Реферат на тему Просвітництво - Філософія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Просвітництво. Питання 1. . Період розвитку Просвітництва може бути умовно обмежений двома датами: роком смерті Людовика XIV (1715) , ідо положили кінець епосі «блискучого» абсолютизму, і роком штурму Бастилії (1789) . XVIII століття в історії думки не випадково називають епохою Просвітництва: наукове знання, яке раніше було надбанням вузького кола вчених, тепер почало поширюватися вшир, виходячи за межі університетів і лабораторій у світські салони Парижа і Лондона, стаючи предметом обговорення серед літераторів, що популярно викладає останні досягнення науки і філософії. Впевненість у міці людського розуму, у його безмежних можливостях, у прогресі наук, що створює умови для економічного і соціального благоденності, - от пафос епохи Просвітництва. ' Ці умонастрої сформувалися ще в XVII столітті, були продовжені і поглиблені в XVIII сторіччі, що усвідомлювало себе як епоху розуму і світла, відродження волі, сходу наук і мистецтв, що наступила після більш ніж тисячолітньої ночі середньовіччя. Однак є тут і нові акцепти. По-перше, у XVIII столітті значно сильніше підкреслюється зв'язок науки з практикою, її суспільна корисність.• По-друге, критика, що в епоху Відродження й у XVII столітті філософи і вчені направляли головним чином проти схоластики, тепер звернена проти метафізики. Відповідно до переконання просвітителів, потрібно знищити метафізику, що прийшла в ХУІ-ХУІІ століттях на зміну середньовічній схоластиці. Слідом за Ньютоном у науці, а за Локком - у філософії почалася різка критика метафізичної системи, що просвітителі обвинувачували в прихильності до умоглядних конструкцій, у недостатній увазі до досвіду й експерименту. На прапорі просвітителів написані два головних гасла - наука і прогрес. При цьому просвітителі аппелюют не просто до розуму - адже до розуму зверталися і метафізики XVII століття, - а до розуму науковому, котрий спирається на досвід і вільний не тільки від релігійних забобонів, але і від метафізичних сверхопитних "гіпотез". Представники ж метафізичного матеріалізму субстанціональний, закономірний пристрій світу зв'язують із внутрішньо властивими матерії властивостями. "Всесвіт, - писав Гольбах, -це колосальне з'єднання всього існуючого, усюди виявляє нам матерію і рух... і далі "природа існує сама по собі, діє в силу своєї власної енергії і ніколи не може бути знищена. Вічне часове-тимчасове-просторово-тимчасове існування матерії і її безупинний рух є для французьких матеріалістів XVIII століття безсумнівним фактом. Найбільше загально і систематично механістичний світогляд матеріалізму епохи Просвітництва виражено в роботі Гольбаха П. "Система природи". Гольбах прямо заявляє, що ми можемо пояснити фізичні і духовні явища, звички за допомогою чистого механіцизму. У світі нічого не відбувається без причини. Усяка причина робить деякий наслідок, не може бути наслідку без причини. Наслідок, раз виникнувши, саме стає причиною, породжуючи нові явища. Природа це неосяжний ланцюг причин і наслідків, що безперервно виникають друг із друга. Загальний рух у природі породжує рух окремих тіл і частин тіл, а останнє, у свою чергу, підтримує рух цілого. Так складається закономірність світу. Матеріалістичне рішення світоглядного питання про відношення свідомості і матерії обумовило сенсуалістичне трактування пізнавального процесу. Джерелом усіх знань матеріалісти вважали відчуття, породжувані в людині впливом матеріальних предметів на його органи почуттів. Просвітництво: теоретична доктрина й ідеологія: у ХУІІ столітті філософія Просвітництва мало найбільший вплив серед інших плинів філософської думки. Перевага духу Просвітництва позначалося на всіх сторонах життя і найбільше в політику і соціальному пристрої буржуазних держав Європи. Й. Кант, пише: "Просвітництво - це вихід людини зі стану неповноліття, у якому він знаходиться по власній провині. Неповноліття – це нездатність користатися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття по власній провині має причиною не недолік розуму, а недолік рішучості і мужності користатися їм без керівництва з боку когось іншого. Зареге висіє! – май мужність користатися власним розумом! - такий, отже, девіз Просвітництва" (Див.: 3; С. 29) .Епоху Просвітництва або Просвітництва характеризує віра в розум, критичний перегляд інтелектуальних цінностей і метафізичних ідей, віра в рятування від релігійних марновірств і моральних забобонів, віра у зміну негуманного характеру відносин між людьми, віра в рятування від політичної тиранії. Макс Хоркхаймер і Теодор Адорно в книзі "Діалектика Просвітництва" писали: "Програмою просвітителів було рятування світу від чарів; вони мали намір розвіяти міфи і за допомогою наукових знань цілком змінити людська уява" (Див.; 6; С. 455) . У цій французький азі точно позначений предмет інтелектуальної реформації просвітителів – міфи публічної свідомості. Те ж, що Їм звичайне приписується – деяка раціоналізація представлень про світ і місце людини в ньому – це пізній продукт Просвітництва, а спочатку - боротьба із самим розумом за звільнення від влади магічних уявлень, розумових звичок, що вступили вже на результаті Середньовіччя в конфлікт навіть з елементарними представленнями здорового глузду, з даними почуттів. Гадамер доповнює точку зору Хоркхаймера й Адорно: просвітителі перетворюють "традицію в об'єкт критики... Не традиція, а розум є 4 останнім джерелом авторитету" затверджують вони (Див.: 6; С. 456) . Просвітництво - це боротьба розуму за власну чистоту. Таким чином. Просвітництво - це складний феномен, що представляє збіг безлічі тенденцій у культурі Європи й в історії європейської думки. При цьому. Просвітництво формується не стільки як теоретична система, скільки як ідеологічний рух, що у той же час має специфічні риси в різних культурних регіонах Європи. Але основа руху одна по всій Європі: віра в людський розум, покликаний забезпечувати прогрес людства; заміна поглядів, що ґрунтуються на релігійному і політичному авторитеті, такими, котрі випливають з вимог людського розуму і можуть витримати критику з боку кожного індивіда. Культ розуму припускає захист наукового і технічного пізнання як знаряддя перетворення світу і поступового поліпшення умов матеріальної і духовного життя людства. Просвітництво - це декларація і послідовне приведення в життя таких принципів як релігійна й етична терпимість, захист невід'ємних природних прав людини і громадянина, відмовлення від догматичних метафізичних систем, що не піддаються фактичної перевірці, критика марновірств, втілених у позитивних релігіях і захист деїзму і матеріалізму, боротьба проти станових привілеїв і політичної тиранії. Просвітництво - філософія визначеного соціально-економічного укладу, ідеологічне забезпечення потреб буржуазного прогресу. Вольтер коротко виразив сподівання просвітителів у такий спосіб: "Один раз усі стане краще - от наша надія". Прогрес має місце, але не є при цьому неминучим законом поступального розвитку, Він вимагає зусиль людського співтовариства і кожного індивіда. Основою складного руху прогресу просвітителі вважають конструктивно-критичне застосування розуму. По думці 3. Кассирера, розум при цьому розумівся особливим образом: "Для великих метафізичних систем XVII століття, для Декарта і Мальбранша, Спінози і Лейбніца розум - це територія "вічних істин", загальних як для людського духу, так і божественного. Усе, що ми пізнаємо і передчуваємо завдяки розуму, ми інтуїтивно сприймаємо "у Богу"..." Однак, у XVIII столітті розум розуміється інакше - це не комплекс "уроджених ідей" і не вираження абсолютної, сутності в речах, це не стільки володіння, скільки завоювання. Розум XVIII століття - "це рушійна сила, що веде до розкриття істини і необхідна передумова всякої справжньої впевненості" (Див.; 6; С. 457) . Розум у період Просвітництва знаходить тим самим двоїстий ^ статус; з одного боку, він розуміється як високий патетичний початок пізнання, але, з іншої, тлумачиться в інструменталістському змісті - як засіб досягнення істини. Найважливішою функцією розуму по думці просвітителів є його здатність, установлюючи зв'язок одного факту з іншим, вирішувати проблеми. Розум може встановити навіть причини релігійної віри. Але розум має деяку інерцію - він не може зупинитися на простому встановленні причин, він йде далі, конструюючи з причин-елементів, отриманих шляхом редукції, щось нове. Цю "двокроковість" розуму можна розуміти як вираження алгоритму справи, деякий образ необхідної дії. Так Лессинг, помічаючи динамічність розуму, говорив, що відмітною його особливістю є не стільки володіння істиною, скільки прагнення до неї. Це ж підтверджує і Дідро, зокрема, він був переконаний, що "Енциклопедія" ставила своєю метою не просту констатацію принципів і структур світобудови, а найбільше "зміна звичайного способу мислення" (Див.: 6; С. 457) .Просвітителі створили культ Розуму, застосування ними розуму – дія завжди публічне, соціальне контрольоване. Вони створюють як би нове соціальне реноме розуму. Просвітителі успадковували багато ідеї Декарта, Спінози і Лейбніца. Але все-таки просвітителі були ближче до Локка, у його прагненні визначити природу і принципи розуму, звівши його до досвіду. Розум обмежений досвідом і контролюється досвідом Монтескє У цьому випадку, зразком для створення нового розуму є для просвітителів фізика Ньютона: він не шукає сутності речей, але встановлює закони їхнього функціонування. Також і прПросвітництвателям потрібний був універсальний розум - посередник у справах пізнання світу.
1 2 3 4 5 Категория: Філософія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 1181 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: