Реферат на тему Теорії особистості - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Теорії особистості. ЗМІСТ ВСТУП Актуальність дослідження. Існує підвищений інтерес у сучасному житті до проблем соціології особистості. Та й взагалі проблема особистості є однією з центральних у багатьох науках, серед яких є такі, як соціологія, філософія, психологія та багатьох інших. Про її складність та багатогранність свідчить навіть той факт, що сьогодні існує понад 50 визначень поняття “особистість”. За теоретичною та практичною значущістю вона належить до однієї з фундаментальних проблем. Проектування й діагностика особистості, визначення оптимальних умов і найефективніших шляхів її формування та функціонування у суспільстві неможливі без знання структури особистості й закономірностей її становлення та розвитку. Але можна сказати, що поняття “особистість” також служить для характеристики соціального в людині. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена. Предметом досліджень в роботі є основні поняття та проблеми соціології особистості, а також філософо-соціологічний концептуальний підхід до особистості. Наукові дослідження тематики. Враховуючи актуальність тематики роботи на сьогодні у періодичній літературі та працях провідних діячів в області соціології приділяється багато уваги питанням та проблематиці, що стосуються соціології особистості та її філософо-соціологічних концепцій. Основною метою роботи є вивчення сутності та ролі особистості в соціумі, формулювання більш чіткого представлення про специфіку психологічного і соціологічного підходу до особистості у нашому житті. Філософсько-соціологічні концепції особистості З точки зору філософії будь-які концепції розгляду питання правомірні, в тому числі і концепції особистості в соціумі. У будь-якої людини є метафізичне уявлення і навіть в узагальненнях філософсько-соціологічної концепції особистості усе можна створювати заново. Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем. Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціологвивчає особистість як елементсоціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої діїна соціальний світ, її участь у змінах та розвиткусуспільних відносин. Суспільство – одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології, яка відображає: 1) в широкому розумінні якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії і об’єднання (діяльності, відносин, спілкування, поведінки тощо) індивідів та їх груп, в яких знаходять своє виявлення всебічне і багаторівнева взаємозалежність людей; 2) у вузькому розумінні: а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм; б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму; в) спільна основа, “поле” перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Тойнбі); г) корелят держави (громадянське суспільство); д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відрізняються такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти. Як цілісність суспільство є предметом не лише соціальної філософії, а й історії та соціології. Проте, на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософію визначає поєднання цих зрізів при вивченні суспільства як цілого. Однак соціологія вивчає суспільство крізь призму його соціального зрізу, соціальної реальності. Це – менш загальний і більш конкретний кут зору, який уможливлює бачення суспільства як соціальної системи, що відзначається певною організацією своїх елементів і структур. Існує концепція відкритого і закритого суспільства. Ці терміни вперше були запропоновані А.Бергсоном і запровадженні К.Поппером для характеристики соціально-політичних систем властивих різним суспільствам на тих чи інших етапах історичного розвитку. Відкрите суспільство тулмачиться як суспільство творче і динамічне, що грунтується на ідеях ліберального плюралізму, пластичне щодо різноманітних змін і впливів, просякнуте духом індивідуальної ініціативи, раціонального осягнення світу, критики й самокритики. Протиставляються закритому суспільству як враженому стагнацією, авториторизмом, доведеним до магічних форм догматизмом, а також явищем переважанням соціально-масового над індивідуальним. Цей контрапункт є леймотивним для філософсько-істричних побудов К.Поппера. Розвиток сучасної цивілізації започаткований, на його думку “грецькою революцією” V-IV ст. до н.е. доводить переваги і перспективність суспільств відкритих щодо закритих. За сучасних умов, коли “марксистський штурм”, як зазначає К. Поппер, зазнав краху, виникли передумови для глобального історичного руху в напрямі відкритого суспільства. До основних положень попередньої універсалістської програми цього руху він зараховує такі: зміцнення свободи і усвідомлення відповідальності, що випливає з неї; мир у всьому світі; боротьба з бідністю, демографічним вибухом; навчання ненасильству. Концепція відкритого і закритого суспільства виражена, зокрема, і в наведених положеннях програми переходу до відкритого суспільства в планетарному масштабі, загалом відіграє конструктивну роль у тих позитивних культурно-історичних та соціально-політичних зрушеннях, що окреслюються в сучасному суспільстві. Однак потенціал цієї концепції залишається значною мірою не тільки нереалізоаним, а й навіть незапитаним внаслідок як труднощів операціоналізації її вузлових, вельми абстрактних ї естетично викладених поняттях, так і певної заідеалогізованості позицій. Становлення особистості – тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто його соціологізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для харектеристики формування особистості. У словнику “Сучасна західна соціологія” соціалізація визначається як “процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить”. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як рівноправному членові суспільства. Провідним та визначальним принципом соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Проте соціалізіція включає й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості. У нашому сучасному розумінні особистості до християнства немає. Одна справа сказати, що в мені є щось індивідуальне, субстанція розумна; а інша справа сказати, що я маю відношення до суспільства. Особистість стали розуміти як місце у визначеній ієрархії. Розглянемо такі концепції з точки зору філософії суспільства та розуміння місця особистості у оточуючому її світі: Я повинен бути самодостатнім, але зовсім самодостатній лише Бог, тобто я кимсь створений і в собі не замикаюся. (Христологічне вчення - класика.). Новий час. Декарт: мислю, виходить, існую. Мислення - субстанція самостійна, все-таки душа мислить? Спіноза: Єдина особистість - це Бог. Я - свідомість - продукт рефлексії. Стали вивчати інтелект і дію. Я особистість тоді, коли роблю якісь вчинки, а не тільки думаю. Кант: десь усередині є категоричний імператив - кожна людина являє собою ціль і не може бути засобом. Ідея про те, що особистість визначається відношенням до інших. Фрейд: немає ніякої свідомості й особистість визначається несвідомо. Ми пригнічені силами. Брентан: Є щось інтенціональне в суспільній концепції особистості. Антропологія Шеллера: Уся наша соціальна діяльність потрібна не тільки мені, а усім нам. Особистість - це не індивідуальність, особистість унікальна в суті роду, у соціальному змісті. Поппер. "Я - особистість, якщо я сам раціонально міркую, є раціональні знання про миємо існуванні, я працюю і т.д.". Отже, розглянувши різні концепції особистості з точки зору філософії і соціології, можна зрозуміти, що цьому питанню приділяли увагу багато філософів, мислителів, вчених і суспільних діячів. Тому у наступному розділі розглянемо основні поняття і проблеми особистості в соціології. Основні поняття та проблеми соціології особистості Слово “особистість” походить від латинського “persona”, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому Римі. Вона втілювала ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передають у спадок. Особистість – це людина, яка живе і діє в певних суспільно-історичних умовах, посідає певне місце в суспільстві і характеризується свідомістю. В особистості немовби концентруються особливості суспільства, основні його риси. Тому зрозуміти життя особистості можна, тільки розглядаючи її у конкретних суспільних умовах, в діяльності та стосунках з іншими людьми, аналізуючи її соціальний статус та місце в суспільних відносинах. Усі особистості – індивіди, але не кожен індивід – особистість. Не можна назвати особистістю новонароджену дитину, психічно хвору людину, ідіота. До цієї категорії можна віднести й індивідів, які з тих чи інших причин у ранньому дитинстві потрапили до нецивілізованого, дикого світу. Особистістю не народжуються, нею стають у процесі життя й діяльності в людському суспільстві. Особистістю можна назвати людину, що досягла певного рівня психічного й соціального розвитку, на якому вона набуває здатності ставити перед собою життєво важливі цілі й досягати їх, коли в неї вироблені власні погляди й відношення, власні моральні вимоги. У соціології особистість як суб’єкт існування визначається неоднозначно. В багатогранних та різноманітних визначеннях соціальної особистості вже закладена деяка суперечність суджень стосовно того, яке місце має займати проблема особистості в цій науці. При характеристиці основних позицій у дискусії про предмет соціології особистості говориться про те, що одна з них розуміє переважно під задачею дослідження саме особистості, хоча й добавляє при цьому, що особистість має розглядатись у контексті групи. Але так або інакше акцент було зроблено на особистість в соціумі, на її соціально зумовлені характеристики, на формування в ній визначених якостей у результаті соціального впливу тощо. Разом із тим друга позиція в дискусії ґрунтується на тому, що для соціології особистість – зовсім не головний об’єкт дослідження, оскільки сам “замисел” існування цієї особливої галузі соціологічного знання складається в тому, щоб вивчати соціальні групи. В роботах Б.Д. Паригіна модель особистості, котра повинна зайняти місце в системі соціальної психології особистості, припускає поєднання двох підходів: соціологічного й загальнопсихолоігчного. Соціологічний підхід характеризується тим, що у ньому особистість розглядається переважно як об’єкт соціальних стосунків, а загальнопсихологічний – тим, що тут акцент робиться лише на “всезагальних механізмах психічної діяльності індивіда”. В.А. Ядов, відмічаючи специфіку соціологічного інтересу до особистості, вбачає її у тому, що для соціології особистість важлива не як індивідуальність, а як обезличена, деперсонізована особистість, як соціальний тип. Але якщо система соціологічного знання має справу переважно з аналізом об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, то зрозуміло, що головний фокус інтересу тут – макроструктура суспільства, і насамперед такі одиниці аналізу, як соціальні інститути, закони їхнього функціонування й розвитку, структура суспільних стосунків, а відповідно, і соціальна структура кожного конкретного типу суспільства. Але конкретні люди є носіями суспільних стосунків. Зрозуміти зміст та механізм дії законів суспільного розвитку неможливо без аналізу дій особистості. Складнішим є питання про розділення проблематики особистості в загальній і соціальній психології. Розбіжності у трактуванні особистості стосуються, насамперед, уявлення про структуру особистості. Менше всього згоди існує з питання про те, включається чи ні в особистість індивідуальні психологічні відмінності. Багатогранність поняття особистості призводить до того, що одні розуміють під особистістю конкретного суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей і його соціальних ролей, а інші розуміють особистість “як соціальну властивість індивіда, сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих рис, що утворились у прямій та непрямій взаємодії даної особи з іншими людьми і роблять його, у свою чергу, суб’єктом праці, пізнання й спілкування” (І.С. Кон). Щодо моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально значущий характер. З численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм, принциповість, ввічливість, єлність слова та діла, самозреченість, благородство, сором’язливість, переконання, миролюбство, вірність, відповідальність. Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, грубість, боягузтво, цинізм, наклепництво, зверхність, мстивість. Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття “морально-психологічний клімат колективу” підкреслює, крім усього іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної спільності. Коли йдеться про людину, то розглядаються її соціальні ознаки у тісному зв’язку з біологічними, фізичними, психофізичними характеристиками, підкреслюється властива лише їй ознака – духовність. Усі як позитивні, так і негативні соціально значущі якості є продуктом впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на дану особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані ж суспільством і самою людиною її якості справляють величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості. Саме тому ці якості, риси особистості називають соціально значущими. Можна сказати, що особистісної соціології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаємостосунки особистості з соціальною групою (не просто особистість у групі, а саме результат, який отримується від взаємостосунків особистості з конкретною групою). Специфічно соціально-психологічний розгляд проблем особистості всластивий саме соціології особистості. І, якщо головний фокус аналізу особистості – її взаємодія з групою, то очевидно, що перш за все необхідно виявити те, через які саме групи здійснюється вплив суспільства на особистість. Для цього важливо вивчити конкретний життєвий шлях особистості. Говорячи традиційною мовою - це проблема соціалізації. Іншим соціально-психологічним питанням, пов’язаним з вивченням особистості, є вивчення того, як особистість діє в умовах активного спілкування з іншими у тих реальних ситуаціях і групах, де відбувається її життєдіяльність. Традиційною мовою ця проблема може бути визначена як проблема соціальної установки. Соціальна психологія з’ясовує, яким чином, тобто в яких конкретно групах, особистість, з однієї сторони, засвоює соціальні впливи (через яку із систем її діяльності), а, з іншої сторони, яким чином, в яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які саме види спільної діяльності). Підхід до особистості як суб’єкта спілкування визначається наступними характеристиками: - типологічної (виходячи з якої, визначаються типологічні властивості особистості та їхня реалізація у спілкуванні); - статусної (соціально-психологічний статус особистості в її соціально-психологічних властивостях); - диспозиційної (визначає фіксовану в соціальному досвіді особистісну схильність до спілкування); - функціональної (визначає функції особистості як суб’єкта спілкування); - технологічною (визначає рівень комунікативної компетенції особистості, її володіння навиками соціально-психологічної взаємодії). ВИСНОВОК Основна мета роботи по вивченню сутності та ролі особистості в соціумі, формулювання більш чіткого представлення про специфіку психологічного і соціологічного підходу до особистості у нашому житті виконана. Отож, можна зробити висновок, що людина як продукт тривалої еволюції матеріального світу є матеріальною (природною) істотою, але вона – людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин. Особистість – це соціокультурна якість індивіда. В літературі існує чимало різнопланових визначень особистості: філософські, соціологічні, психологічні. Власне, поняття “особистість” фіксує передусім загальне для окремих індивідів – людську індивідуальність, яка завдячуючи культурі, виявила, розвинула і зберегла себе. Нині настійно утверджується в суспільній свідомості думка, що особистість – не одиничне, навіть не особливе, а монадне утворення, позяак може репрезентувати весь Всесвіт, стиснутий у межах одного індивіда. Соціальне, інтимно-особистісне пересікається у фокусі індивідуальності, створюючи її неповторність. “Особистість” та “індивідуальність” – діалектично взаємопов’язані поняття, що розкривають співвідношення загального, особливого та одиничного в індивіді. При цьому поняття “особистість” розкриває зміст сутності людини, а поняття “індивідуальність” – форму прояву її. Як зазначав С. Рубінштейн, “властивості особистості аж ніяк не зводяться до її індивідуальних особливостей. Вони включають і загальне, і особливе, і одиничне. Особистість тим значиміша, чим більше в індивідуальному відбитті представлено у ній загальне. Індивідуальні властивості особистості – це не одне й те саме, що особистісні властивості індивіда, тобто властивості, які характеризують його як особистість”. Таким чином, особистість визначається як стійка сукупність соціально значущих рис, що характеризують індивіда як представника певної спеціальності або суспільства. Поняття “особистість”, як правило, використовується для відображення соціальності людини, різних її проявів. ЛІТЕРАТУРА Богданов В.А. Системологическое моделирование личности в социальной психологии. - Л.: Изд-во, ЛГУ, 1987; Гідденс Е. Соціологія – К.: Основи, 1999 р; Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології – К.: Либідь, 1993; Инкельс А. Личность и социальная структура // Социология сегодня: проблемы и перспективы. - М., 1965; Кон И.С. Социология личности. - М., 1967; Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. - М., 1975; Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології: Навчальний посібник – К.: Наукова думка, 1995 р. Смелзер Н. Социология (Теории развития личности). - М.: Феникс, 1994; Смирнов П.И. Метаморфозы индивидуализма в западном обществе. Социология и социальная антропология. Межвузовский сборник к 60 - летию А.О.Бороноева, СПб.: Алтейя, 1997; Социальная психология / под ред. Г.М. Андреева., Москва: Аспект-пресс, 1998; Соціологія /За заг. ред. проф. В.П. Андрущенка- К. – Х., 1998; Соціологія / За заг. редакцією проф. Макєєва - К.: Українська енциклопедія, 1999 р; Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). СПб.: Питер Пресс, 1997; Філософія./ Навчальний посібник, І.Ф. Надольний., Київ: Вікар, 1998; Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник – Х, 1999.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 1086 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: