Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Фінанси

---

Реферат на тему Аналітичне дослідження інвестицій. 1. Аналітичне дослідження впровадження іноземних інвестицій Можливість прогнозувати з максимальним ступенем імовір­ності ту чи іншу подію в майбутньому дозволяє відпрацювати у планах і прогнозах стратегію протидії ризику. Співвідношення ступеня ризику і дохідності оцінюється за статистичними мето­дами, ймовірності дозволяють дати кількісну характеристику ри­зику. Так, ймовірність настання (чи не настання) тієї чи іншої по­дії, як правило, можливо чисельно виміряти у відсотках або інших відносних величинах. Варіаційний аналіз і прогноз майбутніх подій стосовно під­приємства дозволяє ранжувати всі альтернативи за ступенем ри­зику та обрати найпридатнішу. Вибір альтернативи може прохо­дити в умовах визначеності та невизначеності. Наприклад, очі­кувані виплати по облігаціях уряду обов'язково відбудуться, але розмір цих виплат залежатиме від фактичного рівня інфляції, який не є визначеним. Таким чином рішення про придбання державних цінних паперів за умов ризику щодо настання події виплат по них має ймовірність, близьку до одиниці. Стосовно розміру виплат ризик підлягає визначенню. Інакше йдуть справи з виплатами дивідендів або відсотків по цінних паперах компаній і підприємств. Тут ризик зумовлюється невизначеністю настання самої події (факту виплат) та розміру виплат. Якщо інвестор формує портфель цінних паперів, тобто купує "апери різних емітентів і у різних кількостях, то залежно від структури цього портфеля він підпадає під різні ступені ризику (рис. 1). Чим більше цінних паперів з невизначеними ризиками, тим нижчою є ймовірність отримання доходів від цього портфеля. Тому при прийнятті рішень щодо вкладання коштів інвестор по­винен виміряти ризик настання події одержання результату. Існує кілька методів вимірювання ризиків, які використову­ються для вибору варіанта вкладення інвестицій. Рис. 1. Тип портфеля за ступенем ризику: 1 — мінімальний; 2 — середній; 3 — максимальний; 4 — авантюрний. 1. Метод аналогій складається з вивчення досвіду інвесту­вання, оцінки результатів реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу. 2. Метод моделювання грунтується на теорії ігор. Гіпотетич­ний інвестиційний проект (модель) «програється» з метою визна­чення реакції конкурентів. 3. Демонстраційний метод дозволяє визначити громадську думку стосовно інвестиційного проекту та з'ясувати коло потен­ційних інвесторів. 4. Методи математичної статистики дозволяють з'ясувати ймовірність настання події. Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта вкладання інвестицій, розрахунки проводяться з метою мінімізації можливих збитків, тобто визначаються ймовір­ність рівня втрат, ймовірність того, що вони не перевищать пев­ний рівень, який прийнятний для інвестора. По суті методи мате­матичної статистики являють собою математичне забезпечення методу аналогій. ПЕРЕДІНВЕСТЕЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ Перед інвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної стратегії суб'єкта господарювання. Інвестиційна стра­тегія передує попередній розробці інвестиційного проекту. Інвес­тор керується цією стратегією на всіх етапах життєвого циклу ін­вестиційного проекту, який складається з перед інвестиційної фа­зи, фази інвестування і фази експлуатації виробництва. Поняття «інвестиційна стратегія» в сучасній економічній літе­ратурі тлумачиться як формування системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найефективніших шляхів їх дося­гнення. Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб'єкта за допомогою інвестицій. тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибу­тку і збільшення власних активів. Згідно з обраною стратегією інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, провадить їх техніко-економічне обгрунтування, селекціонування, відбира­ючи найперспективніші, і формує з останніх відповідні інвести­ційні портфелі.Така стратегія звичайно називається активною або агресив­ною, максимально спрямованою на прибуток. Противагою актив­ній стратегії є пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити шля­хом використання інвестицій, у кращому випадку, непогіршення показників своєї господарської діяльності. Інвестиційна стратегія суб'єкта господарювання звичайно фо­рмується в спеціальному письмовому документі, який містить вказівки інвестиційним менеджерам стосовно придбання і про­дажу тих чи інших активів залежно від кон'юнктури ринку, стру­ктури портфеля, послідовності інвестиційних рішень.Інвестиційна стратегія визначає: головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капі­талу; відповідальних за проведення політики та їх обов'язки; ре­комендації стосовно складу активів інвестиційного портфеля, ви­дів цінних паперів, їх інвестиційних якостей; умови придбання та продажу активів, строків їх зберігання і переміщення з одного портфеля в інший; правила обліку, додержання нормативів, звіт­ності, комп'ютерного забезпечення; способи управління інвести­ційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між пер­винним і вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використання суворо за призначенням. Залежно від типу інвестора — фінансово-кредитна установа (інституційний інвестор) або підприємство (компанія) — визна­чаються форми інвестування і пріоритетність цілей інвестиційної стратегії. Так, інвестиційна стратегія компанії передбачає на­самперед запровадження реальних інвестиційних проектів і фор­мування портфелів такого типу. Ця форма інвестування забезпе­чує підприємству швидкий розвиток та освоєння нових видів продукції і розширення ринків збуту. Фінансові інвестиції здійс­нюються підприємством на високій стадії розвитку. Така компа­нія формує портфель цінних паперів з боргових інструментів та інструментів власності з метою поширення впливу на ринок, під­вищення конкурентоспроможності. Фінансово-кредитні установи розроблюють, як правило, стра­тегію управління портфелем цінних паперів, але можуть опра­цьовувати і спільну стратегію щодо реальних інвестиційних про­ектів, якщо входять до складу промислово-фінансових груп або консорціумів. Інвестиційна стратегія інституційного інвестора повинна бути спрямована на підтримку відповідних пропорцій між пер­винним і вторинним резервами активів у складі портфеля. Таким чином, інвестиційна стратегія має передбачати мінімальне використання активів вторинного, а тим паче первинного резервів для покращення фінансового стану, адже продаж цих паперів звичайно здійснюється за номінальною вартістю або нижче від номіналу. Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стра­тегічних цілей шляхом най придатніших поєднань усіх чинників. Визначення життєвого циклу проекту Розробка та реалізація інвестиційного проекту, особливо ви­робничого, проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об'єкта. Цей період, як правило, називається життє­вим циклом інвестиційного проекту, що охоплює три фази: 1. Передінвестиційні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза). До цієї фази належать: визначення інвестиційних можливостей; аналіз альте­рнативних варіантів та остаточний вибір проекту; попереднє тех-ніко-економічне обґрунтування; розробка техніко-економічного ^«ґрунтування; дослідницьке забезпечення проекту. 2. Інвестиційна фаза: проведення узгоджень; укладання кон-ірактів; розробка проектно-кошторисної документації; будівниц­тво, реконструкція або переоснащення; забезпечення керівника проекту; витрати на авторський нагляд і контроль; підготовка експлуатаційних кадрів; пуско-налагоджувальні роботи. 3. Експлуатаційна фаза: введення в експлуатацію; доведення ю проектної потужності; витрати на підтримання діючих потуж­ностей; витрати на оновлення основних фондів. Визначення потреби в інвестиціях та вартості капіталу Інвестор завжди переслідує мету максимізації прибутку і ба­жає залучити позичкові кошти за щонайменшу ціну. Кредитори, в свою чергу, як власники або розпорядники капіталу прагнуть продати позичкові кошти якомога дорожче. Тому необхідний ре­тельний аналіз можливих джерел фінансування вартості. Звичайно, найкоротший шлях — залучити до справи інших інвесторів (фізичних та юридичних осіб) через емісію цінних па­перів і таким чином сформувати початковий капітал. Але це не завжди можливо, особливо для молодих (венчурних) фірм, пере­дусім через брак довіри до них інших інвесторів. Одержання суб­сидій від держави, особливо при гостродефіцитному бюджеті, та іноземних інвестицій також проблематично. Залишається єдине джерело — ринок позичкових капіталів. Тому інвестор, вируша­ючи на цей ринок, повинен вивчити і проаналізувати ціни на по-'ичковий капітал, які відтворені у відсоткових ставках. Головними відсотковими ставками, що підлягають аналізу, мають бути: реальна; з урахуванням очікуваного рівня інфляції;вільна від ризику; базова; з урахуванням ризику неповернення боргу; бар'єрна; внутрішня норма дохідності та ін. Реальна відсоткова ставка віддзеркалює нормальний розви­ток стабільної економіки держави. Вона характеризує нормаль­ний приріст добробуту суспільства. Відсоткова ставка, яка враховує очікуваний рівень інфляції, призначена для відшкодування інвестору можливих витрат від знецінення вкладених капіталів внаслідок зростання цін на това­ри і послуги у вигляді інфляційної премії.Вільна від ризику (державна) ставка — ставка дивідендів, або відсотків, які обіцяють сплатити власникам державних цінних паперів. Ця ставка зазвичай на кілька пунктів вища від очікува­ного рівня інфляції. Базовою відсотковою ставкою вважається найнижча ставка комерційних банків, яку вони призначають для своїх найнадій­ніших клієнтів. Ця ставка, як правило, на кілька пунктів вища за вільну від ризику ставку. Бар'єрна ставка розраховується інвестором як мінімальна но­рма доходу, яку він прагне одержати від усіх своїх нових інвес­тицій. Прибутки, що мають бути отримані за нормою доходу, нижчою від бар'єрної ставки, не мають сенсу для інвестора через те, що вони тільки покривають витрати і видатки. Внутрішня норма дохідності — норма прибутку від нових ін­вестицій, за якої річні інвестиції і майбутні позитивні грошові потоки дорівнюють один одному. Це норма, що задовольняє ін­вестора. В окремих випадках для отримання інвестиційної актив­ності і вилучення вільних грошових коштів з обігу вона може бу­ти значно підвищена. За стабільної економіки ця ставка дещо вища за ставку по державних цінних паперах. Таким чином, намагаючись залучити якомога більше запози­чених коштів під забезпечення власних капіталів, інвестор аналі­зує всі переваги і недоліки залучених і запозичених коштів з ме­тою оптимізації структури джерел фінансування проектів. Оцінка умов розміщення об'єктів інвестування Нові земельні ділянки потрібні інвестору насамперед для за-початкування нового будівництва або у разі значного розширен­ня діючого виробництва. За відсутності законодавства, що забез­печує права власності на землю, відведення земельних ділянок під промислову та іншу підприємницьку забудову, а також спо­рудження житлово-комунальних об'єктів регулюються Основами земельного законодавства України, передусім Земельним Кодек­сом України. Чинне законодавство обумовлює відведення під будівництво земель несільськогосподарського користування або сільськогос­подарських угідь низької якості. У разі використання земель лі­сового та водного фондів перевага повинна віддаватися безлісо-вим площам і площам під малоцінними породами дерев, а також заболоченим місцевостям. За сучасних законодавчих норм пере­дача в приватну власність земельних майданчиків передбачається лише під незавершеним будівництвом і бензозаправками. У травні 1997 p. Кабінетом Міністрів України затверджено ме­тодику грошової оцінки земель несільськогосподарського призна­чення (крім земель населених пунктів). Вона пропонується для використання при укладенні цивільно-правових угод і визначен­ня розмірів земельного податку для земель промисловості, транс­порту, зв'язку, оборони; земель природоохоронного призначення; лісового та водного фондів; земель запасу. (Детально основи гро­шової оцінки земель промисловості, транспорту і зв'язку викладені у підручнику А. А. Пересади «Інвестиційний процес в Україні».) У разі нового будівництва або розширення діючого виробництва інвестор прагне вибрати з усіх можливих варіантів найсприя­тливіший земельний майданчик. Для цього створюється комісія із зацікавлених учасників інвестиційного проекту (замовника, ге­нерального проектувальника, підрядника, представників місцевих органів влади та ін.), яка складає акт щодо вибору майданчика під будівництво. Найбільші складнощі для інвестора виникають при узгодженні відведення земель з місцевими органами влади. Після прийняття позитивного рішення місцевих територіаль­них органів про відведення земельного майданчика інвестор повинен укласти з місцевим підрозділом архітектурно-плануваль­ного управління договір на складання і видачу архітектурно-планувального завдання і відведення майданчика під забудову в натурі. Через вилучення земельного майданчика у попереднього землекористувача можуть виникнути певні збитки. Для визна­чення та відшкодування цих збитків утворюється комісія під го­ловуванням державного інспектора з використання та охорони земель, яка складає відповідний акт. Після узгодження проекту відведення земельного майданчика з органами місцевої влади та підпорядкованими їм установами землеупорядкування, санітарного, природоохоронного та архіте- ктурного нагляду проект надходить до місцевої Ради народних депутатів, яка приймає рішення про надання земельної ділянки під забудову. Завершальним етапом відведення землі е перенесення наданої земельної ділянки на місцевість і закріплення її межовими знака­ми. Після цього складається акт про перенесення земельної діля­нки в натуру, до якого додається план земельної ділянки. Оцінка ймовірності та здійснюваності інвестиційного проекту Фінансова здійснюваність проекту — це ключовий критерій для інвестора. Всі інші цілі, що переслідуються ним, вторинні і не становлять інтересу без досягнення головної мети — достат­ньо високого прибутку як на сукупний капітал, так і на власний й оплачений акціонерний.Оцінка фінансової здійснюваності проекту повинна виконува­тися таким чином, щоб усі учасники фінансування одержали ви­черпну інформацію про свої частки в загальній сумі майбутнього прибутку від реалізації проекту, а також про можливі втрати вна­слідок інвестиційних ризиків. Головний інструментарій, що застосовується при оцінці прое­ктів, такий: • фінансові показники здійснюваності проекту; • показники економічної ефективності; • аналіз чутливості; • аналіз беззбитковості; • оцінка ймовірності; • економічна оцінка проекту. Якщо проект здійснюється на діючому підприємстві, то дже­релами інформації для його оцінки є: балансовий звіт підприємс­тва (компанії"), звіт про прибуток і збиток (чистий дохід), звіт­ний і прогнозний грошовий потік (графік надходження реаль­них коштів). Найбільш характерними показниками фінансової здійснюва­ності проектів є: коефіцієнт співвідношення довгострокових за­позичених коштів та акціонерного капіталу; коефіцієнт покриття; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт покриття довго­строкових зобов'язань; коефіцієнт співвідношення між дебітор­ською і кредиторською заборгованістю. Аналіз співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості повинен виконуватися в динаміці. Зміна цього показника зумовлюється низкою чинників: зростанням запасів незавершеного будівництва; збільшенням рахунків до сплати; емісією нових позичкових забов’язань і неповним їх розміщенням; скороченням ліквідних ресурсів; відмовою банку надавати нові позики. Показники економсічної ефективності вимірюються щодо відповідних вкладень капіталу: відношенням чистих потоків рекальних грошей до сплати корпоративногь податку; те смае, але після сплати податку; відношенням прибутку (з урахуванням відсотків, що сплачуються по заборгованості); відношенням валового внутрішнього прибутку до річногоь ообсягу продаж. Індекс дохідності (коефіцієнт чистого дисконтованого доходу) – це співвідношення чистого дисконтованого доходу і дисконтованої вартості інвестицій (дисконтована норма прибутку), що викоритсовується для порівняння альтернативних проектів: 1Д=ЧДЦ : ДВІ, де ІД — індекс дохідності; ЧДД— чистий дисконтований дохід; ДВІ —дисконтована вартість інвестицій. Якщо період будівництва не перевищує одного року, вартість інвестицій не слід дисконтувати. Капіталоозброєність (КО) — співвідношення між початковим обсягом інвестицій і кількістю працюючих. Показник характеризує інтенсивність виробництва і тісно пов'язаний з іншим показником — механоозброєністю (МО), тобто вартістю активної частини основних фондів у розрахунку на одного працюючого. Ці показники безпосередньо впливають на частку трудовитрат у собівартості продукції: КО=ОІ:КП; МО=АФ:КП, де КО — Капіталоозброєність; 01 — початковий обсяг інвестицій; КП — кількість працюючих; МО — механоозброєність; АФ — активні фонди. Коефіцієнт оборотності капіталу (КО) обчислюється за фор­мулою: КО=ОР:ОК, де ОР — обсяг реалізації продукції; OK— середній розмір оборотного капіталу за певний пері­од обігу (рік, квартал). Показник характеризує кількість оборотів оборотного капіта­лу за певний період. Головним інструментом, що визначає міру впливу на здійснюваність проекту, є аналіз чутливості. Він виконується за сце­нарієм, відповідно до якого кожній складовій критичної змінної надаються різні значення параметрів кількості і ціни, що дозво­ляє виявити міру впливу цих складових на одиницю критичних змінних. Таким чином визначають домінуючі статті витрат в ін­вестиційних, виробничих і реалізаційних витратах, які справля­ють найбільший вплив на розмір і структуру грошових потоків і формують масу прибутку або доходу. Результатом аналізу чутливості є визначення беззбитковості проекту, яка характеризується рівновагою обсягів продаж і від­повідних витрат (інвестиційних і виробничих). Таку рівновагу називають точкою беззбитковості. В цій точці фірма працює без­збиткове. Беззбитковість досягається за такого рівняння: або де ЦО — ціна одиниці продукції; ПВ — поточні змінні витрати у складі собівартості одини­ці продукції; OB — обсяг виробництва в натуральних одиницях; HBpf — річна величина постійних витрат. Для групи виробів беззбитковість визначається шляхом під­сумовування всіх витрат на кожний вид товару і зіставлення їх п сумарним обсягом продаж: де / — вид товару в групі п. Аналіз чутливості і беззбитковості дозволяє виявити доміну­ючі змінні і, варіюючи їх складовими, оцінити проект з точки зору доцільності здійснення інвестицій. Передумовами такого ана­лізу є стабільна соціально-економічна обстановка в країні і циві­лізоване конкурентне середовище.На будь-якій стадії життєвого циклу інвестицій значення до-'інуючих змінних можуть суттєво відхилятися від передбачених проекті. Більше того, можуть виникати нові змінні, які мати-домінуючий характер. Тому для інвестора набуває першо-то значення аналіз імовірності здійснення проекту. Крім того, інвестиційний проект повинен бути обґрунтований з точки зору національної економіки. Таку оцінку у світовій практиці прийнято називати економічною і вона повинна готувати результативність проекту з позицій всіх верств суспільства. 2. Оцінювання ефективності інвестицій Ідея будь-якого вкладення капіталу повинна обґрунтовуватися розрахунками ключового завдання: якою мірою майбутні доходи покривають нинішні (поточні) витрати? На це запитання мусить відповісти кожний інвестор — від приватної особи до держави. Виходячи з цього, теоретичні основи інвестиційного аналізу складають систему методів і показників обчислення ефектив­ності (привабливості) інвестування. Світовий досвід накопичив значну кількість методів і прийо­мів інвестиційного аналізу, які починають поширюватись і у нас. Найвідоміші методи можна поділити на три групи: 1) методи оцінки ефективності інвестицій за допомогою спів­відношення грошових надходжень (позитивних потоків) з витрата­ми (негативними потоками). Ці методи на сьогодні є традиційними; 2) методи оцінки ефективності інвестицій за бухгалтерською звітністю; 3) методи оцінки ефективності інвестицій, які грунтуються на теорії часової вартості грошей. За допомогою цих методів здійснюється інвестиційний аналіз проектів, тобто оцінюється і порівнюється інвестиційна приваб­ливість (ефективність) напрямів інвестування, окремих програм (проектів) або об'єктів. Розрізняють три види оцінки ефективності інвестицій: фінан­сову (комерційну), бюджетну та економічну. Фінансова оцінка передбачає визначення фінансових резуль­татів реалізації проекту для його безпосередніх учасників. Вона базується на очікуваній нормі дохідності, яка влаштовує всіх суб'єктів інвестування. При цьому інші наслідки впровадження проекту не враховуються. Бюджетна оцінка ефективності віддзеркалює фінансові нас­лідки для різних рівнів бюджетів, тобто очікувані співвідношен­ня видатків, податків та зборів. Показником бюджетної ефектив­ності впровадження проекту є різниця між податками та видатками певного рівня бюджету, ступінь яких залежить від впровадження конкретного проекту. роекту—це різ-і итратами за межами фінансової ефек-і,ш.\ асників проекту. Економічна оцінка ха-і ннісі проекту для народного господарства в для галузі, групи підприємств, регіону тощо. від виду оцінки ефективності реалізуються певні ме-иційного аналізу. і)адиційні методи аналізу застосовуються дуже давно, а пі-^., і,иникнення часової теорії грошей використовуються парале­льно з методами, які грунтуються на концепції дисконтування. Традиційні методи базуються на обчисленні таких показників, як норма (коефіцієнт) ефективності (дохідності) та період (строк) окупності інвестицій. Норма ефективності обчислюється як відношення сумарних грошових надходжень у дійсній вартості до суми інвестованих коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту. Якщо норма ефективності менше за одиницю, проект має бути відхиле­ний як такий, що не принесе додаткових доходів інвестору. У прак­тичних розрахунках застосовується річна норма ефективності: де НЕр — річна норма ефективності; ГН р — середньорічні грошові надходження; ІК — інвестовані кошти. Період окупності інвестицій обчислюється як зворотний показник: де ПО — період окупності інвестицій у роках; ІК — сума інвестицій у проект, передбачена кошторисом; ГНр —середньорічні грошові надходження. Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю ба­зуються на обчисленні балансової і чистої (РІб; Річ) рентабельно­сті інвестицій. У першому випадку ми маємо відношення середьорічного до­ходу компанії за бухгалтерським звітом до обсягу інвестицій; у другому — чисту рентабельність, тобто дохід зменшується на су­му податкових і відсоткових платежів: 1) 2) де PI — балансова рентабельність інвестицій; РД — середьорічний дохід компанії (прибуток); ІК — сума інвестованих коштів; Ріс, — чиста рентабельність інвестицій; Ял —податкові та відсоткові платежі. Методи оцінки інвестицій за бухгалтерською звітністю част­ково використовувались у нас, але рентабельність обчислюва­лась тільки балансова, за прибутком або приростом прибутку, що надходить як результат від інвестицій. Податок на інвести­ції був відсутній. Взагалі діюча в Україні та інших країнах СНД з 1988 p. Мето­дика визначення ефективності капітальних вкладень не може ви­користовуватися не тільки приватними інвесторами, але й держа­вним сектором, який втратив фактичну монополію на інвестиції.Принцип наведених витрат, який використовується у методи­ці, базується на застосуванні нормативних коефіцієнтів економі­чної ефективності, які мають усереднений характер, не враховують підприємницький ризик та обмежуються або усередненим роком, або строком окупності. Строк окупності нормується 5—6 роками. Інвестора ж, природно, цікавить увесь строк експлуатації об'єкта. Крім того, показники порівняльної економічної ефективності не враховують фактор часу при оцінці поточних витрат і прибут­ку по роках реалізації проекту. Встановлені на п'ятиріччя галузе­ві нормативні коефіцієнти економічної ефективності коливають­ся від 0,05 у транспортному будівництві до 0,25 у матеріально-технічному забезпеченні, харчовій, легкій та інших галузях про­мисловості. Ці коефіцієнти являють собою норму прибутку на капітал. Вони мають заданий (нормативний) характер, тому важ­ко зрозуміти, чому вони були встановлені на різних рівнях. Який поважаючий себе інвестор направить свій капітал у галузі з більш низькою нормою прибутку? Діюча методика дозволяє обґрунтовувати ефективність будь-якої інвестиційної програми шляхом вільного вибору аналогу для порівняння, використання усередненого коефіцієнта економічної ефективності у народному господарстві чи промисловості. ЛІТЕРАТУРА 1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП ИТЕМ, 1995. 2. Хавренек П., Берем В. Руководство по оценке эффекти­вности инвестиций. — М.: АОЗТ Интерэксперт «Инфра-М», 1995. 3. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.:Либра, 1996. 4. Пересада А. А. Инвестиционный процесс в Украине. — К.:Либра, 1998. 5. Финансы капитализма / Под ред. Б. Г. Болдырева. — М.: Финансы и статистика, 1990.

1 2 3 4 5 Категория: Фінанси | Добавил: Aspirant (30.04.2013)

Просмотров: 359 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0