Реферат на тему Фінанси країн із розвиненою ринковою економікою - Фінанси - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Фінанси країн із розвиненою ринковою економікою. План 1. Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки 2. Особливості функціонування фінансової системи Японії 3. Основні положення структури фінансової системи Великої Британії, Німеччини та Франції 4. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн Основні аспекти фінансової системи Сполучених Штатів Америки США — лідер світової економіки, одна з найбільших за територією і населенням країна у світі. Розвиток економічних процесів в Америці є головним генератором змін в економіці всього світу. Ділова активність США — головний індикатор для світової економіки, безпосередньо має вплив на зміни циклу і руху господарського стану інших країн, впливає на структуру міжнародного фінансового обміну. Бюджетний процес у США регламентується двома основними законами — "Про бюджет і звітність" (1921) і "Про контроль над бюджетом і заморожування фондів" (1974). До складу системи державних фінансів США входять: фінансова система федерацій, фінансова система 50 штатів, фінансова система 3044 графств, які становлять 95 тис. місцевих адміністративних одиниць, що мають понад 43 тис. округів. Така структура системи державних фінансів свідчить про те, що підрозділ державного управління самостійно формує свій бюджет, керує бюджетним боргом, розробляє і здійснює податкову політику. За останні роки в США було сформовано параметри розподілу і перерозподілу коштів між бюджетами трьох рівнів: майже 65 % сукупних витрат консолідованого бюджету проходять через федеральний бюджет і 35 % — частка інших двох бюджетів, що розподіляється між штатами та місцевими органами. Бюджети в США керуються шляхом дотацій і відрахувань. Ресурси спрямовані одночасно за чотирма каналами: з федерального бюджету — в бюджети штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів — у місцеві бюджети; з місцевих бюджетів — у бюджети штатів; та між місцевими бюджетами. Для бюджетної системи США характерна сталість бюджетно-податкових відносин держави і регіонів. Фактично штати мають рівні права у цій галузі з федерацією в цілому, тому на рівні федерації й у штатах є ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок із населення та корпорацій). Найпринциповіше обмеження податкових прав штатів полягає в забороні на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами, що заборонено Конституцією США. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 % бюджетних надходжень, становить за штатами майже 4 % у роздрібній ціні. Прямого перерозподілу коштів між штатами практично немає. Але Конгрес США відповідно до Конституції має право фінансувати витрати тільки на "загальний добробут США", що також перешкоджає перерозподілу засобів між регіонами. Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, що призводить до рівного податкового тиску. Основною формою фінансових зв'язків між центральним урядом і місцевими органами влади США є блоки і програми розподілу доходів. Блоки — це федеральні субсидії, що надаються штатам і місцевим органам влади з метою використання у визначеній законом галузі. Програма розподілу доходів — принцип розподілу повноважень між центральним урядом і владою штатів у сфері фінансів. Державний бюджет США складається з: урядового бюджету та довірчих фондів (траст). За рахунок урядового бюджету відбувається фінансування національної економіки та соціальних програм. Довірчі фонди забезпечують фінансування інфраструктури а їх доходи формуються шляхом надходжень від використання державної власності. Головним джерелом надходжень у доходи державного бюджету є прибуткові податки і внески у фонди соціального страхування. Разом такі види податків забезпечують майже 80 % доходів державного бюджету. Це відбувається, оскільки саме ці податки сплачує більшість американських робітників та службовців. Податкові надходження від бізнесу та приватних підприємств у державному бюджеті США представлені такими основними видами, як: прибуток корпорацій, акцизи (в США вони вважаються непрямими податками на бізнес), митні збори та податки на дарування і нерухомість. Останні десять років структура доходів державного бюджету США залишається незмінною (табл. 18.1). Таблиця 18.1. Структура дохідної частини державного бюджету США, 1996—2006 pp. Показник \| Результат, % Особистий прибутковий податок \| 47 Соціальні внески \| 34 Податки з корпорацій \| 12 Акцизні збори \| 4 Інші податки \| 3 Бюджет Сполучених Штаті в Америки складається з декількох томів, в яких викладені фінансові пропозиції президента і порядок розподілу коштів. Формування бюджету починається не пізніше весни кожного року. Ґрунтуючись на вказівки глави держави, щодо бюджетних пропозицій, Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) разом із Міністерством фінансів відпрацьовують державний бюджет як на наступний рік, так і на наступні чотири роки для керування підготовкою їхніх бюджетних запитів. Після затвердження державного бюджету Конгресом починається його виконання, а контроль за цим процесом покладається на Адміністративно-бюджетне управління та Міністерство фінансів. Дохідну частину Штатів становлять: прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій та податок із продаж. Якщо перші два податки вносяться у федеральний бюджет за єдиними ставками на всій території країни, то надходження в бюджети штатів відбувається за нормативами, встановленими місцевими органами законодавчої влади. Основним засобом як державного, так і муніципального запозичень у США є емісія облігацій штатів і муніципальних облігацій. Державний уряд не несе відповідальності за цінні папери, випущені органами влади рівня нижчого. Інвестори орієнтуються на рейтинги приватних агентств, які визначають ціну запозичень бюджетів штатів та муніципалітетів на відкритому ринку. Бюджетам більш нижчого рівня надається цільова фінансова допомога у вигляді грантів: блоків-грантів і категорійних грантів. Блоки-гранти виділяються на фінансування широкого кола видаткових статей, а саме на охорону здоров'я, соціальне забезпечення та фінансування інших видаткових груп. Категорійні гранти фінансують окремі видаткові програми. Фінансова інфраструктура Сполучених Штатів Америки охоплює: процедури бухгалтерського обліку та судочинства; розрахунково-клірингові організації (займаються торговельною діяльністю, фінансовими інструментами); регульовані органи (регулюють учасників фінансової системи). Ядром кредитної системи США є Федеральна резервна система (ФРС), головні функції якої полягають у здійсненні монетарної політики, підтримці необхідного рівня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи і наданні допомоги головному фінансовому органу СІЛА — Міністерству фінансів. Також ФРС приймає участь у регулюванні платіжної системи країни і безперервно спрямовує зусилля на підвищення її ефективності та надійності. Особливості функціонування фінансової системи Японії Японія — країна з конституційною монархією. Особливостями фінансового устрою Японії є вертикальна інтеграція фірм, їх групування, що пронизують усю систему ділових відносин у країні. Розрізняються два рівні або типи утворення економічних групувань: 1) ґрунтується на взаємодії капіталу та особистої унії; 2) визначає наявність груп, які є об'єднанням великих компаній із малими та середніми, що базуються на зв'язках різних видів, основними з яких виступають виробничі, зумовлені головними підприємствами. Особливість фінансової моделі Японії полягає в єдності державного апарату і великого капіталу в розв'язанні загальних проблем. Основні цілі та завдання загальнонаціональних планів фінансового розвитку конкретно втілюються в змісті внутрішньо-корпоративних планів, що мають директивний характер. За рахунок цього утворюється складна, взаємозв'язана система фінансового планування. У розвитку Японії виявляється чітка тенденція формування моделі самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю. Юридичні особи купують акції з метою забезпечення стабільності зв'язків із тими чи іншими фірмами. Діяльність системи взаємного утримання акцій сприяє тому, що компанії майже не піддаються впливу коливань на фондовій біржі та зовнішній скупці акцій. Встановлення довготермінових зв'язків між банками та компаніями забезпечується не тільки шляхом взаємного володіння акціями, а й за допомогою кредитування. Серед державних фінансових організацій є: Центральний банк Японії та Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також система поштових установ. Вищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом Японії є Парламент, що складається з двох палат: Палата представників (512 депутатів) і Палата радників (252 депутати). Виконавча влада здійснює, крім традиційного, фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина якого формується за рахунок податків. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об'єктів. Отже, фактично уряд Японії має реальний важіль здійснення структурної та промислової політики. Крім джерел надходження коштів, Програма державних позик та інвестицій відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування ще й тим, що її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості та платності. Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї Програми, підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків, які на сьогодні встановлюються в основному на рівні приватних кредитних установ. Програму розробляє уряд одночасно з підготовкою проекту "звичайного" поточного бюджету, але окремо від нього. Японський інвестиційний бюджет також щороку затверджується в парламенті. Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є: 1) система заощаджень громадян; 2) система страхування життя; 3) пенсійні фонди; 4) спеціальний рахунок промислового інвестування; 5) гарантовані урядом зобов'язання в позики. Нині за допомогою програми державних позик та інвестицій оперуються капітали, що досягають 10 % вартості ВВП. Це майже відповідає сумі, що становить 2/3 загальних витрат бюджету. Доходи і витрати бюджету групуються на розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 підрозділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Дохідна частина Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Серед податкових надходжень майже 40 % становить прибутковий податок фізичних осіб, близько 30 % — податок на прибуток юридичних осіб (на прибуток компаній) і також 30 % — непрямі податки (стягнуті з продажу алкогольних напоїв, сигарет, предметів розкоші). Порівняна з іншими країнами частка неподаткових надходжень в Японії досить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу, штрафи, доходи від лотереї, позики. Реалізація державного бюджету здійснюється в таких основних формах: прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату), витрати коштів на спеціальних рахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим адміністраціям. Величезну частину витрат державного боргу становлять соціальні витрати, серед них — пенсії щодо старості й інвалідності. Це пов'язано з тим, що чисельність цієї категорії у зв'язку з підвищенням тривалості життя постійно збільшується. Пенсійна система Японії досить складна та багаторівнева. Коштами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії, інше виплачується за рахунок різних пенсійних фондів. За рахунок бюджету фінансується так звана суспільна допомога, яку отримують ті, хто сам не може забезпечити мінімальний рівень життя. Вона надається на основі Закону "Про гарантії прожиткового мінімуму" і виплачується на: повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, у зв'язку з безробіттям, похоронами. Особлива увага в державному бюджеті Японії приділяється освіті й науці, що пояснюється тим, що в цій країні наука є головним структурним фактором економічного розвитку. Приріст ВВП за рахунок наукових досягнень забезпечується на 75—80 %. Серед витрат на науку 13 % становлять асигнування на соціальні науки, а 87 — на природні та технічні. За рахунок державного боргу фінансуються дорожнє будівництво, роботи з розвитку авіаційного і залізничного транспорту, систему зв'язку, витрати з ліквідації наслідків стихійних лих. Стосовно військових витрат, то їх рівень в Японії, порівняно з іншими країнами з розвинутою економікою, досить низький, вони не перевищують 1 % ВВП. Фінансовий рік у цій країні починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Підготовку проекту бюджету здійснює Міністерство фінансів і його департамент. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу та структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питань і не пізніше 31 серпня направляють відповідні документи в бюджетний департамент Міністерства фінансів. Бюджетний департамент Міністерства фінансів — з вересня до грудня розглядає матеріали, що надійшли, порівнює питання з передбачуваними доходами та на їх основі розробляє проект бюджету. З метою узгодження проект направляють в Управління економічного планування, а потім на розгляд Кабінету Міністрів. Після схвалення Кабінетом Міністрів уряд вносить виправлення, у січні представляє проект бюджету на затвердження в парламент і намагається забезпечити його прийняття до початку нового фінансового року. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Окрім rorot через місцеві бюджети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, виплати різноманітних допомог і пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду та прокуратури. Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення з балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року. З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створено спеціальну установу — Фонд фінансового вирівнювання. Він формується у складі бюджету центрального уряду. Для визначення територій, які мають право на одержання коштів з фонду вирівнювання, розраховуються бюджети стандартних територій. Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на такі категорії: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості та розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії встановлюється одиниця виміру витрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності є показником базових фінансових потреб. Базові фінансові потреби корегуються на коефіцієнти модифікації з метою визначення базових фінансових потреб реальних територіальних органів влади. Фонд вирівнювання формується шляхом таких відрахувань:— 32 % надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток корпорацій і акцизу від алкоголю;— 24 % надходжень податку на товари і послуги;— 5 % надходжень від акцизу на тютюнові вироби;— 19 % від інших надходжень. На сьогодні японська економіка перебуває в складному становищі: обсяг промисловості знизився до найнижчого рівня за 15 років (зменшився на 0,25%), ВВП скоротився на 0,8%; чисельність безробітних у країні на 1 січня 2007 р. становила 3,8 млн осіб, що є абсолютним рекордом; обсяг довготермінової державної заборгованості становить 114% від розміру ВВП. Подібні показники значно перевищують допустимі нормативи для країн, які хочуть приєднатися до системи єдиної європейської валюти. Основні положення структури фінансової системи Великої Британії, Німеччини та Франції Повна офіційна назва унітарної країни Великої Британії — Об'єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До складу цього Королівства входять: Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія. Державний бюджет Великої Британії складається з двох частин: Консолідований фонд, в якому відбуваються передбачені видатки та доходи, та Національний фонд позик, за допомогою якого здійснюються капітальні витрати. Перевищення доходів над видатками Консолідованого фонду включаються до частини Національного фонду позик. І навпаки, дефіцит Консолідованого фонду покривається за рахунок Національного фонду позик. Основну структуру доходів та витрат державного бюджету Великої Британії подано в табл. 18.2. Таблиця 18.2. Структура податкових доходів та витрат державного бюджету Великої Британії, % Доходи \| 100 \| Видатки \| 100 Прибутковий податок \| 25—30 \| Військові асигнування \| 23 Податок на прибуток корпорацій \| 11 \| Витрати на втручання в економіку \| 7 Податок на реєстрацію автомобілів \| 15 \| Допомога місцевим органам влади \| 16 ПДВ \| 15 \| Витрати на соціальні цілі \| 43 Податок на соціальне страхування \| 20 \| На утримання державного апарату \| 3 Неподаткові надходження в державних підприємствах \| 7 \| Внески в бюджети європейських країн \| 2 Інші доходи \| 4—6 \| Інші витрати \| 6 Бюджетний рік у Великій Британії починається з 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Особливості бюджетного процесу полягають у тому, що Парламент країни щороку приймає "фінансовий закон", в якому фіксуються зміни та внески в систему бюджетних законів. Вирішальну роль у бюджетному процесі Великої Британії відіграє Казначейство, яке відповідає за законодавчу базу; за відносини з фінансовими інститутами з метою забезпечення дотримання нормативних вимог Казначейства відповідає Управління з фінансового регулювання і нагляду. Фінансово-бюджетна політика цієї країни ґрунтується на двох основних економічних правилах: 1) "золоте правило" — уряд країни робить позики з метою інвестування цих коштів у певний сектор економіки; 2) "правило стабільного інвестування" — відношення суми внутрішнього державного боргу до ВВП протягом економічного циклу має утримуватися на стабільному і розумному рівні. Система оподаткування Великої Британії передбачає систему регламентування пільг для малозабезпечених верств населення — 10 % податок на прибуток, а також кредит для оподаткування прибутку найбільш низькооплачуваних категорій працівників. Такий процес сприяє зростанню довгостроковому оподаткуванню, оскільки в 1998 р. остаточно скасовано авансовий податок на корпорації. Щодо розподілу функцій фінансового посередництва для британських фінансових інституцій характерна досить чітка спеціалізація — депозитно-позикова — за небанківськими інституціями (численними й різноманітними страховими компаніями, пенсійними й інвестиційними фондами тощо). За рівнем економічного розвитку, величиною економічного потенціалу, часткою у світовому виробництві, ступенем участі в міжнародному поділі праці й інших важливих критеріях Федеративна Республіка Німеччини належить до найбільш високо розвинутих держав світу, входить до "Великої сімки". За загальним обсягом ВВП і величиною промислового виробництва ФРН займає четверте місце в світі, за середнім показником ВВП на душу населення Німеччина належить до першої десятки світу. Головні фінансові управління і податкові інспекції — структурні підрозділи Міністерства фінансів, одночасно вони діють як представники федерації. Головне фінансове управління (ГФУ) або Верховна фінансова дирекція існує тільки на рівні земель і керує підвідомчими податковими інспекціями. Конституція ФРН визначає рівноцінними потреби федерації, земель і громад у коштах і передбачає перерахування майже однакової частини податкових надходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Усі податки поділяються на: власні (закріплені, що надходять повністю у відповідний бюджет) і загальні (що надходять за нормативами між бюджетами). Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, а керівництво територіального устрою ФРН — "земель" не може змінювати ставки та механізм основних податків. Збір податків розподілений між федеральними і земельними фінансовими відомствами. Забезпечення економічної рівності перешкоджає самостійності й незалежності, до яких прагнули землі, будучи суб'єктами федеральної держави. Це створює певну загрозу зрівняльності, що викликало невдоволення фінансово сильних земель, яке особливо виявилося після об'єднання Німеччини в 1990-ті роки. У ФРН розрізняють 40 податків, загальними серед яких є:— прибутковий;— податок на корпорації;— податок з обороту. До федеральних податків належать:— доходи від фінансових монополій;— митні збори;— податок із вантажного автотранспорту;— разовий податок на майно;— податок на користь Європейського Союзу. Податкова система земель охоплює майже 25 податків, серед яких вирізняють: податки на майно, спадщину, під час придбання земельної ділянки, на автомобілі, пиво, проведення лотереї, інших перегонів та утримання гральних будинків та податок на пожежну оборону. Ці податки становлять приблизно 85 % усіх податкових надходжень земель. Велику частку займають платежі з соціального страхування, до яких належать внески на медичне і пенсійне страхування та страхування у зв'язку із безробіттям. Громади одержують промисловий, поземельний податки і місцеві податки (на собак, охорону і риболовлю, на додаткове житло). З метою акумуляції ресурсів на потреби горизонтального і вертикального вирівнювання створено Федеральний фонд фінансового вирівнювання, що формується шляхом відрахувань частини податку на додану вартість (основна ставка — 15 %, пільгова ставка — 7). Розподіл ПДВ починається з вертикального фінансового вирівнювання, тобто податкові надходження розподіляються між федераціями, землями частково і між громадами на основі договору федерального уряду. Наступний етап розподілу ПДВ пов'язаний із горизонтальним вирівнюванням фінансового потенціалу різних земель. 75 % надходжень цього податку розподіляють між бюджетами земель пропорційно чисельності населення і відповідно до економічної та демографічної ситуацій. 25 % податку спрямовано до Фонду фінансового вирівнювання земель, за рахунок якого економічно слабкі землі одержують додаткові субсидії. Контроль фінансового ринку над виробничим сектором Німеччини здійснюють універсальні банки, котрі мають безпосередній доступ до внутрішньої інформації фірми як великі акціонерні промислові фірми. Вони, крім того, використовують голосування за дорученням своїх дрібних вкладників, а також посилають представників у наглядові ради промислових компаній. Франція — одна з провідних західних держав Європи, вона займає сьоме місце серед усіх країн світу — 4,7 % ВВП із 1 % населення земної кулі. Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Складова бюджетної системи акумулює майже 80 % усіх доходів і витрат фінансової системи і включає центральний бюджет, приєднані бюджети та спеціальні рахунки Казначейства. Ці бюджети мають доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, та інвестиційні витрати й спеціальні ресурси, що виділяються на їх покриття. Спеціальні рахунки Казначейства — різні фонди соціально-культурного характеру і торговельні рахунки Казначейства. За допомогою бюджетної системи Франції перерозподіляється приблизно 20 % ВВП і 50 — національного доходу. Структура податкових доходів бюджету формується таким чином: прямі податки — 36 %, непрямі податки — 59,2, неподаткові надходження — 4,8. Основний непрямий податок Франції — податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти (табл. 18.3). Цей податок стосується не акцизу, а мита. Таблиця 18.3. Структура доходів Загальнодержавного бюджету Франції, млрд. євро Дохід \| 2006 р. Сума \| % Прибутковий податок із фізичних осіб \| 714,9 \| 39,2 Податок на прибуток підприємства \| 344 \| 18,9 Мито на нафтопродукти \| 166 \| 9,1 Інші податки \| 126,6 \| 7 Неподаткові надходження \| 190,7 \| 10,4 Разом \| 1822,9 \| 100 Головне податкове управління (ГПУ) Франції збирає приблизно 50 % сукупного доходу центрального і місцевих бюджетів і забезпечує майже 80 % усіх дохідних надходжень бюджету. Витрати місцевих органів влади розподіляються за двома частинами: 1) поточний (функціональний) бюджет, що фінансує близько 1 /3 витрат місцевих органів влади (поліцію, цивільну оборону, пожежну охорону, управління), 1/3 витрат на освіту та культуру; 2) інвестиційний бюджет місцевої влади, за допомогою якого здійснюються великі капіталовкладення. Джерела доходів поділяються на;— внутрішні — від муніципальної власності та місцевого господарства;— податкові — забезпечують 50 % загальної суми надходжень, передбачених бюджетом;— зовнішні — дотації та кредити. З метою вирівнювання доходів від різниці в отриманих податках використовується глобальна (єдина) дотація функціонування, тобто спеціальний фонд трансфертів для органів місцевого самоврядування, кошти з якого надаються комунам і департаментам Франції. Головна особливість кредитної системи Франції полягає у швидкому розвитку після Другої світової війни державного сектору у банківський системі. Цей процес відбувається шляхом націоналізації приватних банків, створення державних і напівдержавних установ, державного регулювання банківської справи. Основи функціонування фінансової системи Скандинавських країн До Скандинавських країн належать п'ять країн, розташованих на території Скандинавського півострова в північній частині Європи: Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія й Ісландія, їх об'єднують економічні, соціальні, політичні і багато позаекономічних факторів, також історичні й національно-культурні особливості певного регіону. На країни Північної Європи припадає всього 1 % населення, 3 % ВВП і промислової продукції розвинутих країн. Однак, за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення, Скандинавські країни входять до складу перших 15 найвисокорозвинутіших країн світу, і перебувають на одному з перших місць за запропонованою "Програмою розвитку ООН" за показником "Індекс людського розвитку", що охоплює: освіту, рівень доходів, грамотність дорослого населення. Державне регулювання у країнах північної Європи розрізняється за державною власністю та державним сектором. Значну частку державної власності має Фінляндія, Швеція та Норвегія, де державні компанії є досить потужними й активно використовуються в окремих галузях економіки. Частка державного сектору значна в усіх Скандинавських країнах, оскільки це показник активної участі держави у всіх економічних і соціальних процесах розвитку країни. За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед розвинутих країн (на 2006 р. такий показник становив 65, 60 і 55 %). Істотна частина державних витрат — переведення державних фінансових коштів, отриманих державним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомоги і субсидій. Рівень оподаткування у Скандинавських країнах є один із найвищих серед промислово розвинутих країн. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на кінець 2006 р. становила приблизно 58 % (максимальний показник серед цих країн). Частка державного споживання у Скандинавських країнах також має високий показник: Швеція — 28 %, Данія — 26, Фінляндія та Норвегія — 22. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона та ін. Майже кожна третя людина, що є громадянином Скандинавських країн, належить до числа державних робітників та службовців (їх частка у Швеції — 32 %, Норвегії та Данії — 30, Фінляндії 28). Причина потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягає у тому, що ці країни використовують післявоєнні реформи "державами загального добробуту". Сутність реформи передбачає досягнення стабільного економічного зростання з низькими темпами інфляції та "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки та постійне вирівнювання доходів різних соціальних груп суспільства. Цей процес відбувається за допомогою певних заходів державної політики, а саме: податкових (високий рівень як корпоративного, так й особистого оподаткування); трансферний (розвинута, система різноманітних допомог і дотацій різним категоріям громадян). Швеція за рівнем ВВП на душу населення займає десяте місце у світі і третє серед країн Північної Європи. Термін "шведська модель" виник наприкінці 60-х років і використовується й нині. Це пояснюється тим, що головною метою державного регулювання е повна зайнятість і вирівнювання доходів населення, а також високий вплив соціального страхування. Досвід розвитку Швеції свідчить, що "розбухання" частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни здійснювати реформи, спрямовані на велику лібералізацію економіки. Як і в інших країнах, у Швеції доходи бюджету формуються за рахунок податків. На сьогодні за рахунок ПДВ і податків на споживання забезпечується 2/3 усіх податкових доходів бюджету, ще 20 % дають прямі податки, а інше — внески із соціального страхування. Швеція має два рівня місцевої влади: країна складається із 23 ленів (губерній) і 288 комун (низових адміністративно-територіальних одиниць). Цій країні властива конфедеративна бюджетна система. На федеральному рівні в основному реалізуються міжнародні функції, що відповідно корегують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основні податки перебувають у компетенції кантонів. Особливість Швеції полягає в тому, що рішення про введення якого-небудь податку або нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантональної влади стосовно самостійного коректування податкової системи. З метою залучення нових інвестицій розроблено певну систему пільг і стимулювання шляхом зменшення податкових ставок. Також податкові пільги використовуються для підприємств, на яких виготовляють продукцію на експорт. На рівні центрального уряду стягуються прибуткові податки з підприємств і громадян, ПДВ та акциз. Місцеві органи влади одержують прибуткові податки з громадян та інші податки. Структуру державних витрат Швеції подано у табл. 18.4. Таблиця 18.4. Структура державних витрат Швеції Статті витрат \| 1986 р. \| 1996 р. \| 2006 р. Загальна сума витрат, % \| 100 \| 100 \| 100 Капітальні вкладення \| 7,0 \| 5,1 \| 6,0 Поточні витрати Утому числі: \| 93,0 \| 93,9 \| 94,0— військові \| 4,9 \| 4,2 \| 3,8— державний апарат і поліція \| 5,9 \| 5,9 \| 5,7— відсотки і виплати за державним боргом \| 4,9 \| 11,2 \| 12,5— освіта \| 9,2 \| 8,9 \| 8,8— охорона здоров'я \| 11,2 \| 11,3 \| 11,1— інші соціальні послуги \| 10,2 \| 10,9 \| 10,7— грошові виплати населенню \| 26,2 \| 27,6 \| 30,4 Податкова служба Швеції, створена на початку 70-х років, характеризується єдністю, вона виконує фіскальну функцію і здійснює повний облік не лише платників податків, а й усього населення, дає змогу скласти декларації безпосередньо в податковій службі та розсилати їх громадянам. Процес фінансового вирівнювання доходів населення має такі етапи: 1) вирівнюються доходи комун з огляду на середні доходи людини в країні; 2) розраховується величина субсидій і внесків, як різниця між середньою податковою спроможністю кожної комуни, при цьому враховуються сфери діяльності. Література 1. Конституція України. — К.: Преса України, 1997. 2. Бюджетний кодекс України: Ухвалений Верховною Радою України 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. —№37—38. 3. Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 173—188. 4. Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 191—201. 5. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 2. — С. 189— 212. 6. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 1. — С. 333—336. 7. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 3. — С. 132— 136. 8. Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 4. — С. 55—70. 9. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. 10. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №23. 11. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №18. 12. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. // Закони України: В 12 т. — Т. 11. — С. 177—188. 13. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 9—10. 14. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №8.
1 2 3 4 5 Категория: Фінанси \| Добавил: Aspirant (29.04.2013)
Просмотров: 707 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: