Реферат на тему Релігія і мораль - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Релігія і мораль. План Вступ. 1. Мораль і релігія 2. Поняття релігійної моралі Висновок Список використовуваної літератури Вступ Мораль – одна із форм духовного життя, один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральний вибір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості. Мистецтво та релігія, філософія та право завжди зверталися до проблем добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу життя та щастя людини й узагальнили досвід духовних пошуків людства. Етика як філософська наука про мораль осмислює, узагальнює, систематизує історичний розвиток моралі, історію становлення й розвитку етичних теорій, концепцій, які обґрунтували природу, сутність, специфіку, функції моралі, закономірності її розвитку та функціонування, взаємозв’язок з іншими формами матеріального та духовного життя людей. Етика як моральна філософія – це теоретичне знання, що відбиває моральну свідомість у всій її складності та суперечливості й конкретно-історичну моральність практику в її розмаїтті та колізіях. Саме тому етика християнства є актуальним напрямком. 1. Мораль і релігія Релігія та мораль — це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї істо-рії світової цивілізації. Від стародавніх міфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх давен давала можливість людині відчувати космічні ви-токи її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу. Ф. М. Достоєвський у романі «Брати Карамазови» каже вустами старця Зосими: «Багато чого на землі від нас приховане, але замість того подаровано нам таємне чуття живого зв'язку нашого зі світом іншим, зі світом гарним і високим, та й коріння наших думок і почуттів є не тут, а в світах інших... Бог узяв насіння з світів інших і зростив сад свій, і зійшло все, що могло зійти, але зрощене живе лише почуттям причетнос-ті своєї до таємничого світу іншого; якщо слабшає або знищується в тобі це почуття, то помирає й те, що зрощене в тобі. Тоді станеш до життя байдужим і навіть зненавидиш його». За посередництвом релігійної свідомості людині відкрива-ється можливість пізнавати буття вищої реальності, яка за-крита для всіх живих істот, крім неї. Центральною персоною в таких світових релігіях, як хрис-тиянство, іудаїзм, іслам, є Бог. Його ім'ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них — всесильний і благий володар. Він стримує світ і соціум від то-тального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів. Бог у релігійній свідомості визнається фундаментальним першопринципом порядку, що поєднує рівні космічного (природного), соціального й духовно-морального буття. Для релігійного світосприймання Бог є творцем природ-ного світу. Стверджуючи природний порядок, хід небесних тіл, зміну пір року тощо, він являє себе як творчий першопочаток. Він протиставляє хаосу, руйнуванню, деградації стан рівноваги. Стосовно соціального порядку, Бог постає як законодавче начало, від якого є похідними всі інші принципи та норми людського буття. Як верховний регулюючий принцип він на-дає моральним вимогам характеру безперечної необхідності, абсолютних істин. Заперечуючи свавілля, він не дозволяє соці-альному життю втратити гармонічні форми. Таким чином він відіграє роль вихователя й учителя людського роду. Встановлюючи, на думку віруючих, духовно-моральний порядок, Бог являє собою вишу, абсолютну досконалість, вті-лення того морального ідеалу, до якого має прагнути людина. Як абсолютна особистість Бог є втіленням абсолютного ступе-ня моральності. Він уособлює для релігійної душі все найсвіт-ліше, найдобріше й розумне, надихає буття людей, утверджує в них прагнення дотримуватися вищих моральних заповітів. Ідея Бога як вищого морального законодавця несе в собі важливий соціокультурний сенс: закони моральності виступа-ють як об'єктивні форми соціальної гармонії. Люди не мають права змінювати їх, припасовувати до своїх інтересів, тому що це є сфера, над якою вони не мають влади. Зневажання цих законів веде за собою розплату — або в цьому, або в потойбічному світі. В історії суспільної думки неодноразово виника-ли ідеї, що втрата релігійних абсолютів спричинює моральний занепад мас. Моральні закони проникають у людську душу і набувають вигляду механізмів моральної саморегуляції. Відчуття обов'яз-ку перед Богом для віруючого, моральний вибір же є не справою власної совісті (вона доручається небесному Отцю), а вимогою слідування принципам, нехтування якими є прови-ною і карається. За їх участю людина пристосовує своє існу-вання до високих етичних вимог, які йдуть від Бога. «Будьте досконалі, як є досконалий Отець наш небесний», — вимагає Священне писання (Мф., 5, 48). Будь-яке порушення його заповітів має вести за собою каяття, бо воно є гріхом. Отже, для релігійної свідомості неможлива ситуація зне-важання заповітів Бога, які мають абсолютний і загальний ха-рактер, їх дотримання є сприянням для існування космічного порядку, який встановлений Творцем. У соціальній практиці існують різноманітні правила пове-дінки, багато з яких мають альтернативний і навіть супереч-ливий характер. Релігійна традиція сприймається як культурне джерело, що породило етичні засади, подібні своєю безперечністю до математичних аксіом. У тій ієрархії цінностей, яка спираєть-ся на них, такі вчинки, як убивство, крадіжка, зрада, брехня завжди є злом. Знання цих принципів служить для релігійної свідомості достатньою підставою прийняття рішень у кон-фліктній ситуації морального або юридичного характеру. Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці нор-ми мають такі ознаки:— виходять з вищого, абсолютного релігійного авторите-ту, яким є Бог;— мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон;— диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку;— поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру;— мають передумовою «страх Божий» у віруючого, якщо він не виконує їх, а також «суд Божий» як кару за їх пору-шення. На ранніх етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дуже значною. 2. Поняття релігійної моралі Релігійна мораль являє собою сукупність моральних понять, принципів, етичних норм, що утворюються під безпосереднім впливом релігійного світогляду. Стверджуючи, що моральність має надприродне, божественне походження, проповідники всіх релігій проголошують тим самим вічність і незмінність своїх моральних установлень. Норми моральності можуть бути різноманітними в різних релігійних системах. Це пояснюється насамперед тим, що укладалися вони в різних країнах, у різних народів, на різних етапах суспільного розвитку. У якості складової частини релігії, релігійна мораль долає в міру подолання релігійний забобонів, у міру твердження нових моральних принципів і норм в умовах справедливого соціального ладу, вільного від експлуатації і класової нерівності людей. Християнство, безперечно, є одне із самих величних явищ в історії людства. Нами мимоволі опановує почуття подиву , коли ми вивчаємо історію християнської церкви: вона існує вже два тисячоріччя та все ще стоїть перед нами, повна життя, а в деяких країнах більш могутня чим, чим державна влада. От чому усе, що так чи інакше сприяє кращому розумінню цього грандіозного явища набуває величезне практичне значення. Християнська мораль знаходить своє вираження у своєрідних уявленнях і поняттях про моральність й аморальність, у сукупності визначених моральних норм (наприклад, заповідях), у специфічних релігійно-моральних почуттях (християнська любов совість і т.п.) і деяких вольових якостях віруючої людини (терпіння, покірність і ін.), а також у системах морального богослов'я і теологічної етики. Усе разом перераховані елементи складають християнську моральну свідомість. Головною особливістю християнської (як і узагалі всякої релігійної) моралі є те, що її основні положення ставляться в обов'язковий зв'язок із догматами віроучення. Тому що “богооткровення” догмати християнського віроучення рахуються незмінними, основні норми християнської моралі, у їхньому відверненому утриманні, також відрізняються відносною усталеністю, зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. У цьому полягає консервативність релігійної моралі, що і в соціально-історичних умовах, які змінилися, несе вантаж моральних забобонів, успадкованих від минулих часів. Іншою особливістю християнської моралі, що випливає з її зв'язку з догматами віроучення, є те, що в ній є такі моральні наставлення, які неможливо знайти в системах нерелегійної моралі. Так, наприклад, християнське навчання про страждання-благо, про всепрощення, про любов до ворогів, непротивленні злу та й інші положення, що знаходяться в протиріччі з насущними інтересами реального життя людей. Що стосується положень християнства, загальних з іншими системами моралі, то вони одержали в ньому значні зміни під впливом релігійно-фантастичних уявлень. У самому стиснутому виді християнську мораль можна визначити як систему моральних уявлень, понять, норм і почуттів тісно пов'язану з догматами християнського віроучення. Оскільки релігія є фантастичний відбиток у головах людей – зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, остільки й у християнській свідомості відбиваються реальні міжлюдинні відношення в зміненому релігійною фантазією виді. Християнська мораль містить у собі деяку сукупність норм (правил), покликаних регулювати взаємовідносини між людьми в сім'ї, в общині віруючих, у товаристві. Такі відомі старозавітні заповіти, євангельські “заповіді блаженства” і інші новозавітні моральні наставляння. У своїй сукупності вони складають те, що можна назвати офіційною, схваленим церквою кодексом християнської моралі. Християнство – ідеологія, яка по-своєму відбиває явища соціального життя. Природно, що створюючи свій моральний кодекс, християнство включило в себе і деякі прості загальнолюдські норми моральності. Найпростіші загальні вимоги до поводження особистості в колективі, що одержали відбиток у старозавітному десятислові, були вироблені колективним досвідом задовго до внесення їх у тексти староєврейської Тори. Такі звичаї, як заборона убивства родича або одноплемінника, заборона шлюбів усередині племені, виникнули ще в надрах родоплеменного ладу. Можна додати, наприклад, такі елементарні вимоги до поводження особистості: не лінуйся, шануй знання, мудрість, не ображай, шануй людська гідність інших, люби батьківщину - і інші істини, самоочевидність яких признається більшістю людей. Перші чотири заповіді десятисловія самі по собі не мають до моралі безпосереднього відношення. У них зафіксовані віронавчальні-обрядові розпорядження староєврейської релігії, а не моральні норми. Щира моральність - це людяність. Інтереси колективного людського життя потребують дружби, товариства, взаємодопомоги людей. Безпосереднє відношення до моральності мають інші шість заповідей старозавітного декалога. У них знайшли відбиток деякі елементарні правила людського гуртожитку: вимога шанобливого відношення до батьків, заборона убивства, розпусти, злодійства, обмови, заздрості. Християни вважають свою релігію втіленням щирого людинолюбства і гуманності. Християнські проповідники особливо підкреслюють гуманний зміст євангельського призову: “возлюби ближнього свого, як самого себе”. Дійсно, у деяких новозавітних книгах утримуються виразів, які закликають до людяності, любові, взаємному прощенню образ. Подібні проповіді любові і усепрощення визначалися особливими умовами існування ранніх християнських общин. З одного боку, вони виражали необхідність кріпити солідарність членів общин в умовах гонінь і переслідувань із боку влади. З іншого боку, призов прощати ворогів і не противитися насильству явився результатом усвідомлення християнськими общинниками свого безсилля в опорі утискувачами. Місію помсти за свої страждання ранні християни покладали на Бога, вони вірили, що суд Божий буде незабаром, “не пройде рід цієї, як усе це здійсниться”, обіцяв їм євангельський Христос. Тому готовність прощати ворогів сполучилася в із свідомості з почуттям зловтішної переваги над утискувачами: “Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо жадає, наспівай йому: тому що роблячи це, ти збереш йому на голову вугілля, які горять”” (Римл.,12,20). Таким чином, жертва морально тріумфувала над катом, хоча торжество це було ілюзорним. У вигадливій формі любові і прощення ворогам пригноблений досягав деякого самоствердження, незважаючи на зовнішні приниження і страждання. Відвернений християнський альтруїзм універсальний, він поширюється на усіх без винятку, незалежно від гідності людини. Через усну і друкарську проповідь, через емоційно насичену обрядність, приурочену до найважливіших подій життя віруючій, кодекс християнської моралі віруючого впливає на моральну свідомість людини, а через останнє- на його практичну мораль. Це кодекс дає віруючий ідеал праведної з погляду християнства життя, що накладає відбиток на все поводження людини, його навички, побут. У підставі всякого кодексу моралі лежить визначений вихідний принцип, загальний критерій моральної оцінки вчинків людей. Християнство має свій критерій розрізнення добра й люті, морального й аморального поводження. Християнство висуває свій критерій - інтерес порятунку особистої безсмертної душі для вічного блаженного життя з Богом. Християнські богослови говорять, що Бог вклав у душі людей якийсь загальний, незмінний абсолютний “моральний закон”. Християнин “почуває присутність божественного морального закону”, йому достатньо прислухатися до голосу божества у своїй душу, щоб бути моральним. Моральний кодекс християнства створювався сторіччями, у різних соціально-історичних умовах. Внаслідок цього в ньому можна виявити самі різноманітні ідеологічні нашарування, що відбивали моральні уявлення різних суспільних класів і груп віруючих. Цим визначається крайня суперечливість християнської моральної свідомості і практичної моралі християн. Висновок Релігія та мораль – це дуже давні й надзвичайно усталені форми людської духовності. Вони існують протягом усієї історії цивілізації. Від стародавніх міфів до сучасних наукових теорій веде своє існування традиція, що доводить космічне походження людини, цивілізації, культури, моралі. Релігійна свідомість з давніх давен давала можливість людині відчувати космічні витоки її земного буття. Людина одвічно почувалася дитиною не лише Землі, але й Космосу. Центральною персоною в таких світових релігіях, як християнство, іудаїзм, іслам, є Бог. Його ім’ям зветься найвища сила, з точки зору віруючих, що володіє світом і спостерігає за всесвітнім, соціальним і моральним порядком. Бог для них – всесильний і благий володар. Він стримує світ і соціум від тотального руйнування та загибелі за посередництвом таємних і очевидних, зовнішніх і внутрішніх впливів. Нормативна структура релігійної свідомості визначається характером і змістом норм, з яких вона складається. Ці норми мають такі ознаки: виходять з вищого, абсолютного релігійного авторитету, яким є Бог; мають характер абсолютних, безапеляційних вимог та заборон; диктують певний внутрішній стан душі (віру), а також відповідну зовнішню поведінку; поширюються тільки на тих, хто сповідує цю віру; мають передумовою “страх Божий” у віруючого, якщо він не виконує її, а також “суд Божий” як кару за їх порушення. На різних етапах історичного розвитку світової цивілізації релігійні норми мали велике значення для духовного, морального розвитку людського роду. І досі їх роль у цьому процесі є дуже значною Список використовуваної літератури: 1. К.Каутский. Походження християнства. - М. 1990 р. 2. С.Д.Сказкін. Настільна книга атеїста. - М. 1978 р.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (30.04.2013)
Просмотров: 1072 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: