Реферат на тему "Новий час" - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему "Новий час". Методичні поради При відповіді на перше питання слід відзначити слід відзначити, що з ХVІІ ст. починається новий етап у розвитку філософії. Термін „Новий час” є таким же умовним, як і термін „Відродження”. Вживаючи його, ми маємо на увазі час зародження і утвердження нового суспільного ладу – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття. Новий час – це епоха, яка охоплює ХVІІ – ХІХ ст. Умовно її початок пов’язується з Англійською буржуазною революцією 1640р. Окреслений період позначився своїми особливостями. До них слід віднести наступне: 1. Основою духової установки стає положення про те, що людина сама досконала істота у Всесвіті, венець еволюції, а тому господар всього. Людина твердо дивиться навколо себе і відчуває, що немає перешкод її розумовим можливостям, шлях пізнання відкритий, і є можливість пізнати таємниці природи з метою її підкорення. Тому пізнання оточуючого світу з метою розширення свого панування над природою стає головним завданням нової науки і філософії. 2. Машинне виробництво, яке поступово витісняє ремесло потребувало розвитку точних знань про закономірності природи. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. 3. Під впливом точних наук у філософії складається механістична і матеріалістична картина світу. Зокрема, слід пригадати, що серед точних наук найбільших успіхів досягла математика. (Це дало підстави Г.Галілею стверджувати, що „ книга природи написана мовою математики”. А Ньютону, спираючись на закони механіки, довести, що кожну зміну в природі можна обчислити з математичною точністю. Саме цим він заклав основи механічної картини світу). 4. Досягнення природних наук були тісно пов’язані з розвитком дослідно-експериментального знання. Зокрема, такими винаходами як механічний годинник, мікроскоп, телескоп. У рамках зазначених досягнень перед філософією постали такі завдання: - створення і логічне обгрунтування наукових методів пізнання; - побудова загальної взаємопов’язаної системи знань про світ через узагальнення даних природничих наук. Тобто, по суті мова йшла про те, яким шляхом можна отримати наукове достовірне знання про світ і поставити це знання на службу людині. У вирішенні цього завдання мислителі Нового часу поділились на два протилежні напрямки: емпіризм і раціоналізм. Зазначте, що прихильники емпіризму (від грец. еmperia – досвід) вважали єдиним джерелом пізнання чуттєвий досвід, що ґрунтується на наших органах чуття. Своєрідною модифікацією емпіризму виступає сенецалізм (від лат. sensus - почуття). Прихильники сенсуалізму прагнули довести зміст пізнання вже не просто з досвіду, а з діяльності органів чуттів. У XVІІ – XVІІІ ст. емпіризм та сенсуалізм розвивали Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк, представники французького матеріалізму. Послідовне продовження сенсуалізму Джона Локка привело Джордано Берклі і Девіза Юма до суб’єктивно-ідеалістичних висновків. Представники раціоналізму, навпаки, були переконаними у тому, що чуттєве сприйняття не завжди точне, тому віддавали перевагу не дослідам, а теоретичним прийомам. Зверніть увагу на те, що емперіки не заперечували повністю розум як інструмент пізнання, а раціоналісти – відчуття. Справа у тому, що вони відводили їм другорядне значення. Імперіки вважали, що розум виступає у ролі організатора і систематизатора дослідних даних, а раціоналісти були переконані, що досвід необхідний лише для підтвердження істин, що відкриваються розуму. При цьому, зверніть увагу, що абсолютизація однієї з пізнавальних властивостей сприяло утвердженню у філософії метафізичного, механістичного способу мислення. Заслуговує уваги і той аспект, що досягнення у сфері експериментально-математичного природознавства, утверження раціоналістичної філософії, а в ній матеріалістичного напрямку, підірвали підвалини релігії і сприяли формуванню атеїстичного світогляду. У філософії ця тенденція виявилась у формі пантеїзму (ототожнення Бога і світу) і деїзму (вчення про те, що Бог створив світ, дав йому закони і рух, але більше не втручався у природні процеси). Зрозуміло, що коренні зміни у картині світу не змогли не відобразитися на образі людини. В основі цього нового погляду вся дійсність поділялась на суб’єкт і об’єкт. Суб’єкт – носій пізнавальної діяльності, об’єкт – те, на що спрямовані пізнавальні зусилля суб’єкта. Новий спосіб філософствування передбачав, що людина, оперуючи розумом здатна пізнавати закони і закономірності об’єктивного світу, з метою перетворення його за своїми потребами. При обговоренні другого питання необхідно зазначити, що засновником емпіризму вважається Фенікс Бекон (1561 - 1626). За своїми поглядами він був ідеологом буржуазії. Основні його праці „Новий Органон” (1620), „Про гідність і примноження наук” (1623), „Нова Атлантида” (1627). Основним твором Ф.Бекона є „Новий Органон” (візьміть до уваги, що першопочатково під органоном називали збірку трактатів Аристотеля. Поняття органон (знаряддя, інструмент) приблизно рівнозначне поняттю метод. Тому називаючи свій твір „Новий Органон” Ф.Бекон протиставляє свій метод методу Аристотеля). Головним завданням філософії Бекон вважав формування нового методу пізнання. Практична спрямованість знань була висловлена Беконом в його афоризмі: „Знання - сила”. За переконанням Бекона головний недолік попереднього філософствування у недосконалості метода. Саме його і потрібно було реформувати. Даючи визначення поняттю методу, вкажіть, що це спосіб виконання, основний прийом у реалізації будь-яких завдань. Філософський метод – це спосіб мислення, пізнання, шлях, завдяки якому ми просуваємося, осягаючи ототожнюючий світ. Методом же старої філософії була дедукція (від лат. „дедукція” - виведення) – це спосіб міркування, при якому із загального правила робиться висновок для часткового, конструктивного випадку. Будь-який дедуктивний висновок з часів Аристотеля називали силогізмон (міркую, роблю висновок). Наприклад: всі люди смертні. Сократ людина. Сократ смертен. Ф.Бекон критикує дедукцію. Чому? Ф.Бекон говорить, що в основі дедуктивного висновку обов’язково лежить загальне положення („Всі небесні тіла рухаються”, „Всі метали плавляться”). Але не завжди загальні твердження є достовірні і приймаються нами на віру. Можемо розплавити залізо і бути у цьому впевнені. Але чи можемо ми це сказати про всі метали, якщо не проводимо експерименту? Може бути таке, що не всі етали плавляться. Тоді наше узагальнення і буде не істинним, то і дедуктивний висновок теж стане неправдивим. Нова філософія і наука, як стверджує Ф.Бекон має прийняти інший метод. Цим методом стає індукція (від лат. „індукціо” - наведення). Приведемо приклад: залізо при нагріванні розширюється, мідь при нагріванні розширюється, ртуть при нагріванні розширюється. Залізо, мідь, ртуть – метали. Всі метали при нагріванні розширюються. Бачимо, що у цьому прикладі із декількох часткових випадків виводиться одне загальне правило: розмірковування іде від меншого (три метали) до більшого (всі метали). Знання наші розширюються. Таким чином, важливим достоїнством цього методу є те, що в його основі завжди лежать не загальні, а частні положення („Юпітер рухається”. „Сонце світить”), які ми завжди можемо перевірити експериментальним шляхом, і тому, це не викликає у нас сумніву. Зверніть свою увагу, що індуктивний шлях пізнання передбачає постійне накопичення знань, збирання часткової інформації про світ. Знання накопичуються тільки в результаті життєвого досвіду, постійної практики. Фундаментом будь-якого пізнання за оцінкою має стати досвід. Поміркуйте над тим, що немовля не має ніяких знань, але в силу того, що він бачить, чує, відчуває, набувається життєвий досвід, його розум наповнюється образами зовнішнього світу, тому ми можемо зробити висновок, що без досвіду неможливо набути будь-яку інформацію. Зауважте, що досвід грецькою – це „елепірія” і індуктивний метод філософського пізнання, який був запропонований Беконом, отримав назву емпіризму. Емпіричне філософствування – це виведення знання з оточуючого світу у процесі життєвого досвіду і послідовного наповнення одвічного, чистого людського розуму різною інформацією. Ф.Бекон був переконаний, що людська свідомість не здатна пізнати предмет у повному обсязі. Серйозними перепонами на шляху до повного пізнання встають забобони, що не дають можливості відкрити істину. Він називає їх „ідолами” рода, печери, ринку і театру. Перші два він відносить до вроджених, інших два – набуті у процесі життя. Завдання 2. Охарактеризуйте ці види ідолів. (Див.: „Самостійна робота” Новий Органон). Основний засіб подолання „примар” („ідолів”) – звернення до досвіду і обробка досвідних даних науковим методом. Що це є за метод. З точки зору Бекона існують три основні шляхи пізнання: - „павука, мурахи і бджоли”. Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони. Так, „шлях павука” – це спроба вивести істину з „чистої” свідомості. На цьому шляху повністю нехтуються факти дійсності. Висновки, які отримуються таким методом мають форму гіпотез. Вони можуть бути істинні і ложні. Цим методом користуються догматики і раціоналісти, які подібно до павука ткут павутину думок з свого розуму. „Шлях мурахи” – це вузький імперизм, сконцентрований тільки на зібранні фактів. Емперіки, як мірахи збирають факти, але не вміють їх обґрунтувати. Такий метод пізнання є однобічним, бо не дозволяє зазирнути досліднику у сутність предмета, який вивчається. „Шлях бджоли” – вбирає у себе достоїнства двох попередніх методів, і вільний від недоліків кожного з них. За його допомогою дослідник здійснює сходження від емперії до теорії. Підводячи підсумок зазначте, що вчення Ф.Бекона мало великий вплив на подальший крок у розвитку науки і філософії. Логічний метод Бекона став початком розвитку індуктивної логіки. Класифікація наук, яку запропонував філософ, зіграла неабияку роль в історії науки і була використана французькими просвітниками у процесі створення ними „Енциклопедії”. Продовжили традицію Ф.Бекона англійські філософи Томас Гоббс і Джон Локк. Розглядаючи філософію Т.ГОббса (1588 - 1679), зверніть увагу на таку деталь: Т.Гоббс прожив 92 роки. Але як прожив! До 70 років він грав у теніс, а у 86 років успішно займався перекладами з давногрецького „Іліади” і „Одисея”. Основні його твори „Левтафан”, „Елементи природного і політичного процесу”. Великий вплив на формування його філософських поглядів мали особисті контакти з ГАсенді і Галілеєм. Крім того, його приголомшили своєю строгістю і несподіваною доказовістю теореми Піфагора. Т.Гоббс створив першу в історії філософії закінчену картину механістичного матеріалізму. Він був переконаний, що світу ідей і безсмертної душі не існує. Така позиція привела його до механістичного розуміння людини. Будучи прихильником і послідовником Ф.Бекона, Гоббса хвилює проблема: як отримати істинне знання – за допомогою відчуттів або розуму, інтуїції або логіки. Які методи використовувати у пізнавальному процесі. Т.Гоббс вважав істинним джерелом пізнання є почуття. Пізнання відбувається у результаті дії на наші органи чуття фізичних предметів, в результаті чого у нашому мозку виникають різні ідеї. Тому Т.Гоббс доводив, що початковим етапом пізнання є процес усвідомлення того, що у нашому мисленні відсутні знання про предмет, що цікавить. Цю думку розділив і Д.Локк, який оформив її у тезу: „Немає нічого у розумі, чого б не було би у відчуттях”. Будучи прибічником емпіризму, Т.Гоббс висував проблему наукового розуміння суспільства, держави і права. Пригадайте, що у середньовіччя, походження суспільства і держави пояснювалось теологічно: Бог наказав людям жити суспільним життям і дав їм закони, і державну владу. Англійські мислителі, зокрема цю позицію розділяв і Д.Локк, висунули натуралістичне уявлення, тобто намагались пояснити суспільство і державу природними причинами. Їх вчення отримало назву „теорії суспільної угоди”. Так, первинним станом, за яким жила людина був природній. За ним людина турбувалась тільки по себе, підпорядковуючись інстинкту самозбереження. У цьому стані, за Т.Гоббсом, „людина людині - вовк”, „йшла війна проти усіх”. Для того, щоб не знищити одне одного до кінця, люди договорились в порядкувати і нормалізувати своє життя, створити закони, які б гарантували порядок. Підкорюючись цим законам, людина втрачала частину своєї природної свободи, але при цьому отримувала захист і безпеку. Таким чином, люди перейшли з природного стану у громадське. Держава на місце законів природи, поставила закони суспільства. Гоббс розрізняє три різновиди державної влади: демократію, аристократію і монархію. Найкращою формою за філософом є монархія. Окреслюючи значення філософської діяльності Т.Гоббса, зазначте, що його погляди у теорії пізнання не втратили свого значення і сьогодні. Погляди на державу і суспільство від його теорії „суспільного договору” привели до „суспільного договору ”Руссо. Концепція суспільства увібрала в себе чимало демократичних елементів. Це перш за все визначення суверенітету громадянина, природна рівність усіх людей, збереження громадського миру. Заслуговує нашої і такі особистості як, Джорж Берклі (1685 - 1753) і Давид ЮМ (1711 - 1776), які продовжили розвиток еспірико-сенсуалістичної гнопології у ХVІІІ ст. і закладали основи суб’єктивного ідеалізму. Для них було характерне суб’єктивно-ідеалістичне тлумачення природи почуттів. Приведемо такий приклад: Наші уявлення про світ існують у нашій свідомості завдяки тому, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, сприймаємо на дотик, смак, нюх. Якщо б у людини від народження не працював жоден орган відчуття, то його свідомість була б абсолютно темною і пустою. Відчуття, таким чином, це ті канали, по яким поступає інформація про наявність будь-якої реальності. Але де гарантія, що наше чуття дають нам достовірні знання про неї? А якщо вони (відчуття) скривлюють оточуючий світ? Тоді ми бачимо не зовсім те, що існує насправді. Крім того, сюди ще умісно додати твердження Піфагора: „людина – це міра усіх речей....”. Тоді ми не можемо знати який світ сам по собі, але ми самі. Кожний з нас формує своє уявлення про світ. А якщо ще врахувати, що всі органи чуття влаштовані у всіх неоднаково, то кожний з нас буде створювати свою картину світу, яка буде відрізнятися одна від одної. У свій час грецький скептик Сект Емпірик висловив таку думку, про те, що кожна людина має своє власне уявлення по реальність. Наведемо наступний приклад: Уявимо собі, що перед нами яблуко. Воно жовте (зорове враження), гладке (для дотику), запашне ( сприйняття нюху), солодке (на смак), хрумке (для слуху). У нас п’ять органів чуття і тому, нам здається, що у предмета. Який ми спостерігаємо п’ять вище перерахованих якостей. Але якщо б у яблука було не п’ять якостей, а десять, то ми сприймали б лише п’ять. І це тому, що у нас немає тих органів чуття, якими ми могли би сприйняти якості які залишились. А якщо б у яблука була тільки одна якість, то скільки якостей ми сприйняли у даному разі? Все рівно п’ять. І навіть, якщо б у яблука не було жодної якості, то ми би сприймали їх рівно п’ять. Це означає, що ми взагалі не можемо сказати, який предмет насправді, але можемо знати те, тільки яким він уявляється нам в залежності від наших відчуттів. Так само і світ. Ми бачимо його не таким, яким він є сам по собі, а тільки таким, яким ми бачимо його в силу своєї чуттєвої організації. Така філософська традиція (починаючи з Протагора, через античних скептиків) отримала назву суб’єктивізму. Дж.Берклі і Д.Юм були послідовниками і прибічниками цього напрямку, але вже у новій філософії. Вони були переконані у тому, що ми дізнаємося про наявність предмета через наші органи чуття і відчуття. Тому правильніше говорити, що перед нами не предмет, а сума наших відчуттів і чуттєвого сприйняття. Саме тому, ми маємо справу не з дійсністю, а з нашими відчуттями (така пріоритетність відчуття у процесі пізнання отримало назву сенсуалізму) цієї дійсності, яка для нас є справжньою. Який світ стоїть за ними (відчуттями) ми ніколи не дізнаємось, тому що не в стані вийти за межі наших відчуттів, сприймати існуюче без них і попри них. Те, що ми відчуваємо і те, що є насправді не одне і теж, але нам можливе тільки відчутне. Тому є можливість стверджувати, що дійсність це сукупність наших відчуттів. Розглядаючи наступне питання, з’ясуйте для себе, що засновником нової філософії Рене Декарт (1596 - 1650). Як і Ф.Бекон Р.Декарт був переконаний, що основним завданням філософії є збільшення людської могутності шляхом пізнання оточуючого світу і володарювання над природою. Основні його погляди викладені у працях „Міркування про метод” (1637), „Роздум про першу філософію” (1641). Декарт, на противагу своїм співвітчизникам, та і не тільки їм, був впевнений, що істинне знання може нам гарантувати тільки розум. (Пригадайте, що так вважав Сократ, Платон). Декарт був переконаним раціоналістом. Саме він розпочав нову еру в філософії. Після п’янкового ново відкриття людини та природи добою ренесансу виникла потреба зібрати усі ідеї минулої епохи в струнку філософську систему. Першим будівничим такої системи виявився Декарт, за ним ішли Спіноза, Лайбніц, Локк і Берглі, Юм та Кант. Що слід розуміти під „філософською системою”? Це філософія, яка зводиться від основ і прагне знайти пояснення усім найважливішим філософським проблемам. Першому це вдалося Декартові. Його цікавили насамперед можливості та надійність нашого пізнання, а також співвідношення між душею та тілом. Обидві ці проблеми визначали зміст філософських дискусій у наступні 150 років. Услід за Беконом, Декарт приділяє велику увагу розробці наукового методу. Саме за часів Декарта природничі науки розробили метод, за яким надійно і точно можна було описати усі природні процеси. Він замислився, чи не існує такого ж надійного і точного методу для філософських досліджень. У своїй роботі „Роздуми про метод” Декарт замислюється яким методом повинен користуватися філософ для розв’язання філософських проблем. Таким методом він вважав раціональну дедукцію (від лат. deduction - виведення) – це перехід від загального до окремого, одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень, як істинних з необхідністю виводиться нове істинне положення. Щоб досягти результату, необхідно розкласти проблему на число окремих частин, а тоді починати з найпростішої думки. Кожну думку треба „зважити і виміряти”. Наступним кроком філософа є перехід від простого до складнішого. Так можна побудувати нове знання. Як бачимо, Декарт охоче застосовував „Математичний метод”. Він вважав, що філософські істини слід доводити так само, як і математичні теореми, і робиться це тільки розумом. Першим кроком у процесі отримання достовірного знання має стати сумнів. Треба сумніватися у всьому. Якщо ми сумніваємося, то мислимо, бо сумнів – це акт мислення. Звідси Декарт виводить свою відому тезу: „Я мислю, отже, я існую” („Cogito, ergo sum”). Мислення за Декартом – перша достовірна реальність. Може воно бути нічим, або бути порожнім? Ні. Воно наповнено вродженими ідеями, тобто знаннями, які одвічно існують у нашому розумі і не залежать ні від зовнішнього світу, ні від життєвого досвіду. (Пригадайте, що першим, хто говорив про вродження знання був Платон). Вроджені ідеї у системі Декарта – це основна характеристика нашого мислення. Звідки вони в ньому? Закладені Богом. Це ті ясні і прості положення, які є у нашому розумі, що ми не можемо у них засумніватися. Вроджені ідеї – це ті ж самі аксіоми, які не потребують доведення. Тому треба відштовхуватися від аксіоматичних вроджених ідей і виводити все можливе знання про дійсність. Зазначте, зо дуалізм філософського світогляду Декарта позначили на його вченні про субстанцію. Філософ був переконаний, що сам є мислячою істотою, що існує Бог і зовнішня реальність. Декатр стверджував, що існує дві форми дійсності, або дві „субстанції”. Одна субстанція – це „мислення” або душа, а друга – протяжність або „матерія”. За Декартом, обидві субстанції походять від Бога. І хоч „мислення” та „протяжність” походять від Бога, вони цілком незалежні одне від одного. Дуже цікавим ж погляд Декарта на людину. Так, вже у XVІІ ст. йде розмежування „душі” і „тіла”. Людське тіло, так як і тварини – є нічим іншим. Як механічним процесом. За Декартом, людина є елементом делікатного механізму. Але вона має ще й душу, яка дуже вільно поводиться щодо тіла. Процес мислення відбувається не в тілі, а в душі, яка незалежна від протяжної (матеріальної) реальності. Душа пов’язана зі спеціальним органом, який знаходиться у мозку, якій він називав „шишкоподібною залозою”.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (01.05.2013)
Просмотров: 769 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: