Реферат на тему Вільнодумство Стародавнього світу - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Вільнодумство Стародавнього світу. Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філо-соф XVIII ст. А. Коллінз (1676—1729 рр.) для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій сус-пільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релігію. В стародавні часи зародилося, а в по-дальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумст-во є найкращим способом пошуку істини. З історичним розвитком вільнодумства змінюєть-ся і його зміст. Воно може проявити себе в м'якій формі "релігійного індиферентизму" або "антирелі-гійного скептицизму", внутріконфесійного "інако-мислення" або "богоборчества", філософських течіях "пантеїзму", "деїзму" або теорії "двоякої істини", со-ціально-політичній реакції "антиклерикалізму" або "релігійного нігілізму", радикальних варіантах "ате-їзму". З свого боку, релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток вільнодумних ідей. Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в системі духовної культури. 1 тільки з виникненням демократичних суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу сво-боди совісті вдалося толерантно врегулювати спів-існування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мис-лити. Перші прояви критичного ставлення до релігії, елементи вільнодумства знаходимо серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є "Бесіда пана з рабом" (Дворіччя, кінець III — поча-ток II тис. до н. е.) і "Пісня арфіста" (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм. Більш складним пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є "Бесіда розчарованого зі своїм ду-хом". Це складний філософський твір. Людина, роз-чарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці висловлює більш тве-резий погляд, ніж людина. Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ста-вить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа локаята, або чарвака, ще з давніх часів виступала проти релігійно-ідеалістич-ного розуміння природи і людини. Чарваки стверд-жували, що всі речі в природі складаються з чотирьох елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх ком-бінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів. Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов'язаний з іменем Ван-Чуна (І ст. до н. е.). Голов-ним його твором є "Критичні міркування". В ньому Ван-Чун заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, між лю-диною і твариною. Сумнів щодо релігії в країнах Стародавнього Схо-ду мав обмежений, поверховий характер, він торкався лише окремих сторін релігійного світорозуміння. Сві-тоглядна непослідовність, фрагментарність, відсут-ність стрункого вчення про релігію не применшує значення антирелігійного скептицизму далекої давни-ни — без нього не було б матеріалізму Демокріта, Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця по-леміка виявлялася у скепсисі по відношенню лише до деяких положень релігії. Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Саме тут VI ст. до н. е. в результаті перемоги рабовласницької демократії і перетворення раба на головну продуктивну силу склалися -спри-ятливі умови для бурхливого розвитку науки, філосо-фії, літератури й інших видів мистецтва. Вільні гро-мадяни Афін, Корінфа, Мілета, Ефеса та інших ве-ликих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною роботою, мали можливість займатися розумовою працею. Вже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес (625—547 рр. до н. е.), Анакси-мандр (бл. 610 — після 547 рр. до н. е.), Анаксимен (585—525 рр. до н. е.) розглядали світ як саму по со-бі зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першо-причини всього існуючого. Погляди мілетської школи знайшли свій по-дальший розвиток у вченні батька діалектики Герак-літа (бл. 540—480 рр. до н. е.), який, стверджуючи ідеї вічності й несотворимості світу, зазначав: "Світ, єди-ний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає". Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан (бл. 565—473 рр. до н.е.), який висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. "Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям, створювати твори мистецтва, то вони також стали б зображати богів і надавати їм та-ких форм тіла, які мають самі". З появою Демокріта (460—370 рр. до н. е.) і його школи починається новий етап розвитку вільнодумст-ва. Демокріт — перший енциклопедичний розум ста-родавнього світу. На відміну від мислителів мілетської школи, які шукали першооснову світу в якомусь кон-кретному началі (воді, повітрі, вогні), вчення Демо-кріта являло собою сформований матеріалістичний світогляд. Виходячи з визнання вічності і незнищи-мості матеріального світу як аксіоми, що не потребує доведення, Демокріт приходить до висновку про іс-нування первинних "цеглинок" — атомів. Нескінчен-на кількість рухомих атомів і порожнеча, де відбуває-ться цей рух, є, на його думку, природною об'єк-тивною реальністю. Атоми неподільні, без'якісні, але відрізняються один від одного за формою, розміром і вагою. Всі речі, в тому числі й душа, створені з ком-бінацій атомів, розпад яких означає смерть. Полемі-зуючи з релігійним вченням про доцільність у приро-ді, Демокріт протиставляє йому ідею причинності й закономірності. Демокріт висловив також думку про походження живого з неживого, про різноманітність світів. Він перший дійшов висновку, що релігія виникла з не-знання природи, що саме "страх створив богів". Ато-містична теорія Демокріта, яка не лишала місця для дії надприродних сил, справила великий вплив на по-дальший розвиток вільнодумства аж до його радикаль-ного, марксистсько-ленінського варіанта — атеїзму. До видатних вільнодумців минулого належить та-кож Епікур (бл. 341—270 рр. до н. е.), який гостро критикував античну релігію і вважав обов'язком філо-софів звільнити людство від страхів і забобонів, які є результатом віри у надприродне. Епікур виступав проти релігійного подвоєння сві-ту. Він вчив, що у Всесвіті існують тільки порожнеча і атоми, з комбінацій яких утворюється реальний світ. В цьому процесі не потрібна участь богів. Епікур та-кож виступав проти ідеалістичного твердження щодо існування безсмертної душі. У своїх висловлюваннях Епікур не заперечував іс-нування богів, щоб не бути обвинуваченим у зневазі до них. Але він так характеризував богів і їх роль у житті людства, що мимоволі напрошувався висновок про заперечення релігії. "Ми повинні визнати, — го-ворив Епікур, — що бог бажає усунути зло з цього світу і не може, або може і не хоче, або, нарешті, і може, і хоче. Якщо він хоче і не може, то він не все-могутній, але це безсилля, яке противно природі бога. Якщо він може і не хоче, то це свідчення злої волі, що не менш противно природі бога. Якщо він хоче і може, що є єдиним з припущень, яке може бути за-стосоване до бога, то чому ж в такому разі на землі існує зло?" Ідеї Епікура розробляв і поширював видатний римський філософ Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.) — автор славетної поеми "Про природу речей", єдиної великої праці стародавнього світу, що повніс-тю збереглася. Поема Лукреція Кара являє собою ен-циклопедію наукових матеріалістичних знань ста-родавнього світу. У творі автор намагається дати цілісну картину світу з матеріалістичних позицій, висловлює догадки щодо еволюції дійсності, про природу людської сві-домості. Набагато випереджає своїх попередників Лу-крецій Кар в розкритті причин виникнення релігії. Розглядаючи релігію як соціальне явище, мислитель вбачає причини її виникнення у безкультур'ї людей, в страхах перед грізними і незрозумілими явищами природи. Одним з представників стародавнього світу був римський гшсьменник-сатирик Лукіан з Самосати (близько 120 — після 180 рр. н. е.), який у своїх сати-ричних творах таврував усі релігійні вчення того часу і був одним із перших критиків християнства. Як бачимо, ідеї вільнодумства лежать у сивій давнині розвитку людської культури і філософії. Подібно до перших наукових надбань людства і по-ложень матеріалістичної філософії вільнодумство стародавнього світу так само було наївним і безпо-середнім. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990. Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1. Анаксимен // Там само, Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2. Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. — М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1. Вольтер. Философские произведения. — М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. — М., 1974. — Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1. Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. — М., 1985. -1.1. 258 Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. — М., 1989. — Т. 1. Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произ-ведения. — М., 1964. Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Со-чинения. — М., 1953. — Т. 5. Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. І. Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. — М., 1991. — Т. 2. Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 83—84. Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. — Т. 20. Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Со-чинения. — Т. 22. Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1. Історія і теорія релігій та вільнодумства. — К., 1996. Коллинз А. Философское исследование человеческой свобо-ди // Английские материалисти XVIII в. — М., 1967. — Т. 2. Коперник Н. Очерк нового механизма мира // Антология мировой литератури. — М., 1970. — Т. 2. Ксенофан Ц Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1. Ламетри Ж. Опит о свободе вьісказьшания мнений. — М., 1983. Ленин В. Об отношениях рабочей партии к религии // ПСС. - М., 1967. - Т. 15. Лукиан. Избранное. — М., 1952. Лукреций Кар. О природе вещей. — М.; Л., 1945. Маркс К. К критике гегелевской философии права // Сочи-нения. — М., 1970. — Т. 1. Мелье Ж. Завещание. — М., 1954. " Монтень М. Опити. — М., Л.; 1960. Ницше Ф. Антихристиашга // Сумерки богов. — М., 1990. Рассел Б. Почему я не христианин. — М., 1987. Свободомьісяие й атеизм в древности, средние века й в зпоху Возрождения. — М., 1986. Спиноза Б. Богословско-политический трактат. — М., 1968. Стоун Й. Происховдение. — М., 1985. Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1980. Фалес // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1. Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. филос. произ-ведения. — М., 1955. — Т. 2. Флоренский П. Столп й утверждение истини. — М., 1990. Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. — М., 1990. Черньаиевский Н. Суеверия й правила логики // Сочи-нения. - М., 1986. -Т. 1. Штраус Д. Жизнь Иисуса. — М., 1992.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 288 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: