Криза, уразивши економіку України, позначилася насамперед на роботі підприємств і цілих галузей. Як вплинуло це явище на стан конкретних підприємств і як воно впливає на кінцеві результати їх діяльності — прибуток і платежі в бюджет? Аналіз динаміки зростання виробництва і відрахувань розкриває не лише недоліки, а й дає можливість намітити шляхи і методи мобілізації виробництва та виходу з кризового становища. Для проведення цієї роботи можна використовувати такі методи: метод порівняння (це найуживаніший метод для оцінки економічних явищ, що вивчаються); балансовий метод, який дає змогу встановити значущість усіх факторів, у тому числі таких, які особливо не виділяються, за рахунок порівняння явищ у їх розвитку; суцільного і вибіркового аналізу. Зазначимо, що вибірковий аналіз застосовується у практиці переважно як такий, що потребує менших витрат часу і при правильному його застосуванні дає добрі результати, оскільки при малій кількості показників дозволяє виявити тенденцію зростання чи зниження виробництва та відрахувань. На завершальному етапі аналізу результати досліджень узагальнюються і робляться висновки щодо кінцевих результатів роботи. Інфляційні процеси, що їх переживає Україна, торкнулися всіх підприємств, призвівши до значного скорочення прибутку відносно обсягів виробництва продукції та до зростання заробітної плати. Та навіть у цих умовах підприємства намагаються зберігати чисельність працюючих. При зростанні усіх показників дуже важко виявити вплив підвищення цін на виробництво, оскільки методика розрахунків не розроблена ні держстатистикою, ні іншими органами. До того ж інфляційні процеси постійно поглиблюються, що призводить до підвищення цін та необхідності індексувати заробітну плату. Для детальнішого аналізу, наприклад фінансово-господарської діяльності, потрібні більші масиви інформації, однак з відміною і спрощенням звітності й бухгалтерського обліку немає змоги провести аналіз за факторами. Сьогодні відсутній і орган, який повинен би здійснювати аналіз фінансово-господарської діяльності хоча б на підприємствах державного сектора економіки. Прийняття закону про введення аудиту також не дає необхідних повноважень для виявлення порушень в обліку і звітності та для їх усунення. Отже, треба впроваджувати методи бухгалтерського обліку, прийняті державами з ринковою економікою для приватного сектора економіки, і встановлювати чітку систему обліку у державного секторі, а також законодавче запровадити фінансовий контроль за діяльністю підприємств державного сектора економіки. Господарська самостійність підприємств, розрив економічних зв'язків з країнами СНД і перехід до ринкової економіки поставили підприємства в екстремальні умови. Як свідчать дані органів держстатистики, виробництво промислової продукції продовжує невпинно знижуватись. До того ж підприємства вимушені відраховувати великі податки до бюджетів усіх рівнів та значні суми до різних фондів. Формування ринкових відносин в Україні не можливе без зміцнення регіонального управління господарством. Група вчених вузів Сумщини та спеціалістів-практиків, що об'єдналися при Сумській філії Північно-Східного наукового центру НАН України, висловили своє бачення проблем економіки регіонів в умовах переходу до ринкових відносин. На прикладі Сумської області ними розроблені пропозиції по реформуванню тих галузей економіки, які раніше були інтегровані в економіку колишнього Радянського Союзу. В Сумській області є багато підприємств, які виробляли продукцію для централізованого розподілу, причому це не були товари народного споживання. Аналізуючи потреби галузей, населення області і України в цілому, а також технологічні можливості підприємств, вчені дійшли до висновку, що слід переорієнтувати все машинобудування на виробництво машин і механізмів для переробки сільськогосподарської продукції, сільськогосподарського виробництва, побутової техніки, інших товарів широкого попиту. При цьому економічно обґрунтованим є якнайширше використання технологій і обладнання цих підприємств. Навіть при реформуванні тих чи інших міністерств і відомств України чи після проведення приватизації цим підприємствам доцільно не втрачати технологічних, постачальницько-збутових і організаційних зв'язків у межах галузей і об'єднань. Є чимало підприємств, які керуються такими порадами, і це позитивно впливає на їхній фінансовий стан. Особливе значення надається реформуванню виробничих відносин у сільськогосподарському виробництві. Наголошується на безумовному визнанні всіх форм власності і господарювання на селі. Сьогодні головну роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють і будуть відігравати в майбутньому великі колективні господарства, засновані на особистій власності громадян. Значною проблемою є система управління економікою на регіональному рівні. На підставі аналізу ходу реформування економіки можна вважати, що система управління господарством повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити оптимальне сполучення централізованого державного регулювання економіки, по-перше, з широкими правами регіональних структур в управлінні основними галузями господарств, розміщеними на їх території, і по-друге, з правами підприємств. Для цього потрібно: 1. Забезпечити функціонування і розвиток господарства регіону. Відповідальність територій за вирішення цих питань зумовлена тим, що нормальне функціонування господарства:— забезпечує населення даної території засобами існування у вигляді заробітної плати та інших доходів;— формує фінансові ресурси (у вигляді доходів бюджету), необхідні для реалізації функції держави і державних територіальних формувань. 2. Забезпечити функціонування й розвиток соціальної сфери, необхідної для життєдіяльності населення даної території, його відтворення. 3. Охороняти навколишнє середовище як єдине джерело життя. Усі ці завдання взаємопов'язані і не можуть вирішуватись одне без одного, їх реалізація неможлива без адекватної системи управління цими процесами на територіальному рівні. Отже, територіальні органи влади повинні здійснювати управління народним господарством, соціальною сферою і охороною навколишнього середовища, мати для цього необхідні повноваження, методи та важелі управління, відповідні структури. Перехід підприємств до ринкової економіки потребує виконання таких вимог: стабілізації виробництва через вирішення питань постачання сировини і матеріалів і збуту вироблених товарів, хоча б за державними замовленнями; скорочення чисельності працюючих за рахунок впровадження передових технологій і автоматизації виробництва, тобто оновлення активної частини основних фондів; ріст державних доходів повинен бути у прямій залежності від зростання виробництва і прибутку; державна допомога підприємствам усіх форм власності по пріоритетних напрямах через бюджетні інвестиції і пільгові кредити; податкова політика має стимулювати виробництво. Література: Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Екон. України. — 1995. — № 2. — С. 59—63. Леонов Г. Ф., Хуторненко С. А., Шаблий Е. И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с. Бабич В. П., Сало И. В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. — К.: Акад. информатики, 1994. — 97 с. Балтійський ринок цінних паперів // Україна—Бізнес. — 1995. - № 10. - С. 10. Богиня Д., Волинський Г. До питания щодо різних варіантів ринкових реформ // Екон. Украйні. — 1994. - № 3. — С. 29—34. Бондаренко А. Ф., Головко Г. М., Алибекова Б. Ш., Мищенко В. И. Основы маркетинга / Под ред. В. И. Мищенко. — Сумы: Слобожанщина, 1995. - 344 с. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. — К.: Либідь, 1995. —320с. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. — 1995. -№ 1. - С. 25-30. Браунинг П. Современные экономические теории. — М.: Экономика, 1986. — 160 с. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К. : Лібра, 1993. - 96с. Геллер И. "Сі у" вводит свои индикаторы фондового рынка // Сі у. - 1995. - 11 апр. - С. 5-6. Герасшмук М. Економічні та інституційні умови інвестиційної діяльності // Екон. України. — 1994. — № 12. — C.3—11. Грядовая О. Ценообразование на рынке государственных ценных бумаг // Рос. экон. журнал. — 1995. — № 4. — С. 45—54. Давидов О. Оптимальна структура джерел фінансування інвестицій на підприємствах // Екон. України. — 1994. — № 11. — С. 84—87.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (27.04.2013)
Просмотров: 415 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: