Реферат на тему Виникнення, розвиток та значення науки для суспільства - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Виникнення, розвиток та значення науки для суспільства. Вступ Наука – це ясне пізнання істини, просвітлення розуму, непорочна радість життя, похвала юності, старості опора, будівельниця градів, фортеця успіху в нещасті, у щасті – укріплення, всюди вірний і нерозлучний супутник. М.Ломоносов Розвиток науки в сучасному суспільстві спричиняє “вертикальну” інтеграцію науки – тенденцію до все більшого зближення науки з практикою, а в зв”язку з цим – до зближення між фундаментальними і прикладними науками. Відбуваються суттєві зміни в науці як у системі знання, поглиблюються процеси диференціації та інтеграції наукового знання. Результатом диференціації є поява окремих теоретичних систем і виділення їх у самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація наукового знання супроводжується його інтеграцією, що являє собою не просто об”єднання існуючих систем у щось єдине, не суму знань, досягнутих різними науками, а прагнення в процесі взаємозв”язку запозичити один у одного і методи, і мову,щоб застосувати їх для вивчення свого об”єкта. Інтеграція шляхом перенесення методів і мови науки є одним із показників глибокої єдності сучасного наукового знання. Для сучасної науки характерним є посилення взаємозв”язків міжвеликою кількістю різноманітних галузей, інтегративних тенденцій у розвитку кожної із них. Інтеграція охопляє чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов”язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються, цілісній структурі концептуального каркасу висхідного знаня. В той же час інтеграція виявляється результатом зближення раніше незалежних наук і сприяє міжнауковим взаємодіям, формуванню інтегративних наук (наприклад: кібернетики, біохімії, молекулярної біології). Центральною проблемою інтеграції наук і синтезу знання є проблема співвідношення наук. Інтеграція передбачає встановлення і посилення взаємозв”язків між науками. Саме діалектичний синтез становить зміст зростаючого взаємозв”язоку наук, а інтеграція виступає як форма цієї взаємодії. Особливу роль виконує філософія, яка володіє універсальним категоріальним апаратом і пронизує все інтелектуальне поле сучасних базисних наук. 1. Виникнення науки та етапи її розвитку Підвищення ролі науки в суспільстві, зростання її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її сторін. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку. Передісторія науки, поява наукового знання сягає своїм корінням у глибоке минуле. Становлення науки пов”язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності. Практично зорієнтованим знанням спочатку була математика, теоретичним основам якої передували вимоги практичної діяльності. Тому історично першим способом організації математичного знання була так звана практична математика, яка виникає в стародавньому Єгипті і Месопотамії. Математичні тексти Стародавнього Єгипту і Месопотамії не містять розподілу знань на математичні дисципліни – геометрію та арифметику. Для них при встановленні схожості задач вирішальним моментом є не їхній математичний зміст, а чисто практичне призначення, тобто одну групу об”єднані задачі, з якими доводиться мати справу в тому чи іншому випадку, виходячі з роду діяльності. На відміну від практичної систематизації, найважливішою особливістю теоретичного способу систематизації математичного знання є логічний доказ, тобто перехід від одних положень до інших. У кінцевому підсумку це привело до якісного стрибка: утворилась числа, або теоретична математика. У Стародавній Греції в VI ст. до н.е. (насамперед математика) існує вже як форма теоретичної свідомості. Античні греки, хоч і спирались на пізнавальний досвід древніх цивілізацій Сходу, однак математичні знання сприймали вже не як сукупність правил числення і розрахунку, а як особливого роду ідеальне буття. Характеристику науки вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання – знання заради самого знання – і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності. Особливості середньовіччя, і насамперед виняткове становище релігії в феодальній Європі, сприяли появі іншої особливої середньовічного вчення про природу, яка не властива науці періоду античності і повністю зникла в науці Нового часу. Це – алегоричність і більш моралістична спрямованість середньовічних трактатів про природу. В середні віки наука виступала служницею теології у вигляді схоластики. Швидкий розвиток промисловості і торгівлі, переворот у науковому світогляді, здійсненний Коперником, який завдав першого удару по схоластичній філософії і теорії, ряд досліджень і відкриттів у галузі механіки, оптики, магнетизму, техніки, біології, висунутих вимогамипрактичного життя, - все це було пов”язане з широким розвиткомприродознавства і наочно демонструвало відмінність нової епохи від попередньої. Відтоді починається звільнення науки від теології і формується її самостійність. Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об”єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби з схолостикою стимулювали даний процес. Подальший розвиток науки привів до синтезу органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип наукового пізнання характерний для науки Нового часу. Родоначальником нового індуктивного методу дослідження став Ф.Бекон. Наука, за Беконом, є істричний продукт людської діяльності. Лише у XVIII ст. завершився процес відокремлення від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук, як фізика, хімія, математика, біологія та інші. Більш чітко почав визначатися і предмет філософії. 2. Диференціація та інтеграція як закономірність розвитку науки. Взаємодія наук, поряд з їх диференціацією та інтеграцією, виступає як закономірність розвитку наукового знання. Взаємодія здійснюється у вигляді диференціації та інтеграції, які виступають внутрішньо взаємопов”язаними і взаємопроникаючими сторонами руху наукового знання до єдності. В інтеграції наук взаємодія виступає як одна з її динамічних сторін. Відповідно поняття “взаємодія наук” має вужче значення, специфічний зміст порівняно з поняттями “інтегративний процес”, “інтеграція науки”. Досліджуючи взаємодію природничих, суспільних та технічних наук, необхідно врахувати не лише об”єктивні (предметні) основи., а й діяльні фактори та характеристики, тому що згадані науки відрізняються і за суб”єктом діяльності, і за методами, використовуваними прийомами, метою дослідження та ін. Є також поділ суспільних, природничих і технічних наук на фундаментальні та прикладні науки (дослідження), що взаємодіють між собою. При взаємодії фундаментальних і прикладних наук потрібно враховувати і той факт, що деякі фундаментальні науки можуть користуватися апаратом інших фундаментальних наук, які в такому випадку самі набувають рис прикладного знання. Інтегративні потенції перш за все виявляються у використанні принципів загального зв”язку явищ і матеріальної єдності світу. Разом з тим і інші принципи, закони та категорії філософії відіграють істотну роль в інтеграції наук про природу і суспільство, оскільки вони на загальному рівні відображають істотні взаємозв”язки між атрибутами та властивостями матерії, між буттям та свідомістю. Філософія, з одного боку, узагальнює інтегративні тенденції в окремих науках, а з другого, - виконуючи методологічні функції пізнання, здійснює як синтез знання в окремих наукових дисциплінах, так і “зовнішній” синтез між дисциплінами та їхніми основними підрозділами. Філософія, що є ядром таких інтегративно-заганонаукових форм пізнання, як методологія, світогляд, наукова картина світу безпосередньо через них справляє великий вплив на збереження наук про природу і суспільство, на розвиток техніки. Вивчення взаємозв”язків суспільних, природничих і технічних наук значною мірою збігається з проблемою міждисциплінарних досліджень. У той же час між двома цими групами проблем є певні відмінності. В цілому проблематика міждисциплінарних досліджень більше пов”язана з внутрішньонауковим процесом, а проблематика взаємозв”язку наук – з розглядом їх соціального контексту. Формування міждисциплінарної галузі пов”язано з навністю важливого комплексу проблем, для вирішення яких необхідно звернення до науки, і таких формувань цих проблем, які б дали змогу розглядати їх як наукові завдання. Наукова революція як закономірність розвитку науки має дві функції, які вона інколи виконує одночасно у взаємозв”язку, а інколи – послідовно, одну за одною. Перше завдання наукової революції (її перша функція) має негативний, критичний, руйнівний характер:потрібно рішуче, революційним шляхом, до самих підвалин зруйнувати всю систему старих понять, теорій, принципів і законів даної науки. Без виконання цього революційно-критичного завдання не може бути усунута основна перешкода для розробки і прийняття нових поглядів, нового способу мислення вчених, не може бути розчищений шлях для проникнення в науку нових ідей і положень. Друге, причому найважливіше, завдання наукової революції є позитивне, конструктивне, творче: необхідно виробити, обгрунтувати і утвердити в науці систему нових понять, теорій, принципів і законів, а разом з цим – нове мислення вчених, новий спосіб сприйняття і розуміння світу, який вивчається ними. Без виконання цього позитивного, творчого завдання наукова революція не може бути доведена до свого логічного реального завершення. Внаслідок наукових революцій відбуваються суттєві зміни в структурі наукового знання, в побудові наукових теорій. Сучасна наука характеризується виникнення метатеорія і метанаук як специфічних форм наукового знання, прагненням усвідомити основи, що лежать у фундаменті побудови наукових теорій. 3. Наука як соціальна система Аналіз науки як цілісної системи обумовлений її багаторівневою сутністю. Сучасна наука досліджується у найрізноманітніших аспектах: політико-економічному, історико-науковому, наукознавчому, державознавчому, етичному, естетичному, прогностичному, психологічному та ін. Вирішальне значення для привалиного визначення шляхів подальшого розвитку науки мають філософський, особливо логіко-гносеологічний і соціологічний аспекти дослідження. З позицій логіко-гносеологічного підходу, наука розглядається як система знань. Наукове знання являє собою ідеальне утворення, специфічне духовне явище, необхідний компонент науки, без якого вона не існує як цілісність. Однак наукові знання – це ще не наука в справжньому розумінні. Такою наука стає лише тоді, коли здійснюється процес створення нового знання. Продуктом є нові знання. Дослідження процесу виникнення нового наукового знання в цьому аспекті передбачає свій підхід до проблеми, інший, ніж той, який необхідний при логіко-гносеологічному аспекті аналізу того ж процесу. Розуміння науки як системи знання цілком правомірне, оскільки її функцією є пізнання. І, звичайно, такий підхід до науки може бути цілком придатним для логіки науки. Але його обмеженість відразу виявляється, як тільки підійти до науки як складного явища, спробувати з”ясувати її закономірності і соціальні функції. При вирішенні цих питань логіко-гносеологічний підхід виявляється не достатнім, і його потрібно доповнити соціологічним аналізом науки. Соціологічний аналіз науки призводить до розуміння її як форми наукової діяльності, галузі духовного виробництва, певного соціального інституту. У рамках духовного виробництва вихідними для розуміння і аналізу сутності науки виступають уже не самі наукові знання, а діяльність щодо їх виробництва – наукова праця. Тому аналіз науки як системи знання має бути доповнений її дослідженням як специфічного виду духовної праці. Наука – не лише сума знань, це система знань, що постійно розвивається і одночасно є специфічним видом духовного виробництва. Наука як соціальний інститут є організацією не тільки людей, що займаються науковою діяльністю, а й організацією її матеріально-технічної бази. Люди, професійно зайняті науковою діяльністю, і матеріальні засоби здійснення цієї діяльності є тими елементами, які необхідно організувати в соціальний інститут. Наука як соціальний інститут являє собою об”єднання професійно занятих науковою діяльністю людей і матеріальних засобів її здійснення у вигляді системи організацій і установ для виконання функцій свідомого і цілеспрямованого керування науковою діяльністю. Іноді, визнаючи науку, намагаються визначити її сутні з допомогою кількосного переліку всіх її сторін і проявів. Так, у “Філософському словнику” наука визначається як сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових заннь про природу, суспільство і мислення, яка включає в себе всі умови і моменти цього виробництва, з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з розподілом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне і лабораторне обладнання; методи науково-дослідної роботи; понятійний і категоріальний аппарат; систему наукової інформамації, а також усю суму наявних знань, що виступають як передумови або засоби чи результати наукового виробництва. Ці результати можуть також виступати як одна з форм суспільної свідомості. Система наукової діяльності являє собою процес циклічного руху знання. Наукове знання в цій системі переходить із стану спокою в стан розвитку, тобто із стану опредмеченої наукової діяльності в стан живої наукової діяльності, і навпаки. Уявлення про науку як цілісну соціальну систему необхідно насамперед для того, щоб розкрити внутрішній механізм її саморозвитку. Такий підхід до науки дає мождивість виробити системне уявлення про внутрішню структуру. Наука, тим чином, виступає як соціальний організм, який охоплює діяльність людей, спрямовану на отримання наукового знання, засоби цієї діяльності безпосередній продукт – накове знання. Ядром такого організму є наукова діяьність, без якої немає інших компонентів науки. Цілісність же його базується на тому, що наука завджи виходить не лише із пізнання дійсності, а й з наявного наукового знання; наукове знання в совю чергу активно впливає на неї і органічно вплітається в її тканину, тобто є продуктом попередньої і засобом наступної наукової діяльності. Розгляд науки як єдності опредметної діяльності (знання) і живої діяльності (отримане знання) долає традиційну обмеженість логіко-гносеологічного і філософсько- соціологічного підходів до неї. З точки зору взаємовідносин суспільства і науки, головною функцією є практична, прикладна функція. Призначення науки не лише пояснювати світ, а й перетворювати його, ставати безпосередньо продуктивною силою суспільства. Концентроване вираження практична функція науки знаходить в умовах наково-технічного прогресу. Реалізація цієї практичної функції спричинила до формування системиланок, необхідних для втілення відкриттів фундаментальних наук у технічні пристрої для впровадження їх у виробництво. Відкриваючи об”єктивні закони розвитку природи і суспільства, наука сприяє розвиткові суспільного виробництва, всіх сфер діяльності. Тому практична функція тісно пов”язана з гноселогічною. У міру розвитку науки постійно розширюються можливості пізнання дійсності. Це означає, що чим вищий рівень розвитку науки, тим ширші можливості для подальшого пізнання дійсності. Пізнавальна і практична функції науки зумовлюють одна одну, виступають в діалектичній єдності. Разом з тим, пізнання здійснюється насамперед заради практичних цілей, і, отже, гносеологічна функція в цьому плані підпорядкована практичній. Різні галузі знання реалізують гносеологічну функцію не однаковою мірою. Технічні науки покликані безпосередньо обслуговувати матеріальне виробництво, тому вони мають прикладне значення. Природничі і гуманітарні науки переважно виконують пізнавальну роль. У сучасних умовах спостерігається виникнення і розвиток прогностичної функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові знання допомогають передбачити спрямованість розвитку дійсності. Висновки Важливим стимулом розвитку наук і їх інтеграції є практична суспільно-виробнча діяльність людей. Наука як система знання виступає в той же час і як тип діяльності, пов”язаний з перетворенням світу. Таким чином, інтегративні тенденції породжуються і потребами соціально-економічного характеру. Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руху матерії та її основних атрибутів – простору, часу, причинність, можливості і дійсності та ін. Суттєву роль у посиленнні взаємодії наук відіграє принцип розвитку, що характеризує як загальність, так і спрямованість, необоротність процесів мінливості в об”єктивному світі. Інтеграція і диференціація діалектично взаємопов”язані. Диференціація виступає як форма виділення нових концепцій із знання, що стало традиційним, причому стара концепція може виступати як хронічний випадок нової із збереженням її значення для певного кола явищ (прикладом є співвідношення класичної і квантової механіки). Але в процесі диференціації розвиваються теорії, які починають наближатися між собою, формуючи загальний концептуальний аппарат і сприяючи дальшому синтезу знання. Суміжні галузі різних наук зливаються, утворюючи нові дисципліни. Так, виникає нова наука,що виділяється із старої.Разом з тим “киплячий” шар наукового знання, що безперервно оновлюється, стає основою міждисциплінарного і міжнаукового синтезу. Література Добров Г.М. Наука о науке. – К., 1989 Корниенко А.А., Корниенко А.В. Философские вопросы развития науки – Томск, 1990 Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации – К., 1974 Наука и нравственность – М., 1971 Наука и культура –М., 1991
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 849 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: