Реферат на тему Світ повсякденності - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Світ повсякденності. 1. Світ повсякденності: поняття, суть Повсякденність, буденність - побут, побу-тове життя. Повсякденність - здійснюва-ний день у день, завжди постійний, безпе-рервний процес буття, життєдіяльності людини. Світ же повсяк-денності - світ, де щодня і щогодини живе і діє, творить людина. В повсякденному світі народжуються люди, і в світі повсякденнос-ті, в побуті люди помирають. Тут же, в повсякденному світі, кожна людина радується, а буває і плаче, тужить і сумує, журиться, пере-живає. Тут же, в повсякденному світі, люди конфліктують один з одним, сваряться і вирішують конфлікти, суперечки, миряться, творять та ін. Тут же, в повсякденності, кожний любить іншого і кожний іноді ненавидить іншого. І в плині подій і явищ: політич-них, соціальних, духовних, люди і не помічають повсякденності. Якщо людина задається питанням: в якому ж світі живуть лю-ди - в світі проблем або їх розв'язання, суєти та надій, то палітра відповідей - строката. Так уже трапляється, що люди до всього підходять неоднозначне і в усьому навколишньому встигають по-мітити те, на що люди, які поруч, навіть уваги не звернуть. Задо-вольнити жадобу, прагнення людини - рівносильно позбавити її бажань. У відомій українській казці розповідається, як один бід-няк все мріяв поїсти княжого блюда - вареників з сиром, хоча б трохи; нарешті, князь дав йому повну відерну макітру вареників з сиром і напрочуд - бідняку відразу ж розхотілось їсти вареники, що їх так нестерпно бажав. Ах, що за безрадісна річ - задоволене бажання! Отримаєш бажане - і випробуєш одне лише розчаруван-ня. Якщо коли-небудь захочете впоратись з будь-якою людиною (непокірною, примхливою або нехай капризною і безглуздою) -позбавте її бажань. Побачите - як стане така людина ручною. Пе-ремога над нею набагато сильніша, ніж якщо б навіть впливати на неї фізично. О, це велика властивість людей. Така властивість ви-ручає і рятує людей. Ах, якби їй бути завжди! Та природа, неви-черпна в проявах, своєю витіюватістю, торкнулася людей ще й тим, що наділила людські єства невсипучою гостротою сприйняття зов-нішнього предметного світу, природа тоді ж завуалювала їх чутли-вість один до одного, через що всі перемоги цивілізації над таєм-ницями універсуму незрівнянні з поразками кожного, якщо не сказати усіх, і в міжособовому спілкуванні, і на полях побутових битв, і в індивідуальних війнах один з одним. Ось чому, мабуть, філосо-фія століттями ігнорувала звичне побутове життя, віддаючи пере-вагу речам складнішим і проблематичним: Істині, Добру, Красоті, суттєвим визначенням буття. А між тим, тільки в межах звичного, досвідченого світу виникають і розквітають усі інші світи: світ мис-тецтва і науки, світ фантазії і мрії, загадкові хащі математики і сплячі хмари релігії. І тільки за всіх ілюзій безпосередньою вірогідністю володіє життєвий світ буття. Світ повсякденності досліджується і опису-ється не тільки філософією, історією, але й етнографією, соціологією, культурою. Буден-не життя відбивається в образотворчому мистецтві і в історії. Від-новлюючи хронологію подій і явищ в попередні періоди життя суспільства, історія описує і повсякденність: побут, традиції, пра-во, звичаї, конкретний досвід, ту «плоть і кров», з якої формують-ся будь-які події: значущі і доленосні. Щоправда, та змістоутво-рююча активність мас, яка творить культуру в її історії, далеко не завжди потрапляла в сферу уваги істориків. У кінці 20-х - 30-х років створюється історична школа, її організаторами стали істо-рики і психологи Марк Блок і Люс'єн Февро. Особливість історич-ної школи полягала в тому, що її представники вивчали свідомість не тільки видатних особистостей, які залишили слід в історії, але й масове, притаманне так званій «безмовній більшості», суспільства. Такі дослідження не самомета, а повне підпорядкування дослід-ження з'ясуванню важливої ролі масової свідомості в функціону-ванні суспільної системи. Активна роль людини в створенні по-всякденності і історії стала основним в дослідженнях прихильників історичної школи. Багато хто з істориків, етнографів, соціологів, досліджуючи по-всякденне життя людини, насамперед, зосереджували увагу на про-цесах формування культури повсякденності, побуту і творчості лю-дей, звичаях, переконаннях, сподіваннях і звичках, страхах і ідеях людини. Так, в 40-х роках XX ст. та й пізніше, аналіз предметного світу повсякденності відображається в творах Френсіса Броделя, Аркадія Гуревича, Маргарет Мід. і інше, які досліджували структу-ру повсякденності, побут, нрави, звичаї та ін., стосувались різнома-нітних етапів і періодів історії людства. Історики, етнографи, куль-турологи, досліджуючи повсякденний світ людини, прагнуть охопи-ти в аналізі повсякденне життя у всьому обсязі і всебічності, зі всіма складнощами і хитросплетіннями, прагнуть вникати в усі деталі повсякденності, настанови і негласні латентні домовленості, існуючі між членами суспільства, і сприймаються ними як щось саме собою розуміюче. Буденний світ - світ звичок, звичаїв, стереотипів мислення, жи-тейських аксіом, в ньому велика сфера недомовленого, що не по-требує пояснення і доводу та ін. Відомий етнограф і етнолог Мар-гарет Мід відзначає, що в світі повсякденності важливо виявити приховані мотиви переваг і переживань, не зрозумілі людині іншої культури. І історик, що не володіє можливістю прямого контакту і з людьми досліджуваної епохи, прагне описати повсякденний світ такої або іншої культури, звичок, звичаїв, обрядів максимально [ об'єктивно, хоча його свідомість неминуче втручається в реконс-трукцію процесу, накладає своєрідний відбиток. Проблемами спів-1 відношення свідомості дослідника і свідомості звичайних людей, \| що генерує щохвилини змістовні структури повсякденності, пише і проф. Олена Золотухіна-Аболіна, зайнята феноменологічна соціо-логія, її цікавить, чи співпадає понятійний апарат звичайної соціо-логії, що вивчає реалії повсякденності, з тими уявленнями, що ха-рактерні для масової свідомості. Зрозуміло, що історика і соціолога цікавлять різноманітні сторони того або іншого процесу, явища, подій та ін. Адже буденна свідомість і соціологія вкладають в одне і те ж поняття різноманітний сенс, розкриваючи різноманітні його сторони, і завдяки доповненню один одного, в підсумку одержують визначення суттєвості. Історія і культурологія разом з соціологією прагнуть дати максимально об'єктивну картину повсякденності, уя-вити життя в чітких визначеннях, придатних для використання практично. Феноменологічна соціологія, навпаки, прагне розвінча-ти уявлення про повсякденність як сферу чітких визначень, пока-зує, що всі реалії буденного життя невпинно створюються і пере-творюються. Очевидно і те, що можна простежити як саме відбувається повсякденне творіння тих або інших явищ, подій, по-нять, як формується саме буденна індивідуальна і масова свідо-мість, те або інше уявлення, що складає одне з реалій повсякден-ності. Складність становища соціолога полягає в тому, що немов-би намагається вийти за межі процесу творіння змістовних, розумо-вих утворень, знайти позицію поза їх, зіграти роль стороннього спостерігача. У вивченні повсякденної реальності особливе місце займає фі-лософія. Але філософія не претендує на максимальну об'єктив-ність, не прагне повністю вирватися за межі рекомендацій повсяк-денної свідомості, а формулює свою версію, або, вірніше, різноманітні версії того людського світу, в якому існуємо. Різно-манітні моделі повсякденного життя людини існують один з од-ним, доповнюють один одного, вступають в суперечність, утворю-ють синтез. Звертаючись до проблем сенсу і мети життя, значення смерті, важливості дружби, самих ритмів життя кожного індивіда та ін., сучасні філософи, ведучи вільно полеміку, знаходять взаємо-розуміння в судженнях і визначеннях не тільки зі своїми сучасниками, але й відшукують джерела визначення тих або інших явищ світу повсякденності у філософів античності, Західної Європи, Ки-таю та ін. Філософ, як правило, не приховує своє особисте кредо, висловлюючи міркування про повсякденність і зв'язаних з ним явищ, подій та ін., не обмежується якимось окремим конкретним періо-дом історії, локальною культурою або вузьким пластом значень. Поле творчого пошуку філософа - вся історія культури цивіліза-ції. І отут-то можливі найрізноманітніші порівняння, аналогії та ін. Міркування філософа про проблеми повсякденності мають уза-гальнюючий характер. Сфера інтересів філософів широка і багато-манітна. Філософи іноді далекі від звичайної дійсності, вивчаючи ті пласти реальності, що, так би мовити, піднесені над повсякден-ним життям. Так, онтологія - теорія буття, взятого в широкому розумінні. Гносеологія - теорія пізнання - зосереджує увагу на тонких механізмах осягнення світу і конструювання його образів. Методологія покликана обслуговувати теоретичне пізнання і зай-нята емпіричними процедурами та ін. Логіка - частина філософсь-кого знання, з'ясовує специфіку законів мислення. І філософи, що раніше і не думали досліджувати буденність по-дій і явищ, буття і побутового життя людей, в XX ст. зосереджують зусилля і увагу саме на повсякденності побутового життя. Вперше починає вивчення повсякденного життя людей, їх побуту німецький філософ Едмунд Гуссерль - людина, яка бажала знайти основи раціональної «чистої свідомості», відділеної від буття і свідомості конкретного індивіда (суб'єкта). Але вирішити проблему повсяк-денності світу Едмунду Гуссерлю не вдалося, її вирішення вияви-лося неможливо без звернення до повсякденної свідомості людини і соціальних спільностей. І Едмунд Гуссерль вводить поняття жит-тєвий світ. Поняття життєвий світ - сукупність усіх можливих або дійсних горизонтів досвіду людського життя. Єдино реальний, даний в відчуттях життєвий світ протистоїть світу природно наукових і математичних абстрак-цій, що генетичне зв'язані з «допредикативним» досвідом життє-вого світу. Буденне життя протистоїть природнонауковим теоріям. Для дослідників сфера понять, категорій різноманітних теоретич-них формулювань іноді виступає істиннішою, аніж суттєво зрозумі-ла дійсність. І сама реальність життя, сповнена випадковостями, іноді недосконалістю явищ і подій, форм і засобів реалізації різноманіт-них життєвих проблем, багатоманітної чуттєвої конкретики висту-пає менш значною, аніж наукова картина реальності. Вивчення жит-тєвого світу є засобом поєднання наукової картини світу з потребами повсякденної людської діяльності. Сама буденність: щоб не замер-знути, люди одягаються; щоб мати притулок, пристанище і їжу, лю-ди організуються, об'єднуються в колективи; щоб задовольнити по-треби, люди організують виробництво, тобто на кожний запит буття, свого єства люди відповідають тим або іншим компенсаційним за-безпеченням. У такому випадку, що ж таке розлад, протистояння людини людині? Хіба завойовувати планету легше, аніж знайти спільну мову, розгадати підступність чужих задумів, вистояти про-ти запущеної кимось інтриги, люті, сповненого в людині зла? Жодні природні катаклізми, будь то ураган або землетрус, повідь або по-жежа, не здатні розладнати плани людей сильніше, аніж недобра або навіть просто неузгоджена воля однієї людини. Взаємодія лю-дей, ззовні шляхетна і прекрасна, піднесена, чуйна, рідна, при збли-женні, або навпаки, припиненні стосунків буває різко міняє стан, навколишнє соціальне середовище, м'якість раптом усвідомлює не як якась притаманна комусь властивість або становище, а як поча-ток відчуження. Чому так трапляється, буває? На питання чому немає видимої відповіді. Пам'ятається відоме висловлювання Де-ниса Івановича Фонвізіна: «Такий сей світ, а чому він такий, того не відає ані розумний, ані дурень». Адже допитливість, жадібність до знань та цікавість - в крові людини. І чого тут судити-рядити. Закон забороненого інтересу непорушний, чого невільно, те й кор-тить: ніхто не виняток, обов'язково крадькома загляне в шпарину, з необхідністю, але кожний хоче знати «таємницю». Таке життя. Така буденність. Життєвий світ - сукупність інтерсубє'ктивно поділеного досвіду, повсякденного життя, що включає сприйняття природних об'єктів і людських есте, матеріальних і символічних про-дуктів людської діяльності. Наукова картина реальності бере поча-ток ще з класичного раціоналізму, який вважав, що за неясністю, невиразністю, таємничістю потрібно побачити твердий каркас за-конів, зародження «станового хребта» досвідного процесу. Ще в кінці XIX - на початку XX ст. дослідження філософів показали, що в сфері буденних уявлень і переживань, становища та настанов свідомості в повсякденному житті людей складаються піз-навальні інструментарії замість відображення суттєвості світу, фор-мулюються різноманітні теорії, концепції, і часто повсякденність людей стає світом теорій, що виростає з повсякденного життя. Але й світ мрії та сподівань, марення, світ мистецтва і навіть світ по-тойбічний, що залежать від повсякденності, вплетені в досвідне ме-реживо життєвого світу. Людина не знає про методи гіпотетичного, тобто основаного на гіпотезі домислу, здогадки посмертного існу-вання, навіть не може уявити про загробне, замогильне, потойбічне життя, та й взагалі, чи загробне життя є, то яке воно потойбічне життя, чи схоже на земне або нагадує переживання в умовах зміни свідомості та ін. У буденність, у світ твердих поділених предметів і чуттєвих відчуттів людина повертається, поки живе, від всяких сво-єрідних переживань. Повсякденність - джерело і вмістилище будь-яких варіантів реальності. Повсякденне життя, виступаючи злитим процесом, що охоплює існування всіх інших відомих людині «світів», є єдиний універсум, що володіє своїми власними внутрішніми законами. Німецькі со-ціологи Альфред Шюц і Томас Лукман ґрунтовно розкривають особ-ливості повсякденного світу, його відмінності від світу природи. Однією з важливих особливостей повсякденності є інтерсуб'ективність. У спілкуванні, в постійно відновлюваному контакті, зв'язках людей виникає і формується дійсність, повсякденність, її провідні складові не предмети і процеси самі по собі, а людський зміст. На-дані речам і стосункам значення складають суцільне полотно бу-денної дійсності. Соціальні ж предмети і їх значення залежать від сприйняття і розуміння їх суспільством, окремими соціальними спільностями, верствами, шарами і індивідами. Якщо ж взяти якість таких повсякденних соціальних явищ як порядність, злочинність, любов, політична влада, державна влада, то визначення їх суті зале-жать від того, яке значення і в яких контекстах їм надається. Соці-олог Девід Уолш відмічає, що «природний світ не залежить від визнання або невизнання людиною його існування, навіть якщо людина аналізує його в термінах структури значень, що не прита-манна йому за самою його природою. Навпаки, даний соціальний світ неминуче припиняє своє існування, якщо йому відмовлено в людському визнанні, тому що поза таким визнанням соціальний світ не володіє властивістю існування». Повсякденність постійно і, мабуть, щодня інтерпретується і пе-реінтерпретується в комунікації. Все в повсякденності витлумаче-но, прочитується і перечитується, створюється безліч варіантів ро-зуміння, приростає і зменшується зміст. Тому головною проблемою міжособистого спілкування, що виникає в процесі повсякденності, стає проблема розуміння. Розкриття сенсу, змісту повсякденності створює її складну внутрішню структуру, породжує безліч різно-манітних реальностей, що переплітаються, борються, взаємодопов-нюючи одна одну. Але повсякденність, буденність не є клубок спу-таних ниток, скоріше, єдиний організм, що функціонує. Цільність буденності внутрішньо упорядкована, існує ряд тривких, звичай-них, провідних тлумачень, що дадуть можливість визначити тип культури, тип ментальності та ін. В основі всіх випадкових відхи-лень лежить деяка кількість інваріантів, визначальні буденні сто-сунки, відносини, ставлення більшості населення суспільства до природи, до потойбічного світу, до можливостей їх власного жит-тя, до праці, до родини, справедливості та ін. Такі варіанти ство-рюють у людей якийсь загальний світогляд і схожу, подібну в основному картину світу. Буденний світ - світ прагматизму, тобто дії. Люди, які живуть у повсякденності (а не в мареннях, мріях і не на висотах теорій і доктрин) піклуються про власне виживання, про якість життя, про збереження навколишнього соціального середовища. «Але світ повсякденності ще єдиний і тому, що в яку б сферу реальності не «пірнула» людина, будь то релігійно-містичний ек-стаз, теоретичне дослідження, солодке марення, мрійливість або естетична фантазія, людина незмінне повертається сюди ж, в на-повнену клопотом, утіхами, сумом, труднощами звичайне життя. Інші світи виростають з буденності і живуть, лише будучи укоре-неними в її практичному, пухкому, усвідомленому ґрунті і доти, доки люди існують, живуть і з єднані з реальністю органами чут-тя». Повсякденність - світ людський і практичний. Його життєвий простір будується навколо самої людини. Буденна картина світу не охоплює позалюдський космос як простір, в якому об'єктивно розташовується Земля. Космічний простір значимий в повсякден-ному житті людини тільки тоді, коли корисно: якщо від розташу-вання зірок залежать розливи Нілу, то неодмінно виникають ас-трономія і астрологія, призначені для земних практичних орієнтацій. Місяць потрібний, щоб світити закоханим та освітлювати шлях у темряві. Навіть мовні просторові характеристики ландшафту не-суть на собі висловлену антропоцентричність: підніжжя гір, гірсь-кий хребет, гирло річки та ін. «Простір повсякденності відчутний і практично вимірюється людиною, тому що простір освоєний лю-диною: доглянуті поля і протоптані стежини на перевалах, море, що борозниться судами, світ предметів, зроблених людьми і для людей, незасвоєне, незнайоме бачиться людиною як вороже, чуже, потенційно небезпечне, нелюдське» (Олена Золотухіна-Аболіна). З позицій суттєвого підходу кожна людина складається з декіль-кох аналітичне вичленених шарів. Головний і основний - пласт базового єства. Тут хоть і багато всього, але визначеність теж оче-видна - тут накопичуються не стільки новації, скільки традиції, не стільки різне та тимчасове, скільки незмінне, вічне, не стільки коливальне і експериментальне, скільки перевірене, вивірене, трив-ко-стійке. Звертаючись до устоїв стабільних компонентів особи і ви-діляючи те, що міцніше каменя розпуття (пам'ятаєте: праворуч підеш - коня втратиш, наліво підеш - голови не знесеш, прямо підеш...), отримаємо підтверджуюче задоволення. Люди живуть у сві-ті, де кожний є лише остільки, оскільки е не фізично, а соціальна. Тільки суспільне визнання будь-якої належності або якоїсь потре-би перетворює людину в громадянина і правоносія. Так, люди за-хоплені досягненням мети: втягненням в соціальний статус, друж-бу, любов, визнання. У буденному світі - в світі повсякденності в найрізноманітніших сферах діяльності триває процес самореа-лізації особистості. І людина, живучи повсякденним життям, постійно в різноманітних ситуаціях і обставинах шукає і знахо-дить уже сталі норми, засоби, способи поведінки, найкоротший шлях, що веде до такої мети. Причому мета найрізноманітніша, майже до мети визволитись, позбутись бажань і потреб. Повсяк-денності властиві риси: стандартність, рецептурність, рекоменда-ційність буденної свідомості. Визначаючи універсальність буденної свідомості кожного інди-віда, проф. Олена Золотухіна-Аболіна підкреслює, що буденна свідомість, до якої причетний кожний: будь то академік або двір-ник, - весь конститутивний момент, що пронизує повсякденність світу (приписування знань і сенсу - власна і пряма функція свідо-мості). Буденна свідомість характеризується специфічними риса-ми, безпосередньо знайомими кожному, що різко відрізняються від тих, що наука подає як раціональні еталони. Насамперед, буденна свідомість включає велику безліч уявлень, що сприймаються лю-диною на віру (якщо намагатися перевіряти кожне, що констатує або рекомендує подання, з яким зустрічаємось в побуті і діяль-ності, то ніколи не зрушимо з місця). Саме найважливіша складо-ва усвідомлення людиною реальності: загальні місця, очевиднос-ті. Так, реальність - це не тільки те, що є. Реальністю буває і те, що хочемо, щоб воно було. Реальністю стає і фантазія людини, сама в силу своїх власних підстав. Нічого не завбачується і не угадується. Люди здатні попереджати. Люди не попереджають, а обісторюють історію, ведучи ЇЇ за собою, а то і викликаючи на себе, коли стають її часткою. Мабуть, всяке всупереч здатне пе-респрямовувати подвійну вісь реальності, даючи вигадці простір факту. Є закон безглуздості в розумінні: будь-які пропозиції люди розу-міють інакше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко трап-ляється: бачать і схвалюють краще, а дотримуються гіршого. І якщо існує два або більше засобів зробити будь-що, причому вико-ристання одного з засобів веде до катастрофи, то хтось все ж обере саме такий засіб (Едвард Мерфі). Будь-яка неприємність, халепа, здатні трапитись, трапляються. Це закон Мерфі. Знання про світ, визначає Альфред Шюц, це набір типових конструкцій. Адже пере-думовою нормальної людської поведінки, органічного включення в певний соціум є віра в певний порядок влаштування світу, довіра до соціокультурних настанов, що склалися, рекомендацій, визнання фун-даментальних допущень, що поділяються всіма. Все велике і відоме здатне дивувати і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть піддаватися сумніву або за-переченню істинності або справедливості якихось початкове прий-нятих сформульованих поглядів. За принципом навколо суб'єкта і будується буденна свідомість, і тим-то свідомість докорінно відрізняється від науково-теоретич-ного пізнання, що бажає мати уявлення про об'єкт пізнання і, вза-галі, розглядати будь-яке явище дійсності як об'єкт. Арсеналом обслуговування практики діяльності людини, буденної свідомості є норми і цінності, рекомендації і пропоновані формули, заклики і заборона. Найціннішою якістю людини є уміння викликати у лю-дей ентузіазм і розвивати те, що е кращого, раціонального в людині з допомогою визнання її гідності і заохочення. Ніщо інше так сильно не б'є по честолюбності людини, як критика навколишніх. Маніпу-ляція піднесення передбачає уміння поділитися всім позитивним з іншою людиною, але так, щоб їй здавалось, нібито вона одержує не подільчеське, а її, своє, все що їй недодано. Людська база засобу піднесення - поступове відчуття всіма, без винятку, людьми, їх неповноцінності. І що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим рахуватися. Людина потребує суспільного визнання. Зауважимо, не особистого, а суспільного. Але саме такий елемент особливості людської натури і є якраз головний дефіцит в житті людини. Історія має безліч прикладів того, як навіть відомі люди прагнули до визнання величності власної значимості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість Президент Сполучених Штатів», а Христофор Колумб клопотав про титул «Адмірал океану і віце-король Індії». Катерина II не бажала відкривати листи, на яких відсутнє: «її імператорській Величності», а місіс Лінкольн, як тигриця накинулась у Білому будинку на місіс Грант з криком: «Як ви смієте сідати в моїй присутності, без мого запрошення!». Людина, яка на троні, не відіграє у вирішенні її ділових справ такої ролі, яку відіграють люди, які оточують її. Челядь тронної особи показує, що бачить на троні саме її, а не когось там, що саме вона єдино заслужена людина. Саме неправдиве на Землі, мабуть, правда: всі знають її і всі невпевнені, що нею володіють. Зрозуміло, не вірно вважати, що повсякденна свідомість людей складається тільки з завмерлих стереотипів, непорушних схем, ре-цептів, обмежуючи поведінку людей жорсткими рамками. І та скла-дова буденної свідомості - здоровий сенс, дає можливість людям правильно оцінювати зміни в суспільстві, ситуацію, що складаєть-ся, пристосовуватися, вести відповідно з обставинами, дотримува-тися свого людського інтересу в усіх перепитіях життя, повсякден-ності. Саме це логіка соціальних норм, логіка досягнення мети. Буденна свідомість не тільки компонент знання, але й прониза-ний буденними уявленнями повсякденний світ - світ переживань. Для визначення світу переживань філософія і психологія корис-туються поняттями: емоції, почуття, високі почуття, пристрасті, стан, емоційний тон, радощі, захоплення, страх, смуток, печаль, здивування та ін. Ці поняття вживаються і в буденному вжитку, хоча над їх сенсом і змістом буденна свідомість спеціально не мір-кує. Переживання - істотний компонент буденного життя, емоцій-но забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в пережи-ванні злиті з переживаючим. Переживання виникає без відстороненості, без дистанції. Соціальні політичні, економічні, ду-ховні дії викликають приємний або неприємний стан людини, що охоплюють те або інше почуття. Переживання виникають спонтан-но (хоча викликаються і навмисно) і неможливо водночас пережи-вати і чинити відповідні дії на власні почуття, тому що відповідні дії роблять переживання предметом аналізу, що перебуває в мину-лому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, короткочасні спалахи емо-цій, настроїв та ін. Форму переживань набувають і всі види цінніс-них відношень, стосунків. Природно, життєвий світ, буденність, буденна свідомість, світ переживань та ін. не вичерпують уявлення про світ повсякденнос-ті. Для повнішого, всебічного обґрунтування визначення в повсяк-денному світі виділяються і його важливі риси: наявність базового знання, системи релевантностей, тобто зближення і поваги один одного, фонове чекання та ін., без яких неможливі погоджені дії. В людському житті як цілісності, що об'єднає всі форми буття людини, в світі повсякденності, особа виявляється нібито полюсом пересікання, перехрещення усіх форм життєдіяльності, далеко не повністю (і не рівно) освоюючи і здійснюючи ці форми, що слу-жать основою для формування індивідуальних стилів публічного (державного, політичного та ін.), приватного і особистого життя особи. Приватне життя - це життєвий простір особистості, що вона структуралізує і заповнює відповідними формами життєді-яльності, виходячи з своїх особистих і приватних інтересів. Це її спосіб буття у світі, де відбивається, в специфічній формі, загальна природа людини і її життєдіяльність, що відбувається в конкрет-но-історичних умовах. 2. Єдність природно-екологічних і соціальних основ життя людини Філософія існування - напрям сучасної фі-лософії, що виник в 20-х роках XX ст. в Німеччині, а потім у Франції, а в 40-х -50-х роках поширився в багатьох країнах Заходу і Сходу. Джерела філософії існування - феноменологія Гуссерля, релігійно-містич-не вчення К'єркегора. В процесі повсякденного життя кожної осо-би, в процесі розгортання індивідуального буття народжуються фі-лософські проблеми існування. Зростаючій людині світ повсякденності пропонує більш-менш збалансований набір стерео-типів поведінки і сприйняття. Але світ повсякденності ніколи не забезпечує повної безконфліктності розвитку свідомості, не ство-рює психологічну обстановку, де можна зберегти, устерегти душу від суперечностей і ударів долі. Суспільство для людини те природне середовище, поза яким не-можливе її життя. Але ж людина, говорив Федір Достоєвський, є таємниця, її треба розгадати, а якщо ж будеш розгадувати все життя, то не говори, що втратив, згаяв час: я займаюся цією таєм-ницею, бо хочу бути людиною. Істотно те, що загальнолюдська ме-та: збереження життя на Землі створює нову систему координат для розуміння людини, її повсякденні турботи про хліб насущний, про чисте повітря для дихання, про чисту воду, своє здоров'я і здо-ров'я своїх дітей не можуть виключатися з сфери теорії. Загально-людський початок в життєдіяльності людини базується саме на тому простому факті, що всі - живі єства, живі істоти, а життя є вищою цінністю для кожного. Свідомо жертвують життям в гра-ничних ситуаціях, коли проблема вибору стоїть настільки гостро, коли, власне, і немає вибору. Але і природний для моральної лю-дини вчинок вимагає- великої мужності, великої сили духу. В ши-; рокій історичній перспективі суспільного прогресу людина має ко-лись набути таких соціальних умов існування, за яких життя стане абсолютом, безумовною і недоторканною, ні за яких обставин, цінністю. Поступово у буденний лексикон повертаються слова: мило-сердя, шляхетність, великодушність, благодійність та ін. Але це повернення не тільки слів, але й пам'яті про нетлінні цінності в сис-темі людських відносин, стосунків, створених незліченною чередою генерацій людей, незалежно від місця і часу їх буття, від соціаль-но-політичного ладу. Так, колись Олександр Пушкін сказав: «Хоть каплю добра». Ці сло-ва, як ніколи чітко відбивають «благодійність». І як добре, справді, говорилося в старовину, що це - жертвування «на страждуче і нуж-денне людство». Чорнобиль показав, що запас доброти народної, спів-чуття, причетності до чужого горя справді незнищуваний і невичер-пний. Але доброта, прихильність людини до людини повинна стати повсякденністю, не спалахувати лише в трагічних екстремальних си-туаціях. Ось чому в світі повсякденності сам набір настанов, реко-мендацій, пропозицій буденної свідомості включає безліч супереч-ливих один одному тверджень, ставлячи індивіда перед необхідністю вибору тієї або іншої позиції, ґрунту основи в конкретній ситуації. Розвиваючись і змінюючись, життя породжує нові ситуації, не пе-редбачені життєвою мудрістю. Це характерно для переломних епох, в смугу різноманітних смут, коли старі цінності і культурні настано-ви руйнуються, створюючи нормативно-ціннісний хаос, а нові тіль-ки-тільки визрівають в прихованих глибинах масової свідомості. Адже в сучасних умовах панівним психологічним типом в суспільстві ста-ла людина збайдужіла, а ні в чому і нічим по-справжньому не заці-кавлена, яка легко висловлює будь-які слова, але аж ніяк не пережи-ває надто глибоко, розучилася соромитися і зневажати, ненавидіти, працююча без задоволення і в півсили, а іноді, через відсутність роботи, не трудиться, шукаючи, куди б докласти знання, руки; люди-на, в якій, разом з катастрофічним вивітрюванням громадянських почуттів, навіть і суто особисті якось обезбарвились і засохли. Сус-пільство, як у своєму врятуванні, потребує демократизації, що роз-гортається, триває, але досі ще серйозно не довело своєї здатності, спроможності до демократії. І які б не були морально психологічні «виходи», що пропонуються суспільством індивіда, все ж індивід не може прийняти їх без власного особистого відчуття і осмислення. Запас доброти, схильність до підтримки, допомоги - звідки це у лю-дини? Чи можна рух душі вважати відображенням природи людини, її натури? Адже зла, ворожнечі, ненависті настільки ще достатньо в світі, що той чорний «диявольський» початок може бути сприйня-тий за головне. Ось отут-то і виявляється, що самопочуття людини, як природної суті, таємно або явно завжди в вирішальній проблемі добра і зла. В біблійній легенді про гріхопадіння теж відображено «біологізаторство» - адже скуштувати, вкусити плід дерева пізнан-ня навело насамперед на відкриття плотських утіх, відкриття діто-родіння, як нового засобу існування. Почалося живе життя людства зі всіма його колізіями, породженими розщепленістю людини на ті-ло й дух. Природно, біологічне і соціальне в людині давня, як Все-світ, як цивілізація, проблема. Повсякденне життя - це не тільки звичне, спокійне, «накатане» існування, за якого день-у-день і рік-у-рік відтворюються одні і ті ж емоційно-ней-тральні ритуали (встав, вичистив зуби, поїв, пішов на роботу, по-читав пресу, подивився телевізор і т. д.). Це і відкриття, і потрясін-ня, і розчарування, і захоплення. Все це плин повсякденності. Адже ж ще недавно багатоликі проблеми людинознавства препарувались настільки раціоналістично і соціально-політично, що ніяк не вда-валося прописати в них і поняття душа. В повсякденному житті постійно користуємось поняттям душа для самовираження (душа радується, душа вимагає, душа болить}, для оцінки ставлення до інших людей і їх характеристики (душа не приймає, споріднена ду-ша, піднесена душа, боягузлива душа і т. д.). Мабуть, тут цілісне самопочуття процесу життя, певний стан внутрішнього світу лю-дини. Серед щоденної суєти приходять вищі життєві одкровення. Спектр філософських проблем існування ширше та багатоманітніше. Найважливіша проблема - це саме життя, її онтологічне, тоб-то укоріненність, що розвивається в інших вимірах дійсності, що виходять за межі повсякденного світу (Бог, Космос, потойбічне існу-вання та ін.). Реальне життя людини квантоване насамперед біоло-гічно: народження людини та її смерть видирають з загального буття те, що належить окремій людині. В таких межах життя безперервне в тому, що його основу становить безперервний процес взаємопро-никнення біологічного і соціального і навпаки. Коли йдеться про круті повороти в житті, про душевний перелом або про переломний вік, то повсюди беруть співучасть природно-біологічні і суспільно значущі імпульси, прориви, становище. Ці імпульси, навіть немож-ливо чисто виділити, тому що проживаються і переживаються непо-дільно. Звичайно ж, життя, що складається як якась доля - шлях, що припускає питання про співвідношення у долі моментів неминучості, випадковості і вільного вибору самої людини. Людське життя має фази розвитку: дитинство, юність, зрілість і старість, і всякий раз життя приносить людині і утіхи, і прикрість, гіркоту, жаль, смуток, горе, біль. І, мабуть, не можна погодитись з думкою, яка існує серед філософів, що знання соціальних проя-вів людини зовсім не обов'язкові, а досить судити вчинки по сус-пільно значущому продукту. Так, справді, життєдіяльність - осо-биста справа кожного, але вимагається пристойна поведінка в суспільстві. А якщо це дитина? Якщо її двійки і невміння, витівки в школі - результат хворобливого стану? В педагогіці, в вихованні дітей важливе знання не тільки здоров'я або нездоров'я, але й гене-тичної неоднорідності дітей, що випливає з відмінності і міри при-родної обдарованості. А до досліджень способу життя людей не доходять руки. Куди вже до вивчення генетичної різноманітності! Адже важливі соціальні джерела поведінки! Але так от і доводять люди один одного до інфаркту: соціальний тиск ситуації, підчас непорівнянної тендітності людського організму. Тому ставлення до людини як до біосоціальної істоти - питання не тільки теорії, а і практики людського спілкування. А важливо знати і сумісність один одного, знати почуття, що дозволяють слухати, чути, відчува-ти, сприймати. Правда, є вчені, що вважають, що людина здатна одержувати інформацію не вдаючись до використання почуття, вва-жають, що розум людини має деякі досі ще не розпізнаними, не-зрозумілими можливостями, що робить можливим сприймання ін-формації окрім почуття, тобто є надпочуттєвим сприйманням. Існують і біологічні ритми - періодичні зміни характеру і інтенсивності біологічних процесів і явищ в живих організмах що повторюються. І це важливо і при визначенні поведінки людини в побуті, в суспільстві, в осо-бистому житті та іп. Біологічні ритми реалізуються в тісній взаємодії з нав-колишнім середовищем і відбивають особливості пристосування організму до факторів середовища, циклічно змінюються. Обертання Землі навколо Сонця (з періодом один рік), обертання Землі навколо своєї осі (з періодом в 24 години), обертання Місяця навколо Землі (з періодом 28 днів) приво-дять до вагань освітленості, температури, вологості, напруженості електро-магнітного поля тощо, служать своєрідними датчиками часу для біологічно-го годинника в циклічних умовах, що змінюються, змогли вижить тільки ті організми, стан яких змінювався в такт зі змінами середовища. Так, з нас-танням зими в середніх широтах багато тварин впадає в сплячку, і це допо-магає їм пережити несприятливий період. Ведмідь не встиг з якихось при-чин упасти в сплячку, або розбуджений, не доживає, як правило, до весни. Яблуня, що раптом розцвіла пізньої осені, майже завжди гине. Безладні за часом, хаотичні зовнішні впливи згубно впливають на живі організми. Біоритми впливають і на дієздатність людини. Дієздатність має два пері-оди: з 10 до 12 години і з 16 до 18 години. Вночі дієздатність знижується, особливо в інтервалі з 1 до 3 години ночі. Лікарі прийшли до висновку, що багато ліків ведуть себе подібно отруті. Виявляється, далеко не байдуже, коли, в які години хворий приймає прописані йому ліки. Людям, наприклад, що страждають виразковою хворобою, потрібно переносити час їжі па ніч -саме тоді їх організм краще схильний приймати їжу. Добовий ритм варто враховувати при лікуванні алергії. Дослідження показують: чутливість до такого основного алергену, як побутовий пилок, досягає свого максимуму ввечері. А краща опірність організму припадає на пізній ранок. Людям, які не можуть похвалитися здоровим серцем, варто особливо пам'ятати, що дієз-датність серцевого м'яза протягом доби - двадцяті чотирьох годин -не однакова - двічі на добу, о першій годині дня і дев'яти вечора - дієздат-ність серцевого м'яза падає до мінімуму. Сезонні ритми у багатьох людей висловлені дуже чітко. Весною обмін речовин в організмі активніший, аніж восени і взимку. Людина йде з життя в свої несприятливі дні, існування яких допускав ще 25 століть назад стародавиьогрецький лікар Гіппократ. Саме в дні зниження фізіологічної активності організму, померли російсь-кий цар Микола І і болгарський цар Борис II. В такі дні розбилися Валерій Чкалов, Юрій Гагарін, загинули при наземних випробуваннях три амери-канських астронавти корабля «Аполлоп», французький льотчик і письмен-ник Антуап де Сент-Екзюпері у свій несприятливий день не повернувся з розвідувального польоту... Розгадка вічної таємниці людських відносин, стосунківзиайшла відбиток в «законі поосигіхроипості організмів». Суть закону в тому, що два організми синхронні за біоритмами, тобто сумісні, якщо їх народження сталося в аналогічних факторах космічного впливу, що повторюються. Асинхронні біоритми у Санд і Мюссе, Ахматової і Гумільова. Вони, що називається, створені один для одного, але разом бути не могли і розстались. Несумісність біоритмів Катерини II і Петра III стала причиною не тільки насильницької смерті Петра III, але й появи на світ їх недалекоглядного сина - Павла І. Його п'ятирічне перебування на троні спиралося на фаворитів Аракчеєва і Кутайсова, що викликало незадо-волення серед придворних, в результаті чого Павло І убитий. Підтверджено: ідеально синхронні біоритми організмів французького короля Людовика XV і його фаворитки, яка увійшла в історію, маркізи де Помпадур, російської цариці Анни Іоановни і її фаворита Ернста Бірона. Ідеальна синхронність біоритмів тісно зв'язувала Джорджа Кеннеді і Мерілін Монро, Павла Дибенко і Анну Колонтай, Івана Тургенєва і Паоліну Віардо, Сергія Єсеніна і чарівну танцюристку Айседору Дункан. Фактор сумісності зближує людей і в професійній діяльності. Синхронні біоритми Олександра Невського і Ге-оргія Жукова та ін. Знання про біоритми має велике значення у практично-му житті людей. Суть не в тому, щоб чітко зафіксувати, що в людині соціальне, а що - біологічне. Якраз такі фіксації відривають одне від іншого. Прагнення звести мету філософії до створення логічно несупереч-ливих визначень обертається підтримкою існуючого розриву між двома культурами - природнонауковим і гуманітарним знанням. Ще одна проблема філософії існування - комунікація, міжособисте спіл-кування, що тісно переплітається з проблемою Добра і Зла, мораль-ності і аморальності. Чи може людина правильно зрозуміти іншу людину і як скористається таким розумінням? Чи може людина співпереживати іншому, а він, в свою чергу, іншій людині? Чи вічна самітність, що надто тяжіє і чи можливо її подолати? Що ж робить можливим якесь «світле братерство» людських душ, які дружно жи-вуть без заздрощів, ненависті і жорстокості? Світосприйняття, осно-ване на причетності до всього живого, тяжко уявити біологічно за-програмованим. Адже світосприйняття створюється в нерозривному зв'язку з розвитком моральної свідомості. Живу природу не можна знищити не просто тому, що завдяки цьому ліквідується джерело живлення, дихання, тобто суто фізіологічне існування людей. Якщо вважати спілкування однією з найважливіших специфічних власти-востей людини, то культура спілкування, його якості формуються від різноманіття зв'язків, в тому числі і зв'язків з природою. Відтор-гнення від себе живих істот, відсутність співчуття до них і зацікавле-ності в збереженні життя не дозволяють розвинутися хисту до спів-чуття, співучасті, співробітництва, взаєморозуміння. Людина не може розкрити, реалізувати свою родову суть, якщо відмовляється, свідо-мо або несвідомо, від єдності з живою природою, від належності до неї не тільки за походженням, але й за самим змістом існування. Тому широкий рух проти загрози ядерної катастрофи, проти небез-пеки повного зникнення життя на Землі є справді загальнолюдсь-ким і складає основу сучасного гуманістичного світогляду. Філософія існування займається з'ясуванням шляхів і факторів, сприятливих виникнен-ню і формуванню почуття страху, сорому, любові, свободи та ін. Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної або уявленної небезпеки. На відзнаку від болю і інших видів страждання, що викликаються реальною дією небезпечних для існування факторів, страх виникає при його упе-редженні. В залежності від характеру загрози інтенсивність і спе-цифіка переживання, страх варіює в достатньо широкому діапазо-ні відтінків (побоювання, боязнь, переляк, жах). У соціальному розвитку людини страх виступає як один з засобів виховання: страх осуду, що сформувався, використовується як фактор регуляції по-ведінки. Зважаючи на те, що в умовах суспільства індивід користу-ється захистом правових і інших соціальних інститутів, підвищена схильність людини до страху лишитися пристосовності. Вихован-ня стійкості до страху звичайно спрямоване не на визволення від страху людини, а на вироблення уміння володіти собою за наяв-ності страху. Сором - емоція, що виникає в результаті усвідомлен-ня людиною реальної або фіктивної невідповідності його вчинків або тих або інших індивідуальних проявів прийнятим в суспільстві і са-мим нормам, що поділяються ним, і вимогам моралі. Сором — пов-ністю соціальне зумовлена емоція, що формується в походженні людини, в ході соціального засвоєння етичних норм і правил пове-дінки конкретного суспільного ладу, конкретної культури. Але в поле зору філософії потрапляють не тільки емоції страху, сорому та ін., але й любов - велика світла творча сила, любов у всіх її проявах та іпостасях - від потягу статей до любові до Бога і Вітчизни. Однією з провідних проблем філософського існування виступає і свобода. Свобода і необхідність, свобода і заборона, свобода і обов'я-зок, свобода і любов - ось лише кілька ракурсів, в яких розгляда-ється свобода людини, особи, що виступає для цивілізованого людс-тва визнаним ідеалом соціального і індивідуального буття. Проблеми філософії існування постійно виникали в процесі повсяк-денного життя, завжди цікавили філософів. Питання, зв'язані з долею індивідуального Я, його життя і після смерті, його морального шляху і меж свободи органічно включала в стародавності індуїстська ведицька тра-диція. Шлях до доброчесності людини і надію па рятівну роль знання у житті людини вперше в Європі поставив в філософії Сократ, а в філософії існування яскраво і недвозначно розкриває проблему щастя Епікур, що потім детально обговорювалася стоїками: Сенекою, Мар-ком Аврелієм. В Середньовіччя філософія існування розглядала проб-лему людини в межах релігійного християнського світогляду. Світ буденності, побачений через Бога - специфіка існування пошу-ку в Середньовіччя. Античну тему суттєвості людини, яка захоплюється утіхами і прикростями повсякденного життя відновлює епоха Відрод-ження. Прогресивні уми епохи Відродження описують повсякденність як вулкан пристрастей і емоцій, що вирує. Властолюбство, жадоба, без-глуздість, хтивість, пожадливість, страх, що процвітають в феодальному суспільстві, стають предметом філософського, соціального аналізу. І ра-зом з тим філософи тоді ставили в усій величі гідність людини, що, па жаль, в багато чому забута. З XVIII ст. філософія надовго відвертається від індивідуальних проблем існування людини, зосереджуючи увагу на пошуках ідеального наукового засобу, що дозволяє проникнути далеко за межі повсякденного світу людини, наблизитися до суті речей, до логічних точних законів, що буденний світ чомусь часто ігнорує. Тоді же народжуються міркування Блеза Паскаля про убогість, нікчемність, мізерність і велич, мужність, героїзм людини. Філософ, психолог Давід Юм вивчає пристрасті, афекти, емоції людини, Жан-Жак Руссо розпо-відає про таємниці душі людини, про її моральність і емоції. XIX ст. приносить посилений інтерес філософії до суті і ролі людини, особис-тості в суспільному житті. Людвіг Фейєрбах, з одного боку, і Серано К'єркегор, з іншого, вивчають глибинні внутрішні переживання особис-тості, її емоції, страхи і надії, можливі і діаметрально протилежні шляхи виходу з етапу страхів до любові і гармонії. В XX ст. проблеми існування людини займають значне місце в філо-софії: виникає напрям екзистенціалізм, що означає спосіб буття людської особи. Вперше поняття екзистенціалізму, тобто існування людини, вживає Сераио К'єркегор. Екзистенціалізм представляє те центральне ядро людсь-кого Я, завдяки якому це Я виступає не просто як окремий емпіричний індивід і не як «мислячий розум», тобто щось загальне (загальнолюдсь-ке), а саме як конкретна неповторна особистість. Екзистенціальний аналіз запропонований Лео Біневаигером. Це засіб аналізу особистості в усій повноті і універсальності її існування (екзистенції). За методом, справжнє буття особистості виявляється завдяки заглибленню її в себе з метою вибрати незалежний ані від чого зовнішнього життєвий світ. Обгово-рення людського буття, що концентрує суть світового буття, але між тим докорінно відрізняється від буття речей, від відносин речових, вели соці-ологи Мартіп Хайдеггер і Хосе Ортега-і-Гассет. У центрі їх уваги стояли проблеми соціального буття людини: пошук свого істинного Я, доля, роз-виток людини в часі - все це екзистенціальні питання, що активно обго-ворюються. Сприйняття себе і сприйняття іншого, діалогічність спілку-вання, можливості і межі розуміння та ін. стали в центрі уваги досліджень і концепцій філософів Михайла Бахтіна, Мартіна Бубера, Жана Поля Сартра, який висунув ідею абсолютної свободи і абсолютної самотності людини серед людей. В сучасній протестантській філософії (Карл Гарт), в християнському персоналі (Едуард Муи'є), в російській філософії (Ми-кола Бердяєв, Сергій Франк та ін.), в українській філософії (Володимир Танчер, Олександр Лобовик) піднімається проблема людини і Бога. Пси-хоаналітичний напрям в філософії існування людини, що утворило зго-дом ряд синтезів з іншими філософськими концепціями, відіграло значну роль у розробці екзистенціальних проблем людини. Філософія тісно пе-репліталася з психологією. Великий вклад у розробку проблем людської свободи, щастя, пошуку вищих орієнтирів та ін. внесли Еріх Фромм і Семен Франк. Та марксизм не звертався до екзистенціальних проблем. Суспільство розглядалося марксизмом як об'єктивний організм, що зако-номірно функціонує. Для людини, поглибленої у повсякденність, буденна картина дій-сності єдина і окрема. Світ повсякденності єдиний, тому що жодні інші світи, будь-то космічні простори або райські кущі, людину, зайняту буденними справами, просто не цікавлять, їй однаково, є вони або немає. Світ повсякденності реальний, чуттєво даний, що безпосередньо переживається: світ повсякденності вагомо тис-не практичними турботами, пристрасними захопленнями і соціаль-ними нормами, що пропонує одні дії і забороняє інші. В повсякден-ності, від моменту ранкового просипання до моменту виключення світла на ніч, людині нерідко ані на хвилину неможливо відволікатися від клопоту і обов'язків, перенести увагу на високі матерії, поціка-витися, чи існує ще що-небудь, окрім щоденного вставання і титанічної боротьби, що обступають зі всіх сторін турботами. Спосіб повсякден-ного людського буття знаменитий німецький філософ сучасності Мартін Хайдеггер від того і назвав турботою. Буденна картина світу повсяк-денності далека від зображення Всесвітньої місії людства і припису-вання йому якихось особливих обов'язків. Головне - прожити життя. Повсякденне життя багате дивними явища-ми і подіями. Багатьом пам'ятний трагіч-ний вибух двох пасажирських поїздів поблизу Уфи. Фахівці висловили тоді немало здогадок про причини трагедії, що, певніше всього, відбулася через випадковий (викинутий з вікна недопалок?) спалах газу, що витікав з трубопроводу, який проходив вздовж залізничного полотна. Тоді не до того, щоб звернути увагу на майже неймовірну обставину: підірва-лися два зустрічних поїзди Челябінськ-Новоросійськ і Новоросійськ-Челябінськ, що слідували під одним номером. Імовірність такої події майже нульова... Непоясненні збіги зустрічаються в житті будь-якої людини і раціональ-ному поясненню не піддаються. Зустрівши людину, яку давно не бачили, дивуєтесь: «Це ж треба! От так зустріч!». Справді, з точки зору імовірності така зустріч малоймовірна. Але, отже, в житті трапляються і куди більш дивні збіги... Ще в дитинстві Людовику XVI астролог пророкував, що йому потрібне берегтися 21 числа кожного місяця. Король прислухався до засте-реження. І все-таки, як говориться, від долі не втечеш. 21 червня 1791 року Людовика XVI і королеву арештували, коли вони намагалися втекти з Франції. 21 вересня 1792р: Франція скасувала королівську владу і проголосила Рес-публіку; 21 січня 1793 р. короля Людовика XVI стратили... Відомий дуелянт Анрі Таєйн, який жив колись в Марселі за 17 років викликався на п'ять дуелей. Чотири його супротивника померли до того, як був зроблений пер-ший постріл, а на п'ятій саме Анрі Таєйн помер від розриву серця (інфаркту). У 1860 році Лінкольн визнаний президентом США. Рівно через 100 ро-ків президентом США обрали Джона Кеннеді. Обидва президенти стали борцями за цивільні права і дотримувались демократичних переконань. Обох вбили в п'ятницю, в присутності дружин. Причому кожна з дружин втратила по сину тоді, коли вони жили в Білому домі. Обидва президенти вбиті кулею, що ввійшла в голову ззаду. Лінкольна вбили в театрі Форда, а Кеннеді вбитий, коли їхав па автомобілі «Лінкольн», що був виготовле-ний фірмою Форда. Обох змінили на посаді віце-президенти по прізвищу Джонсон Ендрю і Джонсон Ліндон. Обидва - були з півдня і обидва демократи, колишні сенатори. Ендрю Джонсоп народився в 1808 р., а Ліндон Джонсон народився через 100 років згодом, в 1908 р., ім'я особистого секретаря Лінкольна - Джон, так же звали і Кеннеді. А прізвище особисто-го секретаря Кеннеді - Лінкольн. Джон Бут, убивця Лінкольна народився в 1839 р., а убивця Кеннеді - Лі Харві - в 1939 р. Обидва знов-таки з півдня. Обидва дотримувались екстремістських поглядів. Обох убивць вбили ще до початку судового процесу над ними. Бут убив Лінкольна, в театрі, а потім переховувався на складі зерна. А Кеннеді застрелено з складу, щоправда книжкового, а вбивця переховувався потім в кінотеатрі.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 865 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: