Реферат на тему Совість, гідність і честь - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Совість, гідність і честь. Совість — це одна з провідних категорій етики, найбільш складне структурно-функціональне утворення моральної са-мосвідомості особистості, інструмент суспільної оцінки і са-мооцінки моральної особистості. Достатньо складним питанням в етиці завжди було питан-ня про природу совісті, її виникнення, різноманітність її про-явів, адже совість регулює такі дії людини, про які відомо тільки їй самій, тільки совість виявляється єдиним моральним суддею людини, безособовою, але нещадною силою самоза-гнуздання і самоконтролю особистості. У грецькій міфології прояв совісті пов'язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких відшукувати гріхи усміх людей, оскільки їм належало право покарання за скоєне зло. І в цю ж епоху в давньогрецьких літературних джерелах зна-ходимо лінію розвитку уявлень про совість, де герої (наприк-лад Еврипіда) страждають вже не від помсти богинь і не тіль-ки від суспільної думки, а від власних докорів совісті, від усвідомлення скоєного. Теоретичне пояснення категорії совісті нерозривно пов'я-зане із загальними філософськими і етичними позиціями мис-лителів. У домарксистських етичних вченнях можна виділити кілька основних напрямів, які досліджують дану категорію з різних позицій. Релігійно-ідеалістичні теорії розглядають со-вість як похідне від вічних, абсолютних ідей чи апріорного морального закону, як щось природжене чи дане Богом. Важ-ливо виділити теорії, які обґрунтовують земні джерела совісті, визначають її реальними умовами життя людей, їх потребами, інтересами, стосунками, що визнають значимість виховання, просвіти у її формуванні, які зв'язують ідею совісті з біологіч-ним походженням людини. Марксизм обґрунтовує виникнення совісті лише на певно-му ступені розвитку людського суспільства, і тому її зміст но-сить історичний характер. Вона народжена потребами люд-ського співжиття, соціальними відносинами людей у процесі їх суспільно-трудової практики. Совість як здатність людини контролювати свої дії, наповнюється конкретним змістом внаслідок не простого спілкування з іншими людьми, а вна-слідок приналежності людини до певної соціальної групи, класу. Зв'язуючи природу совісті з соціальною сутністю люди-ни, марксизм підкреслює класовий характер її змісту. Поняття совісті як і осмислення категорії «совість» істо-рично змінювалося. У загальному вигляді слід підкреслити, що совість — специфічна форма відбиття об'єктивного світу. Об'-єктивне джерело її формування і розвитку — у встановлених суспільством нормах моралі, які врешті-решт відбивають еко-номічний лад суспільства. На основі встановлених, прийнятих у суспільстві норм моралі, загального світогляду людина ви-робляє власні моральні переконання і керується не тільки усталеними вимогами і нормами, а й своїми внутрішніми пе-реконаннями, під впливом яких і виробляється оцінка вчин-ків, думок, почуттів, тобто діє совість. Засвоєні особистістю уявлення про добро, справедливість, обов'язок тільки тоді ста-ють внутрішньою підвалиною совісті, коли перетворюються на переконання. Якщо людина не впевнена в своєму обов'яз-ку творити добро, то не відчуває потреби чинити справедливо, тобто не володіє совістю. Совість структурно і функціонально виступає як ядро моральної самосвідомості, а моральні переконання — серце-вина совісті. За цим сенсом совість служить суб'єктивним ви-раженням моральної сутності особистості, показником рівня її соціальної моральної зрілості. У совісті як моральному явищі слід виділити три складо-вих елементи: раціональний, почуттєвий, вольовий. Раціо-нальна частина совісті: розумне усвідомлення морального значення скоєних дій, яке носить характер засудження чи схвалення. Характерно, що суд совісті, як внутрішня актив-ність самосвідомості, відбувається незалежно від поінформо-ваності інших людей про предмет совісті. Розумному судженню морального значення здійснених дій сприяє відповідне почуття, завдяки якому емоційний харак-тер совісті виявляється у вигляді почуття морального задо-волення чи незадоволення собою. Почуття морального задо-волення називають самоповагою. Почуття незадоволення собою набуває форму каяття, докорів совісті, почуття сорому, які є одними з найсильніших людських емоцій. У совісті неодмінно присутній і вольовий момент. Совість велить, змушує чинити певним чином і тим самим надає цін-ність усякому судженню і почуттю. Цей елемент совісті характеризує загальний напрям усієї поведінки в особливих, су-перечливих людських ситуаціях, ту силу душевного напружен-ня особистості, яка відкривається у ній у процесі внутрішньої боротьби між добрими і злими намірами, мотивами, цілями. Совість не виникає раптово і не зникає безслідно, а посту-пово формується в процесі моральної діяльності особистості, прогресуючи чи деградуючи залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Вона постійно присутня у самосвідо-мості морально зрілої особистості як потенційна здатність чи реальний процес. Отже, совість — категорія етики, що характеризує здат-ність особистості здійснювати самоконтроль, усвідомлювати моральні суспільні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснених вчинків. Це один із про-явів моральної самосвідомості особистості. Совість означає усвідомлення моральної відповідальності індивіда за свою по-ведінку, що включає моральну самооцінку, вольовий само-контроль з точки зору моралі всього суспільства. Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк-тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо-відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су-спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо-нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се-бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину. Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос-нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома-дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само-оцінки моральних якостей в їх системній єдності. Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистос-ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе. Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят-тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос-ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре-мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді-яльності особистості з боку інших. Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу-валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус-відомлення свого місця в ньому. У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос-ті, що і визначає міру пошани і поваги. Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага, феномен визнання і поваги називається честю. Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс-не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині. Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продумано-го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек-тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості. Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців-ника, військового, спортсмена тощо). Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли-во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро-биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада-ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни-тись як особистості.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 1619 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: