Реферат на тему Творчість - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Творчість. Проблема творчості - одна з найважливіших проблем сучасної науки і філософії. Зламано застарілий стереотип, за яким творчість -об'єкт дослідження лише спеціальних сфер знання. Не піддаючи сум-ніву ролі окремих наук у дослідженні різних сторін проблеми твор-чості, відповіді на питання що є суттю творчості, яка соціальна роль творчості, які її об'єктивні основи, як творчість зв'язана з іншими функціями свідомості, може дати лише філософія. Актуальність проб-леми творчості значно зросла в зв'язку з тим, що в сучасних умовах, як ніколи раніше, підвищується значення нового підходу в навчанні і вихованні людей. Творчість можна сформувати лише творчістю. А тому потрібно знати суть, її філософські основи. 1. Проблема творчості в історії розвитку філософської думки Творчість вивчається багатьма науками: фі-лософією, психологією, наукознавством, кі-бернетикою, теорією інформації, педагогі-кою та ін. Порівняно недавно виникла спеціальна наука, що дослід-жує закономірності творчої діяльності людини — евристика (від Ар-хімедової «еврики» - радісний вигук «я знайшов»). Що ж таке творчість? Творчість - процес людської діяльності, що створює якіс-но нові матеріальні та духовні цінності. Творчість - здатність, здіб-ність людини, що виникає в процесі праці, створювати (на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу) з наданого дійсністю матеріалу нову реальність, що задовольняє багатоманітність сус-пільних потреб. Види творчості визначаються характером творчої діяльності (творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість та ін.). Ідеалізм розглядає художню творчість як божес-твенну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як животворне дихання несвідомого (Ернст Гартман), як містичну інтуїцію (Бергсон), як прояв інстинктів (Фрейд). Марксизм в процесі творчості сприймає участь всіх духовних сил люди-ни, в тому числі відображення, а також здобута і вивчена практично майстерність необхідна для здійснення творчого задуму. Можливос-ті для творчої діяльності залежать від суспільних відносин. Перебо-рюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючі в суспіль-стві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здібностей у кожної людсь-кої особи. Що ж цікавить філософію? Найзагальніше - світогляд творчої діяльності і проблеми гносеологічні й загальнометодологічні. Зокрема, філософія концентрує питання, зв'язані з поясненням пізнавально-го процесу: чи визнавати пізнання як процес пасивного копіювання дійсності, чи розглядати пізнання як процес активного відображен-ня. А також питання, зв'язані з практичним ставленням людини до світу: чи є людина пасивним споглядачем подій, що відбуваються в її оточенні, або ж творцем, що цілеспрямовано змінює світ і створює нові об'єктивні умови. Отже, предметом філософського дослідження є: по-перше, онтоло-гія творчості, тобто її пояснення в межах того чи іншого філосо-фського монізму; по-друге, соціологія творчості, що охоплює коло питань, зв'язаних з соціальним визначенням творчої діяльності та ЇЇ зворотним впливом на розвиток творчості; по-третє, гносеологія твор-чості, що розглядає пізнавальні умови виникнення і проходження творчих актів, включає внесок суб'єкта в процес пізнання і картину світу, що формується на його основі. В історії філософії по-різному визначались природа і суть творчості. В античній філософії творчість зв'язувалась з сферою кінцевого, плинного і минулого буття, а не буття нескінченного і вічного. Твор-чість в поглядах античних мислителів виступає в двох формах: як дещо божественне - акт народження (творіння) космосу і як людсь-ке мистецтво, ремесло. Одна з характерних рис античної філософії полягає в тому, що всяка діяльність, зокрема і творча, за своїм онто-логічним значенням розглядається як нижче споглядання (пізнан-ня). Разом з тим уже в античній філософії існували й інші точки зору на творчість. Арістотель, який доводив, що час нескінченний, тим самим відкидав божественний акт творення. Своєрідну точку зору висловлював і Платон, який вважав, що творчість є проявом тієї повноти досконалості, яка є в божественному пізнанні. У християнській філософії Середньовіччя в поглядах на твор-чість найрельєфніше виявляються дві взаємозв'язані тенденції. Пер-ша тенденція зв'язана з розумінням Бога як особистості, яка тво-рить світ не відповідно з якимось вічним зразком, а зовсім вільно. Творчість є виклик буття з небуття за посередництвом вольового акту божественної особистості (Августін). Друга тенденція в підході до визначення творчості зв'язана з античною традицією, зокрема, з точкою зору Платона. Так, творчість Фома Аквінський розглядає як добро в завершеності, як розум, що вічно спостерігає сам себе. Людська творчість у християнстві розглядалася, насамперед, як творчість історії. Художня і наукова творчість, навпаки, розглядалася, як дещо другорядне. У своїй творчості людина мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним, тому в Середньовіччі ніколи не знали того пафосу творчості, що характерне Відродженню. В епоху Відродження людина поступово звільняється від Бога і починає розглядати саму себе як творця. Творчість мислителі Від-родження розглядають як художню творчість, як мистецтво в широ-кому розумінні, що в своїй глибині й суті розглядається як творче співпізнання. Це породило культ генія як носія творчого початку. З кінця XV ст. спостерігається тенденція розглядати історію як про-дукт людської творчості. В ХУП-ХУІІІ стст. в поглядах на творчість знову появляються дві раніше існуючі тенденції. Так, Джордано Бруно і Бенедикт Спі-ноза відтворюють античне ставлення до творчості як до чогось менш істотного в порівнянні з пізнанням, що в кінцевому підсумку є спос-терігання вічного Бога - природи. Філософія, що формувалася під впливом ідей протестантизму (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк), намагалася пояснювати творчість як вдалу, але випадкову комбінацію вже існуючих елемен-тів, тобто як щось схоже на винахідництво. Розвиваючи цю ідею, Іммануїл Кант розглядає творчу діяльність як продуктивну здат-ність відображення, спрямовану на зміну вигляду Світу, а структуру творчості - як один з найважливіших моментів структури пізнання свідомості. Творчі здібності уявлення, за Кантом, є об'єднуючою ланкою між багатоманітністю чуттєвих сприймань і єдністю понять розуму, що врешті-решт, лежать в самій основі пізнання. Кантівське вчення про уявлення продовжено Фрідріхом Шеллінгом. Виходячи з того, що творча здібність уявлення є єдністю свідомої і несвідомої діяльності, Фрідріх Шеллінг говорив, що ті, хто найобдарованіший здібностями, - генії - творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно тому, як творить природа. Різниця лише в то-му, що такий процес проходить у людині і, отже, опосередкований її свободою. За Шеллінгом та іншими представниками німецької ро-мантичної школи ХУІІ-ХІХ стст., творчість, насамперед, творчість митця і філософа, - це найвища форма людської життєдіяльності. Тут людина зустрічається з Богом Абсолютним, тобто з Богом. Таке розуміння творчості відрізнялося від пояснення античної і Серед-ньовічної філософії. Це дозволяло представникам німецької класич-ної філософії, особливо Георгію Регелю, по-новому підійти до історії як сфери реалізації людської творчості, безвідносно до будь-якого трансцендентального сенсу. В кінці XIX - на початку XX ст. найбільший інтерес становлять погляди прихильників філософії життя і екзистенціалізму. У філо-софії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана фран-цузьким філософом Анрі Бергсоном. У творі «Творча еволюція» Анрі Бергсон розглядає творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, складає суть життя. Та творчість розглядається переважно за аналогією з природно-біологічними процесами і через це протиставляється технічному раціоналізму. Творчість, стверджу-вав Анрі Бергсон, це дещо об'єктивне, що звершується. У природі -у вигляді виникнення нових зразків і переживань. Діяльність інте-лекту, за Бергсоном, не здатна створювати нове, а лише комбінує старе. Екзистенціалізм, навпаки, підкреслює духовно - особистісну природу творчості. Носієм творчого початку прихильники екзистен-ціалізму вважають особистість, пояснювану як екзистенцію, тобто як дещо ірраціональне, початок свободи, прорив природної необхід-ності і розумної доцільності, через яку «в світ проходить дещо». Саме екзистенція як вихід за межі природного і соціального, взагалі «поцейбічного» світу, вносить у світ те нове, що звично називається творчістю. Австрійський лікар і психолог Зігмунд Фрейд і його прихильни-ки відносять творчість в сферу несвідомого, гіпертрофують її непов-торність, стоять на позиціях непізнання творчості і її несумісності з раціональним пізнанням. Талант, за Фрейдом, - це вроджене вміння сублімувати свої глибинні сенсуальні комплекси. Деякі філософи і психологи намагаються ототожнювати геніаль-ність з божевіллям. Так, Чезаре Ломброзо, італійський лікар - пси-хіатр і антрополог ХІХ-ХХ стст., доводив, що геній - це ненормаль-на, хвора людина. Звичайні люди - звичайно не генії, але зате нормальні. Навіть фрейдисти, до яких намагався пристати Чезаре Ломброзо, вважали, що Чезаре Ломброзо опошляє і огрубляє погля-ди Зігмунда Фрейда на природу таланту. Уільям Моема, на проти-вагу подібним твердженням, підкреслював, що геній - це нормальна людина, все інше - відхилення від норми. Отже, спільним для філософії життя екзистенціалізму і фрейдиз-му в поясненні творчості є протиставлення творчості інтелектуаль-ному і технічному моментам, визначення інтуїтивної або екстатичної природи творчості, а носіями творчого початку є органічно-дешевші процеси або екстатично-духовні акти, де індивідуальність розгляда-ється як дещо цілісне, неподільне і неповторне. Сцієнтизм і близькі до сцієнтизму філософські школи, що продовжують традиції англійсь-кого емпіризму, в сфері творчої діяльності розглядають науку або в тій формі, як реалізується в сучасному виробництві, тобто як ви-нахідництво, або у формі так званої чистої науки. У випадку реалі-зації творчості в сучасному виробництві творчість постає як інте-лектуально виражена форма соціальної дійсності (прагматизм, інструменталізм). У випадку творчість як чиста наука основою нау-кового пізнання є не діяльність, а інтелектуальне пізнання. Культ генія тут поступається місцем культу мудреця. Серед російських філософів помітний вклад в теорію творчості вніс Микола Бердяєв, який розглядав творчість як фундаментальну характеристику людини, суть якої полягає у прирості, збільшенні, створенні нового, якого ще не було в світі. Представник релігійної філософії, Микола Бердяєв, виділив три основні елементи творчос-ті: перший - свобода, що існувала до Бога і виступає як потенціал новизни, другий - талант, хист, геній. Хист свій творець одержує від Бога і тому є «знаряддям божественної справи у світі». Третім еле-ментом творчості, за Бердяєвим, виступає вже створений Світ, в яко-му творчість відбувається і з якого творчість черпає матеріал. Твор-чість є просвітлення буття. Через людину - творця природний і соціальний світ сходить до Бога. Творчість священна, відповідь лю-дини на заклик Бога і зустріч з ним. Мета творчого запалу, ствер-джував Микола Бердяєв, досягнення іншого життя, іншого світу, сход-ження в буття. Досягнення творчого акту - книга, картина чи правова установа. Вільна споконвічне творчість перестає бути творчістю в сво-їх продуктах в культурі, що подібно осадкам, випадає в світ і підмо-рожується нормами, заборонами, законами, статусними положення-ми тощо. Ця трагічна ситуація, говорив Микола Бердяєв, ставить питання про сенс творчості. Основні ідеї філософії творчості Мико-ла Бердяєв виклав у творах «Сенс історії», «Про визначення люди-ни» і особливо в спеціально присвяченому проблемі творчості творі «Сенс творчості. Досвід виправдання людини». У розробці проблем творчості значний внесок залишили пред-ставники філософії України, насамперед філософ Григорій Сково-рода та письменник Іван Франко. Відстоюючи безмежні можливос-ті людського пізнання, силу людського розуму, самопізнання, Григорій Сковорода стверджував, що від природи в людині закла-дені великі творчі можливості і потрібно тільки створювати умови для їх розвитку. У вирішенні проблеми творчості Іван Франко зосе-реджував дослідження на питаннях психології відкриття, ролі свідо-мого і несвідомого у творчому процесі, асоціативної діяльності як творчості. В трактаті «Із секретів поетичної творчості» Іван Франко звертає увагу на роль суб'єктивного фактора в становленні творчого моменту. Стислий аналіз історії розвитку теорії творчості показує, що на протязі всієї історії філософії, аж до ХУІІ-ХУШ стст., ця проблема вирішувалась переважно представниками ідеалізму. В працях філо-софів-ідеалістів є багатий і цікавий матеріал, що вимагає уважного ставлення і глибокого переосмислення. Разом з тим, в поглядах на природу і суть творчості практично всі представники ідеалістичної філософії відстоювали метафізичні позиції, що знайшло відобра-ження в намаганні позбавити творчість об'єктивних, матеріальних основ, оскільки розглядали її як власність надприродного духу, світового розуму, або як властивість свідомості людини, відірвану від суспільних зв'язків. Метафізично-матеріалістична філософія теж неоднозначне вирі-шувала і вирішує проблему творчості. Прихильники гілозоізму, на-приклад, твердять що творчість притаманна живій і неживій приро-ді. Отже, творчість, на їх думку, виникла не з виникненням людини і суспільства, а існувала ще до їх появи. Творчість людини розгляда-ється лише як одна з її форм. Природа дійсно творить, тобто вироб-ляє, проте вести мову про творчість природи неправомірно. В при-роді йде процес розвитку, а не творчості, завжди передбачає буття і дії творця - суб'єкта творчої діяльності. Очевидно, певні передумови та форми творчості мають місце і у вищих тварин (елементи експерименту, вірогідного прогнозування), але своє специфічне ві-дображення творчість знаходить лише у людини. Деякі представни-ки метафізичного матеріалізму розглядають творчість як суто соціо-логічне і праксеологічне (діяльне) явище, вважають, що до творчості можна віднести лише таку діяльність, яка задовольняє потреби за-гальнолюдського розвитку, тобто економічну діяльність, соціальні ре-волюції тощо. Існують і інші метафізичні точки зору на поняття творчість. Представники так званого споглядального матеріалізму (французькі матеріалісти XVIII ст., Людвіг Фейєрбах та інші) не визнавали предметну діяльність як об'єктивно-соціальну основу активності свідомості, розглядали свідомість як пасивне відображення буття, а не як таку суть, що активно впливає на матеріальне буття, пород-жує її через організацію людської діяльності. Природа розглядаєть-ся як об'єкт, що не розвивається в часі, а тому не може перетворю-ватися людиною. Діалектико-матеріалістична філософія критично оцінює ідеалістичні точки зору, не відкидаючи їх раціональних сто-рін (хоча в недалекому минулому лише негативне ставлення), а та-кож переборює крайнощі метафізично-матеріалістичного підходу. Суть сучасної філософської концепції при-роди і суті творчості визначається: по-перше, тим, що передумовою людської творчості є такі якості матерії - активність і відображення. Проявом активності матерії є розвиток, який можна вважати здібністю, подібною до творчості, що існує в самій основі матерії. Творчість відрізняється від форм розвитку, що властиві не-органічній матерії, як і психологічні форми відображення відрізня-ються від форм відображення в неживій природі. Творчість - вища і специфічна форма розвитку. Творчість, в принципі, може все те, що може розвиток в дотворчих формах. Активність особи, що виступає як спосіб розвитку самої особи як цілісної і універсальної людини, стає засобом своїх суттєвих сил. Здібність до творчості виникає як наслідок удосконалення форм відображення, то'бто свідомість (пі-знання) є основою і базою творчості. В свою чергу творчість висту-пає однією з головних функцій свідомості. В неорганічній природі об'єкт, що відображує, або не здійснює ніякого впливу на об'єкт відображення, або руйнує його, не приносить нічого принципово нового. Лише людська свідомість здатна, відображаючи предмет, ство-рювати нове, що не мало місця в самій природі. Відображення, по-ступово розвиваючись, на вищій стадії, тобто на рівні людської сві-домості, отримує якісно новий параметр - здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідним формам відображення на рівні окремого суб'єкта - відчуттю, сприйманню, уявленню - можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності - уявлення, фантазію, інтуїцію. Отже, створення нового можливо лише на базі ідеального. Нове виступає як відображення ідеального. А це означає, що відображення і творчість, як різні поняття, тісно взаємозв'я-зані одне з одним. Виступаючи як протилежності, відображення і твор-чість не існують одне без одного, навпаки, взаємодоповнюють і про-никають одне в одне. Відображення - це база, основа, фундамент творчості, а творча діяльність - це здатність людини удосконалюва-ти свої здібності відображення. По-друге. Об'єктивною основою творчості е необхідність присто-сування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі, щоб забезпечити своє виживання і дальший розвиток. Принципово нові ситуації, що не мають аналогів у минулому, не можуть вирішу-ватися поза творчістю. А без їх вирішення суспільство не зможе мати майбутнього, не зможе досягти тих меж, які забезпечили б більш цивілізоване буття і досконаліші і ясні матеріальні і духовні умови життя людей. Або рух вперед, як результат творчості, або монотонне повторення одних і тих же форм, тобто застій, стагнація. Іншої альтернативи в історії бути не може. Творчі і механічні почат-ки проходять через всі види людської діяльності. Межі між ними умовні та плинні. Таке «роздвоєння», наявність двох початків пояс-нюються діалектикою розвитку суспільного виробництва, що має постійну потребу у створенні нових цінностей і в збереженні репро-дукованих цінностей, зразків культури. Тому і людська діяльність є, з одного боку, відтворенням досягнутих результатів, а з другого, - зміна досягнутих результатів на більш високій основі. Творчість - це не самостійне утворення, що існує поряд з продуктивною і репро-дуктивною діяльністю, а внутрішньо суть властивість діяльності взагалі, що має прояв в її конкретних формах. По-третє. Джерелом і рушійною силою творчості є суперечності між потребами людини і засобами (способами), які людина має, знан-нями їх задовольняти. На такій основі складається проблемна ситу-ація, що вимагає свого вирішення. Вирішення суперечностей скла-дає зміст творчості, а задоволення потреб - мету. Проявом основних суперечностей виступає суперечність або в пошуковому завданні, або між завданням та існуючими методами рішення, або між теорі-єю і емпірією. Більшість відкриттів і винаходів - це результат подо-лання суперечностей. Специфічно людською формою активного став-лення до світу виступає діяльність. Отже, творчість є діяльність людини. Однак не всяка діяльність є творчою. Розрізняють два види діяльності ~ стереотипний і оригінальний. Очевидно, відповідь дає сама назва видів діяльності. Стереотипна діяльність передбачає ко-піювання, повторення існуючого, його тиражування. Тільки оригі-нальна діяльність завершується створенням суттєво нової речі. Це -класичний вид творчості. Але творчістю слід називати і оригінальну діяльність саму по собі, тобто і тоді, коли її наслідком є копія, по-вторення відомого. В такому випадку мова йде про творчість іншого виду, наслідком якого є створення і вживання у процесі діяльності нового знаряддя або нового способу, нової програми, методики ді-яльності. Отже, творчість завжди оригінальна, а види творчості тіс-но зв'язані одне з одним. Головною ознакою в творчості є створення нового, що виводиться з такого атрибуту матерії, як саморозвиток з внутрішньо притаман-ною йому властивістю новостворення. Під новим у такому випадку розуміється не просто недавно створене, а саме постановка ще неві-домого завдання, що не має готових правил вирішення, здобуття результатів, які ще не досяглися, тобто створення оригінальної ідеї або унікального матеріального предмета, оригінальних шляхів і ме-тодів вирішення наукової проблеми. Нове знання, одержане в проце-сі наукового дослідження, може стати новим в двох сенсах: нове знання може бути новим для вченого, який зробив те чи інше спостереження або відкриття, і новим для науки, відкриття нового факту, нового закону, створення нової теорії, нової науки тощо. Творчість історич-на: те, що сучасності є новим і, отже, надбанням творчості, потім стає об'єктом репродукції. Дійсна творчість в культурі, політиці, науці і виробництві визначається принциповою новизною одержаних резуль-татів в масштабах їх історичної значимості. По-четверте. Творчість - специфічна форма діяльності, що, на-самперед, має справу з сферою можливого майбутнього, засновуєть-ся на діалектиці реальних саморозвинених можливостей світу. От-же, творчість не є чисто довільний, авторитарний акт, що управляється якимось механізмом, як стверджують ідеалісти. На ній лежить відбиток матеріального: творчість визначається рядом умов матеріального характеру, що не виводяться з природи чистого ро-зуму. Відповідаючи на це питання, тим самим вирішуємо проблему співвідношення свободи і необхідності в творчості. З точки зору філософського підходу, творчість і необхідність нерозривно взаємо-пов'язані і не можуть існувати одне без одного. Це діалектичні про-тилежності, що характеризують ступінь оволодіння людиною при-родним і соціальним середовищем. Творчість - це об'єктивний, визначений процес, що включається в ланцюг об'єктивної необхід-ності. Соціальна визначеність творчості особи, ступінь її свободи характеризуються, по-перше, соціально-економічними факторами, на-самперед, рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробни-чих відносин, що або сприяють, або утруднюють створення сприят-ливих умов для творчості; по-друге, політичними факторами, рівнем демократизму у суспільстві; по-третє, рівнем розвитку науки і ста-ном духовності суспільства і взагалі духом епохи. Всі філософські концепції не відкидають і того факту, що творчість суб'єкта в духов-ній сфері може проходити і поза безпосереднім його зв'язком з ма-теріальною дійсністю. Отже, визначення мети, постановка завдань і застосування методів їх вирішення визначаються сукупністю об'єк-тивних факторів, що накладають обмеження на їх вирішення, зу-мовлюють структуру творчості, впливають на натхнення, стимулю-ють або гальмують творчість. Це - зовнішня визначеність. Але є внутрішньо особистісна визначеність. Рівень і характер твор-чості багато в чому залежить від здібностей, знань, досвіду, інтере-сів, настанов суб'єкта. Хоча і ці якості психіки складаються під виливом трудової діяльності і соціальних умоїв, все ж від них залежить ступінь залучення особи в творчу діяльність. Наукова творчість потребує справжньої свободи своїх творців. Бути вільним у сфері творчості - це творити без перешкод, за зако-нами наукового пізнання, суворо дотримуючись вимог законів. Не мо-же, наприклад, бути справжньої свободи наукової творчості, якщо не будуть рішуче подолані всілякі прояви кон'юнктури і, в зв'язку з цим, впадання в ті чи інші крайнощі з питань природничих, тех-нічних і суспільних наук. Принципова новизна — головна ознака творчості, але її не досить, щоб одержати цілісне уявлення про суть творчості. Не менш важли-вою ознакою творчості е цінність, корисність нового. Визначення корисності нового — справа важка з ряду причин. По-перше, нове народжується у боротьбі, не завжди відразу одержує визнання су-часників, оскільки свою цінність не завжди виявляє наочно і воче-видь. Здатність побачити і підтримати нове - одна із найважливі-ших якостей керівника будь-якого рангу і професії. По-друге, цінність і корисність нового нерідко визначаються як соціально-класові. То-му-то одні відкидають нове, вважають його неприйнятним, інші, нав-паки, вважають його цінним і потрібним. Класовий підхід до визна-чення цінності результатів творчості нерідко завдає серйозної шкоди розвитку науки, давить, заглушає творчий потенціал людини. Так, в 50-х роках кібернетика не визнавалася як досягнення наукової твор-чості. У філософському словнику говорилось, що кібернетика - ре-акційна лженаука, що виникла в США після другої світової війни і одержала широке розповсюдження і в інших країнах, форма сучас-ного механіцизму. Ця механістична метафізична лженаука відмінно уживається з ідеалізмом у філософії, психології, соціології. Такі при-чини ставали нерідко нехтуванням творчою діяльністю, яка не зав-жди визнавалася прогресивною. Нерідко зустрічались з хибними, а то й реакційними політичними, філософськими, релігійними та ін-шими концепціями, що за суттю є результатом творчої діяльності. Негативною є і кримінальна творчість, її відповідні органи держави мають вивчати з метою підвищення ефективності боротьби із зло-чинною діяльністю. Свідомість людини має творчий характер. Основними компонен-тами творчого характеру свідомості є можливість створення Люди-ною у своїй голові таких образів, які, «матеріалізувавшись за допо-могою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, ліків, препара-тів, нових технічних споруд, приладів, зброї тощо); можливість людсь-кої свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбува-ються в майбутньому (наукове прогнозування); висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови. Це здатність і здібність свідомості Людини до відчуження у формі ілюзії та у формі ідеологічних побудов, що не відповідають дійсності і реальному хо-ду речей; здібність свідомості Людини до постійного розвитку і збагачення, до творчої переробки відображеного, постійного нагромад-ження все нових знань. Матеріалістична філософія завжди розглядала людину як суб'-єкт, відкидала релігійні та ідеалістичні аспекти визначення суті лю-дини. Творчість є формою буття людини і спрямована на її розвиток і самоудосконалення. Це ЇЇ родова суть. Виникає питання. Чи до-ступна творчість для кожної людини, у якої нормальна психіка? Од-нозначної відповіді немає. Традиційно, особливо на рівні буденної свідомості, прийнято вважати, що творчість - це справа небагатьох вибраних, яких спонукають до творчості сили спадкоємності, при-родний талант, божественна іскра або крайньою мірою творчі здіб-ності. Справа ж переважної більшості, що обділена талантом - дія-ти за традиціями, зразками, стандартами, інструкціями тощо. Сучасна філософія виходить з того, що творча активність - це визначальна риса людської свідомості, одна з основних її функцій. Однак у різних людей ступінь новизни і цінності результату творчості далеко не однакові. Це залежить від внутрішньої активності, ступеня соціалі-зації і характеру діяльності особи, від того, чи повністю володіє людина необхідними для творчості якостями. Справа в тому, що інтелект окремої людини, як і механізм мислення різних людей, -єдиний, але різна підготовка, форми мислення, здібності до вирі-шення тих чи інших завдань тощо. Умовно розрізняють: людей з переважно творчим складом розу-му, які можуть запропонувати вирішення конкретної проблеми; те-оретиків -систематологів, що володіють здібностями до ретельного дослідження, намагаються дійти до сутності питання; експеримен-таторів, здібних помітити в масі незначних неістотних явищ осно-воположну тенденцію, провідну закономірність; людей з переважно критичним складом розуму, що сумніваються в усьому, але мало здатних дати позитивне рішення проблеми; ерудитів з енциклопе-дичними знаннями, однак не здібних і нездатних до їх творчого використання. Такі форми мислення можуть бути притаманні лю-дині будь-якої професії, але вкрай необхідні людям так званої твор-чої праці - вченим, винахідникам, письменникам, художникам, скуль-пторам. Вчених, у яких поєднуються усі якості до творчості вочевидь небагато. Для більшості з них наявні одна або декілька якостей. Критичність розуму здебільшого сполучається з творчим внеском. Систематолог частіше за все ерудит та експериментатор. Тому в на-укових колективах повинно бути оптимальне поєднання людей з різ-ними якісними характеристиками. Суб'єктами творчості можуть виступати не лише особи, але й різ-ні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності. В протилежність ідеалізму, діалектико-матеріаліс-тична філософія стверджує, що в процесі творчості нові продукти (речі) створюються не з нічого, не із свідомості, а єдино можливим шляхом - за допомогою свідомості, шляхом перетворення речей, що існують в об'єктивному світі (або їх образів), шляхом зміни їх форм, станів, структур, відносин, шляхом комбінування в новій системі еле-ментів, що належали раніше іншим системам, або інакше поєднаних елементів тієї ж системи. Фактично всі об'єкти природи, що оточу-ють людину, є різні комбінації приблизно ста хімічних елементів. Руйнування старих систем і створення з їх елементів нових систем, комбінування є фундаментальним моментом творчості, її змістом. В принципі, людина може зробити не лише будь-яку природну річ, але й нескінченну кількість речей, що не існують в природному світі і не можуть виникнути. Отже, творчість - результат діяльності голови, тобто свідомості (насамперед мислення) і рук, а базою творчості виступають знання і досвід, набуті людиною в процесі пізнання і прак-тичної діяльності. Аналіз сучасної концепції природи і суті творчості дозволяє ви-значити, що творчість - це найвища форма активності свідомості людини. Спрямовує її діяльність на створення якісно нових матері-альних і духовних цінностей. Філософ Олександр Спіркін дає роз-горнуте визначення: творчість ~ є така духовно-практична діяль-ність, підсумком якої є створення оригінальних, неповторних, культурних соціальна значимих цінностей встановлення нових фак-тів, відкриття нових властивостей і закономірностей, а також ме-тодів дослідження і перетворення світу. Досліджуючи проблему сві-домості і творчості людини, філософ Борис Новіков визначає творчість як активну взаємодію суб'єкта з об'єктом, в процесі якої суб'єкт цілеспрямовано змінює навколишній світ, створює нове, соціальна зна-чиме у відповідності з вимогами об'єктивних закономірностей. Ряд фі-лософів (Петро Алексеєв, Олександр Панін та ін.) визначають твор-чість як процес людської діяльності, де створюються якісно нові матеріальні і духовні цінності. Є й інші визначення, але здебільшого відмічаються дві основні ознаки творчості - принципова новизна і цін-нісний характер створеного. 2. Форми та різновидності творчості Інтенсивність і форми прояву творчої активності суб'єкта різні, визначаються характером і ступенем впливу зовнішніх і внутрішньо-особистісних факторів. Основними формами творчого процесу є вір-туальна (від латин. - можлива) і дійсна. Під віртуальною формою розуміється вид продуктивної ідеальної розумової діяльності, що відображається на свідомому і неусві-домленому психічному рівнях. Дійсна форма означає будь-який ви-яв активності у вигляді реальних дій суб'єкта. Віртуальна форма творчої діяльності не піддається безпосередньому контролю. Дійсна ж - сприймається як активна діяльність, що реєструється тим чи іншим способом. Для самого суб'єкта творчості віртуальна і дійсна форми нерозривно зв'язані, існують у діалектичній єдності. Це дві рівноправні, необхідні і взаємообумовлені форми реалізації творчої діяльності суб'єкта. Для стороннього спостерігача віртуальна форма творчості сприймається як стан спокою (застою науки). Нерідко це має вираз в словах: «ідеї носяться в голові» (повітрі). В науці вірту-альна форма творчості переходить в дійсну форму творчості в міру реалізації ідей. Творча активність суб'єкта по-різному реалізується в тій чи іншій сфері матеріальної або духовної культури - в науці, техніці, виробництві, мистецтві, політиці тощо. В залежності від ви-дів матеріальної та духовної діяльності, прийнято розрізняти відпо-відні види творчості. Основними формами творчості є: науково-технічна, художня, со-ціальна. Кожна з різновидностей творчості відзначається багатома-нітністю матеріального і духовного життя, а також різницею інтере-сів і професійною спрямованістю суб'єктів творчості. Стійке відокремлення тих чи інших видів творчості, як правило, зв'язане з працездатністю способів фіксації нових. Для прикладу, нові ре-зультати у мистецтві можуть фіксуватися у закінчених авторських творах, в техніці - у вигляді авторських свідоцтв і патентів, в нау-ці - у формі публікацій чи дипломів про відкриття. Складніше й тяжче встановити новизну результату в управлінській праці, в ді-яльності полководця, практикуючого лікаря тощо. Науково-технічна творчість - це діяльність, що породжує якісно нові результати в сфері науки і техніки та відрізняється оригінальністю і унікальністю. Цей вид творчості є стрижнем і рушієм науково-технічного прогресу, передумовою виникнення нових наукових ідей, пошуку інновацій-них технічних рішень, практичної реалізації матеріально-речових результатів людської діяльності. Науково-технічний прогрес сти-мулює творче рішення мислення вчених, визначає творче ставлен-ня людей до праці, суттєво впливає на ціннісні настанови людини, що орієнтується на сприйняття і практичне використання сучас-них досягнень науки і техніки. Інтеграція науки і виробництва ве-де до того, що технічна творчість приймає характер наукового дослідження, а наукова творчість дедалі більше спирається на тех-нічні засоби моделювання, дослідно-конструкторські розробки. Ус-пішне вирішення наукових проблем і технічних задач стає можли-вим в межах творчих колективів, що об'єднують представників різних галузей наукового знання і промислового виробництва та працюючих сумісно над науково-технічними проектами і програ-мами. Цінність науково-технічної творчості має відображення не лише в економічній ефективності, але й в ступені та характері впливу результатів творчості в найближчому і віддаленому майбутньому на екологічну, соціально-економічну і політичну ситуацію, а також на сферу культурного розвитку суспільства. В широкому розумінні художня творчість є творчість за законами краси, притаманна в різній мірі всім видам продуктивної людської діяльності. В концен-трованій своїй якості художня творчість знаходить відображення у створенні (і творчому виконанні) творів мистецтва. В гносеологічйому плані художня творчість є образне відбиття об'єктивного сві-ти, його нове бачення і усвідомлення. Художня творчість внутрішньо зв'язана із співтворчістю читача, глядача, слухача, тобто із сприй-мання мистецтва як форми комунікативного зв'язку, засобу спіл-кування між людьми. Творча діяльність - наукова і художня -неповторна і унікальна. В науці кожне відкриття або спростовує існуюче раніше поняття, або видозмінює його. Художня творчість не підриває авторитет минулого, покликана лише збагатити куль-туру. В науці кожне нове покоління людей справедливо вважає себе більш знаючим. В сучасних умовах студент, наприклад, може відчувати свою перевагу в знанні біології, коли читає підручники Жана Лемарка, Ернста Геккеля чи Чарльза Дарвіна. В мистецтві завжди схиляються перед старими майстрами, вчаться у них, бо майстерність геніїв неповторна. Закони окремих галузей наук (наприклад, механіки, біології тощо) раніше чи пізніше були б від-криті іншими людьми. Скажімо, відкриття Генрі Менделя повторе-ні багатьма, а створене Вільямом Шекспіром, Олександром Пушкі-ним, Іллею Рєпіним, Львом Толстим, Тарасом Шевченком, іншими майстрами слова лишаються неповторними. Соціальна творчість - це така форма ді-яльності, яка приводить до утвердження якісно нових зв'язків і взаємовідносин у різних сферах життєдіяль-ності і втілює прогресивні потреби суспільства. Особливості соці-альної творчості мають вираження, по-перше, в тому, що це твор-чість вищого гатунку, оскільки спрямована на вдосконалення людини і суспільства, на боротьбу з негативними суспільними явищами -політичною пасивністю, антисуспільною психологією і поведінкою. По-друге, в тому, що це узагальнюючий вид творчості, що має різно-види (наукову, художню та ін.). Розвиток соціальної творчості обумовлений характером суспіль-них відносин, високим ступенем розвинутості суспільної свідомості і загальним рівнем духовної культури суспільства. Соціальну, як, власне, й інші види, творчість можна розглядати у двох взаємодію-чих формах - колективній і індивідуальній або особистій. Індивіду-альна соціальна творчість - процес розвитку особистості, її саморе-алізації, головною сферою якої є трудова діяльність. Існує досить поширена думка, що праця, насамперед фізична, є не творча діяль-ність. Чи є підстави для таких висновків? Безумовно, майже на всіх етапах історії, праця - засіб для підтримки елементарного існуван-ня, а не прояв творчих здібностей людини. Проте фізична праця обов'язково має пізнавальний компонент, свідомість суб'єкта, зай-нятого фізичною працею, здібна вийти за межі схематизму багатора-зових повторень звичних операцій і формувати уявлення про більш досконалі засоби і продукти трудової діяльності. Отже, можна стверджувати, що праця і творчість взаємозв'язані. Здібність до творчості невіддільна від здібності до праці. Праця є ос-новою і має можливості творчості. Проте реалізується зв'язок між працею і творчістю не завжди однаково. Зв'язок між працею і творчістю залежить від умов життя індивіда, його освітнього рівня, мате-ріального інтересу в поліпшенні виробництва, моральної атмосфери, ступеня демократизації на підприємстві. Дійсно творчою праця стає лише тоді, коли перестає бути засобом до життя, а стає сен-сом життя людини, процесом, в якому людина повністю і всебічно розвиває свої здібності і нахили. Стимулом до праці має стати не зовнішній примус, зокрема, прагнення до заробітку, а глибинна потреба в творчості. Це можливо у суспільстві, де мірою, що ви-робляється, буде ступінь творчості, ступінь розвитку і застосуван-ня людських здібностей, знань, досягнень науки. Слід додати ще два істотних моменти. По-перше, суспільне виробництво - це зав-жди виробництво інших в результаті творчого самоздійснення себе. По-друге, в засобах виробництва, з якими взаємодіє людина праці, акумульований творчий потенціал багатьох поколінь людей, що є відправною базою для дальшої творчості. Серед багатоманіття сфер людської діяль-ності є такі, творчість в яких не може бути віднесена до якогось з видів. Умовно назвемо їх інтегративними, тобто об'єднуючими видами творчості. Найбільш яскравим їх прик-ладом є військова творчість. Творчість у військовій справі, як і в ін-ших сферах діяльності, має два основні види: творчість як від-криття нового, тобто явищ, законів, про які нічого не відомо раніше (наукова творчість), і творчість як створення нового, тобто конс-трукторська, винахідницька діяльність. Обидва види творчості у військовій практиці тісно переплетені, нерідко злиті в єдиному процесі діяльності людини. Створення надійної протиракетної обо-рони включає наукові відкриття і винахід нових засобів боротьби Іроти ракет супротивника. Отже, творчість у військовій справі - складний процес пізнання законів війни і збройної боротьби і створення принципово нових зразків зброї і бойової техніки та способів їх використання. У війсь-ковій справі творчість виявляється в активній діяльності працівни-ків військової промисловості, командирів, інженерно-технічного пер-соналу, військовослужбовців. В процесі активної діяльності народжуються нові зразки військовії техніки, задуми і плани май-бутніх битв для захисту Вітчизни. Йде пошук нових шляхів у вирі-шенні складних задач управління військами в період битви, розроб-ляються і впроваджуються нові засоби та форми збройної боротьби з урахуванням конкретної суспільно-політичної ситуації, вдоскона-люється організація військ. У військовій справі, як і в будь-якій сфері людської діяльності, творчість здійснюється відповідно з об'єк-тивними законами діяльності людей і визнанням перетворюючої ролі свідомості людини. Разом з тим творчість має свою специфіку, обу-мовлену особливостями військової практики. По-перше, військова творчість є особливою, підкорена специфічній формі діяльності лю-дини: підготовка до війни, зв'язана з завданнями розгрому супротив-ника, забезпечення перемоги у війні і здійснюється в умовах жорсткої регламентації всього життя і діяльності армії статутами, наста-новами і наказами. По-друге, у військовій творчості органічно поєд-нується єдність теорії і практики, мислення і дії. Військова твор-чість покликана оперативно реагувати на .потреби збройних сил, зв'язані з оснащенням армії і флоту зброєю і бойовою технікою, підвищенням бойової готовності і вдосконаленням управління війсь-ками. Для військового дослідника важливо не лише накопичити і уза-гальнити практичний досвід бойової підготовки, навчання і вихо-вання особового складу, але й вирішити актуальну проблему в максимально короткі строки, якомога швидше одержані висновки зробити надбанням військових кадрів, реалізувати їх. По-третє, війсь-кова творчість командирів відзначається єдністю гнучкості та опе-ративності, бо, з одного боку, необхідно врахувати всю складність обстановки, що змінюється, осмислити іноді суперечливий потік інформації, а з іншого - необхідно точно вловити момент перелому і відразу прийняти рішення, яке відзначалося б ясністю, чіткістю, визначеністю. Гнучкість і оперативність у діяльності ко-мандира передбачають творче дерзання. У військовій творчості, як ні в якій іншій, важливу роль відіграє моральний аспект наукової творчості. Це зв'язане з виконанням військового обов'язку перед Віт-чизною. Це відповідальність за долю свого народу, його незалеж-ність і територіальну цілісність держави. Винятково важливою сферою є творчість у навчанні й вихованні молодого покоління людей. Особливе значення в умовах реформування суспільного життя набуває творчий пошук форм і методів навчання і виховання, які б сприяли успішному вирішенню завдань формування всебічно роз-винутої особи. Важливим аспектом проблеми навчання є розвиток творчих здібностей молоді. Виникає питання, хто і як повинен зай-матися розвитком творчих здібностей молоді? Від чого залежить ЇЇ розвиток? Вочевидь, не можна відкидати, насамперед, природну схиль-ність людей до того чи іншого виду діяльності. Природні нахили нерідко рано знаходять себе в зростанні інтересу особистості до пев-ного виду занять. Однак це лише передумови творчих здібностей людини, які можуть бути реалізованими тільки за наявності таких важливих якостей особи, як працелюбство, цілеспрямованість. Саме ці якості людини складають соціальну основу розвитку особистого обдарування. Відомо, що видатні вчені, відомі конструктори, педа-гоги - це, насамперед, люди великої працездатності, завзятості, ор-ганізованості і самодисципліни. Отже, в реалізації творчих здібнос-тей молоді важливими є соціальні умови, тобто умови, що сприяли б розкриттю, а потім і реалізації творчих здібностей молоді. Творчи-ми здібностями людини є критичність мислення: здатність дивитись на проблему по-своєму, по-новому. У різних галузях знань це озна-чає, зокрема, здібність людини, молодого спеціаліста критично оці-нювати дані досліджень, бачити сильні і слабкі сторони тієї чи іншої проблеми і зробити правильні висновки. Все це невідривне від роз-витку уяви і фантазії - найважливіших властивостей творчого розуму. Але фантазія також має живитися конкретним матеріалом знань. Тому широка ерудиція людини, достатня за обсягом пам'ять - це ті складові, без яких фантазія немислима. Поряд з уявленням і розвинутою пам'яттю, до творчих здібнос-тей слід віднести ініціативність особистості людини. Без неї не може бути ніякої творчості. Однією із закономірностей розвитку різних видів мистецтва і творчості є безперервне підвищення ро-лі ініціативи і активності молоді в суспільному житті. До творчих здібностей молодих спеціалістів, учених можна віднести також спостережливість, зосередженість, винахідливість у складних си-туаціях, вміння відійти від шаблону, від раніше усталених догм. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли переосмислюють-ся недоліки минулого і здійснюються докорінні перетворення в сус-пільстві. 3. Етапи та структура творчого процесу Творчість не є якийсь поодинокий акт, не просто якесь осяяння. Творчість — це складний діалектичний процес, що має відповідні ета-пи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусві-домленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тоб-то логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розви-ватися і, більш того, реалізуватися. Існує багато різних точок зору на характер творчості. Інтуїтивістська - за якою творчість розгляда-ється як самоплинне явище, що здійснюється посередництвом інту-їції. Інтуїція ж розуміється, як раптове містичне осяяння у сфері неусвідомленого, нові ідеї тільки потім проникають в сферу свідо-мості, де перевіряються і одержують статус нового відкриття. Така точка зору характерна для метафізичне мислячих філософів і до-слідників природи. Діалектична точка зору розглядає творчість як процес, рух до відшукуваного результату в умовах відсутності алгоритму пошуку. Цей процес не можна заздалегідь визначити і формується у ході самого пошуку. Такої точки зору дотримується більшість вітчизня-них і закордонних філософів, не заперечуючи ролі інтуїтивного пі-знання і взагалі ролі неусвідомленого. Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елемен-тів творчості. Однозначного вирішення питання немає. Один з най-поширеніших варіантів, відповідно з яким творчість у своєму роз-витку проходить чотири етапи: виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми; пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму; верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реаліза-ція результату творчого акту. На етапі виникнення і усвідомлення творчої проблеми виявля-ється один з найчіткіших критеріїв активності свідомості, творчого потенціалу особистості - здібність постановки проблеми. Знаход-ження проблеми, відмічав Дж. Бернал, є найвищим показником твор-чості. Проблемні ситуації, що вимагають творчості, відрізняються від буденних своєю нестандартністю, відсутністю «накатаних» шля-хів вирішення. Проблема - форма пошуку, це вісь, навколо якої розгортаються всі розумові процеси. Проблема може породжуватись різними об'єктивними факторами, зокрема, самим ходом самороз-витку науки, потребою удосконалення технології, знарядь праці, ево-люцією мистецтва тощо. Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення, може повністю усвідомлюватися, але іноді са-ме виявлення проблеми є своєрідним відкриттям і залежить від сту-пеня обдарованості дослідника. В ході постановки проблеми дослідник обґрунтовує висновок про те, що вибране для дослідження питання дійсно не вирішене у сві-товій науці або запропоновані рішення незадовільні. Такий висно-вок є суттєвою умовою і етапом наукової постановки проблеми. Важ-ливе місце у постановці проблеми займає обґрунтування її актуальності. Чим гостріша проблема, що вимагає свого вирішен-ня, тим вище актуальність пошуку засобів її вирішення. Глибокий аналіз проблемних ситуацій, продуманість визначен-ня проблеми є необхідними умовами оптимізації творчого дослід-ження. Одним з головних є другий етап, на якому здійснюється пошук найбільш раціональних, а нерідко і оригінальних шляхів вирішення творчої проблеми. Пошук починається з аналізу наявної інформації, зокрема тієї, що закладена у пам'яті і завершується висуванням яки-хось гіпотез, що вказують на можливі шляхи вирішення творчої проб-леми. Гіпотеза - головна форма пошуку вирішення проблеми, цен-тральний механізм творчості, може бути або припущенням про властивості і структуру речі (об'єкта, системи), що вирішує супе-речності, або пропозицією про способи (програму) діяльності, що ви-рішує. Гіпотеза необхідна тому, що, як вважають філософи Володи-мир Бажан і Павло Дигильовий, думка є єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття, а гіпотеза - єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпо-тези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову. Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова, прохо-дить на третьому етапі, оскільки підсумком є вирішення творчої проб-леми, тобто одержання конкретного результату. Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналі-зація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо. Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються в логічнб струнку систему. Заключний етап - це перевірка істинності одержаного резуль-тату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності твор-чого акту є практика, але використовуються і логічні засоби об-грунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість виснов-ків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоре-тичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефек-тивність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері нау-кового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо суб'єкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і ста-новить зміст механізму творчості. На кожному з етапів творчості широко ви-користовуються формально-логічні і інтуї-тивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і син-тезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передба-чає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоре-тичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку. Саме тому особливе міс-це в творчому процесі займають інтуїтивно-евристичні засоби, осно-вою яких є уявлення.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 1324 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: