Реферат на тему Закони діалектики - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Закони діалектики. Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про за-кон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям ствер-джувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо за-гальмувати їхню дію. Це стосується також і об'єктив-них законів розвитку суспільства, таких, зокрема, як за-лежність суспільної свідомості від суспільного буття, чи основного соціологічного закону про вирішальну роль способу виробництва. Найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єк-тивні зв'язки між речами, предметами, явищами. Іншою важливою ознакою закону є необхідність та-кого зв'язку, що неминуче виявляється в процесі роз-витку того чи іншого явища. Якщо виникає щось нове, то воно обов'язково пов'язане із старим, стоїть на його "плечах", не відкидає старого цілком, а з необхідністю 214 "знімає" потрібне для подальшого розвитку. Цей зв'я-зок є необхідним і загальним, тобто він є постійним, пнутрішнім і таким, що неминуче повторюється, якщо іншикають умови для дії такого зв'язку. Можливість узагальнення якраз і грунтується на тому спостереженні, що приблизно за однакових умов можуть відбуватися схожі події, тобто необхідні суттєві зв'язки між речами будуть зберігатися. В законі, за висловом Гегеля, є "сталість, що зберігається". Саме явище — змінне, не-стабільне. Закон же — спокійне, стійке відображення існуючого світу. "Царство законів, — писав Гегель, — містить у собі лише простий, незмінний, але різноманіт-ний зміст існуючого... "царство законів — це спокійне мідображення існуючого світу, що з'являється. Закон — це зв'язок між сутностями, який є: 1) об'єк-ти ішим; 2) необхідним; 3) загальним; 4) внутрішнім; 5) суттєвим; 6) повторювальним. Можна виділити три групи законів: 1) часткові за-пони, притаманні лише певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо); 2) загальні закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, іакони збереження); 3) універсальні закони (закони діалектики). Слід розрізняти закони природи і закони суспіль-ства. Є також динамічні та статистичні закони. У динаміч-них законах передбачення мають однозначний харак-гер — "так, а не інакше піде процес розвитку". У стати-стичних законах передбачення носять імовірний харак-тер" — "може бути, а може ні". Останнє зумовлене дією багатьох випадкових факторів. Статистичні зако-ни ниявляються в результаті взаємодії значної кількості елементів певної системи. Динамічний закон — закон класу явищ. При цьому початковий стан однозначно і цілком визначає подаль-ший стан цього явища. Динамічний закон — закон, що иідображає відношення між станами однорідних явищ. Такий закон не визначає повністю зміни кожного яви-ща, але зумовлює загальну тенденцію зміни усієї сукуп-ності таких явищ. При цьому сума законів розвитку окремих явищ, зв'язаних із сукупністю, не дає закону сукупності, бо у ній внаслідок інтеграції, взаємодії ви-никають нові властивості, відмінні від тих, що були при-таманні окремим явищам. З категорією "закон" пов'язана категорія "зако-номірність". Закономірність є ширшим, ніж закон по-іяттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкрети-зують, наповнюють певним змістом закономірність роз-іитку природи і суспільства. Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей і за-кон заперечення заперечення. Вони називаються основ-ними, універсальними законами діалектики, тому що діють у природі, суспільстві та пізнанні. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні Щоб з'ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхід-но розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість — це тотожна буттю визначеність. Якщо річ втрачає визначеність, то вона втрачає і свою якість. Однак таке визначення ще не дає повного уявлення про якість речі. Розрізняють якість як безпосередню визначеність, що сприймається органа-ми чуття, і якість як сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймається опосередковано через мислення, абстрагування. Якість і відчуття — це одне й те ж, вва-жав Л.Фейєрбах. Властивість як категорія визначає одну із сторін речі. Якість речі визначається виключно через ЇЇ влас-тивості. Між властивістю і якістю існує діалектичний взаємозв'язок. Поняття якості у буденному і філософ-ському розумінні не збігаються. Отже, є така якість, яка сприймається відчуттям (мова може йти про відчуття несуттєвих властивостей предмета), і якість як філо-софська категорія, котра означає сукупність суттєвих властивостей предмета, із втратою яких предмет неодмін-но втрачає свою визначеність. Суттєві властивості речі не сприймаються на рівні відчуттів, бо є результатом теоретичного узагальнення. Гегель стверджував, що якість — це "сутнісна визначеність". Кількість — філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величи-на, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура тощо. За висловлюванням Гегеля, кількість — це "визначеність у межах даної якості". Спочатку кількісні зміни не зачі-пають якості предмета і тому на це не завжди зверта-ють увагу, зауважує Гегель. Якісні зміни, що відбува-ються в об'єктивному світі, здійснюються лише на ос-нові кількісних змін. Іншого шляху до появи нового просто не існує. У гегелівській філософії взаємоперехід кількісних змін у якісні виступає як закон мислення, логіки. Од-нак суть цього закону і полягає в тому, що він має відно-шення не лише до мислення, логіки, а й до самої дійсності, її розвитку. Кожний перехід кількісних змін у якісні означає одночасно і перехід якісних змін у нові кількісні зміни. "Зміна буття, — писав Гегель, — суть не лише перехід однієї величини в іншу, а й перехід якісного в кількісне і навпаки". Єдність, взаємозв'язок і взаємозалежність якості і кількості виражаються в понятті міра. Будь-який пред-мет, явище, процес мають свою міру, тобто якісно-кількісну визначеність. Міра — це межа кількісних ;імін, в рамках якої предмет залишається тим, чим він є, не змінюючи своєї якості як сукупності корін-них його властивостей. Порушення міри предмета веде до переходу в інше. Стара якість зникає, а нова вини-кає. Разом з тим виникає і нова міра. Так відбувається розвиток всього сущого. Важливою категорією в розумінні закону взаємного переходу кількісних змін у якісні є стрибок. У діалек-тиці взаємозв'язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової. Перехід під старої якості до нової є переломом у розвитку, пере-ривом неперервності. Категорія стрибка дає уявлення про момент або період переходу до нової якості. Мо-мент — коли стара якість перетворюється на нову відра-зу, раптово, цілком; період — коли стара якість змінюєть-ся не відразу, не раптово, не одноактно, а поступово. Стрибки здійснюються по-різному в різних сферах буття. Є дві найбільш загальні форми стрибків: а) стриб-ки у формі разових, одноактних змін; 6) стрибки у формі поступових якісних перетворень. Приклади разових, одноактних стрибків: політичний переворот у суспільно-му житті; скасування віджилих форм господарювання; різного роду катаклізми у природі тощо. Приклади поступових якісних змін: виникнення нових видів тварин і рослин; становлення людини; становлення і розвиток мови. Форми якісних змін залежать від: 1) характеру внутрішніх суперечностей, які притаманні даному про-цесу і є джерелом його розвитку; 2) умов розвитку того чи іншого процесу. Один і той процес, маючи в основі однакові суперечності, може відбуватися у різних фор-мах — і разово, і поступово. Таким чином, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні конкретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок), котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загального закону розвит-ку. Даний закон розкриває внутрішній механізм пере-ходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток і рух всього сущого. Закон єдності та боротьби протилежностей Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей. їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внут-рішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відо-мим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність. Бороть-ба протилежностей є загальною, вона становить, за Ге-раклітом, справжню справедливість і є умовою існуван-ня упорядкованого космосу. Закон єдності та боротьби протилежностей відобра-жає фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і проце-218 си мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою. Для з'ясування сут-нісних моментів закону необхідно розглянути ряд кате-горій, що його конкретизують. Почнемо з поняття то-тожності. Тотожність — це рівність предмета са-мому собі. Розрізняють два види тотожності: 1) то-тожність одного предмета; 2) тотожність багатьох пред-метів (процесів, явищ тощо). У реальній дійсності пред-мет завжди виступає як єдність тотожності і відмінності, які взаємодіють, даючи поштовх рухові. У будь-якому конкретному предметі тотожність і відмінність є про-тилежностями, які, взаємодіючи, зумовлюють одна одну. Взаємодія цих протилежностей, як писав Гегель, є су-перечністю. Таке розуміння суперечності є її катего-рійним філософським визначенням. Уявлення про джерело розвитку виходить із визнання самосуперечливості усього сутнього. В категорії "супе-речність" як взаємодії протилежностей була знайдена адекватна форма відображення у мисленні внутрішньо-го джерела руху і розвитку у природі, суспільстві і мис-ленні. У філософській літературі розрізняють поняття "джерело розвитку" і "рушійна сила розвитку". При цьому виходять з того, що існують безпосередні, внутрішні причини розвитку й опосередковані, зовнішні. Перші є джерелом розвитку, другі — рушійними силами. Суперечності не є стабільними. їхні зміни пов'язані :і набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим розрізняють такі форми суперечнос-тей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмінність; 3) суттє-ва відмінність; 4) протилежність тотожність-відмінність як зародкова "ембріональна" суперечність; відмінність як щось; суттєва відмінність як відмінність по суті; про-тилежність як нетотожність. Такі форми суперечнос-тей притаманні усім процесам розвитку. Соціальний конфлікт — це взаємодія різних соц-іальних груп, спільностей, інтереси яких взаємно проти-лежні і не знаходять розв'язання на спільній основі. Поняття "антагонізм" дає уявлення про одну з форм суперечностей, котра характеризується гострою, непри-миренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, на-прямів. Ним позначають суперечності, котрі не можуть бути розв'язані в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Для цього необхідні нові основи, інші рамки. Антагонізм у суспільстві означає нерозв'язу-ваність соціальних суперечностей у межах старої якості. Соціальні антагонізми в процесі свого розвитку прохо-дять відповідні фази: виникнення, розгортання, загос-трення, розв'язання на іншій якісній основі. У природі відбувається процес взаємознищення. Соціальні анта-гонізми не є стабільними. За певних умов вони пере-творюються на такі, що розв'язуються. Нічого подібно-го в живій природі з антагонізмами не відбувається. Взагалі соціальні антагонізми — явище унікальне, не-повторне, притаманне лише суспільству. Закон заперечення заперечення Закон заперечення заперечення — один із основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів і явищ об'єк-тивної дійсності. Вперше у філософії розгорнуту ха-рактеристику закону заперечення заперечення дав Ге-гель, але він тлумачив його з ідеалістичних позицій. В основі закону лежить діалектичне заперечення як об'єктивний і суттєвий момент процесу розвитку. Діалектичне заперечення означає не просте знищення чи механічне відкидання старої якості, а її подолання, зняття. Воно включає момент внутрішнього зв'язку зі старим, утримання та збереження позитивного, що міститься у старій якості, і тим самим становить умову подальшого розвитку, можливість нового заперечення. Діалектичне заперечення — це насамперед зумовлена суперечливістю предмета внутрішня неминучість його якісного перетворення. Як уже зазначалося, все існую-че має свої внутрішні суперечності, які наростають, за-гострюються і зрештою досягають такого стану, коли подальший розвиток предмета стає неможливим без їхнього розв'язання. Процес розвитку відношення про-тилежностей у рамках певної суперечності має такі ета-пи: 1) вихідний стан об'єкта; 2) розгортання проти-лежностей, роздвоєння єдиного, перетворення об'єкта — набуття нового якісного стану (перше заперечення), 220 Поява нових протилежностей; 3) розгортання нових протилежностей, роздвоєння єдиного (як нової якості), і м І творення об'єкта — набуття нової якості (друге іаисречення), і т.д. В цьому процесі кожний з етапів Виступає запереченням попереднього, а весь процес роз-питку — запереченням заперечення. Сутність закону заперечення заперечення полягає у іидображенні напрямку і форми процесу розвитку в ціло-му. Повторимо, він відображає спадкоємність як харак-гериу рису процесу розвитку; бо в кожному новому сту-пені розвитку зберігається те позитивне, що було на попередній стадії розвитку. Водночас кожний новий ступінь розвитку — це не просте, механічне поєднання позитивного змісту попередніх стадій розвитку, а пе-рехід у вищу фазу розвитку, ствердження якісно нового, більш багатого змісту. Умовно процес розвитку можна зобразити у вигляді спіралі. Чому? Оскільки має місце повторюваність старого на вищій основі, то виявляється, що розвиток іде не по прямій, а начебто по спіралі, на-ближаючись з кожним циклом до старого, оскільки є повторюваність, і віддаляючись від нього, оскільки це нове, Важливо підкреслити, що розвиток — це складний і суперечливий процес. У ньому є і висхідна, і низхідна лінії, і прогрес, і регрес. Нелогічно виключати регрес з розвитку. Бо регрес — це теж форма розвитку, хоч і за низхідною лінією. Закон заперечення заперечення, як і інші закони діалектики, є законом будь-якого розвитку, будь-якого руху взагалі і не лише за прогресивною ви-східною лінією, а й за низхідною, регресивною. Принципи діалектики Принцип (від лат. ргіпсіріит — начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переко-нання людини, ті практичні засади, котрими вона корис-тується у своєму житті. Кажуть: "принципова люди-на", тобто тверда, цілеспрямована, непідкупна, непоступ-лива; "у нього немає ніяких принципів", тобто немає стрижня, волі, переконань тощо. Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістич-ної діалектики, що поряд із законами діалектики, кате-горіями діалектики відображають найзагальніші зако-номірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктив-ної дійсності і виконують методологічну функцію у на-уковому і філософському пізнанні. Насамперед матері-алістична діалектика спирається па принцип матеріа-лістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія пер-винна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мис-лення. Це означає, що матеріалістична діалектика ви-знає здатність мислення людини пізнати цей світ, адек-ватно відобразити його властивості. Ці принципи є ви-хідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати прин-ципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного досліджен-ня цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діатсктикою наявності розвитку у при-роді, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутво-рення нового, як саморозвитку матерії. У пізнанні цей принцип вимагає дослідження предметів і явищ дій-сності: а) об'єктивно, б) у русі, &) у розвитку, г) у само-русі, д) у саморозвитку, тобто через дослідження супе речностей цих предметів і явищ, розвитку цих супе-речностей і, таким чином, з'ясування внутрішніх дже-рел руху і розвитку. Це означає, що діалектика вихо-дить із визнання того факта, що предмети і явища ма-ють у своїй основі протилежності, існують через єдність цих протилежностей. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності і боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних змін у якісні, на принцип заперечення заперечення. Як бачи-мо, у філософському розумінні цієї проблеми основні закони діалектики і виступають як основоположні, фун-222 даментальні принципи і буття, і усвідомлення об'єктив-ної дійсності. Є й інше розуміння цієї проблеми, коли до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш Блирокому тлумаченні — це і прин-ципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо. В даній темі ми обмежуємося лише основоположними Принципами діалектики як теорії розвитку у зв'язку з її основними законами.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 715 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: